Тема: На величезному материку української літератури
Мета: дослідити життєвий шлях і творчий доробок поетів – земляків виховувати любов та повагу до рідного краю, патріотичні почуття.
Слайд 1 «Моє село»
Пісня «Рідний край»
Вчитель. Рідний край… Як багато містять ці слова. Ми звикли вважати рідним краєм те село, місто, де народилися, зростали. І, власне, географічний принцип тут не є головним, адже багато важить, як людина бачить, розуміє, сприймає все багатство рідної землі.
Вчитель. Як сприймають нашу чарівну сторону, неповторні світанки й рожевий захід сонця, і як вболівають за рідний край земляки – поети, як вони це передають нашим душам?
Вчитель. На величезному материку української літератури, на жаль не всі імена майстрів художнього слова представлені в однаковій мірі. Деякі з них, талановиті й неповторні, загубились у вирі життя, у плині часу, недостатньо поціновані. Як ліс починається з узлісся, так велика всеукраїнська література випливає з літератур обласних, районних і навіть сільських…
Вірш «Рідний край»
Вчитель. Славну історію має наш рідний край, про історію нашого краю – нашу Запорізьку землю багато цікавого і нового розповідає вчитель історії, директор школи Тетяна Іванівна Орел.
Слово директору школи (представить гостей)
Наш край має славних поетів, у творах яких звучить сьогодення й історія, любов і ненависть, радість і сум.
Слайд 2 (фото, епіграф)
Вчитель. Не повним буде перелік поетів – земляків, якщо не згадати нашого земляка, поета – гумориста, лірика, сатирика, пародиста, члена Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», курінного Оріхівського куреня -
В.Г. Білогуба.
Вчитель. 13 лютого цього року Володимиру Григоровичу виповнилося б 80 років. Пять років тому, а здається ніби вчора, тут, перед нами стояв наш земляк та розповідав про свій життєвий шлях, про свою ж творчість. Ми сподівалися, що через п’ять років знову зустрінемось і поспілкуємось з Володимиром Григоровичем, але – не судилося. Він покинув нас 24 жовтня 2012 року
Вчитель. Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити 80 – річчя від Дня народження поета – гумориста. В цей день хочеться згадати його життєвий шлях від народження й до останнього удару його великого доброго серця.
Вже стало традицією, відзначаючи ювілей поета – гумориста на території нашої школи залишати пам’ятний слід. Слайд 3 До 75 – річниці від Дня народження ми разом з самим Володимиром Григоровичем та гостями, які були присутні на святі, посадили горіх, який зараз росте і охороняється нашою дружною шкільною родиною.
Вчитель. Ви запитаєте: Чому саме горіх? Тому що наш земляк народився в селі Омельник, а все своє життя прожив в м. Оріхів. Назва якого пішла від слова «горіх».
Сьогодні наша зустріч проходе під назвою «Сторінками памяті поета – земляка, гумориста, сатирика - В. Г. Блогуба». Досліджуючи творчість поета - гумориста ми зібрали матеріал про історію життя поета під назвою «80 – ій річниці від Дня народження поета – земляка, гумориста присвячується …. .» у невеличку книгу, яку передамо до нашого шкільного музею.
Слайд 4 «Зима»
Почнемо ми вести розмову про нашого земляка від самого його народження.
Учень. Зима… Лютий місяць… 13 лютого 1935 року в селі Омельник Оріхівського району, Запорізької області у простій селянській сім’ї Григорія Дем’яновича та Євдокії Павлівни народився синочок, і назвали його Володею, що значить – значний запас впевненого спокою й легкого спілкування. Володимир вирізняється впевненістю в собі, спілкуванням та добротою. Вміє налагоджувати довірливі та дружні відносини з дітьми. Володимир – ім’я старослов’янське, означає «володар світом»
Слайд 5 (батьки)
Учень. Зростав хлопчик у звичайній хліборобській сім’ї. Батько був різноробочим, потім бригадиром тракторної бригади. Мати, Євдокія Павлівна, 1914 р.н. працювала у колгоспі.
(пісня «Мама»)
Учень. Слайд 6 Дитячі роки майбутнього гумориста пройшли під впливом дідуся Дем’яна, 1910 р.н., який був доброю і гуморною людиною, знав багато байок і віршів дореволюційних часів. Саме він прищепив онукові смак до віршованого слова
Вірш «Деду»
Наклонюсь к тебе, человек дорогой,
И держать не могу на ресницах росы я,
Что в зеленый рассвет на отаве тугой
Собирали мальчишичьи ноги босые…
Мы ходили с тобой в непричесанный луг,
Там звинела коса, словно бодрый кузнечик,
Там смотрели глаза, как натянутый лук
На загадки весны под волшебные речи.
Перепелкой в хлеба меня тропка звала,
Огурцом я ложился под лист лопуховый,
А в устах серебристых улыбка жила,
Чтобы сказкою плыть на подушке пуховой.
Даже в хмурые дни не печалился ты,
Труд и юмор делили с тобой на двоих мы,
Я купался в озерцах твоей доброты
И впервые заплел свои робкие рифмы.
Ты уходишь… Сжимается сердце в огне,
А рассудок твердит убежденно и смело:
Ты уходишь, но жить остаешся во мне
И добром проростаешь в своем правнуке белом!
Слайд 7 (текст + малюнок)
Учень. Як і всі діти воєнних часів в перший клас пішов при німцях. Слайд 8 У 1942 році вперше сів за парту Омельницької початкової школи. Після закінчення семирічної школи, у 1949 році, вступає до Оріхівського сільськогосподарського технікуму.
Як згадував сам Володимир Григорович , на той час транспорт до міста не ходив, тому доводилося ходити пішки з Омельника. Мама щодня готувала сумку з харчами, а бувало, іноді навіть сама водила хлопчика до навчального закладу, привівши – стояла за парканом і спостерігала за сином, бо на зріст він був найменшим у групі.
Слайд 9 (армія)
Учень. Але час плинув швидко, Володя закінчив технікум, захистив дипломний проект, і в 1954 році, ще не так давно, найменшого на зріст у групі хлопчика, призивають до військової служби. Потрапив Володимир Григорович до міста Севастополя в морську авіацію на Чорноморському флоті. Тут, під час служби, в Севастополі і з’являється його перший вірш, який був надрукований в журналі «Советский моряк»
Та перш ніж піти до лав Радянської армії, після закінчення технікуму, Володимир Григорович здав документи до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. Як згадував поет: на той час тих, хто здавав документи до інституту відпускали достроково, але для цього потрібно було показати диплом - та диплом був вдома. Що ж робити? Володя пише листа додому з проханням вислати йому документ. Та обставини склалися так, що його відпускають додому раніше, а ніж він отримає листа з дому. Їде солдат додому, а тим часом батьки, вирізавши в книзі сторінки висилають диплом до Севастополя поштою. Бандероль отримали армійські друзі і повернули її назад так само, як і отримали.
Учень.І так: поет навчається в інституті і як результат - закінчує його.
Слайд 10, 11
У 1958 році за направленням їде в с. Балки Кам’янко- Дніпровського району, де і зустрічає свою майбутню дружину Катерину Тимофіївну.
У 1966 році подружжя повертається до рідного міста Оріхова.
Слайд 12 (Оріхів)
Пісня «Гімн Оріхову»
Слайд 13(в технікумі)
Учень. З 1968 р. Володимир Григорович працює у сільському господарстві, на освітянській ниві. . А вже з 1969 року почав працювати викладачем Оріхівського сільськогосподарського технікуму. З 1976 по 2005 р. працює завідуючим заочного відділення сільськогосподарського технікуму.
Вчитель. Слайд 14 Як говорять у народі : «Кожен чоловік у своєму житті повинен посадити дерево, збудувати дім та народити сина». Наш земляк посадив у своєму житті не одне дерево, збудував не один будинок. Слайд 15 Володимир Григорович разом зі своєю дружиною народили двох дітей – Анну та Юрія. Сьогодні ми запрошуємо Вас, Юріє Володимировичу, до слова.
Слово надається синові
Учень. Слайд 16 Поети-гумористи вирізняються надзвичайною спостережливістю, здатністю бачити, аналізувати, розуміти життєві явища та людські характери Твори гумориста спочатку друкувались в альманахах «Передзвін», «Хортиця», «Великий луг», «Веселий курінь», «Запорізька Січ».
Та все ж особливою гордістю автора є чотири добірки літературних пародій…
Слайд 17 (зб. «Перегук сердець»)
У 2006 році вийшла збірка Володимира Григоровича «Перегук сердець». До цієї книги ввійшли вірші про рідне село, оспіване автором з великим почуттям патріотизму, про навчальний заклад, якому віддано понад сорок років життя, присвяти цікавим людям Оріхівщини, ліричні замальовки природи, інтимна лірика.
В своїх творах автор намагається художньо осягнути всю красу і складність людських взаємин, віддзеркалити світ людини.
Слайд 18 («Життя серед життя)
Також у цьому ж 2006 році вийшла збірка «Життя серед життя» Гусак – гумористично – сатиричний курінь, в яку ввійшли твори відповідного жанру, написані з початку його творчої діяльності.
Слайд 19, 20 (розділи)
Книга має розділи:
Перший розділ створений легким, майже народним гумором, що має відтінок іронії;
У другому розділі в іронічно – сатиричному ключі показані проблеми влади і народу в баченні поета.
Вірш «Що краще»
Есемеску шле сусід
Кулаком у стінку:
Гамірну дитинку!
,Дайте пляшку з молоком,
Ляльку іграшкову,
Заведіть над малюком
Пісню колискову!
Згодом знов у стінку грюк,
Знов сусід не в дусі:
Ніж співа матуся!
«Болільник»
Прибіг до лікаря Микола,
Здіймає руки догори:
Прошу, врятуйте від кошмару!
-Кошмари - нам відома річ!
Прийміть оцих пігулок пару
І спіть спокійно цілу ніч.
-Дозвольте не вживать до завтра
Протикошмарний імуннал:
На жаль, болільник я азартний,
А в них опівночі фінал!
Пісня «Школьний вальс»
Учень. Слайд 2 1, 22У 2010 році, на передодні ювілею автора вийшла четверта книга оріхівського поета «Тих років не змовкне слава», яку він присвячує 65 – й річниці перемоги нашого народу у ВВВ, зібрані твори відповідної тематики. Деякі з них вже були на шпальтах газет, в альманахах і книгах, інші – друкуються вперше.
Поет передбачає закиди на свою адресу за вірші з присмаком радянської доби. Але ж вони написані в ту епоху, в якій творив поет більшу половину свого життя.
Автор має надію, що книга з розумінням буде сприйнята ветеранами війни і їхніми родинами.
Поет не відносить себе до тих суб’єктів, які були в рядках комсомолу і компартії, мали високі «хлібні» посади, куди їх не пхали силоміць, а нині шельмують ті часи, шукаючи теплого місця в незалежній державі.
Вірш «Памяти друга»
Падают листья – Грустно,
Падает колос – жалко,
Падают слезы – больно,
Падают люди – горько…
Так горько не было еще,
Так больно не сжимало душу,
Когда скворца призывный щелк
Ты в это утро не дослушал,
Вливался солнечный фотон
В уста подснежника над кручей,
А в это время тихий стон
И жест прощальный жизни жгучей…
За чьи дела Фемида зла,
За что довесила в начале
На долю сотую тепла
Еще по тысяче печалей?
Твой сын, как дождик у осин,
Кому направит взор тревожный:
За что тебе лазурь и синь
Закроет холмик придорожный?
Но не придумана вина,
Зато придумана расплата –
Такая страшная цена,
Такая горькая утрата!
Тянутся листья к небу,
Тянется колос к свету,
Высушит слезы ветер,
Только вот друга нету…
Вчитель. Слайд 23 Багато віршів Володимира Григоровича покладено на музику. І одна з пісень «Дівчина з Оріхова» покладено на музику Юрія Володимировича – сина поета - земляка»
Пісня «Дівчина з Оріхова»
Вчитель. Наш, український народ, славиться українською піснею, яку ми чуємо з дитинства і вона передається з покоління в покоління, з вуст в вуста. Вона є візитною карткою українців
Пісня «Україна»
Український народ за його співучість, музикальність мови, ліризм у всьому світі називають народом – композитором, а за вміння жартувати, сміятися, якщо , навіть,цей « сміх крізь сльози» -гумористом.
Кредо гумориста - писати про веселе, а гонорар - усмішка на вустах , блиск в очах у кожного із нас.
Слайд 24 Вчитель. Сміх та гумор - це шлях до морального здоров’ я нації.
Хай оптимістичне слово наших гумористів завжди буде детонатором енергії, інтенсифікатором добра, ферментом нашої духовності. Сьогодні ,коли стреси чатують на кожному кроці, сміх - чудодійний громовідвід. Це «швидка допомога», яка знімає нервову напругу, заряджає оптимізмом. Заслуговують доброго слова люди, які турбуються про те, щоб ми не розучилися сміятися, не забули про веселе обличчя, посмішку « від вуха до вуха».
Хочеться наш захід закінчити словами нашого гумориста:
«Заповіт гумориста»
Я не жадав ні почестей, ні слави,
Я не ходив збундючений селом,
Хоч був причетний до такої справи,
Що не назвеш звичайним ремеслом.
Я не збирав багатолюдні зали,
Та дотик друзів мав я на плечі,
А потім біг з «Орбіти»до вокзалу
І вдома був лиш пізно уночі.
Не ліз я під Спілчанське опахало,
Тож залишити хочу заповіт:
Щоб ні одна газета не брехала,
Що вірші ці читає увесь світ!
На згадку про нашу зустріч хочеться вам, дорогі гості подарувати пам’ятний сувенір. І ми маємо надію, що через рік, два ми з вами знову зустрінемося.
1