Злети і драма художника із Закарпаття: читацькі нотатки за книжкою Олександра Гавроша "Таємниця Ерделі"

                 Злети і драма закарпатського художника

Олександр Гаврош. Таємниця Ерделі. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 256 с. – (Серія «Ім’я на обкладинці»).

Книга відкриває завісу життєпису, творчості, думок і прагнень оригінального й талановитого художника Адальберта Ерделі, який народився і творив здебільшого на Закарпатті у ХХ столітті. Я налаштувався прочитати біографічний роман, а виявилося, що книжка складена з різних за формою і походженням та жанровими ознаками частин – І. Переднє слово, ІІ. Невідомий Ерделі, ІІІ. Адальберт Ерделі: пряма мова, ІV. Микола Білоусов: «Ерделі ще не усвідомлений як феномен національного масштабу»,  V. Художник про своє мистецтво, VI. Ерделі-літератор, VII. Із французького щоденника, VIII. Із поезії Ерделі, ІХ. Тринадцять видань про художника Ерделі, Х. Афоризми Ерделі, ХІ. Григорій Островський: «Таїна Адальберта Ерделі», ХІІ. «В Парижі гарне літо…»: драма-документ.

Тобто, тут маємо й авторську публіцистику та перелік «50 фактів із життя одного з найвидатніших українських художників», і мистецтвознавчу статтю, і поезії та афоризми самого художника, а вінцем цієї мозаїки є оригінальна п’єса Сашка Гавроша. Книга гарно скомпонована і створює цілісне уявлення про особистість відомого художника. Автор уміє підібрати і подати красномовні факти, як наприклад: «То що ж це за таємничий художник, який заснував цілу закарпатську школу живопису, міг безбідно жити в Парижі чи Мюнхені, але попри все – повернувся до Богом забутого краю, аби померти тут в опалі і нестатках.

*Народився художник 1891 року під українським прізвищем Гриць в селі Климовиця на Іршавщині.

*За віросповіданням Адальберт Ерделі – греко-католик. Мав десять рідних братів і сестер.

Чотири роки (1917 – 1921) був директором Мукачівської горожанської школи.

З 1922 по 1926 рік провів у Німеччині. (Мама Ілона Цайскі – німка).

У 1929 році їде на два роки до Франції. Творче відоядження Ерделі оплатило Міністерство шкільництва й освіти Чехословаччини.

Неймовірно працьовитий. У 1934 році його доробок нараховував тисячу картин. Портрет міг намалювати за дві години.

Добре володів шістьма мовами (угорською, українською, словацькою, чеською, німецькою, французькою), але по-російськи говорив слабо.

Тричі засновував професійне об’єднання художників Закарпаття. У 1931 – за Чехословаччини, у 1939 році – за Угорщини і в 1945 році – за СРСР. Всі три рази був обраний його головою.

У серпні 1945 року здійснив тритижневу поїздку по Закарпаттю з видатними українськими інтелігентами – письменниками Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Юрієм Яновським; артистами Гнатом Юрою, Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою; живописцями Василем Касіяном (голова Спілки художників УРСР) та Миколою Глущенком.

У тому ж році заснував в Ужгороді художню Академію, де став директором. Згодом академію перетворили на Ужгородське училище декоративного і прикладного мистецтва.

У 1947 році його звільняють з посади директора художнього училища. У 1949 році «Закарпатська правда» звинувачує його в «раболіпстві перед загниваючою культурою капіталістичного Заході», що він «залишився формалістом і буржуазним естетом». Після публікації був відсторонений від керівництва Закарпатської організації  Спілки художників України.

У персональній пенсії, не зважаючи на прохання спілки,  Ерделі відмовили.

Написав два автобіографічні романи – про перебування в Німеччині та Франції.

Перед смертю взяв шлюб просто в лікарні з Магдалиною Сливкою, з якою прожив 21 рік. Магда була молодшою від Ерделі на 25 років.

Помер вдома 19 вересня 1955 року.

Протягом 1945 – 1955 років про творчість Ерделі не було написано жодної фахової статті або хоча б позитивного відгуку без звинувачень за «буржуазний» період.

Магда померла через сорок років після чоловіка – у 2004-му, коли невідомі викрали з його будинку близько півсотні картин.

Свою творчість Ерделі називав експресивним реалізмом. Основоположними цінностями для себе вважав «Бога, мистецтво, любов і нескінченність». Девіз життя і творчості Ерделі: «Завжди інше!»

Учні Ерделі стали класиками закарпатського живопису – Ернест Контратович, Андрій Коцка, Адальберт Борецький, Володимир Микита, Елізавета Кремницька, Павло Бедзір, Ференц Семан, Павло Балла та інші. Цікаво, що кожен із них виробив оригінальну манеру і ніхто не став епігоном свого навчителя.

Цікавою є драма Олександра Гавроша «В Парижі гарне літо…»,  яка була поставлена на сцені у 2016 році Закарпатським обласним українським музично-драматичним театром імені братів Шерегіїв  і в якій ідеться про мюнхенський, паризький та ужгородський періоди життя художника. Основна дійова особа – Маестро, 64 роки, Розі, співмешканка Маестро, 40 років, а також Адальберт (Маестро в молодості), 30-35 років. У драмі розкрито сторінки життя Адальберта Ерделі, зокрема мюнхенський та паризький у молодості та ужгородський уже за радянської епохи, коли художник був звинувачений у всіляких «буржуазних» гріхах.

Книга підкуповує своєю щирістю, безпосередністю, фактажною насиченістю і по праву займе своє місце у біографічній літературі нашого часу.

                                                                       Михайло Носа,

                                                                       Викладач ЗМТ