Зображення: вигляди, розрізи, перерізи

Про матеріал

Методичні рекомендації до практичних занять з інженерної графіки для студентів технічних вузів

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»

Кафедра теоретичної механіки

ЗОБРАЖЕННЯ: ВИГЛЯДИ, РОЗРІЗИ, ПЕРЕРІЗИ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «НАРИСНА ГЕОМЕТРІЯ

ТА ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА»

Затверджено кафедрою теоретичної механіки як методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Нарисна геометрія та інженерна графіка», спеціальність 271 «Річковий та морський транспорт», протокол
від 02 червня 2020, № 20.

Одеса – 2020

УДК 514.8(072)

К 78

Укладач: М.В. Корх

Нарисна геометрія та інженерна графіка[Текст]: методичні вказівки К66 до практичних занять /Укл. М.В. Корх – Одеса: НУ «ОМА», 2020. – 24с.

УДК 514.8(072)

З М І С Т

1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ……………………………………………………...	4
2. ВИГЛЯДИ…………………………………………………………….…………	6
2.1. Основні вигляди……………………………………………………………....	6
2.2.Місцеві вигляди………………………………………………………………..	8
2.3.Додаткові вигляди …………………………………………………………….	8
3. РОЗРІЗИ…………………………………………………………………..……...	10
3.1.Класифікація розрізів…………………………………………………..……...	10
3.2.Позначення розрізів…………………………….……………………………...	15
4. ПЕРЕРІЗИ……………………………………………………….……..………...	17
5. ВИНОСНИЙ ЕЛЕМЕНТ……………………………………………………......	20
6. УМОВНОСТІ ТА СПРОЩЕННЯ……………………………………………...	20
7. ПОРЯДОК І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ НА ПРАКТИЧНОМУ ЗАНЯТТІ …………………….………………………………..	21
8. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ……………………………..……...……………	23
9.ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………..…………...	24

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Одним із основних видів професійної діяльності майбутніх інженерних фахівців морського флоту є виконання машинобудівних креслень. Основним елементом машинобудівного креслення є зображення. Провідною метою дисципліни «Нарисна геометрія та інженерна графіка» є відпрацювання практичних навичок побудови зображень методом прямокутного проектування і оформлення їх відповідно до вимог ЄСКД. Серед базових тем дисципліни з використанням таких навичок є проекційне креслення, а саме тема практичного заняття: «Зображення: вигляди, розрізи, перерізи».

Набуття практичних навичок із зазначеної теми сприятиме розвитку технічного та професійного мислення, уявлення геометричної форми механізмів та уміння читати текстові і графічні документи, вміння конструювати нові вироби, тобто формуванн професійних компетентцій майбутніх фахівців морського флоту.

Цілі та завдання практичного заняття:

1. Вивчити загальні теоретичні положення і вимоги стандартів ЄСКД щодо загальних правил побудови зображень методом прямокутного проектування
(ГОСТ 2.305-68).

2. Набути практичних навичок побудови проекцій ліній перетину просторових фігур, а також виконання необхідних виглядів, розрізів, перерізів тощо. Штрихування розрізів згідно до ГОСТу 2.306-68.

3. Набути практичних навичок нанесенні розмірів на машинобудівному кресленні відповідно до вимог ГОСТу 2.307-68.

Обсяг та зміст завдання:

Перед початком практичного завдання «Побудова третьої проекції фігури по двом заданим», що пов’язана із кресленням зображення просторової фігури, передбачається вивчення основних положень ГОСТ 2.305-68 «Зображення – вигляди, розрізи, перерізи». Вивчення термінології, основних теоретичних положень цього стандарту, позначень, умовностей і спрощень, що застосовуються під час виконання креслень, надасть можливість курсантам (студентам) ефективно організувати свою навчально-пізнавальну діяльність і набути практичних креслярських навичок.

Правила побудови зображень предметів регламентує ГОСТ 2.305-68 «Зображення – вигляди, розрізи, перерізи». Зображення предмета має давати повне уявлення про його форму, розміри та інші дані, необхідні для його виготовлення й контролю.

Для побудови зображень користуються методом прямокутного проектування. Основними площинами проекцій вибирають шість граней пустотілого куба, усередині якого розміщують предмет, який проектується на внутрішні грані куба (рис. 1).

Рис. 1

Куб розрізають по ребрам та розгортають так, щоб усі грані сумістились з фронтальною площиною проекцій. Внаслідок цього утворюється плоске комплексне креслення (рис. 2).

Рис. 2

Зображення на передній фронтальній площині проекцій приймають за головне зображення. Предмет розташовують щодо фронтальної площини так, щоб найповніше виявити його форму і розміри при раціональному використанні поля креслення.

У залежності від змісту, зображення поділяється на вигляди, розрізи і перерізи. Кількість їх повинна бути мінімальною, але достатньою для повного уявлення зображення предмета. При цьому використовуються умовні позначення, знаки і написи, передбачені стандартами.

2. ВИГЛЯДИ

Виглядом називають зображення звернутої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Вигляди розділяються на основні, місцеві і додаткові.

2.1. Основні вигляди

Назви основних виглядів відповідають напряму проектування предмета по стрілки на грані куба (рис. 3).

Рис. 3

Вигляди на основних площинах проекцій є основними. Вони мають такі назви (рис.4):

1 – вигляд спереду (головний вигляд);

2 – вигляд зверху;

3 – вигляд зліва;

4 – вигляд справа;

5 – вигляд знизу;

6 - вигляд ззаду.

Рис.4.

Усі основні вигляди, по можливості, розташовують у проекційному зв′язку з головним виглядом. Це полегшує читання креслення і не вимагає нанесення біля виглядів деяких написів, що пояснюють найменування зображення.

Вигляди, розміщені на одному аркуші, у проекційному зв’язку не потребують додаткового позначення. Якщо порушено проекційний зв’язок або вигляди відокремлені іншими зображеннями або виконані на різних аркушах, то вигляд супроводжують великою літерою українського алфавіту, а напрям зору (проектування) показують стрілкою з тією самою великою літерою. Форму і розміри стрілки показано на рис. 5.

Рис. 5

Над виглядом, отриманим при погляді на об′єкт за напрямом, зазначеним стрілкою, виконують напис, що містить ту ж букву, що й позначена, наприклад «А» (рис. 6).

Рис. 6

2.2. Місцеві вигляди

Місцевим називають вигляд, обмеженої частини поверхні предмета або його окремого елемента. Він може обмежуватися суцільною хвилястою лінією обриву або лініями контуру елемента.

Розташовують місцеві вигляди на полі креслення, необов′язково зі збереженням проекційного зв’язку з основним зображенням. Рекомендується креслити ці вигляди по можливості ближче до елемента, який зображують.

Напрямок проектування місцевого вигляду вказують стрілкою, а сам місцевий вигляд позначають відповідним написом, що містить ту ж букву, що й позначена (рис. 7).

Рис. 7

2.3. Додаткові вигляди

Додатковим називають вигляд, утворений внаслідок проектування на довільну площину, не паралельну жодній з основних площин проекцій.

Потреба у використанні цих виглядів виникає тоді, коли частина предмета нахилена до основних площин проекцій і зображується на них у спотвореному вигляді. У цих випадках елементи предметів, що похилі до основних площин, проектують на додаткові площини, які розташовують паралельно цим елементам.

Якщо додатковий вигляд розташовують безпосередньо у проекційному зв’язку з відповідним зображенням, то стрілку не показують і напис не роблять (рис. 8,а). Розташувати додаткові вигляди необхідно поблизу до елемента об′єкта, який зображують.

Додатковий вигляд потребує позначення стрілкою із напрямом зору (проектування) у тому випадку, коли додатковий вигляд розміщено не в безпосередньому зв’язку з відповідним зображенням (рис. 8,б). Надписують додаткові вигляди типу «А», а напрям погляду вказують стрілкою з тією ж буквою українського алфавіту.

а) б) в)

Рис. 8

Допускається повертати додатковий вигляд (рис. 8,в). При цьому до напису над виглядом додається знак (рис. 9).

Рис. 9

3. РОЗРІЗИ

Штрихові лінії, що зображують внутрішню форму деталі затемніють креслення й ускладнюють його читання, цей недолік усувається внаслідок застосування розрізів.

Розрізом називається зображення предмета, уявно розсіченого однією або декількома площинами. У розрізі показують все, що знаходиться у січній площині, а також те, що розташовано за нею.

Площини, що застосовують для умовного розсікання предмета, називають січними. Їх вибирають таким чином, щоб можна було найбільш детально зобразити внутрішні форми предмета.

Внутрішні контури предмета на розрізі зображують суцільними основними лініями. Те, що контактує із січною площиною, називається перерізом і штрихується на кресленні. Для графічного зображення матеріалу, з яким контактує січна площина, використовується штриховка за ГОСТ 2.306-68. Не штрихуються ті місця, де січна площина проходить через пустоти (отвори).

Отже, щоб утворити розріз треба:

у потрібному місці предмета провести січну площину;
частину предмета, розміщену між спостерігачем і січною площиною, умовно відкинути;
частину, що залишилася, спроектувати на відповідну площину проекцій і зобразити на місці одного з основних виглядів або на вільному полі креслення;
оформити розріз, якщо потрібно, відповідним написом.

Важливо пам’ятати, що розріз є умовним зображенням і умовне розсічення стосується тільки зображуваного розрізу і не змінює інших зображень предмета.

3.1. Класифікація розрізів

Згідно з ГОСТ 2.305-68 класифікація розрізів відбувається:

залежно від положення січної площини відносно горизонтальної площини проекцій розрізи поділяються на вертикальні (рис. 10а,б), горизонтальні (рис. 10в), і похилі (рис. 10г).

Описание: Описание: image021

Рис. 10

– горизонтальні – січна площина паралельна горизонтальній площині проекцій. Найчастіше цей розріз розміщують на місці виглядів зверху або знизу (рис. 11);

Рис.11

– вертикальні – січна площина вертикальна (перпендикулярна до горизонтальної площини проекцій). У свою чергу, вертикальні розрізи бувають фронтальні, якщо січна площина фронтальна, та профільні, якщо січна площина профільна (рис. 12, 13);

Рис. 12

Описание: Описание: image026 Описание: Описание: image027

Рис. 13

– похилий – січна площина утворює з горизонтальною площиною кут, що відрізняється від прямого. Такі розрізи актуальні за наявності похилих елементів у предмета.

Похилий розріз проектується на додаткову площину, паралельну січній, яка потім суміщається з площиною рисунка (рис. 14);

Описание: Описание: image024 Описание: Описание: image025

Рис. 14

2) залежно від положення січної площини відносно предмета:

– поздовжні – січна площина спрямована уздовж предмета;

– поперечні – січна площина спрямована перпендикулярно до довжини або висоти предмета;

3) залежно від кількості січних площин розрізи бувають:

– прості – утворюються за допомогою виключно однієї площини. Усі наведені вище розрізи є простими;

– складні – утворюються при двох і більше січних площинах. Ці розрізи бувають:

• ступінчасті, що утворені паралельними січними площинами (межі кожної з площин на зображеннях не показують) (рис. 15);

Описание: Описание: image039

Рис. 15

• ламані, що утворені непаралельними січними площинами, причому одна площина або кілька зазвичай похилі до основних площин проекцій. Для зображення ламаних розрізів одну січну площину розміщують паралельно будь-якій основній, а другу – повертають до суміщення із першою. При цьому напрям повороту може не збігатися з напрямом погляду. Виконуючи цей поворот, елементи предмета, що розташовані за нею, викреслюють так, як вони проектуються на відповідну площину, з якою виконується суміщення (рис. 16);

Рис. 16

4) залежно від повноти виконання розрізи поділяють:

– на повні – зображення, що розкриває внутрішню будову предмета по всьому перерізу, тобто коли січна площина наскрізь перерізає предмет (рис. 11,12,13);

– місцеві – зображення, яке дозволяє виявити внутрішню форму предмета в окремому обмеженому місці. Місцевий розріз на вигляді виділяють хвилястою лінією, яка не має збігатися з лініями контуру (рис. 17).

Рис. 17

3.2. Позначення розрізів

Фронтальні та профільні прості розрізи найчастіше розміщують на місцях відповідних основних виглядів. Так, фронтальний розріз розміщують на місці вигляду спереду, профільний – на місці вигляду зліва, а горизонтальний – на місці вигляду зверху.

У тому випадку, коли січна площина розрізу збігається з площиною симетрії предмета, а відповідні зображення розміщені на одному й тому ж аркуші у проекційному зв’язку й не розділені іншими зображеннями, то положення січної площини не позначають і не надписують розріз (рис. 18).

Рис. 228. Случай, когда разрез не обозначают

Рис. 18

На кресленнях положення січної площини розрізу позначають розімкнутою потовщеною лінією зі стрілками й прописними літерами української абетки. Початкові й кінцеві штрихи потовщеної лінії не повинні перетинати контур зображення. Стрілки вказують напрям погляду під час проектування. Літери наносять біля стрілок, які показують напрямок погляду, та в місцях перетину зі сторони зовнішнього кута. Розріз позначають написом із двох однакових великих літер через тире, наприклад «А – А», «Б – Б». Розмір літер на 1 – 2 номери більший, ніж розмірні числа на кресленні. Товщина потовщеної лінії – (1…1,5) S, де S – товщина ліній видимого контуру предмета; довжина штрихів потовщеної лінії – 8…20 мм (рис. 19).

Рис.19

Прості похилі розрізи позначають завжди. Літери, які ставлять біля штрихів потовщеної лінії, не повинні мати нахилу відповідно до нахилу самих штрихів, напис виконують горизонтально. При повертанні похилого розрізу до напису додають знак (рис. 9).

Складні розрізи також позначають завжди. Крім початкового і кінцевого штрихів у місцях переходу однієї січної площини в іншу ставлять кутики без букв. Літери проставляють лише на кінцевих штрихах розімкнутої потовщеної лінії, що мають стрілки (рис. 15,16).

Місцеві розрізи, як правило, не позначають і не надписують (рис. 17).

Поєднання частини вигляду з частиною розрізу. У тому випадку, коли деталь проектується у вигляді симетричної фігури, можна поєднати в одному зображенні половину вигляду із половиною відповідного розрізу. Це надасть більшої наочності кресленню. Лінією розділення вигляду і розрізу є вісь симетрії фігури, тобто штрих пунктирна тонка лінія. У таких випадках невидимий контур предмета штриховими лініями на вигляді не показують (рис. 20).

Рис.20

Якщо контурна лінія креслення збігається з віссю симетрії, що може призвести до непорозуміння, межу між виглядом і розрізом позначають тонкою хвилястою лінією обриву. На рис. 21 показано, як проводити хвилясту лінію за наявності в деталі внутрішнього ребра , зовнішнього або одночасно обох.

Рис. 21

4. ПЕРЕРІЗИ

Перерізом називається зображення фігури, що утворюється при умовному перетині предмета однією або декількома січними площинами. На перерізі показують тільки те, що безпосередньо утворюється у січній площині.

Різницею між розрізом і перерізом є те, що переріз є складовою розрізу. Переріз заштриховують відповідно до матеріалу деталі, згідно до ГОСТ 2.306-68.

Отже, для утворення перерізу треба:

- у потрібному місці креслення провести січну площину;

- фігуру, утворену в перерізі, повернути в положення, паралельне площині проекцій;

- на вільному місці поля креслення побудувати переріз і в разі потреби оформити його написом.

Перерізи, які не входять до складу розрізів, поділяють на винесені та накладені.

Для наочності зображення креслення перевага надається винесеним перерізам (рис. 22). Контур винесеного перерізу зображують суцільними основними лініями.

Рис. 22

Перерізи називають накладеними, якщо вони розміщені на самому зображенні предмета. Контур накладеного перерізу обводять суцільними тонкими лініями, при цьому контур зображення в місці розташування накладеного перерізу не переривають і заштриховують (рис. 23).

Рис.23

Деякі можливі випадки виконання перерізів.

Переріз являє собою симетричну фігуру, розміщену на продовженні сліду січної площини. Вісь симетрії перерізу зображають тонкою штрих пунктирною лінією без позначення літерами та стрілками, лінію перерізу не проводять (рис. 24).

Описание: Описание: http://grafika.stu.ru/wolchin/umm/in_graph/ig/003/000.files/026.jpg

Рис. 24

Аналогічним є виконання симетричних перерізів, розміщених у розриві між частинами того ж самого зображення (рис. 25).

Рис. 25

Перерізом є симетрична фігура, розташована на довільному місці креслення. У цьому разі лінію перетину позначають і сам переріз супроводять написом (рис. 26).

Рис. 26

3. Переріз являє собою несиметричну фігуру. У цьому випадку лінію перетину позначають і переріз супроводять написом. Коли несиметричний переріз розташований у розриві між частинами зображення, лінію перетину і стрілки проводять, але не позначають літерами і переріз не надписують (рис. 27).

Рис. 27

4. Винесені перерізи за своєю будовою і розташуванням мають відповідати напряму, показаному стрілками. Дозволяється розташовувати перерізи на будь-якому місці з повертанням зображення. Напрям січної площини повинен бути таким, щоб утворювалися лише нормальні поперечні перерізи.

Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, яка обмежує отвори або заглибини, то контур такої заглибини або отвору показують повністю (як розріз) (рис. 28).

Рис. 28

Позначення перерізів на кресленні не відрізняється від позначення розрізів (див. «Позначення розрізів»).

5. ВИНОСНИЙ ЕЛЕМЕНТ

Виносним елементом називається окреме зображення у збільшеному масштабі якої-небудь частини предмета. Виносні елементи застосовують тоді, коли потрібні додаткові пояснення щодо форми, розмірів та інших даних або елементів складних контурів деталей: проточок, галтелей, розточок, профілю спеціальної різі тощо.

Виносний елемент може відрізнятися за змістом від основного зображення. Під час використання виносного елемента відповідне місце на вигляді, розрізі, перерізі відмічають замкненою суцільно тонкою лінією, колом, овалом тощо й позначають прописною літерою української абетки. На вільному полі креслення виконують детальне зображення виносного елемента із зазначенням масштабу у дужках біля літери (рис. 29).

Рис. 29

6. УМОВНОСТІ ТА СПРОЩЕННЯ

Виразність креслення забезпечується не тільки вдалим вибором необхідних зображень, а скороченням їх графічного складу. Це досягається застосуванням різних умовностей та спрощень на кресленнях. Розглянемо найбільш поширені з них:

- зображення симетричних деталей допускається показувати вполовину по осі або лінії обриву (трохи більше 1/2);

- якщо предмет має кілька однакових рівномірно розташованих елементів (наприклад, отворів) допускається показувати один, а інші спрощено осьовими лініями;

- допускається зображувати частину предмета з зазначенням кількості елементів (наприклад, колесо з зазначенням кількості спиць колеса);

- лінії перетину поверхонь допускається зображувати не точно побудованими, а колами, що їх замінюють;

- лінії переходу допускається зображувати умовно прямими або зовсім не показувати;

- допускається показувати нерозсіченими: непустотілі вали, болти, гвинти, гайки, шпильки, заклепки, зуби зубчастих коліс, ручки, спиці (маховиків, шківів, зубчастих коліс), тонкі стінки ребер жорсткості, кульки, шайби, шатуни, шпонки, шпинделі). Якщо в елементах є місцеві свердління, заглибини і т.п., то їх виявляють за допомогою місцевих розрізів;

- елементи креслення (пластини, отвори, фаски, заглиблення тощо) із розмірами на кресленні 2 мм і менше зображують у збільшеному масштабі у порівнянні з прийнятим для всього креслення;

- незначну конусність або ухил допускається показувати зі збільшенням;

- довгі предмети допускається зображувати з розірваннями, але при цьому вказувати реальні розміри;

- суцільні сітки, плетінки, орнаменти, рельєф, накатку показують частково;

- якщо на зображенні треба виділити плоскі поверхні предмета, то на них суцільними тонкими лініями проводять діагоналі.

7. ПОРЯДОК І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ НА ПРАКТИЧНОМУ ЗАНЯТТІ

Завдання «Побудова третьої проекції фігури по двом заданим» передбачає виконання креслень просторової фігури за варіантами на форматі А3. Перед курсантом ставиться задача: виконати побудову трьох виглядів просторової фігури за двома поданими проекціями (або тільки двох виглядів), а також за допомогою розрізів показати внутрішню будову запропонованої фігури. Після завершення побудов виконати нанесення розмірів і штриховки.

Рекомендовано виконувати у такій послідовності:

1. Розпочати роботу з ретельного аналізу просторової фігури за двома виглядами (вигляд зверху і головний вигляд), які форми мають отвори фігури.

2. Вибрати масштаб для виконання креслення деталі з урахуванням розмірів формату.

3. Визначити робоче поле креслення, відокремивши місце для основного напису та умовно поділити його для виконання трьох виглядів, залишити місце для розмірів (між проекціями).

4. Провести осьові лінії деталі.

5. За вибраним масштабом і враховуючи розміри фігури, що зазначені у завданні, побудувати два поданих вигляди. Побудову бажано розпочинати із вигляду зверху (горизонтальної проекції)

6. Доповнити креслення виглядом зліва, а також лініями взаємного перетину поверхонь зовнішніх і внутрішніх (лініями невидимого контуру) .

7. Для виявлення внутрішньої конструкції фігури виконати необхідні розрізи.

8. Якщо фігура симетрична, то можна виконати суміщення половини вигляду із половиною розрізу на фронтальній, горизонтальній і профільній проекціях. Лінії невидимого контуру зі сторони вигляду видалити. Нанести штриховку на переріз.

9. Виконати оформлення розрізів, а саме: для горизонтального розрізу нанести суцільну розімкнену потовщену лінію, поставити стрілки напряму погляду та літери. Прості фронтальні та профільні розрізи не потребують позначень, якщо деталь симетрична відносно січної площини.

10. Наступним кроком у виконанні проекційного креслення є нанесення розмірів (ГОСТ 2.307-68). Розміри, які наносяться на кресленні, мають відповідати дійсній величині фігури незалежно від масштабу її зображення. Розміри, які належать до зовнішніх поверхонь фігури, проставити зі сторони вигляду, а розміри, які належать до внутрішньої будови фігури – зі сторони розрізу. Кожен розмір нанести на кресленні один раз. Розміри мають визначати габаритні розміри фігури, форму елементів фігури. Приклад виконання побудови трьох проекцій фігури на рис. 30.

$C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\фото 1.jpg$

Рис. 30

8. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Назвіть основні площини проекцій. Яким способом проектування користуються в кресленні?

2. Що називається виглядом і як їх поділяють?

3. Назвіть основні вигляди. Як вони розміщені на комплексному вигляді?

4. В яких випадках слід надписувати основні вигляди і як саме?

5. Які вигляди називають додатковими? Як їх треба розміщувати на кресленні?

6. Які вигляди називають місцевими? Як їх треба розміщувати на кресленні і надписувати?

7. Для чого на кресленні роблять розрізи? Що називається розрізом?

8. У чому різниця між розрізом і перерізом?

9. В якій послідовності виконується розріз предмета?

10. Як поділяють розрізи залежно від положення січної площини відносно основних розмірів предмета?

11. Як поділяють розрізи залежно від кількості січних площин?

12. Як поділяють розрізи залежно від повноти їх виконання?

13. Як виконують ступінчастий і ламаний розрізи?

14. Як виконують місцевий розріз?

15. В яких випадках треба позначати прості розрізи?

16. Як позначають складні ступінчасті та ламані розрізи?

17. В яких випадках частину вигляду поєднують із частиною розрізу? Як оформляють таке комбіноване зображення?

18. Як треба виконувати розрізи, коли ребро деталі збігається з осьовою лінією, що поєднує вигляд із розрізом?

19. Що називається перерізом? В якій послідовності виконують переріз предмета?

20. Чи є переріз умовним зображенням?

21. Як поділяють перерізи?

22. Як виконують винесений переріз, якщо він є симетричною фігурою, несиметричною фігурою?

23. Як виконують накладені перерізи?

24. Як виконують перерізи, коли січна площина проходить через вісь поверхні обертання, що обмежує круглі отвори або заглибини?

25. Що називається виносним елементом? Як виконують виносні елементи?

26. Яку умовність застосовують при зображенні симетричних фігур?

27. Як зображати предмет, що має кілька однакових рівномірно розташованих елементів?

28. Як показують у розрізі болти, гвинти, вали, шатуни, шпильки?

9. ЛІТЕРАТУРА

1. Інженерна графіка: креслення, комп’ютерна графіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (А. П. Верхола, Б. В. Коваленко, В. М. Богданов; за ред. А. П. Верхоли. – К.: Каравела, 2005. –304 с.

2. Інженерна графіка: Довідник (В. М. Богданов, А. П. Верхола), Б. Д. Коваленко; за ред. А. П. Верхоли. – К.: Техніка, 2001. – 268 с.

3. Михайленко В. Є., Ванін В. В., Ковальов С. М. Інженерна графіка: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти 1 -2 рівнів акредитації. – К.: Каравела, 2002. – 284 с.

4. Михайленко В. Є., Ванін В. В., Ковальов С. М. Інженерна графіка: Підручник. – 3-є вид. – К.: Каравела, 2003. – 288 с.

5. Корх М.В. Нарисна геометрія та інженерна графіка. Навчальний посібник. - Одесса: НУ ОМА, 2017, - 128с.

6. Корх М.В, Опришко М.О., Методичні вказівки по виконанню розрахунково графічної роботи з нарисної геометрії та інженерної графіки, - Одесса: ОНМА, 2013. - 36 с.

7. Корх М.В. Методичні вказівки для виконання розрахунково графічної роботи з дисципліни нарисної геометрії та інженерної графіки. «Читання і деталювання складального креслення», - Одесса: НУ « ОМА», 2019. - 58 с.

8. Електроний ресурс. - Режим доступу: https://cadinstructor.org/eg/lectures.

9. Корх М.В. Видео уроки по курсу «Начертательная геометрия и инженерная графика» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https: // www.youtube.com/c/NGIG2019 .