З давнини до сьогодення... Бібліографічна канва гумориста-земляка Ковіньки Олександра Івановича

З давнини до сьогодення…

 Бібліографічна канва гумориста-земляка

 Ковіньки Олександра Івановича

Коли хочеш збагнути письменника –

 ти повинен іти в його край.

                                                        Гете

Витоки українського гумору сягають давнини. Здається, він з'явився на білий світ одночасно з першими українцями. Так, історичне коріння землі решетилівської сягає глибини століть. Яскріє гумором усна народна творчість: безліч анекдотів, жартівливих пісень, коломийок,  каламбурів створив український народ. Дружня розмова  без жарту, що каша козацька без солі, юшка без приправи. У добрий час і в годину лихоліття сміх не залишав наш люд. Українці  вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух. Що ж до Полтавщини, то вона посідає особливе місце в українському літе­ратурному контексті. Саме звідси пішли в широкий світ спопеляюча сатира та іскрометний гумор Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Леоніда Глібова, Василя Чечвянського, Пилипа Капельгородського, Остапа Вишні. Це й зрозуміло. Бо в нашому краї розквіту наперченого, смішного та дотепного сприяють як природні умови, народні звичаї та традиції, так і суспільні настрої. Це тут, за висловом класика, вранці голоблю в землю встроми – до вечо­ра дерево виросте, в який бік не плюнь – у сатирика чи гумориста влучиш. Одне слово, гуморний на­род на Полтавщині.

До когорти відомих гумористів належить і наш земляк – велет українського гумору Олександр Іванович Ковінька.

Славна  Плосківська земля своїми талантами. На цьому місці, де знаходиться Плосківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, стояла колись хата Ковіньок. Звідси  14 січня 1900 року прослався шлях видатного гумориста Олександра Івановича Ковіньки у велику літературу.

«Село Плоске… Рідне, миле село. У твоїй оселі під солом’яною стріхою я, одинадцятирічний сільський хлопчисько, вперше впізнав чарівну силу вогненної поезії геніального Тараса Шевченка».  Так згадує  гуморист про своє село, а сьогодні  ми згадуємо і пам’ятаємо його. Веселий дотепник в житті і творчості, Олександр Іванович має дар Божий у душі - почуття гумору і глибинне чуття слова. Не покидає воно чоловіка ні в приємні, ні в гіркі хвилини. А в житті бувало всякого.

Не було свого часу в Україні людини, яка б не чула прізвища цього полтавця, а зачувши — не посміхнулася б. Невипадково Олександра Івановича називали «заступником Остапа Вишні». Справді, коли Вишні не стало, Ковінька ніби прийшов йому на зміну і ще довго радував українців своїм гумором. До того ж їхні біографії дуже схожі у своєму драматизмі — як долі українських інтелігентів сталінської доби.

Французский поет Артур Рембо якось сказав: рука з пером прирівнюється до руки з плугом. Цей мудрий афоризм можна було б поставити епіграфом до усієї творчості Олександра Івановича Ковіньки.  Його руку з пером дійсно можна порівняти з  рукою з плугом, зі знанням справи стверджував соратник Ковіньки по «веселому» цеху української літератури Федір Маківчук, який довгі роки очолював прославлений журнал «Перець».

І справа не лише в споконвічно хліборобній літературній працьовитості талановитого письменника. Будучи на довгі двадцять років відлученим жорстокими репресіями від успішно початої роботи на ниві української словесності, Олександр Іванович не опустив рук, не розгубив в колимській холоднечі заповітні зерна натхненного Богом дару, але, як і його старший побратим Остап Вишня, що також пережив смертне випробування Гулагом, знайшов в собі духовні сили сміятися, сіючи в народі словом своїм оптимізм і життєлюбність, протистоячи вадам і незгодам.

27 липня 1985 року обласна газета «Зоря Полтавщини» опублікувала некролог «Олександр Іванович Ковінька», підписаний спершу усією партійною елітою області, а наприкінці — братом-письменником, хоч мусило б бути навпаки. Все є в цій посмертній статті: і про те, що він «відомий український сатирик і гуморист», і про те, що «член Спілки письменників СРСР з 1934 року», і про те, що «заслуги О. І. Ковіньки високо оцінені партією і урядом». Нема тільки і натяку на те, що протягом двох десятиліть не видавались його твори. Та й не було їх, бо Олександр Іванович змушений був перебувати там, куди, як мовиться, Макар телят не ганяв. У 80-і роки про це говорити в пресі ще не дозволялось. Навіть Олег Чорногуз, прощаючись із своїм учителем, лише натякнув на сторінках «Літературної України»: «Важке життя прожив Олександр Іванович. До жорстокості тяжка власна доля: наймитування, несправедливість, смерть сина на руках у батька...» «Несправедливість» — ото і є та безвинна кара в далеких сибірських нетрях... Заслуги Олександра Ковіньки перед вітчизняною літературою відзначені 1984 р. премією імені Остапа Вишні.

1992 року на будинку, в якому останнім часом жив О. Ковінька (вул. Зигіна, 4), встановлено меморіальну дошку.

«Світ Ковіньки — це світ добра. Це світ людяності і злагоди», — писав Олег Чорногуз. Слід би додати, що й світ застраханої режимом людини...

У Плосківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів відкрито літературний музей, в якому сотні експонатів, що розповідають про життєвий і творчий шлях велета українського гумору, славетного земляка Олександра Івановича Ковіньки.

Вже майже 35 років, як Олександр Іванович пішов з життя. А в Плоске приїжджають  гості, щоб відзначити річниці від дня його народження. Це Т.Нікітін, Є.Дудар, В.Юхимович,В.Варна, В.Іванчук, В.Захожий, народна артистка України Н.Крюкова, письменник Полтавщини В.Мирний. До присутніх звертається Г.Л.Чередник: “Землякам дуже дороге ім'я Ковіньки.

Ми гордилися, коли він приїжджав у село. Після звільнення із заслання  часто заходив до  своєї тітки, завертав до школи, читав свої твори. З любов′ю ставився до рідних і близьких. Як дорогоцінний скарб бережу книги з автографами.”

Багато книг з дарчими надписами зберігається у музеї гумориста. А серед них ті, що передала його дочка Ярина Маєвська. Іх використовують учні і вчителі для підготовки та проведення уроків з літератури рідного краю

О.І.Ковінька любив приїжджати в Плоске. Найбільш  дружні стосунки він підтримував з сім'єю Чепурних.

Часто чаював у них, ділився спогадами і залишив книгу з дарчим надписом.

На фото: книга з дарчим надписом від О.Ковіньки.

Переважна більшість експонатів передані музею дочкою письменника Яриною Олександрівною Маєвською. З її уст записано спогади про життєвий і творчий шлях письменника-гумориста. У 2005 році вона передала в музей записи з голосом О.І.Ковіньки.

Щороку, починаючи з 2001 року, в січні у шкільному музеї, в приміщенні Плосківської школи проходить районне свято-конкурс гумору «До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину». Засновники цього веселого дійства планують найближчим часом надати йому статус обласного. Члени пошукового загону «Джерело», які власне і були ініціаторами створення музею, підтримують постійні зв’язки з дочкою письменника Яриною Олександрівною Маєвською, вона постійний учасник щорічних конкурсів гумору. До почесного журі конкурсу долучилися і працівники Полтавського обласного Інституту післядипломної педагогічної освіти – завідувачка  відділом гуманітарних дисциплін О.П.Коваленко та методист Інституту післядипломної освіти В.В.Чирка. Про свою роботу юні музеєзнавці звітуються щороку  на обласному зльоті юних краєзнавців, стають його лауреатами.

Вражена і задоволена тим, що побачила  Ярина Олександрівна залишає спогади у «Книзі відгуків»

“Відвідала музей мого батька. Дуже продумана ця робота: тобто організація стендів, тематично все оформлено, естетично гарно, продумано. Екскурсоводи - це просто чудо, доповнення до виставки. І все це в комплексі. Я , як дочка , відчула батька поруч з собою. Ось він ,мій татко , його погляд, його лагідна усмішка…”

Олександр Іванович завжди був веселим, гострим на язик, сповненим молодечої енергії. Завжди допомагав молодим, радів їхнім успіхам. Він любив людей, і вони віддячували йому  тим же. Таким він і залишився у пам’яті тих, кому випало велике щастя особисто спілкуватись з патріархом українського гумору. Як на батьківщині поета-гумориста щороку вшановують пам'ять видатного земляка. У Плосківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів щороку традиційно проводяться гумористичні читання «До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину», присвячені Дню народження гумориста.

Не було свого часу в Україні людини, яка б не чула прізвища цього полтавця, а зачувши - не усміхнулася б. Невипадково Ковіньку називали «заступником Остапа Вишні». Справді, коли Вишні не стало, Ковінька ніби прийшов йому на зміну і ще довго радував українців своїм гумором. До того ж їхні біографії дуже схожі у своєму драматизмі – як долі українських інтелігентів сталінської доби.

Мова творів Ковіньки жива і барвиста, щедро пересипана народним гумором. У творах письменник гостро викриває нероб, п’яниць, халтурників, бюрократів, хуліганів, словом, носіїв тих негативних явищ, що притаманні і сьогодні. І навпаки теплим ласкавим усміхом розповідає про людей праці, справжніх трудівників.  

Широкі й жанрово різноманітні творчі горизонти Олександра Ковіньки — від коротеньких бувальщин-оповідок, фейлетонів, гумористичних повістей до веселих спогадів, памфлетів, публіцистичних нарисів. Усі його твори наскрізь пройняті лагідною іронією проникнуті  гумором і трохи присоленим народним жартом, який Олександр Іванович  подає  частенько у чистому народному варіанті.

Шанувальники і цінителі справжнього українського гумору, завітавши до нашого музею, мають можливість заново ознайомитися з творчістю відомого письменника-гумориста, який, окрім усіх почесних нагород і титулів, мав ще одне звання - „ворог народу», яке йому „присвоїли» у 1934 році.

У збірках, представлених на виставці, - „Твори в 2-х томах», „І таке буває», „Гостріше гостріть пера» та інших, ви знайдете кращі сатиричні твори автора, а також сповнені щирості спогади гумориста про колег-побратимів О. Вишню, В. Сосюру, М. Залку, М. Годованця.

У своїх фейлетонах, мініатюрах український письменник висміював дармоїдство, казнокрадство, аморальність, безкультур'я - все те, чого й  сьогодні вистачає скрізь і всюди. Вміло відтворював смішне і комічне в побуті людей. Мова друкованого слова Олександра Ковіньки жива і барвиста, щедро пересипана народними перлами. Він виробив свій власний стиль неквапливої, іронічної, по-народному мудрої оповіді.

Запрошуємо насолодитися талановитим творчим набутком українського гумориста, відвідавши музей О.Ковіньки, де діє виставка особистих речей земляка-гумориста, аудіозаписи виступу Олександра Івановича, книги з автографами і т.п…

14 січня 2020 р. ми відзначатимемо 120-ти річчя від дня народження Олександра Ковіньки, чиї книжки так гарно розповідають про Україну, про рідну Полтаву і Полтавщину. Сьогодні, відповідаючи на запитання про секрет успіху нев’янучої довготривалої ковіньчиної гуморески, знаходимо відповідь у самого автора: «Чесно кажу: слухав я і оте, слухав я і оце, а писав, як мої душевні почуття веліли. Писав, додержуючись народної мудрості: пиши та не бреши».

  Не мав О.Ковінька високих нагород, окрім премії імені Остапа Вишні, проте здобув найголовнішу – любов народу.

  З нагоди 120 річниці від Дня народження у школі плануємо організувати свято пам’яті земляка та перегляд літератури «Патріарх гумору».