Велике значення для утвердження національної самосвідомості українців мали народні звичаї, обряди, традиції святкування, які були невід’ємною частиною повсякденного життя і стали засобом збереження української ідентичності. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. Звичаї українського народу пов’язані з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг ознаки дохристиянських вірувань. Зі зміною умов життя змінювалися й традиції святкування, відбувалася постійна трансформація обрядових дійств, деякі їхні елементи зникали, замінювалися іншими, але основний зміст та сакральний сенс збігалися.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рух і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчости. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу. Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
Традиції – це те, що передається із покоління в покоління як загальноприйняте, загально-обов’язкове, перевірене минулим досвідом, необхідне для існування колективу чи держави. Мета традицій полягає, щоб закріпити відтворити в нових поколіннях усталені способи життя, поведінку, мислення. Всі традиції реалізуються через звичаї, свята і обряди. Звичай – це те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток, це масові дії, які відтворюються тривалий час, повсякденний усталений спосіб поведінки, що склався історично. Український термін «обряд» походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрашати, зробити красивим. Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.
Різдво Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. У передріздвяний день - 6 січня - відзначається Святвечір. Основними стравами на Святий вечір є кутя - рисова або пшенична каша з медом, родзинками і маком, а також узвар - компот із сухофруктів. Всього, за звичаєм, у Свят вечір подають 12 пісних страв. А ось 7 січня, на юрба колядніків ходила з торбами для збору гостинців. Вони вибирали собі головного - Березу (або Брезая), латкового (який збирав сало й ковбаси), скарбника, хлібоношу, звіздаря (носив зорю), танцюристів, дзвонарів, скрипалів і т.д. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні.
Ще один популярний український звичай - тиждень Масляної. Це свято існував на Русі ще в дохристиянські часи. Звичай передбачає проводи зими і зустріч весни. Після появи християнства на Русі Масляну відзначають в останній тиждень перед Великим постом. Масляна Основні відмінності свята - це млинці і народні гуляння. У стародавній Русі млинець вважали символом сонця, так як він, подібно до сонця, теж жовтий, круглий і гарячий, і вірили, що з'їдаючи млинець, люди отримують частинку його тепла і сили.
Календарні свята та обряди Свят-вечір. Колядування. Зірка“Коза”Вертеп. Новий рік“Маланка”РядженіЩедрування. Засівання. Хрещення. Кулачні боїЖорно. Масляна Благовіщення. Великдень. Писанки. Зільницький обряд. Купала. Зелені свята“Гонити шуляка”Маковія. Спаса. Покрови. Введення. Полазник. Катерини. Андрія. Миколи
Миколай боронить людей від стихійного лиха; опікується тими, хто перебуває у плаванні. Надзвичайно шанували цього угодника Божого запорізькі козаки. Після смерті він прославився даром творення чудес. У наші часи з’явилася добра традиція – саме в день святого Миколая опікуватися сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. СВЯТИЙ МИКОЛАЙ19 грудня
* Гілки верби ставили в хаті за іконами чи садили на городі.* Гілками верби благословляли худобу.* З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили.* Гріх було топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніші галузки, що залишалися після освячення, спалювали на вогні, щоб не потрапило під ноги. ВЕРБНА НЕДІЛЯ