Як правильно організувати роботу й відпочинок дитини під час карантину або маленькі поради для мудрих батьків.
Як правильно організувати роботу й відпочинок
дитини під час карантину або маленькі поради для мудрих батьків.
Доброго дня!
Мене звати Сергієнко Галина і я не просто психолог, але ще й мама, яка відчула на собі всі тонкощі дистанційного навчання дитини вдома. Дистанційне навчання – це нова форма роботи не лише для дітей та батьків, але й для вчителів, директорів, методистів. Тому це нормально, що на початку чогось нового ми відчуваємо розгубленість та певні ознаки дезадаптації, тривоги, знервованості. До того ж у зв’язку з карантином змінився й наш спосіб життя.
Шановні батьки майбутніх першокласників, та батьки, які вже зіштовхнулись з труднощами в період адаптації (пристосування) дитини до школи або до навчання в середній ланці чи в інші переломні моменти життя вашого чада, звертаюсь до Вас!
Тепер ви маєте можливість зрозуміти, що будуть відчувати або відчували ваші діти, коли їх життя раптово змінювалося або відбувалися події, які дезорієнтували та лякали їх. І чому так важливо готувати наших малят до навчання в школі не лише тренуючи мислиннєві здібності, а ще й психологічну готовність та стресостійкість, пояснюючи їм, що таке школа та навчання, які там діють правила і чому їх потрібно дотримуватись, не лякаючи їх майбутніми труднощами, а граючись з ними, підтримуючи їх. Адже саме батьки та близькі члени родини є тим першим зернятком, яке потім дає початок зародженню чогось прекрасного та корисного або навпаки колючого та бридкого.
Саме від реакцій та дій батьків, буде залежати чи переросте ця тривога та страхи (які беззаперечно в тій чи іншій мірі відчуває кожна доросла людина, а тим паче дитина, враховуючи сучасну ситуацію в нашій країні та світі) в стійкі фобії чи психічні розлади або ж навпаки ця тривога буде адекватною в міру розвитку подій, яка мобілізує захисні механізми й стане тією кнопкою, яка активує приховані таланти, розвине вміння пристосовуватися та шукати в будь – яких обставинах шляхи для розвитку та удосконалення. А чи маєте ви таку сигнальну кнопку? Чи скористалися ви нею коли почули, що сценарій колись такого цікавого фільму для вас став реальністю?
У вас є шанс показати вашій дитині наскільки ви сильні, наскільки мудрі, наскільки винахідливі та круті батьки.
Але для початку вам потрібно зібратися, мобілізувати усі свої сили та терпіння, прояснити мозок від зайвих негативних думок (позитивне мислення – ключ до здорового спілкування та психологічної стійкості), глибоко вдихнути й видихнути, вклавши в цю максимальну кількість повітря, яку можуть вмістити ваші легені всі свої тривоги та тяжкі думки. Подивитися у вікно! Посміхнутися! Зробили?(можете не відповідати в голос). Молодці, тепер ви готові сприймати інформацію далі.
Перша хвиля тривоги, паніки, збентеження минула. Я не кажу, що ці стани зникли, але вони змінили свою форму. Ви скажете, що всього цього у вас й не було? І все це дурниці? Тоді читайте далі.
Візьмемо, до прикладу, наших дітей. Коли було оголошено карантин, я спостерігала два емоційні стани у наших школярів. Перший ( не важко здогадатися) – це радість, активне вираження своїх позитивних емоцій, а саме сміх, щасливі викрики, плескання в долоні (і це в принципі адекватна реакція кожної людини, яка неочікувано отримала можливість відпочити). Другий стан (що здивувало мене, адже раніше я з таким не зіштовхувалась) – це розчарування, яке супроводжувалось пригніченим настроєм (без сліз, звичайно, але теж почуття неприємні). Чому така різниця? Відповіли? Так відповідь дуже проста… Не будемо відкривати Америку… Ми по – різному реагуємо на одну й ту ж ситуацію, повідомлення, чи дію, бо всі ми РІЗНІ.
Ця ж сама формула діє і для дорослих: ми різні, а, отже, наші захисні механізми спрацьовують по – різному. Одні починають панікувати, малюючи собі жахливе, напівголодне життя (щось зачепило вас зараз всередині, відчули тривогу? Тоді далі – це про вас), їм важко зібратися, адже їх думки хаотичні, панічні, неперспективні, виснажливі. А оскільки ми зараз говоримо про виховання та навчання наших дітей, то уявіть собі як буде проходити навчання вдома у дитини, коли мама чи тато перебуває в такому стані. Який можливий (наголошую – можливий) сценарій такого навчання та наслідки для самої дитини (навіть, якщо на початку вона була в числі тих, хто радів карантину)? Не буду глибоко занурюватися, адже я розумію, що ваша увага вже не така стійка. Перейду до головного.
Людина, яка перебуває в такому стані не може зібратися, планувати, організовувати, адже сама вона розгублена й в середині відчуває ХАОС. Ці почуття однозначно передаються дитині. Дитина збентежена, хаотична, розгублена, неорганізована. Вона відволікається від цих станів, граючи в комп’ютері, тікаючи з дому, уникаючи батьків, закриваючись на тривалий період в кімнаті (адже ви пам’ятаєте про захисні механізми? Так вона захищається). Якщо ми говоримо про дошкільника або дитину молодших класів, то тут можуть бути істерики, непокора, агресія, той же самий протест.
Повертаючись до дорослих, розглянемо другий варіант. Є ті, які ігнорують проблему, або реагують на неї неадекватно (адже не сприймати в серйоз хворобу, коли від неї гинуть тисячі, або вважати, що це станеться з будь – ким , але не з вами – це є теж неадекватною оцінкою ситуації).
Розглянемо приклад. Сусід кріт сказав мишеняті сидіти в своїй нірці тихо, адже поряд ходить кіт. Нащо мишеня відповіло сміхом: «Який кіт? У нас коти не водяться». Й визирнув з нірки. Котів й справді не водилося в тій місцині, допоки людина не побудувала будиночок неподалік від нірки нашого героя й не оселилася в нім. Історія мала щасливу кінцівку для кота, але, нажаль, не дуже щасливу для мишеняти. Через свою необачність та ігнорування небезпеки мишеня поплатилося життям.
Батьки, які не пояснюють своїм дітям реальної ситуаціїї, (в м’якій формі, звичайно, враховуючи вік дитини), бояться або не бажають прийняти істинний стан речей, тим самим блокують розвиток інстинкту самозахисту. Якщо тато сказав, що хвороби нема і то все влада роздула (до прикладу), то як ставитиметься до цього дитина? «Хвороби нема, але є карантин. А навіщо карантин, якщо хвороби нема? Хм… Дивні ці дорослі. Але я в їхні ігри не граю, в мене є свої… Школа зачинена, але вчитись треба. А навіщо вчитись, якщо школа зачинена? Хм.. Дивні ці дорослі. Я вдома, а вдома я завжди граю, дивлюсь мультики, розважаюсь. В чому проблема?»
Дитина спокійна, ви молодці, але одночасно вона спокійна і у великій компанії, і на вулиці, і в громадському транспорті. І, навіть, тоді коли до вас прийшло усвідомлення того, що є реальна загроза, але вже пізно. Чим не мишеня?
Я не закликаю панікувати, залякувати ваших дітей. В ЖОДНОМУ РАЗІ… Але пояснити дитині (спокійно) ситуацію в країні, причину зачинення шкіл і чому мама чи тато працюють вдома, розповісти про , засоби застороги ви зобов’язані. І це перше, що ви повинні були зробити.
Поговоріть зі своїми дітьми, заспокойте їх, не притупивши основні інстинкти. Зменшіть власну тривогу і побачите, як страхи ваших дітей також зменшаться. Поясніть, що ця ситуація вирішиться і все буде добре, що тимчасові і вимушені зміни звичок та установлених правил життя, які принесла за собою неочікувана хвороба теж можуть бути корисними. Наприклад, у дитини є можливість довести вам, що вона може навчатися за своїми правилами, а здобуті знання закріпити на тому ж рівні, якби вона їх отримала у звичайній школі. А у батьків є час знайти той особливий підхід до своєї дитини (якщо вони самі опанують себе). Тоді і навчання буде в радість… Ви навчитесь спілкуватись з дитиною, не сварившись, якщо будите прислухатися до свого батьківського серця. Так буде нелегко… Але де ви бачили легкий шлях до перемоги чи успіху?
Для того, щоб мій син і я не отримували постійного стресу протягом дня ми з ним поділили обов’язки. Коли він виконує шкільні завдання – я їх перевіряю, вказую на помилки й ми разом їх виправляємо. Головне, що він знає: «Помилятися – не страшно! Для того ми й вчимося. А деякі вчаться все життя». Але протягом дня не один він є підзвітним та підконтрольним. Є мама, у якої, як і в нього (сина) є обов’язки. Мама не може цілий день приділяти увагу синові та розважати його, бо мама, хоча й знаходиться вдома, теж має працювати. У сина є вчителька, яка дає йому завдання, а у мами – директор. І тому, доводиться сину перевіряти й контролювати маму, щоб та випадково не схитрувала й виконувала свою роботу відповідально. Ось і зараз головним редактором статті є мій син. Правда ж синку? Хм…Він посміхнувся, коли цю фразу прочитав. Ось знову посміхнувся…
І так продовжимо… Під час уроків дитина (коли вона виконує їх самостійно чи з вами) може робити перерви. Чкщо стомилася, дайте їй можливість відпочити. Але це не обов’язково, адже дитина може пропрацювати й більше години підряд, якщо відчуває приплив енергії. Не створюйте з дому школу з суворим графіком. Це ще більше спантеличить вашу дитину. Вона ж вдома… За вийнятком, звичайно, онлайн уроків, які проводять вчителі за графіком, чи робіт, які потрібно виконати в певний термін для отримання оцінки. Не ігноруйте вчителів, коли дитина стверджує, що втомилася й не хоче слухати урок ( в майбутньому це може стати гарним способом маніпуляції вами). Це є помилкою. Звичайно, кому хочеться щось робити, коли ти так радів, що йдеш на тривалий відпочинок (перенесіть цей досвід на себе. Що б ви відчували?)? Поставтесь з розумінням до її стану, пожалійте, але не йдіть на поступки.
Вчитель – це така ж людина, як й ви, це матір, батько, який має власну родину. Ви опинилися в однаковій ситуації, переживаєте схожі емоції та проблеми. Тому поставтесь до нього з повагою (пам’ятайте, головне у вихованні - власний приклад) та розумінням цінності його роботи та зусиль. І тоді у вашого сина чи доньки з’явиться щось схоже і по відношенню не лише до вчителя, але й до вас.
Доречі вчителі розуміють, як складно вам зараз, у них є також свої діти, є ті ж проблеми, що й у вас стосовно виховання своїх дітей. Тому давайте не будемо ненавидіти один одного. Краще об’єднати свої зусилля. Якщо ви матір (батько) й не знаєте, як організувати графік чи навчання своєї дитини під час карантину не соромтесь цього – ви не одні. У вас є зв’язки з іншими людьми, які можуть вам допомогти, просто не бійтесь звертатися за допомогою й вчіться прислухатись до інших, себе (те, що зветься внутрішнім голосом чи інтуїцією), а особливо до своєї дитини. Якщо ви матір- психолог або матір – вчителька і маєте ті ж проблеми зі своїм підлітком чи дошкільником – не соромтесь визнати це, ви не одні. У вас є право бути неідеальними.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку