«Я народився і жив для добра і любові». (Огляд життя і творчості Олександра Довженка)

Про матеріал

Матеріали уроку розкривають багатогранність обдарування письменника й кінорежисера О.П. Довженка, зрозуміти причини його трагедії як людини та митця. на уроці вдало поєдналися випереджувальні завдання з роботою в групах.

Перегляд файлу

Тема. Ліна Костенко –“ совість української нації ”

Мета: на основі фактичного матеріалу, спогадів та творів допомогти учням  пізнати поетесу Ліну Костенко як людину гармонійну, високоталановиту, шляхетну, послідовну у своїх переконаннях; на прикладі біографії мисткині донести до їхньої свідомості істину, що поезія – це вияв громадянської позиції;     розвивати навички критичного мислення, зв’язне мовлення; плекати почуття патріотизму, орієнтуючи школярів на загальнолюдські та національні ідеали, сприяти формуванню активної життєвої позиції, виховувати естетичні смаки.

Перебіг заняття

Організаційний момент

Створення відповідного психологічного настрою. (слайд 1) Добрий день, шановні учні! Сьогоднішній наш урок особливий. На ньому присутні біографи, літературознавці, декламатори, мистецтвознавці.  Форма проведення уроку – урок-свято. Адже говоритимемо про поетесу, яку вважають берегинею української літератури, а її життя і творчість – «небом нашої духовності». А урок ми назвали: Ліна Костенко –“совість української нації”. Він допоможе нам пізнати поетесу як людину гармонійну, високоталановиту, шляхетну, послідовну у своїх переконаннях.

 Ліна Костенко свого часу стала легендою, і погодьтеся, що бути сучасниками легендарної людини - це вже небуденність. Тому урок про Ліну Василівну хотілося б почати рядками Марини Цвєтаєвої, присвяченими Анні Ахматовій: «Короновані ми тим, що одну з тобою топчем землю, що небо над нами те ж саме».

 Нам справді випала честь жити в одну епоху з Ліною Костенко, а такі люди, як вона, «держать небо на плечах», тому і є висота.

 Ви старанно готувалися до уроку. Уважно вислухаймо всіх і уявімо ситуацію: вам пощастило зустрітися з Ліною Костенко. Якби у вас була така можливість ,про що ви запитали б у першу чергу? Це і є ваше домашнє завдання: узяти уявне інтерв’ю у Ліни Костенко.

 Презентація випереджувальних завдань.

Біографи: (слайд 2) У народі кажуть, що 19 березня прилітають з вирію лелеки – птахи в українському фольклорі обожнювальні й тотемні. Мабуть, саме вони й принесли в цей день  у далекому 1930 році в сім`ю ржищівського вчителя немовля-дівчинку, яка згодом стала Ліною Костенко. Ріки мають великий вплив на людей. Тим, хто народжується на їх берегах, вони передають частину своєї енергії. Згадаймо Олександра Довженка з його «Зачарованою Десною». Чим більша ріка – тим щедріші дарунки. А зі Ржищева, невеличкого містечка на Київщині, маленька Ліна мала з юних літ  нагоду  споглядати красеня Дніпра , відчувати його впевнену могутність і силу.

Усього шість років прожила  у Ржищеві майбутня поетеса, та воно  назавжди залишилось у її пам’яті.

Географи:  Ржищів – колись містечко, розташоване на правому березі Дніпра за 76 км від Києва. За часів Київської Русі тут на Іван-горі було укріплення Іван-город, яке згадується в літописі за 1151 рік. Неподалік, під селом Трипілля ,археологи відкрили найдавніший п`ятитисячолітній пласт нашої культури. Багато вихідців із цього населеного пункту брало участь у повстаннях П.Павлюка, Д.Гуні, К.Скидана, Я.Остряниці, у національно-визвольній війні під проводом Б.Хмельницького.

 Містечко пов`язане з діяльністю декабристів-членів «Південного товариства»: С.Муравйовим-Апостолом та М.Бестужевим-Рюміним.

Біографи: Про все це допитливій дівчинці розповідав батько – надзвичайно добра, здібна, освічена людина. Він викладав у школі майже всі предмети, знав 12 іноземних мов, був справжнім українським інтелігентом-патріотом.

 Уже цього було досить, щоб опинитися під прицілом КДБ. В одному з інтерв`ю Ліна Костенко розповіла: «Уперше обшукали мене в колисці. Точніше, це тоді робили обшук у мого батька й запитали, де він ховає свій компромат. Батько показав на дитячу колиску зі мною, немовлям , і відповів, що більше нічого,крім цього, у нього немає».

 Після тривалих переслідувань перед війною Василя Костенка серед ночі забрав «чорний ворон»,  і потім роками йшли і йшли мамині листи в ГУЛАГ і з нетерпінням чекалося відповіді, кожен раз потерпаючи від страшної імовірності того, що чоловіка й батька, можливо, вже нема серед живих, адже в страшних сталінських таборах побували мільйони українців, там загинув цвіт нації.

Вчитель: Згадаймо письменників, творчість яких вивчали в 11 класі, що загинули на Соловках (М.Семенко, М.Зеров, Є. Плужник, Г.Косинка, В.Підмогильний, М.Куліш).

Декламатор:


Що писав би Шевченко

в тридцять третьому,

в тридцять сьомому роках?

Певно, побувавши в Кос -Аралі,

Побував би ще й на Соловках,

Загартований, заґратований,

прикиданий землею, снігами, кременем,

досі був би реабілітований.

Хоч посмертно, зате — своєвременно.

Звісило з трибуни блазенський ковпак

забрехуще слово.

Було так, було так, було так, було так…

А може, було інакше?

«Чуєш, батьку?

Чую, синку!..»

Пропадали ж люди ні за гріш.

Передсмертно лаявся Косинка.

Божеволів у тюрмі Куліш.

Курбас ліг у ту промерзлу землю!

Мовчимо.

Пнемося у багет.

Як мовчанням душу уяремлю,

То який же в біса я поет?


 


Вчитель: І вона не мовчала.

Біографи:  (слайд 3) Але перед тим було навчання, переїзд у 1936 році до Києва , який у передвоєнні роки говорив майже виключно українською мовою.

  Коли Ліні минуло 11 років, розпочалася війна. Їй довелося пізнати гірку долю біженців ,дитячі враження залишилися на все життя. Пам`ять зафіксувала пожежі, що розливалися навкруги й були схожі на вулканічну лаву, море диму, жаху і вогню, виття фугасів і смерть, яку дівчинка бачила впритул. Усі ці яскраві й сумні враження дитинства переллються згодом у геніальну поезію про буремне минуле нашого народу, про біженські воєнні дороги, «балетну школу» замінованого поля , по якому доводилося ходити, і про перший,  написаний в окопі вірш.

Декламатор:


Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –

як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.


Біографи: Ще школяркою Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». 1946 року були опубліковані її перші вірші. Уже тоді вона зробила життєвий вибір.

Декламатор:


Наснився  мені  чудернацький  базар:
під  небом,  у  чистому  полі,
для  різних  людей,
для  щедрих  і  скнар,
продавалися  різні  Долі.

Одні  були  царівен  не  гірш,
а  другі  -  як  бідні  Міньйони.
Хто  купляв  собі  Долю  за  гріш.
А  хто  -  і  за  мільйони.

Дехто  щастя  своїм  платив.
Дехто  платив  сумлінням.
Дехто  -  золотом  золотим.
А  дехто  -  вельми  сумнівним.

Долі-ворожки,  тасуючи  дні,
до  покупців  горнулись.
Долі  самі  набивались  мені.
І  тільки  одна  відвернулась.

Я  глянула  їй  в  обличчя  смутне,
душею  покликала  очі.
-  Ти  все  одно  не  візьмеш  мене,  -
сказала  вона  неохоче.

-  А  може,  візьму?
-  Ти  собі  затям,  -
сказала  вона  суворо.  -
За  мене  треба  платити  життям,
а  я  принесу  тобі  горе.

-  То  ж  ти  така?
Як  твоє  ім'я?
Чи  варта  такої  плати?
-  Поезія  -  рідна  сестра  моя.
Правда  людська  -  наша  мати.

І  я  її  прийняла,  як  закон.
І  диво  велике  сталось:
минула  ніч.  І  скінчився  сон.
А  Доля  мені  зосталась.

Я  вибрала  Долю  собі  сама.
І  що  зі  мною  не  станеться  -
у  мене  жодних  претензій  нема
до  Долі  -  моєї  обраниці.


Біографи: (слайд 4) Після закінчення школи в 1951 році Ліна Василівна стала студенткою Київського педагогічного інституту. Навчання не приносило юній Ліні задоволення.

  Задушлива атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною, тому дівчина вдається до досить рішучого кроку: залишає його і, витримавши в 1951 році дуже вимогливий творчий конкурс, стає студенткою Московського літературного інституту – єдиного на той час у світі вищого навчального закладу, у якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова. В інституті витав дух вільнодумства, який мав велике значення для творчого визрівання молодої поетеси.

 Безперечно, тут були всі умови для становлення молодого таланту: і прекрасні московські бібліотеки, літературне середовище, палкі дискусії, публічний аналіз найцікавіших добірок поезії Рождественського  Євтушенка, Вознесенського, чия слава гриміла тоді на всю Москву. Період навчання в Літінституті залишився у віршованих рядках  і поезіях пам`ятними асоціаціями , що «прописані» молодістю духу, безпосередністю вражень, письменницькими  іменами, колористичністю природи.

Літературознавці: Серед своїх однокурсників Ліна Костенко була неперевершеним авторитетом. Під час навчання в інституті Ліна Василівна гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли в полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані: Ліна Костенко – майбутня знаменитість.

Літературознавці: (слайд 5)  Її дипломною роботою при закінченні Московського літературного інституту (1956р.) стала майбутня перша поетична збірка «Проміння землі». Рецензував книгу відомий у СРСР критик В. Іванов. Уже саме його ім`я зобов`язувало. Тож у 1957 році видавництво «Молодь» поза чергою видало Лінину книжку, яка спричинила справжній бум у молодій український літературі.

 Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса відразу відчула, наскільки процеси десталінізації гальмуються в Україні. Та все ж зрушення відбувалися. Спочатку в літературі та мистецтві, потім – в інших сферах життя. Ліна Костенко видає дві поетичні збірки – «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958). Усі, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в поезію прийшла неабияка поетична особистість.

 У 1961 році вийшла третя книга Ліни Костенко – «Мандрівки серця». Вона викликала схвальні відгуки, в тому числі й Василя Симоненка, який у цей час працював журналістом у Черкасах. Ось як він сказав про Ліну Василівну: «Я думаю про поезію Ліни Костенко, котра позначена печаттю зрілості, вишуканою, майже віртуозною простотою почерку та глибиною думок . не крикливий, але щедрий і потужний талант поетеси… Л.Костенко робить те, що повинен робити кожен поет, - уводить нас у світ людських почуттів і роздумів».

Ідея українського відродження набувала все більшого поширення. Це дуже турбувало партійне керівництво, яке тільки чекало команди з Москви, аби приструнчити покоління митців-шістдесятників. З 1963 року почався процес притискування, заборони всього, що дихало свободою і національним піднесенням. Саме в цей час Ліна Костенко готує до друку четверту збірку «Зоряний інтеграл», але вихід її спочатку затримали, а потім заборонили.

Влада оголосила війну молодій опозиційній інтелігенції. Тоталітарна система пильно слідкувала, щоб ніхто з талановитих митців, особливо митець, нею не приручений чи не куплений, не мав особливих шансів на друк і визнання. Ліна Костенко це дуже швидко збагнула, але на компроміс не пішла. Закономірно, що система дуже швидко вичислила, що Ліна Василівна не з тих митців, які заради появи нової  збірки схилять голову.

У 1963 році верстку нової книги поетеси «Зоряний інтеграл» розсипано. Про видання історичних романів у віршах «Берестечко» та «Маруся Чурай» не могло бути й мови.

А над самою авторкою нависає небезпека фізичної розправи. Чекаючи арешту, Ліна Костенко спілкується з батьком, який таки вижив і повернувся з ГУЛАГу, доручає йому виховання дочки Оксани, а сама – вагітна! – їздить у Львів на судилища над дисидентами. Розповідають, що коли братам Михайлові та Богдану Гориням, Мирославі Зваричевській та Михайлові Осадчому зачитали страшний вирок, Ліна Костенко несподівано витягла з-під широкого пальта розкішний букет троянд і кинула в`язням сумління за ґрати. Це був не просто вчинок, а вчинок, який варто прирівняти до подвигу, адже за такий прилюдний вияв солідарності з ув`язненими по голівці не гладили. За ті троянди можна було заплатити життям і ненародженої дитини, і своїм власним.

Історики: (слайд 6) Дисидент-політв`язень Михайло Осадчий (зі спогаду про судовий процес над шістдесятниками  у Львові): «Слава!.. Слава!.. Слава!..» - кричав натовп, що заповнив Пекарську, таке було всі п`ять днів! Нам кидали квіти… Коли ми йшли в приміщення суду, то йшли по килиму з живих весняних квітів, нам жаль було їх нівечити , але ми не могли оступитися, нас вели міцно, аж до болю стиснувши руки…

Михайле, тримайся! – крикнув з гурту Іван Дзюба до Гориня.

Я лиш встиг побачити його обличчя, побачив на якусь мить, як Ліна Костенко пробилася крізь стрій охоронців і спритно вклала в руки Мирославі Зваричевській плитку шоколаду».

На той час такі вчинки були фактично громадянським подвигом: за кожен із них загрожувало ув`язнення. Однак Ліну Костенко не арештували. Очевидно, побоялися. І не того, що вона була матір`ю двох малолітніх  дітей, а побоялись її величезної популярності як майстра слова. Побоялись, що арешт поетеси викличе велику хвилю протестів і в Україні, і за кордоном. Вони обрали інше жорстоке покарання: її ім`я занесли до «чорного списку». Твори митців, які опинялися в тому списку, заборонено було друкувати, не дозволялося навіть згадувати їхні імена.

Літературознавці: (слайд 7) Почався довгий 16-річний період «мовчання» Ліни Костенко. Її не друкували. Поетеса робила все можливе, аби прорватися до читача. На початку 70-х років вела вперту боротьбу за видання збірки «Княжа гора». У 1972 році вже готовий друкарський набір  книжки було розсипано. Ліні пропонували змінити деякі рядки, відмовитися від деяких віршів, що увійшли до збірки, аби книжка побачила світ і стала видатним надбанням рідної літератури. Г.Клочек, дослідник творчості Ліни Костенко, пише, що геніальна творчість поетеси Системі на той час була не потрібна. Вона (система) ненавиділа й панічно боялася її, відчуваючи у вільному й незалежному слові Ліни Василівни серйозну небезпеку для себе. Своє переслідування прогресивних митців чиновники виправдовували демагогічними заявами про власну відданість  «комуністичним ідеалам і своєму народові», на що отримали від Ліни Костенко убивчу відповідь:

Декламатор:                                      Номенклатурні дурні, бюрократи,

пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважать на карати,

а щонайбільше просто на сто грам.

 

Поету важко. Він шукає істин.

Ми — джини в закоркованих пляшках.

А ви, хто ви, які ж ви комуністи?

Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!

 

Ви вже його сточили, як хробаччя.

Поезія для ваших топок — торф.

Оце щоб ваші методи побачив,—

від заздрощів би луснув Бенкендорф.

 

Нелегко вам. Криваві краплі глоду

крізь наші вірші виступлять колись…

Не говоріть від імені народу,—

розперетричі ви йому впеклись!

Літературознавці: (слайд 8) Тільки в 1977 році збірка «Над берегами вічної ріки» пробила штучну інквізиторську стіну. «Над берегами вічної ріки» теж могла не вийти, та Ліна Костенко оголосила безстрокове голодування, що на практиці означало – до самої смерті від голоду, якщо книгу не друкують. На Ліну не діяли погрози й умовляння чиновників, ні благання чоловіка Василя Цвіркунова: «Ліно, у тебе ж діти!». У відповідь – «Діти мені простять».

Сама авторка свого часу дійсно стала символом нескореності. Її боялися можновладці, її шанував народ, небезпідставно сподіваючись, що Ліна Костенко не принишкла від страху, а пише щось епохальне. Дочка Оксана Пахльовська згадує: «Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало: ім`я її було заборонене, вірші не друкувались… У мене було відчуття, що всі ці роки люди її ніби чекали. А вона – працювала. У найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалося круг неї коло переслідувань, вона писала».

Літературознавці: (слайд 9) Відновлення української державності 1991р. письменниця сприйняла як шанс для порятунку нації, повернення її в коло найрозвинутіших європейських народів. Одначе суперечності, конфлікти, прорахунки державного відродження нашого суспільства глибоко засмучують і обурюють Ліну Костенко. Як наслідок – знову усамітнення й мовчання, тільки вже не вимушене, а на знак протесту й застороги. Вона заявила: «Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі; Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую». І дотримала слова. Зокрема, відмовилася від запропонованого їй владою звання Героя України, Золотого письменника України. Лише в період «Помаранчевої революції» на деякий час повернулася до громадського життя.

Змінилися часи, здається, не забороняється жодна тема. Поети вільні писати все, що їм наболіло. Тепер ніхто не відправить на Соловки за написане, та мало хто має гроші, аби видавати нові збірки. І знов українці, ніби сліпі й глухі, бредуть навпомацки: куди йти, кому вірити, що робити?

Літературознавці: (слайд 10) Але ми маємо велике щастя: талановита поетеса живе в наш час, творить, звертається до нашого розуму й серця.

(слайд 11)  Відрадно, що Ліна Костенко заговорила з читачами не лише  через свої твори. Почути живу легенду мали можливість жителі не лише столиці, а й інших міст України. Кількагодинна розмова відбулася у переповнених залах, і цей факт є надзвичайно промовистим. Подарунком для читачів стали поетичні збірки «Гіацинтове серце» та «Річка Геракліта», оновлене видання «Берестечка». Остання подія 2011р. – вихід збірки «Мадонна перехресть». Це особлива книга. І не тільки тому, що до неї ввійшли нові, а також раніше не друковані поезії різних років. «Мадонна перехресть» присвячена Оксані Пахльовській – поетесі, науковцю, публіцисту, а також доньці, другу й однодумцю. Вражають слова присвяти:

Я вчу тебе, як мову іноземну,

Як знаки, зашифровані в гербі.

Я вдячна Богу, що послав на землю

Шляхетну душу, втілену в тобі.

Літературознавці: (слайд 12) Справжньою сенсацією наприкінці 2010р. став вихід першого прозового твору Ліни Костенко – роману «Записки українського самашедшого». Розповідь від імені молодого програміста, душу й спосіб мислення якого прагнула зрозуміти й відтворити авторка, цікава форма записок, що дає можливість побачити людину зсередини, гострота й актуальність поставлених проблем, оптимістична перспектива на тлі беззаконня й занепаду, влучні сентенції – все це одразу зробило твір бестселером. На жаль, всеукраїнський тур не відбувся через негідну поведінку окремих «критиків» і безсоромних ділків.

(слайд 13) Ліна Костенко залишається собою, перетнувши 80-річний рубіж. Вона знаходить сили їздити в експедиції в Чорнобильську зону задля спілкування з людьми, які є уособленням справжньої України, задля збереження духовного пласту культури, який може бути навіки втрачений разом із поколінням, що відходить. За словами письменниці, наступний роман буде про Чорнобиль.

У виступі перед студентами Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова, почесним професором якого Ліна Василівна нещодавно стала, прозвучали такі слова : «Коли в нас з’являться люди, які нічого не боятимуться, крім ганьби України, тоді буде Україна. Я сподіваюся, що це будете ви, молоді».

І саме молодь, з нагоди 82-го дня народження Ліни Костенко написала їй 30-метровий лист із побажаннями. Записи в листі робили не лише українською, а й іноземними мовами. Наприклад, студенти-міжнародники написали побажання новогрецькою. В основному Ліні Василівні зичили здоров’я, натхнення, а ще запрошували в гості й засвідчували свою любов.

Для переважної більшості українців Ліна Костенко сьогодні - беззаперечний моральний авторитет, совість нації, втілена в людину правда. Її голос сьогодні особливо відчутний. І можна погодитися з В.Шевчуком, який повторив слова І.Франка про Лесю Українку, переадресувавши їх Ліні Костенко: «Можна сказати, що нині Ліна Костенко – єдиний мужчина на всю соборну Україну!.. Чоловіки ламалися і відступали, а вона – ні. Вона людина високодуховна. Тільки високодуховні стають митцями».

Мистецтвознавці: (слайд 14) Ольга Богомолець, головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматокосметології, бард:-- Ліна Костенко є для мене взірцем, ідеалом та індикатором духовної чистоти мого життя. Але, щоб говорити про цю особистість, вищесказаного буде замало. Я дуже часто вимірюю свої вчинки, розмірковуючи про те, як би вона повелася у тій чи іншій ситуації. І це дає мені змогу залишатись у ладу зі своїм сумлінням.

Ще на початку 80-х років мені до рук потрапила її велика книжка, як зараз пам’ятаю, -- в синій обкладинці, -- книжка з її лірикою. І коли навмання я її відкрила, натрапила на вірш «Осінній день». Прочитавши його, збагнула, що це – зовсім не вірш, а пісня. То й була перша пісня, яку я написала у своєму житті. Точніше, не я її написала, а мені просто вдалося підслухати ту музику, яку заклала Ліна Василівна в тій своїй поезії. Після того було ще багато пісень на її вірші. Було багато перемог на конкурсах авторського романсу як українських, так і міжнародних. І всі ці перемоги стали можливими лише тому, що лірика Ліни Костенко пробудила в мені таку музику. Потім було особисте знайомство з поетесою. Для мене  є честю, що вона приходить на мої концерти і що маю можливість з нею спілкуватись.

Ліна Костенко – особистість, яка не дає мені схибити в житті, особливо коли починаєш займатись громадською і політичною діяльністю. А те, що я й досі пишу на вірші Ліни Костенко, свідчить, що моя душа і совість знаходяться в абсолютній гармонії з її творчістю. Рядки поезії Ліни Костенко звучать і як настанова для молодого покоління:

«…не бійся прикрого рядка.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш, то уже навіки».

Мудрими людьми сказано – нація як така не існує без творіння величного, яке сповідує благородство, вірність, справедливість, любов, правду, цвіт української вишиванки. А ми живі!!! Бо маємо гордість – нашу Ліну Костенко. Її творчість – це шлях, яким іде моя Батьківщина, мій народ, яким іду я. (Прослуховування пісні «Осінній день»).

Вчитель: (слайд 15) Будучи сама чесною і безкомпромісною, Ліна Костенко закликає не втратити власну гідність. Її афоризми звучать як настанова для молодого покоління.

Мистецтвознавці: (слайд 16) Українській літературі поталанило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів.

Підсумок уроку. (слайд 17, 18)

Вчитель: Ліна Костенко – почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати титана українського слова.  У неї чимало регалій: почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1987); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

 Усі ці заслуги ніколи не стануть показником істинного світогляду поетеси до тих пір, доки ви не візьмете до рук її збірки; до тих пір, доки ви не помітите, як промайнув день за читанням її поезій.

Звучить аудіозапис пісень О. Богомолець на вірші Л. Костенко

doc
Додано
14 березня 2018
Переглядів
362
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку