Загальні дані про особливості дії ліків.

 

Розділ 2

ЗАГАЛЬНА ФАРМАКОЛОГІЯ

 

 

2.1. ФАРМАКОДИНАМІКА

На основі вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, що включає три основні положення: цілісність організму, єдність його із навколишнім середовищем та провідна роль центральної нервової системи – розкрито суть дії багатьох засобів, які використовувались у практиці та вивчено фармакодинаміку (механізм дії) нових лікарських речовин.

 

2.1.1. ВИДИ ДІЇ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Лікарські речовини, впливаючи на організм, виявляють місцеву дію – ефект виявляється на місці застосування речовини до її всмоктування. Для прояву цієї дії застосовують місцевоанестезуючі, в’яжучі, протимікробні препарати.

 Резорбтивна дія – дія ліків після всмоктування у кров стінками шлунку, кишечника та шкірою. Добре виявляється ця дія при введенні ліків внутрішньом’язево та через пряму кишку. Для прискорення дії ліків і кращого всмоктування лікарські речовини вводять у вигляді солей.

 Для подовження дії місцевоанестезуючих засобів застосовують судинозвужувальні засоби (адреналіну гідрохлорид).

 Після надходження у кров лікарська речовина взаємодіє з клітинами, тканинами. Це приклад загальної дії на організм.

Рефлекторна дія – виявляється внаслідок дії подразнюючих речовин на чутливі нервові закінчення. Нервові імпульси з рефлексогенних зон по аферентних нервах надходять до головного або спинного мозку і збуджують нервові клітини центрів, звідки по еферентних нервах збудження передається до відповідних органів, функція яких при цьому посилюється (наприклад, рефлекторне збудження дихання під дією нашатирного спирту та блювотна дія препаратів чемериці).

 Розрізняють також пряму і непряму (посередню), вибіркову і загальну, основну та другорядну дії лікарських засобів.

 Пряма дія – це безпосередній вплив лікарських речовин на тканини, органи і виникнення первинної реакції у них. Процеси, які виникають у інших органах, – це непряма дія, яка для деяких лікарських засобів має важливе практичне значення. Наприклад, серцеві глікозиди після всмоктування у кров спочатку прямо діють на функцію міокарду, а потім – діуретично (непряма дія). Дія проносних засобів на кишечник є прямою, а посилення скорочень матки при цьому – непрямою.

 Вибіркова дія – це найбільш виражена дія речовини на окремі органи та їх функцію. Речовини, що мають вибіркову дію, є найбільш цінними у лікувальній практиці, оскільки вони діють тільки на відповідний орган, не змінюючи функції інших органів та систем. Наприклад, окситоцин діє тільки на міометрій, інсулін – на обмін вуглеводів.

 

 Лікарські речовини, які водночас діють на кілька органів завдяки впливу на біохімічні реакції, загальні для багатьох тканин, мають дію загальну. Таку дію виявляють глюкоза, солі лужних і лужно-земельних металів. Їх використовують при ослабленні реакції організму та хронічних процесах.

 Переважна більшість препаратів має головну і побічну дію. Головна – це дія, яка найсильніше виявляється у препарату і заради якої його застосовують.

 Побічна – це дія, що менше виражена, і може бути бажаною, оскільки вона доповнює дію основної (наприклад, кофеїн має основну дію – збуджує центральну нервову систему і побічну (бажану) дію – нормалізує обмінні процеси в міокарді, скелетних м’язах та інших органах).

 Побічна дія може бути небажаною, бо вона не тільки послаблює головну дію, а нерідко порушує функцію інших органів та систем. Так, при застосуванні інгаляційних наркотизуючих засобів наркоз – це головна дія, а токсична дія на серце, печінку, нирки – побічна небажана.

Побічна дія може розвинутись при тривалому застосуванні ліків (антибіотиків).

 

  Більшість ліків викликають зміни в організмі, які через якийсь час минають, тобто мають зворотну дію. Деякі лікарські засоби руйнують клітини і тканини, виявляючи незворотну дію. Наприклад, розчини лугів у слабких концентраціях викликають подразнюючу дію, а у високих – припікаючу.

 Під етіотропною дією розуміють фармакологічний вплив, спрямований на усунення причини захворювання (дія сульфаніламідних препаратів на мікробів).

 У випадках, коли причина невідома і на перший план виступають симптоми хвороби, які потрібно усунути, для поліпшення загального стану організму призначають симптоматичні засоби. Препаратами симптоматичної дії є сечогінні, обезболюючі, проносні.

 Патогенетична дія – це застосування лікарських речовин, коли причина відома, для усунення основних порушень, що викликані патологічним процесом. Призначають для нормалізації стану нервової системи та процесів обміну (застосування заспокійливих при збудженні).

 Лікарські речовини можуть виявляти негативну токсичну дію.

 Токсична дія речовин може виявлятися при абсолютному та відносному передозуванні. Відносне передозування виявляється за введення лікарських засобів тваринам з порушеними функціями виділення, з хронічними захворюваннями печінки та нирок. Токсичні явища можуть виникати при кумуляції речовин у тканинах або при дуже швидкому внутрішньовенному введенні навіть терапевтичних доз препаратів.

Негативна дія лікарських засобів є місцевою, резорбтивною та рефлекторною. Місцева негативна дія з’являється після сильного подразнення тканин, що може призвести до некрозу, наприклад, при введенні кофеїну у м’язи.

 Резорбтивна негативна дія лікарської речовини виявляється дією на інші органи та системи. Наприклад, протигістамінна дія димедролу супроводжується седативною дією на центральну нервову систему, що обмежує застосування цього препарату. Раптове вдихання парів ефіру та хлороформу інколи зумовлює рефлекторну небажану дію, наприклад, припинення дихання.

 Негативна дія хіміотерапевтичних засобів зумовлює гіповітаміноз, дисбактеріоз, звикання до них збудників захворювання та ін. Тривале застосування деяких антибіотиків (з групи неоміцинів) інколи призводить до ураження нервів (нейротоксична дія), особливо слухових (ототоксична дія) .

Наслідком негативної дії лікарських засобів може бути алергія. Вона може бути вродженою (ідіосинкразія) або набутою у процесі життя.

 При алергії лікарська речовина взаємодіє з білками, які потім відіграють роль антигена. Внаслідок дії антигена виробляються антитіла. Після повторного введення лікарської речовини відбувається реакція антиген-антитіло, що призводить до виділення гістаміну та інших речовин, які зумовлюють запальну реакцію.

 Алергія може виявлятися у формі анафілаксії, кропивниці, запалення шкіри, суглобів, слизових і серозних оболонок та захворювань системи крові. Вона часто виникає після введення антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, новокаїну та деяких алкалоїдів.

 

 Для лікування і профілактики лікарської алергії застосовують протигістамінні засоби (димедрол, супрастин), кортикостероїди та кальцію хлорид.

Віддалена негативна побічна дія лікарських засобів може виявлятися у тератогенній, мутагенній і канцерогенній діях.

 Тератогенна (гр. teratos – потвора) дія виявляється анатомічними дефектами новонароджених. Їх можуть спричинювати саліцилати, антибіотики, сульфаніламідні препарати та стероїдні гормони.

В основі мутагенної дії лежить вплив ліків на генетичний код тварини, внаслідок чого з’являються індивідууми з нетиповими ознаками. Ця якість потім успадковується. Канцерогенна дія (гр. сancer – рак) виявляється утворенням злоякісних пухлин.

 

 Під дією лікарських засобів відбуваються зміни функцій окремих органів та систем – збудження та пригнічення. Функція органа відновлюється, як тільки закінчується дія лікарської речовини. Одні і ті ж речовини залежно від дози можуть діяти по-різному.

 

1. Збудження – посилення функцій після дії лікарської речовини порівняно з станом до її застосування. Реакція органу залежить від того, у якому стані орган перебував до дії ліків (пригнічений, без фізіологічних змін або збуджений):

 а) прикладом посилення пригніченої функції органа до фізіологічної норми є відновлювальна, тонізуюча дія під час наркозу коразолу та кордіаміну на центральну нервову систему (посилюється дихання, поліпшується серцево-судинна діяльність);

 б) застосування гормональних препаратів, вітамінів на органи, які перебувають у стані спокою можна віднести до стимулюючої дії, так як це призводить до посилення функції органів, але в межах фізіологічної норми;

 в) перезбудження – це збудження, яке виходить за межі фізіологічної норми. Якщо воно короткочасне, функція органа поступово відновлюється. Якщо перезбудження тривале, то воно поступово змінюється сильним пригніченням, що призводить інколи до важких патологічних змін.

 2. Пригнічення – послаблення функції або процесу порівняно із станом, який був перед застосуванням лікарського засобу. Пригнічення може бути на різному фоні: функція органа може бути збудженою, без фізіологічних змін або пригніченою:

 а) якщо функція підвищена понад норму, і за допомогою лікарських речовин її повертають до норми, то це заспокійливий ефект. Прикладом є застосування седативних засобів при надмірному нервовому збудженні;

 б) пригнічення – це зниження функцій нижче норми. У лікувальній практиці вдаються до часткового пригнічення функції органів нижче фізіологічних показників. Тварина може бути у такому стані тривалий період, оскільки це не загрожує її життю. Наприклад, застосування нейролептичних засобів або знерухомлення тварин під дією міорелаксантів. Але пригнічувальна дія лікарських речовин на органи у пригніченому стані інколи є небезпечною для здоров’я. Так, папаверину гідрохлорид при зниженому кров’яному тиску може спричинити загрозливий стан (колапс);

 в) вищим ступенем пригнічення є параліч. Завищена доза речовини може призвести до незворотних змін та загибелі тварини. Введення великих доз наркотичних засобів може призвести до паралічу центральної нервової системи та смерті.

 

2.1.2. КОМБІНОВАНА ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Для підсилення терапевтичного ефекту одночасно застосовують кілька лікарських препаратів. При цьому можливі явища синергізму або антагонізму.

1. Синергізм – це дія кількох речовин в одному напрямі. В результаті наступає більш високий лікувальний ефект, ніж при застосуванні кожної речовини окремо.

 Синергізм може бути: прямий, коли речовини діють на одну систему чи орган (комбіновані препарати з протизапальною дією); непрямий, коли речовини спричинюють однаковий ефект, хоч і мають різний механізм дії. Так, адреналін розширює зіницю ока завдяки скороченню радіальних м’язових волокон райдужної оболонки, а атропін – завдяки розслабленню її колового м’яза. Синергізм може виявлятися у двох видах:

 а) підсумовування дії – при введенні двох речовин загальний фармакологічний ефект, як правило, дорівнює сумі ефектів кожної речовини (при одночасному призначенні пілокарпіну гідрохлориду і ареколіну гідроброміду їх дози треба зменшувати у 2 рази);

 б) потенціювання – загальний фармакологічний ефект перевищує суму ефектів кожної речовини (хлоралгідрат і аміназин). При одночасному застосуванні цих препаратів наркотична дія хлоралгідрату значно підвищується, що дає змогу використовувати його у менших дозах для усунення токсичної дії та ускладнень. У лікувальній практиці застосування препаратів-синергістів дає сильніший фармакологічний ефект у менших дозах і дозволяє уникнути побічних явищ.

2. Антагонізм – нейтралізація або послаблення дії одного препарату іншим. Розрізняють антагонізм лікарських речовин:

а) хімічний – при взаємодії речовин утворення нових неактивних сполук призводить до втрати фармакологічної активності речовин (при отруєнні кислотами призначають слабкі луги);

 б) фізичний – фізичне зняття дії лікарських речовин або отрут. Наприклад, активоване вугілля адсорбує отрути та припиняє їх всмоктування у травному каналі;

 в) функціональний – це або протилежна дія речовин на одні і ті ж системи, або однаковий вплив на функціонально протилежні системи.

 Функціональний антагонізм буває: прямим – виявляється тоді, коли речовини діють протилежно на ті ж системи або органи. Так, пілокарпіну гідрохлорид звужує зіницю ока, збуджуючи м-холінорецептори парасимпатичних нервів, а атропіну сульфат нейтралізує дію пілокарпіну і розширює зіницю, оскільки блокує м-холінорецептори. В цьому випадку виявляється антагонізм однобічний, оскільки пілокарпін не нейтралізує дію атропіну;

 

непрямий (побічний) антагонізм буває тоді, коли речовини діють протилежно на різні системи або органи. Наприклад, пілокарпін звужує бронхи, збуджуючи холінорецептори, адреналін розширює їх, збуджуючи адренорецептори.

 

2.1.3. ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН ПРИ ПОВТОРНОМУ ВВЕДЕННІ

 

При повторному застосуванні дія лікарського засобу може підсилюватись або ослаблюватись. Можуть виникати небажані явища кумуляції, звикання, ідіосинкразії.

 Кумуляція – підсилення ефекту лікарської речовини або токсична дія, яка виявляється при нагромадженні речовини у тканинах. Розрізняють види кумуляції:

 матеріальна – виникає при частому застосуванні речовини (властива брому, йоду). Вона зумовлюється тим, що речовина до повторного введення не встигає виділитись з організму або стати неактивною. Щоб запобігти матеріальній кумуляції, зменшують повторні дози, збільшують перерви між дозами або прописують невеликі курси лікування з відповідними перервами. Щоб запобігти отруєнню деякими речовинами, фармакопея встановлює крім разових добові дози (препарати наперстянки);

 при кумуляції ефекту сама речовина в організмі довго не затримується, проте сумуються фармакологічні зміни (відбуваються стійкі зміни у клітинах, білках, ферментах, що не відновлюються до застосування повторної дози).

 Звикання – це ослаблення терапевтичного ефекту при повторному введенні, пов’язане з підвищенням активності ферментних систем, які беруть участь в інактивації речовини. Воно виникає внаслідок посиленого виведення та руйнування речовин або зниження чутливості тканин до введеної сполуки. При щоденному використанні ослаблюється дія проносних засобів, анальгетиків, снодійних препаратів. Для досягнення терапевтичного ефекту потрібно поступово збільшувати дозу.

 Спостерігається звикання мікробів до антибіотиків та сульфаніламідів. Якщо протимікробний засіб застосовується у зменшених дозах або концентраціях, вводиться з великими інтервалами або курс лікування закінчується до повного видужання – збудники захворювання поступово звикають до лікарської речовини.

 В медичній практиці відоме явище лікарської залежності від речовин, що діють на центральну нервову систему (морфін, героїн, кокаїн, нікотин, кофеїн, алкоголь). Пристрасть до наркотичних речовин називається наркоманією.

Ослаблення лікувальної дії лікарських речовин, якщо їх вводять повторно через 5, 10, 15 хв, має назву тахіфілаксія (гостра форма звикання). Такий ефект може виникнути при введенні ефедрину гідрохлориду.

 Індивідуальні особливості організму лежать в основі різних його реакцій. Різні реакції організму на один і той же препарат та дозу ліків залежать від стану ферментних систем, які перетворюють лікарські речовини в організмі. Алергія виникає через утворення антитіл на введення деяких речовин і виявляється висипами, кон’юнктивітом, задишкою. Лікарська алергія може виявлятися у формі кропивниці, екземи, анафілаксії і навіть анафілактичного шоку. Частіше всього у тварин алергія буває при повторному введенні антибіотиків, особливо пеніциліну і стрептоміцину, сульфаніламідних препаратів та новокаїну.

 Ідіосинкразія – підвищена спадкова чутливість організму до деяких лікарських речовин. Ідіосинкразія відрізняється від алергії тим, що може розвинутися після першого контакту з подразником. Основою ідіосинкразії є вроджена підвищена реактивність та чутливість до певних подразників або ж виникаюча в організмі внаслідок повторних слабких впливів деяких речовин реакція, яка не супроводжується утворенням антитіл.

 Вона спостерігається у вигляді підвищення температури, болю, збудження, задишки, нежиті, висипів на шкірі і слизових оболонках, набряків та проносу. Після завершення реакції організм не стає толерантним до повторної дії подразника. Лікування полягає у зниженні підвищеної реактивності організму.

2.1.4. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЮ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Фізичний стан лікарської речовини. Легкорозчинні препарати швидше всмоктуються і скоріше виявляють фармакологічну дію. Чим більше молекул речовини взаємодіє з рецепторами або з макромолекулами клітин, тим сильнішою буде реакція організму. Спиртові розчини лікарських речовин всмоктуються швидше, ніж водні та олійні. Повільніше будуть виявляти дію лікарські речовини у таблетках та капсулах.

 Хімічна будова. Навіть невеликі зміни у будові молекули лікарської речовини можуть змінити її дію. Так, завдяки збільшенню кількості атомів вуглецю у радикалі, що приєднується до барбітурової кислоти, отримано нові препарати гексенал і тіопентал-натрій, які мають сильніше виражений наркотичний ефект і меншу тривалість дії. Їх застосовують для наркозу.

 Доза лікарської речовини. Екстракт ревеню у малих дозах діє як в’яжучий засіб та застосовується при проносах, а у великих – як проносний препарат, який застосовується при запорах.

 Дія ліків залежно від концентрації та лікарської форми. Чим вища концентрація, тим сильніша дія речовини. Концентрація також визначає і характер дії речовини. Більшість протимікробних засобів у малих концентраціях діє бактеріостатично, затримуючи тільки розмноження мікробів; у великих концентраціях діє бактерицидно, знищуючи збудників захворювань. Всмоктування більшості речовин у кров прискорюється при підвищенні концентрації лікарської форми. Тому для прискорення резорбтивної дії ліки вводять у формі розчинів підвищеної концентрації, для сповільнення дії – у м’яких або твердих лікарських формах. Щоб зменшити резорбтивну дію речовини і подовжити її тривалість, одночасно вводять судинозвужувальні засоби (місцеві анестетики з адреналіном чи ефедрином) або перетворюють добре розчинні форми у малорозчинні, які поступово всмоктуються у кров.

 Патологічні процеси. Запальні процеси у травному каналі, порушення його секреторної і рухової функцій змінюють всмоктування лікарських речовин, а значить і фармакологічну активність. Застійні явища у печінці сповільнюють всмоктування препаратів та викликають активніше знешкодження ліків, а значить і менш виражену їх дію. Захворювання нирок може призвести до токсичної дії внаслідок сповільнення виведення лікарських речовин з організму.

 Загальний стан. Реакція тварин на ліки залежить від загального стану організму. Тварини виснажені, худі, з хронічними захворюваннями внутрішніх органів, особливо печінки та нирок, виявляють більш виражену реакцію, а в деяких випадках у них бувають отруєння від терапевтичних доз. Особливості дії лікарських засобів залежать від функціонального стану окремих органів та систем. Наприклад, жарознижуючі засоби діють на збуджений центр терморегуляції і не впливають на температуру тіла здорових тварин; камфора збуджує центральну нервову систему у разі її пригнічення; терапевтична доза атропіну сульфату для великої рогатої худоби становить 0,02–0,05 г, а за отруєння тварин фосфорорганічними пестицидами лікувальний ефект виявляється від доз, які перевищують терапевтичні у 10–20 разів.

При визначенні дози лікарських засобів слід враховувати індивідуальну чутливість тварин, яка залежить від типу нервової системи, особливостей обміну речовин та лікування. До повторного застосування таких засобів, як антибіотики, сульфаніламідні препарати та місцеві анестетики іноді спостерігається підвищена індивідуальна чутливість тварин.

Умови утримання та годівлі. Підвищують чутливість до лікарських речовин такі фактори, як особливості годівлі, утримання, експлуатації тварин, пора року та навіть час доби. Можуть змінити реакцію організму на препарати дефіцит у раціоні макро- та мікроелементів, вітамінів, скупчене утримання, тривале транспортування та однобічна годівля.

 

2.1.5. ДОЗА. ВИДИ ДОЗ. ПРИНЦИПИ ДОЗУВАННЯ

Доза (гр. dosis – порція) – це кількість лікарської речовини, призначена для введення в організм з метою отримання фармакологічного ефекту.

Особливості, швидкість і тривалість дії лікарських речовин залежать, насамперед, від дози.

За силою дії розрізняють терапевтичні, токсичні та смертельні дози.

Терапевтична (лікувальна) (dosis therapeutica) – це доза, яка викликає лікувальний ефект без появи токсичних явищ. Цей ефект може бути ледь помітним, а може бути добре вираженим. Розрізняють терапевтичні дози:

•  мінімальна – dosis therapeutica minimalis;
•  середня – dosis therapeutica media;
•  максимальна – dosis therapeutica maximalis, що межує з токсичною дозою.

 До терапевтичних належать стимулюючі та профілактичні дози. У таких дозах застосовують вітаміни, ферменти, макро- і мікроелементи. Разові дози цих засобів знаходяться у межах між мінімальними і середніми терапевтичними.

 Токсична (dosis toxica) – це доза, при введенні якої в організмі виникають патологічні зміни внаслідок отруєння. Розрізняють токсичні дози:

• мінімальна (dosis toxica minimalis) – викликає перші патологічні зміни, що реєструються;
•  максимальна (dosis toxica maximalis) – викликає сильне отруєння. Максимальна доза спричинює небажані зміни в організмі, але тварини від неї не гинуть. Вона ще має назву DL0 (летальна доза, що не спричинює загибелі тварин).

Летальна (смертельна) (dosis letalis) – ця доза при введенні викликає загибель тварин. Токсичність речовини найбільш повно характеризують такі показники, як DL50 і DL100.

Розрізняють летальні дози:

• середня смертельна (dosis letalis media, DL50) – це доза, при введенні якої гине 50% отруєних тварин;
•  абсолютно смертельна (dosis letalis absoluta, DL100) – це доза, яка викликає загибель всіх отруєних тварин.

 Небезпечність лікарських речовин характеризує широта фармакологічної дії – діапазон між мінімальними терапевтичною і токсичною дозами або концентраціями. Чим більший діапазон дії, тим лікарська речовина менш небезпечна, тим менша можливість передозування.

Наприклад, діапазон наркотичної дії хлороформу становить 40– 55 мг у 100 мл крові, ефіру – 110–155 мг у 100 мл крові, тобто ефір менш небезпечний, бо має значно ширший діапазон між мінімальною та максимальною наркотичною концентраціями.

 Показник, що має назву терапевтичний індекс, визначає ступінь небезпечності лікарської речовини. Це відношення середньої смертельної дози до середньої ефективної або терапевтичної дози: ТІ=ЛД50:ЕД50

 Чим ближче терапевтичний індекс до одиниці, тим лікарський засіб більш небезпечний при використанні.

 Залежно від кратності введення розрізняють дози:

 Разова доза (dosis pro dosi) – доза лікарської речовини, призначена на одне введення. Деякі лікарські засоби рекомендується вводити окремими невеликими частинами. Такі дози називають роздрібненими.

 Добова доза (dosis pro die) – доза лікарської речовини, призначена для введення протягом доби і складається з кількості речовини, яку вводять за добу при дво-, три- або навіть шестиразовому застосуванні. Кратність введення залежить від швидкості знешкодження та виділення лікарської речовини з організму.

 Курсова доза (dosis pro cursu) призначена на курс лікування.

Ударна – доза лікарської речовини, яка перевищує середню ефективну. Її призначають на початку лікування для створення необхідної концентрації у тканинах переважно при лікуванні антибіотиками.

 Визначають дозу як кількість лікарської речовини у мг на 1 кг маси або загальну масу ліків у г на одне застосування або об’єм ліків у мл на одне введення.

 Повною терапевтичною дозою вважають дозу для введення всередину. При введенні іншими шляхами доза буде іншою, що зумовлено швидкістю всмоктування діючої речовини у кров та тканини організму.

 

 

 

 

2.1.6. ПРИНЦИПИ ДОЗУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТВАРИНАМ

 

Вид тварин. Кожен вид тварин має анатомічні і фізіологічні особливості, які потрібно враховувати при введенні ліків.

 Так, жуйні мають підвищену чутливість до препаратів важких металів; внаслідок розвитку бронхіальних залоз використання для них інгаляційних наркотизуючих засобів супроводжується аспіраційною бронхопневмонією; замість блювоти (через недорозвинений блювотний центр) у жуйних спостерігається алотріофагія.

 Оскільки у жуйних тварин є передшлунки, їм призначають лікарські засоби у більших дозах, ніж іншим тваринам такої ж маси. При захворюваннях органів сечовипускання жуйним не застосовують гексаметилентетрамін (уротропін), тому що вони мають сечу лужної реакції. Добре розвинений травний канал зумовлює у них високу ефективність проносних засобів.

 Птиця і свині чутливі до натрію хлориду, передозування якого спричиняє отруєння. На котів згубно діє фенол та його препарати.

 В межах одного виду маса дорослих тварин має значні коливання (наприклад, у коней від 250 до 800 кг, у великої рогатої худоби від 300 до 1000 кг).

 Співвідношення доз залежно від виду тварин (за еталон взято дозу коня масою 500 кг)

 коні (маса 500 кг) – 1 доза

 велика рогата худоба (маса 400 кг) – 1–1,5 дози

дрібна рогата худоба (маса 60 кг) – 1/5–1/6

 свині (маса 60 кг) – 1/5–1/8

 собаки (маса 10 кг) – 1/10–1/16

коти (маса 2 кг) 1/20–1/32

 кури (маса 2 кг) 1/20–1/40

Стать. Тварини різної статі реагують на ліки (крім гормональних препаратів – естрогенів і андрогенів) майже однаково.

 Самці, як правило, мають більшу масу тіла, тому разові дози для них мають бути більшими на 10 – 25 %. Самки мають більше виражену реактивність і знижену опірність організму.

 При лікуванні слід враховувати фізіологічний стан самок. Якщо тварина вагітна, у неї підвищується чутливість до естрогених і маткових препаратів. При вагітності уникають введення лікарських речовин, які проникають через плаценту, та тих, що потрапляють у молоко матері і можуть зашкодити нормальному росту і розвитку плода. У другій половині вагітності обережно призначають препарати, які підвищують скоротливість матки, а у передродовому періоді препарати, які знижують зсідання крові. Вагітним самкам заборонено вводити гормональні, проносні засоби та препарати з тератогенним ефектом.

 Вік. З віком тварин реакція на ліки змінюється. Більш чутливі новонароджені тварини, так як у них ще не встановились ферментні системи, та старі тварини, у яких ослаблені функції печінки і нирок.

 Лікарські засоби молодим тваринам призначають у нижчих дозах, оскільки вони мають меншу масу і вищу чутливість. Реакція молодняку на ліки стає близькою до реакції дорослих тварин: у телят у 5–7-місячному віці, у ягнят – 3–4-місячному, у поросят – 2–3-місячному віці, у курчат – у віці 20 – 30 днів.

 У старих тварин фармакологічна дія ліків значно знижується, а небажані реакції відбуваються частіше і зникають повільніше. Вони чутливіші до токсичної дії лікарських речовин, так як у них ослаблені ферментні системи та знижені функції печінки і нирок.

 Співвідношення доз залежно від віку для великої рогатої худоби

 3–8 років – 1 доза

 10–15 років – 3/4 дози

15–20 і 2 роки – 1/2 дози

 4–8 місяців – 1/8 дози

 2–4 місяці – 1/16 дози

 Повною терапевтичною дозою вважають дозу для введення всередину. При введенні іншими шляхами доза буде іншою, що зумовлено швидкістю всмоктування діючої речовини у кров і тканини організму.

Співвідношення доз залежно від способу введення речовини

 внутрішньо – 1 доза

у пряму кишку – 1, 1/2–2 дози

 підшкірно –1/4–1/3

 внутрішньовенно – ¼

 внутрішньом’язово – 1/2–1/3

 внутрішньотрахеально – 1/4

Зазначені співвідношення орієнтовні, оскільки дія лікарських речовин залежить також від загального і фізіологічного стану тварини, вгодованості, умов годівлі та утримання, продуктивності, тривалості захворювання, індивідуальної чутливості та деяких інших факторів.