Брошура "Абетка ляльковода"

ОЗЗСО «Новопавлівська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Врадіївської селищної ради Миколаївської області»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник гуртка «Театр ляльок»

Кобзун Оксана Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:

• театри горішніх ляльок — рукавичні, тростьові, демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів;
• театри нижніх ляльок або маріонеткові театри — використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, у більшості випадків над ними;
• театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють — до цієї групи належать величезне число різновидів лялькового театру, зокрема, знаменитий театр тіней.

 В цій брошурі описані вимоги саме до акторів театру горішніх ляльок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИМОГИ ДО ШИРМИ

•      драпірується тканиною спокійного тону без розпису і малюнків (краще темного тону, а для задника — блакитний, чорний, зелений колір);
•      допустимо прикріпити деякі деталі за сюжетом (квіти, сніжинки);
•      усі декорації на ширмі мають бути обіграні у спектаклі;
•      ставиться на відстані 2-3 м від глядачів;
•      діти не мають бачити приготування до спектаклю за ширмою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні правила гри

з лялькою-петрушкою на ширмі:

1. Лялька залежно від величини може бути надіта на 3 або 4 пальці:

• на вказівному — голова, руки — великий і середній;
• на вказівному — голова, руки — великий і мізинець;
• на вказівному і середньому — голова, руки — великий і мізинець (усі вільні пальці притиснуті до долоні).

 

2. Ляльку тримають зігнутою в лікті рукою прямо, нікуди не від­хиляючи руку.

 

3. Якщо ширма велика, то ноги ляльки — це ноги ляльковода, слід із лялькою ходити за ширмою, передаючи ходу героя.

 

4. Якщо ширма невелика або настільна, то для того, щоб показа­ти, що лялька йде, потрібно ритмічно просувати її вперед з незначними підскоками або похитуваннями з боку в бік.

 

5. Поворот ляльки на 180° здійснюється навколо руки, що її три­має, як навколо осі.

 

6. «Погляд» ляльки завжди має бути спрямований на того, кого вона слухає або з ким говорить.

 

7. Руки ляльки мають бути складені разом, щоб не загороджувати голову і зосередити увагу на рухах голови.

 

8. Рухи голови і рук ляльки слід розподілити залежно від свого трактування тексту, головне, щоб рухи голови і рук чергувалися.

9. Діалог ляльок будується завдяки руху. Лялька рухається лише тоді, коли говорить.

 

10. Коли говорить одна лялька, друга нерухома (ця лялька може лише трохи нахилити голову, злегка повернути тулуб, ворухнути рукою).

 

11. Якщо лялька розмовляє з глядачами, вона повертається до дітей, які сидять у різних кінцях зали, якщо з одним — звернена саме до нього.

 

12. Якщо ляльці потрібно сісти, то її слід нахилити вперед, а віль­ною рукою зобразити під одягом коліна ляльки, а потім випрямити її. А встати — нахилити її тіло вперед, прибрати «коліна» і випрямити руку.

 

13. Якщо лялька починає рух уперед, назад або вбік, то має спо­чатку гойднутися назад (разом із лялькою обов’язково рухається і ляльковод за ширмою).

 

14. Лялька на ширму має входити не одразу як із-під землі, а по­ступово: спочатку голова, плечі, груди і лише потім вся лялька. (Так само і виходити.)

 

15. Якщо лялька робить жест однією рукою, інша має бути при­тиснута до грудей. (Обидві руки розведені — це дуже помітний жест, не варто ним зловживати.)

 

16. Якщо лялька піднімає предмет, потрібно нахилити лише верх­ню частину тулуба ляльки (зігнути кисть руки), не опускаючи всю ляльку вниз.

 

17. Якщо лялька має лягти, її спочатку садять, а потім кладуть голову на ширму. (Якщо лялька спить, то спиною до глядачів, щоб не було видно розплющених очей.)

 

18. Рівень ляльки над ширмою повинен бути постійним (3/4 висоти ляльки), тому при переміщенні вглиб ляльку трішки припіднімають.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНІ ТЕАТРАЛЬНІ ТЕРМІНИ

АВАНСЦЕНА – передня частина сцени перед завісою.

АКТ – частина драматургічного твору, окрема ДІЯ.

АМПЛУА – тип ролі, якій відповідає актерській індивідуальності: герой, трагік, інженю тощо.

АНОНС – коротка попередня інформація про майбутню виставу, свято тощо.

АНСАМБЛЬ – художня узгодженість різноманітних елементів, а також одночасний виступ кількох музикантів та співаків, колективів з кількох виконавців.

АНТРАКТ – перерва між діями вистави, відділеннями концерту.

АНТАГОНІСТ – в античній драматургії персонаж, який знаходиться у конфлікті з іншими персонажами і веде з ними драматичну боротьбу.

АНШЛАГ – об’ява про те, що всі квітки на видовище продані та про відсутність вільних місць в глядацькому залі.

АФІША – текстова інформація про те, де, коли і яка саме відбудеться подія, видовище, найчастіше – паперовий аркуш з потрібним текстом, малюнками, фото тощо.

БУРЛЕСК – комічне зображення якогось явища чи характеру, форма кумедного перебільшення, розмова про серйозні речі у жартівливій манері.

БУТАФОРІЯ – штучні речі, створені для використання у виставі, які імітують справжні.

ВЕРТЕП – в українському ляльковому театрі – невеликий ящик-скринька, переносний ляльковий театр, де демонструвались кумедні сценки переважно побутового характеру.

ВИСТАВА – видовище, показ того, про що йдеться в сценарії або п’єсі.

ВОДЕВІЛЬ – жанровий різновид комедійної драматургії, вистава з куплетами і танцями, легка комедія.

ВОКАЛ – спів, виконання музичних творів засобом співу.

ГЕРОЙ – в драматургії та театрі – головний персонаж.

ДЕКЛАМАЦІЯ – мистецтво виразного читання вголос, іноді – занадто театральна, штучна манера акторського виконання.

ДЕКОРАЦІЯ – елемент художнього оформлення сценічного простору.

ДІАЛОГ – розмова між двома чи кількома персонажами.

ДІЯ – у видовищному мистецтві – послідовність сценічних подій, сума вчинків персонажів, з яких складається сюжет, а також частина драматургічного твору, те ж саме, що і АКТ.

ДРАМА – драматургічний твір взагалі, рід літератури, жанр драматургії, драматична за характером життєва ситуація.

ДРАМАТУРГ – письменник, який пише драматургічні твори – п’єси, сценарії, тощо.

ДРАМАТУРГІЯ – мистецтво створення творів драматургічного роду літератури, теорія побудови драматургічних творів.

ЖАНР – тип мистецького твору, який характеризується схожими рисами, підпорядковане певним правилам.

ІМПРОВІЗАЦІЯ – непідготовлене одночасне створення та виконання якогось твору, те, що створене таким чином.

ІНТЕРМЕДІЯ – невеличка гумористична сценка, яку колись демонстрували між актами великої вистави, а також вставка між номерами концерту або номерами циркового видовища, междія.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – особисте розуміння та відчуття твору постановником чи виконавцем, погляд з іншого боку, те ж саме, що і ТРАКТОВКА.

КАМЕРНИЙ – твір чи виконання твору, який призначений для вузького кола читачів, а також музичний твір для невеликого складу виконавців та твір ліричного або філософського напрямку.

КАТАРСИС – обов’язковий елемент трагедії, емоційне очищення через співчуття, жаль та страх.

КОМЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, в якому сюжет будується на смішних, кумедних ситуаціях.

КОМЕДІЯ МАСОК (COMMEDIA DELLA ARTE) – відомий різновид театрального видовища Італії 16-17 століть, що побудований на імпровізації та буфонаді з використанням образів персонажів-«масок», характери яких не змінюються у будь-якому сюжеті.

КОНТРАСТ – різке протиставлення, протилежність, несхожість.

КОНФЛІКТ – обов’язковий елемент структури драматургічного твору – зіткнення протилежних ідей та поглядів, загострення суперечностей, яке має форму драматичної боротьби.

КОРИФЕЙ – керівник хору в античній трагедії, який безпосередньо контактував з акторами, у подальшій історії – ведучий театральний діяч, класик театрального мистецтва, майстер своєї справи.

КУЛЬМІНАЦІЯ – епізод сценарної структури, який стоїть після розвитку дії та попереду розв’язки і в якому відбувається найбільше напруження всіх фізичних та моральних сил, відбувається головне і найважливіше зіткнення за конфліктом.

МІЗАНСЦЕНА – розташування виконавців на сцені в окремі моменти вистави.

МІМІКА – передача певних почуттів за допомогою м’язів обличчя.

МІСТЕРІЯ – спочатку таємничі релігійні обряди, пізніше – вистава релігійного змісту у європейському середньовічному театрі.

МОНОЛОГ – мова одного персонажу драми, інколи не звернута до іншого персонажу, характерізується відсутністю обміну думками.

МЮЗИКЛ – п’єса та театральна вистава, що побудована на використанні різних видовищних жанрів: опери, оперети, балету, естради, драми тощо. Можуть бути побудовані не лише на комедійному, але і на драматичному та трагічному сюжетах.

НАРРАТОР – ведучий, оповідач, людина від театру, читець, найчастше зустрічається у епічній, романтичній драматургії, у інсценівках, посередник між дійовими особами та глядачами.

ОБРАЗ – художнє уявлення про якесь явище чи ситуацію, засіб та форма показу дійсності в мистецтві.

ОПЕРА – театральна вистава, в якій інструментальна музика поєднується з вокалом.

ОПЕРЕТА – театральна вистава лірично-комедійного характеру, де розмови персонажів поєднуються зі співом та танцями.

ПАНТОМІМА – вистава, в якій передача інформації відбувається без слів, за допомогою рухів та міміки.

ПЕРФОРМАНС – авангардний напрямок сучасного мистецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючі побутові речі, іде безпосереднє спілкування з глядачами. П. іронізує над традицією.

П’ЄСА – літературний твір, що має драматургічну форму, який можна і читати, і ставити у театрі.

ПРЕМ’ЄРА – перша театральна вистава, перший показ.

ПРОГРАМА (ПРОГРАМКА) – паперовий аркуш, на якому розміщують перелік номерів, персонажів та виконавців, всіх, хто створив виставу чи приймає участь в концерті, інколи в програмі розміщується стислий опис сюжету вистави.

РЕЖИСЕР – фахівець, який створює виставу, постановник п’єси або сценарію.

РЕЖИСУРА – мистецтво створення вистав та різноманітних видовищ.

РЕКВІЗИТ – всі речі, які потрібні виконавцям під час вистави.

РЕКВІЄМ – вокально-інструментальний музичний твір, що має скорботно-пам’ятний характер.

РЕПЕРТУАР – перелік творів, що виконуються в театрі або з яким виступає окремий виконавець чи творчий колектив.

РОЛЬ – частина тексту драматургічного твору, яка зображує певну людину та має виконуватись актором, художній образ.

СЦЕНА – майданчик, підмостки, на якому відбувається дія театральної вистави, а також частина драматургічного акту чи дії, ще видовище і подія, а також театр взагалі.

СЦЕНАРІЙ – колись – план драматургічного твору, сюжетна схема театральної вистави, пізніше – драматургічний твір, за яким створюється кінофільм, радіопередача, телепередача, масове театралізоване видовище.

СЦЕНАРИСТ – драматург, який створює сценарії, автор сценарію.

СЮЖЕТ – поступовий ряд подій, що пов’язані між собою та які складають зміст твору.

ТЕАТР – особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.

ТЕАТР ЛЯЛЬОК — це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, наприклад, бути об'ємними або плоскими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» — коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.

ТРАГЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, який має в основі дуже загострений конфлікт, непримиренну боротьбу, загибель головних героїв, у переносному значенні – страшна, невиправдана подія, загибель, КАТАСТРОФА.

ТРАГІКОМЕДІЯ – драматичний твір, що має риси трагедії та комедії.

ФАРС – середньовічна форма гротескної драматургії, за змістом та настроєм інколи брутальна і непристойна. Демонструвалась як междія, а інколи самостійно.

ФЕЄРІЯ – вистава з різноманітними сценічними ефектами, яскравими трюками та незвичайними драматургічними ситуаціями.

ХОР – колективний персонаж античного театру, у сьогоденні – колектив виконавців вокальних творів.

ХОРЕОГРАФІЯ – мистецтво створення танцювальних номерів та вистав, сукупність явищ, що мають відношення до танців.

ХОРЕОГРАФ – майстер постановки танців.

ШОУ – сучасна естрадна вистава з великою кількістю спецефектів та, бажано, за участю досить відомих виконавців. Цей термін інколи додається до назв різноманітних видовищ для надання назві більш сучасного вигляду, наприклад, шоу-концерт, шоу-балет тощо.