Збірник диктантів до 100-річчя з Дня народження В.О. Сухомлинського

Збірник диктантів до 

100-річчя з Дня народження 

В.О. Сухомлинського

Автор: вчитель початкових класів Решетняк Оксана Миколаївна

 

 

 

                                 У 1926 - 1933 роках В.О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.              

                                                     ЇЖАК І МІСЯЦЬ

Ясно світить місяць. Вийшов зі свого будинку їжак. Тупотить ніжками по лісі, шукає поживи. Підходить до куща шипшини. Зірве червону ягоду та й наколе на голку. 
А кожух у нього колючий — багато голок. Уквітчався їжак червоними ягодами, повертається додому. На стежці калюжа. В калюжі — великий білий місяць. 
А їжак думає: "Яке велике яблуко. Зараз я наколю його на голку, а дома з’їм". Хотів наколоти на голку, а місяць гойдається й сміється:
— ТЦо це ти хочеш, їжаче?
Соромно стало їжакові. І потупцював він собі додому.(74 сл.)

 

КОНВАЛІЯ В САДУ

Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію. Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею.
“Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, — подумав Петрик. — Красиво буде в кімнаті”.
Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду стало похмуро й незатишпо. 
На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.
Петрик відтулив квітку, і на деревах знову заграли зелені листочки, знов почувся пташиний спів.
"Он яка ти, дивовижна квітко, — подумав Петрик. — Хіба ж можна тебе зривати й нести до кімнати?"(83 сл.)

 

ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Ось і останній серпневий день. Маленькому Петрикові до школи б іти, а він занедужав.
Боляче йому від думки, що всі завтра йтимуть уранці до школи, а він лежатиме.
От і світанок першого вересня. Ще тільки розвидняється, а Петрик уже не спить.
Зійшло сонце. Чує Петрик: ідуть діти, лунають веселі голоси. Защеміло серце.
Коли це скрипнули двері, хтось увійшов до кімнати. На дверях — учителька Марія Миколаївна, вона вчитиме його в першому класі. 
Усміхнулася вчителька, підійшла до Петрикового ліжка, поклала на ліжко велику-велику квітку.
І в Петрика сьогодні Перше вересня.(89сл.)

 

ПРИЙШЛА МАМА

Зимовий вечір. За вікном гуде, виє завірюха. Мама ще не повернулася з роботи. І маленька Зоя жде. Вона прислухається до завивання завірюхи.
Зої здається, що за вікном великий, страшний звір. Ось він стукає в вікно. Зоя заплющує очі.
Прийшла мама. Підходить до Зої, обняла, поцілувала.
— Тобі не страшно було, доню? — питає мама.
— Ні, не страшно! — радо відповідає Зоя.
За вікном тепер уже не виє завірюха. Тихо шумить вітер. Мов ласкава хвиля на ставку. Ось вона лагідно доторкнулася до шибки. Зоя підходить до вікна. 
Над землею весело кружляють білі сніжинки.(88сл.)

СОРОКА-БІЛОБОКА

До старого кравця ворона прилетіла Сорока та й просить:
— Поший мені нове плаття. Та таке, щоб найкрасивіше було.
Узяв кравець Ворон великі ножиці, викроїв із сірого полотна їй плаття.
— Ні, — каже Сорока, — добав іще білого полотна. Хай будуть у мене білі боки.
Пошив кравець Ворон сіре плаття з білими боками. З того часу всі й кажуть на Сороку: білобока.
А вона, куди летить, усе хвалиться своїм платтям.(67сл.)

 

ЧОГО МАМА ТЕПЕР ПЛАЧЕ?

У дівчинки Олесі є старший брат Микола. Він працює трактористом.
Прийшов час Миколі в армію.
Проводжаючи сина, мати заплакала. Олеся розуміла, чому плаче мама. Два роки служитиме Микола. Два роки не бачитиме його мама. От вона й плаче. І Олеся заплакала...
Минуло два роки. Прийшла звістка: повертається Микола з армії.
Поїхати мама з Олесею на станцію зустрічати Миколу.
Вийшов Микола з вагона, усміхається. А мати підбігла до нього, обняла й заплакала.
А Олеся не розуміє: чого мама тепер плаче?(83сл.)

 

 

ЯК ВИЗВОЛИТИ ДЖМЕЛЯ?

Залетів у клас джміль — жовтии, як мед, волохатий. Довго літав, припав до вікна. Бився в шибку, плакав, а вилетіти не зміг.
Коли діти прийшли до школи, він тихо лазив по шибці. Час від часу пробував злетіти, та не було сили. 
От повзає він по шибці. Ніхто не звертає уваги на бідного джмеля, тільки найменша дівчинка дивиться на нього пильно-пильно.
Хочеться Ніні підійти до волохатого, взяти його на долоню, підняти до відчиненої кватирки й випустити.
Жде Ніна перерви, не діждеться.

Хоч би скоріше час ішов.
Хоч би швидше пролунав дзвоник.(92сл.)

 

ЯК ДЖМІЛЬ НАГОДУВАВ БДЖОЛУ

У конюшини квіти — мов дзвіночки. Але дуже довгі. Десь у глибині дзвіночка стоїть кухлик із солодким конюшиновим нектаром. 
Прилетіла на дзвіночок Бджола, спробувала дістати своїм хоботком, та дарма.
Сидить Бджола й плаче. Коли це летить Джміль — "Ж-ж-жу..."
Розповіла йому Бджола про своє горе.
— Добре, я допоможу, — каже Джміль.
Послав у конюшиновий дзвіночок свій довгий хоботок. Висмоктав нектар із кухлика.
Підлетіла до нього Бджола, простягла свій хоботок до Джмелиного. Джмелик дав їй півкухлика. Подякувала Бджола та й полетіла.
З того часу Джміль і Бджола приятелюють.(87сл.)

 

 

 

 

ЯК ЇЖАЧОК ПІЧ ЗМУРУВАВ

У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:
— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч. Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. 
А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.(63сл.)

 

 БЕРБА НАД СТАВОМ

Запам 'яталося з дитинства: в ясний день бабиного літа над ставом схилилась верба. Вона була стара, дупляста. Мене й узяла гадка — може, верба в цю хвилину думає: прийде осінь, зима, після зими настане весна, все довкола розквітне, а я вже ніколи не зазеленію, бо я стара...
Мені було дуже жаль тієї верби. Весною пішов я поглянути: а чи зазеленіла вона? Ні. Стояла суха. А поруч із нею зеленіли три паростки — ніжні, пахучі. З кожним днем вони ставали все вищі й сильніші. Дві молоді вербички. Вони виростали від коріння старої. 
І здавалось мені, що стара суха верба радіє: я не вмерла, я житиму вічно.((89сл.)

 

 

ВОГНЕГРИВИЙ КОНИК

Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б’є копитами коник, ось-ось поскаче.
Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить: підняв коник голову, затремтіла вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.
Прокинувся Юрко, а коник знов на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла.((64сл.)

 

 

ГУДУТЬ, А МЕДУ НЕ ПРИНОСЯТЬ

Матка — найстарша бджола у вулику й мати всіх бджіл.
Гарячої літньої пори через кожну годину посилає вона до льотка чотирьох молодих бджіл і наказує:
— Пильнуйте, не підпускайте ос до льотка, бо весь мед поїдять.
Сторожують бджоли льоток. Дивляться — як крильця жовтенькі, мов сонечко, то це бджоли. Як гудуть по-бджолиному й пахнуть воском, то це бджоли.
Аж ось підкралися до льотка дві оси. Швидко пірнули вони в льоток. Гуділи по-бджолиному, і сторожові бджоли не помітили їх.
Увірвалися оси до вулика і ну їсти мед. Зчинився переполох. Кричить матка:
— Куди ви диви гесь, голови цвілі? Як могли пропустити злодіїв!
— Але ж вони гудуть по-бджолиному, — виправдовуються ті. — І крильця жовтенькі. І пахнуть воском.
— Гудуть вони по-бджолиному, але ж меду не приносять.(123сл.)

 

 

 

 

 

ДЖМІЛЬ І ЛІЛОВА КИТИЦЯ

 
Та ось одного ранку Лілова Китиця прокинулась і не повірила своїм очам. Поруч не було ні куща, ні старого дуба. І, що найдивніше, стояла вона в красивій Криш-талевій Ваш, а Ваза — на відчиненому вікні. Зійшло сонечко, і його проміння заграло в кришталі тисячами веселок. 
Лілова Китиця затамувала дух од зачудування. Вона ще ніколи в житті не бачила такої краси. "І все це — для мене", — подумала вона.
Цієї миті вона почула бриніння Джмеля. Ось зараз він опуститься на лілові квіточки й голубитиме їх. Але Джміль покружляв над квіточками, тривожно загудів та й вилетів у відчинене вікно.
"Що це з ним сталося, із Джмелем? — подумала Лілова Китиця. — Який він дивний, той Джміль. Невже він не бачить, яка красива Кришталева Ваза?"(122сл.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЖАЙВОРОНОК І СОНЦЕ

У полі лежала сіра грудочка землі, присипана снігом. Пригріло Сонечко. Розтанув сніг. Пропливла над полем хмарка, розсипалась дощем. Упала на сіру грудочку землі гаряча краплина води, в якій відбилося Сонечко. Перетворилася грудочка землі на сіру пташку — Жайворонка.
Злетів Жайворонок у небо. Попробував співати, а пісня вийшла поганенька. Полетів він до Сонця й просить:
— Сонечко, золотеє Сонечко, навчи мене гарної пісні.
— Бери цей золотий клубочок і тягни до землі, — каже Сонечко.
Узяв Жайворонок золотий клубочок і полетів до землі. Потяглася за ним тонка-тонесенька золота ниточка. Зазвучала чудова пісня.
З того часу рано-ранесенько Жайворонок підлітає до Сонечка, і воно дає йому клубочок золота. Тягне золотую ниточку Жайворонок над полями — і чують люди чарівну пісню. 
Співає блакитне небо, співає золота пшениця, співає цілий світ. Як гарно!(125сл.)

 

 

ЗОЛОТОКОСА

Коли сонечко стає нижче по небу ходити, в темному лісі прокидається золотокоса бабуся. А люди кажуть: осінь. Вона тихо йде зеленими лугами. Де стане, там на траві залишаються білі кристалики льоду. А люди вранці кажуть: заморозок. 
Приходить Золотокоса до саду, доторкається до дерева — і листя на ньому стає жовте, червоне, оранжеве... А люди вранці кажуть: золота осінь. А золотокоса бабуся удень ховається в темному лісі. Жде ночі.(68сл.)

 

КУДИ ПОСПІШАЛИ МУРАШКИ

На дереві сиділа Білочка. Вона їла горішок. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. Друга, третя. Чимало крихіток упало додолу.
А стежечкою мі ж травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу для мурашенят. Вона чимчикувала на баштан: чула, є там багато солодких кавунячих шматочків. Коли це падають із дерева крихітки горішка. Покуштувала Мурашка — горішок добрий та пахучий. 
Понесла вона крихітку горішка до мурашника, розповіла сусідам. "Бігаймо по горішки!"
Зібралися в дорогу. А дітки Мурашки їдять крихітку, що принесла мама, діляться з іншими. Всім діткам у мурашнику вистачило, ще й лишилося. А мурашки вже під великим деревом. Зібрали крихітки й понесли додому. Буде на цілу зиму.(112сл.)

 

НАВІЩО ПІВНЕВІ ГРЕБІНЕЦЬ

У нашого півня червоний гребінець. Уночі, як тільки кури посідають на сідало, він бере свій гребінець і розчісує свого барвистого хвоста. Тому й хвіст у нього такий пишний. Розчеше півень хвоста й кладе гребінець на голову. А вдень хвоста розпустить і походжає.(45сл.)

 

НІЧ І БІЛА СОРОЧКА

Жив із мамою маленький-маленький хлопчик. Він недавно навчився говорити.
У хлопчика була сніжно-біла сорочка. Мама випрала її й повісила на паркані сушитись.
Надходила ніч.
Хлопчик і каже матері:
— Мамо, я піду зніму з паркана сорочку.
— Навіщо? — дивується мама.
— Ніч доторкнеться до білої сорочки... Сорочка стане чорна... Що я одягну?(57сл.)

 

ПЕРШИЙ СТРАХ КУРЧАТКА

У теплому гнізді під квочкою з білого яйця народилося маленьке курчатко.
Воно проклювало міцну шкаралупу, розламало її, вилізло з гнізда й аж очка примружило від подиву. Все довкола таке яскраве й прекрасне. Гріє ласкаве сонце, зеленіє трава, від легенького вітру гойвдаються квіти.
Маленьке жовте курчатко побігло по землі. Його очі сяяли від щастя. Курчаткові хотілося з кимось поділитися своїми радощами.
Мале побачило велику-велику істоту. Вона була довга й кругла, виблискувала білим хутром. Двоє сірих очей пильно дивилися на курчатко, тонкі вушка піднялися вгору, біля рота біліли довгі тонкі волосинки. Істота ця лежала й махала хвостом.
Курчатко підбігло до дивовижної істоти, щоб сказати їй: який прекрасний світ!
Та істота підвелася, оч і її заблищали, спина вигнулася, тонкі волосинки біля рота заворушилися.
Курчатко злякалося.
Це був перший страх курчатка.(131сл.)

 

ПРАВА Й ЛІВА РУКА

Поміж морквою поріс бур’ян. Пішла Маринка на город, бур’ян вириває. Та все правою рукою. А ліва нічого не робить. Права втомилася й питає ліву руку:
— Чому ти гуляєш? Дивись, як я працюю, уже всі жилки болять. А ти — нероба.
Соромно стало лівій руці. Стала й вона рвати бур’ян. Швидко так і закінчила Маринка роботу.(56сл.)