Збірка авторських віршів "Шкільні мотиви"

Шкільні мотиви

Маркелова Олена  Григорівна

                            Я – вчитель, і впевнена, що доля це моя.

                            Я ваше сьогодення і майбутнє.

                            Нехай не зможу я зробити незабутнім

                            Урок свій кожен, але ж  я намагаюсь…

                            І  кожну мить життя

                            Я віддаю вам серце, почуття і душу…

            Присвята моїм учням

            Мене надихають на творчість діти:

            Захват і подив в очах дитячих.

            Так, буває інколи важко –

            Втома, відчай, жах, безнадія.

            З дітьми сміюся, з ними і плачу

            Та вирушаю на пошук нового.

             Їм зобов’язана власною вдачею,

             Щастям безмежним, якщо розуміємось.

             Разом вирушаємо на пошуки Істини,

             Поруч крокуємо – без них я не вчитель.

  *   *   *

 Щоденно, щохвилинно, щосекундно

 Напруження і втома від думок.

 Немає спокою ні вдень, ані ночима,

 Як не благай про відпочинок небо ти очима,-

 Робота не відпустить ні на крок.

 Що взагалі для вчителя робота?

 Покликання? Діагноз? Доля? Шлях?

 Чи каторжна робота до нестями?

 Важка робота, відчай, втома – жах…

 А може, дійсно, це покликання і мрія,

 Мета, що в безнадії сонцем зігріває?

 Від відчаю рятують нас дитячі очі.

 Де діти є, там відчаю немає.

       *   *   *

У цьому світі легко заблукати -

Тоді  душа у темряві мандрує.

Застерігаю, люди, будьте  обережні,

Я вас благаю: просто озирніться…

Та більш за все боюся за дітей,

За їхні душі, зовсім ще тендітні.

Їм мандрувати у життя нелегке,

Їм світ, як дім, цей далі будувати.

            Нехай читають (я допоможу),

            Нехай вигадують (я завжди буду поруч),

            І Всесвіт дітям подарую (справді),

            Бо я Учитель, я будую Душі…

 *   *   *

Я не просто Вчитель:               

Я мандрівник у світі,

Я цікаві книги

Із захватом читаю.

Хоч машини часу

Поруч я не маю,

У віки таємні

З дітьми поринаю.

Разом з Дон Кіхотом

Вчимося ми шляхетності,

І з Маленьким Принцем

Вади виправляємо,

Мріємо з Асолл’ю,

Кохання ми чекаємо,

І довкола себе

Світ ми оглядаємо.

Світ цей неосяжний

Ось – перед тобою.

Збережи ти душу

Чистою такою,

І чарівний світ цей

Збережи навколо,

Тож колись і люди

Вдячні тобі будуть…

                                *   *   *

             Плыть по волнам грамматики,

             Возводить слова из морфем,

             Знать орфограмму каждую,

             Быть может, не нужно всем.

             Но всё же, в житейском море

             Ещё не решённых проблем

             Очень не сложно людям

             Запутаться совсем.

             И пусть не маяк я, не компас, -

             Но в жизни вам путь укажу.

             О чести, достоинстве, совести

             На каждом уроке твержу.

             Будь человеком, и с честью

             По жизни твёрдо иди,

             Не отступая от правды,

             Ты в жизни свой путь найди.

            Да, я учитель – предметник,

            Но меня волнует судьба

            Каждого ребёнка – моего ученика.

Посвящение родной школе

И вот они опять – знакомые места.

Училась я вот здесь четыре года целых.

И благодарна я своим учителям:

Не знания одни они дарили щедро.

Сулила мне мечта:

Ведь можешь здесь и ты

Когда-нибудь нести

Другим детишкам знанья.

Прошло немного лет –

Диплом в руках моих,

Учителем здесь стать

Мне только предстояло.

Нелёгок этот труд, терпенье – редкий дар,

И хочется, порой, мне бросить это дело,

Но свет в глазах детей, желанье всё узнать

(которое теперь встречается нередко)

Мне силы придаёт, зовёт творить и жить.

Пусть я не научу писать всех без ошибок,

Но жизнь – большой урок, и вдруг я помогу

Им выучить урок, идти по жизни смело.

Так получилось вдруг, что школа - часть меня,

И что-то изменить теперь не в нашей власти.

Выдумывать, творить, улыбкой детской жить –

Быть может, в этом суть учительского счастья?

  *     *     *

Вчитель – це актор на сцені,

А глядач сидить у класі.

Він – приборкувач емоцій,

А хижак чатує в хащах,

В перетинах коридорів

І за партою сидить

Та за кожним твоїм рухом

Він завжди спостерігає,

Насміхається, зітхає,

Щоб піймати хоч на мить

І розгубленість, і слабкість,

Щоб тебе роздратувати,

Розпач хоч на мить піймати,

Іспит знову влаштувати…

Тож, урок – арена, сцена

Та дуель (я не жартую).

Вчителю, запам’ятай:

Ти не тільки викладач

Та актор і наглядач,

Тато, мати, вихователь

Та приборкувач емоцій

Усіляких хижаків,

А іще ти працівник

Надзвичайних служб державних

СБУ та МНС.

          P.S. У кожному жарті є доля істини?!

Моим выпускникам

Говорят, что школа – дом родной.

Истины таится в том немало.

Только через годы ты поймёшь,

Что она – земных начал начало.

А пока спешите вы взрослеть,

Перед вами сто путей открыто,

Но насколько сложен этот путь,

Сколько впереди проблем – пока забыто.

Горечь расставаний впереди,

Впереди - тревоги и заботы.

А пока последние, увы,

Школьные денёчки и заботы.

Что там впереди?

Ах, если б знать…

Но одно, поверьте, постоянно:

Сколько б ни прошло

Тех дней в пути,

Школа вспомнится не раз когда-то.

*   *   *

Как быстро время пронеслось,

Как наши дети повзрослели,

Мы оглянуться не успели, -

Они уже выпускники.

Промчались школьные года,

Как скорый поезд пролетели.

Спешили вы взрослеть всегда,

Проститься с детством не успели.

А впереди – открытый путь,

Вас ждёт отныне неизвестность.

И пусть в почёте будет честность,

В почёте будет доброта.

А школа будет ждать всегда

От вас отрывочных вестей,

Внезапных ваших возвращений.

И ваши школьные года

Мы не забудем никогда.

Несите в мир добро и честь,

Отца и мать не забывайте,

Домой вы чаще возвращайтесь,

Неся лишь радостную весть.

           Я дуже вас прошу: будьте щасливими,

           А щастя, як кажуть, то річ незбагнена,

           Тож будьте обачними і обережними:

           Життя не повернеш, хоч як намагайся.

           Шануйте цей світ і людей – всіх, хто поруч.

           І світ посміхнеться до вас, ось побачите!

Присвята моїм вчителям, колегам, яких, на жаль,                 вже  немає поруч із нами…

Так, вчителі виходять за межу,

Та не зникають в небуття безслідно.

І не кажіть, що праця їх безплідна,

Ви тільки озирніться навкруги:

У кожному є частка їх душі

І серця, що любити намагалось.

Про відпочинок, дім, про себе забували –

Ця школа стала домом вчителям.

Тож пригадаймо кожного із них

І мовчки вклонимось

Таланту,

              Долі,

                      Вчинкам…

Не смійте забувати вчителів:

Вони турбуються про кожного

                                       до скону.