Бесіда на тему: "Найдорожче в людини життя"

Тема: «Найдорожче в людини життя»

Мета: навчити учнів цінувати життя в будь-яких його проявах; розвивати навички участі, в дискусії; навчати учнів виражати власну позицію і відстоювати власну думку.

Хід бесіди:

1. Організаційна частина.

2. Актуалізація знань учнів: повідомлення теми та її актуальність, дати відповіді на проблемні запитання:

а) Як ви вважаєте, що в людини найцінніше?

б) Що зробити для того, щоб життя було прекрасним?

в) У чому сенс життя?

г) Якими документами визначено права дитини?

д) Яке найважливіше право дитина має?

3. Мотивація бесіди.

     4.Обговорення бесіди.

   5. Підведення підсумків бесіди.

   5. Підведення підсумків бесіди.

Найдорожче в людини - життя

Пам 'ятай! Життя є дар, великий дар, І той, хто його не цінує, Цього дарунка не заслуговує.

Леонарло да Вінчі

Вихователь: Найцінніше, що є у людини, — це її життя. Во­но дається їй тільки раз і кожній — своє. Довге чи коротке, неповторне і звичне, радісне і сумне, со­лодке, як мед, і гірке, як полин, воно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожи­ти двічі.

Таємниця життя... Вона хвилювала людей завж­ди з того часу, як воші усвідомили себе живими істотами. Чи має життя якусь мету і сенс, і в чому вони? Хто керує людським життям? Чи можна зробити його кращим і щасливішим? Чи має людина право піти з життя або позбавити іншу людину? ЦІ й багато інших подібних питань у всі часи привертали увагу не тільки філософів, а й письменників, художників, учених І навіть пе­ресічних людей — кожного, хто хоч раз замислю­вався над таємницею свого життя.

Один східний володар захотів пізнати всю історію людства. Мудрець приніс Йому 500 томів. Зайнятий державними справами, цар відіслав йо­го, наказавши викласти все це в більш стислій формі. Через 20 років мудрець повернувся. Історія людства займала тепер 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років, і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том, який вміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертельному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, старіє і помирає.

Тож для чого людина приходить у цей світ? Щоб помучитись, постраждати і безслідно піти у забуття? Який смисл у цьому всьому? В чому сенс життя?

Відповідь на ці, та багато інших запитань про цінність життя шукали люди у всі віки, у всі часи.

З античних часів людство користується прави­лом, сформульованим давньогрецьким філософом Протагером: «Людино є мірилом усіх речей, а цінність людського життя є найвищою суспільною цінністю».

Людина — найсильніша істота на Землі. Це відомо навіть дітям. Проте не тільки про це йдеться у казці, а й про інше: Людиною у пов­ному розумінні слова треба стати, тобто досягнути певного рівня фізичного та інтелектуального, мо­рального і соціального стану, оволодіти певним ви­дом діяльності, іншими словами, — ствердити себе як суб'єкта суспільного розвитку, господаря влас­ної долі.

Людина є частиною народу, держави, суспільства в цілому. І, як суспільна істота, вона має свої права й обов'язки.

Основним правом людини є право на життя. Це одне з найважливіших і найвагоміших прав, яке сприяє здійсненню всіх інших прав і свобод. Це право, яке не може оновлюватися чи відбиратися. Тому захист прав на життя належить до найцінніших пріоритетів людської цивілізації.

Зазначу правові засади піклування держави про охорону життя, здоров'я громадян, що передбачені Конституцією України, де визначено, що найви­щою соціальною цінністю є людина, її життя І здо­ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. У статті 27 Основного Закону України зазначено: Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Невід'ємне право дитини на життя визначено та­кож міжнародними документами, серед яких — Конвенція ООН про права дитини. Положення цих та інших документів відображено в Законі Ук­раїни «Про охорону дитинства», у Національній програмі «Діти України», Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України.

Кожен повинен керуватися положенням цих до­кументів, адже їх порушення, як свідчить історія, приводить до тяжких невиправданих наслідків.

Добре відомо, що найважчою і найбільш трагічною для українського народу була перша половина XX століття. Саме тоді відбулися дві найжорстокіші світові війни, які кривавим смерчем неслися українськими землями і забрали життя близько 12 мільйонів її жителів. Мільйони людей стали жертвами штучно створених голодо­морів, масових репресій, насильного вивезення до Сибіру. Життя людини у той страшний час кошту­вало нічого. За жменю зібраних колосків, за п'ять хвилин запізнення на роботу, за необережно ска­зане слово, за відмову донести на свого ближньо­го, людину, нерідко без суду й слідства позбавля­ли волі й навіть життя.

Минуле століття принесло на землі України й іншу трагедію — Другу світову війну, яка для на­шого народу назавжди стала Великою Вітчизня­ною. Не згасає пам'ять про тих, хто, не вагаючись, віддав своє життя в ім'я свободи і незалежності. Найвищим виявом гуманізму є жертовність в ім'я інших людей. Не можна не згадати наших одно­сельчан, які загинули на фронтах Другої світової війни, пішли з життя молодими. Вони були роман­тиками, закоханими у рідну землю, у життя. Вони мріяли про майбутнє, молодість кликала їх у незвідане. Але прийшла біда — із почуттям відповідальності за долю держави, відчуття осо­бистої причетності до долі народу вони ступили у безсмертя.

Відзначаючи велику любов і повагу до інших людей, героїзм і самопожертву в ім'я держави та її народу, не можна обійти увагою гіркі сторінки су­часної історії України, пов'язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Ми пам'ятаємо іме­на перших пожежників, які закрили своїми тілами понівечений вибухом реактор, врятувавши світ від загибелі. Пізніше тисячі людей із різних куточків Землі взяли участь у ліквідації наслідків аварії: во­ни не думали про себе, не вагалися, хоча у них був вибір — рятувати себе чи рятувати інших. Вони обрали порятунок планети, адже розуміли: пере­могти стихію — значить врятувати життя на Землі; ціною власного життя подарували нам радість сь­огодення.

   Юність — це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття — відкри­ваєте самих себе. А відкриття самого себе — найпрекрасніше, що може відчувати людина. У цих пошуках — глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб вияви­ти і розкрити їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити і змогти оцінити. А це дасть можливість будувати, творити своє «Я».

Вдумаймося у слова славетного Леонардо да Вінчі, який повчав, що життя є великий дар, і хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує. А щоб цінувати життя, треба знати і розуміти своє місце в ньому. Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити, своє майбутнє. Та все ж, кож­ному під силу намітити власний шлях само творення, кожному слід знати, що він спроможний підси­лити в собі, а що відкинути, чи хоча б, пом'якшити.

Життя — це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими особливостями: людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто по­садити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

        Врешті-решт, життя — смугасте. За темною смугою невезінь, неприємностей, печалей обов'язково повинна бути світла смуга радості. І якби не було в житті дощової погоди, ми б просто не вміли цінувати сонячних днів.

Бібліотекар. Як байка, так і життя ціниться не за довжину, а за зміст. Буває людина прожила кілька десятків років, а що можна про неї сказати хорошого, який слід залишено? І буває досить складно відповісти на ці питання. Буває зовсім навпаки. Галуа прожив 21 рік, а його ім'я залиши­лось в історії, в історії математики зокрема. А російські поети Пушкін, Лермонтов! їхні життя обірвались дуже рано, однак імена залишились у віках.

Пройти повністю свій «життєвий цикл», здійснити задумане в юності, передати естафету життя іншим, знаючи при цьому, що прожив його не даремно й зробив щось справжнє, що успадку­ють люди й згадають тебе. Звичайно, добре, коли людина живе довше, але, як вважав Леонардо да Вінчі, будь-яке гарно прожите життя, — є довге життя. Людина визнає, що цінує життя саме тому, що воно безкінечне.

Смисл життя — у твоїй необхідності жити. Вміти жити — це вміти аналізувати своє ставлення до життя й, якщо потрібно, змінювати його.

Життя має і світлі, і темні боки, завжди є щось добре і щось погане, піднесене і низьке, прекрас­не і потворне. Тому нерозумно бачити тільки одні сторони й не помічати інші, тобто сприймати все однобічно. Лише враховуючи всю складність і су­перечливість життя, можна виробити й правильне до нього ставлення. Загалом є досить прості істи­ни, якими слід керуватися, щоб правильно стави­тися до життя. Це, наприклад, уміти перетворюва­ти свої мінуси на плюси; уміти бачити в житті не тільки погане, а й добре; намагатися відкрити у житті все найкраще, що у ньому є, й не надавати надто важливого значення «дрібницям» життя; пам'ятати, що все швидкоплинне — і добре, і по­гане, тому слід насолоджуватися першим і не дуже засмучуватися другим; бути толерантним у стосун­ках із людьми.