Заняття «Впевнено до 1 класу»

Заняття «Впевнено до 1 класу»

Теоретично-практичне заняття для педагогів, що викладатимуть у 1 класі

Мета: розширити інформацію про особливості дітей шестирічного віку, налаштувати педагогів на необхідність саморозвитку, рефлексії

Розмірковуючи про початкову школу, найперше треба звернути увагу на першокласника та на психологічний стан вчителя. Йому лише шість років. Навіть якщо він мудрий, майже дорослий — він лише дошкільник, беззахисний перед різними проблемами дорослого життя. Насамперед: його психофізіологічні можливості надто хиткі, недозрілі, а тому надзвичайно вразливі. Згадаймо лише шокуючі висновки медиків про різкий спаді показників фізичного здоров'я дітей із початком шкільного життя.

Для всіх без винятку новеньких школяриків початок шкільного життя -серйозний крок, у більшості випадків — стрес. Більшість вважають це явище нормальним: діти мають адаптуватися до нового життя. Часом навіть переконані, і такий стрес корисний для дитини, допоможе їй «схаменутися», стати  серйозною, відповідальною тощо. «Дивися, Андрійку, не слухаєш мене зовсім. Ось школа почнеться, побачиш, як буде несолодко!», «Ой, Галинка наша така бешкетниця! Зовсім не хоче слухати! «Не морочте йому голову, хай бавиться! Ось піде до школи, і все скінчиться. Там швидко вишикують». Такі оціночні судження можна почути скрізь, де йдеться про першокласників.

    Основна мета початкової школи навчити дитину вчитись: самостійно, охоче, активно та із задоволенням. Навчити так, щоб не перехотілося прагнути знань упродовж усього життя.

Завдання дорослих — адаптуватися до шестирічного першокласника, піднятися до рівня дитини. Дорослим слід не терпіти, не чекати, доки дитина адаптується до школи та почне вчитися «нормально», а всіляко допомагати безболісно пережити всі складнощі адаптаційного (первинного) етапу шкільного життя і відкривати горизонти учіння, крок за кроком, неспішно, але радісно, впевнено, з любов'ю і терпінням долаючи перешкоди. Зауважимо, що це є завданням одночасно і для родини, і для вчителя. Дорослі мають адаптуватися до першокласника:

пізнати його таким, яким він є; вивчити  всі  його  індивідуальні  особливості;

зрозуміти всі «примхи» та прийняти його у свої обійми.

Основні причини труднощів входження в шкільне життя. Найчастіше можна зустріти дітей, у яких розвиток пізнавальної сфери відносно вікових норм випереджає розвиток довільної регуляції поведінки. Загалом поведінка таких дітей протягом першого періоду шкільного життя (часто навіть усього першого півріччя) створює враження, що вони інфантильні. Вони ніяк не можуть «вписатися» у шкільний ритм, зокрема:

•                       не вміють чути з першого разу;
•                       не спроможні швидко зорганізуватися на роботу, а тому «випадають» із процесу діяльності;
•                       вимагають до себе підвищеної уваги та допомоги дорослого.

Усе це викликає в дітей справжні душевні страждання, які підсилюються на тлі високого рівня їх інтелектуального розвитку. Зрозуміло, що тут потрібен доброзичливий, тактовний індивідуальний підхід до кожного учня з перших кроків шкільного життя. Шкільний ритм слід адаптувати до рівня розвитку шестирічок та поступово «вирівнювати» їхню пізнавальну сферу і довільну регуляцію поведінки.

Наступну підгрупу дітей становлять ті, хто прийшов до школи з недостатнім розвитком мислення, насамперед з інформативною обмеженістю та низьким рівнем мисленнєвих операцій (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, розмірковування, розумові висновки). Усе це спричиняє перешкоди на шляху до розв'язання дитиною шкільних завдань, а саме:

•  нездатність створювати внутрішній план дій;

•  постійна потреба в додаткових наочних опорах, а отже — і необхідність мати більше часу на виконання завдання, втомлюваність і знижена успішність, спад мотивації учіння.

Як правило, діти з недостатнім розвитком мислення в перші дні навчання не виявляють своїх відмінностей, легко входять у колектив однолітків, налагоджують стосунки. Щоправда, часто вони читають побуквеним способом. Проблеми починаються, коли навчальні завдання потребують порівняння, аналізу та узагальнення (подивитися, вдивитися, помітити, порівняти, виділити, обґрунтувати тощо). Тут і виявляється інтелектуальна пасивність цих дітей.

Складність виявлення основної причини такої пасивності в тому, що на перших порах діти з недостатнім розвитком мислення демонструють цілком втішні ознаки: слухняність, акуратність, працелюбність, старанність, прихильність до занять з малювання чи конструювання, вміють гратися з однолітками. І лише поступово вчитель помічає, що дитина уникає більш-менш складних завдань, не бере участі в обговоренні пізнавальних ситуацій, їй не властиві ініціативні дії, помітна відсутність інтелектуальних емоцій (як то подив, захоплення, радість успіху). Згодом стає помітною знижена працездатність при інтелектуальному навантаженні, пасивність і байдужість через відчуття втоми.

Малочисельною, але досить тривожною є підгрупа дітей з так званою комбінованою неготовністю до учіння в школі. Йдеться про педагогічно занедбаних дошкільників. Часто їх лишають ще на рік поза школою, «закриваючи очі» на те, що нікому надолужувати відставання, тому чисельність дітей цієї підгрупи з року в рік зменшується надто повільно.

Найбільшу підгрупу, до якої входять також представники й інших підгруп, складають діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Серед них привертають увагу ті, у кого рівень розвитку мовленнєво-мисленнєвих операцій цілком достатній. Варто нагадати, що для кожної дитини з недорозвиненою дрібною моторикою вправи з письма є надзвичайно важкими. Для самого маленького учня — це майже шокова ситуація, адже він давно читає, рахує, друкує-пише і дуже хотів до школи. До того ж батьки надто впевнені, що їхня дитина чудово підготовлена до учіння в школі. Дитина старається, напружуючи всі сили, виконувати завдання з письма. Вона бачить низький результат своїх зусиль, і до фізичної втоми додаються моральні страждання. А тут ще й дорослі зі своїми здивуваннями, оцінними судженнями на кшталт «Подивись, як ти пишеш!», «Ти ж до школи ходиш!», «Хіба так пишуть хороші учні?». А часто-густо ці самі дорослі починають негайно тренувати руку дитини в додатковому письмі в «чорнових зошитах», і якщо вчитель теж пропустить момент, «замучать» дитину своїм навчанням та відіб'ють бажання відкривати радощі пізнання.

Набагато складнішими є труднощі учнів, яким, окрім недорозвиненості моторики, притаманні відставання розвитку мовлення та мислення. Зрозуміло, що такі діти не можуть без спеціальної індивідуальної роботи і без індивідуального режиму навантаження адаптуватися до шкільного життя.

Оволодіння дитиною письма. Варто нагадати, що письмо — це титанічна праця для дитини в період оволодіння графікою. Водночас для шестирічки це нецікава праця, а після першої втоми вона стає небажаною. Це і є психофізіологічна специфіка дозрівання дрібної моторики. Для того щоб уявити, який біль відчуває маленька дитина при перенапруженні м'язів при письмі, дорослим варто згадати, як вони самі страждали від болю при запаленні м'язів. Стан дискомфорту емоційного (небажаність діяльності) у поєднанні з фізіологічним (відчуття болю) є впевненим кроком до неврозу — писального спазму у дітей.

Слушно зауважити, що завдання розвитку дрібної моторики наскрізно проходить через усю освітню програму у дошкільному закладі. Але здебільшого підготовка руки до письма починається на фінішному етапі дошкільного дитинства. Кількість дітей, не підготовлених до письма, залишається критично великою. Можливо, тому для першокласників часто вибирають зошити з численними заштриховками, розмальовками та іншими графічними вправами. І це додатково до завдань власне з письма. З огляду на це педагогам корисно подбати про належний режим графічних вправ: коли, як, де і скільки хвилин можуть писати діти. А ще — широко практикувати спеціальні вправи для тренування дрібної моторики дітей. Це вже завдання для психологічної служби дошкільного навчального закладу і початкової школи.   Нагадаємо, що здатність дитини виробляти звичку писати, не втомлюючись, є абсолютно індивідуальною. Зниження якості письма є стовідсотковим сигналом для дорослого зупинитися та зупинити дитину, навіть якщо вона пише менше двох хвилин. Взагалі, найважчу роботу — письмо — у першому класі варто перемежовувати з іншими видами діяльності: читанням, рахуванням, малюванням тощо. Слушне запитання «Чому писати важко, а малювати — ні?» можна пояснити привабливістю завдання для дитини. Адже малювання є для неї цікавим, реалізує її інтереси, а писання — привід для прискіпливої батьківської уваги та відповідних оцінок. До того ж, мало хто з дорослих замислюється над тим, наскільки дитина розуміє, для чого вона пише всі ці палички, крючечки тощо. Серед завдань, які сприяють розвитку м'язів кисті руки, перевагу варто віддати ліпленню з глини та пластиліну, роботі з ножицями, з конструктором, що має дрібні деталі, з мозаїкою тощо. Дорослим варто пам'ятати, що ігрова форма завдань є найпривабливішою для дитини. Сприятиме розвитку маленької ручки і допомога мамі на кухні: нарізання овочів, хліба тощо. Такі вправи також є привабливими для дитини, оскільки дають їй змогу почуватися рівноправною з дорослими та впевненою у собі.

Забезпечуємо комфортні умови маленьким учням. Представлена характеристика основних причин ускладненої адаптації дітей до шкільного учіння цілком відповідає узагальненій характеристиці рівня розвитку дошкільної зрілості випускників дитячих садків. Виявлення індивідуальних особливостей адаптування дитини до шкільного учіння є найпершим завданням психологічної служби школи. Для цього практичному психологу варто приділяти пильну увагу маленьким учням до тих пір, аж доки він не переконається, що кожна шестирічна дитина почувається у школі комфортно.

.

І якщо ми сьогодні усвідомлюємо необхідність психологічного супроводу розвитку дитячої особистості, то в основі цього супроводу має бути гуманно-особистісний підхід і захист психічного здоров'я кожної окремої дитини. Зрозуміло, що це потребує  відповідного   рівня   психолого-педагогічної   культури всіх дорослих, які несуть відповідальність за долю дитини, забезпечуючи гармонію її фізичного, духовного, психічного та соціального становлення. Але одне правило варто запам'ятати тепер, коли вже готова нова команда школярів-шестирічок: їх адаптація до шкільного життя — то найперше завдання дорослих. Маємо бути люблячими, терплячими, уважними, готовими підтримати, зрозуміти, заспокоїти, допомогти, запропонувати співпрацю. Зробити все, щоб дитина відчула себе суб'єктом учіння, здатним отримувати радість від власного успіху та відчути смак саморозвитку. Тому вчитель також має дбати про своє стабільне психічне здоров’я, саморозвиток, рефлексію.

Практичний блок

Ключові зміни:

•                   оцінювання – це конфіденційна інформація
•                   Знято оцінювання каліграфії
•                   вчити дітей культурі письма і правилам оформлення робіт
•                   Вилучено вимоги та критерії щодо підписання зошитів
•                   Домашні завдання не повинні задавати на вихідні, святкові  канікулярні дні (канікули), а  їх обсяг віднині обмежено
•                   оцінювання в 1 класі немає, а 2 клас також може не оцінюватися за рішенням педагогічної ради школи.
•                   не оцінюються за бальною системою протягом всієї початкової школи, додано “Трудове навчання” та “Я у світі”. Тобто, загалом за бальною системою в 1-4 класах не оцінюються «Інформатика», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», інтегрований курс «Мистецтво», «Основи здоров’я», «Фізична культура», «Я у світі» та «Трудове навчання»
•                   Вчителям також не рекомендують користуватися червоною ручкою при перевірці письмових робіт  в адаптаційному періоді
•                   Учням рекомендується користуватись простим олівцем

Вправа «Один день із життя»

         Мета: чітко з’ясувати обов’язки вчителя початкових класів

Обладнання: папір, ручки.

Інструкція: Об’єднуємось в групи за наклейками (смайлики, що посміхаються і смайлики, що сердяться). Тренер пропонує учасникам спробувати скласти розповідь про звичайний робочий день психолога. Ця розповідь має складатись тільки з іменників (дієслів).

Наприклад, день із життя вчителя міг би бути таким:

Дзвоник — сніданок — дзвоник — урок — учні — оцінки — питання — відповіді — зошити —…

Прокинувся – вмився – побіг – провів – поспілкувався – посварився – накричав – визвав –заспокоївся – навчив -…

Тренер звертається до учасників: під час гри ми спробуємо визначити, як добре ми уявляємо собі свою професію, вимоги до змін  а також подивимося, наскільки ми здатні до колективної творчості, адже гру можна зіпсувати невдалими висловлюваннями (жартом).

Важлива умова: перш ніж назвати своє слово (іменник), кожний гравець обов’язково повинен повторити все, що було назване до нього. Тоді наша розповідь буде послідовною, щоб легше було запам’ятати іменники (дієслова), раджу уважно дивитись на всіх, хто говорить, і нібито пов’язувати слова з людиною.

Обговорення:

1. Чи завжди ми чітко уявляємо вимоги, які ставить перед нами обрана спеціальність?

2. Чи легко було створювати свій робочий день?

3. Чи щось змінилось в вашому розумінні професії після того, як ви створили свій день?

Вправа «Корона».

Мета: сформувати установку вчителя на позитив.

  З групи вибирають 6 добровольців (учителів) на голови яких одягають корони з написами:

•                   Я впевнений у вас;
•                   Ти нічого не зробиш;
•                   Разом ми подолаємо все;
•                   Я сумніваюсь у ваших знаннях;
•                   Я завжди готовий допомогти;
•                   Мені байдуже який буде в тебе результат.

Після чого запропонувати  решті  учасників групи (учням), на свій розсуд, обрати ту людину (учителя), напис на короні якої їм найбільше подобається і об’єднатись навколо неї, що ви відчули . Після об’єднання, дозволяється зняти корони і подивитись які назви  вони мають і якщо ця назва не подобається, або вона негативна, в результаті якої біля них об’єдналось мало людей (учнів) назвати корону так, щоб біля них об’єднались учні.

   Обговорення:

        Хто був у ролі вчителя які відчуття, що сподобалось, що ні?

       Ведучий. На коронах були написані установки поведінки деяких учителів. Якщо ми будемо впевнені в собі і позитивно налаштуємось на перемогу, повіримо в себе то й і учні переймуть ці якості. За всіма законами аеродинаміки, джміль не може літати з таким співвідношенням розміру, ваги, форми тіла, розмаху крил, як у нього. Але він літає!

    По-перше, тому, що він не знає законів аеродинаміки й живе без обмежень, які ці закони встановлюють. По-друге, він має психологію переможця, яка й гарантує успіх.

    Ведучий. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. Перший учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини. Важливо,  щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил).

      На сприйняття іншими людьми часто впливають ті маски, ролі, які ми одягаємо чи граємо. Якщо ми впевнено будемо крокувати до мети тоді і наші поразки будуть сприйматися і нами, і оточуючими.

Вправа «Телефакс»

Мета: розвантажитись від інформаційних вправ, сприяти умінню передавати інформацію нетрадиційним шляхом, продемонструвати, чому виникають непорозуміння між людьми, розвивати навики розуміння, сприймання оточуючих та осмислити необхідність рахуватися з думкою дитини. 

Обладнання: два зображення, карточки з двома видами малюнків, чисті аркуші паперу, маркери.

Завдання цієї вправи полягає в тому, щоб передати певну інформацію нетрадиційним шляхом.

Для виконання цієї вправи об’єднуються у дві команди. Учасники кожної з них шикуються один за одним у дві шеренги. Останньому  учаснику з кожної команди демонструється зображення певного предмету (різним командам – різні), який він повинен відтворити, малюючи це зображення на спині члена команди, який стоїть перед ним. Той, хто отримав тактильну інформацію, передає її таким самим шляхом іншому учаснику. Інформація таким чином передається послідовно аж до першого члена команди. Той, хто стоїть першим в шерензі повинен зобразити отриману інформацію (предмет, який малювався) на листку паперу. Малюнок, зображений учасником кожної з команд, порівнюється з оригіналом. Вправа виконується обома командами одночасно.

Висновок: Важко було зрозуміти те, що намагається передати Вам інша людина Одні і ті ж самі речі (предмети, ситуації, люди…) сприймаються дорослими та дітьми по різному. У кожного своє бачення, а тому і різні шляхи та способи вирішення однієї і тієї ж проблеми. Перед тим, як нав’язувати свою думку, необхідно зрозуміти іншого. Щоб зрозуміти дитину, потрібно на деякий час стати на її місце, подивитися на ситуацію її очима. Ми живемо, а отже, ми помиляємося. Разом розв’язати будь-яку проблему набагато легше. 

Вправа «  Асоціації»

Почуття можуть викликати асоціації. Почуття передають стисло і наочно, що у нас на душі. Виконайте наступне завдання: спробуйте відчути, що Ви відчуваєте,   коли я починаю фразу:

«Я відчуваю себе ... »

- як вичавлений лимон

- як віджата ганчірка

- як п'яте колесо у возі

- як у казці

- як замовлена ​​і невзята річ

- як після колесування

- як на сьомому небі

- як молодий бог ...

Не спадає вам на думку    ще й інші приклади? Приведіть ті свої приклади.
Ще одна можливість описати почуття розширеним запасом слів полягає в тому, що можна висловлювати свої відчуття   цілими фразами:

- Я відчуваю себе під захистом, коли ти тримаєш мене за  руку;

- Я стурбований, коли думаю про підвищення квартирної плати;

- Я відчуваю себе використаною річчю, коли моя участь розглядається як щось само собою зрозуміле;

- Я відчуваю полегшення, тому що мої побоювання були   необґрунтованими;

- Я відчуваю себе дуже задоволеним, тому що я виконав  завдання.
Наведіть свої приклади.

Підведення підсумків „Автобусна зупинка”.

Мета: перевірка досягнення поставленої мети заняття.

В кінці тренінгу виконується  завершальна вправа. В цьому випадку аркуші підписуються так: «ПОЧАТИ», «ПРОДОВЖУВАТИ», «ПРИПИНИТИ».

•            Що потрібно нового ПОЧАТИ робити одразу після тренінгу?
•            Що слід ПРОДОВЖУВАТИ робити після тренінгу?
•            Що потрібно ПРИПИНИТИ робити?