Звіт КТС 5 класу «Гуцульський одяг та прикраси»

Звіт КТС 5 класу

«Гуцульський одяг та прикраси»

 Ми учні 5 класу в цьому навчальному році розпочали колективну творчу справу «Гуцульський одяг та прикраси».

 Одяг гуцулів – це найяскравіший приклад пристосування до умов проживання. Матеріал, з якого гуцули шили свій одяг, був визначений рідним довкілля. Полотно для виготовлення натільного одягу ткали з чисто лляної або конопляної пряжі ручного прядіння. Сукно для пошиття верхнього одягу виробляли з вовни домашнього прядіння, зберігаючи натуральний колір вовни – білий, сірий, чорно – бурий, або фарбували рослинними барвниками. Вовна і шкіра домінували у традиційному гуцульському вбранні і найліпше підходили до гірського клімату. Вовна та смушок, з якого гуцули шили кожухи і кептарі, зігрівають, але не спричиняють перегріву тіла. Шкіряний одяг захищає від вітру, який часто здіймається в горах. Сьогодні ми вам розповімо про   елементи жіночого одягу.

 Комплекс жіночого традиційного костюма складався з сорочки, поясного одягу у вигляді  одноплатового або двоплатового полотнища, плечового одягу з овечої шкіри – безрукавки, суконного сардака, кожуха.

 Сорочка – один з найдавніших елементів одягу. Сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна. Однією з характерних ознак сорочки був її білий колір. Сорочка мала велику кількість варіантів крою і орнаменту. Сорочки були святково оформлені  і більш стримані повсякденні.  На території Буковини побутували різні типи жіночих сорочок – «морщянки» з суцільнокрійним рукавом, тунікоподібні – «хлопнянки» і сорочки «на кокетці». Найбільш поширеним способом прикрашання сорочок була вишивка, де основна увага зверталась на орнаментацію рукавів. Прикрашали в основному рукави, нагрудну частину, і поділ. Оформлення сорочок із наплічниками здійснювалось як геометричним, так і рослинними орнаментами. Сорочки щоденного вжитку прикрашали скромною вишивкою «віночком» навколо пазушного розрізу, а також краї рукавів і деколи подолу.

 Поясним жіночим одягом були: однопланова обгортка, двоплатова  - запаска. Запаска мала вигляд прямокутного полотнища чорного або темного кольору, витканого з овечої вовни. Запаски були двокольорні або трикольорні. Пізніше ткали різнокольорові. Дівчата і молоді жінки носили запаски яскравих кольорів, літні жінки – більш стримані, а старші за віком носили запаски звичайно спокійних темних тонів – «вмерлого цвіту ». дуже густе ткання мала запаска «почечірниця», а рідке – «разівка». «Разівка» була призначена переважно для щоденного вжитку.

 Запаску підв’язувалась на талії зав’язками або вузьким поясом «попружкою», а також вузьким ремінчиком – «букурією». Зав’язавши пояс, сорочку підтягують під ним так, щоб унизу з-під запаски було видно край сорочки шириною 1-2 см. Пояс був не тільки обов’язковим елементом, а й прикрасою одягу. За допомогою пояса закріплявся поясний та верхній одяг. Пояси були поздовжні, поперечні, клітинкові.  Використання великої кількості різнокольорових ниток є характерним для гуцульських поясів, як святкових, так і буденних.

 На сорочку гуцули одягали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину фігури. Нагрудний одяг переважно був без рукавів, дуже рідко з рукавами. «Киптарь», «кожух», «бунда», «камізелька», «кожушина», «лейбик» .

Кожух – прямоспинна безрукавка з овечого хутра, який добре захищав від різких змін погоди і водночас був зручним у роботі. Кептар не лише зігрівав, але й оберігав від дощу – для цього його вивертали хутром наверх. Для пошиття кожуха використовували шкіру молодих ягнят до 4- місячного віку.  Як і святкові так і буденні кожухи прикрашали вишивкою, кольоровими ґудзиками . Святкові вишивали значно барвистіше. Використовували кольорові вовняні нитки або муліне. Вишивку робили на дуже м’якій шкірі.

 Іншим видом плечового одягу з рукавами був сардак – суконне напівпальто  червоного, чорного, коричневого рідше сірого і білого кольорів. Сардак  носили переважно поверх кептаря. Прикрашали його вишивкою, прошивними шнурками, бахромою. Відмінність між чоловічими і жіночими сардаками була досить незначною – часто чоловіки і жінки користувались у сім’ї одними сардаками. В окремих випадках жіночі сардаки були трохи коротшими від чоловічих. У деяких селах сардаки мали назву «байбараки».

 Взуттям гуцулам служили постоли , личаки, чоботи, черевики, дерев’янки. За технікою виготовлення зустрічалося зшите, плетене, стягнене і видовбане взуття. Постоли були як чоловічим, так і жіночим взуттям. Виготовляли їх з телячої або свинячої шкіри способом «морщення» - стягування носка і п’яти. Стягування проводилось двома вузенькими ремінчиками, вирізаними із тієї ж шкіри , що й постоли. Перед постолів був загострений і завернутий наверх – «закаблучений». Висота п’яти була різною, залежно від того, до чого взували постоли – до «онуч», «капців», чи «штуців». «Капці» ткали або плели з вовняних ниток, які перед тим окрашували природніми барвниками.

 Особливою різноманітністю відзначалися дівчачі й жіночі зачіски. Дівчата – гуцулки вплітали в коси яскраві різнокольорові нитки теплих тонів, які спускалися над висками і ззаду голови китицями  - «бовтицями», «бовтичками». У гірській місцевості жінки вплітали в коси різнокольорові вовняні нитки «уплітки», «заплітки», що значно потовщувало косу. Коси закручували кільцями над вухами, починаючи від надлобної частини і закінчуючи потилицею. Заплетені у такий спосіб коси були основою для одягання жіночих уборів – «рушника» чи хустки.

 Важливим доповнюючим елементом жіночого костюма були прикраси. В залежності від місця їх розміщення на одязі вони поділялись на декілька видів – нагрудні, нашийні, наручні, вушні, головні та поясні. Серед гуцулів найбільшого поширення набули нашийні і нагрудні оздоби. До них належать скляні перли – «цятки», «вівсюрки», «гердани», «басми», «хрусталі», «маниство», «гармузи»,  мосяжні та срібні медалі й монети – «салби» або «згарди», «коралі».

 А зараз ми пропонуємо вашій увазі показ мод з елементами гуцульського одягу, як просто можна поєднати сучасний та гуцульський одяг.