УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА «КІНЬ»
Розробка заняття
Сіленко Тетяна Олексіївна
керівник гуртка «Художнє лозоплетіння»
комунального позашкільного навчального закладу
«Палац дитячої та юнацької творчості Центрально-Міського району»
м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
Тема заняття: «Українська народна іграшка «Кінь»
Тип заняття: комбінований.
Мета:
відпрацювання навичок зв’язування прутиків та засвоєння навичок плетіння простого ажуру «хрестиком»;
сприяти розвитку творчих здібностей, навичок художньо-творчої діяльності при розробці композиції, конструкції та обрання техніки плетіння при виготовленні виробу «Кінь».
сприяти вихованню національної самосвідомості, шанобливого ставлення до спадку народної культури та сприяти всебічному розвитку особистості кожного вихованця.
Методи подання навчально-тематичного матеріалу:
Форми роботи:
Техніка безпеки: дотримуватись правил техніки безпеки та норм санітарної гігієни при роботі з колючо-ріжучим інструментом.
Попередня робота:
Вивчення даної теми розраховано на 4 години.
Обладнання та матеріали:
Хід заняття
1.Вступне слово:
1.1.Розповіді про народну іграшку та їх показ .
Протягом багатьох століть українська народна іграшка, збагачує духовний світ людини, вчить дітей розуміти добре і прекрасне.
Вона вносить поезію, казку, народну мудрість в кожну оселю, має виховний вплив на дітей.
У своєрідній формі українська народна іграшка розповідає про виробничо-господарську, святково-обрядову діяльність населення того краю, який дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить, як рідний.
В іграшці закладено енергетику національного феномену та історичний досвід народу.
Сучасні діти спілкуючись з народною іграшкою через зір і дотик, а іноді й через смак (обрядове печиво, іграшки з сиру та цукру), сприймаючи її форми, непомітно для себе приєднуються до місцевої , а через неї і до етно-національної сфери образних уподобань, художніх особливостей, складовою якої є казка, віршик, загадка, прислів’я, скоромовка, гра і звичайно іграшка. І залежно від того, якою буде ця іграшка (зброя, трансформер, якась потвора чи звірятка, пташка, лялька) формуватиметься світогляд і світовідчуття дитини, визначаючи уподобання і пріоритети, мабуть на все життя.
Своєю простотою, в той же час, досконалістю і витонченістю форм, вражаючою різноманітністю природних матеріалів, образністю й естетичною довершеністю, українська народна, іграшка розвиває духовний світ дитини, спонукає до творчого осмислення образної мови мистецтва, пробуджує відчуття рідного коріння.
Через народну іграшку передається й зберігається соціально-культурний досвід, зокрема виховний та художній, здійснюється зв’язок поколінь. Гра з народною іграшкою є також важливим засобом національного виховання.
Але на Україні іграшки виготовляли не тільки з твердих й пластичних матеріалів, а й з лози - технікою плетіння.
Сьогодні, майже повністю зникла традиція виготовлення плетених іграшок з лози.
Так найпоширені стереотипи української народної іграшки – лялька, птах, кінь, - виготовленні з глини, дерева, соломи, рогозу – дають змогу стверджувати, про стійкість і безпосередність традицій, які унаслідуються у всіх видах дрібної пластики, що в свою чергу, дає нам змогу відродити вже зниклі традиції виготовлення української народної іграшки з лози технікою плетіння.
Сьогодні для нас особливий інтерес представляє українська народна іграшка «Кінь».
Тому, вивчаючи досвід українських народних майстрів, ми на прикладі виготовлених ними іграшок, спробуємо виготовити з лози популярну українську народну іграшку – «Кінь».
Метою нашої роботи являється ознайомлення з творчими доробками українських народних майстрів, вивчення та відродження способів виготовлення з лози іграшки - саморобки «Кінь».
1.2. Виникнення перших іграшок та культові витоки української народної іграшки.
Улюбленим сюжетом українських народних майстрів – гончарів, різб’ярів по дереву – усіх регіонів і більшості осередків України є кінь.
Кінь – найбільш поширена народна іграшка. Її виготовляли з глини, дерева, соломи, сиру, тіста.
Так, птахи, зокрема водоплавні, за давніми переказами, супроводжували сонце на його нічному шляху в пітьмі підземних вод, тоді як на земному небесному шляху сонце супроводжували коні. Вважалось також, що птахи приносять звістки щодо майбутнього урожаю, пробуджують вранці сонце. Згодом ряд функцій птаха передається коню.
1.2.1. Образ коня в обрядових піснях – колядках і казках.
В українських народних обрядових піснях, особливо в колядках, є своєрідні реліктові птахоконі.
Казкові та колядні коні іноді ще мають пташині риси і властивості. Найбільш переконливим щодо цього є рудиментарний образ коня, вкритого пір’ям. В одній колядці співається:
«Не чорне перо по кониченьку полягло».
А в другій колядці навпаки:
«На коню, гей же на коню, золоте пір’я по ньому».
Надалі у колядці зберігаються ці риси, але переважає більш наочне подання чарівності:
«А в мого коня – золота грива, золота грива – срібні копита,
Срібні копита - жемчужний хвостик.
І в казках кінь іноді мав крила та міг літати по небу, допомагаючи своєму хазяїну, що знову ж таки підтверджує єдині фольклорні функції птаха і коня.
1.2.2. Відображення образу коня в прислів’ях і приказках.
Якщо зіставляти українську народну іграшку, особливо селянську, традиційну, з іншим українським фольклором, то виявляється, як не дивно, що найближчими до неї за формою і змістом є прислів’я та приказки. З народною іграшкою їх єднає влучність формовиразу, його лаконічність та дотепність, узагальненість, метафоричність, певний універсалізм застосування, цілковита завершеність та відсутність зайвих деталей, вивірена точність виразу провідної думки, наявність гумору, символіки, алегорії: «Якщо кінь біжить, то земля тремтить».
2.Підготовча частина.
Керівник розкладає технологічні карти – схеми виготовлення іграшки «Кінь», роздає інструмент. Нагадує правила безпеки праці з ножицями, шилом та лозою.
Діти підготовлюють робочі місця, праворуч кладуть ножиці, шило, перед собою дощечку. Очищену й обкоровану лозу кладуть у центрі столу. Суху лозу замочують у ємкостях з водою.
3.Практична робота – основна частина.
Свою роботу ми починаємо зв’язуючи мокрі пучки лози у три пучечки.
Починаємо роботу виготовлення голови, потім шиї та передніх ніг коника, перев’язуючи мокрий пучечок лози нитками, закріплюємо на голові вуха, чубчик, після чого невеличкими пучечками обертаємо шию і кожен прутик знов таки перев’язуємо нитками у парі, утворюючи коню гриву.
Другим пучечком обмотуємо навкруг передніх ніг іграшки та закріпляємо ниткою позаду утворюючи груди та тулуб коника. Частину тулуба розділяємо навпіл, вставляючи третій пучечок в середину та перев’язуємо нитками з обох боків, утворюючи одразу тулуб і хвіст коня. Закріпляємо нитками частини кінцівок, заплітаючи ажурним плетінням гриву та хвіст. Іграшка вийшла чудовою.
Давайте пригадаємо всі прислів’я та приказки які знаємо про коней:
І мабудь тому у всіх вийшли різні коники не схожі на інших, але такі впізнаваємі іграшки.
4.Заключна частина.
Вихованці по черзі демонструють виготовлені вироби – іграшки «Кінь», а керівник надає поради. Діти оглядають роботи і вибирають кращі на виставку.
- Сьогодні, діти, ви самостійно виготовляли іграшку з лози «Кінь». Закріпили навички зв’язування пучків лози, навчилися простому ажурному плетінню «хрестиком», засвоїли незамкнене плетіння. На наступному занятті ви самостійно будете розробляти конструкцію, композицію і ескіз іншої іграшки «Кінь», ту яку ви забажаєте, опираючись на досвід набутий на сьогоднішньому занятті по виготовленню виробів «Кінь». Це може бути казковий кінь, коник вашої уяви або звичайна іграшка - кінь які будуть виявляти за вашим розумінням і вмінням риси, контури і характер цих іграшок.
Заняття на сьогодні закінчилося залишилося скласти матеріали і інструменти, навести порядок. Ви добре сьогодні попрацювали і ваша іграшка «Кінь» розповість про вашу роботу батькам.