Збірка " Рухливі ігри у підготовці юних волейболістів"

Про матеріал
У збірці зібрані прості й доступні рухливі ігри та естафети, для розвитку фізичних якостей, технічних умінь та навичок гри у волейбол, проведення яких не вимагає дорогого інвентарю та обладнання. Запропонований матеріал допоможе вчителям фізичної культури, тренерам у підготовці до уроків фізкультури, тренувань.
Перегляд файлу

Міністерство охорони  здоровя України

  Комунальний заклад

«Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 Рухливі ігри у підготовці юних волейболістів

 

 

Картинки по запросу картинки ыгри у волейболы

 

 

 

 

 

 

 

м. Берислав

 

 

Рухливі ігри у підготовці юних волейболістів,  37 с.

 

 

 

 

 

Укладач:  Федунова І. В. - спеціаліст вищої категорії, викладач з дисципліни  «Фізичне виховання»

 

 

 

Від укладача:

 

У збірці зібрані прості й доступні рухливі ігри та естафети, для розвитку фізичних якостей, технічних умінь та навичок гри у волейбол, проведення яких не вимагає дорогого інвентарю та обладнання. Запропонований матеріал допоможе вчителям фізичної культури, тренерам  у підготовці до уроків фізкультури, тренувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст


Вступ.

Розділ 1. Основні поняття про рухливі  ігри.

 

1. Організація рухливих ігор.

2. Керівництво процесом гри.

3. Підведення підсумків гри.

4. Спостереження за гравцями.

 

Розділ 2. Рухливі ігри для підвищення загальної фізичної підготовленості

1.Рухливі ігри для розвитку швидкості.

2.Рухливі ігри для  розвитку сили

3.Рухливі ігри для  розвитку витривалості.

 

 Розділ 3. Рухливі ігри в підготовці волейболістів.

1. Ігри з переміщеннями гравців і передачами м'яча.

2. Ігри з подачами м'яча і нападаючим ударом.

3. Ігри для тренування прийому м'яча.

4. Ігри на вдосконалення техніки блокування.

5. Ігри з тактичними діями.

 

Висновок.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ігри є елементом людської культури. У системі фізичного виховання дітей вони посідають значне місце, так як сприяють фізичному розвитку дитини. Підкреслюючи виняткове значення ігрової діяльності для всебічного розвитку дітей, А. С. Макаренко  писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі».

Розділ 1. Основні поняття про рухливі ігри.

       Гра - історично сформоване суспільне явище, самостійний вид діяльності, властивої людині. Ігрова діяльність дуже різноманітна: дитячі ігри з іграшками, настільні ігри, ігри хороводів, ігри рухливі, ігри спортивні. Гра може бути засобом самопізнання, розваги, відпочинку, засобом фізичного та загального соціального виховання, засобом спорту. Гра як елемент культури розвивається з усією культурою суспільства, задовольняючи різні потреби людей: у розвазі, у відпочинку, у розвитку духовних і фізичних сил. Ігрова діяльність є не тільки елементом культури, вона є корисним засобом виховання дітей і підлітків. Вона завжди цілеспрямована і характеризується різноманіттям цільових установок і мотивованих дій.

       Ігрова діяльність має багато спільного з працею. Але в процесі гри людина не створює матеріальних цінностей для задоволення життєвих потреб. Гра - дуже емоційна діяльність, тому вона представляє велику цінність у виховній роботі з дітьми та молоддю.

       Серед великої різноманітності ігор широко поширені у дітей та підлітків рухливі ігри. Вони і є предметом даної збірки. Характерною особливістю рухливих ігор є яскраво виражена роль рухів у змісті гри (бігу, стрибків, метань, кидків, передач і ловлі м'яча, опорів та ін.).  Ці рухові дії мотивовані її сюжетом (темою, ідеєю). Вони направляються на подолання різних труднощів, перешкод, поставлених на шляху досягнення мети гри.  Серед рухливих ігор розрізняють власне (елементарні) рухливі ігри та спортивні ігри. Власне (елементарні) рухливі ігри являють собою свідому ініціативну діяльність, спрямовану на досягнення умовної мети, добровільно встановленої самими граючими. Досягнення мети вимагає від граючих активних рухових дій, виконання яких залежить від творчості та ініціативи самих граючих (швидко добігти до мети, швидше кинути в ціль, швидко і вправно наздогнати «противника» або втекти від нього і т. д.). Рухові дії встановлюються правилами гри, виконання яких вимагає від граючих відповідного ініціативного поведінки в межах встановлених правил. Правила визначають характер перешкод і труднощів у грі на шляху досягнення мети. Від складності і кількості правил залежить і сама складність гри.

       Рухливі ігри не вимагають від учасників спеціальної підготовленості. Правила в них варіюються самими учасниками і керівниками в залежності від умов, в яких ігри проводяться. У них немає точно встановленого числа граючих, точного розміру площі, також варіюється інвентар (булави або кеглі, волейбольний або простий м'яч, маленькі м'ячі або мішечки з горохом, гімнастична або проста палиця і т. д.).

      Спортивні ігри - це найвищий ступінь рухливих ігор. Правила в них строго регламентовані, вони вимагають спеціальних майданчиків і устаткування. Характерним для спортивних ігор є складна техніка рухів і певна тактика поведінки в процесі гри. Це вимагає від учасників спеціальної підготовки, тренування. Кожна спортивна гра розрахована на точно встановлену кількість граючих, певний майданчик, інвентар. У деяких спортивних іграх необхідна спеціалізація окремих граючих (нападники, захисники, воротарі та ін.). Спортивні ігри вимагають спеціального суддівства відповідно твердим правилам тієї чи іншої гри. У деяких спортивних іграх правила дещо варіюються залежно від складу учасників (школярі або дорослі, юнаки або дівчата).

      Спортивні ігри є видом спорту. За ним проводяться змагання різного рангу. У підсумку змагань із спортивних ігор кращим гравцям присуджуються спортивні розряди і звання. Деякі рухливі ігри (наприклад,  «Городки», «Волейбол» тощо), залежно від цільової установки занять і способів їх організації, в одних випадках носять характер власне рухливих (елементарних) ігор, в інших проводяться як ігри спортивні. Наприклад, при випадковому зборі учасників (в будинках відпочинку, на гуляннях) вони носять характер власне рухливих ігор.

      Рухливі ігри використовуються як засіб загального фізичного виховання дітей, молоді, а також як засіб підготовки до спортивних ігор та інших видів спорту. Рухливі ігри можуть бути індивідуальними (одиночними), які найчастіше організовуються самими дітьми (гра в м'яч, зі скакалкою, в «класики», катання обруча та ін. Ігри можуть бути використані і педагогами-вихователями, і вожатими з метою організації дозвілля, активного відпочинку (на перервах, в групах подовженого дня та в інших випадках).

      Особливе педагогічне значення мають колективні (групові) рухливі ігри, в яких беруть участь групи граючих, класи, групи, спортивні секції. Всім колективним рухливим іграм притаманні елементи змагання (кожен за себе або кожен за свій колектив), а також взаємодопомога, взаємовиручка в інтересах досягнення встановленої мети.  Характерним для колективних ігор є постійна зміна ситуація у грі, що вимагає від граючих швидкості реакції. Тому в процесі гри весь час змінюються і взаємини: кожен прагне створити для себе або для свого колективу найбільш вигідне порівняно з «противником» положення. 

      Із участю  рухливих ігор  проводяться змагання. Їх можна проводити як окремі ігри, завдання в яких повинні відповідати фізичним можливостям учнів приблизно одного віку, однорідних класів. Але педагогічно цінніше проводити змагання по комплексу рухливих ігор, в які включаються різні ігри, які сприяють вихованню різних фізичних якостей і навичок. У змаганнях по комплексу рухливих ігор можуть брати участь діти різного віку, молодь і дорослі, але  ігрові завдання  у них повинні бути різними. Ця варіативність змагань  рухливими  іграми  значно відрізняє їх від змагань із спортивних ігор, де потрібні строго регламентовані правила і умови.

      Кожна рухлива гра має свої зміст, форму (побудова) і методичні особливості. Зміст рухової гри складають: сюжет (подібний або умовний задум, план гри), правила і рухові дії, що входять в гру для досягнення мети. Форма рухової гри - організація дій учасників, що надає можливість широкого вибору способів досягнення поставленої мети. В одних іграх учасники діють індивідуально або групами, домагаючись свого особистого інтересу, в інших - колективно, відстоюючи інтереси свого колективу, своєї команди.

      Методичні особливості гри залежать від її змісту і форми. Методичним особливостям рухливих ігор властиві:

а) образність;

б) самостійність дій з метою досягнення мети, яка обмежується  правилами;

в) творча ініціативність у діях відповідно до правил;

г) виконання окремих ролей у грі, згідно з її сюжетом, що встановлює певні взаємовідносини в колективі учасників гри;

д) раптовість, мінливість ситуації в грі, що вимагає від граючих швидкості реакції, ініціативи;

е) елементи змагань у грі, що вимагають повної мобілізації сил і підвищують емоційність гри;

є) зіштовхування протилежних інтересів у вирішенні ігрових «конфліктів», що створює високий емоційний тонус.

      Рухливі ігри є не тільки засобом, а й методом фізичного виховання. Поняття ігрового методу у вихованні відображає методичні особливості гри, тобто те, що відрізняє її в методичному відношенні від інших методів виховання (елемент змагань, сюжетність, образність, різноманітні способи досягнення мети, відносна самостійність дій). Ігровий метод використовується головним чином для комплексного вдосконалення рухів в ускладнених варіативних умовах. Рухливі ігри як засіб фізичного виховання і ігрового методу сприяють вихованню і вдосконаленню фізичних якостей. Крім того, у рухливих іграх удосконалюються і закріплюються природні рухи і окремі навички та вміння, набуті на заняттях гімнастикою, легкою атлетикою, лижним, ковзанярським та іншими видами спорту.

 

1. Організація рухливих ігор.

       Від керівника грою, його уміння "подати гру", створити настрій, пояснити гру і провести її з дітьми залежить дуже багато, в тому разі і та корисна задача, яка визначається педагогічною задачею.

 При виборі гри керівник повинен враховувати першочергово:

- склад групи – вік дітей, їх розвиток і фізичну підготовку;

- кількість гравців (20-25 чол.);

- наявність посібників та інвентарю;

- місце проведення, кліматичні умови.

2. Керівництво процесом гри.

       Керівнику , пояснюючи гру, кожного разу необхідно знаходити для цього найбільш вигідне місце так, щоб його усі бачили і чули, а сам він зміг би контролювати всіх гравців.

      Гравців необхідно шикувати так, щоб вони краще сприймали гру, а викладач міг контролювати їх поведінку і швидко перешиковувати для майбутньої гри.

      Шикування для початку гри інколи може залишатись таким же, як і для пояснення гри. Якщо гра добре знайома студентам і не потребує нового її пояснення, можна шикувати групу для початку гри до пояснення. У більшості випадків для початку гри необхідно спеціально шикувати гравців. Шикування гравців перед грою може бути у шеренгах, колах, колонах, квадратах і вільне. Це пов’язано з визначенням місць, з розміщенням окремих гравців та інше.

       Виконання обов’язків водячого має велике виховне значення для гравців. Тому рекомендується призначати студентів по черзі водячими на кожну гру. Від того, хто буде виконувати цю роль, в цілому залежить і вирішення задач, які стоять перед кожною грою.

Способи вибору водячого:

- за призначенням викладача. Цей спосіб застосовується коли діти погано знають один одного, коли мало часу або коли водячий призначається керівником у виховних цілях. Перевага способу – швидкість вибору, недоліки – гравці  не приймають активної участі та їх ініціатива пригноблена;

- за вибором гравців – один з найбільш вдалих способів вибору водячого. Перевага способу у педагогічному відношенні в тому, що він виявляє бажання гравців, внаслідок чого завжди вибирається найбільш кращий  водячий;

- за жеребкуванням – "тягнути палиці", а також можна застосовувати метання м’яча, палки та інше. Існує багато способів жеребкування, знайомих дітям. Визначення водячого цим способом не завжди вдале, але якраз цей спосіб не порушує суперечок;

- вибір водячого шляхом лічилки – тривалий за часом, тому цим способом користуються в іграх, які проводяться в неурочних формах занять.

Можна призначити водячих і за підсумками попередніх ігор. В цьому разі водячим стає гравець, який виявив себе у попередніх іграх більш спритним, швидким, кмітливим. Перевага способу – стимулює дії дітей у грі. Недоліки способу – в ролі водячого не зможуть побувати менш фізично розвинуті діти.

      Всі визначені способи вибору водячого потрібно чергувати в залежності від умов занять, кількості гравців, їх віку, від настрою та інше. В організації командних ігор значна роль відводиться капітанам команд, які являються безпосередніми помічниками викладача. Капітанів вибирають, коли команди вже сформовані. Тільки при розподілі на команди шляхом вибору й шляхом зговору, капітанів обирають заздалегідь.

Способи вибору капітанів:

Капітанів може призначити викладач, коли він добре знає можливості студентів. Капітанів можуть вибирати самі студенти – цим вони привчаються оцінювати один одного по - гідності, виявляючи довіру своєму товаришу, і в цей же час спонукають обраного капітана до більшої відповідальності. Інколи викладач призначає капітаном того або іншого студента у виховних цілях – пасивних у грі, або легко збуджуваних, нестриманих. Доручаючи їм відповідальну роль, керівник сприяє вихованню у таких дітей необхідних рис характеру.

      При організації командних ігор істотне значення має розподіл гравців на команди.

Способи розподілу гравців на команди:

-  шляхом розрахунку: на "перший-другий" і т.д;

-  шляхом зговору: оповідають свої назви і т.д;

-  за розподілом керівника: якщо він достатньо вивчив можливості дітей;

- за вибором капітанів – найбільше цікавий спосіб у педагогічному відношенні, забезпечує рівність команд.

      На відміну від судді у спортивних іграх при організації рухливих ігор у її керівника більше прав. Він може зупинити гру і зробити гравцям вказівку з техніки виконання ігрових дій, звернути увагу на тактику. Однак, поряд з цим, він представляє гравцям максимум ініціативи і залишається неупередженим, об'єктивним суддею.

      Обов'язок керівника - почати гру, розумно її дозувати і вчасно закінчити.

 Пояснення гри:

Пояснюючи гру, потрібно її назвати, поставити завдання гри, пояснити правила. Пояснення не може бути стандартним і залежить від віку, підготовленості гравців, від виду і характеру гри.

Вимоги до пояснення гри:

      Пояснення повинно бути точним, ясним і небагатослівним, логічним, динамічним, в окремих випадках супроводжуватись показом, з урахуванням настрою гравців.

    Пояснюючи гру, необхідно враховувати словарний запас, знання і навички гравців  і не обтягувати  їх незнайомими термінами. Якщо треба ввести нове слово, або поняття при поясненні гри, їх треба пояснити. Пояснюючи гру, треба вміло і дуже обережно користуватися словом (торкатися, а не штовхати).

      Викладач повинен заздалегідь намітити способи пояснення гри, яка частина пояснення буде посилена і якими словами. Від них, у значній мірі, буде залежить,  яке буде сприйняття гри і як гравці будуть діяти у грі. Про це не треба забувати, формуючи правила гри. Можна необережним словом підштовхнути гравця на не бажані дії,  або навіть, до грубої поведінки.

Способи пояснення гри:

-  образна розповідь, іноді яскравий,  з елементами казки, яким пояснюють дії;

-  пояснення гри по частинам;

- докладний опис гри, у який викладач яскраво виділяє особливості взаємодій гравців і детально пояснює правила;

-  стислий опис завдання.

      Усі охарактеризовані вище способи пояснення гри надані як орієнтовані. У своїй практиці викладач може знайти і застосувати багато інших прийомів. Але, готуючись до гри, викладач повинен додержуватися усіх основних вимог до пояснення гри.

Швидко починати гру одразу після пояснення, допустимо тільки в таких випадках:

-  якщо гра знайома гравцям;

- якщо гра елементарна, вміщує невелику кількість правил, не потребує багато часу на організацію гравців;

-  якщо гра багато раз повторювалась;

-  на заняттях з учнями старших класів та студентів.

      При навчанні та проведенні рухливих ігор рекомендується об’єднувати різні команди та сигнали для того, щоб тренувати гравців у точності рухових відповідей на різні вимоги.

Команди та сигнали до гри:

Стислі команди у владній формі: "Біжи!",  "Ширше!",  "Починай!".

Сигнали : хлопок, удар у бубен, дзвоник, свисток та інше.

Команди, які потребують витримки: "Раз, два, три!", "Увага, марш!", "Підготуватись, увага, марш!".

Гра закінчується:

-  по закінченню часу, відведеному на гру;

-  при досягненні визначеного результату;

-  при виконанні установленої кількості спроб.

Показники для зупинення гри:

-  суб'єктивні – у разі стомлення, першими ознаками якого є блідість, блиск очей, перезбудження, порушення координації, погіршення уваги, апатія, сонливість;

-  об'єктивні – часте порушення правил.

3. Підведення підсумків гри.

      Після кожної гри обов'язково потрібно підвести підсумки. Частіше усього оцінює гру виклакдач, але  інколи це можуть зробити і гравці

Підсумки не командної гри:

-  сказати, як засвоєна гра в цілому;

-  оцінити гру окремих гравців.

Підсумки командної гри:

-  оголошується загальний результат гри;

-  вказуються позитивні і негативні моменти у діях гравців;

-  оцінках дій окремих гравців у командах.

      Розбираючи підсумки гри, необхідно розкривати причини недоліків у підготовці колективу і вказувати шляхи їх усунення. Необхідно, щоб гравці систематично і активно обговорювали підсумки гри: іноді можна доручити їм самостійно розібрати проведену гру, що підвищує їх активність і веде до кращого розуміння оцінок результатів на змаганнях.

       Викладачу необхідно частіше підкреслювати краще в діях і вчинках гравців, обов’язково також і засуджувати негативні сторони, виявлені по ходу гри (порушення правил, грубість). Потрібно навчити учасників гри радіти загальному успіху і засмучуватись невдачам.

Оцінюючи дію гравців, викладач виховує у них упевненість у своїх силах і наполегливість у подоланні труднощів. У схвалюванні і вказівках про способи виправлення помилок, особливо потребують гравці, недостатньо впевнені у собі.

       Оцінюючи дії і вчинки у грі, необхідно бути обережним і продумано вибирати слова похвали і засудження. Ця педагогічна вимога відома і законна для всіх занять у закладі.

       Зауваження про порушення правил робляться як нагадування про правила гри, роз’яснення їх значення. Як наполеглива вимога підкоритися правилу і, нарешті, як осудження порушнику правил. Зауваження і вказівки про виправлення помилок робляться як по ходу гри, так і після неї, коли підводяться підсумки гри. Зауваження про поведінку окремих учасників і команд в цілому робляться у вигляді похвали і засудження під час гри.

4. Спостереження за гравцями. 
       Не слід забувати, що характер емоцій в грі (активний) не сприяє в ході її проведення нових точних, тонких, координованих рухів, з чим пов'язана спортивна техніка. Ось чому рухлива гра може бути застосована в тренувальному занятті (з включенням елементів техніки) в тому випадку, якщо ці елементи попередньо розучені. У грі ж створюються передумови не тільки для точного, а й швидкого виконання рухових дій. У зв'язку з вищесказаним, можна зробити висновок, що спочатку керівнику слід давати в грі завдання: хто правильніше, хто точніше, хто менше здійснить помилок, а вже після цього - хто швидше, хто більше і т. д.  У процесі проведення різнопланових ігор тренер може провести ряд важливих для себе спостережень за поведінкою гравців, уточнити особливості їхнього характеру, темпераменту, фізичні можливості. Він може оцінити:

- загальний фізичний розвиток спортсмена;

- ступінь розвитку окремих фізичних якостей;

- здатність поєднувати якісні показники спортивного рухового акту (сила, швидкість, витривалість);

- здатність концентрувати увагу (за наявності сторонніх подразників);

- прояв спортсменом ініціативи та наполегливості;

- прояв боягузтва, нерішучості;

- ставлення до суперників по грі;

- ставлення до партнерів по команді (терпимість, взаємодопомога);

- ставлення до власних помилок, їх виправлення під час повторної гри;

- загальну дисциплінованість, вимогливість до себе;

- ставлення до перемоги, поразки і т. п.

       Ці спостереження можуть мати значення для подальшої роботи тренера зі спортсменом, як в освітньому, так і у виховному плані.

 

Розділ 2. Рухливі ігри для підвищення загальної фізичної підготовленості .

Під  загальною  фізичною  підготовкою  розуміють  розвиток  основних фізичних  якостей,  вдосконалення  функціональної  діяльності  організму, засвоєння  великої  кількості  багато  чисельних  рухових  навичок.  Загальна фізична  підготовка волейболістів складає  основу  для  спеціальної  та технічної підготовки.   Вона забезпечує  різнобічний  розвиток  сили,  швидкості,  витривалості,  спритності, гнучкості.  В  наш  час  практикою  і  дослідами  доведено,  що  фізичні  якості найбільш  успішно  розвиваються  в  тому  випадку,  якщо  заняття  проводять комплексним методом. Це значить, що на заняттях застосовуються різні засоби (вправи  і  ігри), які  передбачають одночасно  розвиток  швидкості,  сили, витривалості, спритності, а не одного з цих компонентів. І навпаки, відсутність різнобічної роботи над розвитком однієї  з якостей або вузької групи навичок, значно  знижує  руховий  діапазон,  послаблює  розвиток  координаційних здібностей  учасників.  Рухливі  ігри,  ігровий  метод  в  силу належних  їм  особливостей  є  ефективним  засобом  комплексного вдосконалення  рухової  діяльності.  В  більшій  мірі  вони  дозволяють вдосконалювати  такі  якості,  як  спритність,  швидкість  рухливої  реакції, витривалість,  силу.  Безпосередньо  рухливими  іграми  можливо  впливати  не тільки  на  якість  виконаних  вправ  але   й  на  такі   кількісні  показники,  як швидкість  і  витривалість  при  виконанні  бігу,  довжина і висота в стрибках тощо, незважаючи на  те,  що  декотрі  ігри  часто  включають  дії,  переважно направлені  на  вдосконалення  одного  з  рухливих  якостей  їх  потрібно розглядати,  як  вправи  загального  фізичного  впливу.  Для  ігор  з  елементами силової  боротьби,  як  правило,  характерно  проявлення  витривалості  і спритності.  Без  цього  одноборство  не має  сенсу,  тому,  класифікуючи  ігри  по фізичним  якостям, ми маємо на  увазі,  на  саме переважне проявлення  одного  з них.

Навантаження в грі регулюється зменшенням або збільшенням загальної рухливості  учасників.  Існують  різні  методичні  прийоми  для  зміни навантаження в грі: слід влаштовувати короткочасні перерви, використовуючи їх  для  обговорення  помилок,  підраховування  очок,  уточнення  дистанції  для пробіжок,  зменшення  кількості  повторів  тощо.  Можливо  і  збільшувати рухливість учасників гри, збільшуючи кількість перепон, дистанцій перебіжок, розділяючи учасників підгруп. Бажано, щоб всі учасники докладали приблизно рівні  зусилля,  тому  вилучати  з  гри  тих, що програли  не  слід,  а  рекомендується нараховувати  їм  штрафні  очки.  Навантаження  в  грі  можливо  дозувати  і  за рахунок  наступних моментів:  - збільшення  чи  зменшення майданчика  для  гри;

- зміни  характеру  вправ (гра  з  інтенсивними,  швидкими  діями,  з  більш повільними діями);

- зміною декотрих правил в плані збільшення або зменшення часу на  гру, а також кількості повторів;

- зниження або прискорення темпу гри.

Все  вище  сказане  дозволяє  стверджувати,  що  рухливі  ігри  являються діючим  засобом  в  ряді  інших  засобів  підвищення  загальної  фізичної підготовленості  гравців.

1.Рухливі ігри для розвитку швидкості.

«Ловці». Учасники розподіляються на дві команди, кожна з яких розташовується на своїй половині майданчика. В складі кожної команди є два гравця – «ловці».  По  сигналу «ловці»,  взявшись  за  руки,  починають переслідувати гравців суперника з таким розрахунком, щоб замкнути навколо них руки. Гравець, навколо якого «ловці» замкнули руки, рахується зловленим і  вибуває з гри. Гра продовжується 3  хв., після  чого підраховується  кількість учасників, які  залишилися в кожній команді. Перемагає команда «ловці» якої зможуть зловити більшу кількість гравців. 

«День і ніч». В середині майданчика малюються дві паралельні лінії на відстані 1-15 м одна від одної. Учасники розподіляються на дві рівні команди, гравці яких шикуються на своїх лініях в шеренгу обличчям один до одного. Одна команда  отримує  назву «День», друга – «Ніч».  Викладач  знаходиться  збоку  майданчика  так, щоб  всі гравці  його  бачили  і  виконує  різні  гімнастичні  вправи,  які  всі  учасники обов`язково за ним повинні повторювати. Раптом він каже: «День». Гравці цієї команди повинні  стрімко тікати  за лицьову лінію свого майданчика, а  гравці команди «Ніч»  повинні  наздогнати  їх  і  доторкнутися  до гравця в межах майданчика. За кожного зловленого гравця нараховується штрафне очко. Потім команди знов стають в вихідне положення і гра продовжується. Гра ведеться до певної кількості штрафних очок або на час. Виграє команда, яка набере меншу кількість штрафних очок.

«Виклик номерів». Група розподіляється на команди. Гравці кожної команди сідають верхи  на окремі гімнастичні лави, які стоять за загальною лінією старту на відстані 4 м одна  від одної. В кожній команді  гравці розраховуються по порядку номерів. Супроти  кожної лави в кінці майданчика стоїть стійка, яку потрібно оббігати. Викладач показує різні рухи  котрі  учасники  повинні  за  ним повторювати. Раптом він називає номер. Гравці під цим номером  вскочивши, добігають до стійки розвороту і прагнуть швидше  зайняти  свої місця  на  лаві. Хто скоріше це зробить,  отримує  виграшне  очко,  потім  гра  продовжується. Виграє команда, гравці якої наберуть найбільшу кількість очок.

«Ривок за м`ячем»

Викладач  з  м`ячем   в  руках  займає  місце  між  двома  командами,  гравці  яких  розраховуються  по  порядку.  Кидаючи   м`яч  вперед, вчитель  називає  один  з  номерів –  два  гравця  під  цим  номером  біжать  за м`ячем. Той хто першим заволодіє ним приносить команді, за яку він виступає, очко. Перемагає команда, гравці якої швидше наберуть 10 очок.

«Підсічка  скакалкою». Гравці  двох  команд  роблять  коло  з  таким розрахунком, щоб гравець однієї команди стояв між гравцями другої. В центрі кола стає викладач  зі скакалкою в руках. Він, крутячи скакалку, утримує  її за один  кінець,  другий  кінець  описує  коло  над  підлогою,  гравець,  якого торкнеться  скакалка,  отримує штрафне  очко.  Гра  проводиться  на  протязі 3-4 хв.  Виграє  команда,  гравці  якої  отримують  меншу  кількість штрафних  очок. Для того, щоб гравці були весь час в радіусі руху скакалки, визначається коло, з  якого  виходити  не  можна.  Скакалку  треба  крутити  рівномірно,  поступово піднімаючи  її  догори. Цю  гру  можна  провести  з  вибуванням,  гравець,  якого торкнулась скакалка, вибуває. В цьому випадку перемагає  команда, у якої по закінченню часу залишається більше гравців.

«Зміна табору». Група розподіляється на дві команди, гравці яких шикуються в  шеренги  обличчям один  до одного. За лицьовими  лініями  майданчика.  За сигналом, гравці кожної команди прагнуть якомога  скоріше перебігти за лінію  протилежної команди. Виграшне очко присуджується  тій команді, гравці якої в повному складі виконують завдання,. Потім вони візьмуться за руки  і гучно скажуть «Є»!  Гравці  виконують 12– 15  пробіжок   з  інтервалами  для відпочинку. Перемагає команда, учасники якої наберуть більшу кількість очок.   Перед  стартом,  слід  розімкнути  гравців,  щоб  під  час  руху  не  було зіткнень. Кожний учасник повинен оббігати свого суперника з правої сторони. В залежності від фізичної підготовки команд, встановлюється дистанція бігу  і кількість перебіжок. Гру можливо урізноманітнити за рахунок зміни вихідного положення (з  положення  низького  старту,  сидячи  на  підлозі,  знаходячись спиною до напрямку руху, знаходячись в положенні упору лежачи і т.д.).

«Зустрічна естафета з булавами». Гравці кожної команди розподіляються на дві  групи  і шикуються,  як  для зустрічної естафети. Відстань  між  колонами 20–25м. По довжині цієї дистанції  рівномірно розставлені булави по кількості учасників  в  кожній  команді.  На  стартовій  лінії  перед  кожною  зустрічною колоною  встановлюється  обруч  на  підставці.  По  сигналу   направляючий першої групи скаче через свій обруч, хапає найдальшу булаву і проскакує через обруч  протилежної (зустрічної)  колони.  Потім  стартує  направляючий  другої групи. Він робить теж саме, підхопивши  дальню булаву. Гра продовжується до того часу, поки  гравці не позбирають всі булави. Виграє команда,  гравці якої зроблять це скоріше.

«Візьми булаву». Гравці двох команд розташовуються в шеренги обличчям один до одного на протилежних майданчиках і розраховуються за порядком номерів. На  лівому  фланзі  кожної  шеренги  в  куті  майданчика  встановлюють  стійку повороту. На  середині  майданчика  встановлюють  табуретку,  на  яку  ставлять булаву (городок, набивний  м`яч). Викладач називає номер і гравці обох команд під  цим  номером  стрімко  біжать   до  стійки  повороту  протилежної шеренги, оббігають її і стрибаючи на одній нозі, стараються схопити з табурету булаву, за  що  команді  нараховується  очко.  Виграє  та  команда,  яка  набере  більшу кількість очок.

«Захопи  коло». Гравці  розподіляються  на 2-4  рівні  команди.  В  центрі майданчика  малюється  коло  діаметром 1-2  м.  Гравці  команди,  взявши  один одного  за  руки,  створюють  окремі  кола.  При  цьому  вони  знаходяться  на однаковій  відстані  від  кола  намальованого  на  підлозі.  За  сигналом гравці, продовжуючи   триматись  за  руки,  стараються швидше  зайняти  місце  в  колі, витісняючи звідти гравців другої команди. Виграє команда яка зробить це, не розірвавши  своє  коло.  Команда, гравці якої під  час гри роз`єднають руки, вибуває.

 «Злови  палку». Гравці  стоять  по  колу  в 4  кроках  від  розвідного,  який притримує  рукою  поставлену  вертикально  на  підлогу  гімнастичну  палку (накривши її зверху долонею). Всі гравці мають порядкові номера, в тому числі і розвідний, який оголошує один  з номерів  і відбігає назад. Названий  гравець повинен встигнути схопити палку, не дозволивши їй впасти. Якщо він не зміг цього зробити, то займає місце розвідного, а той займає місце в  його  колі.  А  якщо  він  встиг,  то  розвідний  не  змінюється,  гравці  можуть розташовуватись лицем, спиною або боком до центра кола. Перемагає (після 3–5 хв. гри) гравець, який ні одного разу не був в ролі розвідного.

«Кругове полювання». Гравці розділившись на дві  команди, створюють два кола. Зовнішнє і внутрішнє. За  сигналом  вони  рухаються приставними  кроками  або  стрибками  в  різні сторони. За  другим  сигналом  гравці  зовнішнього  кола  розбігаються,  а  гравці внутрішнього  кола  роблять  спробу  доторкнутися  до  них,  переслідуючи  їх  по всьому  майданчику,  коли  всі  гравці  будуть  спіймані,  команди  міняються ролями  і  гра   повторюється.  Виграє  команда,  яка  в  коротший  час  зуміє спіймати гравців другої команди. Ловити дозволяється тільки того гравця, який стояв напроти наздоганяю чого на початку гри.

2.Рухливі ігри для  розвитку сили

«Змагання тачок». Гравці  команди  розподілившись  по  парам  встають  за  лінією  старту.  Один гравець приймає положення в упорі лежачи і розводить ноги на ширині плечей. Партнер  тримає  його  за  ноги.  За  сигналом  вчителя  гравці  кожної  команди котять «тачки»  вперед:  ті,  що  знаходяться  в  упорі  лежачи,  перебирають руками. Коли «водій»  тачки  перетне  лінію фінішу (10-15м)  гравці міняються ролями  і  повертаються  назад.  Наступна  пара  виходить  вперед,  як  тільки гравець з «тачкою» перетне лінію старту.

«Зайці і моржі». На протилежних сторонах майданчика за лінією «дому» розташовуються шеренгами один до одного дві команди. Гравці  присідають  і кладуть руки на коліна.  За  сигналом  всі  гравці,  стрибаючи  напівсидячи (так  як зайці) пересуваються  вперед,  намагаючись  скоріше  перетнути  лінію  протилежного «дому», назад  гравці пересуваються  в  упорі  лежачи, перебираючи  руками (як «моржі»). Команда, гравці якої першими перетнули лінію старту перемагають.

«Перетягування канату». На  канаті позначається середина, а на підлозі, під позначкою  на канаті,  проводиться  поперек  центральна  лінія.  Кожна  з  двох команд береться за свою половину канату. Гравці стоять по обидві сторони та(через одного):  гравці,  які  стоять  з  лівої  сторони  закріпляють  під  правим ліктем, з правої сторони під лівим  ліктем, сильно тримаючи канат руками. За сигналом починається перетягування канату. Виграє команда,  яка  з  трьох разів двічі перетягне суперника за трьох метрову лінію, позначену по обидві сторони від  центральної  лінії.  Починати  і  закінчувати  перетягування канату дозволяється  тільки  за  сигналом  викладача.  До  другого  сигналу відпускати канат не можна. Час перетягування канату не повинен перевищувати 60-90 сек. Якщо по закінченню терміну результат перетягування залишається невизначеним, викладач повинен закінчити гру і оголосити нічию.

«Перетягування в парах». На майданчику  малюють  три паралельні лінії на відстані 3 м одна від одної. Гравці  стають  шеренгами  за  лініями,  поділившись  (згідно  вагових «категорій»)  парами.  За  сигналом  пари  підходять  до  середньої  лінії  і  беруть один  одного  за  кінцівки  рук,  за наступним сигналом  кожний  намагається   перетягнути свого  суперника  за  лінію  свого «дому».  Той  хто  програв  стає «полоненим». Після  закінчення  перетягувань,  підраховується  кількість «полонених»  і  їх відпускають  в  свої  команди.  Правилами  забороняється  відпускати  руку суперника  під  час  одноборства.  Гравець,  який  порушив  правила,  стає «полоненим». 

 «Боротьба  вершників». В  кожній з двох команд гравці розподіляються на пари.  «Вершники» сідають  на  плечі «коней» і команди  шикуються біля середньої лінії.  За  сигналом  починається  боротьба «вершників».  Кожний намагається  схопити  свого  суперника  і  стягнути  з «коня»,  залишаючись  при цьому  в «сідлі». «Коні»  участі  в  боротьбі  не  приймають,  вони  намагаються лише втриматися на ногах. Якщо обидва «вершника» вибиті з «сідла», поразка зараховується тому, хто доторкнувся підлоги першим. Потім гравці міняються ролями і гра проводиться ще один раз. Гра проводиться на гімнастичних матах.

 «Виштовхни  з  кола». В  коло  діаметром 2 м  входять 2  гравця,  кожний  представляє  свою  команду.  Гравці,  які  змагаються  беруться  руками  за гімнастичну палку (права рука у кожного  зовні). За  сигналом вони починають боротьбу,  намагаючись  з  допомогою  палки  (відпускати  і  перевертати  яку  не можна) виштовхнути суперника за межі кола.  Гравець, який перейшов  лінію, виходить  із  гри  і  віддає  переможне  очко   супернику.  Потім  змагаються  інші представники команд. Підсумок гри підводиться за набраними очкам. 

«Втягни в коло». По середині майданчика малюються два кола (один в другому) діаметром 1 і 2 м.  Всі  гравці  роблять  велике  коло,  міцно  тримаючись  за  руки.  За  сигналом учасники пересуваючись по колу, намагаються втягнути в нього своїх сусідів. Втягувати  в  коло  дозволяється  тільки  руками.  Той,  хто  перетне  лінію, що визначає  велике  коло,  хоча  б  однією  ногою,  вибуває  з  гри.  Гравці, рятуючись  намагаються  перестрибнути  велике  коло,  щоб  потрапити  в  мале коло  або  зробити  крок  через  нього,  так щоб  не  розімкнути  руки.  Гравці,  які розімкнули руки під час того, як вони робили крок через коло, обидва виходять з гри. Гравці жодного разу не втягнуті в коло, рахуються переможцями. Гравці, які залишилися  і не можуть замкнути велике коло, стають навколо малого кола і втягують в нього. В цьому випадку врятуватися від втягування неможливо.

«Переміна місць в упорі лежачи»

Гравці розподіляються на дві команди. На двох протилежних  сторонах майданчика,  роблять  розмітку  кордонів  для  двох команд. Одна команда стає за одною позначкою, друга за другою. Відстань між командами 8-10м.  За  сигналом  гравці  швидко  приймають  положення  упору лежачи  ззаду  і починають  пересуватися  вперед.  Перемагає  команда,  яка скоріше займе місце на протилежному кордоні. Пересування можна проводити різними  способами:  переставляючи  руки  і  ноги,  переставляючи  руки  і ковзаючи  на  п`ятках.  Треба  слідкувати  за  тим, щоб  гравці  не  заважали  один одному і пересувалися  умовним способом.

«Естафета  з  обміном м`ячів». Гравці розподіляються  на 2-4  команди,  які шикуються  за  лінією  старту  в  колону  по  одному. Біля  ніг  перших  гравців  на підлозі лежать  2 набивних м`яча. На відстані 15-20м від лінії старту, напроти кожної колони  малюється невелике коло, в якому лежать два набивних м`яча. За  сигналом перші  гравці  команд  беруть  м`ячі  і,  стрибаючи  на  двох  ногах, досягають кола з набивними м`ячами, кладуть свої м`ячі в коло, беруть м`ячі, які  лежать  в  колі  і  в  положенні   глибокого присіду повертаються  назад  і передають  м`ячі  наступним  гравцям  в  колонах.  Ті  роблять  теж  саме,  що  і попередні гравці. Перемагає команда, яка першою виконала завдання.

«Стонога». Гравці розподіляються на 2-4 команди (по 5-7 чоловік в кожній). Учасники шикуються в колону по одному паралельно одна до одної. Кожний учасник приймає положення упору лежачи і кладе ноги на плечі партнера (який стоїть позаду)  так, щоб його  голова  знаходилась між  гомілок.  Останній бере ноги  передостаннього,  як  тачку.  По  сигналу  всі   учасники  починають пересуватися  вперед,  переставляючи  руки.  Перемагає  команда,  яка  перша перетне лінію фінішу.

«Спиною  вперед».  На  майданчику  малюється  середня  лінія,  а  в 3–4м  по обидві сторони від неї дві лицьові. Всі гравці діляться на дві рівні по кількості і силам  команди.  Гравці шикуються  на  середній  лінії  спиною одна до одної. Гравці кожної команди беруть один одного під руки (в ліктьових суглобах).  За  сигналом учасники  однієї  команди  намагаються  спинами виштовхнути  гравців  другої  команди   за  бічну  лінію.  Виграє  команда,  яка виконає це завдання. У випадку роз`єднання рук, дозволяється їх з`єднати. Але при цьому команді нараховується штрафне очко. Варіант. Розмітка майданчика і шикування гравців – таке ж саме, тільки гравці сідають на підлогу, ноги нарізно.

Естафета «М`яч  в  центрі». Гравці  розподіляються  на 2  рівні команди і кожна створює своє коло. Учасники команди стають на відстані 1-2 м один від одного, розподіляються за порядком номерів. Перші номери стають в середині своїх кіл  і отримають по набивному м`ячу. За сигналом  гравець, який стоїть в центрі, кидає   набивний м`яч другому номеру, отримує від нього м`яч і кидає т третьому номеру і т.д. Коли гравець, який стоїть в центрі кола отримує м`яч від останнього  учасника,  він  передає  його  іншому  гравцю  і  міняється  з  ним місцями.  Другий  номер  також  починає  гру,  кидаючи  м`яч  третьому  гравцю, отримує  від  нього  і  передає  четвертому  і  т.д.  Потім  в  середину  стає  третій номер.  В  процесі  гри  учасники  повинні  по  черзі  бути  в  ролі  головного. Команда,  яка  закінчила  кидати   м`яч  раніше  другої  команди,  рахується переможницею.  Для  того,  щоб  гра  пройшла  чітко,  її  необхідно  один  раз провести,  як  тренувальну.  В  цій  грі  необхідно  по  два  судді –  для  кожної команди.  Якщо  за  неуважності  центрального  м`яч  минає   когось  з  гравців, треба  неодмінно   кинути  м`яч  цьому  учаснику  хоча  би  після  того,  як  він прийшов  по  колу.  Також  необхідно  слідкувати  за  тим,  щоб  наступні  гравці вчасно  виходили  на  середину.  Гравець,  який  втратив  або  не  спіймав   м`яч, повинен сам підняти його і продовжити гру.

Естафета «На буксир». Гравці однієї команди стають в колону по одному, тримаючись руками за складений вдвоє канат. Гравці другої команди беруться за вільні кінці канату і за сигналом починають тягнути суперників за лінію, яка проводиться в 4-5м від головного  гравця.  Викладач  визначає  час  за  який  команді,  яка  тягне  канат вдасться витягнути, направляючого команди суперника за лінію.

Естафета «Пересування на руках». Учасники діляться на 2 команди  і шикуються в паралельні шеренги на відстані 6-8 м одна від одної. За командою перший  в шерензі  приймає  положення  упору  лежачи   і  гравець,  який  стоїть поруч бере його за гомілкостопи ніг. Перший починає пересування на руках в сторону,  гравців,  які  стоять  в  шерензі. Вони  передають  його  ноги  з  рук  в  руки. Закінчивши  пересування,  перший  гравець  стає  поруч  з  останнім  в шерензі  і легко б`є його по долоні. Гравець,  який  стоїть  спереду, отримавши  удар  по долоні,  приймає  положення  упору  лежачи  і  все  повторюється  з  початку. Теж саме по  черзі  роблять  всі  гравці  команди. Команда,  яка  закінчить  гру  раніше другої  без штрафних  очок,  рахується  переможцем. Слід  вказати  гравцям, що під  час  пересування,  треба  ноги  партнера  передавати  з  рук  в  руки,  не пропускаючи  ні  одного  гравця,  які  стоять  в шерензі. Наступному  гравцю  не можна починати пересування, поки він не отримає хлопок по долоні.

 «Перехоплення м`яча». На майданчику малюють два кола, одне – діаметром 8м,  а  друге – 3м  в  середині  першого  кола,  В  центрі  знаходиться  гравець команди,  яка  нападає.  Його  завдання –  зловити  м`яч,  який  йому кидають партнери, що знаходяться за зовнішнім колом.  Простір між колами  є  зоною  в  якій  діють  гравці  команди,  яка  захищається.  Вони повинні перехопити м`яч,  спрямований в центр, відіслати його назад  гравцям нападаючої  команди.  За  сигналом  гравці  нападаючої  команди  починають перекидати  м`яч  між  собою,  намагаючись  приспати  увагу   команди,  яка захищається,  для  того,  щоб  раптово  передати  м`яч  гравцю,  який  стоїть  в центральному колі. Захисники намагаються перехопити м`яч  і повернути його нападаючій  команді.  Суддя  рахує  скільки  разів  на  протязі 10  хвилин нападаючим вдалось передати м`яч гравцю, який стоїть в центрі. Потім гравці міняються  ролями.  Виграє  команда,  яка  змогла  зробити  більше  передач гравцю, який стоїть в центральному колі.

«Боротьба в ланцюгу». Дві команди стають в шеренги лицем один до одного так, щоб  кожний  учасник  однієї  команди  розташовувався  напроти між  двома гравцями другої команди. Всі гравці беруть один одного під руки. За сигналом починається боротьба. Члени кожної команди намагаються виштовхнути своїх суперників  за  лінію,  визначену  в 3-5  м  позаду  кожної  шеренги.  Перемагає команда,  котрій  вдалось це  зробити. Якщо ланцюг розірветься,  то два  гравці, які допустили це, вибувають з гри.

«Боротьба в шеренгах». Гравці кожної команди шикуються в шеренги лицем один  до  одного  і  беруться  за  канат,  який  лежить  паралельно  двом  лініям, проведеним  на  відстані 8–10м  одна  від  одної.  За  сигналом  гравці  кожної команди починають тягнути канат на свою лінію. Виграє команда, гравці якої затягнуть хоча б одного гравця з команди суперника за свою лінію.

«Виштовхування партнера». На майданчику креслять  коло діаметром 6м.  В колі розташовуються дві рівні по кількості  і по силі команди. За сигналом гравці однієї  команди  намагаються  виштовхнути  гравців  другої  команди  з  кола. Гравець  вибуває  з  гри,  як  тільки  нога  або  люба  частина  тіла  торкнеться майданчика  за  колом.  Гра  продовжується  дві  хвилини,  після  цього підраховують,  скільки  гравців  залишилось  в  колі.  Перемагає  команда  у  якої залишилась  більша кількість учасників.

«Перетягування  головного  гравця». На  майданчику  проводяться  три паралельні лінії на відстані 1,5 м одна від одної. Гравці  розподіляються на дві команди. Головні гравці команд стають до середньої лінії обличчям один до одного і беруться руками за палку. Інші учасники стають в потилицю своїм головним гравцям,  беруть  за  пояс   товаришів,  які  стоять  спереду.  За  сигналом  дві команди стараються перетягнути на свою сторону головного  гравця команди суперника. Виграє  команда,  яка  перетягне  на  свою  сторону  головного  гравця команди суперника або примусить його впасти і відпустити палку. 

 «Канат в квадраті». На середині майданчика лежить канат в формі квадрата. Кінці його з`єднані. В 3-х метрах  від  його  кута  лежить  м`яч. В  грі  приймають  участь  зразу  чотири команди (по 3-4 учасника в кожній). Гравці  стоять в колонах по одному лицем один  до  одного  в  кутах  квадрата. За  сигналом  гравці  кожної  команди  беруть канат і тягнуть в сторону свого м`яча з таким розрахунком, щоб вдарити  м`яч ногою. Як тільки одному з гравців вдається це зробити, гра припиняється.

3.Рухливі ігри для  розвитку витривалості. 

«Естафета гусінь». Учасники кожної команди розподіляються на дві групи і шикуються, як для зустрічної естафети за протилежними лініями майданчика. Гравці   першої  групи  кожної  команди  приймають   положення «гусені», гравець  кладе  ліву  руку  на  ліве  плече  гравця,  який  стоїть  спереду,  а  правою рукою підтримує  гомілкостоп його правої ноги,  зігнутої  в  колінному  суглобі. За  сигналом  вони  починають   пересування  вперед,  стрибаючи  на  одній  нозі  і зберігаючи  рівновагу.  Як  тільки  останній  в  цій  колоні  перетне  протилежну лінію,  в  гру  вступають  учасники  другої  групи.  Виграє  та  команда,  в  якій останній  в  колоні,  скоріше перетне  лінію  старту при  умові, що  всі  гравці під час пересування зберігають положення «гусені». 

Естафета «Біг з обручем». Клас розподіляється на команди по 4 учасника в кожній. Гравці шикуються в колону по одному за загальною лінією старту. Проти кожної колони на відстані 16м  встановлюють  стійку  для  повороту.  У  кожного  направляючого  в  колоні гімнастичний обруч. За сигналом він вибігає вперед, оббігає поворотну стійку і повертається  в  свою  команду.  За  стартовою  лінією  він  надіває  обруч  на чергового гравці  і тепер вони двоє, знаходячись в обручі, біжать.  Потім таким же  чином  до  них  приєднуються  третій,  четвертий  гравці.  Виграє   команда, учасники якої скоріше виконують завдання.

Естафета «Заплямуй  останнього». Група  розподіляється  на  рівні  команди, гравці яких стають в колону по одному  і беруться за пояс гравця, який стоїть  спереду.  Самий  спритний  гравець  стає  нападаючим  і  розташовується  на відстані 1,5-2м  від  команди  суперника.  Направляючий  в  кожній  колоні являється  захисником.  Його  завдання  перешкоджу  вати  рукам  нападаючого, який  намагається  заплямити останнього в колоні. Гравці в колонах не мають права роз`єднувати руки  і перешкоджати пересуванню нападаючого. Це може роботи тільки захисник, інші гравці допомагають йому, пересуваючись разом з ними. Ні  захисник,  ні  нападаючий  не  мають  права  тримати  один  одного руками.  Захисник  відштовхує  нападаючого  тулубом.  Гра  триває 3  хвилини. Виграє  команда,  нападаючий  якої  зумів  більшу  кількість  разів  заплямити останнього гравця. Варіант: гравці стають в колону по одному і беруть за пояс гравця, який стоїть спереду. Призначений вчителем гравець, стає нападаючим  і розташовується на  відстані 1,5-2м  від  направляючого  в  колоні.  Направляючий  в  колоні являється  захисником.  Гравці  не  мають  права   роз`єднувати  руки,  в  випадку роз`єднання, гравець, який зробив це стає нападаючим. завдання нападаючого заплямити  останнього  гравця  у  колоні,  останній  стає  нападаючим.  Гра продовжується до 5 хвилин.

Естафета «В`юни». В  грі  можуть  приймати  участь  декілька  команд  з 7-9 учасників  у  кожній.  Вони  шикуються  у  колону,  при  цьому  головні  гравці розташовуються  ближче  до  центру   майданчика.  За  сигналом  вчителя, направляючі   гравці   роблять  поворот  на 360°.  Як  тільки  направляючий повертається  в  вихідне  положення,  до  нього  приєднується  черговий  гравець, який  взявши  головного  гравця  під  пояс,  повертається  з  ним  на 360°   навколо себе. Аналогічно робить  і третій гравець. З кожним поворотом росте кількість «в`юнів». Виграє команда,  гравці якої  скоріше  виконають повороти  і  займуть вихідне положення. .

«Складна  підсічка». Гравці  роблять  коло  і  розраховуються  на 1  і 2  номери, створюючи  дві  команди.  За  сигналом  гравці  приймають  положення   в  упорі лежачи.  В  середині  кола  стає  розвідний  і  крутить  скакалку  по  колу.  Гравці відштовхуються  руками  від  підлоги,  намагаючись  не   доторкнутись  скакалки.  Гравець, який задів скакалку отримує штрафне очко. Команда, яка отримала 10 штрафних очок програє. Гру можна провести і на час. Наприклад, команда, яка на протязі 5 хвилин набере меншу кількість штрафних очок виграє. В зв`язку з тим, що учасники гри можуть  знаходитись довго в упорі лежачи, слід робити перерви для відпочинку. Варіант – Гравці  лягають на живіт,  створюючи  коло. В  руках   в них набивні м`ячі.  При  русі  скакалки  учасники  на  прямих  руках  піднімають  м`яч  від підлоги. Варіант – Гравці,  створюючи  коло, приймають положення  упор  сидячи,  руки позаду,  ноги  прямі.  В  ступнях  затиснуті  набивні  м`ячі (1-2  кг). При  обертах скакалки гравці піднімають ноги від підлоги, намагаючись не задіти скакалку.

Естафета «Квач зі скакалкою». Двоє гравців беруть за різні ручки скакалку і пересуваючись по майданчику, вільною рукою намагаються торкнутись інших гравців.  Перший  спійманий  гравець  стає  між  ведучими  і  береться  однією рукою  за  середину  скакалки.  Він  також  приєднується  ловити  інших  гравців. Щоб  трійка   гравців,  яка  водить   звільнилася  від  своїх  обов`язків,  треба кожному  з  них (не  відпускаючи  скакалку)  спіймати  по  одному (різному) гравцю. Двоє  останніх  гравців  приймають  скакалку  у  тих, що  водять  і  знову починають  ловлю. Вільним  гравцям  дозволяється  пробігати  під скакалкою. Вибігати  за кордон майданчика  забороняється  і  тим, що  тікають  і тим  що  наздоганяють.  Гра  продовжується 10  хвилин.  Перемагає  той,  хто жодного разу не був зловленим.

Естафета «Хокей  руками». Майданчик  для  гри  не  перевищує  розмірів волейбольного.  Гравці  в  кількості 5–6  в  кожній  команді  передають  по  землі, штовхаючи рукою, невеликий набивний м`яч. Ціль гри –  з допомогою передач або індивідуальних дій, пересуваючись на сторону суперника,  викотити м`яч за лицьову лінію.  Вдалі дії команди оцінюються одним  очком. Програвша  команда  вводить м`яч  в  гру  з  лицьової  лінії. Перед цим всі гравці команди суперників йдуть за середню лінію на свою половину. Зустріч  продовжується 8-10  хвилин,  після  чого  гравці  міняються  місцями. Правила гри забороняють піднімати м`яч  вище колін  і бити по ньому ногою. Кожний  гравець,  заздалегідь  вирішує,  якою  рукою  він  буде  грати.  За порушення  правил  призначається штрафний  удар  з  того  місця,  де  допущена помилка. 

Естафета «Потяги». Перед  командами,  які  стоять  в  колонах,  проводиться лінія,  в 10  кроках  від  неї  ставиться  булава,  набивний  м`яч  або  стійка.  За сигналом перші номери команд оббігають  булаву. Коли  вони повертаються  за стартову лінію, до них (захопивши за пояс) приєднуються другі номери і потім двоє оббігають перешкоду. Далі до них  «причіпляються» треті номери, після чергового  кола – четверті  і т.д. Гра закінчується, коли вся команда,  імітуючи «вагончики» потягу (не розмикаючи рук), закінчить перебіжку і займе вихідне положення.  Гру можна  повторити,  перешикував  учасників  в  колонах (граючі розташовуються в зворотному порядку). 

Рухливі ігри для  розвитку спритності.

Естафета «Пінгвінів». Учасники шикуються, як для зустрічної естафети. Лінії старту – фінішу відмічаються на відстані 14-16 м одна від одної. Направляючі колони першої групи  затискають між ногами (вище колін) волейбольний  або набивний  м`яч.  За  сигналом  направляючі  починають  пересуватись  вперед  і досягнувши протилежної лінії старту, передають м`ячі направляючим  зустрічних колон.  Так  діють  всі  гравці. Якщо м`яч  впав  на  підлогу,  його  треба  підняти, затиснути ногами і знову продовжувати гру. Учасники, які закінчили пробіжку встають  в  кінець  своїх  колон. Виграє  команда,  гравці  якої  скоріше  закінчать естафету.

Естафета «Біг раків» . Учасники шикуються, як  і в попередній грі. Направляючі колон першої групи сідають  на  підлогу  за  лінією  старту,  спираючись  об  підлогу  руками  позаду себе. За  сигналом  вони  стрімко  пересуваються  вперед,  перебираючи  руками  і ногами.  Направляючий  зустрічної  колони  стартує  тільки  тоді,  коли  його партнер  перетне лінію старту. Гра продовжується до тої пори, доки всі гравці в колонах  не  поміняються  місцями.  Гру  можливо  змінити  за  рахунок пересування  гравців  спиною  вперед.  Можливо  також  зробити  її  складніше, якщо положити набивні м`ячі на живіт і  з м`ячем пересуватись вперед.

Естафета «Передав – сідай». Гравці  розподіляються  на  дві  рівні  команди  і шикуються  в  паралельні   один  до  одного  колони  по  одному. Кожна  команда вибирає  капітана,  який  добре  вміє  ловити   і  кидати  м`яч.  Капітани  стають напроти  гравців  своїх  команд  на  відстані 6-8 м  від  них. Місце  розташування капітанів відмічається лінією. У капітанів в руках по набивному м`ячу вагою 3 кг.  За  сигналом  капітан  кидає  м`ячі  гравцю  своєї  команди.  Той,  отримавши м`яч, кидає його назад капітану, потім сідає або присідає. Капітан, отримавши м`яч,  кидає  його   наступному  гравцю  своєї  команди.  Той,  спіймавши   м`яч, кидає  його  назад  капітану  і  присідає  на  своє  місце.  Гра  закінчується,   коли останній  гравець,  кинувши  м`яч  капітану  сідає,  а  капітан,  спіймавши  м`яч, піднімає руки догори.  Переможцем оголошується команда, яка раніше другої закінчить  передавати  м`яч.  Слід  врахувати   розташування  гравців,  що знаходяться на початку колони. Їм легше  ловити м`яч, чим гравцям, які стоять в кінці, тому рекомендуємо позаду ставити більш фізично сильних гравців.

Естафета «З набивними  м`ячами». Для  проведення  цієї  естафети  повинна бути гімнастична стінка, два прогони  і набивні м`ячі. Дві команди шикуються в  колонах  за  загальною  лінією  на  відстані 1-12  м  від  гімнастичної  стінки. Направляючі  тримають  в  руках  набивні  м`ячі.  За  сигналом вони  біжать  до гімнастичної стінки, закидають м`ячі за верхню жердину і повертаються назад до  своїх  команд,  стрибаючи  на  двох  ногах.  Наступний  гравець  біжить  до гімнастичної  стінки,  дістає   м`яч  і  повертається  стрибками  на  двох  ногах. Виграє команда, яка закінчить естафету першою.

Естафета «Перегони  з  набивними  м`ячами»

1. По  рядам.  Гравці розподіляються на дві рівні команди, які шикуються в шеренгах лицем один до одного. Направляючі гравці в шеренгах тримають в руках по м`ячу. За  сигналом направляючі  передають  набивні  м`ячі  своїм  сусідам  ті  передають  м`ячі наступним  гравцям  і  так  до  кінця  шеренги.  Останні  гравці  в  шеренгах, отримавши  м`ячі,  біжать  позаду  своїх  партнерів,  стають  спереду  шеренги  і зразу передають м`ячі сусідам і т.д. Коли направляючі стануть останніми, вони отримують м`ячі   і  пробігши  позаду шеренги,  стають  спереду  своїх  команд  і піднімають  м`ячі  догори.  Перемагає  команда,  направляючий  якої   першим повернеться на своє місце. Згідно правил гри, м`яч потрібно передавати тільки своєму  сусіду.  Дуже  важливо,  щоб  гравці  в  командах  весь  час  стояли  на відстані  витягнутої  руки  один  від  одного  і  кожний  раз,  як  тільки  гравці, опинившись в шеренгах останніми, перебігали на перше місце, його партнери повинні зробити крок в напрямку кінця шеренги.

2.  Над  головою  і  поміж  ніг.  Команди  шикуються  в  колони  по  одному, паралельно одна до одної. Гравці в колонах стоять на відстані витягнутих рук. Дистанція між колонами 2-3 кроки. Гравці, які стоять спереду в кожній колоні, тримають по набивному м`ячу. По  команді  вони  прогинаються   і передають  м`ячі  над  головою  гравцям,  які  стоять  позаду  них,  а  ті  в  свою  чергу переправляють м`ячі над головою партнерам і так до кінця колони. Останній в колоні,  отримавши   м`яч  сигналізує «Є»  і  всі  гравці  його  команди повертаються  кругом,  якомога  ширше  розставивши  ноги.  Назад  м`яч передається  між  ногами.  Команда,  яка  зможе  скоріше  передати  м`яч  над головою   і  між  ніг,  виграє. На  протязі  гри  всі  залишаються  на  своїх  місцях. Передачу м`ячів можна проводити 2-4 рази підряд  і тільки тоді зараховується результат.

Естафета «Ходьба  з випадами». Учасники шикуються в колону по одному, паралельно один до одного. Гравці кладуть руки на плечі  або на пояс  гравцям, які  стоять  попереду.  За  сигналом всі  учасники  починають  рухатись  вперед, роблячи  випади  до пункту повороту  і назад. Команда,  яка  виконала  завдання скоріше інших, стає переможцем.

Естафета «Тунель». Гравці  розподіляються  на 2-3  команди  і  стають (ноги  нарізно  на  ширині плечей)  в  колони  по  одному  за  загальною  лінією.  Відстань  між  гравцями  в колонах 1,5  м.  Гравці,  які  стоять  в  голові  колони  отримують  по  м`ячу.  За  сигналом  гравці  починають  перекидати  м`яч  назад  від одного  до  другого  над  головою.  Останній  гравець  в  колоні,  отримавши  м`яч проповзає вперед під ногами товаришів, штовхаючи рукою м`яч вперед. В цей час всі гравці стрибками (ноги нарізно) відступають назад на один крок. Коли гравець  з  м`ячем  досягне  лінії,  він  встає  і  перекидає  м`яч  над головою  наступному  гравцю,  Таким  же  чином  гра  продовжується  поки  на лінію  знову  не  стане  головний  гравець,  який  починав  естафету. Він  піднімає м`яч догори і цим сигналізує, що команда закінчила гру. Перемагає та команда, яка раніше закінчила естафету. Цю гру можна також провести, передаючи м`яч  вправо або вліво.

Зустрічна  естафета  з  брусками. Гравці  шикуються,  як  для  зустрічної естафети. Лінії старту – фінішу відмічаються на відстані 8-10 м одна від одної. Направляючі колон першої групи отримують по три дерев`яних бруска, висота і ширина, яких не менше 10 см, довжина 25 см. Поклавши два бруска (один на лінії  старту,  другий  в  одному  кроці  від  першого),  кожний  з  гравців  стає  на бруски двома ногами, а третій брусок тримає в руках. За  сигналом гравець, не сходить  з брусків, а складе третій брусок перед  собою  і переносить на нього ногу,  яка  була  позаду.  Брусок, що звільнився,  він  перекладає  вперед  і переносить на нього ногу. Так  гравець пересувається до протилежної колони. Направляючий  протилежної  колони,  отримавши  бруски  за  лінією  старту, виконує  теж  саме.  Перемагає  команда,  гравці  якої  швидше  поміняються місцями в колонах.

Естафета «Передача  гімнастичних  обручів». Гравці шикуються  в шеренги біля  бокових  ліній  майданчика.  На  правому  фланзі  кожної  команди  стоїть капітан, на якому одягнуті 10 гімнастичних обручів. За  сигналом капітан знімає з  себе  перший  обруч  і  передає  його  гравцю,  який  стоїть  поруч.  Гравець отримує обруч і передає його через себе зверху вниз (або навпаки) наступному гравцю.  В  цей  час  капітан  знімає  з  себе  другий  обруч  і  передає  його  сусіду, який  виконав  завдання,  передає  обруч  далі.  Таким  чином,  кожний  гравець, передавши обруч сусіду, зразу отримує другий обруч. Останній гравець надіває всі  обручі  на  себе.  Команда,  гравці  якої  виконають  завдання,  отримує  очко. Змагання  проводиться  з 3-х  спроб. Виграє  команда,  гравці  якої  наберуть  два очка.  Вважається  помилкою,  якщо  гравець  передаючи  обруч  сусіду, попередньо не пропустив його через себе або передав  два обруча разом.

Естафета «Зміна місць  з гімнастичними палками». Гравці кожної команди один  напроти  одного  на  відстані 2  м.  Кожний  гравець  притримує  рукою поставлену вертикально на підлогу, за визначеною лінією, гімнастичну палку, закривши  її  зверху  долонею. За  сигналом   гравці  кожної  пари (учасники,  які стоять  один  напроти  одного,  складають  пару)  повинні  помінятися  місцями. При цьому гравець повинен підхопити палку свого напарника так, щоб вона не впала (свою  палку  кожний  залишає  на місці). Якщо  в  когось  з  гравців  палка впала, його  команда  отримує штрафне  очко. Гра продовжується 3-4  хвилини. Виграє  команда,  гравці  якої наберуть меншу  кількість штрафних  очок. Треба слідкувати,  щоб  гравці  ставили  палку  за  лінією,  а  самі  не  перетинали  її. Викладач  може  поступово  збільшувати  дистанцію  між шеренгами  для  цього малюють нові лінії або використовується звичайний шнур, який висувається на певну відстань. Гру можна провести по принципу вибування. В цьому випадку гравець, який допустив помилку, вибуває з гри разом з напарником.

Естафета «Передача  гімнастичної  палки». Команди  шикуються  в  колони. Гравці стоять в кроці один від одного. Направляючий в кожній колоні тримає перед собою за обидва кінці гімнастичну палку. За  сигналом гравець з палкою передає  її  назад  своєму  партнерові.  При  цьому  піднімає  руки  догори  і   не відпускає кінці палки, легенько прогинається  і передає палку  за  голову. Руки залишаються прямими. Гравець, який стоїть позаду, приймає палку і таким  же чином  передає  її  далі.  Останній  гравець,  який  отримав  палку,  біжить  з  нею вперед,   займає місце  в  голові  колони  і  знову передає  її назад. Гравець,  який стоїть  позаду,  не  повинен  брати  палку,  якщо  партнер  не  проніс  її  назад  до кінця. Якщо  гравець  відпустив  один  кінець палки  або  вона  в нього  впала,  це також рахується помилкою.  Перемагає команда, гравці якої раніше і з меншою кількістю  помилок виконають завдання. Варіант. Шикування  теж  саме  але  гравці  сидять  на  підлозі  в  положенні  ноги нарізно.  Відстань  між  гравцями  в  колонах –  два  кроки.  Палка  передається назад: гравець з палкою лягає на спину і кладе її на підлогу. Наступний гравець робить нахил вперед, дістає палку і передає її назад. Сидячий позаду гравець не має права  взяти палку до тих пір, поки її не покладуть на підлогу. Гравець не має права кидати палку – він повинен її покласти

Естафета «Тунель з обручів». Гравці кожної команди розподіляються на дві  групи. Перша  група шикується за  лінією  старту  в  колону  по  одному,  а  друга  з  гімнастичними  обручами розташовується в колону по одному обличчям до гравців першої групи. Інтервал між гравцями 1 м. З обручів створюється «тунель». За  сигналом направляючий в колоні пробігає  через «тунель»,  вертається назад  за  лінію  старту. Тільки  тоді стартує  черговий  гравець.  Виграє  команда,  гравці  якої  скоріше  виконають завдання. Після першої спроби гравці в групах міняються ролями.

 Естафета «Перегони  з  гімнастичними  лавами». Гравці  кожної  команди займають вихідне положення уздовж стартової лінії, на якій стоїть гімнастична лавка.  За  сигналом вони  перестрибують  через  неї,  хапають  її  одночасно зворотнім хватом, переносять над головою  і ставлять на підлогу. Потім  знову перестрибують через неї і таким чином продовжують наближатися до фінішної лінії,  розташованої  в 18-20  м  від  старту.  Перемагає  команда,  гравці  якої  швидше виконають завдання.

Естафета «Відрубай хвоста». Гра  проводиться  на  половині  волейбольного  майданчика.  За  жеребом  одна команда захищається, друга нападає. Гравці першої команди розташовуються в потилицю  один  до  одним  і  кожний  бере  попереду  гравця  за  пояс.  Функції направляючого  виконує  самий  спритний  з  захисників.  Гравці   нападаючої команди  рівномірно  розподіляються  навколо  периметра  ігрового майданчика. У  одного  з  гравців  нападу  в  руках  волейбольний  м`яч.  Завдання  гравців команди нападаючих: влучити м`ячем  в останнього гравця колони суперника. Для цього вони передають один одному м`яч, щоб вибрати  зручний момент  і попасти в останнього гравця колони, тобто  «відрубати хвоста».  Але це зробити нелегко  тому,  що  останнього  гравця  захищає  руками,  ногами,  тулубом направляючий.  В  цьому  допомагають  всі  гравці   його  команди,  які  разом  з направляючим  пересуваються  відповідно  по  майданчику  так,  щоб  закрити останнього  гравця.  За  кожне  влучне  попадання  в  останнього  гравця,  команді  нападаючих  нараховується  виграшне  очко.  Гра  продовжується 3хвилини  і команди  міняються  ролями.  Виграє  команда,  гравці  якої  наберуть  більшу кількість очок. Гравці,  які  захищаються, не мають права  створити «слимака», тобто  звернутися  в  кільце,  сховавши  останнього  гравця.  За  це  порушення команді  нападаючих  нараховується  очко.  Влучення  не  зараховується,  якщо гравець, який виконав кидок, перетнув лінію або попав в голову. Варіант.  Гра  проводиться  з  вибуванням.  В  цьому  випадку  виграшні  очки  не нараховуються  і останній  гравець, якщо в нього влучать м`ячем, вибуває,  гра продовжується  до  обумовленого  часу.  Виграє  команда,  гравця  якої  зуміють «вибити» більшу кількість суперників.

 

Розділ 3. Рухливі ігри для закріплення та вдосконалення техніки гри у волейбол

       У навчально-тренувальній роботі з волейболу рухливі ігри та естафети застосовуються як для закріплення прийомів гри в захисті та нападі, так і для навчання тактичним діям. Саме на це розрахована група ігор, що приводиться в цьому розділі.

       Спеціально можуть бути підібрані ігри для освоєння переміщень і передач м'яча, а також для орієнтації на зоровий сигнал, що у волейболі дуже важливо. Особливо велике значення мають передачі м'яча. Це один з основних технічних прийомів при організації гри в нападі. Техніка передачі двома руками зверху (і іншими способами) добре закріплюється в таких іграх, як «М'яч середньому», «Передав - сідай!» (Із зміною відстані), «Не давай м'яч ведучому» (При протидії суперника), «Кидай - біжи» (З подальшим переміщенням), і деяких інших, описаних у попередньому розділі. Природньо, що замість кидків і лову м'яча застосовується волейбольна передача.

1. Ігри з переміщеннями гравців і передачами м'яча

«Кмітлтве око». Під час ходьби або бігу звичайним, приставним або схрестним кроком (зміна видів пересувань проводиться за командою керівника голосом)  керівник час від часу дає зоровий сигнал для виконання заздалегідь обумовлених дій. Керівник піднімає руку вгору - гравці роблять випад у бік-вперед (або стрибок з подальшою зупинкою). Сигнал руки в сторони обумовлює стрибок вгору поштовхом двома з зупинкою після цього в захисній стійці. Після сигналу потрібно зробити поворот кругом з наступним бігом спиною вперед. Можна пропонувати інші завдання. Гравець, двічі зробив помилку, вибуває з гри.

«Вперед-назад». У 8-10 кроках перед командами, гравці яких стоять один за одним, кладуть по гімнастичному мату. У ході естафети, гравці  після ривку зі старту роблять перекид вперед на маті і продовжують біг до лінії фінішу прокресленого за матами. Перейшовши цю лінію обома ногами, гравці повертаються спиною вперед, зробивши на маті після перекату на спину перекид назад. Піднявшись, гравці продовжують біг спиною вперед і перетинають стартову лінію. Остання дія є сигналом до ривку зі старту другого гравця, який повторює завдання, і т. д. Викладач оцінює дії учасників, швидкість закінчення естафети і визначає команду-переможницю

.«Над собою і об стінку». Гра проводиться у вигляді естафети, в якій гравці по черзі просуваються вперед, виконуючи передачі над собою двома руками. У 2-3 кроках від стіни кожен гравець робить три удари м'ячем об стіну і приймає м'яч після відскоку, потім гравець повертається назад, виконуючи той же технічний прийом, робить передачу другому номеру і т. д. Можна також провести естафету з пасом м'яча в стінку. У цьому випадку колона розташовується перед стартовою лінією в 3-4 кроках від стіни. Гравець передає м'яч партнеру, що стоїть ззаду, рикошетом від стіни (можна накреслити на стіні мета - коло), а сам тікає в кінець колони. У будь-якому з варіантів гри переможець визначається за якістю передач і швидкості дій.

«М'яч у повітрі». Гравці двох команд будуються в два кола, займаючи різні половини залу, і передають м'яч один одному двома руками зверху по колу в будь-якому напрямку. Кожен гравець повинен бути готовим прийняти і точно передати м'яч. Дозволяється у разі потреби передача м'яча однією рукою, але забороняються захвати м'яча і подвійні удари над собою. За ці порушення, а також за неточний пас гравець залишає коло. Оскільки змагання починається одночасно в двох колах, після закінчення 5 хв. гра зупиняється і визначається команда-переможниця (зберегла більше гравців). Відзначаються і гравці, які добре володіють передачею. Добре підготовлені гравці можуть виконувати передачі в стрибку.

«Назустріч через сітку». Гравці двох команд розташовуються в зустрічних колонах - перед сіткою за лініями нападу. У перших гравців колон по одну сторону майданчика в руках по м'ячу. Сигнал керівника сповіщає про початок естафети, яка полягає в передачі м'яча двома руками зверху через сітку партнеру, що стоїть на чолі протилежної колони. Гравець, який зробив передачу, біжить в кінець своєї колони, а той, кому м'яч адресований, знову посилає його через сітку. Гра продовжується до тих пір, поки гравець, що починав гру, знову не отримає в руки м'яч. Виграє команда, яка закінчила гру раніше і має меншу кількість порушень (захоплення м'яча, падіння, пропуск гравця)

.«Передачі за викликом». Команди шикуються в колони перед лінією старту на одній стороні майданчика. У 10-12 кроках перед ними (в колах) лежить по м'ячу. Гравці розраховуються по порядку. Викладач викликає будь-який номер, і гравець, що має його, спрямовується до м'яча. Він бере його в руки, робить довгу високу передачу партнеру, що стоїть на чолі колони, і отримує від нього зворотний пас. Команда, гравець якої швидше виконав дві передачі, отримує 1 очко. Потім викликаються (у будь-якій послідовності) решта гравців команди. Переможець визначається за кращою сумою набраних очок.

«Назад по колоні і по колу» . Гравці стоять в паралельних колонах в 2-3 кроках один від одного. За сигналом перші гравці колон підкидають м'яч партнерам, що стоять позаду, які, в свою чергу, передають м'яч таким же способом в кінець колони. Замикає гравець ловить м'яч і біжить з ним в початок колони, в той час як всі інші роблять крок назад.Гравців можна розставити по колу. Перед кожним гравцем креслять позначку. Гравець підбиває м'яч над собою, йдучи вперед до нової позначки. Гравець, що стоїть ззаду, переміщається вперед, також підбиваючи м'яч над собою. Таким чином, м'яч залишається на місці, а гравці безперервно рухаються по колу. Перемога в обох описаних варіантах присуджується команді, яка закінчила передачі м'яча раніше іншої і виконала при цьому всі встановлені правила.

«Естафета парами».  Гравці двох команд, що стоять перед лінією старту, розподіляються по парам. В руках у гравців першої пари м'яч. По сигналу обидва гравці починають просування вперед, роблячи один одному передачі. Вони повинні перетнути обома ногами лінію фінішу (в протилежному кінці майданчика) і, не перестаючи передавати м'яч один одному, повернутися назад до колони. Один з гравців накидає м'яч партнеру, що стоїть попереду, і друга пара спрямовується з м'ячем вперед. Закінчивши вправу займають місце наприкінці колони. Падіння м'яча на землю, як і захвати при передачах, вважаються помилками і впливають на результат гри.

«Лапта волейболістів» . Грають дві команди, одна з яких подає, а інша приймає подачу. Розстановка гравців на майданчику в обох команд різна. Подавальні гравці перебувають за лінією подачі, а приймаючі, як зазвичай, в зонах.За сигналом перший гравець подає м'яч умовним способом на бік противника, а сам швидко біжить навколо майданчика (за лініями) і повертається на своє місце. Гравці протилежної команди приймають м'яч і розігрують його між собою, намагаючись зробити якомога більше точних передач за той час, поки гравець, що подавав м'яч, біжить по колу. Як тільки гравець повернеться на місце подачі, розіграш м'яча припиняється. Так гра продовжується до тих пір, поки всі гравці команди, що подає не виконають перебіжку. Після цього підраховується загальна кількість передач м'яча, які зробила команда, що приймає під час перебіжок гравців команди, яка подає. Гравці міняються ролями, і гра повторюється. За кожну невдало виконану подачу (у сітку, за межі майданчика і пр.) команді противника нараховується 10 передач. Якщо  гравець, який біжить, увійшов на майданчик, торкнувся руками стінки, стійки сітки і інш.., протилежній команді присуджується 5 очок. Гравці, перекидають  м'яч, не можна втрачати м'яч, користуватися повторними передачами між одними і тими ж партнерами. За порушення цього правила у команди знімається 5 передач. Для контролю за діями граючих до кожної команди прикріплюється суддя.                                             

«Точний пас». Гра проводиться на баскетбольному майданчику. Гравці, розподілившись по командам, шикуються перед різними щитами біля лінії штрафного кидка. Перші номери з м'ячами в руках встають в 7-10 кроках праворуч (або зліва) від команди в окреслених заздалегідь колах. По сигналу починається змагання команд. Гравець з кола накидає м'яч партнеру, який стоїть у колоні. Той точною передачею повинен направити м'яч у кошик. Потім він підбирає м'яч (незалежно від того, потрапив він в ціль чи ні) і біжить у коло. Гравець, накидаються м'яч, встає в кінець колони. Гравець з кола знову накидає м'яч головному гравцеві колони, а сам направляється в її кінець. Коли всі гравці виконають вправу, гра закінчується. Команда-переможниця отримує 2 очки. 2 очки нараховуються і за кожне попадання м'яча у кошик. I очко команда отримує, якщо м'яч не влучив у кошик, але вдарився об кільце. Перемогу в грі визначає найбільша сума очок, набрана однієї з команд. Оскільки для волейболу характерно виконання технічних прийомів відразу після зупинки, можна (ускладнюючи гру) розташувати колони збоку в 3-4 кроках від лінії штрафного кидка. Тоді під час накидання м'яча гравець вибігає назустріч м'ячу і потім направляє його в корзину.

2. Ігри з подачами м'яча і нападаючим ударом.

        Ігри, описані нижче , покликані допомогти волейболістам у змагальній, емоційній формі освоїти і закріпити подачу і нападаючий удар. У деякі ігри включено і протидія іншого боку, пов'язане, зокрема, з постановкою блоку. «Бомбардири». Учасники стоять по колу і перекидають м'яч один одному (в основному верхні передачі). Що зробив помилку при прийомі м'яча або послав м'яч неточно сідає в центр кола. Гравці, які розігрують м'яч по колу, час від часу сильним ударом посилають його в сидячих. Відскочив від гравців м'яч (який потрапив в одного з сидячих) знову вводиться в гру. Якщо ж гравець не потрапив м'ячем у сидячих, він сам займає місце поряд з ними. «Обстріл» продовжується до тих пір, поки один із сидячих не зловить м'яч з повітря в руки. Тоді всі встають і займають місця по колу, а в середину йде, гравець, який пробив м'яч партнеру в руки. Гра закріплює техніку передачі м'яча і нападаючого удару. Вона сприяє також вихованню сміливості, умінню захиститися від удару.                                                                      

  «По наземній мішені». На кожній стороні майданчика в районі лінії нападу прокреслюють по два кола діаметром 1м. Команди розташовуються з різних боків від сітки в районі зони подачі. У гравців однієї команди в правій (або лівої) руці - тенісний м'яч. По сигналу два гравці від кожної команди одночасно спрямовуються до сітки. Гравець з м'ячем вистрибує якомога вище і акцентованим рухом кисті посилає м'яч в одну з наземних мішеней (кіл) на боці супротивника. Гравець за сіткою, ставлячи блок, намагається перешкодити йому. За потрапляння в будь-яку мішень нападник отримує 2 очки, а якщо він обійшов блок, але промахнувся), м'яч приземлився в межах майданчика), - 1 очко. Гравець, який потрапив в блок  або переступив (при приземленні) середню лінію, очок не отримує. Захиснику нараховується 1 очко за вдале блокування (м'яч відскочив на майданчик нападника). Коли всі гравці нападу по одному разу виконають кидок по мішені (а інші виступлять в ролі захисників), команди міняються завданнями. Виграє команда, яка зробила більше влучних «пострілів».

«Точна подача» . Перед грою дві команди стають в шеренги на особових лініях волейбольного майданчика, яка з обох сторін від сітки розділена на квадрати. У кожному квадраті - цифра, що означає число очок, яка нараховується за потрапляння після подачі в цей квадрат. Перший гравець однієї з команд бере м'яч, називає цифру і посилає м'яч через сітку верхньої прямою подачею (або іншим, обумовленим заздалегідь способом). Якщо м'яч приземлився точно у зазначеній зоні, гравець отримує відповідну кількість очок.  Якщо м'яч упав в іншу зону, вираховується з названого гравцем числа 2 очки. Якщо м'яч зачепив сітку або гравець, подаючи, переступив за лінію подачі, очки не нараховуються. Гравець, виконавши подачу, встає в кінець своєї колони. Подачі робляться по черзі, то однією, то іншою командою. Підсумки підводяться, коли в колі подач кожен учасник гри побуває по одному або по два рази. Сума очок визначає команду-переможницю.                                                                              «Вгору-вниз».  Граючі шикуються колонами в 3-4 м від гімнастичних містків, перед якими кладуть мати. За сигналом керівника перший гравець з розбігу настрибує (поштовхом однієї або двох ніг) на місток і вистрибує вгору, імітуючи замах і удар по м'ячу.  Завдання гравця, вміло керуючи тілом в повітрі, приземлитися на мат без доскоку (дається 2 очки). При координованому виконанні (імітації) нападаючого удару, але відхиленні польоту гравця від вертикалі і нечіткому приземленні гравець приносить команді 1 очко. При невдалому виконанні вправи очки не нараховуються. Другий гравець команди вибігає вперед, коли перший номер покине гімнастичний мат і підніме руку вгору.                                                                      «Захисти своє поле». Граючі розподіляються на дві команди і розташовуються на одній із сторін волейбольного майданчика. Протилежна сторона ділиться поздовжньою лінією навпіл. Капітани команд виділяють по одному блокуючого і одному розігруючого. Блокуючого ставлять з іншого боку сітки проти команди супротивника. За сигналом розігруючий накидає м'яч і один з гравців його команди, підбігши до сітки, намагається сильним ударом пробити або обвести блок. Якщо це йому вдалося, нападник приносить своїй команді 2 очки. При приземленні м'яча за сіткою в сусідньому прямокутнику (А), що є частиною поля, нападаючому нараховується 1 очко, так само як і в тому випадку, якщо м'яч потрапив у будь-яку ділянку за сіткою від рук,  що поставив блок. Очки може набрати і блокуючий: 2 очки даються за правильний блок (м'яч відлетів назад на поле нападника) і 1 очко, якщо м'яч після блоку полетів в аут. Нові гравці виходять до сітки за свистком після чергового розіграшу м'яча. Кожен гравець повинен побувати у трьох ролях: здійснити нападаючий удар, дати пас на удар і поставити блок противнику. Гравець, який закінчив ці «операції», встає в кінець своєї колони. Переможець визначається за сумою набраних очок. За грою стежать два судді.

3. Ігри для тренування прийому м'яча.

       Прийом м'яча після подачі і нападаючих ударів також можна відпрацьовувати і закріплювати поряд зі спеціальними вправами за допомогою рухливих ігор, деякі з яких наведено нижче крім захисних дій в них застосовуються і передачі м'яча.                                                                               «Захист мети».  В одному з варіантів гри гравці, що стоять по колу, ударом волейбольного м'яча намагаються збити триногу з палиць (пов'язаних у верхній частині) або кілька булав, які захищає водячий. Йому дозволяється відбивати м'яч тільки руками  і будь-яким способом. В іншому випадку гравці намагаються потрапити м'ячем у гравця, що знаходиться в середині. Але його захищає інший гравець, який прикриває  і відбиває м'яч руками. У будь-якому з варіантів гравець, який вразив ціль, стає захисником. Можна застосувати ускладнений варіант, використовуючи в ході гри два м'ячі.    

«Швидше відбий». Гра нагадує естафету з викликом, де два гравці з різних команд (що стоять шеренгами на лицьовій лінії), що мають однакові номери, вибігають вперед за викликом керівника. Кожен з них прагне першим відбити двома руками знизу м'яч, який накидає помічник керівника, що стоїть в середині на протилежній стороні майданчика. Гравець, який зумів випередити суперника, приносить команді очко.                                                    «Кругова гилка».  Гравці однієї команди розміщуються за межами кола (квадрата), а гравці другої команди займають місця всередині кола. Що стоять за колом,  ударами волейбольного м'яча намагаються вибити по черзі всіх гравців супротивника. Дозволяється метати м'яч будь-яким способом (нападаючим ударом, звичайним кидком). Гравці, що бігають по колу, можуть відбивати м'яч руками, виконуючи відповідний захисний прийом (двома руками зверху, знизу, однією рукою, з випадом, в падінні і ін.). У цьому випадку вони залишаються в колі. Якщо ж м'яч потрапив в тулуб гравця, ноги або руки, гравець залишає коло і стає за його межами (за спинами атакуючих). Гравець може повернутися в коло, якщо йому вдалося зловити м'яч від свого гравця, який відбив м'яч з кола.Гра триває 3-5 хв., після чого гравці міняються ролями. Виграє команда, яка зберегла в колі більше число гравців. Гра може закінчитися достроково, якщо всі гравці вибиті з кола. Всі спірні ситуації в грі вирішує суддя. З добре підготовленими волейболистами можна проводити гру, використовуючи два м'ячі. Можна також домовитися, що гравець вважається вибитим в тому випадку, якщо удар м'ячем припав йому в ноги (нижче пояса). Це змусить захищаються частіше відбивати м'яч двома руками (або однієї) знизу.                                    

«Зустрічна естафета».  Варіантів естафет у зустрічних колонах багато. Нижче наводиться варіант, що допоможе вам освоїти прийом м'яча двома руками (однією рукою) з падінням на груди. Для цього між колонами кладеться гімнастичний мат. Гравці вибігають вперед, а партнери, що стоять навпроти, накидають їм (двома руками з-за голови) м'яч на ближню половину мату. Партнер в падінні відбиває м'яч і, піднявшись, продовжує рух в кінець протилежної колони. Як тільки гравець, який взяв м'яч, перетне лінію перед командою, вперед вибігає гравець,  якому накидається  наступний м'яч. Тепер вже він повинен прийняти м'яч у падінні на груди від гравця, що стоїть навпроти. З добре підготовленою групою гру можна проводити без використання матів, а також з прийомом м'яча після перекиду вперед.                                                                   

 «Тільки знизу». Звичайна гра у волейбол, але подачі, передачі м'яча і перекидання його на бік противника дозволяються тільки ударами знизу. В іншому випадку м'яч передається на протилежну сторону (команда втрачає подачу або набуває очко). Система проведення партій і підрахунку очок залишається загальноприйнятою.

4.Рухливі ігри на вдосконалення техніки блокування.

«Імітація блокування». Команди розташовуються в колонах в 1 м від стіни, на якій на висоті, що відповідає висоті сітки для даного віку, проведена лінія. Гравці по черзі по одному з кожної колони підходять до стіни, стрибають 5 разів і торкаються долонею стіни вище лінії. Гравець, що торкнувся  лінії, припиняє стрибати і стає  в кінець колони. Перемагає команда, що виконала більшу кількість «блоків».

«Торкнися, але не помилися». Гравці однієї команди розташовуються на гімнастичних лавках вздовж сітки і виставляють долоні над нею. Гравці іншої команди шикуються в колону в зоні 4. За сигналом викладача вони переміщуються  приставними кроками вздовж сітки, підстрибуючи, прагнуть торкнутися долонь, виставлених над сіткою, а потім слідують в кінець колони. Гравець, що торкнеться долонь суперника, отримує 1 очко. При торканні сітки при блоці очко знімається. Завдання виконують три рази, потім команди міняються ролями. Перемагає команда, яка набрала більше очок.

«Не пропусти м'яч». Гравці в парах розташовуються з протилежних сторін сітки. Один гравець 10 разів поспіль за низькою траєкторією прагне перекинути м'яч через сітку, інший в стрибку двома руками перегороджує шлях м'ячу (блокує). Потім гравці міняються ролями. Перемагає той, хто більше разів зумів перегородити шлях м'ячу на свій бік. Якщо блокуючий успішно виконав завдання, але торкнувся сітки, очко йому не зараховують.

«Хто швидше і краще». Гравці двох команд розташовуються на протилежних сторонах майданчика в зоні 4 і по черзі переміщаються в зону 2, імітуючи блок в зоні 4, переміщення до триметрової  лінії  і торкання її. Потім імітують блок в зоні 3, знову торкаються рукою лінії нападу і  імітують блок в зоні 2, після чого гравець стає в кінець колони. Перемагає команда, що раніше закінчила завдання.

«Суперники». Гравці розташовуються в парах з протилежних сторін сітки. Один гравець підкидає м'яч вгору і виконує нападаючий удар, інший прагне заблокувати його. Після 10 ударів волейболісти міняються ролями. Перемагає той, хто більше число разів зумів заблокувати м'яч.

«Організуй оборону». Дві команди змагаються в умінні заблокувати нападаючі удари. Гравці однієї команди по черзі здійснюють 50 нападаючих ударів із зони 4. Суперники організовують індивідуальний блок, в якому по черзі (через 5 ударів) беруть участь всі гравці команди. Якщо м'яч заблокований і залишився на стороні нападників, то блокуючі отримують 2 очки; якщо м'яч перелетів на бік команди, що обороняється, але торкнувся блоку, то вона отримує 1 очко. Якщо нападаючий удар  не відбувся з вини атакуючої команди, зараховується як виконаний блок(помилка в передачі, неготовність нападника або торкання їм сітки і т. п.). Після виконання встановленої кількості нападаючих ударів команди міняються ролями. Перемагає команда, яка набрала більше очок. Варіант: блокування нападаючих ударів, виконаних із зон 2, 3.

"Дружна команда". Одна команда нападає, інша обороняється. Гравці нападаючої команди розташовуються в зонах 2, 3 і 4. Блокуючі - по одному в зонах 2, 3 і 4; в їх завдання входить організація групового блокування. Нападаюча команда удари виконує із зон 2 і 4. Гравець, що виконав нападаючий удар з зони 4, переходить в зону 2, і навпаки. Гравці блокуючої команди після 5 блоків поступаються місцем партнерам. Гравці, що не беруть участь у блокуванні, збирають м'ячі і віддають їх нападаючим. Кожна команда знаходиться в ролі блокуючого по 10 хв. Умови визначення переможця такі ж, як і в попередній

5. Ігри з тактичними діями .                                                            

       Певна група рухливих ігор є підвідної до освоєння тактичних дій у волейболі. Ці ігри в тій чи іншій мірі виховують у початківців волейболістів вміння бачити поле і направляти м'яч у незахищене місце майданчика, правильно обирати позицію, здійснювати переходи із зони в зону, своєчасно підстраховувати партнерів, взаємодіяти з гравцями в нападі та захисті. Ці тактичні навички застосовуються в поєднанні з технічними діями, що дозволяє виявити слабкі місця в підготовці гравців. Розучування сучасних комбінацій, нівелювання тактичних дій можливі в безпосередній грі у волейбол лише після достатньої підготовки. У наведених же нижче іграх вирішуються більш прості завдання, пов'язані з початковим освоєнням тактичних (і технічних) дій.                                                                            «Трикутник». Дві команди змагаються в точних передачах м'яча (з наближенням до схеми розіграшу перед атакою), але не перебивають м'яч через сітку, а залишаються на своїх половинах майданчика. За сигналом гру починають одночасно обидві команди. Головний гравець із зони 6 накидає м'яч гравцеві зони 2 і сам біжить на його місце. Гравець зони 2 робить верхню передачу двома руками гравцеві зони 4 і теж переміщається потім у цю зону, гравець зони 4 передає м'яч у зону 6 і біжить в кінець колони. Гравець, що стоїть в зоні 6, знову спрямовує м'яч у зону 2 і т. д. Передача м'яча по трикутнику триває 3-5 хв. Виграє команда, гравці якої здійснили меншу кількість помилок (падіння м'яча, захвати, торкання сітки).

 «Піонербол». Гравці розташовуються так само, як для гри у волейбол. Якщо в команді більше шести осіб, гравці займають проміжне положення в зонах. По сигналу з-за лінії подач у гру вводяться одночасно два м'ячі (подача проводиться будь-яким або заздалегідь обумовленим способом). Гравці кожної команди можуть відбивати м'яч або ловити його в руки і потім кидати через сітку на бік противника (по можливості в незахищене місце). Команда програє 1 очко, якщо на її половині одночасно торкнулися сітки, майданчики або гравців два м'ячі. Після цього в кожній команді відбувається зміна подають (за годинниковою стрілкою), і м'ячі знову вводяться в гру. Перша половина гри закінчується, коли одна з команд набере 15 очок. Після цього команди міняються сторонами майданчика. Гра складається з 3 або 5 партій. У разі невдалої подачі однієї з команд противник отримує 1 очко, і гравці повторюють подачу. Якщо невдало подали обидві команди, гравці подають знову. Удар м'яча в сітку і падіння м'яча за межами майданчика вважається помилкою, і противнику нараховується 1 очко.                                           

  «По рухомим цілям». Сітка або мотузка з прапорцями натягується на висоті 1,5 м. Дві команди по 6 чоловік у кожній розташовуються на своїх половинах майданчика, і кожна з них має по м'ячу. За сигналом гравці починають передавати м'яч один одному на своїй половині майданчика. Дозволяється зробити не більше п'яти передач. Після будь-якої передачі гравець може направити м'яч через сітку в гравця противника з таким розрахунком, щоб той не зміг його прийняти (зловити, відбити своїм м'ячем). Посилати м'яч дозволяється як сильним нападаючим ударом, так і вмілим розважливим ударом-обманом. Якщо м'яч відскочив від гравця в полі або за межі майданчика, нападник приносить команді 1 очко. Якщо ж м'яч не влучив у гравця або був прийнятий ним і переданий своїм гравцям, то.1 очко отримує вже команда противника. Гра зупиняється, коли обидві команди справили розіграш м'яча і «постріл» по рухомій цілі. Суддя оголошує рахунок. Гравці здійснюють звичайний перехід із зони в зону (незалежно від набираються очок), і гра продовжується. Першу передачу завжди робить гравець із зони подачі. Удар через сітку дозволяється проводити будь-якому гравцеві команди. Гра триває 10-15 хв. Команда-переможниця визначається за більшою кількістю очок.

«Італійська гилка». Гра нагадує звичайний волейбол. Однак допускається торкання м'яча землі з подальшим підбиттям його гравцем для точного удару на бік противника. М'яч не може двічі поспіль відскакувати від землі. Після кожного відскоку його повинен торкнутися гравець. Всього ж допускається два торкання м'яча на одній стороні майданчика. Дотик м'ячем землі не обов'язково, але в кожному разі третім ударом м'яч повинен бути переправлений на бік противника. У грі діють всі основні правила волейболу. Гра складається з трьох або п'яти партій.     

 «М'яч капітану». Сітка залежно праворуч і ліворуч від сітки. Один гравець - капітан знаходиться на половині супротивника і може займати будь-яке місце на майданчику. Решта гравців розміщуються за правилами волейболу. За сигналом від підготовленості гравців натягується на висоті 150 або 200 см. Гравці розташовуються по 5-6 чоловік одна з команд виконує подачу на бік противника. Гравці, що прийняли м'яч, розігрують його і третім (другим) ударом посилають через сітку, намагаючись віддати своєму капітанові. Той переміщається по майданчику, прагнучи зайняти вигідну позицію. Блокувати можна м'яч, але не капітана. Гравець противника повинен бути не менше ніж в 1 м від нього. Якщо капітану вдалося зловити або зачепити посланий йому м'яч, його команда отримує 1 очко і виконує нову подачу. Якщо ж м'яч до капітана не дійшов (перехоплений, вдарився в площадку) або гравець, що б'є потрапив м'ячем у сітку, за межі поля, команда втрачає подачу. Після певного тренування можна подавати одночасно на різні половини поля два м'ячі. Це ускладнює орієнтування і дії гравців. Нова подача (з переходом) проводиться після розіграшу м'яча кожною командою.

 «Перестрілбол». На кожній половині площадки перебувають від 6 до 10 осіб. У 1 м від лицьової лінії на кожній стороні проводиться лінія «полону». Гра починається з подачі однієї з команд. Інша команда приймає м'яч і розігрує його за всіма правилами волейболу, переправляючи третім ударом на бік противника, який намагається прийняти м'яч і також розіграти його. Гравець, що допустив технічну помилку, відправляється на протилежну сторону за лінію полону. Команда втрачає подачу. Гра поновлюється. Полонений в ході гри (не виходячи в поле) намагається перехопити м'яч і виконати (без перешкод з боку противника) подачу на свій майданчик. Гравці його команди будь-яким ударом (з трьох) направляють м'яч назад. При вдалому завершенні ними атаки полонений повертається до своїх партнерів, а в разі помилки за лінію полону іде другий гравець. В ході гри учасники атакуючої команди можуть навмисне посилати м'яч своїм партнерам, що знаходяться в полоні. Правила можна обумовити (але це не обов'язково), що, якщо полонений зловив м'яч з повітря, а не від землі або стіни, він знову вступає в гру. Обговорюються також і інші моменти гри. Гра триває 10-15 хв. За цей час одна з команд може позбутися всіх своїх гравців (потрапляють у полон), або підсумки підбиваються по числу гравців, що залишилися в полі.

Висновок

Серед різних засобів і методів фізичного виховання провідне місце належить іграм, під час яких розвиваються моторні навички і формуються такі найважливіші фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість тощо. Ігри допомагають також усебічному розвиткові людини. Вони розширюють коло її уявлень, розвивають увагу, спостережливість, пам’ять, кмітливість. Ігри – це неабиякий засіб емоційного розвитку й виховання. В іграх багатогранно виявляються вольові якості людини – настирливість, зважливість, сміливість. У групових іграх необхідна узгоджена колективна поведінка, яка сприяє розвиткові й укріпленню відчуття взаємовиручки, взаємодопомоги і дисципліни. В іграх виразно виявляються індивідуальні особливості й розкриваються риси характеру гравців, що дає змогу викладачеві краще пізнати їх. Усе це свідчить про те, що ігри повинні бути широко впроваджені як виховний засіб у педагогічний процес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Список використаних джерел

 

1. 250 рухливих ігор та 178 естафет для школярів. X. Ламкова О. І.,     Дорофеєва С. В.: Веста: Видавництво „Ранок”, 2005. 128 с.

2. Рухливі ігри для сучасної школи: Методичні матеріали.  Твердохліб Ж. О., Погребенник Л. І. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. 62 с.

3. «Від гри до спорту», «Збірник естафет та ігрових завдань» Васильків Г.А М., 1985.

4. «300 змагально - ігрових завдань з фізичного виховання. Практичний посібник ». Гуревич І. А. Мн., Вищ. шк., 1994.

5. Дитячі ігри та розваги: Популярній посібник для педагогів, дітей та батьків. Упоряд. І. Січовик. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2004. – 424 с.

6. Марафон дитячого дозвілля: Навчально-методичний посібник /Укл. Л.О. Дубровська, В.Л. Дубровський, В.В. Ковнер та інші; За ред. Л.О. Дубровської. – Ніжин: Видавництво НДУ імені М. Гоголя, 2007. – 315 с.

7. Волейбол. Теория и практика: учебник / ред. Рыцарев В. В. М.: Спорт, 2016. 456 с.

8. Підготовка юних волейболістів / А. П. Демчишин, Демчишин А. П., Р. С. Мозола, Ю. М. Панишко. К.: Рад. шк., 1982. 191 с.

9. Волейбол – Гра для всіх / А. А. Демчишин. К.: Здоров’я, 1986. 104 с. 37.   Дубенчук А. І. Волейбол: навч. посіб. / Київ: Ранок,  2010. 112 с.

10. Кругляк О.Я. Рухливі ігри та естафети в школі: посібник для вчителя / Кругляк О.Я. – Т. : Підручники і посібники, 2011.

 

1

 

doc
Додав(-ла)
Федунова Ирина
Додано
15 березня
Переглядів
613
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку