«Чистіша від сльози вона хай буде»

Про матеріал
Матеріал буде сприяти об’єднанню зусиль учнівських громад, вчителів та громадськості у боротьбі за чистоту мови; розвитку комунікативних вмінь учнів; вихованню активної громадської позиції. Вірш авторський
Перегляд файлу


 

Інтегрований виховний захід

«Чистіша від сльози вона хай буде»

(молодь у боротьбі з лихослів’ям за екологію душі)

 

Мета: об’єднання зусиль учнівських громад, вчителів та громадськості у боротьбі за чистоту мови; розвиток комунікативних вмінь учнів; виховання активної громадської позиції.

 

Хід заходу

 

1. Слово вчителя.

Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова.

За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність

інших наук: географії, історії, біології, фізики, математики...

Багата і милозвучна нагла рідна українська мова.

Нею можна передати-най-тонші відтінки думок і почуттів.

Розмовляючи, щодня вдома, у школі, на вулиці,

ви іноді й не замислюєтеся над особливостями,

відтінками слів, доцільністю вживання їх...

Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

А тим часом мова - одне з багатьох див, створених людьми.

Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

У нашій мові є чимало захоплюючого й дивовижного.

 

Але є й таке, що ріже душу до болю! Лихі слова! Лихослів’я! і тоді, хто, як не Леся Українка, сказав би краще:

Промінням ясним, хвилями буйними,

Прудкими іскрами, летючими зірками.

Палкими блискавицями, мечами,

Хотіла б я вас виховать, слова!

Леся Українка

 

2. Слово представникам учнівських громад!

- Журналістська мовне дослідження. У майбутньому я мріяла б стати журналістом. Звичайно, уже зараз уважно прислухаюся та придивляюся до всього, що мене оточує.

Одно дня я замислилась над проблемою: чому ж на уроці вчителі знаходять для нас теплі підбадьорюючі слова, а на перерві хоч вуха затикай від почутого, а на вулиці, а в транспорті?!!!

 

На дошці

Ні!       Так!

Недоумок! Опудало!   Розумники та розумниці! Мудрики Окулярик! Чувіха! Пацанюро!              та Мудринки! Шановні доброчинці!

Телепню!    Ліцеїсти

Як не згадати чудові слова вірша Максима Тадейовича Рильського:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від- сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вал,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

 А ще я згадала уроки української літератури у 7 класі. Теплі слова з поезії Василя Голобородька зазвучали для мене зовсім по-новому. Таке враження, що вони звернені саме до нас, ліцеїстів, у чиїх руках майбутнє нашої країни та гідне представництво її у світах. Ось послухайте:

Наша мова

Кожне слово нашої мови проспіває у пісні

Тож пісенними словами з побратимами

У товаристві розмовляємо

А ще:

Гей, нові Колумби й Магеллани Кораблі! Шукайтесь до походу! Мрійництва! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу. Відкривай духовні острови!

- Духовний острівець «Прислів’я та приказки про людину та мову»

Представник учнівської громади:

Прислухайтесь, як океан співає -

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього колене слово - це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

М. Рильський

 

Наша скарбничка духовності увібрала в себе такі перечні народної мудрості:

  1. Язик за зубами, руки при собі – цілий світ перейдеш.
  2. Хто здержує свій язичок, того голова не болить.
  3. Люди й риби коли б тримали рот запертий, то були б безперечні.

Увага! Прислухайтесь до наших порад:

  1. Язик має і коняка, та не балака.
  2. Язик белькне, та в кут, а за нього спину натовчуть.
  3. Коли маєш язик довгий, як треба, люди втнуть, а коли коротший, вони і натягнуть.

- Духовний острівець «Вислови про мову»

Представник учнівської громади: ці вислови продовжують думку Володимира Сосюри:

Я знаю силу слова - воно гостріш штика.

І навіть швидше кулі, не тільки літака.

Воно проміння швидше, в ніж - думка й почуття.

Воно іде в народи для вічного життя..

В. Сосюра

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

В. Сухомлинський

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова.

Панас Мирний

 Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства.

М. Драгоманов

 Не можна ходити по рідній землі, на чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. В народу немає скарбу більшого, як його мова.

Ю. Мушкетик

 Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною, квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

В. Сухомлинський

… в слові твойому іскриться

І сила, й м’якість, дотеп і потуга,

І все, чим може вгору дух підняться.

Іван Франко «Мойсей»

 

- Духовний острівець «Пісні про мову»

Представник учнівської громади: проблемне питання перед нами, молоддю, звучить у пісні «Як же нам жити на рідній землі». Слова Ф. Тишка, музика Г. Татарченка

 Як же нам жити на рідній землі,

Щоб зникли навіки невігласи злі.

Щоб наша квітуча і щедра земля

Справді для людства раєм була.

Приспів:

За синєє небо,

За жовте колосся

Боротися треба,

Щоб краще жилося.

За синєє небо,

За жовте колосся

Боротися треба,

Щоб щастя було.

Та як же нам жити на рідній землі,

Щоб люди довіку щасливі були.

Щоб мова народу в повазі була.

Від роду до роду між нами жила.

 

 

3. Слова нашим гостям.

 

4. Слово вчителя.

Я довго розмірковувала над тим, як об’єднати всі наші зусилля у боротьбі за чистоту мови. А відповідь підказала квітка волошка. Вірніше легенда, яка з нею пов’язана. Ось послухайте:

Старі люди розповідають, що якось небо дорікнуло польовим рослинам за невдячність:

- Багато квітів вітають мене своїми пахощами, своїм таємничим шепотом. Тільки ви, невдячні, мовчите й на мене не зважаєте. А я ж напуваю вас дощиком, зігріваю сонечком.

- Ні, ми не такі, - відповіли польові квіти. - Ми дуже вдячні тобі, але не вміємо про це розказати.

- Гаразд, якщо ви не можете піднятися до мене, то я прихилюся до вас.

І небо попросило землю виростити серед колосків квіти, схожі на нього самого. Так небесна голубінь розлилася серед золотих хлібних ланів. І всі польові рослини стали нахилятися до голубих квіток, пестити їх і розповідати про свою любов до синього неба.

Волошки - це небесні очі землі. Може, саме тому їхніми квітами лікують захворювання очей.

на логотип ЕД copy 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я б хотіла запропонувати, щоб ці небесні очі землі заглядали нам завжди у душу, а ми всі разом дбали, як наші чудові поети та письменники, про екологія душі. Давайте ж започаткуємо роботу нового клубу «ЕД», а символом оберемо квітку волошку. Вітаю вас, любі мої едевці!!!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Представник учнівської громади

 Ми не готи, ми не емо,

Особливо не скінхедівці!

Ми – едівці!

Про рідну Україну ми подбаємо,

І мову чисту ми в собі плекаємо!!!

 

5. Заключне слово вчителя та представників учнівських громад:

Один мудрець сказав: «Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу».

Мова - це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.

Ми спілкуємося один з одним... Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо.,.

Та, на жаль, культура нашого мовлення не завжди висока. У спілкуванні трапляються діалектні слова, жаргонізми, слова-паразити, вульгаризми.

Не можна бути байдужим до того, як

ми користуємося мовою, як виражаємо свої

думки, як цінуємо рідне слово.

 

Цю небайдужість я особливо відчуваю, тримаючи в руках китяги калини. Ніби вся планета у мене в долонях, а ще мол рідна домівка. Хочу поділитися цією небайдужістю і з вами (передає кетяги дітям):

Милозвучні, барвінкову, солов’їну, рідну мову,

Щиру, ніжну та чудову!

Вишневу, милу, світанкову,

Гнучку, розкішну, калинову

Плекаймо чисту рідну мову –

Життя духовного основу!

 

(Звучить пісня «Україночка». Слова А. Демиденка, музика

Г. Татарченка).

 

Не одні хани у полон мене брали,

Били-вбивали, на чужину гнали,  (Двічі)

А я не скорилася,

Із сльози відродилася,

Українкою я народилася!

Кажуть хлопці:

Я сама, наче квіточка,

Що пливуть мої слова,

Як та річечка,

Що душа моя співає,

Мов сопілочка,

А я просто українка,   (Двічі)

Україночка.

 

- Складання намиста заходу та виразне читання його представником учнівської громади.

 

 

 

Намисто заходу – акції

Мова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Чиста мова – життя духовного основа!

Тож в океані рідного народу

Нам відкривать духовні острови!

 

(Учасники акції вітають один одного, чіпляють значки новоствореного клубу «ЕД» на згадку про проведений захід)

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Життя шкільної родини

Свято єднання шкільної родини або Посвята у старшокласники

(14 грудня – Свято Наума – покровителя розуму, для учнів 5 кл. та всієї учнівської громади старшокласників)

Виходять Розумник та Розумниця – ведучі свята.

Розумник:

Зібрались разом ми на свято,

Наума – батюшку вітати,

Який на ум нас наставляє,

Нам доброчинності бажає.

Розумниця:

Скоріш Наума закликаєм

І наше Свято починаєм.

(Входить поважний чоловік з гусячим пером, у вишитій сорочці з паском)

Наум:

Раніше вчитись взимку починали,

Моє всі свято дуже поважали.

У грудні чотирнадцятого дня

Збиралася на свято вся рідня.

Розумник:

А давайте зазирнемо у минуле України. Краєзнавці, ми залюбки послухаємо вашу розповідь, а ти, Науме, будеш шанованим гостем на нашому святі.

Учень-краєзнавець:

У давні часи в Україні фактично не було шкіл. Але певна частина дітей все ж намагалася навчитися грамоти. Збиралися діти в якісь хати, до них приходив дяк і навчав їх читати Святе Письмо. Коли хтось із учнів закінчував читати одну і переходив до читання другої книжки або взагалі закінчував свою немудру науку то це було значною подією не тільки в житті учнів, а і його батьків. Саме тому цю подію завжди урочисто відзначали всі: і учні, і батьки, і вчителі. З цієї нагоди батьки варили великий горщик смачної каші і відносили його учням. Після уроків, кажучи мовою нашого часу, розпочинали «бенкет». Усі дружно сідали до столу та їли кашу потім розпочиналися різні ігри. Порожній горщик виносили на двір, ставили посередині і по черзі кидали в нього якийсь предмет, поки горщик не розіб’ють. Пізніше дітей, які їли разом таку кашу, починали називати «однокашниками». Зараз цей вислів теж живе в школі.

(Батьки передають символічні горщики каші класним керівникам паралелі п’ятих класів)

Розумниця:

Історики, настав ваш час розповісти, як же навчалися ваші однолітки у давні часи.

Учень-історик:

Отримати уяву про давню школу допомагає археологічний матеріал. У Київській Русі перші школи з’явилися тисячі років тому. Навчальний процес розпочинався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням. Це була найзручніша пора, коли сільські діти мали змогу здобувати освіту. В цей день батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо «пророк Наум наведе на ум».

Учень-краєзнавець:

За народним уявленням, Наум – покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. У вечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями й діти починали напам’ять заучувати літери.

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію – майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти. З цього дня почали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали «партачами».

Розумниця:

Збереглося чимало прислів’їв та приказок про свято Наума та про  науку взагалі.

Фольклористи, ваша черга збагатити нас перлинами народної мудрості.

Учень-фольклорист:

Наум наставляє на ум.

Я не знаю ні «аз», ні «буки» - прийде Наум і змусить до науки.

Партача й Наум не наведе на ум.

Де грамотні люди, там біди не буде.

Хто вчиться змолоду, не знає на старість голоду.

Вчися доброму, погане на ум не прийде.

Здобудеш освіту – побачиш більше світу.

За науку цілуй батька й матір у руку.

Найвища школа – саме життя.

Наум:

Хотілося б дізнатися, чи знаєте ви, коли з’явилися перші рукописні книги на українських землях?

Розумник:

Сподіваюсь, допитливі краєзнавці вже готові відповісти і на це питання.

Учень-краєзнавець:

Перші рукописні книги з’явилися на українських землях із поширенням християнства. Найдавнішими пам’ятками, які збереглися із часів Київської Русі, є Остромирове Євангеліє та ізборники Святослава, переписані в Києві на пергаменті. У п’ятнадцятому столітті поширюється новий матеріал письма – папір. Виробництво рукописних книг в Україні поступово замінилося книгодрукуванням.

Розумниця:

Науме, наші юні історики довідалися, з якого ж князя почалася історія книги в Київській Русі.

Учень-історик:

В Україні створення книги почалося із часів Київської Русі за князя Володимира Святославича, а перша друкована книга «Львівський Апостол» з’явилася в 1574 році яку надрукував Іван Федоров.

Розумник:

Юні філологи дослідили книгу Нестора Літописця «Повість врем’яних літ» та із задоволенням розкажуть нам, яке значення приділялося книгам у давні часи.

Учень-філолог:

Володимир великий перший на Русі «почав посилати забирати дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на учення книжне». Він перший вклав книжку в руки народу нашого. За ним виступає князь Ярослав Мудрий, який «засіяв книжними словами серця вірних людей»:

І мудрість і стриманість здобуваємо із слів книжних.

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,

Книги – джерела мудрості.

Книги – бездонна глибина,

І ми ними в печалі втішаємось,

І вони – узда для тіла і душі.

Мудрість – велика….

Так писав Нестор Літописець у своєму літописі.

Розумниця:

А чи знаєте ви, що ж означає слово «бібліотека»?

 

Учень-історик:

Так, слово «бібліотека» походить із грецької мови і означає «книгозбірня», «книгосховище». Саме за часів князювання Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі було засновано першу в Київській Русі бібліотеку, але книги з неї не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році їхня доля невідома. Найбільша бібліотека в Україні – Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, заснована в 1714 році.

Розумник:

А чи пам’ятаєте ви, яку ж книжку ви отримали у подарунок у перший день навчання? Так, це Буквар. Ми запрошуємо всіх здійснити екскурсію в музей Букваря, згадати поради першого друга.

Учень-історик:

Все починається в житті з малого:

З зернини – хліб, з промінчика – зоря…

І кожен сам важку свою дорогу

розпочинав також із Букваря.

Перший слов’янський  Буквар був надрукований ще в 1574 році. Зробив це Іван Федоров. Книга була надрукована у Львові й мала назву «Азбука». Один такий примірник зберігся у бібліотеці США. Професор Барсов увів літеру «і» та апостроф у середині слова. Його «Азбука» побачила світ у 1768 році. Слід згадати і «Граматку» Пантелеймона Куліша. Тарас Шевченко створив свій «Буквар».  За сто років українською мовою орієнтовно було видано чотирнадцять букварів.

Розумниця:

Настав час, Науме познайомити тебе із найкращим другом наших учнів – бібліотекарем. (Бібліотекарка розповідає про нові підручники для учнів п’ятих класів.)
Лунає пісня «Школярочка» (Слова В. Кленца, музика А. Павлюка)

В школі – друзі, педагоги.

Поспіша до них вона,

Іде школярка ясноока,

А в душі її – весна.

Розумник:

Науме, у твій день майстри набирали собі учнів. Зустрічаймо наших вчителів, які проведуть вас, Мудрики та Мудринки наші, звивистими стежками Країни Знань (вітання вчителів – предметників).

Лунає пісня « Вчительки нашої вальс» (Слова С. Бажана, музика М. Ведмедері)

 

Школа нам двері відкрила,

І запросила у клас.

Вчителько ніжна і мила,

Вам ми даруємо вальс.

Розумниця:

З твого дня, Науме, починали освоювати музичні інструменти, а ми раді привітати тебе і всіх наших гостей майстерною грою наших бандуристів та скрипалів. (Концерт учасників музичного колективу)

Розумник:

Увага! Старшокласники – хлопчики, слухаємо ваше побажання, звернене до Наума.

Всі хлопчики:

Батюшка Наум, виведи синка на ум.

Розумниця:

Настала і ваша черга, старшокласниці –дівчатка.

Всі дівчатка:

 Батюшка Наум, виведи дочку на ум.

Усі:

 Наум, Наум, настав на ум.

Наум:

Поповнилась шкільна родина

Новими учнями, що з ними

В Країну Знань підуть чудову,

Що двері їм відкрила знову!

(Виходить учень-старшокласник із словами Посвяти в руках):

Обіцяємо! Сумлінно вчитися, старанно працювати, природу рідну берегти, батьків та вчителів оберігати, до розуму доріжечки тернисті торувати.

Усі:

Обіцяємо!

Розумник:

Прийшов час закінчувати свято,

ми вдячні всім, хто з нами тут,

Бажаєм щастя вам, здоров’я, радості багато,

Щоб вік ваш довгим і безжурним був.

Розумниця:

Дякуємо, мамо, за те, що зростили,

Дякуємо, батьку, за те, що навчили.

Нехай відпочинуть бабусині й дідусеві руки,

Хай втіхою будуть діти й онуки!

Старшокласник:

Хай радість приносить шкільна родина!

Ми дякуємо учителям від душі,

Що сьогодні ви з нами усі!

Наум:

Хай радість і сонце  заглянуть у ваше віконце,

Відкриються двері для розуму, щастя й тепла.

Хай сила прибуде, здоров’я  зміцніє

На щедрі, на довгі, на многі літа!

(Наум, підвівши перо вгору):

Прийшов Наум – пора братися за ум!

Лунає пісня:

Вклонімося, учні, вчителям своїм –

Володарям слова й пера,

Крізь біль і радість, розум і втому

Любов їх безсмертна проросла.

Розумник та Розумниця:

 Вітаємо всіх зі святом єднання шкільної родини!!!

 

 

 

 

 

 

Літературно-музична екскурсія регіонами України

«Журавлики - журавлятка, візьміть мене на крилятка»

На інтерактивній дошці зображення карти регіонів України, а також слова:

Ми спитали в журавля:

- Де найкращая земля?

Журавель відповідає:

C:\Users\Bibliotekar\Desktop\001.jpg- Краще рідної немає!

 

 

 

(Виходить українська родина у вишиванках: донька, син, мати і батько)

Донька:

Журавлики – журавлятка,

Візьміть мене на крилятка!

Син:

Добрики – добрятка,

Візьміть мене на крилятка!

Мати:

Веселики – весел ятка,

Візьміть дітей на крилятка!

Батько:

Візьміть діточок та й несіте,

Їм все про Україну розкажіте!

( Лунає пісня «Краю мій рідний»: слова О. Г. Яцухна, музика В. М. Колісніченко)

Читець:

Ключ журавлиний летить вдалині,

Може, журавликом стати мені?

Я б усю землю тоді облетів,

І про свій край би усім розповів.

Ведуча:

Ну то ж давайте і ми помандруємо за ними регіонами України та відкриємо для себе розмаїття цікавинок рідної землі.

Читець 1:

Нам Бог віддав шматочок раю,

Частинку доброї  землі,

Щоб ми відчули шепіт гаю,

І як курличуть журавлі.

Як жебонить струмочок в лісі,

Шумлять столітнії дуби,

Як лине над ланами пісня,

Що всіх лікує від журби.

Читець 2:

Як квіти нам дарують радість,

Милує око море трав,

І як ріка дарує здатність,

Зробити зразу безліч справ.

Читець 3:

З Великої Волині тоді ж почнімо лет,

Із стародавнього Веленя-міста,

Пролетимо над шляхом Коліївщини повстання,

Що стало із минулого в сьогоднішнє посланням.

Всі знанні вчені з Греції та Риму

В Острозький академії спудеїв вчили,

Від сну уми найкращії будили,

Їх естафету Польща й Україна підхопила,

У світ багато вчених проводила.

Нас Божа Матір ще у Рівному зустріне,

Готова захистити кожну донечку та сина.

Вона ж, як матінка, так любить Україну.

Читець 4:

Нас проводжати будуть матері

У вишиванках із червоним

І керамічна писанка, що зветься «Берегиня».

Всі Берегині із Волині, неначе птахи, супроводять нас.

Летімо швидше, бо Карпатам настав вже час зустріти нас.

 

Читець 5:

Нас радо зустрічає Покуття-край й Галичина,

Гуцульщина співуча й Буковина, луною гучно.

Летім над центром ми Європи,

Поблизу міста Рахова летім,

Долиною нарцисів пролітаєм,

Їх тисячі голівок нас вітають.

Читець 6:

«Шевченків гай» нас стріне радо

І церква з дерева  - в душі відрада,

Ми біля ватри обіграємо серця,

І знову в лет, і знову в майбуття.

Ну, а гуцульськії майстриноньки  завзяті

У вишиванку семиколірну одягнуть радо.

Читець 7:

З Поділля з розпростертими руками

Нас кличе крізь віки Ісус,

У місті Скалат нас чекає,

Його нас сила об’єднає.

 

Читець 8:

Тернопільщина нас вітає,

Де на межі всіх півень-вартовий чекає,

Його обпалюють вітри, а він все знає –

Вперед зори.

 

Читець 9:

Над Гонтівкою і Кармалюковим лежить наш шлях у простір дому,

Нас Вінниччина зустрічає, у філігрань всіх наряджає.

 

Читець 10:

Подільські вишивальниці готові з нами в лет,

Щоб жовтим, сріблом, золотом прикрасити портрет.

Ми Україну вишиваєм, до миру й праці закликаєм.

 

Читець 11:

Поліссям линем уже славним.

Чернігів, нас соборами вітає,

Ми над курганами славетними злітаєм,

Тут, кажуть, спочиває багатир,

А в мріях багатирських завжди мир,

Що він мечем відважно захищає .

Тож летимо вперед, а він хай спочиває.

 

Читець 12

Житомир, ми до тебе летимо,

Бо «жити в мирі» відчайдушно мріємо.

Вузенькі смужечки червоно-білі

Майстринь всі сокровенні мрії втілять.

Полісся Україну вишиває,

А нас всі в Центрі вже чекають.

 

Читець 13:

Київ, Полтава, Суботів, Черкаси

Спогади рідного дома прикрасять.

Тут золотом історію гаптують

І пам'ять про славетних всі шанують.

Хмельницький, Котляревський і Тарас,

Що там ягнят чужих отари пас.

І Котляревському, й Карпенку шана,

Цей край прославили в усьому світі знані.

Тож линем далі – Слобожанщина чекає.

Ми Україну далі вишиваєм.

 

Читець 14:

Уже нас Харків з радістю вітає,

Він «таємницю молодості» знає,

Тож жили б довго українці молоді,

У радості ж бо жили, не в біді.

Мальовниче місто Суми

Теж про мир плекає думи.

Родина Алчевських цей край прославляла

І щедро таланти Вкраїні віддала.

Червоним тут підкови вишивали,

Гостинно всіх у краї тут чекали.

 

Читець 15:

Нас радо Південь сонцем зустрічає,

Херсон, Одеса, Миколаїв привітає.

Освітлює нам шлях це світло маяка,

Що кожного так трепетно чека,

Щоб крізь імлу у край свій рідний повертались,

Щоб подорожні всі цим світлом зігрівались.

 

Читець 16:

Асканія-Нова, і острів казковий,

І Хортиця славна, що Байда заклав.

Пишаюсь цим краєм, В нім всіх вітаю,

І сонечка вистачить всім, і тепла.

«Болгарьским хрестиком» тут шиті вишиванки,

Житло просторе було тут, як добре слово,

Незамкнене, відкрите повсякчас,

От стало б це не казкою для нас.

Щоб не мури, а двері – наче крила

Цей диво-птах, Вкраїнонька, відкрила

Не для війни, а для життя, як у раю.

 

Читець 17:

Ми вишиванки всі одягнемо, хоч різні.

Ми заспіваємо одну красиву пісню

Про Ураїноньку – перлиноньку рідненьку,

Для різних діточок єдину любу неньку.

(Лунає пісня Катерини Бужинської «Україна – це ми»)

 

Ведучий:

Летіли – вишивали ми Вкраїну

В єдиному ми журавлинім клині,

Ми тії журавлі на рідним краєм,

Курличемо про мир свої благання!

 

Ведуча:

А тепер погляньте, як же гарно виглядає вишивана наша Україна – ненька.

(На інтерактивній дошці з’являється карта «Вишивана Україна»)

C:\Users\Bibliotekar\Desktop\карта.png

Ведучий:

Давні традиції української техніки вишивання – занизування, виколювання, курячий брід, мережка, кривулька – знали в усіх регіонах України. Тож ми всі вишивали спільне послання у майбутнє.

( Виходять знову донька, син, мити й батько)

Син:

Я живу в чудовім краї,

У найкращім краї – раї,

Українонько рідненька,

Ти ж мені завжди, як ненька.

Шлях важкий ти торувала,

Славних лицарів плекала,

Що спасуть край від біди,

І пишалась цим завжди.

Наші славні козаки

Рідну неньку захищали

Від татарської навали,

Від турецької біди

І від польської шляхти.

Від німецької навали

Їх нащадки захищали,

Були певні – на віки.

Та знов трапилась біда:

Хлопці встали  - і гайда!

Бо знов матінка зове,

Бо в нас пам'ять ще живе

 

Донька:

Як же страшно на могилі

Стогне матіночка сива,

З нею плаче соловейко,

Крає мамине серденько.

Рідна ненька Україна

Плаче поруч зовсім сива.

І стікає, як роса,

Козаків скупа сльоза,

Всіх загиблих за віки

Від татарської руки,

Від турецької навали

І від польської шляхти.

Всіх, хто з німцем воювали,

Жити в мирі закликали.

Син:

Ми  - майбутнє твоє, ненько,

Втішим зранене серденько.

Донька:

Не забудем всіх героїв,

Хто загинув і хто встояв,

Наш уклін Вам назавжди!

Мати:

Журавлики – журавлятка,

Спасибі вам за крилятка,

Несли діточок, не втомились,

І їм таємниця відкрилась!

Батько:

Ми всі живемо у цім краї,

У Бога про мир всі благаєм

Вишивану нашу країну

Вкладаю в долоні до сина,

Вкладаю в долоні до доні

В низькому від серця уклоні.

( Батько вкладає в долоні сина кетяг калини на вишитому рушнику. Лунає пісня Тіни Кароль «Україна – це я»)

 

 

 

 

 

 

 

У колі дружнього читання

Бібліотечний урок

 

Розробили:
І.І. Буторина, учитель української мови та літератури, НВК «Інтелект», пр-т Добровольського 152А, м. Одеса, 65111, тел.: (048)7368917
О. Є. Парфьонова, бібліотекар КУЦМБС для дітей ім. А. Гайдара,  філії №40, м. Одеса, 65111, тел.: (048)752-29-60

 

Тема уроку: Борис Комар. Історична повість «Векша»

 

Мета уроку: зацікавити учнів творчістю Бориса Комара, спонукати до самостійного причитання творів з історії України, розвивати культуру зв’язного мовлення, уміння презентувати набуті знання і оцінювати власний емоційний стан та творчу уяву, виховувати усвідомлення важливості збереження історичної пам’яті народу.

 

Обладнання: портрети Бориса Комара, князя Ігоря та княгині Ольги, карта розселення давніх слов’ян, різнокольорові квітки для з’ясування емоційного настрою учнів, фотознімки порогів Дніпра, Азовського та Чорного моря, ілюстрації учнів до заздалегідь прочитаного твору.

 

Тип уроку: урок – літературна розвідка, захист групових проектів.

Випереджувальне завдання: причитати історичну повість Бориса Комара «Векша» засобом буккросинг.

 

Перебіг уроку

 

1. Увізно-мотиваційний етап. Емоційне налаштування на урок.

 

Слово вчителя.

 

(Учні об’єднані у шість груп, сидять навколо столів із сигнальною карткою – назвою групи проектантів)

Який у вас сьогодні настрій? Бачу багато посмішок. Це ж чудово! А давайте послухаємо уривок з повісті Дмитра Комарова «Векша» та сплетемо свій «віночок настрою» на уроці: «Ходімо в пущу, назбираємо квітів, - запропонував Векша – Я вмію плести ладні вінки…

Квітів назбирали цілий оберемок: жовтих свічечок, білих сережок, рожевої лісової красуні, синього рясту, волохатих голубих зірочок…

Перед вами на столах лежать безліч різнокольорових квітів. Пропоную вибрати квіточку того кольору, який відповідає вашому настрою на урок.

 

А зараз послухайте, що означає кожен колір.

Фіолетова – у вас творча уява, ви можете запалити своєю активністю інших.

Блакитна – ви мрійлива особистість, яка любить зміни, а також пізнавати нове й цікаве.

Зелена – у вас дуже легко викликати інтерес навіть до звичайних речей.

Рожева – ви ніжна натура і вам потрібна підтримка інших.

 

Ці риси обов’язково стануть нам у нагоді на сьогоднішньому уроці. Бо об’єднавшись у вибрані вами групи, ви стали справжніми вихідниками у вируючому читацькому просторі та помандрували у сиву давнину наших предків, щоб познайомитися з Векшею найталановитішим з винахідників землі Руської, який попередив про страшну небезпеку, чатуючу на її працелюбних та відважних людей.

- А що взагалі спонукає людину до творчості? Михайло Коцюбинський сказав: «… треба мати сильні враження, щоб щось зробити»

Ви об’єдналися у п’ять груп, щоб обмінятися своїми сильними враженнями від літературної розвідки у часи князювання Ігоря.

Сподіваюсь ми дізнаємося багато цікавого про біографію Дмитра Комарова, творчу лабораторію письменника та його «сильні враження» які спонукали до написання історичної повісті «Векша».  Історичне тло на фоні якого відбуваються події, прислів’я, приказки, легенди та міфи, пісні давніх слов’ян, згадані у тексті. Зміст твору та характери його головного героя Векші, а також інших дійових осіб, які так чудово вплетені автором у віночок сюжету його чудового твору.

 

Слово бібліотекареві.

Я тримаю в руках книгу «Вибрані твори Бориса Комара». До першого тому лауреата Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки вміщено три повісті: «Диваки», «Векша» та «Мандрівний вулкан». Вас зацікавила історична повість «Векша»  про мужність, відвагу, стійкість, патріотизм наших співвітчизників. Книга прийняла участь у буккросингу, який розпочався у нашій бібліотеці, продовжився у вашій школі, чудовому парку навколо неї, у ваших домівках та домівках ваших друзів, а на канікулах продовжила свої мандри аж до самої столиці нашої держави – Києва. Так ви запросили героя повісті Векшу у цікаву подорож у сьогодення. Здивувався, мабуть, Векша, почувши нове, незвідане життя. Зрадів за нас і сумував разом з нами з приводу наших печалей буремного часу та пишався тим, що мужність, відвага, стійкість, патріотизм не стали просто словами на рекламних плакатах нашого життя, а головною його. Ну то настав час вирушити у давноминулі часи. Векша з радістю привітав вас, а ми з нетерпінням чекаємо презентацій ваших проектів. Щасти вам, творчого вам натхнення та успіхів шановні «біографи» і «критики», «історики», «фольклористи» та «літературознавці».

 

2. Операційно-пізнавальний етап.

Захист проектів

 

Учитель.

Слово надається першій групі – «Біографи»

Мета їхнього дослідницького проекту презентувати матеріал про життєвий шлях Бориса Комара.

Решта учнів у вигляді тез занотовують до читацьких щоденників найважливішу інформацію.

Проект №1 Біографія

На Полтавщині село Хвощівка. Хвоща особливо багато від того, кажуть і назва – Хвощівка.

Саме тут на Хорольщині 9 червня 1927 року  в селянській родині народився Борис Панасович Комар.

Батько письменника Панас Сидорович, перший голова Хвощівського колгоспу, згодом і впродовж багатьох років  - ветфельдшер. Великий знавець лікувального зілля.

Мати письменника – Євдокія Платонівна колгоспниця, людина життєрадісна, знала безліч пісень. Одну з таких рідкісних, давньоруського походження Борис Панасович пригадає через багато літ, викликавши подив і захоплення письменницького товариства.

Тут, у Хвощів ці, Борис Комар пішов до семирічки. Шостий клас якої скінчив у 1941 році. Вже мріли попереду літні канікули. Та сталося інакше: почалася війна…

Коли фашисти ось-ось мали забрати хлопця й відправити на каторжні роботи до Німеччини то мати подалася до сільської управи і правдами та неправдами переправила рік народження сина на пізніший, 1928-й. так уже в документах і лишилося по сьогодні.

Весною 1943 року матір убила блискавка і Панас Сидорович маючи на руках сина і двох дочок, на все життя лишився одинаком.

Закінчив семирічку у 1944 році, здав документи до технікуму, аж невдовзі трапилося лихо, мінованою німецькою запальничкою хлопцю відірвало три пальці лівої руки. Далі лікарня, холопська десятирічка. За бажанням батька збирався до ветеринарного інституту. Та, блукаючи містом, надибав випадково на дошку оголошень при університеті , де вичитав таке: філологічний факультет українське відділення. Було в тих словах, як згадував сам письменник, щось небуденне, чарівне і високе – мов би знак пісні чи казки, або неясний спогад (чи свій, чи пращуровський?) що манив, кликав до себе. І юнак став філологом.

 

Проект 2 «Критики»

Слово другій групі – «Критики».

Вони поставили за мету дослідити творчий шлях письменника та повідати найцікавіше.

Твори Бориса Комара здобули популярність на лише в Україні. Він дивиться на світ й очима малюків-дошкільнят, й випускників шкіл, та й старший читач буде зацікавленим (такий вплив зокрема має присвячення Київській Русі історична повість «Векша»).

Ми помітили, що письменника приваблюють сильні, вольові, духовно багаті натури. Тому, на нашу думку з давніх часів Київської Русі приходить до нас Векша – могутній юнак, на долю якого випадають далекі мандри і тяжкі випробування. Векша, бранець, мужньо долає перешкоди на шляху до рідної землі і рятує її від підступного нападу печенігів. Одночасно розповідь про Векшу-древлянина наближається й до художньої легенди, вона повна несподіваних подій і величних оповитих серпанком часу постатей.

Отже, настав час захисту проекту.

«Історики» ваш виступ, бо саме ви поставили собі за мету дослідити реалії далекої епохи.

 

Проект 3 «Історики»

У процесі роботи над цім твором Борис Комар опрацював багато історичних документів з часів Київської Русі. Події відбуваються за часів князювання Ігоря, великого князя Київського. Став княжити після смерті Олега. У повісті згадується, що дідусь Векші ходив з Олегом Царг рад воювати.

У 914р. уклав мирну угоду з печенігами, але саме Векша дізнався про порушення печенігами цієї угоди. А дізнався про Векша у Царг раді, коли його змусили служити в царській охороні.

Про все це випитував рудовусий дозорець, який навіть примусив поклястися Векшу на оголеному мечі. А це була одна з найстрашніших клятв русичів. Ось вона, ця клятва: «… Клянуся всемогутнім Перуном, Дажд  богом, пращурами своїми. Коли ж я мовлю лжу, нехай цей меч посіче мене на шматки, а святий вогонь тіла мого не пойме, а сира земля праху не прийме…»

Настав час пояснити значення слова «капище». Бо саме з них починалися і біля них закінчувалися всі дійства давніх слов’ян.

Капища (храми), язичницькі здебільшого дерев’яні культові споруди та місця вшанування богів, жертвоприношень. Будувалися головним входом на захід з тим, щоб язичники, вклоняючись вогню і богам, були обернуті на схід до сонця.

У повісті ви познайомитесь із описом капища Велеса бога торгівлі і скотарства, у слов’ян – язичників, а також з капищем Перуна – головного бога у слов’ян – язичників, бога грому і блискавки. У цьому капищі князі з воєводами та боярами давали клятву чужинцям не порушувати умов, які з ними вклали. (римляни, візантійці). Малу на Подолі власне капище. Це церква святого Іллі.

Князь Ігор проводжав, коли гості вирушали з Києва у далекий похід до Греччини, був присутнім на прощальному обряді, опис якого ви зустріните в тексті.

Коли ж грізна рать руська розгорнулась о всю міць свою, готова до січі – захисту стати «спереду ж дружини князь Ігор грає на білому мов лебідь коні. Ось справжній лідер, за яким готова на подвиги ратні його дружина».

Виступає Ігор у повісті як справжній дипломат, відпустивши двох полонених печенігів. «Отвердили знову князь і каган печенізький (головний воєначальник) клятви непорушні про життя мирне сусідське й роз’їхались». Золоте слово князя Ігоря вража своєю пророчістю вже не одно покоління читачів, ось воно: «… Таперше треба забути нині і прісно про ворожнечу то особиці у домі свому, зажити мирно, в злагоді, як живуть зерна в колосі єдинім…» справдешно ж мовлено: одне дерево буря легко звалить, а лісу буйного повік не здолає…

Лісом тим стали древляни, уличі, поляни племена давніх слов’ян, які стали на захист землі Руської

Древляни, українське плем’я що жило по лісах у Древлянській землі між Дніпром і , здовж Тетерева, Горині й Прип’яті. У них було поширене хліборобство.

Поляни – східнослов’янське плем’я , яке жило в Середньому Подніпрові. Центром був Київ. Були розвинутими землеробство, скотарство, промисли  та ремесла.

Угличі – руське плем’я, яке жило у гаях побіля Дніпра, на полудень від полян (Путята).

Ну що ж, настала черга «літературознавців», які поставили за мету познайомити нас із змістом, сюжетом  та героями повісті.

 

Проект 4 «Літературознавці»

Історична повість «Векша» складається із 17 розділів, що складають основу її простого плану:

  1. Гість
  2. Київ
  3. На торжищі
  4. Несподіванка
  5. Проводи
  6. У поход
  7. Дніпрові пороги
  8. Полон
  9. Замість пут – кайдани
  10.  Царград
  11.  На службі в царя
  12.  Втеча
  13.  На Дніпро по рибу
  14.  По Отчині й кості плачуть
  15.  Рідна земля
  16.  Висока могила
  17.  Стрічі

 

Кожен із розділів має багато епізодів, склавши назви до яких ви зможете скласти власний складний план до повісті.

Головний герой повісті древлянин Векша. А батько це пояснює так: «Микулою нарекли. Так всі звуть Векшею. І ми звикли. Змалку був верткий проворний, як векша (вивірка, білка)». Тепер уже

Поряд з гостем (купець) Векша видавався просто-таки велетом. Гінкий, широкораменний, дужі груди випинаються з під сорочки. Розпашіле в роботі лице, обвітрені, загорілі шия та руки. Русяве волосся на непокритій голові підстрижене. Ніс прямий, чоло рівне, високе, верхня губа вже почала засіватися густим чорним пушком.

Купець Куделя та його наймит Пупята міняли хутро на ножі, серпи, наконечники для стріл, гачки н рибу, сокири, наральники, остені. Вони завітав до невеличкого селища, яке ховалося неподалеку від Тетерева в густому березовому гаю. У крайньому обійсті видно що жив бідак з бідаків. Це й було житло тата та матері Векші. Куделя бере Векшу за наймита, бо лаштувався до самої Греччини в Царг рад. Прибувши до Києва, потрапезувавши Путятя з Векшою опиняються на торжищі, де Векша вперше зустрічається з Яною, донькою стрільника. Векша рятує Яну від варягів. Яна подарувала Векші чисту вишивану сорочку. Біля Олегової могили, недалека у пущі сплели Векша з Яною спільний вінок. У вінку Яна здавалася йому русалкою. На Почай ріці зібралося багато суден, проводжати похід зібралося чимало киян. Векшу проводжала Яна й стрільник Доброгаст, який пообіцяв Векші не забувати про його батьків. Волхви оббризкали судна жертовною кров’ю. Князь Ігор благав у богів удачі для походу. Заграли в ріжки гудаки. Похід рушив до Дніпра.

Заночували у Переяславській землі. Векша з очеретиною пішов на лови. Згодом Векша дізнається від Путяти, що на них чатують печеніги й можуть їх пограбувати., коли вони будуть долати пороги Дніпра.

«Не спи – поріг», «Острів - поріг»

Напали печеніги. Векша рятуючи Путятя потрапляє в полон. Весляр Синко розповідає векші про своє життя. Бранців привели до Сурозького моря (Азовського) Векша дізнався що тепер щоб дістатися до Дніпра, треба спочатку ще Руське виплити (Чорне море), об’їхати Корсунську землю (Кримський півострів), тоді аж до Дніпра можна втрапити

 І почалися Вершині поневіряння у полоні…

(Про них далі по-черзі розповідають учасники групи «Літературознавці»).

 

От і настав час виступу фольклористів, метою яких став збір фольклорних матеріалів зі сторінок повісті Дмитра Комара «Векша», а саме: прислів’їв, приказок, народних прикмет, заклинань, заговорів, переказів, легенд та розповідей про міфологію давніх слов’ян

 

Проект 5 «Фольклористи»

Повість Дмитра Комара стала широким тлом для сузір’я прислів’їв та а приказок, які сяють і на тлі сучасного життя українського народу. Переконайтесь у цьому самі.

  • Кого не пече, той не знає, що то боляче.
  • М’яко стелив, а твердо спати.
  • З пальця меду не здобудеш.
  •  І смерду хочеться пива, та нема купила.
  • Не  жди дяки від приблудної псяки.
  • Показував коня, продав – козеня.
  • Тиха вода, тиха, та стережись лиха.
  • Журба сорочки не дає.
  • Свій чорний хліб ліпше чужих пирогів.
  • По отчині й кості плачуть.
  • Розлучений з любкою плаче сім літ, розлучений з отчиною плаче все життя.
  • Краще бути жебраком у дома, ніж царем на чужині, бо чужий вогонь холодніший за кригу.
  • Одне дерево буря легко звалить, а лісу буйного повік не здолає.

 

А ще ми знайшли у тексті два надзвичайно цікаві тексти – заклинання та замовляння.

Послухайте текст заклинання матері на дорогу дитині:

Бути ж тобі сильним та дужим і вдень, і в поденні, і вночі, й опів­ночі. Убережіть його, добрі духи, від сили вражої, від смерті наглої, від горя й лиха навісного. Убережіть на воді від утопления, в огні від зго­ряння. Та не забути ж тобі, моя дитино, й нашу любов ласкаву, і наш хліб солодкий, і наше вогнище тепле. Повернутися тобі в отчину рідну, вдарити їй чолом тричі по три, припасти до сирої землі-матінки. І нехай моє слово буде дужче за воду, вище за гори, міцніше за камінь. І хто навіть у лузі всю траву випасе й не подавиться, а з моря всю воду вип'є й не захлинеться, і той нехай не здолає мого закляття...

 

А зараз замовляння від стріл, яке розповів Векші Путята

Тільки це, як проказувати навсправжки, треба в день повного місяця і щоб ніхто не чув. Ну, слухай... «Стріли могучі, стріли летючі, стріли швидкучі,— проказував, надавши своєму голосові таємничо­сті,— як дощ каменя не пробиває, так щоб і ви мене не пробивали, і як од каменя краплі відскакують, так щоб і ви од мене відскакували. А як вода на водокруті, а вітер у вихорі крутяться, так щоб і ви крутились круг мене, а в тіло моє не попадали. Лети, стріло, в сиру землю, а пір'я в птаха, а птах у небо! І доки очі мої зрять, а ноги землю топчуть, доти й слову моєму бути сильному! Гур-мур, гур-кур, коло-вур!..» Оце і все. Прокажеш його раз, то вже ніколи стріла тебе не вразить. Це мене один дід у Києві навчив, отой, що про Перуна розказав. Він колись отроком  у князя слугував, багато разів у січі був, а стріла його ні разу не зачепила, бо знав замовляння.

 

Текст  пересипаний також чудовими текстами українських народних пісень:

  • «Благослови, мати, весну закликати!»
  • «Хвалилася берізонька перед дубочком»
  • «Ой травко, ой муравко»
  • «Як ведмідь у лісі темнім походжав» (ловецька)
  • «Ой на морі сірі гуси проти води б’ються» (невольницька)
  • «Пасла дівчина качку»

Ви познайомились також з великим пантеоном богів давніх слов’ян:

  • Велес - бог торгівлі і скотарства у слов’ян-язичників
  • Перун - головний бог, бог грому і блискавки
  • Лада - язичницька богиня кохання і веселощів
  • Морана - злий дух, який за віруванням слов’ян-язичників приносив смерть
  • Дюдя - богиня зими, дружина Діда Мороза, володарка хуртовини, завірюхи.
  • Чур - душа небіжчика.

А ще із задоволенням причитали та радимо і вам прочитати легенду про виникнення Перуновського вогню та легенду про дівчину, яку заманили русалки, а також давню полянську думу казку про ліс і поле.

І всі ці фольклорні мотиви оживлюють сюжет повісті та ніби занурюють нас у сиву давнину, за дідів-прадідів, як кажуть у народі.

 

Рефлексія.

Вчитель.

Ну ось і сплели ми із ваших проектів вінок нашого уроку.

На думку спадають слова:

 

Рідна Україна, в мене ти єдина,

Мова солов'їна у твоїх пісень.

Ниви і долини, стеляться рівнини,

Міста, села, ріки, простір далечень,

Міста, села, ріки, простір далечень.

 

З твого коріння сходить сива днина,

Скіфськії народи — пращури твої.

На твоїх просторах бився з ними ворог,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини.

 

А Дніпро-Славутич пам'ятає князів,

Що пливли порогами, захищая Русь.

Бились з ворогами, землю захищали,

Славним нашим предкам низько уклонюсь

Славним нашим предкам низько уклонюсь

 

Метод «Незакінчене речення»

Продовжити речення:

  • На сьогоднішньому уроці мене найбільше вразило…
  • Раніше я не знав, а тепер знаю…
  • При підготовці до захисту проекту відчував труднощі у…

 

 

 

 

Творче домашнє завдання:

- створити фанфік «З епохи в епоху», адаптувати героя у нашому часі, з’ясувати актуальність окреслених автором проблем: «Як жив би Векша у XXI столітті» і «Я  у часи сивої давнини».

- змагання «Найуважніший читач» (за запропонованими запитаннями до розділів, мінімум за трьома розділами для кожної групи).

- вернісаж «Минуле очима сучасності» (конкурс ілюстрацій до твору) та конкурс читацьких щоденників із власноруч складеними поетичними відгуками на прочитане.

 

 

Запитання до розділів

складені за книгою

Комар, Б. П.

     Вибрані твори [Текст]:повісті. В 2-х т. / Б. П. Комар. – К.: Веселка, 1998. –Т. 1. -286 с.

І. Гість.

1. У якому епізоді відбулося перше знайомство з Векшею? (стор. 143, 145)

2. Прочитайте опис життя Векші. (стор. 143)

3. як звали насправді і що означає слово «векша» ? (стор. 143)

4. За яким звичаєм прощався Векша? (стор. 145)

5. Зачитайте заклинання матері на дорогу. (стор. 147)

6. Під час якого свята залишав рідну домівку Векша? (стор. 147)

7. Як проводжали Векшу? (стор. 148-149)

 

ІІ. Київ

1. Якою була Земля Руська у ті часи? (стор. 150)

2. За яких обставин познайомились Векша та Путятя, син гостя. (стор. 151)

3. Як виглядала оселя Куделі? (стор. 152)

 

ІІІ. На торжищі

1. Як виглядало капище Велеса? (стор. 153)

2. Як Векша познайомився з Яною? (стор. 155)

3. А як виглядає капище Перуна? (стор. 156-157)

4. Яку княгиню побачив Векша? (Ольгу)

 

IV. Несподіванка

1. Як Векша врятував Яну від варягів? (стор. 159)

2. Біля могили кого зупинялися Векша та Яна? (Олегової могили)

3. Що ладно плів Векша? (Вінки)

4. На кого здавалася схожою Векші у вінку Яна? (На русалку)

 

V. Проводи.

1. Які судна зібралися на Почай-річці? (стор. 162-163)

2. Що розповів про себе Векші Путяті? (стор. 163)

3. Яку сумну пісню заспівав? (Ой травко, ой муравко)

4. Куди ж зібралися мандрувати? (У Туреччину, до Царграду)

5. Як же чинився прощальний обряд, коли гості вирушають із Києва у похід?

(стор. 165-166)

 

VI. У поході

1. Кого везли варяги? (Полонених)

2. Знайдіть опис Дніпра – Славути. (стор. 167)

3. Що то за Лада, про яку згадував Векша, пливучи Дніпром?

(Язичеська богиня кохання і веселощів у східних слов’ян)

4. Що то за край земля Переяславщина? (Переяславщину)

5. А далі? (Дике поле)

6. Що воно за плем’я печеніги? Які вони? (стор. 168)

7. Як дозорці попереджали про їх напад? (Палили вогнище)

8. Від кого з кочівників зазнав лиха Векшин дідусь? (Од хозарів)

9. Що він зберіг? (Перунів вогонь)

10. Кого дідусь згадував у своїх приповідках?

(Лісовика, Морану – злого духа, який за віруванням слов’ян-язичників, приносив смерть)

11. Яка ж легенда існує про виникнення Перунового вогню?(стор. 169-170)

12. Як Векша з дудочкою ходив на лови? (стор. 171)

13. Хто вистежував мандруючих? (Печеніги)

 

VII. Дніпрові пороги

1. Як Векша рибалив? (остенем з трьома вістрями)

2. Що то за вибоїни на воді?

3. Як зветься перший поріг? («Не спи»)

4. Другий? («Острів - поріг»)

5. Що мали переправники? (Калинові трубочки-слухавки)

6. А третій? («Ненасить-поріг»)

7. Як замовитися від стріл? (Путятя вчив Векшу, стор. 177)

8. Яку пісню співали рубаючи дуби? (Ловецьку)

9. А кого і як задобрили? (Лісовика, сухар та дрібка солі)

10. Із скількома печенігами боровся Векша? (Із сімох)

 

VIII. Полон

1. Як поводилися із полоненим?

(Брудне багнище замість води, перекислий сир, два десятки в’ялених окунів)

2. Який побут у печенігів? (стор. 183)

 

IX. Замість пут – кайдани

1. Які човни були у печенігів? (Із шкур)

2. До якого моря пригнали полонених? (До Азовського  - Сурозьке)

3. А Чорне в ті часи як називалося? (Руське)

4. А Кримський півострів? (Корсунська земля)

5. Так хто ж перекупив полонених? (Корсунці)

6. Як ловить рибу-птах рибалка? (стор. 186)

7. Чим, на чому записав розпорядник імена полонених?

(Чорною водою на шкіряному кусочку)

8. Де знаходились бранці на людях? (Під помостом)

9. До якого міста припливли? (Херсонес)

10. Яку пісню співали бранці?

(«Ой на морі сірі гуси проти води б’ються» стр.188)

 

Х. Царство

1. Які ж вони ромеї? (стор.189)

2. Хто зробив Векшу своїм? (Василевс - володар, імператор)

3. Як прийняли Векшу ратні?

 

 

ХІ. На службі в царя

1. Як давалися Векші ратні справи? (Нелегко)

2. Ким був дідок, який часто навідував Векшу? (Варяг)

3. Про що та про кого згадував Векша взимку?

(Дитинство, домівку, рідних, розповіді дідуся про Дядю – богиню зими, дружину Діда Мороза, володарки завірюхи)

4. Звідки ж беруться пісні й танки? (Від русалок і лісовичок)

5. Яку легенду про дівчину пригадав?

6. Як рятували дідуся від недуги? (стор. 197)

7. Що таке чур? (Душа наріжника, стор. 197)

8. Як проходили змагання на іподромі за царя Романа?

9. Ким став після перегонів Векша?

(Охоронцем Феофілакта, патріарха, другий після царя)

10. Про що дуже важливе дізнався від дідка-варяга?

(Василевск Роман змовились з печенізьким каганом про напад на Русь)

 

ХІІ. Втеча

1. Хто наснився Векші у межі болгарської? (Яна)

2. Як перебрався через гору?

3. Кого першого після втечі зустрів Векша? (Болгарина-пастуха)

4. Які розповів дідусь Векші казку? (Про тугу за рідним краєм)

5. Чим віддячив Векша доброму болгарину? (Віддав меча)

 

ХІІІ. По рибу

1. Знайдіть та зачитайте опис Дунаю.

(Гріх великий за харч з подорожнього брати)

2. Яку роботу запропонував Векші сивобородий дід? (Улов на Дніпрі-річці)

3. Як виглядало море?

4. Як рибалили на Дніпрі?

 

ХІV. По отчині й кості плачуть

1. Як зібрало Любенове товариство Векшу у небезпечний путь?

(Довбанка, припаси)

2. На якому острові зупинився Векша перепочити і кого несподівано вгледів?

(Де зупинялися після порогів Дніпра; печенігів)

3. Що сталося з вартовим печенігів? (Векша вбив його)

 

XV. Рідна земля

1. Про що гомоніли між собою Ненасить-поріг та Будило-поріг?

2. Яку пісню заспівав Векша, уздрівши могилу, де чатують руські дозорці?

(Пасла дівчина качку)

 

XVI. Висока могила

1. Як врятувався Векша? (Допоміг рудовусий дозорець)

2. Яку страшну клятву промовив, щоб йому повірили? (стор. 225)

3. Які останні поклони-слова виказав Векша перед нерівним боєм з печенігами?

(Звернення до стрільника київського Доброгаста і до любої Яни)

4. Як готувалася земля Руська до бою з печенігами? (стор. 228)

5. Про що домовились князь Ігор та каган печенізький?

(Ствердили клятви непорушнії)

 

XVII. Стрічі

1. Як виглядав Ігор під час зустрічі з Векшею?

2. Що запропонував Векші? (пристати до нього на службу)

3. Що відбувалося після повернення Ігоря на требищі й на подвір’ї  княжім

(стр. 231)

4. Кого видивився - таки Векша? (Путяту)

5. З якою промовою звернувся Ігор до гостей? (стор. 232)

6. Яку сивий лірник проказував давню полянську думу-казку?

(Про ліс і поле)

7. Чому Векша відмовився пити разом з князем?

(За древлянськими звичаєм до Лади треба з’являтися не хмільним)

 

 

 

Інтегрованого уроку української літератури

 «Дім для Планетника»

 

Мета уроку: шляхом поєднання спільних зусиль представників учнівських громад, вчителів, бібліотекарів із застосуванням нестандартної форми проведення заходів (космічна мандрівка) сформувати в учнів зацікавлення в отриманні нових знань та виховувати господарське ставлення до матінки Землі, Всесвіту та дбати про екологію душі та навколишнього середовища.

Епіграф:

Ніщо готове не впаде на з неба,

Працюйте, не шкодуючи зусиль …

Д. Білоус

Перебіг уроку

 

На інтерактивній дошці зображення зоряного неба, звучать слова:

Ми, од лісники, оріони, діти Сонця і Води, називаємо себе найрозумнішим вивищенням Природи, вже не тільки черпаємо з неї прожиттєву снагу, а й беззавітно, безкарно нищимо свій же прихисток. Утім уже не безкарно: втрачаючи зв’язки з колискою нашого життя, ми дедалі бідніємо, сиротіємо і лише в цій скруті помічаємо загрозу для свого існування.

Та не все ми втратили! Наша планета ще може залишитись голубою і зеленою, якщо ми опам’ятаємося, вернемося в лоно Матері – Природи вдячними синами, а не загарбниками.

(На екрані зображення нашої планети, а також усіх, планет сонячної системи)

Вчитель – філолог:

Збирайтесь до роботи,

Розумники планети,

До нас звернулась по допомогу

Забутній нині незвичайний гість!

Виходить Планетник:

Доброго дня Вам, відкриваючі незвіданого майбутнього. До Вас звертаюся я, герої повісті – притчі Бориса Харчука «Планетник»: Жив я з матір’ю у звичайному селі за часів ще кріпаччини. А провина моя була у тому, що я дуже полюбив рослинний і тваринний світ, допомагав матері, виписав селянську худобу. Чарівник дід Капуш навчав мене багатьом премудростям, а головне: «Як у дріб’язку вказати велике? Як у частинці побачити ціле?» У школі діда Капуша я вивчав дуже незвичайні предмети:

  1. Читання неба;
  2. Те, на чому стоїмо;
  3. Земля;
  4. Сприйняття світу;
  5. Людина і довкілля.

Зі мною прийшли мої помічники, друзі, яких у мене не було і яких я створив у власній фантазії! Ось чому ми навчилися

 

1) «Що не бачиш оком, що не чутне вухом, що не понюхаєш, що не чуєш шкірою, те невпізнанно відгукується у нас, у всьому сущому. Хмари і ясність, сонце і місяць;мінливе небо і мінлива земля живуть у людині. І хіба лишень у ній? Не тільки звірина, кожен листочок трави несе в собі крапельку небес. Життя землі залежить від життя сонця: воно налило зерном колосок, від нього зацвіла квітка, з його теплом піднявся на крильця метелик...

Є недоступне, яке називається мороком. Ти повинен знати стільки,

скільки може знати людина». 

 

2) «...На чому стоїмо, - до землі... Перед нами зелена книга...

...Он врушиться молодий засів - це наше з тобою життя виколисується на кожному тендітному тоненькому листочку. Бо що ми без колоска? Ми залежимо від зерна: людина, звір і пташка. І ми самі як зерно - вийшли Із землі. ...Краси людини без землі і краси землі без людини нема. ...Найвища радість людини - орати й сіяти. ...Без поту земля не родить і не буває жнив. Земля - найпривітніша людська домівка. Кращу чи й знайти?»

3) «...Розповідав про зілля, навчаючи, яке допомагає людині, яке тварині, а яке - отрута. Одне корисне листком, інше цвітом, а ще Інше коренем. Що треба брати до сходу сонця, а що до заходу. ...Вчив визначати чверті місяця, коли він ріжечком, коли йому півповня, коли повен І яке це має значення для рослин».

4) «Вище голови скачуть нерозумні. Світ підлягає суворій необхідності: зима відповідає літу весна - осені... світ збудувався і держиться на двох силах - на потузі любові й на потузі терпіння. ...З любові й терпіння народжується людина і хліб».

5) «Учись перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим. ;..Ти людина... людина - дитина неба й землі, але чи вона завжди те пам'ятає? ...Хто заперечить сонце чи родючість поля? Воші всемогутні - це краса. ...Щоб жити і вдосконалюватися - піднятися до краси І сили природи, до волі І єдності».

 

Планетник:

А самий головний висновок з усього полягає ось в яких словах: «Шукай пізнання у трьох коренях – землі, з якої піднявся у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі», бо «людина – дитина неба і землі».

Злі люди вирішили стратити мене, бо за їх думкою я знався з нечистою силою. Мої друзі – читачі, ви ж бо самі переконалися, що це не так!

Мене ув’язнили. Квітучий нарцис у руках моєї любої неньки звільнив мене, і я, перетворившись на вогняну кулю, піднявся у небо. З тих пір і мандрую Всесвітом. Стільки таємниць відкрилось для мене. А скільки таких же скривджених іншими мандрують світами зі мною. Ми б хотіли дещо у вас запитати. А більш за все повернутися на Землю і взятися до роботи разом їз вами, дбайливими дітками своєї матінки Землі, бо «Земля – найпривітніша людська домівка» з усіх, де ми побували. Ось переконайтесь у цьому!

Виходять учні – астрономи:

Зачекай, Планетнику, готуючись до зустрічі з тобою ми зібрали скарбничку знань про світи, якими ти подорожував. Ми спробуємо довести тобі, що ми гідні того, щоб ти повернувся до нас!

Ми  - склали для тебе справжній відео журнал. Сідай, Планетнику, відпочинь трішки. Хай поруч сідають і твої друзі.

Починаємо!

 

Сторінками журналу «Навколо Всесвіту»

Сторінка І «Колиска астрономічних знань»

 

Сторінка ІІ «Як влаштовано світ?»

 

Сторінка ІІІ «Земля і Місяць – унікальна парочка»

 

Сторінка ІІІ «Земля і Місяць – унікальна парочка?»

 

Сторінка ІV «Наші сусіди»

 

Сторінка V «Хто велично ходить по небу?»

 

Сторінка VІ «Подарунок учителя музики»

 

Сторінка VІІ «Галактика»

 

 

Сторінка VІІІ «Діти - інопланетянам»

 

Планетник.

Тож те радіо послання дітей я і зустріч, мандруючи Всесвітом. Та я не хочу бути інопланетянином. Я хочу туди, де був мій дім – у звичайне та разом з тим незбагненно красиве українське село на планеті Земля. Ви так чудово вивчили загадки Всесвіту, юні мої дузі – мрійники. Мабуть, щоб переконатися, що все справжні знавці своєї планети і дбайливі господарі на ній, тож спробуйте дати мені і моїм друзям відповіді на ость такі запитання.

 

Запитання від Планетника

  • Які розміри нашої планети?
  • Скільки років нашій Землі?
  • Якщо Земля обертається, чому ми цього не помічаємо?
  • Чи можна торкнутися вісі Землі?
  • Скільки ж днів у році?
  • Що таке часові пояси?
  • Чому зима холодна, а літо тепле?
  • На що схожа орбіта Землі?
  • Чому взимку дні коротші, а ночі довші, а влітку – навпаки?

Планетник:

Тож додамо ще одну сторінку до вашого чудового відео журналу «Земля – наш спільний дім»

 

Вчитель – філолог:

Неозброєним оком на нічному небосхилі можна побачити близько 2000 зірок. Міріади далеких зірок стають мовчазними свідками подій у Галактиці. А міліарди мешканців нашої планети будуть чекати на твоє повернення Планетнику, бо село Вербівка, з якого прогнали тебе злі люди, без тебе осиротіло зразу ж наступного дня, коли добрі люди тебе не знайшли. Ми змінилися, ми прагнемо змін, бо тільки «з любові і терпіння народжується людина і хліб». Борис Харчук, автор притчі про Планетника світ називає чарівним «На Україні скрізь є такі невимовно дивовижні місця,  які полонять своєю красою, так і підмиває, так і хочеться гукнути самій природі – годі, зупинися, нічого красивішого більше не треба» - писав він. А ти, Планетнику, добре виконав заповіт чарівника Капуша: «Дій для людських поколінь. І не покладай рук». Саме він вважав, що ти повинен знати стільки, скільки може знати людина! Ми чекаємо твого повернення, Планетнику!!!

Учениця бере за руку Планетника і підводить до виставки «Рідна земля» - це земля моїх батьків, декламує вірш, звучить попурі відомих українських пісень про рідний край:

 

Рідна земля!

 Ти даєш мені сонці погож,

- І повітря даєш, і снагу…

Не вславляти тебе я не можу

О таку, як життя, дорогу.

Те коли б я була не людина,

А зелена береза була,

Я шуміла б про тебе в долині,

Твоя слава ще більше б росла.

 

До неї підходить вчителька та міцно обіймає дівчинку та Планетника:

І коли б солов’єм я співучим

У твоїх народилась лісах,

То про тебе, велику й могучу,

Я навчила б співать небеса.

(Діти відпускають свої повітряні кульки з прив’язаними до них сердечками у бік Планетника та словами «Планетнику, повертайся! Земля наші спільний дім»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повторення вивченого з лексикології, морфології, синтаксису та пунктуації

Мета: повторити вивчене з лексикології, морфології, синтаксису та     пунктуації; розвивати усне мовлення учнів; вдосконалити набуті знання, уміння та навички за допомогою використання алгоритмів; виховувати бажання цікавитись традиціями українського народу та пошанне ставлення до них.

Тип уроку: систематизація та узагальнення знань.

     Перебіг уроку

І. Організаційний момент

1. Релаксація

 Крокую містом сонячним

 Із усмішкою я,

 Допомагає скрізь мені

 Ця усмішка моя.

 Лиш усміхнусь – веселим вмить

 Похмурий день стає.

 І радість щедро розлива

 Навкруг тепло своє.

 

 Усміхнуся перехожим,

 Усміхнуся сонцю, квітам

 Разом з вітерцем привітним

 Щастям поділюся.

 Усміхнуся своїм друзям,

 Усміхнуся своїм рідним,

 Маю я веселу вдачу,

 Нею поділюся.

 

 Із вітерцем блакитним

 Кружляю у танку,

 На струнах сонячних

 Складу мелодію дзвінку.

 Візьму веселі кольори,

 Все розфарбую я.

 Хай барвами яскравими

 Цвіте моя земля!

 (Поділіться посмішкою)

  Інтерактивна вправа «Диктори квітня»

  •                  Всесвітній день охорони праці.
  •                  День хімічної безпеки.
  •                  У 1686 році Ісаак Ньютон представив товариству свої праці.
  •                  У 1925 році на екрани вийшов перший фільм Сергія Ейзенштейна «Страйк». А наступним його фільмом став «Броненосець Потьомкін», епізод якого знімали на Потьомкінських сходах.
  •                  У 1945 році частини Червоної армії почали штурм Рейхстага.
  •                  У 1968 році на екрани вийшла комедія Леоніда Гайдая «Діамантова рука»
  •                  У 2001 році відбувся політ першого космічного туриста
  •                  Деніса Тіто.

 Сьогодні великий Чистий четвер.

 

2. Заакцентоване речення:

Хай барвами яскравими цвіте моя земля!

3. Заакцентовані слова:

Напередодні Великдня!

(Доберіть синоніми: Паски. Великодня)

4. «Метод піктограм» Розшифруйте послання від веселки.

 Веселочка

Я барвиста веселочка.

Маю сім кольорів

Засвітилась над селами,

Над лісами вгорі.

  (Додатки. Малюнок 1)

 

ІІ. Актуалізація набутих знань, навичок.

  •                  Термінологічний диктант

Лексика, Морфологія, Синтаксис, Пунктуація

  •                  «Лексика питає»:

І. Це "п′ятиряддя" допомагає підсумувати інформацію, визначити головні ідеї, думки. Він дає можливість кожному включитися в роботу і продемонструвати власний досвід.

ІІ. Це білий вірш, в якому синтезована інформація в стислому вислові з

п′яти рядків.

ІІІ. П′ятирядковий нерифмований вірш.

                  Сенкен

  •                  А чому ж ми у вірші-піктограмі згадували веселочку? (Бо напередодні Великодня готують крашанки та писанки.)

Червоний – символ життєвої радості; жовтий – символ багатого врожаю; блакитний – небесна чистота; зелений – цвітіння землі; темний – пошана до померлих; оранжевий – слава, велич та гідність; синій – вірність, довір′я і безкінечність; фіолетовий – праведність.

  •                  Перевіримо домашнє завдання  із заакцентованим словом «писанка»сенкени та усні висловлювання на тему: "Це цікаво знати".
  •                  Спочатку нагадайте, за яким алгоритмом ви працювали:
  •                  Тема (один іменник)
  •                  Опис (дві прикметники)
  •                  Дія (три дієслова)
  •                  Ставлення (фраза)
  •                  Переформування змісту (одне слово- синонім0

Писанка

Гарна, розмальована. Оспівується, опоетизовується, єднає. Не тільки окраса, а й духовний світ.

Символ

Писанка

Червона, візерункова

Красується, пишається, освячувається.

Буде лежати в моєму кошику.

Краса

 

А чи знаєте ви, що алгоритм це - набір інструкцій, які описують порядок дій з метою досягнення певних результатів, під час виконання домашнього завдання ви використовували алгоритм "пілотна картка": текст-опора, речення-опора, схема-опора, малюнок - асоціація. Сенкен складався теж за певним алгоритмом. А ще на уроці ви будете працювати з алгоритмом "Розбір іменника як частини мови, "Однорідні члени речення та розділові знаки при них". На вас чекає цікаве творче завдання "Продовжи алгоритм". Успіху вам!

  •                  «Морфологія» питає»
  •                  Розберіть, дотримуючись певного алгоритму, слово «писанка» за будовою.
  •                  Фізкультпауза (музична)

Іменники – руки вгору

Прикметники – руки на пояс.

Яйце, писачок, віск, жовта, зелена, червона, барва, візерунки, орнаменти, м′яка ганчірка, крашанки, крапельки.

 

  •                  Мову розвиваємо – неньку Україну відкриваємо!
  •                  Мовний матеріал для опису якого предмета ми використали під час фізкультпаузи (Писанка). Цей мовний матеріал ви використаєте під час виконання домашнього завдання.
  •                  Послухайте вірш Катерини  Перелісної:

Ми яскраві писаночки,

Гарні, гарні паняночки,

Нас писала невелика

Марусина сестричка.

Ой писала в темну нічку,

І палила цілу свічку,

Жовтим воском нас красила

І до фарби положила.

В буряках мене варила,

На червоне змалювала.

У траві мене варила,

На зелену закрасила.

Мене вбрала у лушпину,

У цибулькину свитину

В шкірці яблуко мочила,

Це давало мені сили.

 

  •                  «Ситуація спілкування»: за певним алгоритмом розкажіть товаришу або подрузі про можливість фарбування без штучних барвників, чітко і послідовно виклавши інформацію за певним алгоритмом.
  •                  Адресат мовлення – друг.
  •                  Адресант (мовець) – ти сам.
  •                  Тип мовлення – розповідь.
  •                  Форма – усний монолог.
  •                  Стиль – розмовний.

Друже, з вірша Катерини Перелісної я довідався про те, що писанку можна пофарбувати буряками, травою, лушпинням від цибулі. А закріпити колір можливо, опустивши у природну фарбу яблуко у шкірці.

  •                  «Синтаксис питає»

Прочитайте текст. Використовуючи запропонований алгоритм обґрунтуйте свої дії, продовжіть алгоритм.

                                                    (Додатки)

  •                  Послухайте вірш, зображення яких членів речення ви побачили у малюнку на писанці. Нагадайте їх.
  •                  «Пунктуація питає»

Розставите розділові знаки у реченні:

 Наша Україна нагадує собою писанку: зелені Карпати, синь озер Полісся, золоті степи Півдня.

ІІІ. Підсумок уроку

  •                  Логічний ланцюжок:

Усмішка→ Великдень→Веселка→Писанка→Україна -

це вічність життя

Піктограма, лексика, морфологія, синтаксис, пунктуація, сенкен, алгоритм – це способи на шляху до його розуміння.

Метод «Великодній кошик» (на обраній вами писанці запишіть, які з тих знань, умінь, способів дій, що отримали на уроці, ви візьмете із собою для використання на інших уроках, у житті, для виконання домашнього завдання, проведення тематичного оцінювання. Свої відповіді покладіть до нашого Великоднього кошика.

  •                  У подарунок для вас моя лінгвістична казочка та ще й бубликів в’язочка.
  •                  А підготовлені вами усні висловлювання ми використаємо для оформлення стіннівки "З Великоднем!"

ІV. Домашнє завдання:

  •                  Описати крашанку або писанку, яку б хотіли отримати в подарунок на Великдень за планом-алгоритмом та мовним матеріалом, який ми використовували під час проведення фізкультпаузи.

План

  •                  Писанка – найважливіший атрибут Великодня.
  •                  Барвники для розпису.
  •                  Писачок –інструмент.
  •                  Символіка мого Великоднього дива.
  •                  «Гарна» писанка у мене…
  •                  Зібрати прислів’я та приказки у скриньку мудрості.
  •                  Записати 4 стрічки з віршів про Великдень, писанку або з пісні про Великодні свята.                                                         
  •                  Прислів'я та приказки на тему: "З Великоднем"

 

 

 

 

 

 

 

 

Як Маленька Веселочка Диволандією мандрувала

(казка-мандрівка)

 

 

Дійові особи

Сцена «Весна»

Хлопчик Іванко

Березень

Квітень

Травень

Мати

Доня

Сцена «Літо»

Оксаночка

Мати, доня, подружки

 

Сцена «Осінь»

Діти

Дід Семен

Жінка

Чоловік

Петрик

Андрій, тато Петрика

Юнка

Оксаночка

Василько

Василькова мати

Мар’янка

Брат Василька

Михайлик

Татусь Михайлика

Тато Василька

Бібліотекарка

Мама Михайлика

 

Сцена «Зима»

Івась

Дівчата

Грудень

Хлопці

Січень

Лютий

 

Сцена

Розумна «Весна»

Веселочка:

Я Веселочка Маленька,

Сумлінна донечка у нені.

Я світом люблю мандрувати,

Красу природи привітати.

Перша зустріч із Весною,

Що пишається красою.

Мила панночка Весна,

Мій уклін прийми красна.

Хай Іванко починає

Пишним словом всіх вітає.

 

Сцена «Літо»

Веселочка:

Літо красне зустрічаю,

Радо дощиком вітаю

Бач, дівча біжить полями,

Мчить чимдуж воно до мами.

Тож Оксаночка маленька,

Вже її чекає ненька.

Як і я вона мандрує,

Світ її щодня дивує.

 

Сцена «Осінь»

Веселочка:

Вже сади чарує осінь,

Заплітає вербам коси.

Лину, лину над полями

Я до Райдуги, до мами.

Як матусенька частує,

Осінь врожаї дарує:

Хлібенятко запашне

Грушку, яблучко смачне,

І сміються радо діти –

Осінь теж чудова, Літо!

 

Сцена «Зима»

Веселочка:

Я Веселочка Маленька,

Щаслива донечка у неньки.

Диволандію – країну облетіла без упину.

Мама каже, що зима,

Що додому вже пора.

Так мені чудово було,

Що про зиму я забула.

Ще й зустріла Івася,

Приповідка буде ця:

Мандрувала я багато,

Все довідалась про свята

Українського народу,

Я душі відкрила вроду.

Диволандію – країну

Я впізнала – Україна!

Буду швидко я зростати,

Хай навчає мене мати.

Стану я містком – дугою,

Над Вкраїною – красою,

Щоб Веселки кольори

Заблищали на світи.

Щоб до нас стікались люди,

Звідусюдів, звідусюди!!!

Бо Диволандія ж Вкраїна

Безмежно сяюча країна.

Глибока в ній зорить душа,

І мови нива запашна

Багаті врожаї дарує.

Хутчіш! Зі мною хто мандрує?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчальні лінгвістичні казочки на народознавчому матеріалі

 

Урок – це Всесвіт, це Дива,

Він Таємниці відкрива.

Ми рідну мову вчили радо

У лінгвістичному театрі.

Нудні щоб правила не вчити,

Тож краще віршики творити!

І цей даруночок для Вас,

Бо Вчитель – це Чаклун для нас.

Його пояснення Магічні,

Це ключ в майбутнє,

Навіть в Вічне.

Бо й рідна мова навіки,

Тож і вивчаєм залюбки.

Здоров’я, творчості, наснаги

Величні наші слово Маги!

 

Вас п’ятий клас усіх вітає,

Частини мови добре знає!

 

КАЗКА ПРО НОВОБУДОВИ І ЧАСТИНИ МОВИ

Жили колись в одній будові шановані всіма частини мови:

Іменники іменували всі слова, з прикметниками мова ожива

І  робиться  така  чудова, як барви у веселки кольорові.

Числівник все обчислює до краплі, займенники у мові теж не зайві -

Вони за іменні частини мови попрацювати щохвилиноньки готові.  

А дієслово кругом дому порядкує, все робить щось – не байдикує.

Його дві форми з ним напоготові щоранку зустрічають зорі  Світанкові!   

Дієприкметник  та  дієприслівник    трударі:

Працюють від зорі і до зорі, прислівник також з ними порядкує: Де?

Як? Коли? І звідки? Метикує. Вони на запитання усі відповідають,

І свій малюнок – візерунок на віконечках тут мають. То лінія, а то

І дві, пунктир і хвилі,   і крапки із пунктиром разом в мирі.

Чудовий дім та замалий усім,   бо ще ж живуть слова чудові,

Що служать, щоб з’єднати все у мові! Щоб сполучити всі слова -

Із ними також мова розцвіта: частки, прийменники, сполучники – дива!

І вигук нашу мову прикраша. Не мають запитання ці слова,

І візерунків  на  їх   вікнах теж  нема.   То вирішили ті слова:

Потрібна нам будова всім нова! Трудились всі, пісні лунали навкруги

І  спільна  праця  була  до  снаги.   З’явився скоро новий дім -

Прикрашений, і зручно в нім усім. І назва всім сподобалась нова -

Це  самостійних  слів  будинок,   а службові заселились у новий.

Хоч візеруночків на ньому і нема, зате прозорії там шибочки,

Ростуть там диво-квіточки, у кожної свій колір пречудовий,

І стали ж бо вони окрасою для мови: прийменничок обрав півонії красу,

Милується щодня на світанковую росу, сполучнику сподобались

Волошки, тепер всім роздає їх повні кошики, а часточка не довго

Обирала -  ромашечку на підвіконня виставляла, ромен-краса та

Ліки-чудеса! А вигук довго обирав та так на вибір й не пристав,

Він вирішив, що хатка буде хай своя, городик, хоч маленький,

Але хай душу звеселя. Тепер до нього часто-густо всі заглядають у відпустку,

Самостійні візеруночки в даруночок везуть, службові ж

Квіточки чудовії несуть – отак всі дружно тут живуть !!!              

З тих пір  оті будинки будуть око звеселять, країни Морфології

Простори будуть прикрашать, чи самостійні, чи службові – всі з рідні

Величного  вінка  на  голові  у  неньки    мови, квітки запашні!

То всі збирайте ті букети із рідні, щоб заясніли обрії життя нові

Чудової  держави – трударя, де я живу і де вивчаю мову я! 

 

Шостий клас Вам шле уклін,

І відміни знає він!

 

ЛІНГВІСТИЧНА КАЗКА ПРО ВІДМІНИ ІМЕННИКА

Чотири дівиці, вродливі сестриці

У піжмурки грали, себе розважали.

Ось першій сестричці випало жмурить,

Про себе лічилочку хай говорить:

Я – відміна першая закінчення а, я

Завжди з укліном поважаю,

Жіночий, чоловічий рід скликаю,

А ще слова спільного роду зову,

Я зараз, наприклад, п’ять слів назову:

Сирота, суддя, малина, на городі бузина,

В садочку пишная калина.

Ось другій сестричці припало жмурить,

Про себе лічилочку хай говорить:

Я – файна дівиця, я – першій сестриця,

Відміна друга називаюсь, своїх помічників

Скликаю: чоловічий та середній рід –

Нумо, хлопці, швидко до воріт!

Вони закінчення несуть, що разом з ними

Всі живуть! Середній рід о, е, є, я – чотири має,

А чоловічий нарікає, бо без закінчення живе

Та “ь” знак завжди у гості зве, наприклад:

Кінь, знання, колосся, і слово, й море, і волосся

Третя дівиця зібралась водить, стала лічилку

Свою говорить: я третя відміна,

Я – гарна й вродлива, не маю закінчень –

Така норовлива! А ще маю щастя з іменником

“Мати” завжди бути поруч, його поважати.

Четвертої дівоньки черга жмурить,

Вона із лічилкою стала водить: четверта

Відміна мене величать, на поміч я суфікси

Ат, ят, зову, ще ен зазиваю, водить починаю!

Мале від великого прикладом служать,

Багато ще прикладів з радістю дружать:

Лоша, теля, курча, маля, а ще ім’я,

Хлоп’я і тім’я – така ось дружная сім’я

Дівчатка досхочу награлись, і всі до батечка

Зібрались. Іменником батечка всі величають,

Дівчаток – сестричок це він зустрічає.

Предмети дівчаточка ті називають, чи хто це?

Чи що? Радо всіх величають! Це тільки в

Іменниках донечки ці, його прославляють,

Зростають в добрі, їх більше ніж в брата з

Російської мови, окрасою в мові слушити готові!!!

Ця функція в мові – давати ім’я – красиво так

Ще здавна зветься – номінативная !!! Тож хай

Підростають для батечка доні - завжди називати

Предмети готові!

Сьомий клас здоров’я зичить,

Посмішка Вам дуже личить.

Члени речення вивчаєм,

Жити в мирі Вам бажаєм!

ЛІНГВІСТИЧНА КАЗКА ПРО ЗАГАДКИ ВІД ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

У країну далеку, таку загадкову

На уклін до могутнього Дядечка Слова

П’ять братів йшло з далекого славного краю,

Щоб загадку від них всяк, хто зміг, відгадав би.

Кожен рік тут збиралась численна родина,

Що шанує Могутнєє Слово уклінно.

Брати домовились проміж собою обов’язки ділити

На двоє, і на троє. Це вже загадка почалась,

Роботи всім вона задасть!

Одягнені були брати пристойно, на кожному

Сорочечка гаптована орнаментом з підказкою

Для вас – робота дружняя для всіх вже почалась:

На першій на сорочечці червоним довга лінія

На радість, на життя та на любов з надією, про

Що ми завжди мріємо. (підмет)

Так, підмет це та лінія, від головний член речення –

Це треба знать малечі й нам, стоїть у відмінку

Завжди називному і лінію рівно знаходить для слова.

А друга сорочечка кольора два з’єднала чудових,

І в них є дива: що першая лінія жовта, як нива,

Як місяць і зорі, що сяють вночі нам; а другая 

Лінія кольору неба, блакитного простору, що всім

Нам так треба. То що ж за лінії ті дві? Швиденько

Ти нам назови (присудок). Це присудок, так, хай

Знають це всі: дорослії діти і діти малі.

Що робить підмет – від все знає, а запитання в

Дієслово позичає, що робить підмет і що буде він

Робити – і вас ми сподіваємось до праці залучити.

Ще в трьох братів сорочечки гаптовані, повинні

Відгадати ви, що означають і для чого вони.

Зелена лінія не в’ється, вона на острівці здається,

Весну нагадує, природи воскресіння, рослинок та

Тваринок розмаїття (додаток). Так, цей пунктир

Додатком зветься, він з усіма відмінками братається,

Крім називного, що підмет забирає за основу, хай

Розквітає, як все зело, наша мова!

 

Усі ми квіти полюбляєм,

Нас квіти грамоті навчають.

Ми щиро з святом Вам вітаєм,

Життя хай квітне в Вас розмаєм!

Ці квітки тридцять три чарівні

Прикрасять свято й мову рідну!

 

В садочку азбука росте

Над садом райдуга цвіте,

В садочку азбука росте.

Абетка незвичайна ця

Квітками майорить уся.

Ось айстра – «зірочка» з латини,

Осінньої окраса днини,

А он барвінок – переможець,

Красу землі він зелом множить.

Волошка – символ простоти

В садочку синню проросте.

Гвоздика – клич до боротьби,

Ще й рятувала від чуми.

Ось аґрус, листячком тріпоче,

Квітками радувати хоче.

Дзвіночок дзенькнув молоточком,

До співу він завжди охочий.

Ось едельвейси – щастя квітки,

Завжди всміхайтесь, любі дітки.

Із гір Карпатських у наш сад

Вже білі зірочки летять.

Вдихнувши запах євшан – зілля,

Згадаєш зразу:тож відкіль я?

Дитинство згадуєш відразу,

Гіркий полин – степів окраса,

Жоржина мружить жовте очко.

А звіробій, як справжній лікар,

Дитину зробить світлу ликом.

На букву «и» хоч слів немає,

Підсніжник – цвіт нас привітає,

Сміливець перший весняний,

З зимою він вступає в бій.

А ось і іриси цвітуть,

Їх греки «райдугою» звуть,

А в Україні -  півник це,

Барвисте й милеє слівце.

Татарське зілля ось – аїр,

Як спогад про запеклий бій,

Коли з любові до сестри

Брат рідний став проти Орди.

Ось мати-й-мачуха росте,

Від кашлю добре зілля те.

Її барометром зовуть,

Бо дуже квітки дощик ждуть.

Ось королиця, що ромашечкою зветься,

Нив’яник і невісточка – в народі так ведеться.

А там на озері в садочку

Латаття плаває віночком,

Чарівні лілії в воді

Жовтаві й білі лебеді.

Як без вишні не садок

Так без маку – не вінок.

Це прислів’я пам’ятаєм,

В садочку нашому вітаєм.

А скромна квітка незабудка

Нагадує, що вірним треба бути.

До нас чарівна завітала орхідея,

Дарує втіху всім,

Природи досконалая ідея.

Ось перелісочка квітує фіалково,

Садочка нашого барвистая обнова.

Жіночого віночечка окраса

Ромашечка квітує, мов прикраса.

Із цвітом яблуні та вишні

Вплітали їх в «вінок кохання» пишний.

А сон-трава майбутнє нам відкриє,

Його дізнатись уві сні тож кожен мріє.

Он ген троянда розтулила пелюстки,

Духмяні пахощі розлила навкруги.

В траві сховалася кульбаба,

Що букву у віддати з цвітом рада.

Хай парашутики летять,

Над садом снігом миготять.

Фіалочка триколірна, такі собі братки,

Цвіте з весни до літечка.

Усім нам до снаги.

Японці звуть цю квітку «сонце»,

Ми ж хризантемою зовем,

Цвіт восени її цвіте,

Школярик в школу з нею радо йде.

Петрів батіг, цикорієм що зветься,

До нас він синім цвітом озоветься.

Чорнобривчики жовтенькі

Нас вітають всіх раденько.

Їх матуся висіває, про садочок добре дбає.

А ось і крокуси ростуть,

Шафраном їх в народі звуть. 

Барвник й приправа у садку,

У запашнім його вінку.

Ось виріс дивний медонос,

Пішов він дуже швидко в зрост.

Вічнозелений плющ зацвів,

Зірковий цвіт у світ пустив.

А он уважненько дивись,

Ось льон блакитно розповивсь.

Він вишиваночкою стане,

І слава наша не зів’яне.

Терночок у садочку зріс,

Колюча слива, бережись.

Але ми вдячні квіточкам

За радість, що дарують нам.

Там де півонія зросла

Казали, що немає зла.

Ця пишна квіточка весни

Духмяні нам дарує сни.

В садочку азбука росла,

Над садом райдуга цвіла.

Садочок, дітки, доглядайте,

Й абеточку хутчіш вивчайте!

33 літери у садочку,

33 квіточки у віночку.

Хоч всі вони і зовсім різні,

Та у садочку їм не тісно.

Живіть і ви у мирі, діти,

Майбутнього країни квіти!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій свята «Квітник добра або Квітчання»

 

Добрик:

Зберігалася ще одна назва листопада - «братчини». Для сучасників слово це майже незнане. Між тим, у давнину воно віддзеркалювало глибокий зміст. Саме так нази­вали гуртівні обрядодійства, що влаштовували в кінці осені.

З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного відпочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, спочивала примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, по­співати. Під цю пору вже справляли весілля, юнаки й дівчата сходи­лися на вечорниці та досвітки, влаштовуючи всілякі забави. Серед таких особливе місце належало братчинам.

 

Помічник 1

Обряд братчин мав дві різнозначні форми. Перша стосувалася огля­дин зими і зустрічі першого снігу, так звані обнови самоткані. Ця дія чимось нагадувала храмове свято, але мала інший зміст. До цього дня - переважно це було на Михайла (21 листопада) - в селах готу­вали медові напої. На свято сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних ґулях, пов'язаних із зустріччю зими та першого снігу. На братчину вперше виходили на люди молоді пари, які нещодавно від­гуляли весілля. їм відводилося одне з найпочесніших місць.

Іншою формою братчин (у білорусів - «сябрство») було офіційне скріплення так званого колективного бджолиного рою. Якщо хтось із селян хотів заприятелювати з близьким чи далеким односельцем, то весною, коли виходив перший рій, - а він особливо цінувався, - відно­сив його сусідові, приказуючи: «Даю на братчину!» Це засвідчувало, що бджоли відтепер належатимуть спілці, в якій могли кооперуватися двоє або більше родин.

 

Помічник 2

За звичаєм, одну чи навіть кілька бджолосімей протягом сезону мали почергово доглядати учасники братчини. Зібраний мед розподі­ляли порівну. Спілчанські бджоли відтепер уже не належали тому, хто їх віддав, - вони були, як за сучасною термінологією, гуртівними.

По закінченні сезону члени такої спілки знову збиралися на завер­шальне дійство - «творити борть», себто готувати бджолині гнізда на зиму; доки пасічники робили останні оглядини й утеплювали вулики, жінки тим часом пекли обрядове печиво з медовою приправою. При цьому неодмінно мав бути і «ситенний мед».

Помічник 3

Його виготовляли за особливою рецептурою, котру тримали в суво­рій таємниці. Найкращі стільники перетоплювали в казані, розливали у спеціальні барильця, приправивши настоянкою з лікарських трав. Ситу в льохах вистоювали кілька тижнів, а то й місяців. Цей на сьогодні майже невідомий напій мав приємний смак й неабиякі лікувальні влас­тивості, зосібна при недугах та простудних захворюваннях. Як під­тверджують історичні джерела, такі напої виготовляли ще за Володи­мира Великого і вони користувалися особливим попитом в іноземців. Автор «Повісті врем'яних літ» оповіщав, що київський князь щороку наказував «ситити триста варок меду» на честь великих свят, військо­вих перемог та новозведених храмів. Спеціальні візники розвозили медівку по всіх околицях міста, частуючи киян, у тому числі і хворих людей.

Цей ритуально-обрядовид напій не мав нічого спільного з міцними трунками. Це вже пізніше його знеславили шпеткі корчмарі, додаючи значні дози хмелю або горілки, щоб споювати православних людей. Ситенний же мед у народі виготовляли лише на травах, і ним нерідко лікували навіть дітей.

 

Добринка:

Відтак обряд братчини мав скріпитися частуванням ситенним медом. Це дійство відбувалося в листопаді. Після чого сім'ї набували статусу своєрідних родинних спілок: господарі відтепер переходили на «ви», допомагали одне одному, постійно перевідували, а за втрати го­дувальника в одній родині зобов'язувалися брати на виховання їхніх дітей.

Ця високогуманна форма людських взаємин варта особливої поша­ни. У ній віддзеркалені високі моральні критерії нашого народу - доброзичливість, добропорядність, безкорисливість, колективізм. У та­кий спосіб селяни полагоджували свої взаємини: якщо між сусідами певний час існували чвари, то їх намагалися вирішити за допомогою братчини.

 

Помічниця 1

За давніших часів ця форма родичання (зауважимо: сама назва - братчина - похідна від слів братерство, братання) була поширена лише серед простих людей. Добровільне об'єднання в колективну спіл­ку мало не тільки моральне, але й господарське значення - прийти на поміч одне одному, допомогти продуктами тим, хто їх не мав.

Скріплення братчини медовим трунком не випадкове. Адже цей продукт був особливо пошанованим у селян. Без медових припасів практично не могла обійтися жодна родина. Про величезне значення цього солодкого продукту говорить той факт, що наші пращури робили «настави на мед». Скажімо, якщо хтось мав позичити в сусіда якусь цінну річ, у тому числі й гроші, то казав: «Роблю наставу на мед». Це була найавторитетніша форма клятви, котра прирівнювалась до пись­мового заповіту. Порушення цієї обітниці механічно накликало на лихослова громадську зневагу - такій людині вже ніколи не вірили, а відтак і не підтримували з нею будь-які взаємини.

Помічниця 2

Обряд братчини, як і «настави на мед», пов'язаний насамперед із бджолами тому, що віддавна ці комахи вважалися святими створіннями природи. В народі мали за велике блюзнірство вбивати бджіл, називати їх лихим словом; ви ніколи не почуєте, щоб хтось з-літніх людей сказав: «здохли бджоли», а тільки - «вмерли» чи «загинули». Можна лише пожалкувати, що ці варті доброї уваги форми взаємин між людьми незаслужено призабулися.

 

 

Вчителька

Давайте з вами родичання

Хоча б заміним на квітчання.

Зростимо квіточку добра

В горщечку з рідною землею

І ніжно розлучімось з нею,

Віддавши другові тепло.

А друг свою віддасть вам квітку,

Віддасть своє зело й тепло.

Так, обмінявшись квіточками,

Ми станем сестрами й братами,

Ми виростем з землі добро,

Щоб скрізь буяло і цвіло,

Щоб вся земля всміхалась квітниками,

В яких росло б нев’януче добро.

(всі обмінюються домашніми рослинками, які будуть доглядати до весни, а потім висадять навколо школи у «Квітнику добра»)

 

Лунає пісня «Посміхайтеся, люди, частіше»

(Дивіться додаток №1.)

Додаток №1

Посміхайтеся, люди, частіше

Слова і музика А. Бінцаровської

 

У колисці маля посміхнеться -

Сонце світить тепліше, здається.

Посміхнеться дівчині юнак -

І два серця заб'ються у такт.

 

Приспів:    Посміхайтеся, люди, частіше,

                   На землі тоді буде тепліше.

                   Хай турботам немає кінця,

                   Але посмішка всім до лиця!

 

Така гарна усміхнена мама,

Як з портрета зійшла до нас прямо.

Посміхнеться щасливо татусь -

І проблеми зникають чомусь.

 

Приспів.

 

Посміхнеться до діда бабуся -

Дід підкрутить зажурені вуса.

Навіть старість зникає на мить,

Доки посмішка в серці горить.

 

Приспів.

 

 

Отже, шановні доброчинці, клубна робота з української мови активно сприяє розвитку творчого потенціалу кожного учасника будь-якого етапу навчально-виховного етапу. Саме робота у гурті однодумців дозволяє розкритись творчій особистості у всій її полноті. Плече товариша – однодумця у гурті створює саме ту ситуацію успіху, яка із одиничних «Я» створює потужне «Ми»:
Ми той місточок – кладочка,
Що в’яже все у в’язочку:
Минуле із теперішнім,
Сьогодні з майбуттям
Для красоти життя
І радості буття!

docx
Додано
26 лютого
Переглядів
452
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку