Шкільні мотиви
Маркелова Олена Григорівна
Я – вчитель, і впевнена, що доля це моя.
Я ваше сьогодення і майбутнє.
Нехай не зможу я зробити незабутнім
Урок свій кожен, але ж я намагаюсь…
І кожну мить життя
Я віддаю вам серце, почуття і душу…
Присвята моїм учням
Мене надихають на творчість діти:
Захват і подив в очах дитячих.
Так, буває інколи важко –
Втома, відчай, жах, безнадія.
З дітьми сміюся, з ними і плачу
Та вирушаю на пошук нового.
Їм зобов’язана власною вдачею,
Щастям безмежним, якщо розуміємось.
Разом вирушаємо на пошуки Істини,
Поруч крокуємо – без них я не вчитель.
* * *
Щоденно, щохвилинно, щосекундно
Напруження і втома від думок.
Немає спокою ні вдень, ані ночима,
Як не благай про відпочинок небо ти очима,-
Робота не відпустить ні на крок.
Що взагалі для вчителя робота?
Покликання? Діагноз? Доля? Шлях?
Чи каторжна робота до нестями?
Важка робота, відчай, втома – жах…
А може, дійсно, це покликання і мрія,
Мета, що в безнадії сонцем зігріває?
Від відчаю рятують нас дитячі очі.
Де діти є, там відчаю немає.
* * *
У цьому світі легко заблукати -
Тоді душа у темряві мандрує.
Застерігаю, люди, будьте обережні,
Я вас благаю: просто озирніться…
Та більш за все боюся за дітей,
За їхні душі, зовсім ще тендітні.
Їм мандрувати у життя нелегке,
Їм світ, як дім, цей далі будувати.
Нехай читають (я допоможу),
Нехай вигадують (я завжди буду поруч),
І Всесвіт дітям подарую (справді),
Бо я Учитель, я будую Душі…
* * *
Я не просто Вчитель:
Я мандрівник у світі,
Я цікаві книги
Із захватом читаю.
Хоч машини часу
Поруч я не маю,
У віки таємні
З дітьми поринаю.
Разом з Дон Кіхотом
Вчимося ми шляхетності,
І з Маленьким Принцем
Вади виправляємо,
Мріємо з Асолл’ю,
Кохання ми чекаємо,
І довкола себе
Світ ми оглядаємо.
Світ цей неосяжний
Ось – перед тобою.
Збережи ти душу
Чистою такою,
І чарівний світ цей
Збережи навколо,
Тож колись і люди
Вдячні тобі будуть…
* * *
Плыть по волнам грамматики,
Возводить слова из морфем,
Знать орфограмму каждую,
Быть может, не нужно всем.
Но всё же, в житейском море
Ещё не решённых проблем
Очень не сложно людям
Запутаться совсем.
И пусть не маяк я, не компас, -
Но в жизни вам путь укажу.
О чести, достоинстве, совести
На каждом уроке твержу.
Будь человеком, и с честью
По жизни твёрдо иди,
Не отступая от правды,
Ты в жизни свой путь найди.
Да, я учитель – предметник,
Но меня волнует судьба
Каждого ребёнка – моего ученика.
Посвящение родной школе
И вот они опять – знакомые места.
Училась я вот здесь четыре года целых.
И благодарна я своим учителям:
Не знания одни они дарили щедро.
Сулила мне мечта:
Ведь можешь здесь и ты
Когда-нибудь нести
Другим детишкам знанья.
Прошло немного лет –
Диплом в руках моих,
Учителем здесь стать
Мне только предстояло.
Нелёгок этот труд, терпенье – редкий дар,
И хочется, порой, мне бросить это дело,
Но свет в глазах детей, желанье всё узнать
(которое теперь встречается нередко)
Мне силы придаёт, зовёт творить и жить.
Пусть я не научу писать всех без ошибок,
Но жизнь – большой урок, и вдруг я помогу
Им выучить урок, идти по жизни смело.
Так получилось вдруг, что школа - часть меня,
И что-то изменить теперь не в нашей власти.
Выдумывать, творить, улыбкой детской жить –
Быть может, в этом суть учительского счастья?
* * *
Вчитель – це актор на сцені,
А глядач сидить у класі.
Він – приборкувач емоцій,
А хижак чатує в хащах,
В перетинах коридорів
І за партою сидить
Та за кожним твоїм рухом
Він завжди спостерігає,
Насміхається, зітхає,
Щоб піймати хоч на мить
І розгубленість, і слабкість,
Щоб тебе роздратувати,
Розпач хоч на мить піймати,
Іспит знову влаштувати…
Тож, урок – арена, сцена
Та дуель (я не жартую).
Вчителю, запам’ятай:
Ти не тільки викладач
Та актор і наглядач,
Тато, мати, вихователь
Та приборкувач емоцій
Усіляких хижаків,
А іще ти працівник
Надзвичайних служб державних
СБУ та МНС.
P.S. У кожному жарті є доля істини?!
Моим выпускникам
Говорят, что школа – дом родной.
Истины таится в том немало.
Только через годы ты поймёшь,
Что она – земных начал начало.
А пока спешите вы взрослеть,
Перед вами сто путей открыто,
Но насколько сложен этот путь,
Сколько впереди проблем – пока забыто.
Горечь расставаний впереди,
Впереди - тревоги и заботы.
А пока последние, увы,
Школьные денёчки и заботы.
Что там впереди?
Ах, если б знать…
Но одно, поверьте, постоянно:
Сколько б ни прошло
Тех дней в пути,
Школа вспомнится не раз когда-то.
* * *
Как быстро время пронеслось,
Как наши дети повзрослели,
Мы оглянуться не успели, -
Они уже выпускники.
Промчались школьные года,
Как скорый поезд пролетели.
Спешили вы взрослеть всегда,
Проститься с детством не успели.
А впереди – открытый путь,
Вас ждёт отныне неизвестность.
И пусть в почёте будет честность,
В почёте будет доброта.
А школа будет ждать всегда
От вас отрывочных вестей,
Внезапных ваших возвращений.
И ваши школьные года
Мы не забудем никогда.
Несите в мир добро и честь,
Отца и мать не забывайте,
Домой вы чаще возвращайтесь,
Неся лишь радостную весть.
Я дуже вас прошу: будьте щасливими,
А щастя, як кажуть, то річ незбагнена,
Тож будьте обачними і обережними:
Життя не повернеш, хоч як намагайся.
Шануйте цей світ і людей – всіх, хто поруч.
І світ посміхнеться до вас, ось побачите!
Присвята моїм вчителям, колегам, яких, на жаль, вже немає поруч із нами…
Так, вчителі виходять за межу,
Та не зникають в небуття безслідно.
І не кажіть, що праця їх безплідна,
Ви тільки озирніться навкруги:
У кожному є частка їх душі
І серця, що любити намагалось.
Про відпочинок, дім, про себе забували –
Ця школа стала домом вчителям.
Тож пригадаймо кожного із них
І мовчки вклонимось
Таланту,
Долі,
Вчинкам…
Не смійте забувати вчителів:
Вони турбуються про кожного
до скону.
1