Все для учнів про фразеологію

Про матеріал

У посібнику подаються основні відомості з української фразеології в обсязі програми загальноосвітньої школи. Крім теоретичного матеріалу про одиниці фразеології та їх класифікацію, у посібнику викладено рекомендації, поради, дидактичний матеріал, що допоможе учням навчитися відрізняти фразеологічні одиниці від вільних словосполучень, пізнати місце фразеології в системі мови, усвідомити значення фразеологізмів та їх стилістичну роль, навчитися виділяти фразеологізми у тексті, пояснювати їх значення, правильно використовувати у мовленні, визначати їх синтаксичну роль, збагатити фразеологічний запас та виробити навички ним користуватися, виконувати посильні дослідницькі завдання.

Перегляд файлу

 

 

В С Е  Д Л Я    У Ч Н І В

 П Р О  Ф Р Ф АЗ Е О Л О Г І Ю

 

AMPRODUC.WMF

 

 

 

     У посібнику подаються основні відомості з української фразеології в обсязі програми загальноосвітньої школи. Крім теоретичного матеріалу про одиниці фразеології та їх класифікацію,  у посібнику викладено рекомендації, поради, дидактичний матеріал, що допоможе учням навчитися відрізняти фразеологічні одиниці від вільних словосполучень, пізнати місце фразеології в системі мови, усвідомити значення фразеологізмів та їх  стилістичну роль,  навчитися виділяти фразеологізми у тексті, пояснювати їх значення,  правильно використовувати у мовленні, визначати їх синтаксичну роль, збагатити фразеологічний запас та виробити навички ним користуватися, виконувати посильні дослідницькі завдання.

     Для учнів, їх батьків та всіх, хто любить  українську мову та цікавиться нею.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

     Кожен із нас прагне бути популярним серед своїх друзів, у компаніях, адже спілкування є дуже важливою складовою людського життя. А чи помічали Ви, з  ким саме  ми охоче вступаємо  у контакт? Звичайно ж з тим, хто спілкується легко, використовує влучні, яскраві та експресивні слова й образи, вміє розрадити, доречно пожартувати. І в цьому нам допоможуть саме фразеологізми (адже до складу фразеології входять ідіоми, порівняння, прислів’я, крилаті вислови, каламбури, сентенції, парадокси та ін.).

      Не секрет, що останнім часом, особливо у колі підлітків, сформувався стереотип, що фразеологічна мова властива минулим часам. Але ж фразеологія – це перед усім слово і вираз, а кожне слово і вислів – це частка буття народу, літопис його історії й життєвого досвіду. Недаремно М. Рильський вважав, що у фразеології – «дух язика».

     Тому, якщо Ви хочете навчитись уникати шаблонних і безликих слів, а говорити красиво, образно, а разом з тим і лаконічно, точно, уміти небагатьма словами дати вичерпну характеристику предмета, думки, то цей посібник саме для вас. Також не полінуйтесь і зверніть увагу  на багатющі скарби найбільш щедрих на фразеологізми письменників –                     Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, М. Вовчка, Г. Квітки-Основ'яненка,              І. Карпенка-Карого, на доречність їх використання у творах Лесі Українки, М. Коцюбинського,       М. Стельмаха,   .  О. Гончара,    Л. Костенко та інших.

 

 

І З    С К А Р Б Н И Ц І    М У Д Р О С Т І

Бувають такі крилаті слова, які з дивною влучністю виражають суть досить складних явищ  ( В. І. Ульянов).                                                                                                        

Забуті перекази, викорінюванні забобони, обряди, звичаї…, вся психологія, все приватне й громадське життя, вся незафіксована історія наших предків, яку важко врахувати, залишали слід у цих еліптичних формулах, які були відшліфовані й залишені у спадщину нащадкам (Х. Касарес).                                                                                                                  

Неозора багатоманітність людських відносин, що знайшла свій відбиток у карбованих народних висловах і афоризмах. З безодні часів дійшли  до нас у цих згустках розуму і знання життя, радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі, краса істин і потворність забобон ( М. Шолохов).

Світ фразеологізмів – що безкрає море.  Скільки глянеш – набігають одна на одну хвилі  фразеологічного безмежжя, тремтять, переливаються. А там народжуються нові й нові і, зливаючись докупи  в якийсь чудний гомін, знову й знову розпадаються на окремі хвилі-вислови (П. Мирний).

Приповідка, як монета: поки в обігу, кожний знає їй ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо коли вона оперта на якійсь грі слів або являється ремінісценцією якоїсь мандрівної анекдоти або якогось місцевого давно забутого факту (І. Франко).

В основі всякої літературної мови лежить нагромаджений віками «скарб» фраз, словосполучень, комбінацій фраз, висловів, прислів’їв… Але цей «скарб» виявляється значно більшим, ніж звичайно думають  (Л. Щерба).

Фразеологічні зрощення    застиглі, зцементовані, нерозривні, незмінні, невмотивовані смислові одиниці. Фразеологізми цієї категорії називають ще «вітамінами мови», «родзинками мови», такими, що абсолютно не перекладаються іншими мовами

( Е. Вартаньян).

Неоціненною скарбницею досвіду багатьох поколінь, народної мудрості, моралі й культури народу є його афористичне, живе слово – прислів’я і приказки, які прийшли до нас із сивої давнини. Промиті часом, відшліфовані народом, ці золоті крупинки народного життя стали джерелом вітчизняної та вселюдської культури, джерелом розвитку рідної мови

(Г. Сагач).

Українська мова особливо щедро наділена прислів’ями, приказками крилатими висловами, пісенними примовками. Вони – то філософсько-роздумливі, то бадьоро-жартівливі, то святково-урочисті, то поетично-таємничі… У них – спостережливість, досвід, життєві поняття та уявлення багатьох поколінь  (А. Бортняк).

AMBUSY.WMF

ІМЕНА НАУКОВЦІВ НА КАРТІ ФРАЗЕОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

                                                                                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     AMTEAM.WMF

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ   ОДИНИЦІ                     ТА   ЇХ   КЛАСИФІКАЦІЯ

МАЛЕНЬКИЙ СЛОВНИЧОК

Фразеологія (гр. phrasis, phraseos— вираз, зворот і logos — сло-во) вживають у багатьох значеннях: розділ мово­знавства, який вивчає усталені звороти (тобто фразеологізми, лексично неподільні сполучення слів); сукупність їх у мові; сукупність прийомів висловлювання, властивих певній особі, епосі.

Стійкі словосполучення  (у вільних словосполученнях слово не втрачає власного значення при новоутвореннях: жвавий хлопчик, жваве зайченя, жвава розмова, жваво говорить) поділяються на термінологічні та фразеологічні.

Термінологічні стійкі словосполучення – назви певних понять – науки техніки мистецтва: торрічеллієва пустота (вакуум); дзвінкі приголосні, іменний складений присудок; романський стиль.

Фразеологізми – стійкі словосполучення, що складаються з двох і більше слів, граматично побудовані як словосполучення чи речення, відтворюються у свідомості та мові людей за традицією, автоматично.

Фраземи – фразеологічні одиниці з структурою словосполучення.

Стійкі фрази – фразеологічні одиниці з структурою речення.

ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧИМ  РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ СИНТАКСИЧНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ


  1. Синтаксичні словосполучення утво­рюються поєднанням двох і більше пов­нозначних слів: осінній дощ, багатий врожай.

 

  1. Фразеологізми можуть бути утворені сполученням службо-вого і повнозначного слова: як по маслу, зі скрипом, з-під носа, з руки, під боком, ні на йоту.

  1. У синтаксичному словоспо-лученні гра­матичний і семан-тичний центри збігаю­ться в одному слові: фарбувати дах, красиво співати,  яблуневий цвіт, малю­вати картину.

2.У фразеологізмах граматичним і се­мантичним центром можуть виступати різні лексичні компо-ненти: напускати туману, дра-ти втридорога, мамина доч­ка, мати зуб.


  1. Стрижневим компонентом синтаксич­ної групи є головне слово синтаксичного (підряд-ного) словосполучення, його семантико-граматичний центр: «новий багатоповерховий буди-нок», «прекрасний солов'їний спів».

3.Фразеологізми як цілісне утворення можуть виконувати у реченні функцію стрижневого компонента синтаксичної групи: «ручатися головою за товари-ша», «ламати голову над зада-чею».


4.Синтаксичне словосполучення характе­ризується вільною сполучуваністю слів-компонен-тів: пекти картоплю (пироги, торт, хліб); високий чоловік (будинок, стовп, стіл, 4.Фразеологічне словосполу-чення відрізняється невільною сполучуваністю своїх компо-нентів: пекти раки, морочити (су­шити) голову, ні пари з уст, піймати облизня.


чин); піймати птаха (теля,


зайця, злодія, м'яча і т. ін.).

5.Кожне повнозначне слово у

синтак­сичному словосполученні

виконує у ре­ченні самостійну

 

5.Компоненти фразеологізму самостійної синтаксичної ролі

не виконують; членом речення

синтаксичну функцію: «Я славлю спільність мов і славлю їх одмінність, основу всіх основ правіч­ну їх родинність»        (І. Муратов).

 

виступає фразеологізм у цілому: «Відповідь хоч і сподобалась Мотрі, та все одно вона засумні-валася, чи ста­рий, як це він уміє, не передав куті меду»

(М. Стельмах).


6.Синтаксичне словосполучення є носі­єм смислового змісту слів-компонентів: високі гори, духмяне сіно, стрімкий по­тік.

 

 

 

 

6.Фразеологізм виражає цілісне фразео­логічне значення, яке не дорівнює сумі лексичних зна-чень компонентів: носити воду решетом — безрезультатно працю­вати, з відкритою душею — відверто, чистосердечно, вмити руки — уникнути відпо-відальності.


7.Синтаксичні словосполучення як оди­ниці мовлення утворю-ються в кожному окремому випадку висловлення   думки.

7.Фразеологізми у процесі мовлення відтворюються як готові цілісні одиниці мови.


 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

ТИПИ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

Фразеологічні зрощення (ідіоми) — це стійкі сполучення слів (виражають єдине поняття), що становлять образний вислів, значення якого не пов’язане із значенням тих слів, що входять до нього. Фразеологічні зрощення принципово не можуть бути сприйняті в сучасній українській мові як словосполучення, їхня внутрішня логіка з сучасної точки зору є незрозумілою (бити байдики — ледарювати; пекти раківчервоніти; собаку з’їсти   набути досвіду; на руку ковінька   вигідно). Вони часто містять як складову частину слова, які самостійно, за межами цих фразеологізмів не існують (піймати облизня, правити теревені, точити ляси).

Семантична неподільність виникає або підтримується у фра­зеологічних зрощеннях рядом фактів:

  • наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взята на цугундер; ускочити в халепу);
  • наявністю граматичних архаїзмів (притча во язицех);
  • втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку.

Фразеологічні єдності — це стійкі неподільні сполучення слів (мовні вислови), загальне значення яких пов’язане з тими словами, що входять до їх складу  (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком — здоровий ). На відміну від будови зрощень, будова фразеологічних єдностей може бути пояснена, але в основі такого пояснення завжди буде лежати метафора або порівняння (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим рядном).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також евфонічними чи формально-граматичними засобами римою, алітераціями (усякої тварі по парі) тощо. Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок      синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі  (діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші).

Фразеологічні сполучення – це стійкі подільні  сполучення слів (фразеологічні звороти), які характеризуються самостійністю складових елементів (тобто їх до складу входять слова, з яких одне є вільним, а друге з так званим зв’язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із значення компонентів  (насупити брови, покласти край)).

Слова з фразеологічно зв'язаним значенням можуть поєднуватися з одним словом (рос. закадычный друг) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере).

Слово із зв'язаним значенням може заступатися синонімом (нагла смерть раптова смерть). Синтаксичний зв'язок компонентів фразеологічних сполучень, відповідаючи живим нормам мови, позбавлений гнучкості (рос. мертвецки пьян, але не можна сказати мертвецкое пьянство).

Фразеологічні вирази це стійкі за своїм складом  і значенням фразеологічні одиниці, які складаються зі слів з  вільним лексичним значенням і відтворюються в мові (серйозно й надовго; вовків боятися — в ліс не ходити; не все те золото, що блищить). Це фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, літературні цитати, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, ремінісценції, порівняння, професійні вислови, каламбури, вислови термінологічното характеру, народнопоетичні включення, народні приказки та прислів’я.

Прислів'я — влучний образний вислів, граматично й інтонаційно оформлене су­дження, що співвідноситься з реченням: згаяного часу не доже­неш, згода будує, а незгода руйнує, не спитавши броду, не лізь у воду; у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має повчальний зміст. Багато прислів'їв мають внутрішню риму: яка головонька, така й розмовонька; не всяка пословиця при всіх говориться.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів'я, що частково недорозвинувся до них. Наприклад: собака на сіні, лисячий хвіст; похиле дерево (частина прислів'я: на похиле дерево і кози скачуть).

Приказка мовиться «до слова» і характеризує якості людини (не всі дома), її стан (вигляд) (кров з молоком), різні обставини (як з неба впав), кількість (як кіт наплакав) та ін.

Проте і приказки часом бувають організовані як речення.  На відміну від прислів'їв, приказки:

  • легко вступають у синонімічні зв'язки (хоч греблю гати, кури не клюють);
  • констатують явища, події, що протікають у момент мовлення (по хаті ходить, а дверей не знайде);
  • вказують на факт, що був (буде) в минулому (майбутньо-му) (був кінь, та з'їздився, буде й на нашій вулиці свято);
  • тільки  називають предмет чи явище (ворона в павичевім пір); пор. прислів'я: лякана ворона і куща боїться (підноситься під конкретного і одиничного до абстрактного).

 

Народнопоетичні включення  стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній творчості: багато що казати, та мало слухати.

Крилаті вислови — це поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова і цілого речення (олімпійський спокій, лебедина пісня, випити чашу до дна; Мавка; Фантастичні думи! Фантастичні мрії! (І. Франко); А все-таки вона крутиться!   (Галілео Галілей); Практика критерій істини (К. Маркс).

Афоризм (від грецьк. «вислів»)   узагальнена, глибока й закінчена думка певного автора (письменника, науковця, політика, філософа), висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування. Єдина справжня розкіш -  це розкіш людського спілкування (А. де Сент-Екзюпері). Очі дружби рідко помиляються (Ф. Вольтер). 

Сентенція  (від лат. sentential – думка)  афоризм, що має повчальний зміст, життєву настанову. Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі це дозволяють. Не знаючи мови ірокезької, можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре не було б обґрунтоване й не розумне? (Козьма Прутков)

Максима  (від лат. «основне правило») – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип. Спокій мудреців – це вміння приховувати свої почуття в глибині серця. Коли хочеш бути щасливим, будь ним (Козьма Прутков).

 

Евфемізми (від грецьк. euphemismos  «добре і говорю» – пом’якшений вираз) – це делікатні вислови, що вживаються з метою уникнути слів з грубим чи непристойним змістом або непристойним забарвленням. «За такі думки я б надавав панові по тому місцю, де, як кажуть французи, спина втрачає своє ім’я» - сердито промовив Дулькевич. (П. Загребельний).

 

Ремінісценція (від лат. reminiscentia – спогад) – невиразний спогад, відгомін якоїсь події чи враження, мотивів, образів, деталей; елемент художньої системи, який відсилає до раніше прочитаного чи побаченого твору мистецтва. Ремінісценція – це наявна цитата, цитування без лапок                  пережил и многое и многих (П.А. Вяземский); Я изменял и многому и многих (В. Я. Брюсов)).

 

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття є щляхом зіставлення з іншим явищем: чистий, як сльоза;  їсть. як іржа; мов у воду опущений.

Парадокс (від грецьк. paradoxos – несміливий, дивний) – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить здоровому глузду. Здорове тіло – продукт здорового розуму (Б. Щоу).

 

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гумористичному використанні багатозначності слова або звукової схожості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ніколи.

 

Професійні вислови  це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мови професійних груп і набули образного звучання:  грати першу скрипку; підрізати під корінь.

 

Термінологічні вислови – сполучення слів, які виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення:  зійти з орбіти, вийти на фінішну пряму.

 

          SCORE_LO.WMF

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ

Ц і л і с н і с т ь   з н а ч е н н я формується внаслідок     переосмислення вільного словосполучення-прототипу, деактуалізації слів-компонентів, які різною мірою втрачають предметну спря­мованість. Простежимо, як відноситься план вираження (ПВ) до плану змісту (ПЗ) слова гордувати, вільного слово­сполучення кирпу відморозити і фразеологічного звороту кирпу гнути.

Слово

ПВ  гордувати              

ПЗ  «зазнаватися»

одне слово    

одне значення

Вільне словоспо­лучення

ПВ  кирпу відморозити  

ПЗ  «внаслідок дії морозу

довести до омертвіння»

два слова     

два значення

Фразеоло­гічний зворот

ПВ  кирпу гнути            

ПЗ  «гордовито триматися»      

два слова     

одне значення

 

Відтворюваність фразеологізмів виявляється в тому, що вони вже в мові (і свідомості, і пам'яті) існують як готові «блоки» для конструювання речень.

Фразеологічна одиниця не тому стійка, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворює­ться тому, що відзначається стійкістю на фразеологічному рівні.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як  єдність постійного і змінного у фразеологізмі й тісно пов'язана з попередніми ознаками. У літературній мові цілісні відтворю­вані одиниці вживаються у вигляді п'яти основних типів варіан­тів, зокрема: лексичних — горішок міцний (твердий); фонетич­них — дрижаки ходять поза шкірою; словотворчих — ласий кусок (кусочок); граматичних — як горох (горохом) сипати; розрізняються фразеологізми і за ступенем повноти оболонки рости як гриби (після дощу).

Вживаються фразеологізми зі сталим порядком компонентів: кров з молоком, до вподоби, як свої п'ять паль­ців, з місця в кар'єр і фразеологізми з вільним порядком: голову затуркати кому (затуркати голову кому), такі ж звивати­ся вужем, виляти хвостом, ні пуху ні пера

Експресивність ґрунтується насамперед на образності, тобто на явному чи прихованому зіставленні вільного і фразеологічного сполучень. Матеріально втілені в них яскрава мета­фора, промовисті гіпербола й літота, прозоро-гумористичний каламбур, нерідко посилені й формальними моментами (поетич­ний синтаксис, евфонізми, ритмічні сполуки, зіставлення-паралелізми тощо), створюють естетичний ефект протиріччя між формою і змістом.

Великим експресивним зарядом відзначаються фразеологіч­ні порівняння: (битися) як риба об лід, (ганяти) як соло­ного зайця; гіперболи й літоти: хоч з гармати стріляй; горобцеві по коліна; тавтологічні посилення однокорінних слів: хмара хмарою, думу думати; евфонічні сполуки: купило притупило, було та загуло.

      Емоційно-експресивні фра­зеологізми — загальновживані сполучення слів, здатні викли­кати яскраві, емоційно насичені почуття або передавати ставлення мовця до висловлюваного:

  • вітання: скільки зим, скільки літ!;
  • заклинання: тіпун тобі на язик!
  • стереотипні звертання: серденько    моє!, люди добрі!;
  • формули етикету: ласкаво просимо!;
  • стереотипні запитання: що за розмова? та ін.

 

 

 

BIDDERS.WMF

 

ТРИ КИТИ ФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЇ

Кити — тут «найважливіші способи» (їх справді три: метафоризація, метонімізація та синекдоха); фразеологізація — «творення усталених зворотів».

Вживання виразів у переносному значенні за подібністю називається метафо­рою (від гр. metaphora — «переміщення, віддалення»), а процес утворення фразеологізмів цим способом — мета­форизацією.

 «Хоче вбити клин між мною і марша­лом? Не вийде!»     (Л. Дмитерко.) вжите в переносному значенні — «посварити кого-небудь із кимось». Як клин розщеплює дерево, відокремлює одну половину колоди від другої, так і погані слова, вчинки роз'єднують людей: «Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити.. (В. Собко.)

Схожими можуть виявитися дії (танцювати під чиюсь дудку), якості (міцний горішок), розміри (крапля в морі). Вільний проїзд, поза чергою, без перешкод і зупинок нази­вають зеленою вулицею: залізничний шлях із зеленим світ­лом семафорів пообіч нагадує вулицю, обсаджену зеленими деревами. Мовчазно вислуховувати чиї-небудь докори, об­рази, не даючи належної відповіді, так же гірко, як і ковта­ти пілюлі. Звідси й фраземаковтати пілюлі.

     Ми по-різному називаємо людей здебільшого з нега­тивними рисами характеру, поведінки: одного поля ягоди, з одного тіста, одною ниточкою зв'язані, одним миром ма­зані... Але всі вони об'єднуються значенням «однакові, нічим не відрізняються» (як не відрізниш ягід з одного поля).

Фразеологізми, що постали на основі метафори, часто можна перетворити в порівняльні звороти: келебердянська верства як келебердянська верства, довга пісня «про те, що займає великий відрізок часу» як довга пісня. Можна сказати батіг з клоччя «нікудишня або слабовільна люди­на» а можна іяк батіг з клоч­чя.

Перенесення назви одного предмета на інший може здійснюватися не тільки за їх схожістю (як у метафорі), але й на основі внутрішніх чи зовнішніх зв'язків між двома предметами. Таке перенесення називається метонімією (від гр. metonymia  «перейменування»), а процес утворення фразеологізмів — метонімізацією.

 Є  метонімія в часі, метонімія в просторі, метонімія за зв'яз­ком між дією людини і її станом. Похилий вік людини асоціюється з сивиною: «Дожив (Андрій) до сивого волосся, а добра не зазнав, ой, ні  (М. Коцюбинський.), а молодий — зі школою: «З шкільної лави світлим, ніжним юнаком я попав у залізні лещата фронту»  ( П. Колесник.) Здавна час визначали за криками півнів (до перших, других, третіх півнів), небесними сві­тилами (від зорі до зорі), за наближенням ранку (ні світ ні зоря, ще й на світ не благословлялося).

 Кельтські народні перекази донесли до нас звичаї при дворі короля бритів Артура (V—VI ст.). Там кожен із рицарів відчував себе рівним навіть із королем: на банке­тах сідали за круглим столом і періодично мінялися місця­ми. Сива старовина, проте відгомін її зберігся до сьогодні: щоб урівняти всіх у правах, учасників міжнародних фору­мів саджають за круглі столи. Так ведуться переговори і в ООН.

У сучасній публіцистиці вислови круглий стіл, зустріч за круглим столом, сісти за круглий стіл указують на рівні права учасників якоїсь зустрічі (наради).

Метонімічне перенесення назви з одного предмета на інший, коли части­ну вживають замість цілого або ціле замість частини. Воно називається синекдохою (гр. synekdoche — «співвіднесен­ня», від syn — «разом» і ekdoche" — «переймання»).

Одну зі своїх поезій М. Рильський назвав «Слово про рідну матір», хоч мав на увазі не одне слово, а багато цілий твір. Ми говоримо: художнє слово, а розуміємо «мова художнього твору» або взагалі «твори художньої літера­тури. Коли у        В. Стефаника прочи­таємо: «Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шев­ченків, Федьковичів, Франків», то добре розуміємо, що це авторське узагальнення.

  Подібне спостерігаємо й при утворенні фразеологічних зворотів. Возний із «Наталки Полтавки» мав на увазі не одну копійку, коли хвалився виборному, що в нього «копійка волочиться і про чорний день іміється». Такі й вислови копійка перепадає, наживати копійку, вле­тіти в добру копійку.

Синекдохічно утворилися вирази ні каплі, ні крихти, ні душі, ні зернини, ні макового зерна. Всяка мала кількість є ознакою синекдохи: ані дрібки солі, ні за понюх табаки (тобто табаку не вистачить і на один раз понюхати, як ра­ніше це робили), як кіт наплакав, як шилом борщу (пато­ки) вхопив... Так само як і протилежне фразеологічне зо­браження великої кількості когось або чогось: «Біля Бо­рисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски!, нема куди через тую качву коноплини ткнути!» (Остап Вишня.) Сюди ж: тьма-тьмуща, хоч греблю гати, нікуди яблуку впасти, голки не просунеш. Усі вони означають «багато», «густо».

Поведінку, характер і стосунки людини можна передати сполученнями зі словами, що називають частини тіла: носа не показувати, очей не появляти, ноги моєї (твоєї) тут не буде (частина виступає замість цілого).


 

 

MEDIATE.WMF

 

 

 

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ,

СИНОНІМІЯ,    АНТОНІМІЯ  ТА ПАРОНІМІЯ   ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Як і слова, фразеологізми можуть бути багатозначни-ми, вступати в синонімічні, антонімічні та паронімічні відношення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

накладати /  накласти руки на кого (намагатися вдарити або вбити когось)

накладати / накласти руку на що (привласнювати щось, заволодівати чимось)

полетіти за вітром (набути розголосу, поширення)

полетіти із вітром (зникнути без сліду, припасти, щезнуть);

мати на оці (збиратися робити щось, думати про когось; цікавитися кимось, чимось)         

мати на очах когось

(тримати під наглядом, у полі зору, доглядати)

налягати на ногу (шкутильгати)

налягати на ноги (прискорювати ходу, біг)

на край світу (кудись дуже далеко)

на краю світу (в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці)

побачити світ (народитися; бути надрукованим)

побачити світу (побувати в багатьох місцях; багато чого побачити, знати)

на кшталт чого (подібний до чогось, схожий на щось)

на один кшталт (однаковий)

 

ATTHETOP.WMF

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА МОРФОЛОГІЯ

Можливості використання фразеологізмів у морфології досить широкі:

  • фра­зеологізм виявляє свою природу в реальному мовному вживан­ні;
  •  до складу зворотів уходять слова різних частин мови, які так чи інакше виявляють свою граматичну природу і у фразеологізмі;
  •  усталені словосполуки групуються в певні лексико-граматичні розряди;
  • в одного розряду фразеологіз­мів буде один набір словозмінних форм, в іншого — другий, тобто деякі фразеологізми змінюють свої словоформи, а деякі — не змінюють;
  •  окремі лексико-граматичні розряди фразеоло­гізмів виділяються не так чітко, як розряди слів.

 Лексико-граматичні розряди фразеологіз­мів:

  • іменні: стріляний горобець, вільний козак; «Поети єсть сіль землі». (І. Карпенко-Карий.);
  • прикметникові: одного поля ягода, хоч з лиця воду ний; «Кирило бригадир і на всі руки майстер». (О. Копиленко.);
  • дієслівні: очі відводити, тягу дати; «Ураз він [Василько] подумав, що може видати військову таємницю, і прикусив язика». (П. Панч.);
  • прислів­никові: з діда-прадіда, через пень колоду; «Вона [трясогуз­ка]... збудувала таке дрібне гніздечко, що мусила і вдень і вночі тримати хвіст на повітрі». (М. Стельмах.)
  • дієслівно-пропо­зиційні фразеологізми, які не «вписуються» в традиційні лексичні розряди: кров грає в кого, камінь з душі звалився в кого, ведмідь на вухо наступив кому, комар носа не під­точить, як корова язиком злизала; «Між нами пробігла погана кішка, що попсувала наші взаємини». (І. Микитенко.)
  • вигукові фразеологізми: матінко моя!, хоч з мосту та в воду!; «— Чолом тобі, охотничку-стрілочку! Ні пуху тобі ще й ні пір'ячка!» (Остап Вишня.)

До складу фразеологічних сполук входять усі частини мови повнозначні: іменники (каламутити воду), прик­метники голодного краю), числівники (десятої клепки не вистачає), займенники (моя хата скраю), діє­слова (гратися з вогнем), прислівники (і так і сяк) і службові: прийменники (народитися в сорочці), спо­лучники (і сміх і гріх) та частки (сам не свій).

Фразеологізм змінює форму граматично пануючого (головного) слова, а часто й залежного: перша ластівка першої ластівки перші лас­тівки; водити за ніс водив за ніс водила за ніс водило за ніс водили за ніс.

На відміну від слів, фразеологізми частіше обмежені в своїх граматичних формах. Лише в доконаному виді засвоїлися вирази зітерти з лиця землі, перелічити ребра кому, піти за водою, зав'язати світ кому. Не мають інфінітивної форми вислови і був такий, і вухом не веде, каші не звариш з ким. Тільки недоконаний вид спостерігаємо у зворотах товкти воду в ступі, руки чешуться в кого, ноги не держать кого, носити на руках кого.

Чітко виділяється група фразеологічних зворотів із дієсло­вами наказового способу: не бий лежачого (ніколи не вживаєть­ся, наприклад, форма не битимуть лежачого), держи хвіст трубою, приший кобилі хвіст або така форма способу виступає частіше (зарубай собі на носі). Деякі дієслова виступають тільки в минулому й майбутньому часі, як-от: накивав (накиває) п'ятами, але немає накивує п'ятами. Теоретично можливі всі три форми роду дієслова-компонента, однак практично воно виступає лише в двох, наприклад: мало каші з'їв, мало каші з'їла.

Тільки в однині функціонують сполучення друга молодість, сьома вода на киселі, голуба кров, золота середина. І навпаки, вирази золоті руки в к о г о, на всіх парах, туруси на колесах природно звучать саме в множині.

 

AMFRIEND.WMF     AMFRIEND.WMF

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА СИНТАКСИС

У простому реченні фразеологізми можуть виступати:

1)  як самостійне просте речення: у дорозі і голка важка;

2) як члени речення: «Степа­не, невже в тебе підійметься рука на моє добро?» (М. Стельмах.)

Синтаксично закінчені фрази — прислів'я, більшість при­казок і крилатих висловів — підлягають синтаксичному роз­бо-рові за членами речення: всяка пташка свої пісні має; буде й на нашій вулиці свято; практикакритерій істини. (К. Маркс.) Сполуки-ідіоми мають тенденцію виступати одним членом речення. При цьому дієслівні й іменні фразеоло­гізми найчастіше виступають присудками: «...Варивон уже всю свою бригаду поставив на ноги»; « — Я — птах пере­літний». (М. Стельмах.) Прислівникові фразеологізми звичайно виступають обставина-ми: «Ми день і ніч (безперестанку) сте­регли». (Ю. Яновський.); «Там стояла з давніх-давен (здавна) пасіка його батька».              (І. Нечуй-Левицький.)

Порівняльний зворот найчастіше є або обставиною способу дії, або іменною частиною складеного присудка: «Вона ви­скочила з-за вугла (як?), як козак з маку» (обставина) (І. Не­чуй-Левицький.) «Поле — що безкрає море». (Панас Мирний.)

У складному реченні фразеологізми можуть можуть виступати:

 1)   частиною складного речення;

 2) крилатий вираз, прислів'я і приказка можуть бути складним реченням: «Надворі стало ясно, хоч голки ви­збируй»   (І. Нечуй-Левицький.); коли гора не йде до Магомеда, то Магомед іде до гори; не поможе ні мило, ні вода, коли така врода.

 «Складносурядне речення»: ластівка день починає, а соловей кінчає; щастя біжить, а не­щастя лежить; одному сонце світить, а другому і місяць не зблисне.

 «Складно­підрядне речення», причому з підрядними різних видів: прийде така неділя, що і в нас буде весілля (означальне); хто оре й сіє, той молотить і віє (займенниково-означальне); якщо посієш вчасно, то збереш рясно (обставинне). Особливо багато складно­підрядних речень з підрядними умовними: як доля когось ка­рає, то перше розум вибирає; коли почав орати, то в сопілку кинь грати.

 «Без­сполучникове складне речення»: розпочалися жнива будь скупішим на слова; шануй одежу в дворі, вона тебе в людях.

 

 

AMSURPRI.WMF              AMSURPRI.WMF

 

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА СТИЛІСТИКА

Стильове використання фразеологізму залежить від наявності чи відсутності емоційного забарвлення:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Синонімічний ряд «померти» можна продовжити фра­зеологізмами принаймні трьох стилістичних планів:

 

високі, урочисті

з відтінком поваги

знижені

відходити у віч-ність, попрощатися з світом, навіки закрити очі, піти на вічну дорог,у піти до прабатьків

очі заплющити, зійти у могилу, зійти з сього світу, піти з життя, востаннє спочити

спустити дух, задерти п'яти, дати вічного хропака, переходити в третю стадію                         

та від джерел походження фразеологізмів:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 

                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

AMRUMOR.WMF   AMRUMOR.WMF

 

 

ІЗ ГЛИБИН ФРАЗЕОЛОГІЇ

Альфа і омега

Альфа і омега. Початок і кінець чого-небудь, тобто все в повному обсязі, від початку і до кінця. Щось основне, головне.

Альфа — перша літера грецької абетки, що позначає голосний звук а; омега — назва останнього звука грецької абетки, що позначає голосний звук о. Рівнозначний за структурою і змістом є вислів «Від а до зет», який утворився за назвами літер ла­тинського алфавіту. У російській мові вживають із таким значенням вираз «Від а до я», тобто від початку до кінця. В  дореволюційній Росії вживали першу і ос­танню літеру старослов'янської абетки, їх старослов'янські назви, а саме: «Від аза до іжиці». Аз назва першої літери, літери а, іжиця назва останньої літери старо­слов'янського алфавіту, яка позначала звук і.

Вираз з'явився на початку II ст. н. е. На­чебто міфічний бог сказав: «Я альфа і оме­га, початок і кінець».

 

Відставної кози барабанщик

У сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, фразеологізм відставної кози барабанщик має іронічне, жартів­ливе забарвлення. Так трохи зневажливо-грубувато називають у побутовому мовленні, у просторіччі нікчемну, жалюгідну людину,  яка, покинувши   суспільно корисну працю, перетворилася на ледаря, неробу, гультяя.

У дореволюційний час цей вислів вжи­вали на позначення непомітної, затурканої людини, яка не мала роботи, жила, як пра­вила, на випадково роздобуту копійку.

Походження цього образного фразеоло­гічного вислову пов'язане з популярною народною грою, яка була поширена в давні часи, зокрема на Україні.

На Новий рік або на якесь інше свято весела компанія сільських парубків із піс­нями та музикою ходила по хатах, розра­ховуючи на пригощання горілкою та доб­рою закускою. Один із них був наряджений козою. «Коза» танцювала, а решта паруб­ків співала. Така розвага у святковий день на Україні називалася «водити козу».

З часом гра зазнала певної трансформа­ції, перетворившись для найбідніших людей на постійний засіб здобувати харчі, одяг тощо. Жебраки групами блукали по селах з дресированим ведмедем, «козою» та ба­рабанщиком.

У ролі «кози» виступав хлопець, підліток, а роль барабанщика найчастіше виконував бездомний колишній солдат. Отже, неваж­ко собі уявити безпорадне становище «від­ставної кози барабанщика».

 

Шукати вітра в полі

Виникнення багатьох українських фразео­логізмів зумовлене тим, що в давнину на­род вірив у надприродні сили, які уявля­ли-ся людям у вигляді різних людиноподіб­них істот. Саме таким чином виникли ви­рази шукати / ловити тощо / вітра в полі, доганяти вітра в полі, вітра в полі шукати, ловити вітри, на чотири вітри (йти, їхати, розігнати), голову морочити, злидні годува­ти тощо.

Наші пращури часто уявляли собі вітер у вигляді сердитого дідугана, який живе десь далеко за морями. Сильний вітер завдає лю­дям великої шкоди, бо нищить будівлі, врожай, а інколи забирає й людей та заносить невідомо куди. Хоробрі люди, часто говори­ться в казках, намагалися його зловити, помститися за вчинену шкоду. Зрозуміло, що такі пошуки ніколи не увінчувалися ус­піхом. Тому вислови шукати/ ловити вітра в полі, доганяти вітра в полі відповідно означали «даремно шукати кого-небудь, що-небудь»; «ловити невловимого — коли хтось втік і його не можна спіймати». Фразеоло­гізм на чотири вітри має значення «кудись у невизначеному напрямку або в напрямку, про який мовець не хоче говорити». Образ, що мотивує значення цього виразу, виник на основі уявлення про те, що на чотирьох протилежних кінцях світу знаходяться ве­летні (вітри), які постійно дмуть один до одного. Тобто на чотири вітри (йти, їхати, розігнати) — це (розігнати, йти, їхати) на всі чотири сторони. Вислів ловити вітри оз­начає «безцільно роздивлятися на всі боки» («Коли Наум приходив до церкви моли­тись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди» (Г. Квітка-Основ'яненко). Він виник тоді, коли уявлення про вітер як людиноподіб­ну істоту забулося, а вислови шукати/ло­вити вітра в полі, доганяти вітра в полі стали вже фразеологізмами із названими вище значеннями, з яких основним є мотив безцільності, безрезультатності якогось за­няття. З цього й розвинулося значення ви­разу ловити вітри.

 

 

Морочити голову

Наші предки вважали, що був чорт мо­рок, який робив людям багато зла. Особли­во полюбляв він впливати людині на розум. Коли хтось надмірно докучав комусь, втом­лював своїми забаганками, вимогами, прось­бами, то він так само впливав на людину, як і морок, тобто морочив голову («Вона крадькома приводила лікаря, який давав мені щось снотворне, щоб я спав і не мо­рочив нікому голови» ( Ю. Яновський). Два наступні значення цього фразеологізму є по­хідними від наведеного вище: «збивати з пантелику», «дурити» (« — Не морочте мені, Хомо, голови — кажіть зараз: буде фабрика?»                         (М. Коцюбинський); «займатись чим-небудь клопітливим, думати над чимось складним» («Кілька днів Бистрик морочив голову і не був упевнений: здійснив задум чи ні?»                    (С. Чорнобривець). Їх єднає спіль­не значення — «затуманювати голову», а від­різняються вони тим, що вказують на спо­сіб здійснення процесу «затуманювання го­лови».

 

Злидні годувати

Не розуміючи соціальних причин бідності одних і заможно-сті інших, люди намагалися пояснити цю нерівність дією над-природних сил. Так, серед інших «нечистих сил», що шкодили людині, були і злидні, яких уявля­ли невидимими бідними дідка-ми. І в кого тільки вони осядуть (а сидять вони, вважа­лося, пере-важна під припічком), там вічно буде біда. Саме така ситуація послужила основою для фразеологізму злидні годува­ти «жити в бідності» («[Кіндрат Антоно­вич]: Я цілий вік труждав-ся.., увесь вік злиднів годував, недоїдав, недопивав...»          (М. Кропивницький). На цьому ж побудо­вана формула побажання нещастя, бідності: бодай (вас) злидні обсіли / побили, що вживається як прокляття («Бодай же вас, цоко-тухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко), і діалектний вираз злидні обсіли (кого), синонімічний до злидні годувати.

 

 

 

Тягти лямку

Фразеологізм тягти / терти лямку означає «виконувати важку, виснажливу роботу» («Старий Серебреников посідав на дільниці місце робочого вола. Неприємна й брудна робота завжди потрапляла до нього, і він завжди покірливо тяг лямку»  Ю. Яновський); «жити у важких умовах» («Бачу, що моєму горю вже не помогти. Певно, до кінця прийдеться лямку цю тягти» (М. Кро­пивницький). Базою для його утворення послужило вільне словосполучен­ня на означення певного процесу, пов'язано­го з рибальством. Ляма, лямка — це дуго­подібний дерев'яний пристрій (він охоплю­вав груди), за допомогою якого тягли човен, рибальські сіті тощо. Щоб зрозуміти, якою важкою та виснажливою була ця праця, досить прочитати опис роботи забродчиків, які тягли лямою сіті, в повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Половина забродчиків впилося живцями в кодолу з одного боку мережі, а друга половина в другу кодолу по другий бік. Рибалки тяг­ли кодолу, ступаючи на кілька ступнів задом уперед і з усієї сили обпираючись станом об дерев'яні лями».

 

Кучму дати

Є кілька українських виразів з компонен­том кучма: шити кучму — «надмірно екс­плуатувати когось», «знущатися з когось»; збити кучму — «вскочити в неприємну спра­ву»; м'яти кучму — «топтати пороги»; дати кучму — «завдати біди, клопоту»;  дати кучму — «дати прочу­хана».

Основою для виникнення виразу дати куч­му послужила казка про наймитову куч­му баранячу шапку. Наймит домо-вився з паном, що той за рік роботи дасть йому кучму. Пан, задоволений, що так мало до­ведеться платити, вирішив з «дурного» най­мита посміятися і дав йому при розрахунку кучму з двох баранячих шкур. «Дурний» наймит на другий рік найнявся до ланового батька з умовою, що за день роботи йому платитимуть по його кучмі зерна. Старий пан на таку умову пристав з радістю, од­нак був жорстоко покараний за свою жа­дібність, коли довелося відміряти зерно за відроблені дні наймитовою кучмою. З часом словосполучення дати кучму відірвалося від казки, переосмислилося і стало фразео­логізмом, що первісно означав «жорстоко посміятися з чийогось лиха».

 

Глуха тетеря

Увійшла до фразеології і тетеря (тете­рук, тетерев, тетерка, тетервак; глухар). Глухою тетерею називають людину, яка не­дочуває.

...Настає період, коли глухарі злітаються токувати — виконувати свою шлюбну піс­ню. Вони надимають горло, розпускають крила, дріботять лапами. При цьому глухар не чує навіть зробленого по ньому пострі­лу. У слуховому апараті тетерукових є особлива складка з багатьма кровоносними судинами. Коли птах токує, судини попов­нюються кров'ю, і складка так набухає, що зовсім перекриває слуховий прохід. На цю мить і чатують мисливці.

Звідси глухий як тетерук, глухий як те­теря; рос. глух как тетерев; білор. цецярук глухі (глухий тетерук), діал.

Слово глухий природно викликає негатив­ні асоціації: глуха тетеря чортова тетеря («А ти ж чого мовчиш, чортова тетеря? враз почулось над головами вершників, і крива ломака полетіла в Прілого» — П. Панч). Білоруси говорять: дурная як цецярук («дурна як тетерук»), поляки «дурний як тетерев». А в росіян глухая тетеря це не тільки «глуха», а й «тупа», «безтолкова лю­дина».

 

Зозуля кує — вік нам вказує

Образ зозулі — один з найпоширеніших у ліричних піснях і баладах, казках і міфо­логічних легендах. Ярославна («Слово о полку Ігоре­вім») прагне зегзицею (зозулею) полинути до князя. У прислів'ях і приказках зозуля виступає синонімом жінки або молодої дів­чини (Чути в хаті дочку, як зозулю в са­дочку). Через те що зозуля підкладає яйця в чужі гнізда (іноді називають її «без­кровною матір'ю»), ім'я цього бездомного птаха уособлює недбайливих жінок: Зозу­ля собі гнізда не мостить; Про те зозуля кує, що свого гнізда не має; «— Була б, певно, за Василем і була б господинею. А то бач: як зозуля та без пристановища»  (Панас Мирний). Поляки вважають, що вона «кує тому, що гніздечка собі шукає»; часом порівнюють із зозулею якусь жінку, що «користується чужими гніздами» чи «влазить, як зозуля, в чуже гніздо».

Зозуля фігурує й у виразах про долю лю­дини, її вік: Так от чому зозуля кувала; Хоч куй, зозуля, хоч не куй: мені і удід закує. У вислові «Вже мені не будуть довго зозулі кувати» евфемістично, інакомовно говориться про смерть. Цю ж тему розкривають і українські народні поба­жання «Щоб ти зозулі не чув!» Багато фразеологізмів постало на ґрунті легенд про те, що зозуля відлічує людині роки:

От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа згадується про це повір'я в «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Таке ж і народне прислів'я Зозуля кує вік нам вказує.

 

Виглядати як каня дощу

Є в народному мовленні слов'ян лексеми й фразеологізми, пов'язані з канею (каню­кою, канюком) — невеликим хижим птахом родини яструбових, схожим на шуліку: укр. зневажл. канючити,  розм. і діал. канькати, розм. виканючувати (виканючити), виканючуватися: рос. просторічн. канючить, діал. канюкать; білор. розм. канькаць (канькати). Усі вони означають «на­стирливо й жалібно (часто до набридливос­ті) просити щось у когось; «випрошувати»; «випрошувати з плачем»; «невідступно клянчити». Такі ж і іменні назви: укр. зне­важл. канючення (від канючити), канюка — «набридливий прохач; жебрак».

Саме слово каня (від праслов'янськ. kanja) пов'язане як і багато інших назв пернатих з характером крику птаха Але народна уява семантизувала цей крик-квиління птиці перед дощем як «Пить! Пить!», на основі чого й виникли перекази-легенди та фразеологічні звороти. Одне з таких «пояснень» записав  І. Я. Франко. Каня при створенні джерел і річок не хотіла копати ямки, «аби собі жов­ті черевички не поваляти» (не забруднити). За це їй і заборонено пити воду з джерел та річок, а може вона пити тільки дощову воду, ловлячи її на льоту. Ось чому в часи посухи вона дуже мучиться й цілими днями літає та кричить плачливо, просячи дощу.

Таким чином, крик птаха і дощ у фольк­лорі виявилися міцно пов'язаними. Це ж відбиває і народна фразеологія. Напри­клад: пищить як каня; канькає як на дощ; «Люди, мов каня, прохали дощу, бо все ві­щувало голод» (М. Коцюбинський).

В Україні кажуть: чекати як каня дощу, виглядати як каня дощу, чигати (ждати) як каня дощу. Є прикмета: Канюка плаче дощ буде.

 

Біла ворона

Парадоксально звучать словосполучення біла ворона, білий ворон «про того, хто виділяється серед інших чимось незвичай­ним»: «Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші» (Р. Федорів);              « Перестань каркати, знайшовся білий ворон...» (І. Цюпа). З тим же значенням виступає й вислів білий крук. Інколи «гайворонячі» фразеоло­гізми вказують і на щось виняткове, незви­чайне, як-от у І. Франка: «Саме тим ціка­ва... причина говірки про мужиче життя, що ясний здоровий погляд на сучасне життя і сучасну науку в нас рідший білого крука».

.

Біла ворона не абстрактний плід на­родної мовотвор-чості. Вони є і в житті. Організм кожної тварини виді­ляє особливі пігментні речовини, які від­кладаються в шкірі, лусці, шерсті, пір'ї і надають їм певного забарвлення (чорний колір залежить від меланіну). Якщо в за­родковій клітині щось порушується, то тва­рина (як і її потомство) лишається все життя білою.

Але не тільки ворона «біла ворона». Серед альбіносів

(від лат. albus — «білий») бувають галки, граки, шпаки, горобці, соро­ки, жирафи, горили, тигри, лисиці, олені, видри, орли, їжаки, соболі і навіть кити й соми.

Народна уява наділяла альбіносів різни­ми містичними рисами. Давні єгиптяни й китайці білих мишей вважали посланцями щастя. Зустріч з білим оленем викликала в європейців благоговійний страх. Білий слон і білий тигр в Індії були священними. Того ж таки білого вовка наші забобонні предки вважали царем над усіма вовками, лісови­ком, що набуває вигляду вовка, лісного царя.

Білі ворони (ворони, круки) явище надзвичайно рідкісне. «Скільки ворон білих, стільки мачух добрих». Вислів біла воро-на зустрічається вже в староримського поета Ювенала             (І—II ст. н. е.) в сьомій сатирі:

Царства дає він [випадок] рабам, полоне­ним тріумфи,

Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон.

 

Стара карга

Хоч як дивно, але й у звороті стара карга та сама ворона. У словнику В. Даля є й такий запис: Как ни вертись ворона, а спереди карга, и сзади карга. Отже, ча­сто ворона й карга виступають як слова-синоніми.

Лайливе слово карга – « про сварливу стару й потворну жінку» – запозичене в українську мову з російської, де карга (діал. «ворона») теж означає «злу бабу».

Очевидно, з російської мови потрапив української (як і до білоруської) також  фразеологізм стара карга (буквально:  «стара ворона»), який вживали ще письменники кінця XIX ст., напри-клад Панас Мирний: «— А ти підглядаєш за нами, стара кар-го?..»

Становленню східнослов'янського звороту  стара карга (рос. і білор. старая карга) його закріпленню в українській мові сприяло кілька причин. З вороною (а такой її родичем вороном) пов'язане уявлення про довголіття (пор. і польське буквально: «старий як крук»).

Ворона, ворон, крук здавна були вісниками нещастя: Ворона (ворон) даремно каркне; «Сів ворон і кряче, недолю віщує»       (І. Франко); «Польська шляхта і татари налітали із заходу і схо-ду, мов ті круки «(І. Цюпа). Розмовне каркати, крякати означає «віщувати, накликати нещастя, невдачу» (пор. і значення слова карга «відьма»).

Крім того, компонент карга міг осмислюватися у слов'янсь-ких мовах як звуконаслідувальний. Точнісінько так, як і в слові гаргара, що теж означає «сварлива жінка» і утворене на основі подвоєне вигуку гар (пор. звуконаслідувальні утворення гар-гар, гаркати — «ричати, гримати, кричати», гаркун — «буркотун»; рос. гаркать — «кричати»; білор. гаркаць — «бурчати»).

Відзначаючи близькість усталених найменувань птахів і передачі їх криків звичайними спостерігача природи, болгарську назву ворони (хоч запозичену) — карга, як і російську — карга,  можна зіставити з воронячим «гар! гар! («каркнуть»). «І ли б не стара гаргара, а то всіх, як іржа залізо те, точить...» Панас Мирний.

Нарешті, не виключений і вплив моделі «старий назва птаха (тварини)»: старий ворон, старий горобець, стара ворона, старий вовк, старий лис, старий собака.

 

Треті півні

З домашньої птиці найбільш «фразеоло­гічним» виявився півень. Були помічені його поважний вигляд, задерикуватість — ходити півнем, виступати півнем, наскаку­вати півнем; відбиті побутові спостережен­ня — півень убрід переходить — «про мілку річку», але найчастіше фразеологізми по­в'язані з його голосом: ловити півня«зриватися під час співу», співати півнем; Без півня оселя глуха. Власне, через спів східні слов'яни й називають його півнем (рос. петух, білор. певень). Довгі роки він був єдиним нічним годинником: вставати з півнями, ще й півні не співали; рос. встать с петухами, проговорить до петухов; поль­ське — буквально: «Як півень заспіває, то знай, що дніє». Поляки називають півня «сільським годинником»; на Дніпропетров­щині він ще — будим, будимко (від буди­ти).


Поширені в українській мові фразеологіз­ми з першими, другими й третіми півнями. Перші співають опівночі («Докія прокидає­ться до перших півнів М. Стельмах); дру­гі перед зорею («Розходитись стали му­жики уже перед світом проспівали другі півні» А. Головко). Та найвідоміші треті півні — «час світанку»: треті півні проспіва­ли, до третіх півнів, із третіми півнями, у треті півні. «Після третіх півнів він [Дани­ло] вийшов на просторе шкільне подвір'я і навмання побрів у тишу серпневої ночі...» (М. Стельмах).

У багатьох народів півень — провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світ­лого, що перемагає нічну темряву. Вважа­лося, що співом він прикликає животворне світло сонця, проганяє все непевне, що лю­било діяти вночі. В повісті «На віру» М. Коцюбинський, зображуючи Гната, при­голомшеного зрадою коханої дівчини, мав на увазі саме це повір'я: «Якби хто глянув на нього в ту пору, то, певно, подумав би, що то упир прийшов з того світа і от-от щезне, лише заспівають треті півні». У по­вісті М. Гоголя «Вій» розповідається про Хому Брута, навколо якого біснувалося вночі всяке чортовиння. Та ось «почувся півнячий крик. Злякані духи кинулись, як попало, у вікно і двері, щоб скоріше виле­тіти...» У давніх українських загадках пі­вень зашифрований так: Два рази родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться; ...а як заспіває добрі радуються, недобрі бояться.

 

Червоний півень. Пустити (червоного) півня

В академічному збірнику «Загадки» (К., 1962) до вміщених паремій Червоний півень по жердочці скаче; Червоний півник по селу ходить; Красненький кочеток по нашестці біжить; Сивий когут тікає, а червоний його за хвіст хапає пропонуються відгадки: «Во­гонь крешуть», «Дим і вогонь». Із загадок вичлено-вуються «вогняні» фольклорні обра­зи червоний півень, червоний когут, крас­ненький кочеток. Образ червоного півня внаслідок подібності за кольором перено­ситься на вогонь, а відтак на пожежу, що й широко відбивається в іменних (чер­воний півень) і дієслівних (пустити черво­ного півня) фразеоло-гізмах: «—Не одбере він [пан]... ні! Хай тільки одбере... Я йому такого пущу півня— грізно каже Чіпка» (Панас Мирний); «Стрункий, як батько, він ганяв з козаками по ланах на вороно-му коні — охороняв хліба від червоних півни­ків» (К. Гордієнко). За тією ж ознакою пі­вень уже в язичників був символом вогню, уособлював домашнє вогнище.

Виявляється, подібні звороти знають усі східнослов'янські народи: укр. червоний пі­вень (півник), пустити червоного півня; рос. красный петух (петушок), пустить красно­го петуха; білор. чырвоны певень, пусціць чырвонага пеуня. Численні й діалектні па­ралелі «півнячих» фразеологізмів. І. Я. Франко вираз Пущу ти червоного когута під стріху пояснював: «підпалю твою хату». Поширеність виразів красный кочет — «по­жежа», пустить красного кочета в російській мові, фіксації подібних зворотів у західнослов'янських мовах: польське — бук­вально: «Червоного півня пустити на дво­ри», чеське «червоний півень», «Посадити червоного півня на стріху», нарешті, і не­слов'янські назви свідчать про ширшу — не лише  географію цих фразеологіз­мів. Так, німці, як і чехи, вживають вислів «Саджати червоного півня на дах» («під­палити чийсь будинок»). Англійське red cock — «червоний півень», тобто «пожежа», a The red cock will crow in his house до­слівно — «Червоний півень проспіває в його будинку», означає— «його підпалять». Є свої «півні» і в прибалтійських народів: литовське буквально: «посадити червоно­го півня»; латиське «пустити на дах чер­воного півня».

Таким чином, уживані багатьма різно­мовними європейськи-ми народами «пожеж­но-півнячі» звороти не знають кордонів, вільно «літають» поміж народами, відби­ваючи давню символіку вогню.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Статті

Алефіренко М. Ф. Співвідношення синтаксичних і фразеологічних словосполучень  // Українська мова і література в школі. 1989. № 3.  С. 37-42.

Гнатюк І. С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська  мова і література в школі. — 1981. — № 9. — С. 62—64.

Демський М. Т. Фраземна паронімія // Українська мова і література в школі. 1990.№ 5.С. 28-32.

Медведєв Ф.П.  Із скарбів фразеології // Українська мова і література в школі. 1990.№ 8.С. 67-74.

Мокієнко В.М. Із скарбів Фразеології // Українська мова і література в школі. 1988.№ 4.С. 69-71.

Свашенко О.А. Позакласна робота з фразеології // Українська мова і література в школі.1989.№ 7.           С .51-60.

Навчальні посібники

Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. — Харків, 1987.

Коваль А. П. Слово про слово. — К., 1986.

Коваль А. П., Коптілов В. В.  Крилаті вислови в українській літера­турній мові. — К., 1975.

Медведєв Ф. П. Українська фразеологія: Чому ми так говори­мо. — Харків, 1982.

Міляновський Е. І. Шкільний довідник з української мови, — Тернопіль, 1999.

Мовчун А. Мовні скарби. Вивчення фразеологізмів у школі. — К., 2000.

Мовчун А. Мовні скарби. Вивчення прислів’їв та приказок у школі. — К., 2000.

Передрій Г. Р., Смолянінова Г. М. Лексика і фразеологія української мови. — К., 1988.

Скрипник Л. П. Фразеологія української мови. — К., 1973.

Ужченко В. Д. Вивчення фразеології в середній школі. — К., 1999

Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. — К., 1988.

Словники

Кожуховська Л. П. Шкільний фразеологічний словник української мови. — К., 1996.

Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів. — К., 1988

Співак Т. К.  Шкільний словник української мови: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми. — Харків, 2008.

Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови: у 2 т. — К., 1999.

Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник.  Уклад. І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. — К., 1978.

Юрченко О. С, Івченко А. О. Словник стійких народних порів­нянь. — Харків, 1993.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З  М  І  С  Т

Із скарбниці мудрості…………………………...………….. 4

Імена науковців на карті фразеології…………….……… 6

Фразеологічні одиниці та їх класифікація……………..... 8

Маленький словничок……………………………………….. 8

Як народжуються фразеологізми………………………........ 9

Чим розрізняються  синтаксичні та фразеологічні словосполучення……………...……………………………...10

Типи фразеологічних одиниць………………………….. .…12

Основні ознаки фразеологізму…………………...………...18

Три кити фразеологізації……………………………………21

Багатозначність, синонімія, антонімія та паронімія фразеологізмів……………………………………….……….25

Фразеологізми та морфологія………………………...…....27

Фразеологізми та синтаксис…………………….………….30

Фразеологізми та стилістика……………………………….32

Із глибин фразеології………………………………….……..35

Використана література…………………….………………49

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

docx
До підручника
Українська мова (профільний рівень) 10 клас (Плющ М.Я. та ін.)
Додано
25 березня 2018
Переглядів
4917
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку