Заняття "Культура мовлення. Ввічливі слова"

Культура мовлення. Ввічливі слова

Матеріал та обладнання: вірш В. Грінька «Мова», казка про крихітку-єнота, дерево «добрих слів» із відривними листочками, на яких написані слова ввічливості, м’ячик.

Мета: формувати у дітей поняття про культуру мовлення та ввічливі слова, уявлення про доброту й чуйність, культурне поводження; розвивати навички вживання ввічливих слів у суспільстві, зв’язне мовлення, емоційний інтелект; виховувати доброту та повагу до оточуючих.

Хід заходу:

Вихователь:

• Я хотіла б почати наше заняття чудовим віршем. Послухайте, будь ласка.

Звучить вірш В. Грінька «Мова»:

Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «Будь ласка»,
Вдячне «Спасибі»,
«Вибач» тремтливе —
Слово у серці,
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
«Світлої днини»,—
Щедро даруй ти
Людям, дитино.
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.

• На сьогоднішньому занятті ми з вами поговоримо про ввічливі слова.

Коли ми прокидаємося вранці, то мамі, татові, бабусі, усій своїй родині ми говоримо «Доброго ранку», бажаючи, щоб кожен ранок і справді був добрим, світлим. Так само, словами «Доброго ранку» ми можемо привітати вчителя у школі, друзів чи просто знайомих. А ще по приході до школи ми можемо сказати вчителеві «Здрастуйте!», а друзям чи близьким людям – «Привіт!».

Вдень ми приходимо до групи продовженого дня. І тут ми привітаємося вже іншими словами: «Доброго дня», «Добрий день».

Буває так, що з батьками ти гуляєш вулицею чи повертаєшся звідкілясь ввечері. І тут вам назустріч йде знайома людина. То тепер буде доречним привітатися за допомогою «Добрий вечір».

А от коли ми йдемо, полишаємо школу чи домівку, то вживаємо вирази «До побачення», «До зустрічі», «Бувайте».

Якщо хтось допоміг тобі з якоюсь справою чи зробив послугу, варто промовити «Дякую» чи «Спасибі». Людині буде приємно. А попросити про послугу чи допомогу ми можемо за допомогою чарівного слова «Будь ласка» чи виразу «Будь такий ласкавий».

Звертаючись до дорослого із проханням ( батьків, учителя), доречно буде розпочати мовлення зі слів «Можна..?», «Чи не могли б Ви..?». Так ваше прохання набере красивої, культурної, ввічливої форми.

Якщо ти раптом штовхнув когось чи образив, неприємну ситуацію виправить ввічливе «Вибачте».

Лягаючи ж спати, не забувайте побажати своїм близьким «На добраніч».

Усі ці ввічливі слова, діти, дуже полегшують життя, до того ж характеризують вас, як людину культурну та виховану. Їх ще називають чарівними.

Давайте спробуємо і ми поспілкуватися за допомогою чарівних слів.

Гра «Будь ввічливим».

Вихователь проходить кабінетом, зупиняючись біля кожного вихованця, та пропонує йому ситуацію, наприклад: «Що ти скажеш бабусі, коли вона пригостить тебе пиріжком?», « Як ти звернешся до друга при зустрічі вранці?». Після запитання вихователь кидає дитині м’ячика. Учень повинен кинути м’ячика у відповідь, додавши потрібне чарівне слово. ( дякую, привіт, доброго ранку…)

Гра «Чарівне дерево».

• А тепер подивіться на дошку. Тут у нас росте чарівне дерево. Його листочки не прості. На звороті кожного – ввічливе слово чи вираз. Вам треба зірвати листочок, що вам подобається, та скласти зі словом, що на ньому, ціле речення. Наприклад: «Спасибі» - « Мамо, спасибі тобі, що допомогла з домашнім завданням.»

Учні за бажанням виходять до дошки, відривають листочки і складають речення.

А тепер давайте пограємо у командах.

Гра «Хто більше».

Усі бажаючі поділяються на дві команди. Завдання для команд: по черзі назвати якомога більше ввічливих слів, які вони запам’ятали за заняття чи пригадали самостійно.  Командам дається 3-5 хвилин на обговорення. На дошці вихователь малює табличку з двох стовпчиків, куди записує слова команд. Повторюватися не можна. Виграє та команда, яка назвала найбільшу кількість слів.

Підбиття підсумків:

Отже, на сьогоднішньому занятті ми з вами ближче познайомилися з ввічливими (чарівними) словами, попрактикувалися вживати їх у повсякденному житті, дізналися, що значить бути культурною людиною. А завершити заняття я б хотіла казкою про крихітку єнота.

Малий єнот і той, що сидить у ставку. Ліліан Муур

 

Малий Єнот був маленький, але хоробрий.

Одного разу мама Єнотиха сказала:

— Сьогодні місяць буде дуже повний і дуже ясний. Чи можеш ти сам піти до швидкого струмка, моя крихітко? Чи не принесеш ти на вечерю раків?

— Авжеж, звичайно,— відповів Малий Єнот.— Я наловлю вам таких раків, яких ви ще зроду не їли.

Малий Єнот був маленький, але хоробрий.

Увечері зійшов місяць, великий, повний і ясний-яснісінький.

— Час іти, мій маленький,— сказала мама.— Йди, аж поки дійдеш до ставка. Там ти побачиш велику колоду, що лежить упоперек ставка. Перейди нею на той бік. На тому боці найкраще ловляться раки.

При ясному місяці Малий Єнот вирушив у дорогу. Він був такий щасливий, такий гордий!

Скоро Малий Єнот дійшов туди, де росли високі дерева. Там спочивав Старий Дикобраз. Він дуже здивувався, коли побачив, що Малий Єнот гуляє в лісі без мами.

— Куди це ти йдеш сам-самісінький? — спитав Старий Дикобраз.

— До швидкого струмка! — відповів Малий Єнот гордо.— Я йду ловити раків на вечерю.

— Бережися, Малий Єноте! — сказав Старий Дикобраз.— Ти ж знаєш, у тебе нема того, що є у мене,— таких довгих і гострих колючок.

— Я нікого не боюся! — відповів Малий Єнот.

Він був маленький, але хоробрий.

Малий Єнот подався далі. Спочатку він ішов повагом, потім трохи швидше, а далі — вистрибом.

Неподалік од швидкого струмка він побачив Гладкого Кролика. Гладкий Кролик спав.

Він розплющив одне око.

— Ой, ти мене налякав! — сказав він.— Куди це ти йдеш, Малий Єноте?

— Я йду до швидкого струмка,— сказав Малий Єнот гордо.— Це по той бік ставка.

— О-о-о! — сказав Гладкий Кролик.— А ти не боїшся ЙОГО?

— Кого мені боятися? — спитав Малий Єнот.

— ТОГО, що сидить у ставку,— сказав Гладкий Кролик.— А я боюся!

— Ну, а я не боюся! — сказав Малий Єнот і пішов далі.

І ось нарешті Малий Єнот побачив велику колоду, що лежала впоперек ставка.

— Тут мені треба перейти,— сказав сам собі Малий Єнот.— А там, на тому боці, я ловитиму раків.

Малий Єнот почав переходити колодою на той бік ставка. Він був хоробрий… та нащо зустрів він того Гладкого Кролика!

Йому не хотілося думати про ТОГО, що сидить у ставку, але він нічого не міг із собою вдіяти. Він зупинився і зазирнув.

Хтось сидів у ставку! Це був ВІН! Сидів там і дивився на Малого Єнота при місяці. Малий Єнот і взнаки не дав, що злякався. Він перекривив ТОГО, що сидів у ставку.

ТОЙ, у ставку, теж перекривив його. Та як перекривив!

Малий Єнот повернув і дременув щодуху.

Він так швидко промчав повз Гладкого Кролика, що той злякався. Він біг, біг, не спиняючись, аж поки побачив Старого Дикобраза.

— Що таке? Що таке? — спитав Дикобраз.

Малий Єнот розказав йому про ТОГО, що сидить у ставку.

— А ти візьми палицю. Вернися і покажи йому, що в тебе є велика палиця.

Малому Єнотові хотілося принести додому раків. І він узяв палицю й рушив назад до ставка.

— Може, ВІН тим часом пішов собі? — сказав Малий Єнот сам до себе.

Ні. ВІН не пішов. ВІН, як і раніше, сидів у ставку.

Малий Єнот підняв велику палицю й посварився нею.

Але у ТОГО, що в ставку, теж була палиця. Велика-превелика палиця! І ВІН посварився тією палицею на Малого Єнота!

Малий Єнот упустив свою палицю й побіг.

Удома Малий Єнот розповів мамі про ТОГО, що сидить у ставку.

— Ой мамо! — сказав він.— Мені так кортіло піти самому по раки! Мені так кортіло принести їх на вечерю!

— І ти принесеш! — сказала мама Єнотиха.— Вернися, моя крихітко, але цього разу не перекривляй його, не бери з собою палиці.

— Що ж я маю робити? — спитав Малий Єнот.

— Тільки усміхнутися!—сказала мама Єнотиха.— Піди й усміхнися ТОМУ, що сидить у ставку.

— І більше нічого?— спитав Малий Єнот.— Ти певна?

— Це все,— сказала мама.— Я певна.

І ось Малий Єнот знову підійшов до ставка.

— Може, ВІН нарешті пішов? — сказав він сам до себе.

Ні, не пішов! ВІН, як і раніше, сидів у ставку. Малий Єнот примусив себе зупинитися. Тоді примусив себе зазирнути у воду.

Тоді примусив себе усміхнутися ТОМУ, що сидів у ставку.

І ТОЙ, що сидів у ставку, всміхнувся у відповідь!

Малий Єнот так зрадів, що зареготався. І йому здалося, ніби ТОЙ, що сидів у ставку, теж регоче!

— Тепер ВІН буде зі мною дружити! — сказав сам собі Малий Єнот.— Тепер я можу перейти на той бік!

І він побіг колодою на той бік ставка.

Там, на березі швидкого струмка, Малий Єнот заходився ловити раки. Скоро він наловив їх стільки, скільки міг донести. Він побіг колодою назад через ставок. Цього разу Малий Єнот помахав рукою ТОМУ, що сидів у ставку, а ТОЙ теж махав йому рукою.

Малий Єнот біг додому щодуху. Ніколи ще ані він, ані його мама не їли таких смачних раків. Так сказала мама Єнотиха.

— Тепер я можу йти туди зовсім сам, якщо хочеш. Більше я не боюся ТОГО, що сидить у ставку.

— Я знаю,— сказала мама Єнотиха.

— Він зовсім не поганий, ТОЙ, що сидить у ставку! — сказав Малий Єнот.

— Я знаю,— сказала мама Єнотиха.

— Скажи мені,— попросив він,— а хто це сидить у ставку?

Мама Єнотиха засміялася і все йому пояснила.

 

Отже, і ви, діти, намагайтеся бути добрими і чуйними до оточуючих, звертайтеся до близьких і знайомих ввічливо. І у відповідь тоді завжди будете чути тільки добре та приємне. Бути хорошим – це так просто!