Всеукраїнський конкурс «Об’єднаймося ж , брати мої! » Номінація «Історія України і державотворення » Тема: «Духовні святині рідного краю. »

Міністерство освіти і науки України

 

 

 

Всеукраїнський конкурс «Об’єднаймося ж , брати мої! »

Номінація «Історія України і державотворення »

Тема: «Духовні святині рідного краю. »

 

                                                                       Роботу виконала

                                                                      Скопич Катерина Олександрівна

                                                                       учениця 11 класу ЗОШ І-ІІІст.№4

                                                                       м. Переяслава – Хмельницького

                                                                       Київської області

                                                                       Вчитель історії

                                                                       Ронсевич Оксана Станіславівна,

                                                                       вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ст.№4                                                                                                                  

                                                                       м. Переяслава – Хмельницького

 

 

 

 

 

 

 

м. Переяслав – Хмельницький

2018

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1 . На світанку історії...…….……………………………………........5

Розділ 2. Архітектура Переяслава періоду Київської Русі ………………..10

Розділ 3. Особливості архітектури Переяславщини….…………………….16

Висновки ……………………………………………………………..…....     18

Література…………………………………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Хто не знає свого минулого, той не

                                                        вартий свого майбутнього.

                                                            Хто не шанує видатних людей

                                                              свого народу, той сам не вартий

                     пошани.

Максим Рильський

  « З легенд, літописів, інших писемних джерел , з історичних та архітектурних  пам’яток  постає сивий Переяслав одним із великих політичних і економічних центрів Київської Русі, її форпостом на південних  і східних рубежах супроти навали кочівників.

  Ярослав Мудрий, Володимир Мономах , Володимир Глібович  сприяли розвиткові торгівлі, ремесел , культури Переяславського князівства. Тих цінних духовних і матеріальних  набутків трудового люду не могли знищити ні міжусобиці, ні криваві січі, ні морок ординського поневолення»             Так міг заявити лише археолог, у якого були, крім літописних свідчень , ще й неабиякі речові докази матеріальної культури Переяслава Руського або Переяслава Південного, як ще інколи називали у давнину столицю Переяславського князівства. Адже саме цих доказів бракувало багатьом попередникам М.Сікорського  - дослідникам славного минулого міста.

   Одне з найдревніших міст Європи де знайдено найдавнішу стоянку мисливців на мамонтів, а ще предмети бронзової доби, черняхівської та трипільської культури, залишили свій слід і легендарні скіфи. Стольне місто Переяславського князівства, полкове місто козацької доби. Оповите легендами, своїм корінням сягає в таку далину, що перехоплює подих.

   Розповідають, що назва походить під перемоги воїна-русича князя Володимира над кочівником, який «перейняв славу». Хтозна… Здається місто споконвіку перебувало в епіцентрі історичної ружі вітрів, постійно в когось щось переймало – славу, перемогу, знання, культуру. І – нічого не забуло, все запам’ятало.

   Тут можна почути, як музейну тишу розгойдує голос Сковороди, Тараса Шевченка, гетьмана Богдана, славетного Мазепи. Сива минувшина наздоганяє тебе на кожному кроці, дивовижно заломлюється, висвічується в очах самих мешканців. Густа, складна субстанція часу втягує тебе в свої сіті – і не перестаєш дивуватися дивовижним перепадами – діорама Букринського плацдарму сусідує з храмом, що побудував Мазепа-будівничий і з законсервованими руїнами маленької церкви часів Київської Русі.   За часів Союзу розкопали цю дивовижну перлину, поскидали в контейнери і вивезли до Росії. Тепер українські археологи б’ються над тим, аби отримати звідтіля бодай якийсь дріб’язок, бодай фото…    Вигинаються, світяться барвним сяйвом глеки часів трипільської культури. Науковці впевнені, що розмаїття знаків засвідчує про протописьмо, яке все ще чекає розкодування. А ще унікальний музей кобзарства – де зберігаються старовинні ліри, кобзи. І це не просто музей, тут історія набуває свого багатоголосся і об’єму, свого спрямування. Тут ви дізнаєтеся про страдницькі і героїчні дороги народних співців, їхні імена, а ще про неписаний кодекс, що таємно передався з покоління до покоління. Лише відлуння, дрібнички від цього понищеного співучого братства… Але які вони важливі. Безцінні. Де, як не тут, українці – юні і дорослі, можуть заглибитися в історію нашої державності, культури, самого духу народу, пізнати і прийняти сокровенні дари, залишені нам предками?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На світанку історії

   Історія Переяславщини IX ст. н.е.  – перша половина XIII ст.в значній мірі залишається для науковців загадковою. Від цього часу до нас дійшло дуже мало писемних джерел, ті ж, які збереглись, різними дослідниками трактуються по - різному, що й породжує значну кількість гіпотез. Археологічні пам’ятки цього часу на нашій території також досліджені недостатньо. Кількість твердо встановлених фактів є ще недостатньою.

    Історія Переяславщини IX ст. Тісно пов’язана з проблемою виникнення Переяслава – столиці Переяславської землі – та князівства. Перша згадка Переяслава в літописах датується 907 роком й знаходиться в тексті договорі Русі з Візантією, який був включений до « Літопису Руського».

« У рік 6415 (907). Пішов Олег на греків… І стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі… І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по двадцять гривень на кочет, а потім давати углади на руські городи – спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Любеч, і на інші городи, бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі » . Виходячи з цієї згадки, влітку 1907 року в Переяславі широко святкувалось тисячоліття міста. Разом з тим, багато дослідників звертало увагу на те, що літописна стаття 992 суперечить згадці Переяслава 907року. 992 роком у літописі записано легендарну розповідь про двобій Івана Кожум’яки з печенізьким богатирем, після чого, начебто, й було засноване на тому місці місто Переяславль. Назва міста також прямо пов’язана в цій розповіді з перемогою над печенігом.

   Аналізуючи тексти договорів Русі з Візантією 907 та 911 рр.,які включені в літопис, відомий історик та археолог М.Ю. Брайчевський дійшов до висновку, що названі події відбулися  дещо раніше, за часів київського князя Аскольда у 860 та 874 роках. Тобто, перша згадка про Переяславль фактично відноситься до 860 року. Така думка підтверджується деякими фактами з церковної історії Русі.  Як відомо , перше хрещення частини населення Наддніпрянщини відбулось у 874 році за князювання Аскольда. Після цього Візантійський патріарх Ігнатій направив у Київ архієпископа Михаїла , болгарина за національністю. У 882 році норманські завойовники – язичники на чолі з воєводою Олегом захопили Київ, вбивши Аскольда – останнього з династії Києвичів. Гостро постало питання про місце знаходження архієпископської кафедри. Саме в цей час у 880-890 рр. могло бути засновано місто Переяслав як резиденція християнського Ієрарха. Церковна столиця Русі могла отримати назву за анологією з церковною столицею Болгарії – Преслав на Дунаї. Цікаво , що у Візантійському церковному документі ХІ ст. наше місто  Переяслав Руський. Такою була найдавніша назва Переяслава , так він названий і в давньоруських літописах. Друга частина назви – Руський,означає, що місто знаходиться на території Русі, - найдавнішому державному утворенні в Середній Наддніпрянщині, яке об’єднувало землі навколо трьох основних  міст- Києва, Чернігова та Переяслава. Всі інші землі знаходилися за межами Русі.

   Археологічні дослідження, які з 1840 року проводяться на території міста та його околицях , не дали достатню кількість матеріалів для точного визначення дати заснування міста. Виявлені на даний момент найдавніші матеріали датуються Х ст., тобто, вони не спростовують вказівку літопису про будівництво Володимиром Святославовичем міста Переяславля на Трубежі у 992 році. На думку деяких істориків Переяславль був збудований з ініціативи державної влади як військово - сторожова фортеця на південно – східній околиці « Руської землі » в кінці Х століття. Підтвердженням такої думки є те, що на його території та в найближчій окрузі не виявлено пам’яток попереднього часу, аналогічних пам’яткам  Правобережжя Дніпра VIII-IX ст. типу Луки – Райковецької(роменська археологічна культура). Тобто, якщо Київ та Чернігів виникли як племінні центри, то Переяслав виник пізніше зовсім в інших умовах, як соціально – політичний центр і опорний пункт окраїнної політики київських князів.

   Таким чином , відомі на даний час писемні та археологічні джерела дозволяють стверджувати , що місто Переяславль виник на своєму нинішньому місті у другій половині Х ст. Знайдені в розрізі стінок траншеї під насипом валу по вулиці Магдебурзького права , 35 уламки гончарних горщиків,- також не заперечують таке датування. Існує думка, що до 992 року місто знаходилося на іншому місці, наприклад при впадінні річки Трубіж  у річку Дніпро. Пізніше в ХІ – ХІІІ столітті тут знаходилося літописне місто Устя , зараз затоплене. Воно прикривало з давніх давен брід через Дніпро, який починався від устя річки Трубіж й виходив на правий берег Дніпра поблизу колишнього  села Зарубенці(давньоруське місто Заруб). Також Устя було гаванню Переяслава, його річковим портом на Дніпрі.

   Місто Переяславль з кінця Х століття й до ХІІІ століття було з найбільших міст Русі. Воно займало мис при впадінні річки Альти в річку Трубіж та прилеглу територію. Місто складалося з кількох містобудівних компонентів.  Головним з них був дитинець – первісне ядро містобудівельної структури Переяславля , його аристократична частина , місце концентрації світської і духовної влади. Площа дитинця дорівнювала близько  дванадцяти гектарів. Вже в кінці ХІ століття на дитинці знаходилися княжий та митрополичий двори, садиби боярства , духовенства , княжої дружини, а також ремісників, які працювали на церкву, князів та бояр.

   Дитинець мав потужні укріплення – земляні вали, які мали складну конструкцію. Всередині валів, впоперек них, були розміщені дубові колоди довжиною близько 3,7 метра, засипані землею. Ззовні до дубових колод прилягала конструкція з цегли – сирцю, яка разом з ними утримувала земляний насип валу від розповзання та руйнування. Зверху на валах знаходилися дерев’яні стіни (частокол) з заборолами та баштами. З трьох сторін вали дитинця були оточені водами рік Трубіж та Альти, з четвертого - перед валом знаходився глибокий рів. Під час археологічних досліджень на дні цього рову виявлені дерев’яні  зруби від дренажних колодязів, які наповнювали водою рів.

   Майже одночасно з дитинцем поряд з ним сформувалась друга складова частина містобудівельної структури міста – посад або Окольне місто, площею близько шестидесяти шести гектарів. Основою планування посаду  була перехресно – рядова система вулиць. На посаді знаходилась головна торговельна площа Переяславля , окремі кам’яні архітектурні споруди  споруди міста – церкви. Більша ж його частина була зайнята садибами переяславських міщан, купців, окремих бояр. Посад також був укріплений масивним земляним валом та ровом, заповнений водою з річки Альти та Трубежу. Він захищав Переяславль зі сторони поля. Залишки цього валу    та рову збереглися по вулиці Мала Підвальна та Велика Підвальна.

   Найбідніше населення міста проживало у напівземлянкових житлах  на неукріплених міських перегороддях (передмістях) , який у Переяславля на даний час відомо три. Найбільше з них знаходилося за валом та ровом посаду. У ХVII – XVIII століттях ця територія називалась Закиєвобрамським передмістям, оскільки воно розпочиналося за Київською брамою, обабіч старого шляху, який вів з Переяслава в Київ. Друге перегороддя знаходилось на правому березі річки Альти, неподалік від місця її впадіння в річку Трубіж.. Воно ж продовжувалось вздовж правого берега річки Трубіж  і майже до урочища Лагері. У  ХVII – XVIII століттях воно називалося Заальтицьке передмістя . Луг, між містом та урочищем Гора (там знаходиться музей просто неба)  . Археологічні розкопки останніх років  показали, що ця досить низинна територія була заселена в ХІ – ХІІ століттях, як і сусідні урочища Оболонь та Марченкові Луки, де виявлено невеликі поселення  давньоруського часу . Залишки невеликого поселення ХІ- ХІІ століття виявлено і на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

   До структури Переяславля входили також міські некрополі - поховальні об’єкти . Відомо про чотири курганні могильники кінця Х – ХІІІ століття на території міста. Це найдавніші Переяславські кладовища . Перший могильник знаходився біля сучасної міської школи №3, на території кладовища в урочищі Ярмарковище. Зараз тут збереглось у різному стані близько 75 курганних насипів до 1,5 метра висотою. Другий курганний могильник  знаходився на території сучасного Альтицького кладовища в урочищі Альтицьке. Третій –  на південний захід від автовокзалу. Четвертий – за річкою Трубіж, на території сучасного мікрорайона Підварки. Всі ці три курганні могильники в даний час практично знищені . Під час реконструкції у 1983  транспортної розв’язки на Новокиївському шосе  було виявлено давньоруське поховання , яке залишилось від зруйнованого могильника.

   Кількість жителів міста в першій половині ХІІ століття , за підрахунками  М.М.Корінного , дорівнювала близько дванадцяти тисяч чоловік. Це було дуже велике, як на ті часи , місто. В ньому проживало  різноманітне населення : нащадки корінних жителів – уличів – полян, а також половці, печеніги, торки, болгари, поляки , скандинави , хозарські та єврейські купці, греки – єпископи, священники та монахи.

   Навколо столиці князівства, в найбільш захищеному її районі – знаходилось багато сільських поселень, а також укріплені земляні городища. Такі городища виконували різні функції. Це були центри волостей, де знаходилась княжа  та церковна адміністрація, сюди збиралися податки та різноманітні натуральні повинності.

   За підрахунками дослідників у всій Переяславській землі було близько 80  «городів» - укріплених земляних городищ. На Переяславщині , крім столиці землі, Переяславля  Руського, їх відомо зараз сім. Літописні згадки дозволили висловити припущення що більшість городищ могли виконувати одразу кілька функцій, змінюючи їх в залежності від умов життя.

   За висновками вчених , клімат Дніпровського Лівобережжя, де знаходилася Переяславська земля ,-  за останні дві тисячі років істотно не змінився. Важливою особливістю цієї території є густа мережа нешироких повільних річок, які , як правило, течуть зі сходу на захід, оскільки вся лівобережна рівнина знижується поступово з північного сходу на південний захід.

   Головним багатством Переяславської землі були чорноземи, які займали більшу частину її території. На півдні і заході землі були зайняті луговими степами, на сході – великими лісовими масивами, на півночі лісами. Значна частина Переяславської Землі являла собою безкраї степові простори , вкриті  густою травою в людський  ріст. Також про залишки дрімучих лісів , які існували на території   колишньої Переяславської землі  у ХVІІІ столітті ,тепер нагадують лише численні діброви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Архітектура Переяслава періоду Київської Русі

   Переяслав – друге місто після Києва, в якому вже на початку ХІ століття зводилися кам’яні  будівлі: під 1008 рік літопис повідомляє про будівництво тут митрополитом Іоаном церкви кам’яної « Воздвиження Чесного Хреста ».

    У 80 – х роках ХІ століття за князя Всеволода та митрополита Єфрема в столиці Переяславського князівства проводилось грандіозне кам’яне будівництво, яке після побудови в 1037 році Ярославом Мудрим « града великого Києва », було найбільш значним явищем в архітектурі давньої Русі. В літописі під 1089 роком  записано : « У сей же рік освячена була церква святого Михайла переяславська Єфремом, тої церкви митрополитом , який спорудив її великою, бо раніш  була в Переяславі митрополія, і спорядив   у неї багате убрання, і прибудував до неї велику прибудову, оздобивши її всякими прикрасами і церковним начинанням. Сей бо Єфрем у ці роки багато звів споруд: докінчивши церкву святого Михайла, він заклав також церкву святого Федора на воротях города і святого Андрія біля воріт, і кам’яні стіни города, і кам’яну споруду бані, - сього ж не було в Русі, прикрасив город Переяславський    спорудами церковними та іншими будовами  ».

   Будівництво такої кількості кам’яних споруд за короткий час свідчило про величезні кошти , які мали в своєму розпорядженні переяславський князь та єпископ; про наявність висококваліфікованих будівничих : архітекторів, художників, будівельників різних спеціальностей; про існування цілої архітектурної школи , яку створила ця група талановитих людей, зібрана в Переяславі в другій половині ХІ століття.

   На  превеликий  жаль , жодна  із споруд переяславської архітектури не збереглася в цілому вигляді. Ми знаємо про них з археологічних розкопок. Розкопками вкриті :Михайлівський собор , єпископські ворота, палацова споруда , мала капличка ХІ століття на єпископському дворі, церква Андрія та церква Богородиці ХІ століття, каплиця ХІІ століття на княжому дворі, церква – усипальниця ХІ століття, Воскресенська церква ХІІ століття на посаді, склоробна майстерня.

   Найдавнішою спорудою давнього Переяслава був Михайлівський собор , декілька разів згадуваний в літописах.  Це був великий (33х 27 метрів , без прибудови) собор з трьома аспидами , центральним хрещатим простором. Ширина центрального нефу складала 9,3 метри. Собор був увінчаний , очевидно однією главою, з півночі та півдня до нього були прибудовані двоярусні притвори. Зовнішній вигляд храму , його фасад відзначалися суворістю, простотою та монументальністю, що характерно саме Переяславській архітектурній школі. Зате інтер’єр був оформлений з виключно вишуканістю і багатством: мозаїка на стінах, підлога , вистелена шиферними плитами, інкрустованими мозаїкою , фресковий розпис, ікони, дорогоцінні хороси – люстри, свічники, церковне начиння. Залишки цієї пишноти знаходили під час  розкопок храму в 1949, 1953 та 1975 роках. За архітектурним стилем Михайлівський собор  продовжував традиції Київської Софії 1037 року.

   Стіни Михайлівського  храму складені у змішаній техніці, характерній для ХІ століття: чергування рядів цегли зі схованим рядом і рядом необроблених каменів (пісковику). Під час кладки використовували розчин вапна з товченою глиною – цем’янка , яка мала красивий рожевий колір.  Товщина стін досягла  1,15- 1,20 метра. Фундамент був складений з великих брил пісковику з Канівського чи Трахтемирівського родовища на цем’янці.

   Глибина залягання фундаментів не перевищувала  1,2-1,75 метра. Можливо, це було прорахунком будівельників, бо храм два рази був серйозно пошкоджений землетрусами 1124 та 1230 роках. Сліди укріплення і ремонтів фундаментів простежені під час розкопок. Дуже багато виявлено смальти з найрізноманітнішими відтінками від лимонного до оранжевого, від темно - коричневого до вишневого, від темно - синього до чорного. Виявлено дві великі шиферні плити  з вибитими пазами, в які вставлялася мозаїка, і які утворювали вибагливі узори на підлозі. В північно  – західному куті  будівлі знаходилися сходи, якими можна було дістатися до хори.

   Єпископські ворота – друга споруда, що згадується в літописі під 1089 роком. Це були міські ворота з надбрамною церквою святого Федора, які знаходилися неподалік Михайлівського собору. Від воріт відходила кам’яна стіна , яка оточувала резиденцію єпископів переяславських – Єпископський двір. Стіна простежена на відстані десяти метрів.

   Розкопки проводились у 1960 році. Юра Р.О., Сікорський М.І., Асєєв Ю.С.   З південного заходу до воріт була прибудована башта із залишками сходів, що вели до надбрамної церкви, збереглися три нижні сходинки. Вхід до церкви знаходився з єпископського двору , а самі ворота виходили на вулицю, яка перетинала дитинець і вела в «окольний град ». Це нинішня вулиця Московська, яка є однією з найдавніших вулиць міста. Таку складну архітектурні споруду міста, як кам’яні міські ворота з церквою, могло дозволити собі далеко не кожне місто . Достатньо згадати ,що кам’яні ворота з церквою відомі лише в Києві( Золоті ворота 1037 року та ворота Києво  – Печерської Лаври ХІІ століття та У Володимирі- на- Клязмі ХІІ століття.)

   За 40 метрів на північ від Єпископських воріт в 1956 році( Каргер М.К.) досліджені рештки літописної «церкви  Андрія» . Це був невеликий (16,7 х 14,2 м.) безстовпний храм з трьома абсидами і галереями.

   За 50 метрів на північний захід від Михайлівського храму у 1962 – 63 роках розкопана громадська  кам’яна будівля, яку її дослідники Юра.Р.О., Сікорський  М.І., Асєєв Ю.С. вважають палацом єпископа , а деякі археологи  як Рапопорт  П.А. припускають , що це була лазня збудована Єфремом 1089 році.

   Прямокутна в плані споруда була двох камерною (18,2 х 11 метрів ). Збереглися лише фундаменти будівлі , складені з брил ламаного каміння- пісковику та нерегулярними рядами плінфи на цем’янці. Розміри каміння вражають : деякі брили досягають в довжину 1,3 метра при висоті 0,75 – 0,80 метра. Такі величезні брили використовувались  також при спорудженні Михайлівського храму. Камінь місцевий , добувався на правому березі Дніпра , а в Переяслав привозився по Дніпру та Трубежу.

   Підлога будівлі була вкрита шиферними плитами з мозаїкою, а під підлогою виявлена унікальна  знахідка – шість уламків керамічних водопровідних труб діаметром 11,5 см та 14 см. Труби мають аналогію з такими ж трубами Херсонесу візантійського часу.

   Знахідки архітектурних деталей , що прикрашали будівлю зовні і зсередини , свідчать про надзвичайну пишноту інтер’єрів  та величний фасад :мармурова капітель, уламки мармурових колон, шиферних плит та карнизів, смальти від мозаїк, в тому числі від настінних , шматки рідкісних порід мармуру – білого, жовтого, зеленого, червоного, рожевого. Знайдені навіть уламки черепиці. Вперше черепиця виявлена під час розкопок Десятинної церкви Х століття в Києві. Разом із черепицею знайдений  і інший покрівельний матеріал - свинцеві листи. Вважають, що будівля була двоповерховою.

   Крім величезного Михайлівського собору інші переяславські кам’яні храми  не відзначалися великими  розмірами. Їх призначення було іншим – це були церкви князівської резиденції, феодальних дворів або при монастирях. В літописах згадується два монастирі в Переяславі.

    Церква святої Богородиці на княжому дворі була збудована 1098 році Володимиром Мономахом. Розкопками 1965 році Юра Р.О., Сікорський М.І., Брайчевський М.Ю. встановлено її розміри -19-20х12 метрів.

В ХІІ столітті на княжому дворі була збудована невелика церква – капличка ( 9,8х6,8 м.). ЇЇ рештки зараз зберігаються у підвалі сучасної Успенської церкви. Вона була виявлена ще у 1888 році під час будівництва.

   В « окольному граді » розкопана Спаська церква, яку також можна віднести до типу малих одноапсидних  храмів (015,3х8,1 м.). Особливістю храму є кілька шиферних саркофагів в середині приміщення  та грунтові могили за межами храму , де виявлено десять поховань. В церкві – усипальниці збереглися нижня частина стін та стовпи, що підтримували склепіння, вкриті штукатуркою та фресковим розписом. Підлога вистелена полив’яними плитками жовтого та зеленого кольорів. Зберігся і древній вівтар, складений з плінфи. Для збереження розкопок над ним збудований павільйон, в якому знаходиться музей археології.

   Для малих переяславських храмів характерне оригінальне вирішення будови склепіння – воно спиралося на два стовпи і виступи апсиди, або на чотири стовпи , що утворювали між собою прямокутник. Перекриття можна було збудувати при допомозі додаткових арок , що було особливістю переяславської архітектурної школи.

До ХІІ століття відноситься храм на території « окольного  града », рештки якого розкопані в 1953 році  Каргером М.К. в центрі міста. Це був тринефний , шестистопний храм з трьома на півциркульними апсидами . Розмір 24,2х14,3 метра. Кожний з шести стовпів храму мав різну форму: східна пара – хрестовидні з додатковими вузькими лопатками; середня пара має незвичну для давньоруської архітектури восьмигранну форму, такі стовпи бачимо лише у Михайлівському соборі ХІ століття. Кладка стовпів та стін збереглася на висоту один  метр над рівнем підлоги, товщина стін – 1,2 метра. Стіни складені з плінфи, камінь в кладці не використовувався, що характерно для ХІ століття. Храм має три входи, східці в товщі стіни , які вели на хори. Підлога була вистелена керамічними полив’яними плитками, стіни вкриті фресковим розписом. Поховання всередині церкви влаштовані в нішах стін.

   Кам’яні будівлі переяславської архітектурної школи крім Переяслава відомі ще в одному місті князівства Острозі, де збереглися рештки Михайлівської божниці, збудованої 1088 році Володимиром Мономахом.

   Міська забудова в давньоруський час була переважно дерев’яною. Вправні майстри зводили і боярські хороми  і прості житла  міщан, потужні дерев’яні стіни укріплень і міські брами. Забудова Переяслава була тісною , вулиці вузькі , будинки та дворища щільно прилягали один до одного . на цьому фоні виділявся дитинець з багатьма княжими  та єпископськими дворами  та красивим архітектурним ансамблем  храмів та палаців.

   Рядові житла   були невеликими , з наземною і заглибленою частиною, яка часто служила майстернею або просто підвалом . археологи знаходять саме ці нижні частини жител без печей, з великою кількістю знахідок, які вказують на їх підсобне  або виробниче призначення . Житла бідноти – звичайні маленькі землянки  розміром 2х3 метра. Вікна давньоруських будинків були малі і називалися зменшувально « віконце ». Скло було дуже дороге. Тому використовували часто бичий міхур або слюду. Найчастіше вікна були  «волокові », тобто , засувалися на ніч та взимку дошкою.

   Садиби заможних жителів Переяслава було багаті, часто двоповерхові з ганком – підкліттю, різними архітектурними прикрасами, господарськими будівлями.

   Рештки таких будівель добре зберігаються у вологому грунті, наприклад, в Новгороді та в Києві на Подолі. У нас характер грунту інший, тому наземні дерев’яні споруди виявити практично неможливо. Але з літописних оповідей дізнаємося , що були хороми і в Переяславі. Так в літописі під 1095 рік розповідається про те, переяславський тисяцький , боярин Ратибор приймав у себе половецького хана Ітларя. Ітлар ночував в « сінцях »- це приміщення на галереї другого поверху . Вранці господар наказав затопити « истобку » - мабуть, лазню, де Ілтар був убитий . На боярських садибах  крім храмів знаходились клуні, сараї, комори, погреби- поруби, медуші, лазні, майстерні та інші допоміжні та виробничі споруди. Можливо, на такому дворі, як у Ратибора, стояла церква – усипальниця ХІ століття.

   В багатих житлах опалення було вдосконалене – існував дерев’яний  димар . В більшості землянок  топили по- чорному. В часи Київської Русі контраст між житлами багатих городян  і бідноти був дуже великий. Один з авторів « Ізборника Святослава »1076 року писав : « подумай про бідних , як схиляються вони над малим вогнем, маючи велику біду очам від диму, гріючи лише руки , в той час як плечі і руки замерзають ».

   Міські укріплення були земляними і дерев’яними . Вали мали складну конструкцію – основа їх складалася з дерев’яних рублених клітей в кілька рядів, заповнених глиною або землею. Ці кліті продовжувались вгорі над земляним насипом і називалися «городнями », а на городнях сояли             « заборола » - проходи з дерев’яними брустверами ; де влаштовувались бійниці. Крайній ряд клітей з боку міста часто використовувався під склади, зброярні , казарми, виробничі приміщення . Ворота влаштовувались або в надбрамних баштах або між двома баштами .За виключенням єпископських кам’яних , вони були дерев’яними. В Переяславі з літописів відомо ще двоє воріт – « Княжі » та « Кузнечі ». Дослідженнями 50-60-х років виявлено, що конструкція Переяславського валу дитинця нагадує давнього Білгорода  і датується кінцем Х століття. Він був споруджений за великого Київського князя Володимира Святославовича. Не всі частини валу мали однакову конструкцію. В південно- західній частині дитинця основу валу складало потужне мурування з сирцевої цегли , складеній на глині . Вали «окольного граду », скоріше за все , були споруджені пізніше Х століття.

   Матеріали унікальних архітектурних споруд Переяслава демонструються в музеях : в музеї археології залишки церкви - усипальниці ХІ століття , а в музеї архітектури часів Київської Русі – фундаменти Михайлівського собору 1089 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості архітектури Переяславщини

   Місто, як жива істота , реагує на кожну подію, на кожен рік свого існування. Найбільше це відчувається в архітектурі громадських будівель, культових споруд. На протязі своєї історії український народ створив високо розвинуту та оригінальну архітектуру. З давніх- давен вона розвивалась та збагачувалась творчістю та працею багатьох поколінь. Її досягнення увійшли вагомим внеском у скарбницю художніх цінностей людства.

   Кожен народ, що населяв Переяславщину, залишав після себе пам’ятки матеріальної культури. В їх числі багато археологічних пам’яток первісних людей.

   У зв’язку з розпадом первісно - общинного ладу ,утворенням класового суспільства та наявністю феодальних відносин з окремих державних об’єднань слов’ян на початку ІХ століття стала формуватись міцна давньоруська держава Київська Русь з високо розвинутою до того часу культурою. Її архітектура розвивала традиції попереднього часу та народного зодчества, творчо освоювала досягнення архітектурно - будівельної культури Візантії. Під впливом подальшого розвитку феодальних відносин давньоруська держава розпадається на низку політично незалежних князівств. Починається епохо феодального розкладу суспільства, що призвело до утворення великих князівств з  містами і столицями. Таким центром стало і місто Переяслав, яке було на той час не тільки  великим ремісничим, а й політичним та культурним центром, де утворилась навіть своєрідна архітектурна школа.

   В період розвитку феодалізму на Україні архітектура пройшла  в своєму розвитку два етапи, що характеризуються зародженням та становленням ордерної архітектури ренесансного напрямку. Михайлівська церква збудована в 1646- 1666 роках Федором Лободою в місті Переяславі є яскравим прикладом цього періоду.

   Архітектура ренесансу на Україні мала суттєве значення для подальшого розвитку українського зодчества. Форми ренесансу близькі та зрозумілі українському народу, перероблені та трансформовані українськими майстрами, зіграли особливу роль у формуванні рис стилю українського барокко , блискучий розквіт якого проходив у другій половині ХVІІІ століття. Це був час визвольного руху на землях України, час бурхливого розвитку ремесел, торгівлі, росту міст, формування нового життєвого устрою.

   Українське барокко характеризується своєрідним використанням традицій народного мистецтва та будівництва. Два переяславських кам’яних храми відносять до другого типу, де за основу є українська дерев’яна церква. Це Покровська церква збудована 1709 році і зруйнована 1934 році та Вознесенський собор збудований в 1695 – 1700 роках. Покровський храм мав композицію тризрубної церкви з хрестом у плані. Три нефи були розташовані по повздовжній осі , завершувались куполами. Маківки куполів були приплюснуті. Верх вівтарів завершувався високими трикутними фронтонами. Були ще дві напівкруглі абсиди. Білі, досить масивні стіни храму прорізали вузькі довгі вікна у вигляді щілин, що було характерно для оборонних споруд.

   Іншою архітектурною пам’яткою є соборний храм Вознесенсього монастиря. Принцип композиції храму носить хрестоподібний характер. Планування собору типове українське. Головний неф завершується вгорі високим струнким куполом. Бокові вівтарі вінчають трикутні фігурні фронтони, які є притаманними українському барокко.

   Викликають інтерес ліпні прикраси наличників вікон .У ліпленні можна побачити вплив народного орнаменту - завитки, медальйони , лозу , голівки янголів.

   Ще однією будовою періоду барокко , є приміщення колегіуму, нині музей Г.С.Сковороди, збудований 1755-1757 роках. В плані це витягнутий прямокутник. Особливий інтерес викликають прикраси входів. В орнаменті включені оригінальні композиційні емблеми. Будинок був двоповерховий , на що вказує складність будови даху і сходи, що збереглись в товщі стіни і ведуть на другий поверх.

   Барокко – це стиль архітектурних ансамблів. Переважна більшість ансамблів  українських монастирів  складалась в різний час, але остаточне формування проходило в кінці ХVІІІ на початку ХІХ століть. Підтвердженням цього було широке будівництво на території Вознесенського монастиря: були збудовані палац архієрея, консисторія, школа ,велика кам’яна огорожа навколо території монастиря, що охоплювала цілий квартал міста, дзвіниця та Варваринська церква.

 

 

 

 

Висновок

   З глибини віків від своїх предків, стародавніх русичів, успадкували українські майстри чудове мистецтво дерев'яних споруд, різьблення по каменю, мурування цегли. Тисячолітні традиції жили і живуть ще й до наших днів в українській народній архітектурі, а в мурованій вони змінюються відповідно до розвитку світової архітектури. Архітектори того часу, спираючись на національні традиції, зводили неповторні будови.

   Давньоруське зодчество - одна з найяскравіших сторінок історії художньої культури доби середньовіччя. Доба Київської Русі - період розквіту давньоруської архітектури. Татаро-монгольська навала, хоча й завдала страшного удару передусім розвиткові такого монументального мистецтва,  як архітектура, але не знищила традицій, які згодом відновилися у будівництві на землях - спадкоємицях Київської Русі. А Переяслав, яке було на той час не тільки  великим ремісничим, а й політичним та культурним центром, де утворилась навіть своєрідна архітектурна школа. .

   Старий Переяслав – це складне мереживо вузьких вулиць, вуличок і провулків, що петляють межиріччям Трубіжа та його притоки – Альти. Дивлячись на ці вулиці, які почасти не мають навіть асфальтового покриття, важко уявити, що деякі з них пам’ятають давньоруські часи, битви з печенігами, половцями, татаро-монголами. Пам’ятають доленосні для України події козацької доби, яких у Переяславі відбулось немало.                  Переяслав – одне з найстаріших міст України. Перша письмова згадка про нього датується 907 роком. Тоді він був третім містом Київської Русі після Києва і Чернігова, а Переяславська православна єпархія вважається навіть старішою за Київську. Переяслав – місто давньої звитяги, стародавніх легенд і історичних переказів, а в  історії України значення Переяслава важко переоцінити.

Доки праця радує десниці

Й смак солодкий в рідної води,

Певна я – не висохнуть криниці,

Ті, які копали ще діди».

   Пізнаємо Переяславщину… історичну, культурну, красиву, неперевершену. Бо народ  який шанує та пам’ятає своє минуле -  не перемогти.

 

Список використаних джерел

 

1.Корінний М. Спадщина переяславської землі / М.Корінний // Пам’ятникиУкраїни:  – 1979. – №1. – С.30–32.

2.Переяслав–Хмельницький / Укр. рад. енцикл.: Т.11. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1963.

3.Демидюк В.І. Переяслав–Хмельницький / В.І. Демидюк, М.І. Сікорський // Історія міст і сіл УРСР: В 26 т.: Київ. обл. – К., 1971. – С.496–515.

4.Ференцева Ю.В. Переяслав–Хмельницький: Путівник / Ю.В. Ференцева – К.: Балтія Друк, 2004. – 72 с.

5. 18. Асєєв Ю.С., Сікорський М.І., Юра Р.О. Археологічні розкопки у Переяслав-Хмельницькому // Наукові записки ПереяславХмельницького державного історичного музею. – Випуск 2. – Переяслав-Хмельницький, 1960. – С. 89-91. 

6.Асеев Ю.С. Памятник гражданского зодчества ХІ в. в Переяславле–Хмельницком: [Киев. обл.] / Ю.С. Асеев, М.И. Сикорский, Р.А. Юра // СА. – 1967. – №1. – С.199–214.

7.Асєєв Ю.С. Дослідження кам’яної споруди ХІ ст. в Переяслав–Хмельницькому дитинці / Ю.С. Асєєв, О.К. Козін, М.І. Сікорський, Р.О. Юра // Вісн. Акад. буд–ва і архітектури УРСР. – 1962. –№4. – С.57–61.

8. Колибенко Олена, Колибенко Володимир.

Історико-краєзнавчі дослідження Переяславщини (археологічні джерела). – Частина 1. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – С. 35.

9. Сікорський М.І. Склоробна майстерня XI ст. у Переяславі-Хмельницькому // Дослідження з слов’яно-руської археології. – К.: «Наукова думка», 1976. – С.146-150.

10. 12. Савчук А.П., Сікорський. Переяславщина напередодні Київської Русі // «Середні віки  на Україні». Випуск 1 – К.: «Наукова думка»,1971 р. – С.140.