Збірник комплексних вправ

Про матеріал

Неабияка роль у формуванні активної духовної активної , духовно багатої розвиненої особистості належить творам Василя Сухомлинського .В них сплав поезії і мудрості тонкого відчуття слова і висока художня майстерність .

Комплектні вправи спрямованні не лише на формування знань, умінь і навичок , але й на становлення творчого досвіду школярів . Ефективним засобом формування креативності є залучення учнів до виконання ситуаційних завдань проблемних ситуацій , розв'язання яких сприяє розвитку вмінь орієнтуватися в тексті планувати , прогнозувати результативність .

Розвиток комунікативних навичок забезпечать вправи й завдання на формування в учнів умінь уважно і вдумливо слухати , відтворювати і аналізувати почуте говорити доречно , виправдано користуватись мовними засобами підчас створення усних і письмових висловлювань .

Твори В. Сухомлинського забезпечують активізацію пізнавальної діяльності школярів.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Збірник комплексних вправ

до теми „Текст ” на основі творів

В.О. Сухомлинського для учнів 2 класу

 

 

 

 

 

 

 

ПІДГОТУВАЛА

ВЧИТЕЛЬ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

ТАЛЬНІВСЬКОГО НВК

 «ЗОШ І-ІІІ ступенів  №1-гімназія»

АЛІЛУЙКО НІНА ПЕТРІВНА

 

 

 

      Неабияка роль у формуванні активної духовної активної , духовно багатої розвиненої особистості належить творам Василя Сухомлинського .В них сплав поезії і мудрості тонкого відчуття слова і висока художня майстерність .

        Комплектні вправи спрямованні не лише на формування знань, умінь і навичок , але й на становлення творчого досвіду школярів . Ефективним засобом  формування креативності є залучення учнів до виконання ситуаційних завдань проблемних ситуацій , розв’язання яких сприяє розвитку вмінь орієнтуватися в тексті планувати , прогнозувати результативність .

        Розвиток комунікативних навичок забезпечать вправи й завдання на формування в учнів умінь уважно і вдумливо слухати , відтворювати і аналізувати почуте говорити доречно , виправдано користуватись мовними засобами підчас створення усних і письмових висловлювань .

        Твори В. Сухомлинського забезпечують активізацію пізнавальної діяльності школярів.

 

Вправи спрямовані на передбачення

змісту тексту і розвиток уваги

 

1. Гра „Забудькуватий письменник

Допоможемо письменнику завершити твір.

МЕТЕЛИК ІЗ РОСОЮ НА КРИЛІ

Оксанка вийшла вранці в сад. Сходило сонце, співали пташки.

На яблуневому листочку Оксанка побачила метелика . . . . . . . .

ПУЧОК ПШЕНИЧНИХ КОЛОСКІВ

Як тільки почнуться жнива, приносить батько пучок пшеничних колосків і чіпляє над вікном. У хаті пахне полем. І радісно якось стає . . . .  .  . . .

2. „Що було потім

 Бабусю, - питається Юрась, - чого руки у Вас чорні-чорні, а голуб    білий-білий?

 Якби в мене руки були білі, то не було б ні тіста, ні голуба – тихо сказала бабуся.

Юрась задивився на голуба. Потім каже:

 Дайте мені лопату, бабусю.

 Нащо? . . . . . . . . .

 А що там, за лісом? – питаю старшого брата.

 Поля, села . . . . .  . .  . . – каже брат. – А там знову ліс.

 А за тим аж лісом – що там?

 Дніпро. Велика наша ріка Дніпро.

 

3. „Текст – на частини

Учитель читає текст, проводить бесіду щодо змісту. Повторно читає оповідь, пропонує дітям поділити текст на частини.

 

ПЕТРИК, СОБАКА Й КОШЕНЯ

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить – біжить на зустріч чорний кудлатий собака.

Петрик злякався, хотів утікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки і ніби просило Петрика: „Захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра “. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку до нього і жалібно нявчить.

Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці на зустріч. Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався в кущах.

ЧЕРЕЗ ПОТІК

Андрійко і Ніна поверталися зі школи. На шляху був ярок. Припекло сонце, розтанув сніг, і ярком потекла вода.

Шумить бурхливий потік, стоять перед потоком Андрійко і Ніна. Та ось, Андрійко швидко перебрів через воду. Став на протилежному березі. Подивився хлопчик на Ніну, й соромно йому стало. Бо він же в чобітках, а Ніна – в черевичках. Як же вона перейде?

„Ой, як не добре я зробив – подумав хлопчик. – Чому я одразу не побачив, що Ніна в черевичках?”

Андрійко перебрів потік назад, пішов до Ніни й каже:

 Це я хотів довідатись чи глибоко. Бо переправлятися будемо вдвох.

 Як? – здивувалась дівчинка. – Адже я в черевичках.

 Сідай мені на спину, - сказав Андрійко.

Ніна сіла на спину Андрійкові, і хлопчик переніс її.

4. „Поміняємось місцями ”

 Переказати розповідь так, ніби ця історія сталася з вами. Або навпаки – ви тільки спостерігач. Розкажіть про пригоду, так як ви її бачили.

ЖАБЕНЯ

Мама купила Сергійкові цікаву іграшку – маленьке жабеня. Покрутиш ключиком — і воно стрибає.

Сергійко тішився — мов живе. Довго бавився він новою іграшкою. А потім    став    мовчазний і задумливий. Візьме жабеня, вертить його в руках, розглядає.

Мамо,— просить    Сергійко,— дозвольте   його розкрутити. Хочу подивитися, що в нього всередині.

  Воно ж більше не стрибатиме,— каже мама.—Ти не складеш його.

Довго Сергійко просив, поки мама таки дозволила розібрати.

Хлопчик порозкручував маленькі гвинтики, знайшов пружинку, що рухала жабенятко, й поклав усі частинки в коробочку.

 От тепер жабеня й не стрибатиме,— каже мама,

 Зате я знаю, од чого воно стрибає,— радіє Сергійко.

 

ЯК ЗАЙЧИК  ГРІВСЯ  ВЗИМКУ ПРОТИ  МІСЯЦЯ

Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець із яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:

— Місяцю, любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще Сонечка чекати.

Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і каже:

— Іди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великого стогу соломи.

Пострибав Зайчик, зарився в стіг, виглядає, усміхається:

 Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.

 

Вправи на визначення логічної послідовності

1. Гра „Розплутай клубочок ”

Речення переплутались, наче ниточка у вузликах. Давайте розв’яжемо цей вузлик.

ДОЩИК І ГРІМ

Це такий маленький птах, схожий на півника. На теплій хмаринці дощик спав. Спав собі дощик. Підкрався до нього грім. Це такий звір – кудлатий, волохатий.

Підкрався Грім до Дощика. Та як загримить.

Полилися сльози на землю – рясно-рясно. Злякався дощик, прокинувся, заплакав.

А люди кажуть: дощ іде. Умивається поле й луг. Виплакався Дощик. Умивається пшениця й капуста. Перестав дощ.

 

КВІТУЧА ВИШНЯ

Зараз теж квітне вишня, теж гудуть бджоли, сяє сонце й щебечуть пташки. І здається мені, що немає ніде  такої краси, як на нашій рідній землі. Рідна земля — найкраща. Бо ми народились на ній, бо вона дала нам життя і силу.

Я не міг відірвати очей від квітучої вишні.

Тепер, коли пригадується той далекий час, здається, що вишня квітла всі дні дитинства.

Розцвітала вона весною біля хати. Гули бджоли в квітках. Сяяло весняне сонце, щебетали пташки.

2. „З голови – на ноги ”

В зачитаному вчителем тексті. Учні повинні почути порушену послідовність подій і виправити помилки.

Був ясний літній ранок. Ми з батьком їхали полем. Заходило сонце. По обидва боки стояла висока стіна пшениці. Побачив маленьку пташку. Вона о складала, то розпускала крильця, тремтіла й співала.

 Що це за пташка? – питаю.

 Це соловейко, - каже батько . . . 

 

Розцвіла вона осінню біля хати. Гули метелики в квітках. Сяяло зимове сонце, щебетали пташки.

Я не міг відірвати очей від квітучої вишні.

Вправи на розуміння тексту

1. Про що цей текст?

Послухайте розповідь. Подумайте, що хотів донести до нас автор, чого хотів нас навчити.

БАБУСИН РУШНИК

Був сонячний день. Чомусь мені здається, що це було в неділю. Мабуть, тому, що всі були дома — тато, мама, брат і сестра. Над маленьким вікном — рушник. І на тому рушникові, як зараз пам'ятаю, вишито: дівчина йде лугом і несе двоє відер води на коромислі.

Я питаю маму, що це таке. Мама каже: це бабусин рушник. А вишивала його бабусина бабуся. Рушникові тому — більше як сто років.

Де ж він —той рушник? Ота стежка вишивана, дорога мережана?..

Не вміємо берегти те, що зберегли нам діди і прадіди.

А як же без тієї стежки, без дороги тієї?..

Хіба ж можна без неї у завтра іти?

ТІЛЬКИ ЖИВИЙ КРАСИВИЙ

Величезний красивий метелик сів на червону квітку канни. Махаон. Сів і ворушить крилами.

До Махаона підкрався хлопчик і спіймав його. Тріпочеться метелик, а вирватись не може. Хлопчик приколов його великою шпилькою до аркуша паперу. Крильця метелика й зів'яли.

 Чого ти перестав тріпотіти крилами, Махаоне? — питає хлопчик.

Махаон мовчить. Хлопчик поклав аркуш із мертвим метеликом на підвіконня. За кілька днів дивиться — крильця посохли й розсипались, по черевці повзають мурашки.

 Ні, він тільки живий красивий,—сказав засмучений хлопчик.— Коли  крильця  його тріпочуть  на  квітці канни, а не на папері.

2. Підходить чи ні?

Чи підходить назва до цього тексту?

 

 

БАБА ЯГА

Пам'ятаю: смеркає. На землю спадає тихий вечір. Я слухаю казку про Бабу Ягу — кістяну ногу. Немовби зараз бачу перед собою темний ліс, високі дуби, таємничий яр, хатину на курячих лапках, лісом бреде сірий вовк...

І чую бабусин голос. Це вона мені розказує.

Усе таке рідне, знайоме, але й таке далеке, незвичайне, казкове. Я щиро вірила малою, що десь у темному таємничому лісі є й хатинка на курячих лапках, десь ходить, плаче, шукає доріжки Червона Шапочка...

Віриться й досі. І чується тихий бабусин голос.

 

МАТУСИН РУШНИК

Був сонячний день. Чомусь мені здається, що це було в неділю. Мабуть, тому, що всі були дома — тато, мама, брат і сестра. Над маленьким вікном — рушник. І на тому рушникові, як зараз пам'ятаю, вишито: дівчина йде лугом і несе двоє відер води на коромислі.

Я питаю маму, що це таке. Мама каже: це бабусин рушник. А вишивала його бабусина бабуся. Рушникові тому — більше як сто років.

Де ж він —той рушник? Ота стежка вишивана, дорога мережана?..

Не вміємо берегти те, що зберегли нам діди і прадіди.

А як же без тієї стежки, без дороги тієї?..

Хіба ж можна без неї у завтра іти?

3. Що спільне, що різне?

Послухай два тексти. Чим вони схожі і чим різні?

 

ПШЕНИЧНИЙ ЇЖАЧОК

Мама пекла пиріжки. Залишилося тісто. Я попросила:

 Зліпіть, мамо, пшеничного їжачка.

Зліпила матуся їжачка. Маленький, кругленький, з колючками. Я й питаю:

 Чого ж він голівку заховав?

Мама каже:

 Ось спечемо  їжачка  в печі, тоді він голівку  випусте.

Довгенько сидів їжачок у печі. Спікся, став рум'яний. Поставили ми його на стіл. Підняв колючки їжачок, наїжачився, ось-ось висуне голівку.

 

ЧОРНІ РУКИ

Бабуся місила тісто. Тісто було пишне, м’яке, біле.

 Спечіть мені голуба,— просить Юрась.

Бабусині руки стали ліпити голуба. Ось появилися крила, тонкі, ніжні. А руки в бабусі чорні, зморщені, з висохлими пальцями. Не може онук очей відвести од них — наче вперше побачив бабусині руки.

Дістала бабуся голуба з печі, поставила перед онуком. А його і їсти жалко: білий, пишний, немовби ось-ось злетить.

— Бабусю,— питається    Юрась,— чого   руки   у вас чорні-чорні, а голуб білий-білий?

— Якби в мене руки були білі, то не було б ні тіста, ні голуба,— тихо, сказала бабуся.

Юрась і задивився на голуба. Потім каже:

 Дайте мені лопату, бабусю.

 Нащо?

 Піду в сад копати землю.

 Навіщо ж її зараз копати?

 Щоб руки почорніли.

 Бери, Юрасю, лопату.

 

 

КУРЧАТА

Сиділа Квочка на яйцях. Довго сиділа. Невесело їй було. Та ось яйця одно за другим стали лопатись. Зі шкаралупи висунулись малесенькі головки, вилізли курчатка, Вилізли та й пищать: «Пік... пік...»

«Кво, кво»,— кличе їх за собою Квочка. Повела на подвір'я. Побігли за нею курчатка, мов жовті м'ячики.

Здивовано дивляться курчатка на всі боки й говорять:

 Ой, який же великий світ!

 Хіба це весь світ?— каже Квочка..— Он ще й город є, а на городі просо, а за вгородом лопухи... А за лопухами пшеничне поле.

 

ПІВЕНЬ ПРОСА НАКОСИВ

Квочка сиділа на яйцях. Чує, в яєчках курчатка ворушаться. Вона й каже Півневі:

 Півню,  не гуляй, іди  проса  накоси,  намолоти й пшінця курчаткам приготуй.

Узяв Півень косу, накосив проса. Намолотив. Натовк. Приніс повне відро пшона. А курчатка вже повилазили з яєчок. Насипав Півень пшонця. Кличе Квочка маленьких курчаток:

 Їжте, дітки, наїдайтесь, а татко нам водички принесе. 

4. Який настрій у автора?

 

РАНКОВИЙ ВІТЕРЕЦЬ

Була тиха літня ніч. Усе спало. І вітерець заснув, приліг під кущем верболозу. Та ось запалала ранкова зірниця. Прокинувся вітерець, вибіг із-за куща. Побіг берегом ставка. Збудив очеретину. Зашелестіла очеретина, загойдалась. А на очеретині спав метелик. Прокинувся й метелик. Полетів до села. Уже й на ранкову зорю займається. Ось уже й сонечко скоро зійде. Прилетів метелик до троянди. Сів на квітку, прокинулась квітка. Поглянула навколо себе, а вже сонечко світить.

 

ЯК ПОРОСЯТКОВІ ЗАХОТІЛОСЯ БУТИ ЗЕЛЕНИМ

Вибігло біле поросятко в луг. А там усе зелене. Трава зелена, кущі зелені. Очерет у воді зелений, зеленим листям шелестить. На березі ставка сидить зелена жаба, а над нею муха зелена літає. Задивилося поросятко на зелений світ, і йому захотілося стати зеленим. Пішло лугами-берегами. Бачить — калюжа, а в ній вода зелена-зелена. Залізло поросятко в зелену воду, скупалось. Вилізло зелене-зелене. Повернулося в луг. А всі сміються:

— Дивіться, зелене жабеня. Ой, яке велике.

Сміється трава, сміються кущі. Сміється очерет. Сміється жаба. Сміється муха. І сонечко сміється.

5. Опис? Розповідь? Твердження?

 

ЖАЙВОРОНОК І СОНЦЕ

У полі лежала сіра грудочка землі, присипана снігом. Пригріло Сонечко. Розтанув сніг. Пропливла над полем хмарка. Розсипалась дощем. Упала на сіру грудочку землі гаряча краплина води, в якій відбилося Сонечко. Перетворилася грудочка землі на сіру пташку — Жайворонка. Злетів Жайворонок у небо. Попробував співати, а пісня вийшла поганенька. Полетів він до Сонця й просить;

 Сонечко,   золотеє   Сонечко,   навчи   мене   гарної пісні.

 Бери цей золотий клубочок і тягни до землі,— каже Сонечко.

Узяв Жайворонок золотий клубочок і полетів до землі. Потяглася за ним тонка-тонесенька золота ниточка. Зазвучала чудова пісня.

З того часу рано-ранесенько Жайворонок підлітає до Сонечка, і воно дає йому клубочок золота. Тягне золо¬тую ниточку Жайворонок над полями — і чують люди чарівну пісню. Співає блакитне небо, співає золота пшениця, співає цілий світ. Як гарно!

 

БІЛІ ПОЛОТНА

Це було восени. Світили зорі. Тихо стояв ліс. Заснули пташки. Перед самим світанком прийшла до лісу бабуся Морозиха. Принесла білі полотна, розіслала на зеленій траві. Забіліли галявини, аж повиднішало в лісі. Сіра сова думала, що вже ранок, та й заховалася під сучок. .

Зачервоніло небо на сході. Зійшло сонечко. Де ж поділися білі полотна? Немає. Блищать на траві срібні крапельки роси. Де ж бере бабуся Морозиха стільки білих полотен? Чи принесе вона їх і цієї ночі? І хто їх тче?

 

СВІТАЄ

Одна за одного гаснуть зірки. Синє небо на сході стало блакитне, згодом по обрію простяглася рожева смужечка й розлилася на всьому небосхилі. В ці хвилини все стало рожеве: і вода в ставку, й краплини роси на траві. І туман розлився в долині, теж рожевий. Високо в небо злетів жайворонок і  співає, співає. Його маленькі крильця вже освітило сонце. І крильця стали рожеві. Ось-ось із-за обрію випливе золоте покотьоло. О, жайворонок співає, а я вже бачу сонце!

 

ХОМЯКОВІ ТУРБОТИ

У глибокій норі живе сірий хом'як. Кожух у нього м'якенький, пухнастий. З ранку до вечора працює хом'як, до зими готується. Біжить у поле, шукає колосочки. Вимолочує з них зерно й ховає в рот. На те в нього мішечки за щоками є. Принесе в нору, висипле з мішечків. Та й знову біжить у поле. А там колосочків не рясно залишили люди. Важко заготовляти їжу. Та все ж насипав хом'ячок повну комору. Тепер і зима не страшна.

ЯКІ ВОНИ БІДНІ

Ще не світало, ще й ранкова зоря не зайнялася, як батько збудив Сергійка й сказав:

— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Син живенько встав, одягнувся, і вони з батьком пішли в поле. Небо на сході стало рожеве. Небосхил щохвилини світлів, зорі згасали. Десь із далекої ниви піднялася сіра грудочка й понеслася в височінь. Ось вона спалахнула, ніби вогник серед блакиті, і тої ж хвилини Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хто натягнув срібну струну й вогняна пташка, доторкаючись до неї  крильцями,  розсипає  над  степом   небесну  музику.

Сергійко затамував дух. Йому спало па думку: „А якби ми з татком спали,— чи жайворонок все одно співав би?”

 Татку,— тихо  спитав  Сергійко,— а ті, хто зараз сплять, не знають цієї музики?

 Не знають,— прошепотів батько.

 Які вони бідні...

 

ГОЛУБ ПОЛЕТІВ У ХМАРУ

З-за Дніпра випливла велика чорна хмара. Вона заступила сонце. Стало тихо, й тривожно. Дерева стояли непорушно. Хмара дихнула прохолодою. Злякані голуби поховалися в свій маленький будиночок. Аж ось на тлі чорної хмари заблищало щось біле. Це голуб піднявся високо в небо й полетів назустріч грозі. Вогняна стріла розітнула хмару, загримів грім. Білий голуб полетів у хмару, мов у воду пірнув. Стало темно й сумно. Де ти, голубе?

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Паламарчук В.Ф. Уроки мислення у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і в сучасній школі // В.О. Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с.89 – 98

2. Сухомлинський В.О. Вибрані тори: в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1976–1977. Т. 3. – 1977. – 670 с.

3. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. −К.: Радянська школа, 1988. – 288с.

4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. Т. 5. Школа і природа / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – 549 с.

5. Сухомлинський В.О. Квітка сонця. – К.: Школа, 2010. – 240с. 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додав(-ла)
Алілуйко Ніна
Додано
14 вересня 2018
Переглядів
1670
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку