З досвіду роботи "Вивчення лексикології в ПТНЗ"

1

                                                  Вступ

Засвоєння теоретичних основ української лексики забезпечує систематичне здійснення нормативно-практичного аспекту – формування в учнів вмінь застосовувати лексичні шари в різних ситуаціях спілкування й удосконалювати власне  мовлення.

Лексичні форми і значення тісно зв’язані з фонетичними, словотвірними граматичними нормами та значеннями. Вивчення фонетичної системи, граматичної будови мови неможливе без урахування її лексичного складу. вивчення лексики поряд з фонетикою, граматикою, стилістикою, розвитком мовлення необхідне, щоб учні засвоїли мову як «систему систем» і опанували літературною нормою української мови. Зв'язок лексики з граматикою виражається в єдності лексичного і граматичного значень слів. Кожне слово має лексичне значення, визначає явище дійсності і належить до певної частини мови, є носієм певних граматичних значень: іменники – це назви предметів, понять, прикметники називають ознаки, якості чи властивості предметів, дієслова визначають процес, дію тощо. Усвідомлення значення слова конче потрібне для успішного засвоєння морфологічних і синтаксичних понять, і отже, вивчення морфології і синтаксису повинне здійснюватися на семантичній основі. Вивчаючи лексику, учні усвідомлюють особливості граматичної будови, а вивчаючи граматику, - краще пізнають семантику слова.

Вивчення лексики пов’язане також із словотворенням та орфографією. Засвоєння неморфологічних способів творення слів ґрунтується на розумінні їх семантики. Успішне вивчення орфографії теж можливе лише на широкій лексичній основі.

Зв'язок із стилістикою і розвитком мовлення легко простежити, з’ясовуючи вживання слів у текстах того чи іншого стилю.

Вивчення фразеології, зокрема ознайомлення із фразеологізмами, сприяє глибокому розумінню природи різних типів словосполучень, їх семантики і функціонування, впливає на збагачення мови учнів певним багажем влучних виразів, що роблять її емоційнішою, образнішою.

Робота з лексики формує в учнів вміння користуватися різними словниками, що має важливе практичне значення.

 

2

                           Розділ 1.Вивчення розділу «Лексикологія»

1.1  Відбір лексичних понять. Послідовність їх вивчення

Вивчаючи лексику, учні засвоюють систему елементарних понять сучасної та історичної лексикології української мови. У шкільний курс включені такі поняття:

*лексичне значення

*однозначні і багатозначні слова

*пряме й переносне значення слова

*омоніми

*синоніми

*антоніми

*діалектні та професійні слова

*архаїзми

*неологізми

*тавтологія

В навчальному процесі учні (особливо на уроках літератури і історії) учні зустрічаються з явищами історичної лексикології. Такі лексичні поняття, як архаїзми і неологізми, запозичені слова, допомагають учням усвідомити, що лексика української мови виникла не одразу – вона формувалася протягом тривалого історичного періоду і є продуктом багатьох епох. Ці поняття формують в учнів розуміння мови як явища, що розвивається у тісному зв’язку з історією українського народу.

В умовах неоднорідного мовленнєвого середовища особливого значення набуває навчання орфографії на лексичній основі. Найтиповішими лексичними недоліками в письмових роботах учнів є сплутування українських і російських слів, калькування російських слів, уживання діалектизмів.

Мовлення багатьох учнів заполонили словесні покручі, мовний суржик, до якого призвичаїлися і який не спричинює їм душевного дискомфорту, оскільки такою мовою часто-густо «озвучуються» різноманітні збори, диспути, екскурсії, мітинги, а то й розважальні телепередачі.

3

У творчих роботах виразно простежується зумовлені невибагливим мовленнєвим середовищем помилкові написання. Учні відчувають значні труднощі в доборі літературно нормованих лексем для формування власних думок і правильної передачі їх на письмі.

Важливим джерелом збагачення є все-таки діалектна лексика, бо діалектизми  здатні вносити додаткові семантичні й емоційно-оцінні відтінки, а відтак втрачати свою локальну обмеженість і включатися в лексичну систему літературної мови.

Південно-західні діалектизми ватра, полонина, тримати, чекати та ін.. стають лексичними варіантами в межах літературної норми, а отже, відтворення їх на письмі підпорядковується загальноприйнятому правописному законові.

У сучасну українську літературну мову ввійшов великий пласт спільнослов’янських слів, зокрема на позначення родинних відношень, назв частин людського тіла, знарядь і процесів праці тощо (мати, брат, дід, голова, ніс, борода, плуг, носити, косити).

Упродовж тривалого часу поряд з рідною українці використовують російську мову. Та чи завжди правильно? Наприклад, пишуть: наносити удар, слідующа попитка, грязний воротнік, карманий фона рік, красний світлофор, закрити форточьку замість завдавати удару, наступна спроба, брудний комір, кишеньковий ліхтарик, червоний світлофор, зачинити кватирку.

Під час виконання письмових робіт потрібно привчати учнів до того, щоб вони не лише зосереджували увагу на змісті висловлюваного, а й пам’ятали про відмінності в написанні подібних слів.

Для мовлення сучасних учнів характерна жаргонно забарвлена лексика, або сленг, що використовується в певних комунікативних ситуаціях. Основу сленгової лексики становлять російські сленгізми, не завжди адаптовані до фонетичних норм української мови, як-от: поганяло, клікуха – прізвисько, бікса – дівчина, жлоб – скупий, лох – той, кого обманюють, шугатися – боятися та ін..

Щоб запобігти лексичним невправностям учнів і забезпечити наповнення їхнього словника літературно нормованою лексикою, необхідно

4

добитися, щоб процес засвоєння кожної нової одиниці мовлення складався зі сприймання її на рівні розуміння, нормативного звучання, вправного

артикулювання, грамотного написання і якнайширшого застосування в усному і писемному мовленні. Кожна з названих операцій потребує повторного виконання і багаторазової апробації в мовленнєвій практиці.

В українській мові частина слів пишеться за історичним, або традиційним,  принципом. Наприклад, у словах кишеня, лимон, либонь, комин на місці ненаголошеного голосного вживається буква и, а в словах леміш, левада – літера е. такі написання потрібно запам’ятати. Та це завдання буде непосильним, якщо учні не розумітимуть значення слів.

Прийом тлумачення доречно застосувати, скажімо, аналізуючи слово левада: означає присадибну ділянку землі із сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами.

Роботу над словом, пов’язану з орфографічним завданням, доречно підпорядкувати специфічним  принципам вивчення лексики. Зокрема позамовний принцип передбачає зіставлення слів з реаліями на їх означення. З цією метою доцільно використовувати малюнки з адекватним відображенням словесного змісту – вони допоможуть учням краще збагнути суть лексем з умовними написаннями.  Дізнавшись, наприклад, що слово кишеня походить від лексеми кишка і те, що свого часу використовували «гаман з кишки», тобто торбинку для грошей, учні швидше виявлять прозорість його лексичного значення й легко доберуть перевірене слово для безпомилкової передачі на письмі контрольної орфограми.

 

 

1.2  Система уроків з теми «Лексикологія»

 

Починаємо вивчення розділу «Лексикологія» із багатозначності слів.

Тема. Багатозначність слів (полісемія). Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень.

 

5

Мета: формувати в учнів вміння правильно вживати багатозначні слова, визначати їхнє лексичне значення (пряме і переносне), доречно і правильно використовувати різні лексичні групи у мовленні; поповнювати

активний словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності і зв’язне мовлення.

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети уроку.

ІІ. Перевірка домашнього завдання методом тестування

1. Хто автор  «Словаря української мови» (1907-1909рр.)

а) О.Афанасьєв-Чужбинський;

б) Б.Грінченко;

в)Даль

2.  Як можна встановити конкретне значення багатозначного слова?

а) у контексті, тобто у сполученні з іншими словами;

б)за тлумачним словником;

в)в окремих словосполученнях.

3. Чи можна багатозначне слово вживати без обмежень?

а)так, бо кожне слово має своє лексичне значення;

б) ні, неправильно побудоване речення з багатозначним словом породжує двозначність;

в) так, бо кожне слово має лексичне і граматичне значення.

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

• Усне висловлювання на лінгвістичну тему «Лексикологія».
• Рецензія на відповідь товариша.

 

ІV. Освоєння теми уроку.

Бесіда:

• З яких причин у мові виникла багатозначність?

 

6

• З яким лексичним значенням виникають слова на основі багатозначності?
• Які слова називають однозначними?
• Що таке термін?

* Проблемне запитання: Чи всі значення багатозначного слова рівноцінні?

Пошукова робота. За тлумачним словником визначити, скільки лексичних значень мають слова іти, голова, легкий. Скласти  по два речення, у кожному з яких ці слова були б з різним лексичним значенням.

 

*Хвилинка для відпочинку.

Прослухайте жарт. Що створює комічний ефект?

Два значення

 – Придумай слово,  –   учня попросили,  –

Щоб мало аж два значення воно.  –   

На мить запала тиша.  – Це Гаврило!  – т

Промовив хлопчик, дивлячись в вікно.

 – Чому «Гаврило»?  – вчителька питає.

 – Це те, що треба,  – каже хлопченя.  –

Воно ж якраз два значення і має,

Бо «гав»  – то пес, а «рило»  – то свиня.

 

V. Закріплення вивченого матеріалу.

Робота з картками. Переписати речення, пояснити розділові знаки. У прямому чи переносному значенні вжито слово хліб у поданих реченнях?

Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів і радістю земною,

І сонцем, що всміхається весною,

І щастям наших неповторних діб –

7

Духмяно пахне хліб.

П.Воронько

 

 

Сивіла дощем далечінь… земля набиралася сили, хліба помітно зеленішали, ніби набрякли густим зеленим соком (О.Гончар)

Набігає знов хмара, дощі полощуть похилі хліба (К.Гордієнко)

Осінь хліб звезла в засіки (О.Ющенко)

VІ. Висновок.

Дати узагальнюючу відповідь на питання: «Яке значення для української мови має багатозначність?»

 

Теми наступних уроків плануємо таким чином:

Типи омонімів. Джерела омонімії. Повні і часткові омоніми. Пароніми

Завдання до уроку підбираємо таким чином, щоб учні займалися пошуковою роботою.

*Пояснювальний диктант.

Прокоментувати орфограми та пунктограми. Чи можна визначити про який листок йдеться: той, що на дереві, чи паперовий?

Якось вітер ніс листок,

І прикульгував щокрок,

і щокрок відпочивав,

і листок на землю клав.

Так, сердешний, занеміг,

Ніби ніс він збіжжя міх,

Важко дихав і сопів,

Аж упав, нарешті, в рів.

Я тоді листок підніс,

8

Але вітер, наче біс,

Хап його мені з руки

Та й у поле навпрошки.

І високо понад лан

Злинув хитрий вітрюган,

Свиснув, крикнув з-під небес –

І листок у хмарі щез.

Д.Павличко

 

*Пошукова робота. Пояснити лексичне значення слів баба, захід

Зразок пошуку.

Баба: мати одного з батьків, стара жінка, повитуха, ворожка, шептуха, зневажлива назва чоловіка, сніговик, кам’яний бовван.

Тут усі значення об’єднуються навколо первісного – жінка, старша від інших. Це слово багатозначне.

Захід1 – одна зі сторін світу.

Захід2 – дія, спрямована на досягнення чогось.

Ці слова мають абсолютно різні значення, вони є омонімами.

Ефективні вправи з ключем.

*Подані слова розподілити у дві колонки: часткові омоніми  повні омоніми.

Обід, вкладати, мала, бродити, вглиб, задачу, жати, стук,всипати, погас, лисичка.

Ключ. Підкресливши другу від початку букву в кожному слові, дістанемо початок вислову О.Довженка: «…проходить мимо наших очей»

Відповідь:

Часткові омоніми:   повні омоніми:

Обід       вкладати

Мала       бродити

9

Вглиб      жати

Задачу      всипати

Стук       лисичка

Погас

*В домашньому завданні можна використовувати омоніми для складання каламбурів або дотепних жартів.

 

Типи антонімів. Стилістичні фігури, побудовані на антонімах (антитеза, оксюморон). Типи лексичних і контекстуальних синонімів

Уроки вивчення антонімів та синонімів покликані доречно вживати антонімічні пари, закріпити вміння визначати стилістичні засоби антонімії та синонімії, збагачувати словниковий запас учнів.

*На уроках доречно використовувати лінгвістичні ігри. Наприклад, один учень записує на дошці слова з префіксом з-, а другий – з префіксом с-.

Слова для завдання: виправдання, відвертість, віддалятися, вкінці, забутий, збільшувати, розширювати, холоднеча, повільно, звечора, відповісти, змовчати.

Варіанти відповідей:

Звинувачення   скритність

Зближуватися   спочатку

Згаданий    спекота

Зменшувати   спритно

Звужувати    спитати

Зранку    сказати

Знову ж таки ефективно виконувати завдання з ключами.

*До наведених словосполучень дібрати антонімічні

Зовнішній стан, чиста вода, роззброєна людина, черствий хліб, вітряна погода, поверхова думка, бездушне ставлення, справжнє співчуття, щира людина, демократичний лад, гучний голос. (Відповіді: внутрішній стан, каламутна вода, озброєна людина, свіжий хліб, тиха погода, глибока думка,

 

10

людяне ставлення, вдаване співчуття, лицемірна людина, антидемократичний лад, тихий голос).

Ключ. Підкресливши в дібраних антонімах другу від початку букву, прочитаєте закінчення вислову Сааді: «Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш…» (назви людини)

*Пошукова робота. Записати речення, добираючи з поданих у дужках синонімів найдоцільніші.

Поети (зображають, описують) щастя (синім, блакитним) птахом, який (тікає, біжить, накиває п’ятами) від нас у (той, такий) самий (момент, час, мить), коли ми (готові, підготовлені) (схопити, взяти) щастя за крила.

* Народознавча дискусія.

Про який місяць ідеться в тексті? На місці крапок уставити потрібне слово.

Снітень, лютовій, сніговик, вогневик, льодовик, просинець, щипун, тріскун, студень… і хоч найсуворіший місяць веде свій родовід від латинського…, в основу накличок усе ж таки покладено визначальні природні явища: тріскучі морози, пекучі вітри, дошкульні сніговії.

Відповідь: січень, януаріус.

*Утворити синонімічні словосполучення. Чим вони різняться?

Сонячне світло – світло сонця

Учнівський зошит – зошит учня

Гірське повітря – повітря з гір

Материнське серце – серце матері

Відповідь. Наведені словосполучення відрізняються від утворених будовою, а також способом зв’язку у сполученні: узгодження і керування.

 

 

 

 

 

 

11

ІІ. Стилістика

     2.1  Відома стилістична фігура

Тавтологія – поліфонічне явище, яке слід розглядати в різних площинах. Зокрема, тавтологія як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики; як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування; як вияв мовленнєвої неохайності – до ортології.

Українській народній творчості властиві тавтологічні форми мовлення: рано-пораненьку, ридма ридати. Такі вживання закріпилися як нормативні лексичні одиниці, смислова надлишковість їх нейтралізована поетичною експресивністю. Багато з них є стійкими виразами, фразеологізмами, приказками, прислів’ями: курзю-верзю, кошелі плету; верзи верзице, поки верзеться.

Не завжди легко провести межу між тавтологією-недоліком і тавтологією-прийомом. Тавтологія в мові письменників, публіцистів,

ораторів здебільшого зумовлена контекстом. Це не просте дублювання, а стилістичний прийом – щось додає, уточнює або експресивно підкреслює: «…було видно, було чути, Як реве ревучий» (Т.Шевченко), «Вже мені тепер життя не миле, чи в темниці, чи на вольній волі» (Леся Українка).

У багатьох посібниках та довідниках з культури мовлення цілком слушно заперечується використання тавтологічних сполучень типу меморіальна пам’ятка, перший піонер, сміливий ризик, маршрут руху. Тут означення чи залежне слово повторює ознаку, що міститься в головному слові. Такі вирази не відповідають нормам літературного слововживання, їх слід уникати в мовленнєвій практиці.

Нерідко школярі вдаються до тавтології, намагаючись підсилити надійність повідомлення. Найчастіше трапляються два види помилок цього типу. Перший – тавтологічно підрядні сполучення, які легко визначити, зіставивши значення головного і залежного слів. Напр., у реченні  Натовп швидко кинувся на Богдана… дублюється семантичний компонент швидко, оскільки він не тільки дістає вираження в окремому слові, а й входить у значення слова кинутися (швидко, ривком іти, прямувати). Другий – тавтологічні сурядні сполучення – використання синонімів у ролі однорідних членів речення. Проте таке вживання синонімів не завжди є порушенням мовної норми. Семантичні (ті, які різняться між собою відтінками значень) синоніми можуть використовуватися в сурядних сполученнях тоді, коли увага зосереджується на відмінностях у їхніх значеннях. Ці синоніми або протиставляються в тексті, або один з них використовується для уточнення, конкретизації іншого. У мовленні учнів бувають випадки невмотивованого поєднання синонімів сурядним зв’язком, що слід розглядати як семантичну

12

надлишковість, тавтологічність: Наші діди й батьки воювали за волю і свободу; Вони, ці гарні, молоді, юні дівчата витрачають час тільки на розваги.

Тавтологічні звороти можуть бути не лише стилістичним засобом, а й недоліком тексту. Наприклад, в усному мовленні, а часом і в засобах масової інформації у висловах фігурують зайві прикметники. Які подають ознаки,

наявні в характеризованих іменниках: вільна вакансія, пам’ятний сувенір, глухий типик, захисний імунітет, головний лейтмотив.

 

 

2.2 Методика роботи над стилістикою

 Матеріал зі стилістики не виділено в окремий розділ у підручниках, він вводиться у різні теми, вправи, що дає вчителеві можливість широкого вибору засобів. Важливим є питання про стилістичну характеристику усного і писемного мовлення учнів старших класів, а також про формування їх індивідуальних стилів.

Практика показує, що потрібно працювати над контекстуальними синонімами, причому дуже важливо забезпечити системність. На

початковому етапі для вироблення вмінь розпізнавати їх у текстах доцільно використовувати вправи аналітичного характеру. Виконуючи їх під керівництвом учителя, учні відшукують контекстуальні синоніми (термін не вводиться), уникаючи повторень однакових слів.

Роботу над синонімією треба починати з найпростіших елементів, а потім поступово ускладнювати її, даючи завдання не просто знаходити слова-синоніми, а визначати значеннєві відтінки їх у кожному конкретному випадку.

На наступному етапі роботи над контекстуальними синонімами виконують вправи синтетичного характеру: переказування прочитаного зі збереженням тих чи тих синонімів, складання зв’язних текстів з поданими синонімами. Ефективні також вправи на внесення виправлень у речення й невеликі тексти. Скажімо, на дошці записують уривок з оповідання й слова для довідок, якими слід замінити наявні повтори. Наприклад:

У лісі дід довго шукав ведмедя. Дуже скоро дід втомився і присів відпочивати. Тихо-тихо було в лісі. Раптом дід почув: «Дзень!» Гарний такий звук, ніби струна проспівала. Дід дуже здивувався: «Хто це в лісі на струні грає?»

   13

    Слова для довідок: він, мисливець, старий ведмежатник.

Або знайти тавтологію, обґрунтувати її роль в авторському тексті.

 

О Нероне! Божий суд, правдивий, наглий, серед шляху тебе осудить. Заграй мені, дуднику, на дуду. Лину я, лину, думку гадаю, і ніби серце одпочиває. Вранці рано Фамар спекла і принесла опріснок братові. Дурний шию підставляє і не знає за що! Та ще й Гонту зневажає ледаче ледащо! І засохли мої сльози, сльози молодії… Плугатарі з плугами йдуть (З тв..Т.Шевченка)

Які повтори можна віднести до тавтології?

Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Ставинський користалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови

Щоб навчити учнів розрізняти тавтологію як стилістичний прийом і як надлишкове явище, необхідно: постійно працювати над збагаченням їхнього словникового запасу, практикувати вправи на добір синонімів;на заняттях з літератури на прикладі конкретних творів показувати застосування

письменниками синоніміки як засобу художньої виразності; виконувати спеціальні вправи на знаходження й доречну заміну повторюваних слів, на складання зв’язних текстів з використанням контекстуальних синонімів; неодноразово повертатися до використання однокореневих слів і щоразу залучати новий фактичний матеріал; провадити лексичну підготовку для створення усного й писемного зв’язного висловлювання; приділяти увагу словотвірному аналізу як чиннику, що значною мірою впливає на вміння учнів практично використовувати однокореневі слова у реченнях.

 

 

 

 

 

14

Висновок

Невід’ємною  ознакою високої мовної культури є володіння лексичним і фразеологічним багатством рідної мови. Учні, засвоюючи лексичні поняття, розвивають увагу до слова і його значення, розширюють активний запас слів і фразеологізмів, виробляють уміння користуватися ними в усному і писемному мовленні.

Вивчення лексики в освітньо-пізнавальному плані забезпечує засвоєння учнями наукових відомостей з лексикології, передбачених шкільною програмою.  Учні знайомляться зі словом як лексичною одиницею, із значенням слова, багатозначністю, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами, знайомляться з лексичними шарами української мови з погляду походження і продуктивності вживання (спільно-словянські, власне українські, запозичені слова, неологізми і застарілі слова), з погляду функціонування в мовленні (загальновживані слова, професіоналізми і діалектизми). Це дозволяє вивчати граматику на лексичній основі, показувати взаємозв’язки, які існують між лексикою та іншими розділами курсу мови, і створює умови для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Журнал «Дивослово», №7, 2002р.
2. Методичний посібник «Українська мова», Київ: Науковий світ, 2003р.
3. Методика вивчення української мови. О.М.Бєляєв.  Київ, 2001р.
4. Практикум з правопису української мови. І.П.Ющук. Київ,2003р.
5. Програма з української мови. Рівень стандарту. 2017р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ …………………………………………………………………1

Розділ1. Вивчення розділу «Лексикологія»                                      

 1.1  Відбір лексичних понять. Послідовність їх вивчення………..2              

1.2 Система уроків з теми «Лексикологія» …………………………4                                       

Розділ 2. Стилістика                                                                              

2.1.  Тавтологія ………………………………………………………11                                                                                                            

2.2. Методика робота над стилістикою……………………………..13                                              

Висновки  …………………………………………………………….14  

Додатки ………………………………………………………………15