17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Збірник доповідей членів методичної комісії природничо-математичного циклу

Про матеріал

Залучення учнів до пошуково-дослідницької діяльності на уроках фізики, астрономії

Формування позитивної мотивації на уроках математики засобами інноваційних форм і методів навчання

Технології розвитку критичного мислення на уроках хімії

Використання інноваційних методів з метою виховання компетентності учнів

Перегляд файлу

Державний навчальний заклад

«Бердичівське вище професійне училище»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://infoids.ru/wp-content/uploads/2014/12/Ochki.jpg

 

2016 р.

Державний навчальний заклад

«Бердичівське вище професійне училище»

 

 

 

 

 

 

 

http://po4emy4ki.narod.ru/olderfiles/1/4.jpg

 

 

 

 

 Розробила

викладач фізики та астрономії

Осипчук О.В.

 

 

 

 

 

 

 

2016 р.

 

Одне з актуальних завдань сучасної освіти — пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їх розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціальне компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань.

Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій з допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того — має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності.

Отже, потрібно формувати не лише вузьконавчальні, а й широкі пізнавальні мотиви, учень повинен перейти від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості.

Вчителі природничого циклу відзначають високу ефективність застосування дослідницьких прийомів і методів у навчанні для поглиблення інтересу учнів до пізнавальної та творчої діяльності, для формування в них відповідних знань, умінь, навичок і дослідницької позиції в сприйнятті осмисленні й світу.

Навчання як дослідження припускає, що особливістю навчально-дослідницької діяльності учня є суб'єктивне відкриття цим нових знань на основі індивідуальної актуалізації попередньо засвоєних ним же знань і вмінь, уведення їх до особистісного пізнавального простору.

Застосування дослідницького підходу в навчанні спрямоване на становлення в школярів досвіду самостійного пошуку нових знань і використання їх в умовах творчості, на формування нових пізнавальних цінностей учнів і збагачення їх пізнавальної ціннісної орієнтації. Тому навчання в значній мірі стає таким, що ініціюється учнями, які засвоюють новий досвід, у т. ч. і дослідницько-пізнавальний.

Дослідницька практика учнів повинна відповідати науковим методам знання, розширювати зміст їхньої освіти й удосконалювати підготовку до майбутньої діяльності.

Процес пізнання - це процес переходу від найпростіших моделей світу до більш складних. Дитина повинна розвиватись і навчатись кожної миті. Необхідно, щоб безперервно відбувалась різноманітна пізнавальна дослідницька діяльність - у співпраці з учителями, батьками, іншими дітьми. Як тільки зникає зацікавленість, натхнення, подив, відразу починають панувати лінощі та примус. Тоді труднощі в навчанні стають неподоланними, і дитина, яка була старанна і дисциплінована, вже не зможе набути справжніх знань та навичок.

Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

Одним із перших кроків вчителя - керівника наукової роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на хід роботи над нею. Не секрет, що навіть надзвичайно цікава тема, викликана лише потребами часу чи нав'язана вчителем учневі, не сприятиме успішному виконанню роботи. Пріоритетним та визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове у її розкриття.

В організації науково-дослідницької роботи учнів слід дотримуватись декількох принципів:

  • дослідницька діяльність учнів є наближеною до науково-дослідницької діяльності, її початком і найчастіше має продовження в подальшій науковій діяльності;
  • зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою, загальними потребами суспільства та питаннями сьогодення;
  • наукове дослідження - безперервний процес, його не можна виконати за кілька днів;
  • науково-дослідницька діяльність - обов'язково керований процес.

Вчитель-наставник навчає методиці дослідження, консультує учня в процесі виконання роботи, розв'язанні поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінює отримані результати; у здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості.

Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми - складання плану роботи - підбір джерел і літератури - знайомство з джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження - відбір та оцінка фактів - обробка та систематизація зібраного матеріалу - написання роботи - її рецензування і доопрацювання - остаточне редагування та оформлення - захист роботи.

Вибір теми передбачає врахування актуальності проблеми, ступінь її розробленості, наявність джерел і літератури, пізнавальних інтересів і можливостей школярів. Тематика навчально-дослідницьких робіт визначається вчителями-предметниками, розглядається на засіданні методичного об'єднання, узгоджується з адміністрацією навчального закладу.

Завдання навчання - не лише надати учням певні знання, але й навчити їх використовувати, а в разі необхідності й творчо опрацьовувати. Звідси: проведення наукових досліджень у школі доцільно поєднувати з розвитком творчої особистості; воно має бути його кінцевим результатом.

Говорячи про впровадження науки в школу та їх взаємозв'язок, треба розрізняти три головні напрямки такої діяльності.

Перший - розвиток наукового мислення учня і майбутнього громадянина, що досягається низкою спеціальних заходів, методів і цій безпосередньо в навчальному процесі: відповідні завдання, нестандартні уроки в школі та ін. Такою діяльністю мають бути охоплені практично всі учні, і вона стає невід'ємною частиною сучасної шкільної освіти.

Другим напрямком розвитку наукової роботи слід вважати позакласну діяльність, коли учні беруть участь у роботі наукових гуртків, у колективних дослідженнях, а також у різних олімпіадах, змаганнях, семінарах, конкурсах тощо. Це подальший розвиток колективного наукового мислення, який певною або значною мірою здійснюється в школі.

Третім самостійним напрямком наукової діяльності учнів є їх участь у роботі МАН, зокрема в щорічних конкурсах-захистах - районному, обласному, державному. Це вже індивідуальна наукова діяльність, яку треба вважати найвищою для школярів. Вона регламентується спеціальними вимогами.

Види і форми науково – дослідної роботи

Існує і застосовується два основні види науково-дослідної роботи учнів.

Учбова науково-дослідна робота учнів старших курсів, передбачена діючими учбовими програмами. До таких дослідницьких робіт можна віднести навчальні дослідницькі проекти та реферати з добре висвітленими практичними частинами.

Під час написання рефератів учні роблять перші кроки до самостійної наукової творчості. Вони вчиться працювати з науковою літературою (якщо це необхідне, то і з іноземною), набувають навичок критичного відбору і аналізу необхідної інформації. Якщо у 9 класі вимоги до курсової роботи мінімальні, і написання її не представляє великої праці для учнів, то вже наступного року вимоги помітно підвищуються, і написання роботи перетворюється на дійсно творчий процес. Так, підвищуючи з кожним роком вимоги до рефератів можна сприяти розвитку учня, як дослідника, роблячи це практично непомітно і ненав'язливо для нього самого.

Робота над науково – дослідницькими проектами має на своїй меті подальший розвиток творчої і пізнавальної активності учня, діяльність направлена на закріплення і розширення теоретичних знань і поглиблене вивчення вибраної теми, і як заключний етап навчання учнів, у більшості випадків, у Вузі на економічних факультетах при цьому учень може розширити теоретичних знання і поглибити вивчення вибраної теми.

Написання рефератів по темах практичних занять варто оцінювати не як науково – дослідницьку роботу, так як реферат частіше всього є або переписаною статтею, або, що ще гірше, конспектом глави якогось підручника. Назвати це науковою роботою можна з великим сумнівом. Але деякі реферати, написані на основі декількох десятків статей і джерел, по праву можна назвати науковими працями і включення їх в список видів науково – дослідницьких робіт учнів цілком виправдано.

Дослідницька робота понад темою дослідження є найефективнішою для розвитку дослідницьких і наукових здібностей учнів. Це легко пояснити: якщо учень за рахунок вільного часу готовий займатися питаннями якої-небудь дисципліни, то знімається одна з головних проблем викладача, а саме - мотивація учня до занять. Учень вже настільки розвинутий, що працювати з ним можна не як з учнем, а як з молодшим колегою.

Тобто учень з посудини, яку треба наповнити інформацією, перетворюється на джерело останньої. Він стежить за новинками літератури, прагне бути в курсі змін, що відбуваються у вибраній їм науці, а головне - процес осмислення науки не припиняється за межами навчального закладу.

Навіть під час відпочинку в глибині свідомості не припиняється процес самовдосконалення. Реалізується відома ленінська цитата: "по-перше - вчитися, по-друге - вчитися і в - третіх - вчитися і потім перевіряти те, щоб наука у нас не залишалася мертвою буквою або модною фразою..., щоб наука дійсно входила в плоть і кров, перетворювалася на складовий елемент побуту цілком і по-справжньому".

Науково-дослідницькі роботи дають юним дослідникам сільської школи широкі можливості спробувати себе у науковому пошуку, побачити результативність власного дослідження, відчути радість від успіху. Юні науковці отримують безцінний досвід самостійного пошуку, досягають великої внутрішньої зрілості, набувають важливих наукових компетенцій, які потім максимально використовують, ставши студентами вищих навчальних закладів.

Навчаючись, учні успішно демонструють креативність у наукових пошуках і отримують непогані результати. Звичайно, не всі вони стають науковцями, але, вірю, в майбутньому дорослому житті будуть особистостями, здатними до непересічних рішень, стануть спеціалістами-професіоналами, яким притаманне творче мислення.

Як в умовах сільської масової школи виростити й підняти до істотних наукових висот обдаровану дитину? На мою думку, все починається зі шкільних уроків, із психолого-педагогічних учительських спостережень за здібними учнями з метою виявлення обдарованості, перших навчальних занять. Поступово, крок за кроком, в учителя-предметника складається система різноманітних форм і методів роботи у процесі викладання предмета для розвитку обдарованої дитини.

Варто пам’ятати, що саме на уроках обдарована дитина отримує важливу самоосвітню компетенцію, яка виховує внутрішню дисципліну, відсутність страху перед аудиторією, будь-якою роботою, вміння самоорганізуватися, планувати свою діяльність, обирати власні способи вирішення проблем і давати об’єктивну самооцінку своїм здобуткам.

На навчальних заняттях відбувається і перше виявлення творчого потенціалу обдарованої дитини, з'являється зацікавленість предметом, що потім приведе її до відповідної наукової діяльності.

Саме на уроках та готуючись до них учні проводять перші міні-дослідження, набувають перші навички самоконтролю на основі введення учителем у структуру заняття ситуацій самооцінювання і взаємооцінювання. Та й індивідуалізовані домашні завдання стимулюють такого школяра до роботи з різними джерелами інформації. Слушною є думка О. В. Заболотного про те, що учитель, готуючись до уроків, "повинен прагнути підбирати такі запитання, які можуть викликати протилежні думки, й відповідь на які не лежить на поверхні, а народжується під час дискусії".

На основі зазначеного вище можна зробити висновок, що обдарована дитина, зокрема і майбутній юний науковець, у загальноосвітній школі формується і розвивається саме завдяки шкільній буденній праці на уроках. Для того, щоб учень виявив бажання працювати над науковим дослідженням, у нього необхідно сформувати дослідницьку мотивацію.

Тому для членів НТУ потрібно проводити індивідуальні заняття, спрямовані на розвиток інтелектуальних умінь, перед майбутніми дослідниками варто ставити такі завдання, які би допомогли їм по-новому поглянути на власну інтелектуальну діяльність, ерудицію. Крім того, індивідуальні заняття повинні продовжувати діалог між учителем і учнем, започаткований під час уроку.

Велику допомогу шкільний учитель, який працює із обдарованими дітьми, одержує від співробітництва із ВНЗ.

Вважаю, що процес співпраці обдарованої дитини з науковцем має й велике виховне значення, розвиває її мислення до більш високих рівнів, додає широти світогляду, налаштовує на серйозну і сумлінну працю, адже юний дослідник відчуває себе залученим до особливого процесу – наукового дослідження.

Отже, коли юний дослідник має постійного уважного наставника у школі, який використовує педагогічні технології, зорієнтовані на роботу із обдарованими школярами (що передбачає ускладнення змісту навчального матеріалу, збільшення обсягу теоретичної частини, виконання учнями індивідуалізованих завдань, підвищення рівня самостійної роботи), одержує нову інформацію від консультанта-науковця, викладача ВНЗ, знаходить розуміння і допомогу від наукового співробітника – це і є умови, які приведуть обдаровану дитину до очікуваного результату – формування її як науковця, розвитку її здібностей і обдаровань, самореалізації і самоздійснення.

Сучасне суспільство потребує від освіти підготовки молоді, здатної відповідати на виклики часу, компетентної та мобільної на сучасному ринку праці, яка має громадянську позицію та ефективно здійснює діяльність, саморозвивається та здатна навчатися протягом життя. Співпраця вищих навчальних закладів і ПТНЗ, науково-дослідницька діяльність учнів - це, на думку вчителів, один з шляхів перебудови роботи шкільних закладів в умовах оновлення освітньої парадигми в Україні, методологічної переорієнтації процесу навчання з інформативного викладання на розвиток особистості учнів, формування життєвих компетентностей, впровадження інноваційних процесів до викладання навчальних дисциплін в школі.

Список використаних джерел

  1. Арцев М. Н. Учебно-исследовательская работа уча-щихся // Завуч. — 2005 — № 6.
  2. Кравец А. С. Методология науки. — Воронеж, 1991.
  3. Савенков А. И. Маленький исследователь. Как научить дошкольника приобретать знання. — Ярославль, 2002.
  4. Степапова М. В. Учебно-исследовательская деятельность школьников в профильном обучении. Учебно-методическое пособие для учителей. — С-Пб.: Из-дательство "Каро", 2005.
  5. Файн Т. А. Исследовательский подход в обучении // Практика административной работьі в школе. — 2003. — № 5.
  6. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Державний навчальний заклад

«Бердичівське вище професійне училище»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://files.web2edu.ru/44377fcd-526c-4a33-b2d1-5752306b8590/a3b65b08-eff3-4bd4-964c-fd8a14e8a5ca.jpg

Розробила

викладач    математики

Чупринська Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 р.

Ученик это не сосуд который необходимо наполнить,

а факел, который надо зажечь!”

 

Формування особистості – це цілісний, поступальний процес, який виражається у залученні її до соціального досвіду, засвоєнні нею вже існуючих у суспільстві форм і видів діяльності.

Розвинена і сформована особистість – це активний творець свого життя. Особистість формується суспільством, а людина, пізнаючи закони суспільства, діючи активно і цілеспрямовано, може перетворювати його і саму себе.

Однією з найнеобхідніших умов виховання людини відкритого суспільства є розвиток її унікальності та індивідуальності. Реалізація цього неможлива без правильної мотивації навчання та розвитку інтересу до нього. Навчальний процес – це не тільки процес засвоєння знань, оволодіння вміннями й навичками, але й процес виховання особистості кожного учня, розвитку його суспільно-соціальної й творчої активності.

Навчальний процес є одним із видів діяльності учня.

Національна доктрина розвитку освіти ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення і саморозвитку.

Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини. Тому важливим місцем у роботі вчителя є формування мотивації навчання в учнів. Бо якщо в учнів є бажання і інтерес до навчання, то вони можуть реалізувати свої здібності у вивченні різних предметів, будуть зацікавлені у їх вивченні.

Учні в кожен момент навчальної діяльності перебувають під одночасним впливом цілого комплексу мотивів, одні з яких є домінантними, інші – підпорядкованими, одні – усвідомленими, інші – неусвідомленими. Серед мотивів, що спонукають навчатися, психологічно найвагомішими є потяг до знань та інтерес до процесу їх набуття.

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації до навчання. Теорія мотивації випливає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності й нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все з власної волі, з бажанням і радістю. Отже, в основі теорії й практики мотивації лежить оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання шкіл, зорієнтована на великі потенціальні здібності й можливості самих дітей. Вона ґрунтується на тому положенні, що саме спонукальна, а не примусова сила навчання й виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт особистого розвитку.

Проблема як досягти того, щоб учні тривалий час бажали вивчати певний предмет (саме бажали, а не мусили), тобто мотивація учнів до навчання, є надзвичайно актуальною в наш час.

Слід з’ясувати значення понять стимулу і мотиву.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Усе це дає змогу зробити висновок про те, що стимули являють собою такі чинники поведінки людини, які сприяють усвідомленню нею своїх потреб і на основі відповідних мотивів та орієнтації допомагають вибору найцінніших із них в соціальному та особистісному плані.

Мотивація передбачає:

 

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий “внутрішній двигун”;

 • прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

• пошук відповідей на запитання “чому?”, “навіщо?”, “заради чого?”.

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів? Насамперед

учитель має формувати вчителем зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Мотиви навчання у школярів, мабуть, завжди будуть змішаними. Є батьки і педагоги, яких треба порадувати, оточуючі, з якими треба мати справу, приємне відчуття майстерності, яке потрібно розвивати в собі. Водночас розвиваються інтереси дитини, і світ ніби відкривається для неї.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, сподобатися вчителю (зовнішня мотивація), для інших — це проникнення в суспільне життя, самореалізація особистості (внутрішня мотивація). Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони передусім мають базуватися на активному інтересі до того, що є предметом вивчення.

З розвитком дитини збагачується й сама навчальна мотивація: розвиваються пізнавальні інтереси, зростає зацікавленість не тільки процесом навчання, а й змістом. Дитина усвідомлює необхідність виконання вправ, у неї виникає почуття обов’язку, відповідальності. Це позитивний бік цього етапу.

Кожний вид діяльності можна розікласти на складові: хочу, можу, навіщо це робити. Людина народжена бути активною. І коли немає позитивної діяльності, на її місце приходить інша — негативна, або, як ми її називаємо, саморуйнівна.

Найважливішим мотивом навчання є почуття успіху, задоволення від досягнутого. Серед багатьох чинників, які впливають на мотивацію учнів до навчання, одним із найважливіших є оцінка (саме не бал, а оцінка). Тому одним із методів мотивації навчання учнів має бути створення на уроці ситуації успіху. При цьому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання. Під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся б почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимуляційне значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, виховує в нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом. Бо гуманізація освіти потребує, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Успіх — головне джерело мотивації учня до навчання. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення й бажання повторного успіху. Саме така самосвідомість і породжує мотивацію. Як же ми можемо діяти в цій ситуації?

Похвала — це не що інше, як один із видів нагороди, що підвищує почуття гідності і може подіяти як позитивний імпульс для нового успіху. Дуже важливо підходити індивідуально, порівнюючи нинішній рівень учня з його попереднім рівнем і вказувати на індивідуальний розвиток дитини.

Ні в якому разі не можна порівнювати рівень певного учня з рівнем інших учнів класу, бо при цьому ми принижуємо дитину, віднімаємо його впевненість у собі й цим забезпечуємо початок невдач, тому що одна невдача породжує песимізм, який розвиває недостатню віру в себе і знижує почуття гідності. З цього і народжується анти мотивація — небажання старатися більше.

Звичайно, критика має велику силу, її не слід зовсім відкидати, бо виважена критика теж мотивує. Ми повинні критикою не ображати дітей, а підштовхувати до нових успіхів (Я знаю, ти це можеш!). Крім того, ми повинні вчити учнів долати невдачі, не боятися їх. Найкраща реакція на невдачу і для вчителів, і для батьків удома — не бачити просто оцінку, тобто результат, а шукат причини невдач і допомогти дитині їх подолати.

Існує ряд педагогічних рекомендацій, яких мусить дотримуватися учитель: не слід занижувати учню оцінку за пропуски, несерйозне ставлення до навчання, недисциплінованість і неслухняність. Оцінка не є одним із способів покарання учня. Використання оцінки як дисциплінарного впливу призводить до негативних наслідків. Учні починають думати, що вчитель несправедливий, недобрий, а недоброзичливість до вчителя може перерости в нелюбов до предмета.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу — замало. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності в навчанні. У такому разі діти намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу. У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителеві і не протиставляти їх між собою. Отже, формувати в учнів мотиви обов’язку та відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й сумлінне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог тощо.

Неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні. Поліпшення передусім якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння практично застосовувати набуті знання — ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.

Не меншу роль, а інколи і значно більшу, відіграє рівень розвитку емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості дитини. Емоції та відчуття часто формують поведінку учня, впливають на поставлені нам ті чи інші життєві цілі. Байдужа до всього дитина неспроможна поставити та вирішити життєво важливі завдання, досягти значних успіхів.

Вплив емоцій на пізнавальні процеси особливо значущий у дітей у середньому шкільному віці, коли відбувається формування та становлення дитини в соціумі. Емоції можуть сприяти розвитку одних пізнавальних процесів, а інші гальмувати. Дитина, яка перебуває в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети залежно від їхньої значущості. Причому, чим важливіший для неї той чи інший чинник, тим краще він сприймається. Емоції впливають на всі компоненти пізнання: відчуття, сприймання, уяву, мислення.

Отже, основними передумовами формування позитивної мотивації до пізнання нового та якісного засвоєння знань є рівень психологічного комфорту учнів, їхнє емоційно-ціннісне ставлення до навчального закладу, участь у суспільному житті класу, школи. Зазначені характеристики взаємозалежні та взаємообумовлені, вони складають цілісну картину соціального буття школяра.

Якість нашої роботи залежить від того, яку мету ми перед собою ставимо, які причини змушують нас виконувати певну роботу. Це — мотив нашої діяльності. За ним завжди стоїть потреба в чомусь.

Однією з важливих причин невдачі на уроці є відсутність в учнів мотивації до навчання. Мотив — це спонукання до активності. Мотивація навчальної діяльності на уроці є обов’язковою частиною певного уроку.

Мотивація — надто важливий компонент не лише навчання, а й будь-якої людської діяльності. Є мотив — є й бажання виконувати й доводити до завершення цю діяльність. Без належної мотивації не працюватиме жодна педагогічна технологія. Адже всі без винятку технології пропонують високу обопільну (і учнів, і вчителів) зацікавленість. Тож не тільки вчитель, а й учні мають розуміти, навіщо і для чого вони займаються певними видами діяльності та яку користь від цієї діяльності вони матимуть.

Якщо дитина дивується, цікавиться — вона починає мислити. Нові ідеї — продукт творчої уяви. Отже, зацікавленість — найдужча мотивація до навчання.

Мотив - збудник думки, його регулятор. Мотиви навчання - це джерело мислення.

        Мотив навчання — це спрямованість учня на різні сторони навчальної

 

діяльності.Таким чином, існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

        Виокремлюють п'ять типів ставлення до навчання:

- негативне;

- байдужне або нейтральне;- позитивне аморфне;

- позитивне пізнавальне, усвідомлене;

- позитивне відповідальне, особистісне.

 Для негативного ставлення школярів до навчання характерно таке: бідність і вузькість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; не сформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; навчальна діяльність не сформована; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

           За позитивного (аморфного) ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, спонтанного інтересу; виникнення перших переваг одних навчальних предметів перед іншими; широкі соціальні мотиви обов'язку; розуміння і первинне осмислення цілей, визначених учителем.

          За позитивного (пізнавального) ставлення школярів до навчання мотивація характеризується постановкою нових цілей; народженням нових мотивів; осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя завдань, способів дій, але й виникнення самостійно визначених цілей, а також виконання дій з власної ініціативи. Відбувається опанування вміннями планувати й оцінювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку.

          За позитивного (особистісного, відповідального) ставлення школяра до навчання мотивація характеризується стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; уміннями ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх; умінням долати перешкоди задля досягнення мети. У навчальній діяльності, спостерігається пошук нестандартних

 

способів виконання навчального завдання, гнучкість і мобільність способів дій,опанування навчальними діями та уміннями до рівня навичок і звичок культури праці, вихід з навчальної діяльності в самоосвітню, перехід до творчої діяльності.

Основною формою організації навчальної діяльності є урок. Для проведення уроку існують такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів.                                                                                                                                   

 1. Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

 2. Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

 3. Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну відповідь.

 4. Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі ііроя"ви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

 5. Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

 6. Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

 7. Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

 8. Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка-забезпечить виконання домашнього завдання.

Шляхи формування позитивної мотивації навчальної діяльності на уроках математики:

· Раціональний вибір мети і завдань уроку, його змісту і структури.

· Застосування методів і прийомів активного навчання учнів.

 

· Вміле поєднання колективних, групових та індивідуальних форм навчання на основі диференціації.

· Систематичне використання різних видів самостійної роботи учнів.

· Зв’язок теоретичного матеріалу і задач. Посилення прикладної спрямованості.

· Використання сучасних засобів навчання.

· Удосконалення міжпредметних зв’язків.

· Удосконалення форм і методів контролю навчальних досягнень учнів.

Система роботи по формуванню позитивної мотивації навчальної діяльності на уроках математики

Щодо організації роботи, урізноманітнюю її види; практикую диференційовані індивідуальні завдання; використовую технічні засоби для контролю. Диференційовані самостійні роботи стимулюють просування вперед і слабких, і середніх, і сильних учнів. Під час самостійної роботи, яку можна провести на різних етапах уроку, можна дозволити учням звертатися за допомогою до вчителя, до товариша, користуватися підручником, довідником. У цій роботі мені допомагає непогано обладнаний кабінет, найрізноманітніший роздавальний матеріал .

Залучаю учнів до взаємної перевірки результатів домашнього завдання, самостійної роботи, відповідно оцінюючи їх успіхи. Для контролю наслідків самостійної роботи використовую мультимедійний проектор.

З метою профілактики забування практикую повторення, як метод закріплення матеріалу. Зручно проводити повторення за допомогою узагальнюючих таблиць. Особливо вдалими в цьому плані є узагальнюючі таблиці з алгебри та геометрії Є.П.Неліна.

Для збільшення обсягу матеріалу, який розглядається на уроці, підвищення його ефективності використовую задачі з готовими кресленнями.

Як можна зекономити час на уроці?

· Роздавальний матеріал. Зошити з друкованою основою.

· Таблиці, опорні конспекти.

· Використання шаблонів, графіків, фігур.

· Робота за готовими рисунками.

· Планування завдань уроку.

 

· Раціональне поєднання кількох окремих тем при вивченні.

· Використання математичних символів, скороченого запису при розв’язуванні задач.

· Застосування тестового контролю на проміжних етапах уроку.

· Використання ІКТ, інноваційних методів.

Досить ефективно впливає на розвиток уваги, мислення та виявлення прогалин в знаннях учнів такий активний прийом, як “Знайди помилку”.Пропоную учням певний приклад, рівняння чи задачу, в розв’язанні яких допущені помилки, та пропоную їх знайти. Звичайно, серед таких помилок є 2-3 явні, ще 1-2 типові, Знайдення помилок може означати справді знання з математики. Якщо матеріал учням знайомий, виникає ситуація успіху. Якщо матеріал новий, учні відчувають себе експериментаторами, дослідниками. Важливо на уроках математики систематично використовувати історичний матеріал, який:

· Підвищує інтерес до вивчення предмету.

· Стимулює потяг до наукової творчості.

· Пробуджує критичне ставлення до фактів.

· Формує уявлення про математику, як складову загальнолюдської культури.

Технологія “Мікрофон” дає кожному можливість сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Досить ефективним методом є “ Мозковий штурм” , який спонукає учнів виявляти свою уяву та творчість. Він передбачає вільне висловлення думок учнів і допомагає знаходити багато ідей та рішень.

Я прагну, щоб кожний урок був продуманим, підготовленим і несхожим на

попередній. На уроках використовую дидактичний матеріал у вигляді карток, на яких містяться індивідуальні завдання для учнів, опорні таблиці, тестові завдання, задачі з практичним змістом. Періодично проводжу математичні диктанти. Вони сприяють виробленню певного ритму роботи.

Я вважаю, що міцні й осмисленні знання отримують учні завдяки продуманому використанню на уроках опорних конспектів, кожен з яких містить в собі у сконцентрованому вигляді програмовий матеріал, що вивчається на уроці. Під час використання таких конспектів в учнів крім словесної, працює ще й зорова пам'ять, що дає змогу глибше і свідоміше засвоїти новий матеріал, залучити їх до пошукової роботи.

Розвитку пам’яті, уваги, зосередженості сприяє усна лічба, тому на кожному уроці я пропоную хвилинну розминку. Уміння добре усно лічити – одна з умов успішного навчання математики. Важливим при цьому є правильно підібрані усні вправи, які є найважливішим засобом активізації розумової діяльності учнів. Не забуваю, що учень не зразу схоплює і засвоює матеріал уроку. У дійсності, засвоєння нового проходить не так швидко, як нам хочеться.

Одним із важливих методів формування позитивної мотивації є метод проектів. Використання можливостей ПК на уроках дозволяє підвищити ефективність навчання, поліпшити аналіз та оцінювання рівня знань учнів, звільнити більше часу для надання допомоги учням. Комп'ютер надає вчителеві можливість зробити уроки цікавішими, захоплюючими та сучасними. За допомогою комп'ютера проведення уроків, вправ, контрольних робіт, а також оцінювання успішності стає ефективнішим.

“Математика - наука для очей, а не для вух”- К.Ф. Гаус, тому вважаю, що математика - це один з тих предметів, в якому використання ІКТ може активізувати всі види навчальної діяльності: вивчення нового матеріалу, підготовка і перевірка домашнього завдання, самостійна робота, перевірочні і контрольні роботи, позакласна робота, творча робота.

Проте, на мій погляд, комп'ютер не може повністю замінити вчителя. По-перше, саме вчитель має можливість зацікавити учнів, викликати допитливість, завоювати їх довіру; по-друге, він може спрямувати їх увагу на ті або інші важливі аспекти предмету, який вивчається.             

Таким чином, мотиви – головні сили, що рухають дидактичний прогрес.  Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність. Вивчення і правильне використання вже діючих мотивів, формування необхідних, що спрямовують розвиток особистості та її рух.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Державний навчальний заклад

«Бердичівське вище професійне училище»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://mel-school23.at.ua/NEWS/boy_chemist.jpg

Розробила

викладач  хімії

Чепіль О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 р.

Якщо необхідно запам’ятати, то забудеш

Якщо необхідно зрозуміти, то запам’ятаєш

 

Технологія критичного мислення – це сучасна освітня технологія, розроблена американськими спеціалістами з педагогіки на основі узагальнення досвіду світової педагогіки та психології і виходячи із актуальних потреб системи освіти. З 1996 року поширюється разом Інститутом «Відкрите суспільство», Світовою Читацькою Асоціацією та Консорціумом Гуманної Педагогіки. Пройшла апробацію в школах Америки, Азії, 12-ти країнах Східної, Центральної Європи, в тому числі і в Україні.

В умовах реформування освіти у всіх програмних документах нашої держави у галузі освіти є орієнтація сучасної школи на особистість учня. Зокрема, в Концепції загальної середньої освіти зазначено: «Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Її стрижень –  розвиваюча, культуро- творча домінанта, виховання відповідальності особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вмієкритично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни».

У відповідності до цього мною обрано тему «Формування та розвиток критичного мислення на сучасному уроці хімії», актуальність якої полягає у визначенні напрямків методичного пошуку, способів формування та розвитку критичного мислення та знаходження шляхів подолання недостатньої сформованості в учнів загальних дидактичних умінь, необхідних для самостійної оцінки.

Основна ідеядосвіду полягає у формуванні компетентної критичності як такої, що зароджується через систему уроків, позакласну й позашкільну діяльність.

 

 Наукові джерела

Теоретичною основою було вивчення напрацювань науковців: Н.Вукіна, Н.Дементіївської, В.Саул; психологічні дослідження психологів: Л.Вигодського, А.Брумлінського; педагогів: Л.Ліпкіної, О.Марченко, І.Моряченкової.

В основу, крім зазначених вище розробок науковців, психологів, педагогів, була покладена і спадщина видатного педагога В.О.Сухомлинського, який у центр педагогічної діяльності ставив особистість учня, його інтелектуальний та творчий розвиток.

Нормативною базою  під час роботи стали:

  • Закон України «Про освіту»;
  • Закон України «Про загальну середню освіту»;
  • Закон України «Про інноваційну діяльність»;
  • Державний стандарт базової і повної загальної освіти (освітня галузь «Природознавство»);
  • «Хімія». Програма для загальноосвітніх навчальних закладів.

Розвиток критичного мислення стає найактуальнішим за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних або інших обставин, без ефективного вирішення проблем, значна частина яких не передбачувана. У цьому сенсі є очевидною життєва необхідність формування критичного мислення для вітчизняної системи освіти.

Критичне мислення починається як перехід від навчання, орієнтовано переважно на запам’ятовування, до навчання, спрямованого на розвиток свідомого самостійного мислення учнів.

Люди, які мають навички критичного мислення:

  • Чесні самі з собою;
  • Перемагають сумніви;
  • Ставлять запитання;
  • Базують судження на доказах;
  • Можуть відокремити головне від риторики;
  • Ними практично неможливо маніпулювати.

Людина, яка критично мислить, вмітиме:

  • Визначити проблему;
  • Перевірити використану інформацію;
  • Проаналізувати твердження, що лежить в основі інформації;
  • Враховувати альтернативні точки зору;
  • Визначати наявність підтексту в інформації;
  • Робити висновки;
  • Приймати оптимальні рішення.
  1. Теоретична частина

Технологія розрахована не на запам’ятовування, а осмислений творчий процес пізнання світу, на постановку проблеми та її розв’язання.

Суть технології: ненав’язливість, відсутність категоричності та авторитарності з боку вчителя, надання учневі можливості пізнати себе у процесі отримання знань.

Основні фази педагогічної технології «Критичне мислення» (додаток 1, схема 1)

І. Виклик

  • Актуалізація, відтворення всього, що учень знає (десь щось чув, щось читав тощо) з даної теми. Дуже важливо, щоб учень на цій фазі сам визначав рівень своїх знань.
  • Активізація учня, напрямлена на свідомий, ґрунтовний та критичний підхід до розуміння нової інформації, активна участь у процесі навчання.
  • Формування особистого інтересу до теми з тим, щоб учень сам ставив собі мету навчання.

Види діяльності учнів: парна та групова мозкова атака, використання ключових слів, поділ на кластери (смислові блоки), конструктивна таблиця “знаємо – хочемо знати - дізналися”, малюнок, питання, задачу, проблему, ситуацію, мозковий штурм, роботу з ключовими термінами, блеф-гру «Чи вірите ви, що…»,          взаємоопитування та   взаємонавчання, опорні схеми, графіки, малюнки, діаграми, «сенкан»

 

 

ІІ. Реалізація (осмислення)

  • Отримання нової інформації за умови постійної підтримки активності до навчання, інтересу до теми.
  • Осмислення нової інформації: задача вчителя – допомога в усвідомленні учнями власного розуміння матеріалу, сприйманні нового.
  • Співставлення нової інформації з власними знаннями.

В якості методичних прийомів на 2 стадії пропонується види діяльності учнів: складання таблиць (синтезу, «плюс – мінус – цікаво»)

 

ІІІ. Рефлексія (самооцінка), або роздуми

  • Цілісне осмислення, узагальнення отриманої інформації;закріплення нових знань.
  • Вироблення відповідного ставлення до матеріалу, що вивчається.
  • Аналіз всього процесу вивчення матеріалу.

Відбувається осмислення всієї інформації одержаної на 2 стадії. У учня виробляється своє відношення до вивченого питання або явища.

Методичні прийоми на цій стадії: повернення до стадії виклику, повернення до ключових слів, повернення до схем та кластерів.

Критичне мислення – процес обмірковування власних думок та причин виникнення певної точки зору, що передбачає послідовний ланцюжок операцій мислення.(додаток 1, схема 2)

38 років моєї педагогічної діяльності привели мене до розуміння суті навчання: свобода, відповідальність, демократичність. Саме тому я обрала технологію критичного мислення. Я хочу, щоб мої учні були:

  • творчими
  • самостійними
  • повноправними громадянами України, готовими до усіх труднощів життя

Що для цього потрібно?

 Їм потрібно буде знати, як створювати ідеї, обговорювати різні точки зору, знаходити компроміс.

 Чи під силу кожному учню стати творчою особистістю та реалізувати потрібне? Мій досвід свідчить – під силу. І я готова допомогти їм, щоб учні не розгубилися, щоб не було у них «убогої думки».

 Я навчаю дітей активно, творчо сприймати інформацію, різносторонньо аналізувати її, мати особисту, незалежну думку, вміти її відстоювати, застосовувати здобуті знання на практиці.

 Я намагаюсь сконцентруватися не на невдачах учня, а на його сильних сторонах і не допустити дитину до розчарування. І тут знову, уже в ХХІ столітті, будуть доречними слова великого Сухомлинського:

«Чим більше відкриттів робить дитина,

Чим глибше переживає радість мислення,

Тим більше відкривається перед нею незрозумілого,

тим більше виникає нових питань,

і крапля думки породжує повноводну річку думки»

 

  1. Практична частина

Урок з використанням технологій критичного мислення я часто починаю з розминки, яка замінює організаційні моменти на початку кожного заняття.

Мета розминки: активізація емоційної діяльності учнів на уроці.

Так, на початку уроку я пропоную закінчити одним словом речення: «уміти мислити необхідно для того, щоб…» або, якщо попереду групова робота, то учням роздаю смужки кольорового паперу, на яких вони напишуть девіз, який би спонукав їх до роботи в групі. Смужки складають в коробку, яку передають один одному. Кожен учень витягає папірець і читає девіз. Учні, які витягли смужки однакового кольору, об’єднуються в групи для роботи.

Часто на етапі розминки я даю ключове слово уроку, із літер якого учні мають створити нові слова. Наприклад: «Якими ми будемо на сьогоднішньому уроці?».

 

В - відповідальними

О - організованими

Д - дружними

А – активними

На етапі актуалізації і рефлексії, під час групової і індивідуальної роботи я використовую стратегію «Асоціативний кущ», дотримуючись певних правил:

  • на дошці в центрі записую ключове слово або фразу;
  • біля нього записуємо будь-які слова, що спадають на думку;
  • після заповнення «куща» вказую проблеми для розгляду яких потрібна додаткова інформація, яку отримаємо на уроці,

Асоціації на дошці – цей метод залучає власний досвід учнів, має високий рівень зацікавленості, проводиться фронтально. Наприклад: урок у 10 класі на тему «Ацетилен». Я звертаюсь до учнів: «Які  слова асоціюються зі словом «ацетилен»?». Учні пропонують і їхні відповіді фіксують на дошці.

 

 

 

 

 

 

   Горить                                                                            Ненасичений

                                                                                                           вуглеводень

 Ацетилен

                   Оцет                                                                               Зварювання

                                                                                                               металів

 

Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку роздаю газети й журнали, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку та прошу звернути увагу на конкретну інформацію, наголошуючи на важливості її повсякденного використання. Урок в 9 класі «Сахароза».

За і проти сахарози-цукру

ЗА:

  • Ласощі.
  •  Продукт харчування.
  •  Необхідна для побудови клітин.
  •  Без неї не може функціонувати нервова система.
  •  Зниження концентрації цукру в крові викликає слабкість, втому.

ПРОТИ:

  • Утворення вільних радикалів в організмі, які блокують дію антитіл, що захищають організм від інфекцій.

Сенкан допомагає підсумувати інформацію і визначити головну ідею. Це білий вірш із п’яти рядків. Наприклад: я допомагаю учням скласти сенкан на тему «Вода»

Вода.

Безцінна, животворна,

Тече потоками усюди.

Вона є джерелом життя.

Це скарб.

На уроках я часто використовую діаграму Венна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Активна пізнавальна діяльність учнів передбачає вміння відповідати на запитання, що не мають однозначної відповіді. Приклади проблемних питань, які містять суперечності:

  • «Чи всі розчини можуть проводити електричний струм»
  • «Ви бачили реакцію занурення залізного цвяха в розчин мідного купоросу. А якщо занурити мідну монету в розчин залізного купоросу»

В своїй практиці я часто використовую запитання:

  • Яка в тебе точка зору на …
  • Чи є в тебе точка зору на …
  • Які в тебе є докази…
  • Яким е твій висновок…
  • Яким буде результат…

«Вірю – не вірю». Цей прийом я використовую на будь – якому етапі уроку. Кожне питання починається  словами : «Чи вірите ви, що …». учні повинні погодиться з цим твердженням чи ні.

«Так – ні». Це універсальна гра, яка дуже подобається дітям і залучає до активної участі на уроці.

Я загадую щось по теміУчні намагаються знайти відповідь, ставлячи питання. На ці питання вчитель відповідає словами «так», «ні», «так і ні». Питання треба ставити так, щоб звужувати коло пошуку.

Для  формування та розвитку критичного мислення я  використовую елементи технології критичного  мислення.  Так, під час вивчення теми «Органічні речовини як основа сучасних матеріалів» у 11 класах використано такі методики:

«Асоціативний кущ»

Правила складання асоціативного куща:

  • записати на дошці в центрі ключове слово чи фразу;
  • записати будь-які слова чи фрази, які спадають на думку;
  • ставити знаки питання біля частин куща, в яких є невпевненість;
  • записувати всі ідеї, які з’являються чи скільки дозволяє час.
  • Які асоціації у вас викликають знання про хімічні речі. Обговоріть із сусідом по парті. Думки за1 хв запишіть у вигляді асоціативної схеми:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок: речі різні, потрібні, замінники природних, але є протиріччя у їх використанні – між їх потребою і загрозою навколишньому середовищу та здоров'ю людини.

Робота в парах

Існують твердження: «Хімія-чарівниця», «Хімія ви­робляє з нічого щось», «Краще носити речі натуральні, ніж штучні». Спробуйте закінчити дані твердження.

У парах спільно пригадайте за 1 хв, якою продук­цією хімічного виробництва ви вдома користуєтесь. Запишіть у зошит.

Висновок: хімічні речі широко використовуються в побуті.

«Розумний куб»

Для застосування  цього методу  виготовляю один куб для  індивідуального чи  фронтального опитування. На кожній з граней  написане одне з питань, за яким можна дати характеристику чого-небудь. Провести аналіз, порівняти тощо.  Учень кидає куб і відповідає на питання, яке йому  випало на певній грані.

Наприклад:

  1. Опиши фізичні властивості газу.
  2. Проаналізуй склад газу.
  3. Порівняй природній та супутній нафтовий гази.
  4. Застосуй знання про продукти переробки газу.
  5. Оціни способи використання газу.
  6. Вислови своє ставлення про вплив на довкілля продуктів горіння газу.

«Сенкан» – це білий вірш, в якому синтезована інформація в стислому  вислові з п’яти рядків. Ця  методика  допомагає мені  підсумувати інформацію, визначити головні ідеї, думки.

Наприклад:

Вода.

Прозора, безбарвна.

Розчиняє, реагує, кипить.

Буває в різних агрегатних станах.

Універсальна.

«Обери позицію»

Учням  пропоную проблемну ситуацію та шкалу, на якій вони можуть позначити свою позицію. Цей метод  допомагає  мені навчити учнів обирати  позицію  відносно спірних проблем, висувати аргументи на захист свого вибору та  прислухатись до аргументів тих, хто обирає іншу позицію.

Наприклад: Уявіть, що ви – власник нафтового родовища. Ви б нафту використовували б як паливо, чи як сировину? (Аргументуйте свій вибір).

  1. Висновки

Результативність

Впровадження елементів технології критичного мислення дає учневі вміння:

  • критично мислити;
  • відповідально ставитися до власної освіти;
  • співпрацювати з іншими;
  • здобувати знання впродовж  усього життя.

Робота по формуванню та розвитку критичного мислення на уроках хімії одночасно формує в учнів низку ключових  компетентностей. Перш за все – «уміння вчитись», тобто вміння самостійно здобувати знання у будь-якому вимірі простору навчання. Учні вчаться  організовувати   свою роботу з розв’язання актуальних проблем і досягнення потрібного  результату, набувають  навичок самоконтролю, самооцінки і самовдосконалення. Та й сама співпраця між мною і дітьми сприяє формуванню соціальної компетентності. Школярі вчаться визначати проблеми і межу діяльності, ефективно співпрацювати, бути ініціативними і відповідальними за прийняття рішень, обґрунтовано  долати суперечки. Також, на мою думку, це один із шляхів  виховання  активної особистості, що може взяти на себе ініціативу і діяти у межах правового поля. Це засіб формування  та  розвитку критичного мислення і, водночас,  розвитку творчих здібностей школяра. Крім того, методи які я використовую на уроці створюють  додаткову  мотивацію до навчання. Учні добре засвоюють матеріал, тому що це їм цікаво.

Мені проведення уроків по впровадженню елементів технології  критичного мислення дає:

  • уміння створювати в класі атмосферу відкритості та відповідальної співпраці;
  • можливість використати інші моделі та методики навчання, що сприяють розвитку навичок критичного мислення й самостійності у навчанні;
  • стати практиком, який вміє аналізувати свою діяльність;
  • стати джерелом цінної та професійної інформації для інших учителів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Державний навчальний заклад

«Бердичівське вище професійне училище»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://litamarket.ru/files/1/23812.jpg 

 

Розробила

викладач  біології,географії

Лібіченко Ю.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 р.

Початок ХХІ століття –  час визначення нових освітніх орієнтирів, народження нової якості життя.  Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим і динамічнішим, тому інтеграція в сучасне суспільство і знаходження свого місця в житті вимагають від кожної людини дедалі більших зусиль і компетенцій.

     Сучасні, часто непередбачувані суспільні та економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Мова йде про постійне самовдосконалення особистості, яка може керувати швидко змінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежатиме від них.

      Сьогодні прогресивний учитель із особливою обов’язковістю дбає  про формування людини, котра здатна приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися, бути господарем свого життя та життя нації, одним словом - компетентної особистості.

C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image003.png       У час  стрімкого поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього живого слова. Отже, формуванню комунікативної компетентності особистості необхідно приділяти велику увагу.

C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image004.png      Концепція мовної освіти в Україні орієнтує на виховання національно-мовної особистості, громадянина України, людини, яка любить українську мову як рідну і шанує як державну, користується нею в різних сферах спілкування, дбає про належний рівень мовної культури. Це зумовлює особливу увагу до формування комунікативної компетентності.

C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image005.png      Софія Русова зазначала: "Чим глибша прірва між різними типами знань, потрібними для життя, і тими, що подаються школою, тим менший вплив школи на майбутнє життя учнів". Учитель має формувати комунікативно грамотну людину, здатну успішно задовольнити індивідуальні й соціальні потреби, активно діяти і виконувати поставлені завдання. Особливої уваги вимагає формування та вдосконалення таких умінь учнів, що становлять основу комунікативної компетентності (див. нижче). Свідоме й уміле використання інтерактивних технологій словесником  ефективно сприяє  формуванню  в  учнів комунікативної компетентності, що є стрижнем уроків української мови та літератури та  стає цінністю сучасного суспільства.

         Інтерактивні  технології  стимулюють  потребу  учня  в  реалізації свого потенціалу. Головним джерелом мотивації є інтерес самого учня, у результаті якого навчальна діяльність набуває високого рівня активності.

        Уроки  української  мови  з  використанням  інтерактивних  технологій допомагають систематизувати та закріпити знання учнів із важливих тем мовленнєвої, мовної, соціокультурної, діяльнісної змістових ліній  мовного компонента.

    Формування   комунікативної  компетентності   це  науково організована  й  результативна співпраця  всіх учнів та учителя. Вона  сприяє вільному володінню державною мовою, опануванню мовної системи та вмілому використання її у різних видах та сферах мовленнєвої діяльності,формуванню мовленнєвих умінь, високому рівню мовленнєвої культури, отриманню достатнього рівня знань з мови та літератури для продовження навчання у вищій школі, життя у сучасному суспільстві, залученню до цінностей мистецтва слова. Комунікативна компетентність дає можливість учням  орієнтуватися в потоці інформації, самостійно здобувати  знання, особистісно зростати , стимулює роботу з довідковою  літературою , розвиває зацікавлення художньою літературою. 

         Поняття    комунікативної   компетентності.     Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок , що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для співрозмовника.

    Особливої уваги вимагає вдосконалення таких умінь учнів, що становлять основу комунікативної компетентності:

*    уміння   сприймати  на  слух  діалог  і  монолог,   що
передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів,доказів,   головного   і  другорядного,   логіки  викладу),   його   оцінювання, використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у власній роботі);

*    уміння використовувати  різні види читання (ознайомлювальне – для швидкої   орієнтації   в   його   змісті;   навчальне  -   з   метою   глибокого осмислення і засвоєння прочитаного; вибіркове - для добору інформації з певної теми); свідомо ставитися до вибору, що читати; усвідомлювати мету читання,  орієнтуватися,  кому адресований текст,  оцінювати сприйнятий текст; виділяти в ньому головне і другорядне;

*    уміння    вести    діалог    із    додержанням    вимог    українського
мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, у розмові зі старшими чи молодшими, у безпосередньому спілкуванні на зборах,  засіданнях,  диспутах,  зустрічах  чи під час розмови по телефону);

*    уміння створювати усні монологічні висловлювання (здатність
виступати на засіданнях у школі з повідомленням, доповіддю, поділитися в родині, колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити   своє   ставлення   до   обговорюваного   питання,   дати   певні роз'яснення тощо);

*    уміння створювати письмові тексти різних стилів (розмовного,
наукового,    художнього,    офіційно-ділового,    публіцистичного)    і    типів мовлення (розповідь, опис, роздум), різних стилів і жанрів: художнього (оповідання,  художній опис,  портретний нарис,  казка тощо),  наукового (визначення поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.), публіцистичного (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), офіційно-ділового (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол і под.).

    Соціально-психологічна характеристика комунікативної компетентності. Якщо опиратися на прийняту у соціальній психології структуру спілкування, що включає перцептивний, комунікативний та інтерактивний аспекти, то комунікативну компетентність можна розглядати як складову спілкування. Тоді комунікативну діяльність розуміють як інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами спілкування.
      C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image005.png  Сукупність заходів , спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу, отримала назву "переконуючої комунікації", на основі якої розробляється риторика - мистецтво переконання за допомогою промови .

           Структура комунікативної компетентності. Комунікативна компетенція містить лінгвістичний , соціолінгвістичний, дискурсивний та соціокультурний компоненти.  Вона не розглядається як особистісна характеристика тієї чи іншої людини, її сформованість проявляється в процесі спілкування.

Виділяють наступні компоненти комунікативної компетенції:

  Граматична (формальна, лінгвістична) компетенція - систематичне знання граматичних правил, словникових одиниць і фонології, які перетворять лексичні одиниці в осмислене висловлення.

  Соціолінгвістична компетенція - здатність вибирати і використовувати адекватні мовні форми і засоби залежно від мети і ситуації спілкування, від соціальних ролей учасників комунікації, тобто від того, хто є партнером по спілкуванню.

   Дискурсивна компетенція - здатність побудови цілісних, зв'язних і логічних висловлювань різних функціональних стилів в усній і письмовій мові на основі розуміння різних видів текстів при читанні і аудіюванні; передбачає вибір лінгвістичних засобів залежно від типу висловлювання.

  Cоціокультурна компетенція  - знання культурних особливостей носіїв мови,  звичок, традицій, норм поведінки і етикету і вміння розуміти та адекватно використовувати їх в процесі спілкування.

   Відомо, що складовими успішної людини є освіченість, культура, соціальна адаптація й творча самореалізація. Саме на формування таких  якостей спрямований компетентнісно комунікативний підхід у навчанні.

C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image009.png Узявши за основу створення психологічного комфорту та активну взаємодію в процесі  навчання, керуюся такими принципами:

  • головним є не предмет, якому я навчаю, а особистість, яку формую;
  • кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її планів;
  • кожна думка, висловлена учнем, має право на існування й варта уваги.

    Ідеал сучасного навчання – особистість із гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з ідеальними комунікативними здібностями. Тому вважаю, що такі форми роботи, як: рольові ігри, вільне письмо, словесне малювання, дослідницька діяльність, захист проектів, презентації - сприяють загальному розвитку учнів, здатних комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови.

    На мою думку, види уроків, які я впроваджую у своїй роботі, допомагають відійти від стандарту, підштовхнути учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. Це, як правило, урок – журнал, урок –мистецька вітальня, урок – відкриття, дослідження,ділова гра,практикум, лінгвістичний проект,роздум.

     На  уроках створюю ситуацію довіри та успіху,  і за таких обставин дитина розкривається, може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності. І як результат: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною особистістю.

   Уроки будую на підставі рівноправного партнерства і спілкування на творчих засадах з використанням інтерактивних форм та методів: діалог, робота в парах, малих групах, мовна дуель, «карусель», синтез думок, коло ідей, мікрофон, мозковий штурм, аналіз ситуації, «дерево рішень», «ти –редактор», рольова гра, драматизація, інсценізація, «спіймай помилку», реклама, усний журнал, словесне моделювання, вільне письмо, «займи позицію», лінгвістична загадка, незакінчений ланцюжок та ін.

     Під час уроків намагаюся довести учням, що мова – найважливіший засіб спілкування, тож дуже важливо, вивчаючи слово, пізнавати світ, розвивати особистість як найвищу цінність суспільства. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Учень – не пасивна фігура педагогічного процесу, і я прагну дати йому не лише певний вантаж знань, а й уміння мислити, прагну стимулювати розвиток його пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, спостерігати, досліджувати. Застосування інтерактивних методів сприяє формуванню в дітей уміння співпрацювати, розвиває такі якості особистості: толерантність, прагнення до демократичного діалогу.

C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image010.png       Учень на основі власного життєвого досвіду, враховуючи свої можливості, знаходить істину та робить відповідні висновки. Навчання стає проектним, бо я намагаюся спланувати поступовий мовленнєвий розвиток кожного учня, а це дає можливість школярам проявити власне «я», вільно спілкуватися, аргументовано доводити свою думку, визнавати власні помилки, дбати про культуру мовлення, дискусії, навчає уникати категоричності, використовувати адекватну лексику.

     Будь-які зміни, нововведення – нелегка, кропітка праця. Це невдачі і прорахунки, промахи і поразки, але водночас це і знахідки, досягнення, здобутки, успіхи, перемоги. Важливо, щоб у цьому процесі учні займали не пасивну позицію, були не спостерігачами, а співтворцями уроку. І це сприятиме формуванню комунікативної    компетентності, вихованню успішного, конкурентноспроможного громадянина України. У цьому контексті найбільш ефективним для формування комунікативної компетентності учнів є метод інтерактивного навчання.

    Інтерактивний (з англ. inter - взаємний, act - діяти) - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

    Суть інтерактивного навчання полягає  в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної взаємодії всіх учнів. Це взаємонавчання (групове, колективне, навчання у співпраці), де вчитель і учні є рівноцінними C:\Users\134E~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image011.png суб'єктами. В організації інтерактивного навчання передбачаю моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь і навичок, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Під час такої співпраці діти вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати зважені рішення. Застосування на уроках інтерактивних методів у поєднанні з іншими формами навчальної діяльності допомагає не тільки кращому засвоєнню матеріалу, а й вчить школярів використовувати набуті знання й досвід, пов'язуючи їх із реальними життєвими ситуаціями. Це сприяє формуванню життєвої компетентності учнів, що і є одним з основних завдань сучасної освіти.

    Застосування комп'ютерної техніки робить уроки української мови яскравими, насиченими. На них кожен учень працює активно, зростає   допитливість, пізнавальний інтерес. Комп'ютер дозволяє підсилити мотивацію навчання  розмаїтістю й барвистістю інформації (текст + звук + колір + анімація), шляхом орієнтації навчання на успіх (дозволяє самостійно створити алгоритми правопису, схеми, послідовність міркувань тощо), зацікавити ігровою формою, забезпечити зв’язок із життям шляхом демонстрації роликів, реклам, конкретних діалогів, що стимулюють учнів до вивчення мови,аналізу мовних явищ, дискусії та ін.

   При проведенні уроків мови та літератури  використовую мультимедійні презентації.   На таких уроках реалізуються принципи доступності, наочності. Вони ефективні своєї естетичною привабливістю. Урок-презентація  - можливість подати великий  обсяг інформації та завдань за короткий період, створити ситуації для діалогів, продемонструвати асоціативний та наочний матеріали, що стимулюють до роздумів та комунікативної діяльності, використовувати бібліотеки навчального електронного обладнання: підручники, енциклопедії, довідники, словники, методичні посібники, ППЗ до підручників, відеофрагменти, презентації (динамічний плакат, анімація викладення нового матеріалу, практичне застосування навчального матеріалу,  мовні та літературні диктанти і їх перевірка, тести, ігри, план уроку та інше) тощо.

     Досвід   сприяє покращенню рівня успішності учнів із української мови і літератури та збільшенню зацікавленням предметом. Учні  проявляють себе як активні учасники творення мови, висловлюють власну громадянську позицію у статтях,мають перемоги у філологічних випробуваннях, стають студентами  факультету журналістики.

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
29 жовтня 2018
Переглядів
666
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку