Методичні рекомендації "Робота спеціалістів психологічної служби у сфері профілактики протиправної поведінки та суїцидальних проявів підлітків"

      Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини – усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Девіації, тобто форма поведінки, яка відхиляється від загальноприйнятих норм окремого суспільства, в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації.         

Дослідження показують, що далеко не усі діти, які порушують норми поведінки є важковиховуваними, безвідповідальне відношення до навчання, пропуски уроків, неприйняття школи взагалі далеко не завжди пов'язані з важковиховуваністю; ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається кількістю порушень норм поведінки та їх інтенсивністю.

      Таким чином, у спільній групі неповнолітніх з соціальне дезадаптованою поведінкою можна виділити такі типи важковиховуваності:

   1. Педагогічне занедбаний тип - обумовлений несформованістю особистістних структур, низьким рівнем розвитку моральних уяв та соціальне- ухвалених навичок поведінки;

   2. Конституціональний тип - обумовлений особливостями розвитку вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю і т.д.);

   3. Ситуативний тип - обумовлений невмілими виховними впливами;

   4. Саме важковиховуваний тип - обумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації.

      Для дітей молодшого шкільного віку ця схема також зберігається, хоча важковиховуваність першого типу у них проявляється частіше у формі синдрому психогенної шкільної дезадаптації, викликаного відсутністю підготовки до навчання у школі. Важковиховуваність третього типу у молодших школярів частіше проявляється у родині, а не у школі, а важковиховуваність четвертого типу зустрічається рідко з того приводу, що у цьому віці особистісні структури ще несформовані та більшість особистісних позицій та відносин дитини носять ситуативний характер.

      Необхідно відзначити, що можливе з'єднання деяких типів важковиховуваності, яке виникає внаслідок нашарування негативних факторів на вже присутні прояви соціальної дезадаптації.

     Педагогічна занедбаність виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції. Розпізнавання цього типу важковиховуваності можна розпочати вже за зовнішні виглядом дитини: неохайно одягнені, брудні, діти. яким батьки приділяють мало уваги. Як правило це діти з неблагонадійних та неповних родин, де основним фактором виховання є негативний життєвий досвід.

     Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспішності у навчальній діяльності. У зв'язку з тим, що в родині таким дітям приділяли мало уваги, готовність до школи не була сформована. Уміння долати труднощі, довільна саморегуляція, щоденні навички спілкування, моральні норми також відсутні або несформовані та викривлені. Тому перші ж невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання, перетворюються в агресію, фіксуються як несправедливість. Погані оцінки, які учень отримує від вчителя призводять до порушення відносин, викривленому характеру взаємодії вихователя та вихованця. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх вчителів та взагалі на школу.

     Постійні неуспіхи у навчанні формують у педагогічне занедбаної дитини уникаючу мотивацію, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. Засвоїв негативні стереотипи відносин у родині, учень неусвідомлено переносить їх на спілкування з однолітками, що призводить до непорозуміння з боку товаришів.

     Особистісні особливості підлітків, які стосуються типу педагогічне занедбаних. відрізняються саме несформованістю, незрілістю, що пояснюється відсутністю вірного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору, відсутністю уваги та підтримки з боку батьків. Однак, значних викривлень у формуванні особистості, які стали функціональними органами у цих учнів не відмічається. Їх негативна поведінка часто реактивна, вони здатні розуміти свої проблеми та намагаються змінити себе.

     Конституціональний тип виникає у тому випадку, коли несприятливість педагогічним впливам обумовлена порушеннями вищої нервової діяльності.

     Це, насамперед, діти, для яких характерні відхилення у емоційних та вольових процесах, аномалії у становленні характеру (акцентуації характеру), що при повному зберіганні інтелекту обумовлює великі труднощі у спілкуванні, навчальній та трудовій діяльності.

     Слід підкреслити, що мова йде не про психопатологію, а про тих суцільно здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу. При цьому природні реакції підліткового віку: емансипації, угруповування, обумовлені сексуальним потягом набувають патологічного характеру різного ступеню вираження. Ці відхилення часто бувають тимчасовими, обумовленими органічними змінами підліткового віку, або ситуацією, яка торкається найбільш уразливих місць даного типу акцентуації. Методи психологічного дослідження та впливу для таких дітей слід підбирати дуже ретельно, у відповідності до типу їх акцентуації, щоб не викликати реакцію декомпенсації характеру як у процесі дослідження, так і в процесі соціальної адаптації взагалі.

     Ситуативна важковиховуваність обумовлена невмілими виховними діями з боку батьків або вчителів. Значна кількість конфліктів та інших форм відхилень від норми поведінки підлітків часто провокується саме дорослим. Можна виділити типи негативної поведінки, обумовленої реакцією підлітка на дії дорослого. Підлітків, яким характерна така поведінка ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їх негативи прояви пов’язані не з відхиленнями у розвитку особистості, а незалежними від них умовами,, Для корекції поведінки таких учнів немає необхідності застосовувати які- небудь методи педагогічного впливу, навпаки, у цьому випадку саме дорослий повинен змінити свою поведінку.

     Сама по собі неадекватність самооцінки хоча і значно утруднює процесс соціалізації особистості, але все ж таки не є такою небезпечною, як порушення оціночних відносин в усіх головних сферах життєдіяльності підлітка: ставлення до себе, інших, до діяльності. Саме у випадку розгалуженості в усіх названих сферах ми говоримо про саме важковиховуваність, оскільки між підлітком та вихователем з’являєтося бар’єр, який викривляє сприймання дитиною позитивних соціальних явищ. Це проявляється у недовірі до людей, озлобленості, підвищеній образливості, підозрювальності.

     Програма психокорекційної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних норм, повинна будуватись у відповідності з типом важковиховуваності дитини.

     Незалежно від того, з якою проблемою звертається до психолога дитина, батьки або учитель, необхідно провести діагностику та виділити тип важковиховуваності. Оскільки один і той же вид відхилень у поведінці може бути визваний зовсім різними причинами, відсутність діагнозу на багато разів підвищує ризик помилок у корекційній роботі.

     Загальна схема корекційної роботи для дітей різних типів важковиховуваності включає у себе наступні основні напрямки:

  1. Педагогічно занедбаний тип:

      • встановлення довірливих відносин з дитиною;

      • створення для нього ситуації психологічного комфорту;

      • формування у дитини позитивної самооцінки;

      • формування мотивації досягнення;

      • створення умов для підвищення рівня успішності у ведучій діяльності;

      • вироблення правильних навичок поведінки та спілкування;

      • підвищення рівня саморегуляції;

      • розвиток моральних уяв;

      • формування позитивних життєвих перспектив, виділення шляхів його

         самореалізації, сфер самоповажання.

2. Конституціональний тип:

      • навчання підлітка розпізнаванню небезпечних для нього ситуацій, саме тих, які впливають на найбільш уразливі "місця найменшого опору";

      • формування у підлітка здібності "об'єктивізувати" небезпечні для нього ситуації;

      • розширення діапазону можливих способів поведінки підлітків у важких для нього ситуаціях.

3. Ситуативний тип:

      • визначення зони дезадаптації;

      • вирішення конфліктної ситуації.

4. Важковиховуваний тип:

      • створення умов для адекватного сприймання педагогічного впливу;

      • подолання розгалуженості відносин в усіх сферах життєдіяльності дитини;

      • винаходження  можливості  для  контактування  уникаючи  барєра розгалуженості відносин;

      • змінення системи ставлення до себе та інших;

      • формування адекватного ставлення до себе (вироблення адекватного еталона оцінки методом системи багатобічного оцінювання).

Саме тому одним із пріоритетних напрямків психологічної служби є робота з «важкими» дітьми. У цьому напрямку для виявлення дітей групи ризику проводяться такі заходи:

1. проводиться бесіда з класними керівниками щодо виявлення дітей, схильних до девіантної поведінки;
2. з виявленими дітьми проводиться діагностування за методиками Соціометрія Коломинського, визначення рівня психологічної готовності першокласників, Соціометрія, методика Фурмана, методика прогресивні матриці Равена;
3. проводяться індивідуальні бесіди з дітьми щодо попередження виникнення девіантної поведінки;
4. обстежуються матеріально-побутові умови проживання дітей даної категорії, проводяться бесіди з батьками;
5. надаються рекомендації класним керівникам, вчителям-предметникам, батькам;
6. розроблюються корекційні заходи щодо попередження проявів девіантної поведінки.

Отримана в результаті проведеної роботи інформація доноситься до відома адміністрації, а в часності до заступника директора з навчально-виховної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Табл. 1. Модель роботи психологічної служби в системі виховної роботи

 

Таким чином, роботою психологічної служби у сфері профілактики протиправної поведінки та суїцидальних проявів підлітків охоплені всі учасники навчально-виховного процесу: вчителі, учні та їхні батьки. Але найбільша увага приділяється дітям, які мають проблеми адаптації до навчально-виховного процесу, новоприбулі учні, діти пільгових категорій, учні, які стоять на внутрішкільному обліку та на обліку у ССД та ЦСССДМ. У даному напрямку здійснюється ряд заходів (консультації, бесіди, просвіта, корекційна робота), основною метою яких є попередження будь-яких проявів девіації, а саме правопорушень та суїциду, серед школярів та їх оточення.