20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Cценарій "Лірична сповідь Ф.Петрарки перед читачем: "А як любов, то що таке вона?.."

Про матеріал

Пропонований позакласний захід проводиться у формі монологу-сповіді поета. Це допоможе учням навчитися сприймати будь-який літературний твір як засіб спілкування його автора з читачем, адже зазвичай таке спілкування залишається прихованим від педагога. Варто також додати, що реалізації цілей позакласного заходу сприятиме презентація учнями власних творчих робіт – листів Лаури до Петрарки.

Перегляд файлу

 

«А як любов, то що ж таке вона?..»:

лірична сповідь як засіб спілкування автора літературного твору з читачем

Літературна композиція за творами

Франческо Петрарки, 8 клас

Мета: глибше зануритися в творчий світ Петрарки; вчитися сприймати літературний твір як засіб спілкування його автора з читачем; через ліричну сповідь поета навчатися розумінню сутності кохання, його істинності та значущості;

розвивати монологічне мовлення, творчу уяву учнів, вдосконалювати навички виразного читання;

виховувати любов до поезії, повагу до світлих почуттів людини.

Обладнання: портрет-літографія Петрарки, фонозапис середньовічної мелодії, творчі роботи учнів, мультимедійна презентація.

Хід заходу.

Звучить середньовічна мелодія. На сцені – учень, одягнений в стилі доби Середньовіччя, з лавровим вінком на голові.

Учень. Якщо ти почуєш дещо про мене – хоча й сумнівно, щоб моє нікчемне ім’я проникло крізь товщу простору та часу – то тоді, можливо, ти захочеш дізнатися, якою людиною я був…

  Я народився від шанованих, небагатих батьків-флорентійців, в Ареццо, в 1304-й рік від народження Христа, на світанку, в понеділок 20 липня.

 …Частково доля, частково моя воля визначили моє життя.

…Юність обманула мене, молодість захопила, а старість виправила й досвідом переконала, що  життя – суєта…

В юності я страждав від жагучого, єдиного кохання, однак жорстока смерть загасила його полум’я…               (Із «Листа до нащадків»)

 « Лаура, яка зажила слави своїми чеснотами і яку я довго оспівував у своїх віршах, вперше постала перед моїми очима в ранню пору моєї юності, у літо Боже 1327-ме, у день шостий місяця квітня, у церкві святої Клари в Авіньйоні, в годину вранішню…»              ( Запис рукою Петрарки на звороті рукописного примірника творів Вергілія, що нині зберігається в Мілані, в Амвросіанській бібліотеці).

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!...

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане  ( Із сонета 61)

 

Як не любов, то що ж це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? – Таж в ній скорбота нищівна!

Зло? – Але ж муки ці солодкі, Боже!..  (Із сонета 132)

 

Щасливі квіти й благовісні трави,

Прим’яті донною на самоті;

Пісок, що береже сліди святі

Чудових ніжок під листком купави…

О краю мій, о ріки голубі,

Ви омиваєте Лаури очі,

Їх блиск перебираючи собі.

Прекрасні ви в своєму непороччі!

А там підводні скелі серед ночі

Горять в мого закохання журбі!  (Із сонета 162)

Звучить мелодія.

Учень. «…Того ж місяця квітня, того ж шостого дня, у той же вранішній час, тільки літа 1348-го …світло оне було віднято…Тіло її, непорочне й прекрасне, поховано в усипальниці в той же день смерті, надвечір, а душа її,  певен я, повернулася на небо, звідти й була…». (Запис Петрарки на примірнику творів Вергілія).

…Ні строф любовних плетиво кохане,

Ні вісті радісні із чужини,

Ні спів жіночий ранньої весни

В садах, де чисті гомонять фонтани, -

Ніщо поваби серцю не несе,

Бо згасло сонце і померкло все,

Разом із ним засипане землею.

…В життя моє лиш смуток увійшов,

Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,

Що краще був би не стрічався з нею.  (Із сонета 312)

 

             Раз по раз каже дзеркало мені:

  • Душа стомилась, убуває з тіла

І звична спритність, і колишня сила.

Що ти старий – не приховаєш, ні.

…Вже знаю добре, що життя минає,

Що двічі в світі ще ніхто не жив,

І в серці слово все частіш лунає

Тієї, що була як диво з див,

Що рівних їй на всій землі немає, -

Владарки дум моїх і почуттів.   (Із сонета 361)

Вчитель.

Учениця (презентація власної творчої роботи). Франческо, це я, твоя Лаура! Я – та, що приходила до тебе в нічних снах і залишалася володаркою твоїх думок і мрій. О, я добре запам’ятала той день, коли ми випадково зустрілися в соборі: молодий сеньйор років 23-ох палко перехопив мій погляд. Та я не надала цьому значення… Так і жила всі відведені мені долею роки, ні про що не здогадуючись. Чужа дружина, мати 11-ти  дітей… О Мадонно! Тільки тепер я зрозуміла, що то твоє кохання рятувало мене від тягара шлюбу, давало сили виховувати дітей! Я відчувала силу твоєї любові, коли страшна хвороба вклала мене в ліжко…Що ж, Всевишній відвів мені мало літ на цьому світі. Та я дякую тобі, Франческо, - чуєш! – дякую за своє безсмертя. Ні, Мадонна не забрала мене на небеса: я й досі тут, на землі, в твоїх віршах…Любов не вмирає, ніколи не вмирає, коли вона справжня і без фальші! (Діана Карпук, учениця 8 кл.)

 

 

 

 

docx
Додано
15 серпня 2018
Переглядів
231
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку