2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді Моя Батьківщина Україна " Подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича"

Про матеріал

Вступ

В жовтні минулого року на заході, який присвячений Дню визволення міста від фашистських загарбників нам запропонували взяти участь у Всеукраїнській краєзнавчій експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина Україна» ( напрямок « З попелу забуття»)

На виховній годині ми обговорили Положення та питання щодо пошукової роботи. Вирішили розпочати зі своїх родин. Матеріали презентували до Дня пам'яті й примирення.

Я вирішила розповісти про мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича, але не просто сухі рядки автобіографії, а життя людини на фоні подій.

Мета: дізнатись про життєвий шлях мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича, дослідити історію виникнення залізничної міліції, презентувати свою роботу учням СЗШ № 3 м. П'ятихатки.

Завдання роботи:

ü поїздка до м. П'ятихатки Дніпропетровської обл.;

ü дізнатись про Другу світову війну на території Дніпропетровської області;

ü дослідити історію виникнення залізничної міліції;

ü дізнатись про життєвий шлях та подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича;

ü презентувати подвиг прадіда Доброгорського Івана Акимовича у місцевій СЗШ № 3.

Актуальність: події на сході; День пам'яті та примирення; визволення міста П'ятихатки від фашистських загарбників ( 13 жовтня 1943рік)

Практична значущість: «Життя прадіда – яскравий приклад для сучасної молоді».

Перегляд файлу

 

Комунальний заклад « Середня загальноосвітня школа № 31 з класами вечірньої форми навчання» Камянської міської ради

 

 

 

Напрямок «З попелу забуття»

 

 

 

Подвиг мого прадіда: Доброгорського Івана Акимовича

 

 

 

Камꞌянське

2018

 

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

 «Моя Батьківщина Україна»

Учасник експедицій:

Доброгорська Віолета  Артурівна

Учениця 8 класу

 

Керівник експедиції:

Доброгорська Людмила Василівна

dobrogorskaaludmila@gmail.com

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1.

    1.1. Друга світова війна на території Дніпропетровської області

       1.2. Життєвий шлях прадіда Доброгорського Івана Акимовича

Розділ 2

       2.1. Залізничний вузол ˗ місто П'ятихатки.

    2.2. Історія залізничної міліції.........................................10

    2.3. Останній подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича

    2.4. «Ніхто не забутий?» або чому не відбулася остання зустріч.

       2.5.  Нащадки Доброгорських

Висновки

  Додаток 1

  Додаток 2

  Додаток 3

  Додаток 4

  Додаток 5

Список джерел інформації

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В жовтні минулого року на заході, який присвячений Дню визволення міста від фашистських загарбників нам запропонували взяти участь у Всеукраїнській краєзнавчій експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина Україна» ( напрямок « З попелу забуття»)

На виховній годині ми обговорили Положення та питання щодо пошукової роботи. Вирішили розпочати зі своїх родин. Матеріали презентували до Дня пам’яті  й примирення.

Я вирішила розповісти про мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича, але не просто сухі рядки автобіографії, а життя людини на фоні подій.

Мета: дізнатись про життєвий шлях мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича, дослідити історію виникнення залізничної міліції,  презентувати свою роботу учням СЗШ № 3 м. П’ятихатки.

Завдання роботи:

  • поїздка до м. П’ятихатки Дніпропетровської обл.;
  • дізнатись про Другу світову війну на території Дніпропетровської області;
  • дослідити історію виникнення залізничної міліції;
  • дізнатись про життєвий шлях та подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича;
  • презентувати подвиг  прадіда Доброгорського Івана Акимовича у місцевій СЗШ № 3.

Актуальність: події на сході; День пам’яті та примирення; визволення міста П’ятихатки від фашистських загарбників ( 13 жовтня 1943рік)

Практична значущість: «Життя прадіда  – яскравий приклад для сучасної молоді».

 

 

 

 

Розділ 1.

1.1. Друга світова війна на території Дніпропетровської області

 

Дніпропетровська область на той період була однією з найбільш стратегічно важливих областей України у виробництві металу, необхідного для військового виробництва. 

22 червня 1941 р. німецькі війська вторглися на територію Радянського Союзу. Війна, до якої готувалися почалась зненацька і була названа “віроломною”.
З перших днів війни почався масовий добровільний вступ у ряди Червоної армії і народного ополчення. Для допомоги військам Червоної армії сформовано загони народного ополчення.[3]

Незважаючи на опір радянських військ, фашистам удалося просунутися далеко вглиб нашої території. Для запобігання захопленню ворогом промислового устаткування, Державний комітет оборони у липні запропонував евакуювати промислові підприємства правобережжя Дніпропетровської області. 6 серпня 1941 р. почалося відправлення в східні райони устаткування Дніпропетровських заводів. Підприємства, що зберегли виробничі потужності, збільшили випуск виробів військового призначення або були перепрофільовані для роботи в умовах воєнного часу. Першому бомбардуванню з повітря Дніпропетровськ було піддано 9 липня 1941 р.

 Відправка промислових підприємств на схід цілком закінчилася до середини серпня, тобто перед самим захопленням міста німецькими військами.

 

Хронологія 

1941 рік

22 червня: Початок Другої світової війни.

30 липня — створено артилерійське училище

20 серпня — утворення на зайнятих німецькими військами території Рейхскомісаріату Україна. Станом на 1 вересня 1942 складався з 6 округів, один з яких — Дніпропетровськ (територія Дніпропетровської і більшої частини Запорізької областей. [3]

25 серпня: вермахт оволодів правобережною частиною Дніпропетровська

29 вересня 1941 — солдати вермахту остаточно відрізали радянські частини від Дніпропетровська.

6 жовтня — німецькі війська окупували Новозлатопіль, який був найбільшою єврейської колонією Дніпропетровської області.

13 жовтня — в окупованому Дніпропетровську німецька влада на проспекті К. Маркса зібрала 11 тисяч мешканців, здебільшого євреїв, яких потім розстріляли на території Червоноповстанської балки.

1942

17 лютого — в Павлоград увірвалися частини 35-й Гвардійської стрілецької дивізії 4-ro Гвардійського стрілецького корпусу.

21 лютого — дивізія «Дас Райх» почала наступ в напрямку Павлограда.

24 вересня — почалася Дніпровська повітряно-десантна операція («Букринський десант»).

25 вересня — на Дніпропетровському напрямку частини 353-ї стрілецької дивізії визволили Петриківку від гітлерівців. Також цього дня радянські війська зайняли великі населені пункти Проданівка, Галушівка, Лобойківка, Колгоспівка, Єлизаветівка.

27 вересня — війська Червоної армії звільнили від німецько-фашистських військ тоді ще передмістя Дніпропетровська — Нижньодніпровськ. Також під час цієї операції наші війська зайняли великі населені пункти: Миколаївку, Кіровське, Фрунзенське і Підгородне.

19 жовтня — в ході Нижньодніпровської стратегічної операції радянські війська звільнили П'ятихатки.

22 жовтня- м.Верхньодніпровськ звільнили від німецьких загарбників. У ході битви за Дніпро місто визволяли війська 2-го Українського фронту

1943

м. Пятихатки – 19 жовтня 1943 року [2]

23 жовтня — почалася Дніпропетровська наступальна операція, що входила до складу Нижньодніпровської стратегічної операції — другого етапу битви за Дніпро. З'єднання 46-ї і 8-ї гвардійської армій 3-го Українського фронту перейшли в наступ в районі Військового. Зайнято станцію Верхівцеве.

24 жовтня — радянські війська закріпилися на річці Інгулець, біля Кривого Рогу. Вранці 24 жовтня частини 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту увірвалися в Кривий Ріг.

25 жовтня — під час Дніпропетровської наступальної операції війська 3-го Українського фронту визволили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ від німецьких військ.

26 жовтня — звільнення від німців с. Солоного

27 жовтня — радянські війська просунулися на 15 км на південний захід Дніпропетровська і зайняли понад 30 населених пунктів, серед яких: Кринички, Адамівка, Новоселівка, Сурсько-Литовське, Ново — Миколаївка

2 листопада — радянські війська звільнили Миколаївку, Дубровку, Південний і залізничну станцію Милорадівка. 28 листопада — Червона армія звільнила селище Новопокровка Солонянського району від німецько-фашистських військ.

29 листопада — Червона армія звільнила чергові населені пункти Дніпропетровщини: Михайлівку, Червоний Яр, Григорівку і Новоолександрівку.

2 грудня — Калмицький кавалерійський корпус почав операцію проти партизанських загонів в районі Апостолового.

4 грудня — початок Нижньодніпровської стратегічної наступальної операції.

30 грудня — від німців звільнено с. Томаківку [3]

 

 

 

 

 

 

1.2. Життєвий шлях прадіда Доброгорського Івана Акимовича

Доброгорський Іван Акимович, 1918 року народження, народився с.Комісарівка, Пꞌятихатського району, Дніпропетровської обл , походив з  родини бідняків, українець, мав освіту 4 класи. Свою трудову діяльність почав з 17 років. З 1935-1938 рік працював столяром  на заводі м. Дніпродзержинська.

З 1938-1940 рік проходив строкову службу в українській армії на посаді рядового.

1940-1942 рік працював помічником машиніста паровозного депо на станції Нижньодніпровський – вузол.

З 1942-1946 рік знаходився на службі в радянській армії. (Фото2.3)

З 1946 працював на посаді міліціонера лінійного відділу міліції.

27 липня 1964 року при виконанні службових обов’язків рятуючи жінку та трирічну дитину, трагічно загинув.[7]

Доброгорський Іван Акимович був учасником Другої світової війни. За бойові відзнаки на фронті був нагороджений орденом Червоної зірки та медалями: за бойові заслуги, за перемогу над Німеччиною та 30 років Радянської армії та флоту. (Фото 4)

Ювілейною медаллю «Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» з написом «Участнику войны» на зворотному боці нагороджувалися військовослужбовці і вільнонаймані, які у лавах Збройних сил СРСР брали участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни, партизани, учасники підпілля, а також інші особи, нагороджені медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» [4]

 

О́рден Черво́ної Зі́рки — один з перших радянських військових орденів. За статутом орденом Червоної Зірки нагороджувались військовослужбовці, співробітники органів державної безпеки та інші громадяни, а також військові частини, з'єднання та об'єднання; окрім того, особи, що не були громадянами СРСР, які особливо відзначились в боях проти ворогів Радянської влади. [4]

Меда́ль «За бойові́ заслу́ги» державна нагорода СРСР. Була заснована 17 жовтня 1938 року для нагородження воїнів Червоної Армії, Військово-морського Флоту і пограничної охорони за умілі, ініціативні і сміливі дії в бою, що сприяли успішному виконанню бойових завдань військовою частиною, підрозділом, мужність, проявлену при захисті державного кордону СРСР, відмінні успіхи в бойовій і політичній підготовці, освоєнні нової бойової техніки і підтримці високої бойової готовності військових частин і їх підрозділів і інші заслуги під час проходження дійсної військової служби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

2.1. Залізничий вузол ˗  місто П'ятихатки.

П’ятихатки — місто районного значення, розташоване в західній частині Дніпропетровської області, центр П'ятихатського району. Залізничний вузол.

П'ятихатки засновані 1894 року. На північних околицях цього міста навесні 1648 року розпочалася Жовтоводська битва.(Фото 8)

У 1886 році на території Саксаганської волості Верхньодніпровського повіту розпочалося будівництво вузлової станції, поблизу якої було побудовано перші п'ять хат, звідки й виникла назва населеного пункту та залізничної станції. З 1923 року селище — центр новоствореного П'ятихатського району Криворізької округи. У 1938 році селище П'ятихатки стало містом районного підпорядкування. [2]

У 1938 році надано статус міста.

19 жовтня 1943 року місто зайняте радянськими військами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Історія залізничної міліції

Нещодавно я відвідала залізничну  міліцію м. П’ятихатки. Дізналась про історію виникнення залізничної або як її ще називають лінійної міліції. Ось, що я дізналась: (Фото 9)

Із початком експлуатації перших залізничних ліній з'явилася необхідність мати особливий поліцейський нагляд на той час у вигляді жандармських команд і ескадронів. Вони були зведені в окремий підрозділ, який отримав офіційну назву – жандармська залізнична поліція – і перебував в оперативному підпорядкуванні Міністерства шляхів сполучення. У структурі правоохоронних органів Російської імперії на території України діяло п’ять жандармських поліцейських управлінь на залізницях: Київське, Кременчуцьке, Одеське, Харківське та Харківсько-Царицинське, у складі яких функціонувало 30 відділень. Жандармські поліцейські управління залізниць Російської імперії проіснували до 4 березня 1917 р., коли Тимчасовий уряд прийняв рішення про їх ліквідацію. Процес реорганізації підрозділів, що виконували функції з охорони громадського порядку і безпеки на залізничному транспорті, тривав. Про особливе значення залізничного транспорту свідчить прийняття 8 квітня 1919 р. Радою Робочої і Селянської Оборони постанови „Про заходи забезпечення від ушкоджень і псування залізничних колій, рухомого складу і всякого роду технічних споруджень та будівель”, у якому зазначалось: „З метою найкращого забезпечення від ушкоджень та псування залізниць, їхніх шляхів і рухомого складу, а також усякого роду технічних споруд та будівель, що знаходяться в смузі відчуження, необхідних для нормальної роботи залізниць, визнаються необхідними такі заходи: місцеві залізничні надзвичайні комісії і надзвичайні комісії виконавчих комітетів приймають найенергійніші заходи щодо боротьби з особами, які протидіють або не виконують розпоряджень по охороні на місцях залізниць, їхніх шляхів, споруд і будівель. Їм надається право піддавати арештові усіх винних.”[1]

10 липня 1920 р. постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів було затверджено Положення про робочо-селянську міліцію, де було чітко визначено її склад: міська і повітова, промислова, залізнична, водна, кримінально-пошукова. Положення при Головному управлінні міліції створювався залізничний відділ, на кожній залізниці засновувалося лінійне управління залізничної міліції даної дороги, що поділялося на райони і ділянки з утворенням у них районних управлінь. Залізнична міліція виконувала усі функції загальної (міської і повітової) міліції і користувалася її правами. Крім того, на неї покладалися спеціальні функції з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, спричинені особливостями життя в районі залізниці, які включали заходи щодо збереження вантажів, що перевозились, пожежної безпеки, надання адміністрації допомоги щодо безперебійної та безпечної роботи, безпеки руху поїздів. 6 лютого 1922 р було проведено реорганізацію залізничної міліції. Із 4 грудня 1931 р. постановою Ради народних комісарів завдання з охорони та оборони залізничних об'єктів було покладено на війська.  Однак діяльність воєнізованої охорони виходила далеко за межі покладених на неї функцій. Охорона не могла вести ефективну боротьбу із кримінальною злочинністю на залізничному транспорті. 20 липня 1941 р. прийняла Указ „Про об'єднання Наркомату держбезпеки і Народного комісаріату внутрішніх справ у єдиний Наркомат внутрішніх справ СРСР”. У структуру Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР поряд з іншими управліннями ввійшли: Головне управління військ з охорони залізничних споруд, Головне управління шосейних доріг, Відділ залізничних і водних перевезень. Це дозволило зосередити всі зусилля щодо боротьби з ворожою агентурою та злочинністю в одному органі, реалізувати заходи щодо зміцнення охорони громадського порядку. Таке становище зберігалося до 15 березня 1953 р., коли Указом Президії Верховної Ради СРСР було створено союзно-республіканське Міністерство внутрішніх справ, що об'єднало окремо існуючі МВС СРСР і Міністерство державної безпеки СРСР. Це у свою чергу спричинило створення управлінь МВС залізниць, у тому числі на залізницях України. Було закріплено наказом МВС УРСР від 21 липня 1959 р. № 90 „Про підпорядкування Дорожніх відділів міліції Донбаської, Львівської, Одеської, Придніпровської, Південно-Західної, Південної залізниць МВС УРСР”.[1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Останній подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича

За час служби  в органах міліції мій прадід характеризувався, як добросовісний та відповідальний співробітник міліції.(Фото 5) Неодноразово нагороджувався та заохочувався, а саме:

Подяки: наказ № 178 від 20.12.1948, наказ № 161 від 5.10.1950, наказ № 74 від 1.10.1958, наказ №2 від 27.5.1962. наказ №5 від 22.04.1964.

Нагороди:  від 24.11.1950 медаль « За бойові заслуги»; наказ № 699 від 3.10 1958 медаль» За бездоганну службу» 1 – го ступеня. ( Зараз ці медалі знаходяться в музеї м. Дніпро в кімнаті речових доказів, у зв’язку з реконструкцією музею.)[6]

 Крім того Іван Акимович Доброгорський  одним  з перших  на Придніпровській залізниці  був нагороджений значком « Відмінник міліції».(Фото 3)

27 липня 1964 року при виконанні службових обов’язків загинув рятуючи життя жінці похилого віку та її 3 річній онучці. Іван Акимович вийшов на перон, роздивився. Все було наче в порядку, аж ось, коли поїзд був в декількох метрах від нього, через залізничну колію намагалась проскочити  якась жінка. Старшина , неначе вихор, зірвався з місця та штовхнув жінку подалі від поїзда, але сам не встигнув уникнути удару. Іван Акимович загинув, як герой, рятуючи життя людину. [5] ( Фото 1)

Речі  Доброгорського Івана Акимовича зберігаються  у музеї  Залізничної міліції м. Дніпро. В П’ятихатках був встановлений пам’ятник Доброгорському Івану Акимовичу на території лінійної міліції на північної стороні міста. ( На жаль, більше року пам’ятник був викрадений, бо був вилитий з бронзи). (Фото 6,7)

 

 

 

 

2.4. «Ніхто не забутий?» або чому не відбулася остання зустріч.

Пам’ятаю своє дитинство з 6 років. Ми з татом та мамою приїздили до міста П’ятихатки  до бабусі та прабабусі Доброгорської Анни Денисівни. Коли зупинялася електричка Дніпро–П’ятихатки ми переходили на північну сторону через міст та виходили на головну вулицю, що простягнулася вздовж колій – вулиця Петровського. Пройшовши 500 метрів, від вокзалу ми бачили крізь високий паркан пам’ятник мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича.(Фото 6). Зі сльозами на очах розповідала про подвиг мого прадіда моя прабабуся. Нещодавно не стало моєї прабабусі, а пам’ять про рідних у нас в серцях. Рік тому ми знову заїхали до залізничної міліції, для того щоб вшанувати пам’ять. На  жаль пам’ять про подвиг «Великої Людини» зник. (Фото 7)

Разом з мамою ми телефонували на гарячу лінію в м. Київ, але ніякого результату не було. Залишився тільки  граніт з надписом – Доброгорський Іван Акимович.

Саме тому, ми вирішили вибрати  тему роботи: «Подвиг мого прадіда Доброгорського Івана Акимовича». Я не можу відлити новий пам’ятник, але я можу  презентувати подвиг прадіда. Вчора  я розповіла  про подвиг прадіда   СЗШ № 3 м. Пꞌятихаток, сьогодні у місті рідної школи, а завтра я сподіваюсь дізнається весь наш край.(Фото 11)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5.  Нащадки Доброгорських

 Прабабуся – Доброгорська  Ганна Денисівна, 1928 р.н, працювала залізничному вокзалі.

Прадідусь – Доброгорський Іван Акимович, 1918 р.н., працював на  посаді міліціонера лінійного відділення м. Пꞌятихаток

Дідусь –  Доброгорський Анатолій Іванович, 1948 р.н., працював помічником машиніста на Придніпровській залізниці

Бабуся – Доброгорська Любов Миколаївна, 1951 р.н., працює бухгалтером в НІТ № 2

Тато – Доброгорський Артур Анатолійович, 1980 р.н., ДПЧ № 35, пожежник, механік.

Дядько – Доброгорський Артем Анатолійович, 1980 р.н., механік

Мама – Доброгорська Людмила Василівна, 1981р.н., вчитель СЗШ № 31

Брат – Доброгорський Давид Артурович, 2010 р.н., учень 3 класу

Я – Доброгорська Віолета Артурівна, 2005 р.н., учениця 8 класу. (мал.1)

Моя сім’я гордиться  подвигом   Доброгорського Івана Акимовича. Нещодавно мій тато разом з моїм братом допомогли затримати злочинця. Нащадки Івана Акимовича продовжує робити добрі справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

  • Друга світова війна почалась 22 червня 1941 року. З перших днів війни почався масовий добровільний вступ у ряди Червоної армії і народного ополчення.[3]
  • Доброгорський Іван Акимович з 1942-1946 рік знаходився на службі в радянській армії.[7]
  • За бойові відзнаки на фронті  прадід був нагороджений орденом Червоної зірки та медалями: за бойові заслуги, за перемогу над Німеччиною та 30 років Радянської армії та флоту. [6], (Фото 2)
  • Після війни Доброгорський Іван Акимович повернувся до міста П'ятихаток (залізничний вузол Придніпровської залізниці) та продовжив свою роботу на посаді міліціонера лінійної міліції.
  • Утворення лінійної міліції почалось  з 1917р.[1]
  • За роки служби Доброгорський Іван Акимович отримав велику кількість нагород, подяк та орденів. Крім того Іван Акимович Доброгорський  одним  з перших  на Придніпровській залізниці  був нагороджений значком « Відмінник міліції».[7], (Фото 4,5)
  • 27 липня 1964 року при виконанні службових обов’язків загинув рятуючи життя жінці похилого віку та її 3 річній онучці. Було встановлено посмертно пам'ятник на території залізничної міліції.

(Фото 4)

  • На сьогодення, пам'ятник викрадений, залишився лише граніт сірого кольору з надписом ˗ Доброгорський Іван Акимович. (Фото 7)
  • Життя прадіда ˗ це яскравий приклад для сучасної молоді. Саме тому не можна забувати про людські якості, які повинні бути у кожного з нас.
  • Я не можу відлити новий пам'ятник, але я можу презентувати подвиг прадіда, вчора взнали про нього в школі, сьогодні у місті, а завтра, сподіваюсь, весь наш край. Хочу звернутись до учнів П'ятихатських шкіл. Не забувайте історію свого міста та людей, які були справжніми героями.(фото 10,11)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Додаток 1

 

 

Фото 1 «Рабочая газета», 1964

 

 

 

Додаток 2

Фото3,4. Фотокопія військового квитка Доброгорського Івана Акимовича

Фото 4. Фотокопія « Книжка орденів».

Фото 5. Картина, що висить у залізничній міліції м. П'ятихатки.

 

 

Додаток 3

 

 Фото 6. Фото 6, зроблено мешканкою П'ятихаток, 4 роки тому.

Фото 7. Фото 7, зроблено в  жовтні 2018 року.

 

Додаток 4

 

Фото 8,9. Поїздка до міста П'ятихаток та залізничної міліції.

 

Фото 10 .Доброгорська Віолета , учениця  8 класу, під час досліджень.

Фото 11. Виступ Віолети Доброгорської на виховній годині «Пам'ятаємо героїв»

C:\Documents and Settings\Учитель Админ\Мои документы\IMG_20181018_083251.jpg

 

Додаток 5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список джерел інформації

 

1. https://rowno-lw.io.ua/s383060/istoriya_rozvitku_transportno

2.  https://uk.wikipedia.org/wiki/П%27ятихатки 

3. https://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=46

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Орден_Червоної_Зірки

5. «Рабочая газета» , 1964

6. Музей залізничної міліції м. Дніпро

7.Сімейний архів

8. Усні джерела Доброгорського Анатолія Івановича( дідусь)та Доброгорської Ганни Денисівни ( прабабуся)

1

 

docx
До підручника
Історія України 9 клас (Пометун О.І., Гупан Н.М., Смагін І.І.)
Додано
18 листопада 2018
Переглядів
465
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку