ВПРОВАДЖЕННЯ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Досвід роботи

Олекандрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені І.С.Буряка Валківської районної ради Харківської області

 

 

 

 

 

 

Тема: «ВПРОВАДЖЕННЯ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

 

 

Автор досвіду        Нужа Юлія Павлівна

Дата народження: 

Освіта: Повна вища освіта. Диплом ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. спеціальність «Педагогіка і методика викладання середньої освіти. Історія»

Спеціальність - вчитель історії Олександрівської загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів імені І.С.Буряка Валківської районної ради Харківської області

Адреса :

 

Актуальність досвіду:

Актуальність  теми пов’язана з сучасними тенденціями розвитку музеєзнавства, історії, педагогіки, що сприяють втіленню в життя прогресивних ідей освіти, пошуку нової методики викладання, побудованої на основі  взаємодії цих наук. В  умовах сьогодення, музейна педагогіка, як наукова та прикладна галузь, активно розвивається в багатьох країнах світу.    

 Звертаючись до державних документів про освіту, чітко визначена мета, яка стоїть  переді мною, щоб розв'язати дану проблему:

• Визначати головне, самостійно робити висновки з пояснення вчителя; знаходити нове, досі невідоме, ставити запитання; користуватися порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей; давати правильність певного судження та власної думки; виконувати творчі завдання. ( Програма загальноосвітньої школи )

 • ... формування особистості, учня ( вихованця ), розвиток його здібностей і обдаровань... (ст. 5 Закон України про загальну середню освіту )

 • Поряд з функціональною підготовкою за роки початкової освіти діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці різних видів діяльності, самовираження у творчості  ( Державний стандарт загальної освіти)

• ... необхідна умова розквіту індивідуальності

 • ... є орієнтація на розвиток творчості - творчої активності, творчого мислення, здібностей до діяльності в нових умовах ( Концепція загальної середньої освіти)

 • ... розвиток критичного мислення, ... уміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, уміння переосмислювати дії та аргументи ...

(Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності)

 • Один із пріоритетних напрямків розвитку освіти є: формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. ( Національна доктрина розвитку освіти)

Опис досвіду

Музейна педагогіка має велике значення в системі освіти, яка сприяє всебічному розвитку особистості учня, активному пізнанню навколишнього світу.

Серед тлумачень  найбільш розкриває суть поняття визначення, що музейна педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка побудована на основі науково-практичної діяльності й орієнтована на передачу культурно-освітнього досвіду в умовах музейного середовища,та сприяє формуванню громадянсько-патріотичних почуттів дітей та молоді. Саме таке поняття  підпадає під визначення законодавства, щодо діяльності музеїв, а саме, «музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам’яток матеріальної та духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини».

Актуальні проблеми розвитку музейної педагогіки вивчають вітчизняні та зарубіжні дослідники (Т. Бєлофастова, Є. Ванслова, Ю. Ключко, І. Коссова, Є. Медвєдєва, Б. Столяров,С. Фокін, З. Шинчук, М. Юхневич та ін.). Так, вони порушують різноманітні

питання організації навчального середовища в музеї, взаємодії вчителя й учня, формування пізнавальної активності вихованців тощо, але не звертають належної уваги на  способи взаємодії вчителя й учня в музеї.

В Україні тільки відбувається процес становлення музейної педагогіки. Термін уперше ввів у науковий обіг у 1934 році К. Фрізен, Німеччина. Це галузь діяльності, що здійснює передачу культурного досвіду на основі міждисциплінарного та поліхудожнього підходу через педагогічний процес в умовах музею.

Основні принципи і завдання музейної педагогіки випливають із вимог сьогодення, мудрого використання історичної та культурної спадщини нашого народу у системі виховної роботи.

Основні принципи музейної педагогіки: органічний зв’язок культури і освіти; інтеграція музею та навчального закладу; урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, молоді, їхніх інтересів, побажань (діагностика,диференціація, індивідуальний підхід); компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтовний підходи у діяльності музею; гуманістична спрямованість; педагогічна доцільність.

Шкільний Музей – одна з форм роботи, спрямована на розвиток творчої самодіяльності, громадської активності учнів, що реалізується в процесі збирання, вивчення, обробки, збереження, оформлення і пропаганди матеріалів, що мають виховну, навчально-пізнавальну цінність. Музей повинен бути не просто зібранням матеріалів, «мертвою виставкою» фотографій і документів, а живою, дієвою силою. 

Музей історії в школі працює з 2007 року, а в 2011 отримав сертифікат музею «Історії села Олександрівка». І сьогодні музей постійно поповнюється різноманітними матеріалами. На базі шкільного музею систематично проводиться просвітницька робота, екскурсія, музейні зайняття, музейні уроки, шкільні свята, лекції, зустрічі з цікавими людьми. 
   Мета діяльності шкільного музею – сприяння розвитку творчих здібностей учнів, виховання потреби постійного самовдосконалення учня як особистості, формування його соціальної зрілості через захоплення улюбленою справою.

У своїй практиці почала запроваджувати музейні уроки.  Мета таких уроків:

• Змінити  учнів з пасивних слухачів та відвідувачів  на активних користувачів музейних ресурсів.
• Перейти  від поодиноких та епізодичних контактів учнів з експонатами  до впровадження  системи музейних уроків.

Під час підготовки уроку в музеї  ознайомлююся з особливостями музейного

середовища, а саме:

• Робота в музеї має супроводжуватися елементами розвантаження: іграми, пошуковими питаннями і завданнями.
• Давати оглядову інформацію, використовуючи  різноманітні ресурси та цікаві факти.
• Пересування учнів у музеї має бути не випадковим, а заздалегідь продуманим  маршрутом.
• Уроки  проводяться диференційовано, з урахуванням вікових та освітніх особливостей учнів.

Щоб цікаво та ефективно провести урок в музеї необхідно дотримуватися таких вимог:

• Визначити тему і мету уроку.
• Визначити музейні об’єкти, які будуть нести основний інформаційний і навчальний зміст.
• На уроці, який передує уроку в музеї, встановити необхідний зв'язок із змістом заняття у музеї, нагадати правила поведінки у музеї.
• Вивчити літературу з обраної теми, щоб бути максимально обізнаним відповідно до теми уроку та об’єктів.
• Скласти супровідний текст уроку

Спираючись на  вимоги проведення  уроку в шкільному музеї необхідно пам’ятати про те що урок в музеї  це не лекція. Важливо говорити  про те, що можна продемонструвати, бо саме музейні експонати сприяють усвідомленню, формують загальну уяву про історичний процес. Дати  учням можливість доторкнутися до об’єктів минулого, але при цьому пам’ятати що показ - не проста демонстрація, це максимально наочний аналіз зорової інформації,  де є можливим віднайти ті якості об’єкта, які є непомітними з першого погляду на предмет. Урок в музеї виконує дидактичні функції:

• Реалізує принцип наочності.
• Зміцнює зв'язок наукових знань з практикою та життям.
• Розширює світогляд.
• Реалізує виховний потенціал предмета  «Історія».
• Формує  усвідомлені та переосмислені знання з теми.
• Навчає співвідносити загальне і часткове, аналізувати, порівнювати, співставляти.

Під час підготовки музейного уроку варто приділяти особливу увагу віковим та індивідуальним особливостям розвитку кожної дитини. Діти молодшого шкільного віку мають конкретно-образне мислення, безпосереднє сприймання, нестійку увагу. У роботі з ними використовую словесні й практичні методи: сюжетні ігри, проживання епохи чи події, бесіди , театралізація. В учнів середніх класів формується абстрактне мислення, раціональний підхід починає переважати над емоційним мисленням. Під час взаємодії з ними  застосовую практичні й проблемно-пошукові методи: порівняльний аналіз, креслення планів і схем, пошукову діяльність. Щодо учнів старших класів, то вони вже

мають сформоване абстрактне мислення, більш високий інтелектуальний рівень; відтак, у роботі з ними використовую проблемно-пошукові й дослідницькі методи: конференції, написання рефератів, доповідей, підготовка та проведення екскурсій.

Упродовж  музейного уроку учні збагачують не лише знання, а й духовний світ, мають змогу краще усвідомлювати цінність та значення місцевих, регіональних традицій, що сприяє вихованню поваги до цінностей свого народу.

Музейний урок має свої особливості: відрізняється від звичайного уроку тим, що джерелом нової інформації для учнів є не тільки розповідь вчителя чи екскурсовода, але й оригінальні пам’ятки історії та культури.

   Найцікавішими , на мою думку, були уроки:

• 5 клас . Тема « Українське село та місто у 18-19 ст.»
• 5 клас. Тема «Про кого і що розповідає історія рідного краю» практична робота.
• 9 клас. Тема «Музеї. Народне мистецтво та повсякденнє життя»
• 11 клас . Тема «Наш край в роки Великої Вітчизняної війни»

 На уроках  використовую місцевий матеріал, який є невід’ємною частиною вивчення вітчизняної історії. При підготовці до таких уроків враховую фонди шкільного музею, тематичні експозиції. Відібраний матеріал має суспільно-корисну спрямованість, носить пошуково-дослідний характер.  При плануванні музейних уроків, уроків-екскурсій залучаю учнів к підготовці до уроку, даю випереджувальні завдання, готую екскурсоводів. Це пробуджує у дітей глибокий інтерес до історії краю. Краєзнавство багатогранне за своїм змістом, оскільки в ньому поєднуються історія, географія, природа та етнографія, фольклор. Тому на уроках  встановлюються міжпредметні зв’язки, інтегруються набуті знання, синхронізуються події історії краю з подіями історії України.

Для реалізації навчально-виховної мети відбираю такі факти з місцевої історії, які в науковому плані достовірні, допомагають правильному розумінню закономірностей розвитку історичного процесу, мають важливе освітнє та виховне значення, є типовими для нашого краю, відображають умови його розвитку, що історично склалися. Впливають не тільки на свідомість, але і на відчуття учнів, пробуджують інтерес до історії краю та країни. Важливе виховне значення має матеріал про трудові подвиги земляків, їхнє ставлення до праці. До уроків підбираю матеріал, що ілюструє факти, цифри про минуле і сьогодення краю, розкриває перспективи розвитку села.

Особисті досягнення:

• друковані роботи за цією темою :  Уроки «Українське село та місто у ХVІІІ- ХІХ століття. 5 клас»  ( Історія та правознавство №  24 ,  серпень 2014 р. вид. «Основа»), «Формування у школярів пізнавальних інтересів через упровадження музейних уроків» ( Історія та правознавство. Позакласна робота  № 9 ,  вересень  2014 р. вид. «Основа»).

• робота « Нестандартні форми викладання історії», що представлена до ХХІ обласної  виставки – презентації  педагогічних ідей та технологій нагороджена Дипломом ІІІ ступеня ;

Шляхи розповсюдження досвіду:

• 2017 р. майстер – клас для вчителів району на базі Валківського краєзнавчого музею;

•  Тижні історії, народознавства, краєзнавства;

•  Друковані роботи з інших тем.

Напрямки діяльності щодо подальшої реалізації досвіду:

• Методична консультативна допомога вчителям  з питань реалізації музейних уроків;
•  Співпраця з методистом історії  Валківського відділу освіти;
• Продовжувати показ мастер – класу ( відкритих уроків ) на шкільному та районному рівні;
• Участь у конкурсах з використанням фондів шкільного музею.

Перспективами  подальшої реалізації досвіду вважаю поширення практики взаємодії музею та школи для забезпечення актуалізації вітчизняної культурної спадщини, збереження національних цінностей та традицій. Розвиток  музейної педагогіки допоможуть  долучити наше майбутнє покоління до естетичного сприймання світу та значно піднесуть  престиж наших унікальних шкільних музеїв.

Отже музейна педагогіка — це інноваційна педагогічна технологія, яка ґрунтується на інтеграції суспільно-гуманітарних наук: історії, музеєзнавства, мистецтвознавства, при-

родознавства, культурознавства,  соціології, психології, філософії та сприяє розвиткові творчих здібностей учнів. Музейна педагогіка — мережа, яка стримує бездуховність дитини, яка прагне через почуття «розворушити душу».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Тема: Українське село та місто у 18-19 ст.

Мета: ознайомлення з основними складовими побуту давній українців; розвивання уяви та творчих здібностей учнів; виховання інтересу до дослідження історичного минулого українського народу.

Очікувані результати: учні зможуть розповідати про житло та побут давніх українців; застосовувати нові поняття.

Тип уроку: музейний урок

Обладнання: підручник, експонати стендів «Світлиця» шкільного музею

Хід уроку.

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

Епіграф уроку

Обійдіть весь світ безмежний,

І скажіть, в якій країні, 

Так зберігся скарб безцінний, 

Як у нашій Україні!

Вивчення нового матеріалу

План

1. Житло давніх українців
2. Господарство

Вчитель

Дорогі гості!
Ми радо вітаємо вас у нашій світлиці.
Це музей у нашій школі.
Він – щоденник її долі
Розповість всім вам багато
Відчинивши всі дверцята
Ви дізнаєтесь про те,
Як наш дім шкільний росте.
Повернетесь у давнину,
Роздивитесь старовину.
А озирнувшись вмить довкола.
Ви  зрозумієте – це школа,
Це дім довіри і повчання.
Дає він розум і знання
Ви до музею зазирніть
Й на власні очі це сприйміть.

 

Шановні гості! Вітаємо вас у нашій світлиці. Ви знаходитесь у шкільному музею, створеному нашими учнями - ентузіастами і вчителями.
За ініціативою директора школи, вчителів і учнів створена наша “Українська світлиця” Перед вами колективна справа наших батьків, мешканців села, в якій зберігається пам'ять про  історію нашого краю.

Хвилинка-цікавинка
(Відгадайте загадку)
Стоїть при дорозі, усім заважає;
Хто йде, той штовхає, 
А з дороги ніхто не прийме. (Двері)

Вчитель.
Добре, діти, молодці, відповіли на питання усі.
Тому заходьте до «Світлиці».
Експонат №1 нашої світлиці це «Покуть» .
Учень – екскурсовод.
        У найкраще освітленій частині хати, між двома кутніми вікнами знаходився покуть. Там були розміщені ікони, молитовні книги, свічки, хрест. Саме тут знаходилася божниця - святе шановане всіма місце. На поличці - божнику, прикрашеній різьбленням, стояли ікони.Їх обрамовували рушники, розшиті майстринями. В будні не вистачало світла на покуті. Адже поруч із ним завжди робили застільне «покутнє» вікно, яке виглядало на схід. Із другого боку покуть освітлювало вікно, вирубане у чільній стіні. На покуті сходилися лави, там стояв і стіл з паляницею, накритою рушником. За цей стіл на покуті саджали почесних гостей. З покутем були пов’язані найвизначніші події в житті родини: народження дитини, весілля молодят. 

Питання:
Яку рису українського характеру, на вашу думку, уособлює покуть?

(Гостинність, віра в найкраще, віра в Бога)

 

Хвилинка-цікавинка

Відгадай загадку
І не кінь, і не пес,
Їсть дрова, а не овес. (Піч)

Експонат  №2 «Піч»

Учень – екскурсовод.
         До спільних українських ознак належить розташування печі у кімнаті. Піч завжди знаходилась в кутку біля входу. Вона мала бути обов’язково розписаною.Займалися розписом лише жінки. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільний коровай.У ній не лише готували страву, вона створювала особливе родинне тепло. Піч в українській оселі - духовний символ, що згуртовує та оберігає рід і родовід. Тут, біля священного вогнища, родина знаходить мир і спокій. До пічного начиння належать діжа, в якій вчиняли тісто; коцюба для витягування жару, рогачі для витягування горщиків з печі... Побутували різні прикмети й повір’я пов’язані з піччю. Не мазали пічку у п’ятницю або якщо в хаті був хворий гарячкою. При переході в нову хату господарі звертали увагу як горить запалений вперше вогонь: ясно, той життя буде веселим, тьмяно і дим іде на хату, то до сварки.  Піч до цього часу служить людям, не втратила свого значення. Коли піч випалена, а сім’я поснідала та встала до праці, всі предмети займали свої традиційні місця.
Питання:
-Чи помітили ви ще якусь типову рису українця?
(Тепло душі, затишок)

 

Експонат №3 «Мисник»

Учень - екскурсовод

А ось мисник. Є тут глечики й горщики, горнятка, макітра, кумин і кухлик. Кожна річ має своє призначення (розповідає). Мисник у хаті знаходився праворуч від дверей, у ньому знаходяться глиняні миски. Форми простих і поливяних мисок різноманітні. Прості миски більш глибокі. Полив’яні миски значно менші. Розмальовані глиняні полумиски використвувалися тільки на свята, а весь інший час зберігалися на полиці в миснику. Індивідуальних мисок не було - вся сім’я їла з однієї миски, але кожен мав свою деревяну ложку, із спеціальною поміткою. Ложки були різьблені. Сіль тримали на столі в сільничках.  Для приготування їжі використовувалися різноманітні мішалки,  збивачки , товкачі, макогони для розтирання і товчіння картоплі, сала, маку, а також друшляки і подібні до них пристосування для заливання рідини.
Питання:

- Яку рису характеру українця ми ще додамо?

(Хазяйновитість, створення добробуту)

 

Продовжимо нашу екскурсію, знайомлючись з експонатом №4 «Скриня»
Учень – екскурсовод

Протягом століть не лише окрасою будь-якої оселі, але й найнеобхіднішою річчю в хаті була скриня. За звичаєм скриню ставили на видному місці, поряд зі столом, застеляли білосніжними скатертинами, а на свято - килимом. Яка ж вона гарна – дерев’яна, різьблена чи розмальована, барвиста, мов сама весна! У скриню складали святковий одяг, весільні рушники, сорочки шлюбні та великодні, скатертини святкові і на будень, ховали туди рядна і подушки, клали прикраси. Йдучи заміж, дівчина забирала з собою й скриню.  Коли на весіллі перевозили скриню в дім молодого, подивиться на неї виходило все село: яка скриня – така й удача молодої до діла, така й господиня буде.

Питання:
Яку рису характеру у спадковому ланцюжку справжнього українця ви ще помітили?
(Бережливість, охайність, потаємність)

Чи збереглася у когось із вашої родини справжня українська скриня?

 

Експонат № 4. «Український рушник»

Учень – екскурсовод.

Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї. Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.

У кожного народу існують свої неповторні коди, які не судилося зрозуміти представникам інших націй, — слова, які не піддаються перекладу, жарти, які ніхто більше не розуміє, традиційні вироби мистецтва, які у чужих руках ніколи не досягнуть досконалості. Як би це не було банально, але Україна таки — країна пісень і вишивок.

(Учениця співає «Пісню про рушник (Рідна мати моя)», слова Андрія Малишка, музика Платона Майбороди)

 

Техніка вишивання Харківщини має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України. Це стебнівка, хрестик, півхрестик, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка та інші. Але їй властиві й цілком своєрідні орнаменти, які здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних. Для художніх вишивок Харківщини притаманні також вишивка білим по білому, тамбурний шов, або вишивка ланцюжком (цей вид шва прийшов із Великоросії).
Для орнаменту вишиванок Харківщини характерні однаковою мірою як геометричні, так і рослинні форми. Різноманітними елементами геометричного орнаменту є прямі та хвилясті лінії, прямокутники, розетки, ромби, які в давнину не просто прикрашали одяг, а й служили оберегами і символами добра. Улюбленим мотивом рослинної орнаментики Харківщини є хвиляста гілка, навколо якої розміщуються стилізовані квіти, листя, ягоди. Часто зустрічаються букети у вазонах. Типовими орнаментами є «хміль», «барвінок», «ламане дерево», «виноград», «рожа», «жучки».

 

Експонат № 5. «Український одяг»

Учень – екскурсовод.

Про одяг дбали всі. У сільських малюків була єдина форма – довга, майже до колін, виткана з полотна простора сорочка. Дорослі носили натільні сорочки, полотно для яких було виткане з льону або конопель на домашніх верстатах, а потім білили. Як правило, сорочка вбиралася у штани. Святкові, а подекуди й буденні сорочки мали вишивку. Старі люди казали, що вишивка боронила людей від злої і нечистої сили.  Зручними і привабливими, розрахованими на буденні і святкові випадки були жіночі плахти. Плахта складається із двох рушників («гривок»), зшитих до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків. Чоботи були і повсякденним і святковим зручним та практичним взуттям. Головний убір був своєрідною візитною карткою його власника. У селах чоловіки одягали капелюхи-брилі, сплетені з колосків достиглого жита та пшениці. Улюбленим головним убором жінки була вишита хустка.

Питання:

Яку рису характеру українцям ще додамо?

(Любов до краси, романтизм, уміння вбирати все прекрасне, яскравість душі)

Експонат № 6. «Домашнє ремесло»

Учень - екскурсовод

 До домашнього ремесла ми відносимо : різьбярство – дощечки, пляшки, дерев’яні ложки, декоративно-прикладне мистецтво (кошики, солом’яні вироби, в’язані гачком вироби), вишивка і рушники, серветки, картини, доріжки; ткацтво. Ткацтво - один з найдавніших елементів національної культури українського народу. Практична потреба людини у тканинах для вбрання,оздоблення житла зумовила масове її виготовлення в домашніх умовах.  Основними прядильними волокнами в українців, як і в інших народів, з давніх часів були вовна, коноплі і льон. Ткацтво - ремесло, що з давніх часів було найважливіше.

Питання:

Назвіть, будь ласка, рису характеру українця, яку символізує даний експонат.
(Працьовитість)

 Підсумок уроку.

Вчитель

Отже, діти, ми з вами, здійснивши заочну екскурсію по «Світлиці» розширили знання про традиційний родинний уклад українців, звичаї та традиції; а також створили типовий портрет українця, визначивши риси національного характеру за допомогою експонатів музею:

Піч - тепло душі,

Покуть - гостинність, віра в найкраще,

Одяг - любов до краси, яскравість душі;

Дерев’яне ліжко, колиска - створення затишку, вічність нації;

Ткацький верстат - працьовитість, уміння господарювати;

Скриня - бережливість, охайність;

Мисник - створення добробуту, вміння господарювати.

Заключне слово вчителя

Я впевнена, що кожен з вас вважає себе почесним громадянином своєї Батьківщини, справжнім українцем, а тому повинен знати традиції і звичаї свого народу з дитинства, і передавати їх з покоління в покоління.Можливо, через знання народних звичаїв ми зможемо повернутися до своїх витовків.
Наш музейний урок мені хочеться завершити піснею на слова відомого українського письменника Василя Симоненка.

 

Виростеш ти,сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата

Рефлексія 
Метод «Мікрофон» («Незакінчене речення»)
На уроці я:
- повторив та узагальнив...
- зрозумів...
- навчився...
- найбільший мій успіх- це...
- я не вмів, а тепер умію...
- я забув, а тепер пригадав і засвоїв...
- наступного уроку я хочу...

V. Домашнє завдання

1. Виписати з народної творчості 5-6 висловів про побут українців.

2.Намалювати експонат з шкільного музея та підготувати розповідь про нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Наш край в роки війни.

Мета: ознайомлення з подіями, що відбувалися в нашому краю в роки війни; розкриття героїзму мешканців нашого населеного пункту; виховання  учнів  у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Очікувані результати: формувати розуміння взаємозв’язку історичного часу та свого відношення до Великої вітчизняної війни через експонати шкільного музею;

Актуальність: Пройшло вже багато років від моменту, коли пролунали останні вибухи, але й досі ветерани та очевидці війни  підіймають у душі вир почуттів. Почуттів безмежної вдячності за мирне небо над головами, за можливість жити вільно та щасливо.

Тип уроку: музейний урок

Обладнання: підручник, виставка книг про війну, експонати  та матеріали стенду шкільного музею, запис пісень про війну;

Попередня підготовка:

1. Оформлення виставки книг про Велику Вітчизняну війну.
2. Підбір матеріалів про односельців у роки війни.
3. Музичне оформлення.
4. Запрошення ветеранів та очевидців Великої Вітчизняної  війни села Олександрівка Валківського району
5. Виготовлення пам’ятних сувенірів для поздоровлення гостей (бумажняні голуби) 

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

1. Коли та за яких обставин був прийнятий план «Барбароса»? Що він передбачав?
2. Поясніть успіх Німеччини на початку війни.
3. Назвіть основні битви Великої вітчизняної війни, кодові назви операцій, коли і де вони відбувалися?
4. Коли відбулася битва під Сталінградом? Яке значення вона мала?
5. Коли був захоплений Валківський район німецькими окупантами?
6. Коли було визволено наше село червоною Армією?

Учні дають відповіді.

Вивчення нового матеріалу

План.

1. Початок війни
2. Бойові дії на території регіону
3. Окупаційний режим
4. Визволення краю від гітлерівців.
5. Наші земляки під час війни

• Військовополонені
• остарбайтери

6. Вшанування пам’яті.

 

На фоні пісні «Нам нужна одна победа» Б.Окуджави слова вчителя:

Горит и кружится планета,

Над нашей Родиною дым,

И, значит, нам нужна одна победа,

Одна на всех. Мы за ценой не постоим!

Так закінчується пісня. За ціною не стояли, билися насмерть наші солдати в тій страшній війні, яку 22 червня 1941 року, на світанку, без попередження війни почала нацистська  Німеччина

   Мирна праця жителів Валківщини була порушена фашистською навалою. Протягом декількох днів  жовтня 1941 року весь район був завойований фашистами.

Учень:

Біда, мов смерч, насунула здаля.

Заплакала обпалена земля,

Немов чиєсь стривожене дитя...

І мирне обірвалося життя!

Обірвалось на 1418 днів.

Чи знаєте ви, що таке війна?

Які в неї загребущі руки?

Яка вона безжалісна й страшна,

Що їй до болю, горя й розлуки?

Чому цей світ такий жорстокий?

Кому потрібна ця війна?

Страждають діти, гинуть люди.

Скрізь біль і сльози. Це війна...

 

Екскурсовод:

    Велика Вітчизняна війна була справжнім лихом для українського народу. Ще у вересні 1941 року до Валок підійшла лінія фронту.

Протягом 17-20 жовтня 1941року весь район був захоплений фашистами . Почалися довгі 23 місяці німецької окупації Валківщини. Фашисти встановили тут свій режим: найменше невиконання наказів або протидія новому режиму жорстоко каралися. Окупаційні власті здійснювали широкомасштабну програму економічного пограбування країни. До Німеччини вивозили сировину, метали, продовольство і навіть родючі українські чорноземи. На роботу в промисловості й сільському господарстві Німеччини, по суті в нацистське рабство, було вивезено з України 2,3млн.

найпрацездатніших чоловіків і жінок, переважно молодих. За роки Великої Вітчизняної війни до Німеччини з Олександрівки було вивезено майже всю працездатну молодь села. Сьогодні проживають 5 чоловік, які були на примусових роботах.

   Окупаційні власті, оголосивши всі землі власністю німецької держави, не пішли на ліквідацію колгоспу. Вони примушували працювати селянство забирали весь урожай. Про тяжку працю односельців ми дізналися із спогадів очевидців Великої Вітчизняної війни.

Вчитель. Протягом декількох років в школі проходила акція «Односельці», під час якої учні  збирали спогади жителів нашого села про голод, Велику Вітчизняну війну, відбудову села.  Для ветеранів війни та очевидців - це  частка життя, яку вони прожили, віддаючи всі свої сили для звільнення Батьківщини. Для нас, народжених після війни – це пам'ять та вшанування їх подвигів, які змінили життя цілим поколінням. Зараз слово надаємо нашим гостям:

 

1. Пелюшенко Петро Захарович

Народився 20 червня 1923 року, в  селі Олександрівка Валківського району, що на Харківщині,  в простій робітничій сім’ї. Навчався в Олександрівській школі, де закінчив 3 класи, потім навчався в с. Благодатному де й закінчив семирічку в 1973 році. Потім дуже тяжко хворів, тому ніде й не пішов далі навчатися. Рік промайнув у тяжких хворобах та сподіваннях на краще. Пізніше пішов на роботу у колгосп « Нове життя », де  працював 4 роки. В 1942 році пішов до лав Радянської Армії, де потрапив одразу в бойову частину Єнакіївської девізії , якою керував генерал – полковник Говоров. Командиром полку був Щербаков Леонід Павлович. З цього й почався бойовий шлях. Частина наша була розвід групою, брали  « язиків фашистських »  про це свідчать мої нагороди та бойові рани. Свою першу нагороду отримав в 1943 році «За бойові заслуги», за те, що взяли в полон німецького офіцера.

  В 1944 році отримав нагороду «За бойові заслуги» по прориву німецької оборони Кривого Рогу і Нікополя за взяття міста Апостолова. Також в березні 1944 року були сильні бої на річці Інгумць, де також пролилося не мало крові наших солдатів, але ми не відступали, йшли вперед, звільнили від німців Новий Буг і Казанку, за що був також нагороджений. Далі йшли наші війська звільняючи Україну від фашистів  і поливаючи її землі своєю кров’ю, своїми сльозами радості за те що з кожним днем все далі і далі відступали прокляті фашисти, звільняючи наші українські землі.

   Вже в квітні 1944 року ми витіснили німців з міста Шапрон де був важливий опорний пункт оборони фашистів. Ми були на підступах до Вени. Але це тільки розповідати можна швидко, а бої були кровопролитті і запеклі багато друзів загинуло на них і після кожного бою нас лишалося все менше й  менше. Для мене також війна не пройшла безслідно лишилося на мені два поранення. Дуже добре пам’ятаю як це було . Сталося це в 1944 році в літку на підступах до Венгрії. Нашу розвід бригаду з шести чоловік послали в розвідку, також був наказ привести німецького язика в полон, та коли брали фашиста не все так добре вийшло, як хотілося б їх виявилося більше ніж нас, сподівалися розпочати бій в якому й було поранено осколками в ногу і голову.  Друзі мене не залишили раненого витягли з бою, але ж з нами був німець, якого терміново потрібно було доставити в штаб, тому мене сховали в скалах, а самі повели полоненого до штабу, потім десь роздобули коней з бричкою і приїхали по мене. На цьому мої бойові дії були припинені на 22 дні, але я навіть їх не відлежав, і втік знову в свою  девізію. Всю війну був тільки в своїй частині. Воювала частина в другому і третьому фронтах. І тільки в 1945 році ми таки змогли відвоювати столицю Венгрії Будапешт. Так, зима, люті морози, білий сніг, та чи був він білим? Важко згадувати ті часи цій літній людині, якій скоро виповниться 87 років, мабуть ні, та для нас це дуже важливі моменти їхнього життя, такого важкого, такого ніби далекого, але в той же час і не забутнього, бо   неможливо забути ті страхіття, що пережила ця людина, ці сиві скроні, ніби притрушені тодішні снігом, ці зморшки на чолі, але в очах сяє доброта, хоч іноді і промайне промінчик смутку, коли говорить про  загиблих друзів.

   Після закінчення війни 1945 році ще 5 років служив в Німеччині. І тільки в 1950 році повернувся на Батьківщину.

 

2. Клименко Ганна Іванівна

 До війни на нашій території було 3 колгоспа « Липова Балка», «Совина», «Нове життя», які після війни стали одним колгоспом.  В 1941р. бої йшли біля села Новоселівка . В цей час загинуло багато людей, дорога до с. Благодатне була повністю засипана загиблими людьми. Їх поховали на вулиці Молодіжна.  

В 1941-1942 рр працювали на німців. Робили своїми кіньми і коровами. В ці роки вирощували соняшник, але землю ніхто не обробляв і доводилося саджати по минулорічній стерні. А влітку пололи по стерні.

В березні 1943р. в с. Олександрівку вступили війська Червоної армії, але вини протримались лише тиждень. Коли наші війська відступали загинули батько Андрія Григоровича, Олексія Олексійовича батько і мій батько.

Восени 1943р. німці почали виганяти населення, виїжджали хто чим: возами, пішки, кіньми. Догнали до Лозоватки, а далі роз'їхались хто куди. Корів напували з річки, варили їжу на вогнищі. Люди від німців ховались в скиртах , в очереті. Німці підпалювали очерет і скирти. Горіли і люди і тварини. Ми сховалися в лісі, зав'язали писки коровам , щоб не мичали, а дітям затуляли роти, щоб німці нас не помітили. Тікаючи ми побачили німецьку бронемашину, яка їхала на нас, але наш танк перерізав їй шлях, ми бачили цей бій, після якого повернулися додому.

Коли повернулися в село, всі хати були спалені. Непошкодженими залишилося всього 12 хат. Жили в погребах, землянках. Осінь того року була тепла і був час людям викопати землянки і відбудувати хати. Взимку хати топили бур’яном та дровами. Сходилися по чотири - п'ять сімей і так перезимовували. Як перезимували, почали обробляти землю за  допомогою корів. В будні працювали в колгоспі, а на вихідні допомагали один одному в будівництві житла. Після війни відбудовували колгосп усі, діти, молоді жінки, діти сироти, старці. Худоба, яка залишилася у людей забиралася в колгоспи. Техніки не було, тому зерно носили на плечах.

Про перемогу ми дізналися, коли садили колгоспну картоплю. Був організований мітинг, потім співи і сльози.

Вчитель.

      Велика Вітчизняна війна… Як багато змісту у цих словах! Сльози втрати і радість зустрічей, боротьба за свою Батьківщину і безмежне бажання жити, історії героїв і долі мільйонів людей…

Про Велику Вітчизняну війну розказано багато. Є книги, які описують події того часу і люди, які бачили їх на власні очі, хоч їх з кожним роком все менше. Але не дивлячись на це, завжди можна почути щось нове, адже війна торкнулась кожного, не оминула жодної сім’ї, тому історій про неї стільки ж, скільки людей. Я хочу розповісти про долю двох односельців, яких нажаль вже немає в живих, спогадами про них поділилися їх рідні.

1. Військовополонений Точка Юхим Корніович

15 травня 1942 року рядовий  Точка Юхим Корнійович потрапив у полон, захищаючи місто Керч. Його відразу відправили до табору Шталаг VI  К ( 326), в якому він знаходився до грудня 1942 року.

Історія Шталагу 326 почалася в травні 1941 року. Тоді ще до нападу на Радянський Союз, на краю Штукенброка, на місці навчального полігону Зенне колючим дротом була відокремлена площа 400 на 1200 метрів, на якій збудували бараки для охоронців та викопані водяні колодязі .

Вже 7 червня 1941 року в табор Шталаг VI  К ( 326) в Штукенброке почали привозити перших 7000 радянських військовополонених.  Тяжкі випробування і страждання починалися для радянських полонених ще до прибуття до табору. Після багатьох днів і навіть тижнів , перебування на місці взяття в полон під відкритим небом, з денною пайкою , яка складалася з пригоршні необмолоченої гречки і трохи води, полонених групами по 60-70 чоловік грузили у невеликі товарні вагони. Ні сидіти, ні лежати в них було неможливо. Дорога до Німеччини тривала п’ять – сім діб. На весь шлях давали 150-300 грамів хліба, пити давали не кожен день. Багаточисленим  пораненим та хворим на шляху не надавали ніякої медичної допомоги. По  прибуттю на місце призначення з кожного вагону розвантажували до 10 трупів.

У вагонах для скотини привезли полонених на найближчу залізницю і звідти пішим маршем пригнали до табору. Табірна територія ніяких приміщень та санітарних споруд для в’язнів не мала. Безсилим та напівголодним , мокрим від дощу і промерзлим до кісток прибулим  в Зинне довелося  будувати табір з нуля, перебуваючи під відкритим небом.

Шталаг VI  К ( 326) став постачати робочу силу на металургійні заводи та шахти Рура та постачати нею підприємства, які знаходяться поблизу. Умови праці були найсуворішими, експлуатація – найжорстокішою. Краще приходилося лише тим, хто працював в сільському господарстві.

Раціон на добу становив 700-800 калорій - третина того, що людині потрібно для підтримки життя. Погане харчування, холод, антисанітарія стали головними причинами розповсюдження епідемій тифу та дизентерії, від яких в перші тижні полону померло близько тисячі чоловік.   Хворих чи безсилих, утративши працездатність полонених повертали «На вихворювання» до табору.  На практиці таке повернення дорівнювало смертному вироку, хоча в таборі не проводили масових розстрілів. Всього під час Другої світової війни табір пройшли більше 300 тисяч військовослужбовців Червоної Армії.  Історики називають  Шталаг 326 табором смерті. З 1942 року він виконує функції пересильного табору для рурської гірничої промисловості. З 1941 по 1945 рік через нацистський табір пройшли 300000 в’язнів. На братському кладовищі Шталаге 326 ( VI  К ) Форелькруг – Штукенброк  поховано 65000 чоловік. Вони померли насильницькою смертю: від голоду, хвороб, знущань, непосильної праці. Серед них православні, мусульмани, католики, буддисти та іудеї – радянські воїни, які  захищали  свою Батьківщину. Ховали померлих в 36  братських могилах, кожна довжиною 112 метрів.

15 грудня 1942 року військовополоненого Точку Ю.К. переводять до табору Шталаг VI  А, в якому він перебував до серпня 1943 року.

Перші радянські військовополонені  прибули в Шталаг VI – А- Хемер восени 1941 року. З осені 1942 року масово почали прибувати тисячі радянських військовополонених для праці у вугільній промисловості. Відомо , що в листопаді 1942 року смертність в цьому таборі складала 140 чоловік в день. А з  початку 1943 року Хемер остаточно перетворився в «Радянський табір», де одночасно утримувалися близько 47000 полонених.

 Радянських військовополонених  використовували на найтяжчих роботах – вугільних шахтах Рура. Середня протяжність життя радянських людей , працюючих в шахтах, склала 5 місяців. Тих, хто через хворобу не міг працювати , повертали  назад  до табору, де  було мало шансів на життя.

Померлих ховали  на різних кладовищах міста. Велике кладовище знаходиться на узвиші  Duloh , поблизу Хемера. За три роки  жертвами табору Шталаг VI –А стало 200000 людей,  з них 160000 з Радянського Союзу.

20 серпня 1943 року військовополоненого Точку Ю.К. переводять до табору Шталаг VI - D, в якому він помер 15 лютого 1944 року.

Шталаг VI – D був створений у вересні 1939 року та існував  до березня 1945 року, займав площу 17 гектарів, мав дерев’яні бараки для  проживання військовополонених, був четвертим у військовому окрузі за своїми масштабами. В ньому проводилася реєстрація,  санітарна обробка та розподіл по робочих командах.  В таборі  зареєстровано більше 70000 військовополонених, з яких близько 10000 знаходилося постійно. Табір в Дортмунді мав більше 300 робочих команд, які використовували у важкій промисловості Німеччини. Полонені  прибували з Польщі, Франції та СРСР. В таборі була сувора дисципліна. За провинність, часто не випадково , охорона  знущалася над чоловіками: лишали їжі, підвергали муштрі, тілесним покаранням, відправляли до штрафного блоку, штрафної камери . безнадійним було положення хворих. Ні ліків, ні матеріалу для перев’язок ран не було. Кожному  хворому грозила небезпека , що його, як непрацездатного розстріляють.  5095 радянських військовополонених поховані на центральному кладовищі в Дортмунті.

 

2. Остарбайтер Петро Степанович Миколенко

По – різному складалися солдатські долі, у кожного були свої фронтові дороги. Всі вони крізь вогонь боїв і біль втрат пролягали в одному напрямку – до Перемоги.  Але бойовий шлях Миколенко П.С. був складним. Призвали молодика на службу В 1939 році, а вже в липні 1942 року солдат Миколенко Петро потрапив у полон до німців. Затриманих полонених німці відправили до табору для військовополонених «Шталаг VІ А», де з неймовірною жорстокістю знищували людей. Після прибуття полонених на них заводили особі справи. Полонених оглядав лікар, а потім їх переводили у віддалені табори і використовували як робочу силу. Восени 1942 року тисячі радянських військовополонених прибули в Хемер для роботи у вугільній промисловості. Смертність у ньому в листопаді 1942 року досягла 140 чоловік в день.  Петро наважився на втечу, але вона була невдалою. Швидко натрапили наглядачі на слід і спустили собак. Так пошматованого собаками, знесиленого його доставили назад у концтабір. Там він познайомився з українкою, яку вибрав собі в прислугу хазяїн, яких називали «бауерами». В табір часто приїздили хазяїни, яким дозволяли відбирати собі робітників. Петро з жінкою назвалися родиною і їх взяли працювати разом. Тільки так він зміг вибратися з табору але перетворився на остарбайтера. Робота у господаря була тяжкою та і волі не було, бо виходити за межі обійстя суворо заборонялося. Але умови праці та проживання відрізнялися від таборних. Всім хто працював видавали трудові книжки. Петру Степановичу Миколенко була видана робоча книжка Nr А 365/000333. Згідно цієї книжки видно, що  Петро працював в організації «Мастер Гоф», яка знаходилася в місті Гільденберг на вулиці Маерхоф, 3  з 1942 року по 4 листопада 1944 року. Роботодавцем був Кюрхер Георг. Кожному, хто працював у господаря видавали ще робочу  картку ( див. додаток) , яка давала право на роботу тільки у даного роботодавця і втрачала силу, якщо залишали місце роботи.

   Як і більшість військовополонених, в’язнів концтаборів, остербайтерів Миколенко Петра визволили американці, але до рідної домівки Петро потрапив тільки в 1947 році.

Екскурсовод.

   У лютому 1943 року почався невдалий наступ частин Червоної Армії на Валки . 28 лютого 1943 року були звільнені Валки військами Воронезького фронту, але 7 березня у Валки знову вступили фашисти.

І тільки влітку 1943 року почався фронтальний наступ радянських військ у валкывському напрямі. Воронезький і Степовий фронти наступали з боку Богодухова. 16 вересня 1943 року Валківський район був повністю визволений від німецьких окупантів. Валківщина з честю вистояла двобій з фашизмом. Звідси вийшло 10 Героїв Радянського Союзу. Більш як І6 тисяч наших земляків з Валківщини воювали з окупантами на різних фронтах. Багато з них (5241 особа) загинули смертю хоробрих.

      У той же час в боях за визволення Валківщини в 1941-1943 роках поклали свої голови 4965 радянських воїнів із всіх колишніх братських республік СРСР.

В 1983 році в Олександрівні встановлений пам'ятник радянським воїнам на братській могилі, де поховано 42 солдати, які загинули в боях за село з фашистськими окупантами в жовтні 1941 року, лютому і вересні  1943 року. Серед похованих - бійці 169-ї та 290-ї стрілкових дивізій, які звільняли село. Пам'ятник встановлений у вигляді скульптури воїна з автоматом. За пам'ятником — стела, в центрі якої— проріз у вигляді фігури смертельно пораненого солдата. На стелі викарбувані прізвища воїнів, які загинули в Олександрівці. Поряд з могилою споруджено пам'ятний знак на пошанування воїнів-односельців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. На стелах, встановлених по обидва боки могили, закріплено вісім металевих меморіальних дошок з присвятними написами та прізвищами загиблих земляків.

Учень

Сьогодні треба поклонитись низько

Усім, усім хто не прийшов з війни.

Вже весни не вперше травою покрили

Відмітин війни навіть цятки малі.

Лиш братські могили, священні могили

Болять, не стихаючи, рідній землі.

 

Вшануймо хвилиною мовчання пам'ять тих, хто врятував нас і нашу Батьківщину: рядових і генералів, чоловіків і жінок, дітей і дорослих.

 

Хвилина мовчання, хвилина мовчання -

Пекуча й терпка, як сльоза.

Як подвиг полеглих,

Хвилина мовчання -

В ній наша пам'ять свята.

 

  Перегляд музейних експонатів

Підсумок уроку

Вчитель.

Героїв нагородили орденами, медалями, званнями, на їх честь названі вулиці, площі, кораблі… Потрібно це  загиблим? Ні ! це потрібно живим.

Чому потрібно пам’ятати про війну?

( Під час відповідей учнів звучить тихо пісня « Нам нужна одна победа»).

Після відповідей учнів рекомендація книг про Велику Вітчизняну війну.

Вчитель.

На фоні пісні «Поклонимся великим тем годам». Наш урок закінчується. Давайте висловимо побажання нашим гостям. ( Діти встають, по черзі говорять побажання та дарують пам’ятні сувеніри – голубів, які зробили власними руками.

 

Домашнє завдання

Підготувати есе за темами: « Герої – земляки  на фронтах Великої Вітчизняної війни», « Наше село в роки окупації»