Збірка літературних творів "Ну, щоб, здавалося, слова..."

ДЕПЕРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ВИКОНКОМУ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ

КОМУНАЛЬНИЙ ПОЗАШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПАЛАЦ ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО РАЙОНУ»

КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗБІРКА

 

НУ, ЩОБ, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА …

 

Літературні твори

 

ЗРАЗКОВИЙ ХУДОЖНІЙ КОЛЕКТИВ ЛІТЕРАТУРНО-ТВОРЧА СТУДІЯ «ІМІДЖ»

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник:

Захарян Валентина Петрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

 

Не говоритимем чужою…

Мельник Надія

Не говоритимем чужою, навіть,

Коли на чужині!

І не розлучимось з тобою,

Як трапляться буремні дні!

Німими краще нам всім бути,

Ніж розіп’яти та забути,

Таку чарівну, ніжну, милу,

Яка незламну має силу!

Її нам Бог подарував

На щастя, на життя, на долю!

Шануймо, любимо її,

Найкращу в світі рідну мову!

Звучать в ній співи солов’я,

І ніжний шепіт трав у полі!

Вона – як символ та носій

І незалежності і волі!

В Америці, чи то в Канаді,

В Європі теж вона звучить!

Вона, мов пісня колискова,

Яка в моїй душі бринить!

Ніч

Калюжна Альона

Ніч спустилася на крилах,

Наче вісник темної пори.

У неї чорна кров тече по жилах,

На Кривий Ріг вона спустилася згори.

Чарівна мантія її,

Накрила небо темно-синім.

Яскраві розкинула зірки

І правила диктує всі свої.

Ніч колискову проспівала

Та поснули люди,

А хто не спить, той дума.

Їм натхнення ніч дарує.

Та і вона проходить,

Місцем поступається

І ранок наш приходить

Й новий день починається.

Душа

Черкасова Анна

Таємна подруга-душа

Їй таємниці завжди довіряю,

І ті дверцята срібно-золоті,

Нікому і ніколи я не відчиняю

Моя душа політ фантазій,

У неї входять дивні мрії

Вона мене оберіга

І надає мені надії!

Коли зроблю я щось погане

То дуже голосно заплаче,

Але я точно завжди знаю

Вона розділить всі невдачі!

Душа мій янгол-охоронець

Моя цікава таємниця

І дуже чиста та прозора,

Мов українська та криниця

The Testament

Dig my grave and raise my barrow
By the Dnieper-side
In Ukraina, my own land,
A fair land and wide.
I will lie and watch the cornfields,
Listen through the years
To the river voices roaring,
Roaring in my ears.

When I hear the call
Of the racing flood,
Loud with hated blood,
I will leave them all,
Fields and hills; and force my way
Right up to the Throne
Where God sits alone;
Clasp His feet and pray…
But till that day
What is God to me?

Bury me, be done with me,
Rise and break your chain,
Water your new liberty
With blood for rain.
Then, in the mighty family
Of all men that are free,
May be sometimes, very softly
You will speak of me?

Матуся

Черкасова Анна

За що люблю тебе, я мамо?!

Чеснотам ліку всім не має!

Ти-янгол світлий, ніжний, милий,

Який мене охороняє

 

Життя дала мені ти мамо,!

Що є дорожче за життя?!

Піклуєшся весь час за мене,

За це так вдячна тобі я!

 

Найкраща в світі ти для мене!

А посмішка твоя ясна,

Мав цвіт калини неповторний

Який приносить нам весна!

 

До тебе ніжно пригорнуся,

У твої очі зазирну,

В них бачу я довготерпіння!

Тебе рідненька, я люблю

 

Бажаю днів лише щасливих

Щоб молодою ти була!

А ще, як гарний кущ калини

На радість рідним всім цвіла

Загадковий вівторок

Бурба Єва

Всі дні тижня для мене непомітні та буденні, а ось вівторок…

Саме у вівторок трапляються якісь незвичні події.

А почалося це так… Нарешті тато купив мені комп’ютер. Він заволодів повністю нашою увагою: новини, фільми, інтернет – все це він, комп’ютер, миттєво нам показував. А наш старий «дружбанчик» - телевізор стояв собі у курку, мов та сіра пляма і просто нудьгував. Ось так бути непотрібним – відчувати відповідальність за настрої своїх хазяїв, а потім залишитися без роботи!

Сумно… Телевізор поступово накопичував у своєму електронному тілі образу та чекав часу «Х». і цей час настав: комп’ютер, який уявляв себе генієм прогресу, одного дня отримав вірус і надовго замовк. Ми з татом замовили ремонтника, а поки що знову стали користуватися телевізором. Кожного вечора він весело блимав своїми червоними очима і був, мабуть, щасливий.

І ось, одного вівторка, вночі, я прокинулася від незрозумілих звуків. Відкривши очі, я нічого не побачила за те почула дивну розмову двох розумників: комп’ютера та телевізора. Комп’ютер бідкався на свою долю та вважав себе генієм техніки, а телевізор, як старший за віком, повчав його такими словами: «Ніколи не хвалися, не будь зверхнім до інших і тоді доля буде прихильною до тебе. Ось я, звичайний телевізор, працював довгі роки і зараз працюю, коли ти стоїш без діла».

А ще, з ранку в школі, я одержала гарні оцінки по тих предметах, які раніше ігнорувала. Ось така історія сталася в цей загадковий вівторок.

Мабуть, після цієї підслуханої розмови я перегляну свої погляди та ставлення до своїх близьких та друзів. Впевнена, що і наш геній – комп’ютер також почне краще ставитися до старого телевізора.

Казка про країну літер

Удовиченко Кирило

Десь дуже далеко була чарівна та загадкова країна літер, а звали цю країну Алфавіт. Ця країна була дуже велика. Літери жили в окремих будинках та майже не спілкувалися між собою. Це дуже непокоїло головну літеру А. І ось вона запропонувала  своїм помічникам та депутатським групам зібрати загальні збори, куди б прийшли всі букви.

І ось, в один із днів дійсно почалися загальні збори  букв. Коли вони всі сіли в залі на стільці, то побачили, що їх дуже багато. Пропозицій було багато: і побудувати атракціони, і купити багато телевізорів та комп'ютерів. Але раптом вийшла одна мешканка літера Я, та запропонувала літерам одну чарівну ідею, об'єднуватися в слова, і тут всі літери задумалися і вирішили, що це сама гарна і цікава ідея. Тоді літери почали складатися в слова: ліс, річка, вода, квіти, дерева, сонце, радість, посмішка, і ще багато інших слів. А потім слова стали  об'єднуватися в речення, потім в казки та оповідання. І так з'явилися нові чудові великі країни: країна слів, країна речень, країна казок та оповідань. І ще довго всі були вдячні літері Я за таку гарну і дуже цікаву ідею.

Усмішка

Іваницький Денис

Якось жив собі хлопчик Ясик. Він ніколи не усміхався, тому завжди був сумний і похмурий.  Та й в школі з ним ніхто не дружив, хоча Ясик не розумів чому. Однокласники Ясика думали, що йому не цікаво з ними спілкуватися, бо він, навіть не всміхається.

 Прийшов якось Ясик додому дуже засмучений, а батьки стали за- питувати в нього що сталося? Ясику довелося все розповісти їм.  Батьки вислухали Ясика, та й порадили йому частіше усміхатися і тоді йому буде легше спілкуватися зі своїми друзями.

 Наступного ранку Ясик пішов до школи і по дорозі зустрів своїх однокласників. Він посміхнувся до них і привітався. Та однокласники були дуже здивовані  його поведінкою, але всі усміхнулися йому і привіталися.

 З тих пір у Ясика склалися дуже добрі стосунки з друзями і він зрозумів, що без усмішки, як без сонечка неможливо жити. У кожної людини є своя посмішка, вона  не тільки прикрашає обличчя, а й зігріває серце.

 

Півник

Грицай Лев

Якось влітку, ми з татом поїхали у село до бабусі. Відчинивши двері, вона дуже зраділа, побачивши нас на порозі.  Бабуся, взагалі, любить пригощати всіх своїх гостей чимось смачненьким, а коли до неї приїжджаю я, - то це завжди щось особливе. Ось і цього разу, поласувавши бабусиними смаколиками — галушками, пиріжками, варениками, я пішов гуляти з  місцевими хлопчиками. З ними завжди цікаво і весело, тому я зовсім не помітив, як швидко пролетів час.

Вже сутеніло, коли ми з татом прямували до автостанції. Аж раптом, на дорозі ми зустріли маленького півника з    поломаним крильцем. Він був такий безпомічний... Звичайно, не роздумуючи, ми посадили його до кошика з бабусиними гостинцями і повезли до себе додому.

Побачивши нас з півником, мама спитала: “А це, що за сюрприз?” І ми з татом все розповіли мамі, а потім почали лікувати півника.

Пройшло два тижні, і наш півник став здоровим. Усі разом ми вирішили, що найкраще йому буде у селі, і тому, на вихідних поїхали до бабусі. “Бабусю, дивись якого півника ми тобі привезли!”- вигукнув я, коли вона відчинила нам двері. А бабуся лише долонями сплеснула: “Так це ж мій півник! Бровко! А я його шукала, шукала...” - і пустила півника до його друзів-курчат.

Ось так, і закінчились пригоди півника Бровка.

Замальовка «Осінь»

Марчук Настя

Прийшла осінь. Листя покрилося жовтим кольором. Стало холодніше. На вулиці йде маленький дощик. Листя падають з дерев, люди одягаються в  теплі курточки, чоботи, штани, рукавички, шапки і шарфи. Вітерець тихо гойдає гілки дерев. Восени, як виходиш на вулицю, то здається, що ти опинився в прекрасному лісі, який розфарбований різними кольорами. І так хочеться дивитися на цей дивовижний ліс завжди. А ще, коли дощ закінчується, то можна побігати  по калюжах в черевиках. Це все дуже весело робити. Ось чому я люблю чарівницю – осінь, і я думаю що ви теж!

Ведуча:

Самий найкращий день тижня - «Казкова субота», по якій нас буде супроводжувати Казкова фея .

Один день з життя Лайфа

Лосюк Назар

В цьому році мій день народження, як мені раніше здавалося виявився найщасливішим . Нарешті тато і мама виконали мою «блакитну мрію» - купили песика-таксу. Ми довго думали, як назвати нашого нового члена сім’ї і вирішили дати йому кличку коротко і просто – «Лайф».

Спочатку Лайф був смирний та спокійний, але це було вдень. А ось вночі нас чекали справжні іспити на терпіння: наш песик скиглив; через кожну годину ми брали його на руки та втішали. Та це була тільки перша наша спільна ніч. О шостій ранку нарешті Лайф заспокоївся, а нам було не дуже весело. В школі я майже всі уроки продрімав на останній парті, а з шостого уроку відпросився та пішов додому. Ніколи не думав, що з собакою будуть такі проблеми.

День за днем Лайф підростав. Кожен день ми виходили з ним на прогулянку. Але і на вулиці він мене кожного разу дивує. Вулиця для нього – це немов би якийсь невідомий всесвіт, Лайф хоче його пізнати своєрідною поведінкою; лягає в траву і ніби до чогось прислуховується, чи може звикає до нових звуків. Песик стає дорослим та починає розуміти, що нам треба вночі відпочивати.

Нещодавно був такий собі кумедний випадок: за стіною сусідка бабуся Олена, щось переставляла та грюкала. Лайф довго слухав, а потім почав голосно гавкати і грім за стіною затих. « Оце справжній сторожовий пес!» - сказала матуся.

Я дивився на нього; маленький, справжня тоненька сосиска з допитливими оченятами, коротенькими ніжками та довгими вухами, але добре знає свою справу – охороняти своїх хазяїв. Ось виросте Лайф і тато візьме його на полювання, а там вже песик покаже повністю свою вдачу – привезуть матусі лисичку на комірець. А поки ще Лайф росте, навчається і дуже нас любить.

Кот Полосатик

Ляшевська Поліна

Жил один мальчик и любил он петь и сочинять ноты. И был у этого мальчика кот. Звали его Полосатик.

Но самое удивительное – наш Полосатик тоже начал петь. Сначала это было просто мурлыканье, а потом нота за нотой и кошачье «мяу» получилось очень музыкальным.

А еще Полосатик просто обожал сметану. Однажды мальчику пришла в голову песня. Он встал с кровати и начал писать ноты. Кот Полосатик захотел помочь ему. И начал дергать его за ногу. Мальчик улыбнулся и посадил его на стол. Кот мокнул свою лапу в чернила и положил лапу на лист, на котором его хозяин писал ноты.

Когда все ноты выстроились на нотном стане, Полосатик вздохнул и промурлыкал просто «ля». Вот такая удивительная история случилась с мальчиком и его Полосатиком.

Горобці – мандрівники

Коршенко Настя

В чарівних Карпатах, де гори неймовірних висот, куди люди приїжджають відпочивати на літо, одного дня голосно гомоніли горобці. Чому, ми дізнаємося трохи пізніше.

 Горобців там було дуже багато. Це була величезна родина. Скажімо так, якщо б горобці  вирішили зробити своє родинне дерево, то це, напевно, був би баобаб. Більше того, у кожного в родині були власні звички та особливості, кожний був незвичайний. Ось, наприклад, дідуган Фасоль. Та ні, він не любив овочі, тим паче квасолю. Але деякі кажуть, що у юні роки він дуже гарно співав, особливо ноти – «фа» та «соль». Деякі, навіть, рівняли його з солов'єм, але, на жаль, зараз, коли він починав співати, виходив лише неприємний скрежіт. Або, ще зовсім мала дівчинка – горобець Бантик, у якої на шиї була пляма у вигляді бантика. Чи Сонечко, у якої яскраво-коричневе, майже жовте пір'ячко. Є ще Пухнахвіст, Здоровань, Світлинка, Щасливчик та багато, багато інших. Якщо б я перерахувала їх усіх, то це була б розповідь про родину горобців.

 Як я вже казала, у всіх були свої дивацтва. Але самими дивними серед них були брати – близнюки – Чик та Чирик. «Ну і що в них дивного?» - напевно запитали ви. Навпаки зовсім звичайні. З такими ж звичайними іменами. Якщо б ви знали їх особливості, то ви назвали б їх Чоловікомовці, Людоспівальники або Україномовники, тому, що вони знали людську мову, а саме – українську.

 Улюбленим заняттям братів було підслуховувати туристів, які приїжджали  відпочивати. Горобці мріяли, що колись вони полетять у іншу країну або місто, а потім й зовсім будуть дуже багато мандрувати. Зараз була лише одна проблема  - куди поїхати спочатку? Це був дуже складний вибір. Тому, що це була їх перша подорож. А перша подорож повинна бути цікавою та приємною. Тому, що якщо вона буде не приємною, то потім і бажання подорожувати пропаде. Вони вже думали про Лас – Вегас , де багато цікавих лотерей, автоматів та розіграшів. Чи в Нью-Йорк, де багато вогників загоряються кожну ніч. Або, навіть, Рим – це столиця Італії.(Колись у Карпати приїжджав італієць, який привіз із собою піцу. Справжню італійську піцу, брати й стягнули шматочок. Такої смачної піци вони, ще не їли.)

 Чик та Чирик вже вирішили їхати у Італію. Навіть зібрали валізу, у яку запхали гроші, які вони стягнули у туристів. Вони не знали скільки їх там (не вміли рахувати), але горобці були впевнені хоча б на одну маленьку піцу їм обов’язково вистачить.

 Перед подорожжю брати вирішили ще трохи послухати туристів. Та зіткнулися з людьми які гаряче щось обговорювали.

-А у Львові – багато смачного шоколаду!-говорив перший;

-А у Кривому Розі багато парків та ігрових майданчиків – казав другий

- Ну та й що! У Львові є пам’ятки культури.

- У Кривому Розі теж – не здавався другий

- А  у нас старе древнє місто – відстоював свою думку перший напевно львів'янин 

- А в нашому місті багато зелені, дерев, годівничок для птахів.

 На цьому розмова закінчилася. Туристи зійшлися на думці, що кожне місто гарне і порівнювати їх не можна.

 А от братів – близнюків дуже привабив Кривий Ріг. Шоколад вони не любили, на пам’ятки дивитись не хотіли, тому до Львова не проявляли ніякого інтересу. Хоча це дуже гарне місто.

 Після довгих обговорювань близнюки вирішили полетіти у Кривий Ріг. Їм там дуже сподобалось. І, навіть, потім коли вони дуже багато мандрували, вони не бачили міста гарнішого від Кривого Рогу.