Театралізоване свято української мови з елементами фейрі-тейл педагогіки

 

Театралізоване свято української мови

«Ось вам лінгвістична казочка, а нам мудрості в’язочка»

(на народознавчому матеріалі)

Мета заходу: заохотити учнів до нестандартного захисту знань у процесі виконання певних ролей у віршованих та прозових лінгвістичних казках на народознавчому матеріалі; розвивати техніку виразного читання, сценічні навички, акторську майстерність; виховувати любов до рідного слова та пошанне становлення до української минувшини – духовної скарбниці українського народу.

Дійові особи

Царівнонька Мова

Професор Мудрагель

Краєзнавець

Маленька Веселочка

Донька – відміни

Батечко Іменник

Сини – члени речення

Батечко Синтаксис

Дядечко Слово

Сполучники сурядності та підрядності

Страшний Буревій

Учні та учениці 4-х – 9-х класів

 

Гастрольна афіша

Дія І

Казка про новобудови та частини мови

(учні 6-го класу)

Про звичаї та обряди українців

Дія ІІ

Як Маленька Веселочка з відмінками потоваришувалась

(учні 5-го класу)

Про символіку кольорів та мистецтво вишивання рушників

Дія ІІІ

Про доньки – відміни славетного батечка Іменника

(учні 7-го класу)

Про квіткову абетку українського народу

Рослини – символи

Дія ІV

Як сини – члени речення загадки задавали

(учні 8-го класу)

Про одяг українців

Дія V

Як сполучники Великдень святкували

(учні 9-го класу)

Про писанковий дивосвіт

 

Дія VІ

Як сини та доньки Царівноньки Мови здолали Страшного Буревія

(учні 4-го класу)

Про житло українців

 

На святково прикрашену сцену виходить ведуча – Царівнонька Мова і промовляє до глядачів:

Розумники й Розумниці – мої однодумці ви,

Вас рада вітати у Царстві

Завзятих Любителей Мови –

В навчанні та й розвагах ви завжди чудові!

Сьогодні у мене великеє свято –

В Музей Словесному рада вітати вас!

На ваші дарунки тепер сподіваюсь

Таланти та розум вітать я збираюсь!!!

 

(Під оплески на сцену виходять учасники спектаклю та Професор Мудрагель, він у мантії та з сувоєм у руках).

 

Професор Мудрагель:

Чудова афіша вас всіх зустрічала,

Що буде й за чим всіх вона научала,

Давайте ще раз нагадаєм усім,

Що буде у дійстві спочатку й затим!

 

(На мультимедійній дошці з’являється афіша – презентація театралізованого дійства в імпровізованому Музеї Слова Царівноньки Мови)

 

Гастрольна афіша

 

Дія І

Казка про новобудови та частини мови

(учні 6-го класу)

Про звичаї та обряди українців

 

Дія ІІ

Як Маленька Веселочка з відмінками потоваришувалась

(учні 5-го класу)

Про символіку кольорів та мистецтво вишивання рушників

 

Дія ІІІ

Про доньки – відміни славетного батечка Іменника

(учні 7-го класу)

Про квіткову абетку українського народу

Рослини – символи

 

Дія ІV

Як сини – члени речення загадки задавали

(учні 8-го класу)

Про одяг українців

Дія V

Як сполучники Великдень святкували

(учні 9-го класу)

Про писанковий дивосвіт

 

Дія VІ

Як сини та доньки Царівноньки Мови здолали Страшного Буревія

(учні 4-го класу)

Про житло українців

 

 

Дія І

Казка про новобудови та частини мови

 

Учень 1:

Жили колись в одній будові шановані всіма частини мови: Іменники іменували всі слова, з прикметниками мова ожива. І робиться така чудова, як барви у веселки кольорові. Числівник все обчислює до краплі, займенники у мові теж не зайві - Вони за іменні частини мови попрацювати що хвилиноньки готові. А дієслово кругом дому порядкує, все робить щось - не байдикує. Його дві форми з  ним  напоготові  щоранку зустрічають  зорі Світанкові! Дієприкметник та дієприслівник - трударі: Працюють від зорі і до зорі, прислівник також з ними порядкує: де? Як? Коли? І звідки? Метикує. Вони на запитання всі відповідають, І свій малюнок - візерунок на віконечках тут мають. То лінія, а то І дві, пунктир і хвилі, і крапки із пунктиром разом у мирі.

 

Учень 2:

Чудовий дім та замалий усім, бо ще ж живуть слова чудові, Що служать, щоб з'єднати все у мові! Щоб сполучити всі слова - Із ними також мова розцвіта: частки, прийменники, сполучники - Дива і вигук нашу мову прикраша! Не мають запитання ці слова, І візерунків на їх  вікнах теж нема.   То вирішили ті слова: Потрібна нам будова всім нова!

 

Учень 3:

Трудились всі, пісні лунали навкруги І спільна праця була до снаги. З'явився скоро новий дім - Прикрашений, і зручно в нім усім. І назва всім сподобалась нова - Це самостійних слів будинок, а службові заселились у новий. Хоч візеруночків на ньому і нема, зате прозорії там шибочки,

 

Учениця 1:

Ростуть там диво-квіточки, у кожної свій колір пречудовий, І стали ж бо вони окрасою для мови: прийменничок обрав півонії красу, Милується щодня на світанковую росу, сполучнику сподобались Волошки, тепер всім роздає їх повні кошики, а часточка не довго Обирала - ромашечку на підвіконня виставляла, ромен-краса та Ліки-чудеса!

 

Учениця 2:

А вигук довго обирав та так на вибір й не пристав, Він вирішив, що хатка буде хай своя, городик, хоч маленький, Але хай душу звеселя. Тепер до нього часто-густо всі заглядають у Відпустку, самостійні візеруночки в даруночок везуть, службові ж Квіточки чудовії несуть - отак всі дружно тут живуть!!!

 

Учениця 3:

З тих пір оті будинки будуть око звеселять, країни Морфології Простори будуть прикрашать, чи самостійні, чи службові - всі з рідні Величного вінка на голові у неньки - мови,    квітки запашні! То всі збирайте ті букети із рідні, щоб заясніли обрії життя нові Чудової держави - трударя,   де я живу і де вивчаю мову я!

 

Професор Мудрагель:

Був у народі звичай – братичання,

Коли бджолиний рій приймав геть новий рід.

У нас хай буде новий, хай квітчання,

Що об’єднає всіх і я прийму ваш звіт!

 

(Учні обмінюються квітами у горщиках, тепер кожен несе відповідальність за ново отриману квітку, як за власну, таким чином залучаючись до виховання у собі дуже необхідної риси відповідальності за долю іншого, ставшого тобі, хай у такий звичай, рідним)

 

Краєзнавець:

 

НАЦІОНАЛЬНІ УКРАЇНСЬКІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ

Давньогрецький філософ Демокріт 370 року до н. є. писав: «Життя без свят, наче довга дорога без перепочинку». Справді, свята покликані насамперед скрашувати суворі будні, надавати наснаги. Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу. Воно супроводжувалося казковими чарівними дійствами та обрядами, в яких брали участь і дорослі, і діти. Кожен ніби стає артистом: говорить казкові слова, танцює та співає веселі пісні, навкруги лунають світлі, добрі побажання. Із століття в століття переходять обряди від старшого покоління до молоді, передаючи традиції та звичаї нашого народу.

 

ЗИМОВІ СВЯТА

Традиційна новорічна обрядовість українців — це ціла низка зимових свят, серед яких: свято Миколая (19 грудня), Новий рік (1 січня), Різдво (7 січня), свято Василя ( 14 січня), Водохреще (19 січня).

Згадайте слова відомої колядки:

Та прийдуть до тебе

Три празники в гості:

Що перший же празник —

Святеє Рождество,

А другий же празник —

Святого Василя,

А третій же празник —

Святе Водохреще...

 

Свято Миколая

Свято Миколая (19 грудня) — давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколая: весняний (теплий — 22 травня) і зимовий. У народних віруваннях святий Миколай виступає помічником і заступником хлібороба. Це веселе народне свято. У цей день господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращих коней і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села.

У народних легендах та переказах св. Миколай боронить людей від стихійного лиха, а найбільше на воді. Усі одеські рибалки у своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.

Із зимовим Миколаєм (19 грудня) пов'язані деякі прикмети: «Як на Миколу іній — буде овес».

Подекуди 17, 18, 19 грудня справляли Миколині святки. У ці дні варили кутю* та узвар**, щоб наступного року був урожай плодів та ячменю. Влаштовували обходи, схожі на різдвяне колядування.

Серед населення західних областей була поширена католицька традиція обдарування від імені святого Миколая.

 

Дія ІІ

Як Маленька Веселочка з відмінками потоваришувалась

 

Учень:

Якось диво відбулось:

Серед класу різнокольорове коромисло з'явилось відразу!

Придивились, от дива чи здається? З'явилася Веселочка

Мала ще й сміється! Мене матуся залюбки в дорогу

Відрядила, щоб вивчили відмінки ви і звеселились.

Тож буду вчителькою я,   хай так ведеться,   а колір кожен

Мій   вінку  з   відмінком   обійметься. Червоний скаже:

Є Хто? Що? - це називний, про підмет дбає,

А жовтий запитає Кого? Чого? Немає - так родовий питає

Оранжевий кричить: даю Кому? Чому? - давальним зветься,

Зелений гордо скаже, що він   Кого? Що?  бачить -

Знахідним   величається,   дітками   хай   вивчається.

Блакитний задоволений Ким? Чим? - і звуть його орудним,

А от місцевому завжди відомо   На кому?   Чи у чому?

Із синім він товаришує, з прийменником господарює.

Фіолетовий  хвилинку   помовчав,  тоді  ж   щодуху

Закричав - закликав; "Веселочко, за все, за все спасибі!"

Тож кличним будеш називатись, із сьомим кольором єднатись!!!

 

Учень:

Урок закінчила Веселочка мала, в зворотню путь збиратись почала,

Ми їй дали відеречко води, щоб дощиком рясним верталася сюди!

Бо кажуть, що по Райдузі-дузі всі янголяточка збираються сюди,

Водичку хмарці назбирають і землю дощиком рясненьким напувають.

Маленьку   вчительку і ми завжди згадаєм, коли відмінки

На уроці приміняєм!!!

 

Професор Мудрагель:

Існує легенда, мої любі друзі, веселка – це міст, по якому не в тузі,

А з радістю й миром спішать Янголята,

З відерцями воду носити завзято,

Бо кожна хмарина жадає води!

Щоб знов повертатись врожаєм сюди!

То й ви починайте свій день із роботи,

Щоб були корисними ваші турботи

 

Краєзнавець:

 

Колір квітів

Червоний колір - найбільш активний, підпорядковуючий собі всі інші. Означає життя, любов, волю, торжество й у той же час вогонь, кров. Букет червоних троянд, наприклад, буде швидше розцінений як вираження пристрасті, ніж освідчення в коханні. А букет із пурпурних гіпсофіл буде виглядати як маленьке багаття.

Жовтий - тепло, сонце, радість, життя, щастя, багатство. Дуже прекрасно виглядає у вазі композиція із жовтих лілій у зимовий холодний вечір!

Зеленувато-жовтий - ненависть, заздрість, невірність. Не варто дарувати улюбленій жінці зеленувато-жовту орхідею, щоб не викликати підозр!

Жовтогарячий - радість, теплота, сонце, сила, урожай, щастя, свято. Букет із календули або тагетиса виглядає яскравим і подарує багато радості, нагадуючи про тепле літо і щедру осінь.

Фіолетовий (особливо темний) - сполучний колір, що означає сум, і в той же час велич, гідність, розкіш. Бутоньєрка з фіолетових сухоцвітів або, наприклад, букет з айстр або дельфініума будуть виглядати по-королівськи!

Синій - холод, спокій, вага, енергія, нескінченність, туга. Букет синіх ірисів, подарованих улюбленій жінці, нагадає їй, що в неї є на кого покластися.

Голубий - чистота, вірність, далечінь. Букет блакитних дзвіночків або незабудок добре піднести чистій, юній, безневинній особі.

Зелений - мир, пасивність, спокій. Композиції з великою кількістю зелені (папороть, самшит, нефролепіс, руксус й ін.) допоможуть створити приємну, спокійну атмосферу вдома або в офісі.

Ясно-зелений - чистота, веселощі. Букети з використанням світлої зелені особливо гарні навесні.

Темно-зелений, холодний, стримуючий колір - надія, спокій, мир, родючість. З жовтим, жовтогарячим, червоним його звучання слабшає, із синім - підсилюється. З темною зеленню добре виглядають букети в офісах. Вони допомагають створити відповідну атмосферу.

Квіткові символи України

Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов'язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода та інші рослини.

Рута-м'ята - це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ.

 

Краєзнавець:

 

Український рушник

. Українці дуже шанували свою оселю, тому в хаті па кілку завжди висів вишитий рушник. Цей витвір народного мистецтва, своєрідна візитна картка оселі, яскравів розмаїттям кольорів, був довічним оберегом господарів.

Тримай хатоньку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі

І води повненькі.

Прийдуть зовиці пити водиці.

Прислів'я Будуть тебе хвалити.

 

Усі ми знаємо легенду про дівчину українку, яка забарилася одержати від Бога подарунки. Французам досталась елегантність і краса. Угорцям — любов до господарювання, полякам — здатність до торгівлі, італійцям — хист до музики. Бог, наділивши всіх подарунками, раптом запримітив у куточку маленьку дівчинку, яка була одягнута у чисту вишиту сорочку. Руса коса її була переплетена синьою стрічкою, а на голові красувався вінок з багряної калини.

— Хто ти? Чого така сумна? — запитав її Бог.

Дівчина розповіла, що звуть її Україною, а плаче вона тому, що стогне її рідна земля, що в рідній хаті немає ні правди, ні волі.

І хотіла вже йти Україна, але Бог зупинив її, пообіцявши подарувати такий неоціненний дар, що прославить український народ на цілий світ.

Сказав Бог, що віднині все буде горіти у неї в руках. Візьме Україна шаблю — і буде нездоланним її народ. Візьме плуг — укриється поле хлібним колосом. В хаті завжди буде панувати затишок і краса, а вільна українська пісня звучатиме в віках. Ллє була неодмінна умова. Це все станеться тільки тоді, коли народ повірить у свої сили, буде працювати щиро й натхненно.

Понесла Україна безцінний Божий дар до свого народу, і відтоді славиться наш край рушниками, піснею, працьовитим народом.

У Новому тлумачному словнику української мови зазначено, що рушник — це довгастий шматочок тканини (бавовняної, лляної, полотняної, тощо) для витирання обличчя, тіла, посуду, стирання столу, лави, ослона; шматок декоративної тканини з вишитим або тканим орнаментом; його традиційно використовують для оздоблення житла (декоративний), в українських народних обрядах (обрядовий).

Як відомо, у різних районах України рушники називаються по-різному: утирач, утиральник, стирач, плечовий, плечовик. Відповідно до призначення рушники різпились за технікою виконання. Утирачі й стирники найчастіше тка¬ли із грубих ниток. Покутники, подарункові, плечові — із топкого і гарно виробленого полотна, бо ним пов'язували на весілля сватів.

 

Дія ІІІ

Про доньки – відміни славетного батечка Іменника

 

Учень:

Чотири дівиці, вродливі сестриці

У піжмурки грали, себе розважали.

Ось першій сестричці випало жмурить,

Про себе лічилочку хай говорить:

 

Учениця 1:

Я - відміна першая закінчення а, я

Завжди з уклоном поважаю,

Жіночий, чоловічий рід скликаю,

А ще слова спільного роду зову,

Я зараз, наприклад, п'ять слів назову:

Сирота, суддя, малина, на городі бузина,

В садочку пишная калина.

Ось другій сестричці припало жмурить,

Про себе лічилочку хай говорить:

Учениця 2:

Я - файна дівиця, я - першій сестриця,

Відміна друга називаюсь, своїх помічників

Скликаю: чоловічий та середній рід -

Нумо, хлопці, швидко до воріт!

Вони закінчення несуть, що разом з ними

Всі живуть! Середній рід о, є, є, я - чотири має,

А чоловічий нарікає, бо без закінчення живе

Та "ь" знак завжди у гості зве, наприклад:

Кінь, знання, колосся, і слово, й море, і волосся

 

Учень:

Третя дівиця зібралась водить, стала лічилку Свою говорить:

 

Учениця 3:

Я третя відміна, Я - гарна й вродлива, не маю закінчень

- Така норовлива! А ще маю щастя з іменником "Мати" завжди бути поруч, його поважати.

 

Учень:

Четвертої дівоньки черга жмурить, Вона із лічилкою стала водить.

 

Учениця 4:

Четверта Відміна мене величать, на поміч я суфікси Ат, ят, зову, ще єн зазиваю, водить починаю! Мале від великого прикладом служать, Багато ще прикладів з радістю дружать: Лоша, теля, курча, маля, а ще ім'я, Хлоп'я і тім'я - така ось дружная сім'я

 

Учень:

Дівчатка досхочу награлись, і всі до батечка Зібрались. Іменником батечка всі величають, Дівчаток - сестричок це він зустрічає. Предмети дівчаточка ті називають, чи хто це? Чи що? Радо всіх величають! Це тільки в Іменниках донечки ці, його прославляють, Зростають в добрі, їх більше ніж в брата з Російської мови, окрасою в мові слухати готові!!! Ця функція в мові - давати ім'я - красиво так Ще здавна зветься - номінативная !!! Тож хай Підростають для батечка доні - завжди називати Предмети готові!

 

Професор Мудрагель:

Дівчата файні у іменника,

Прикрашені віночками знаменними:

То першая вдягла вінок із мальв,

Що символом любові до народу стане,

До рідної землі, до спадщини духовної Вкраїни,

Хто вирушав – у путь, то брав на спомин про земельку милу!

А другая з барвінку одягала,

Бо радісну життєву силу квітка мала,

Провісники весни та пам’яті скарбниця,

Незайманості цвіт та вічності світлиця.

А третя вінок з волошок мала,

Бо святості та чемності – це символ точно знали

Красу коханої, що гучно прославляли

Та від хвороб зціляли – лікували.

Четвертая же донечка калиноньку обрала,

Що символом вогню та вічної любові стала.

Некорисності, стійкості та єдності святої,

Містком для поколінь Вкраїноньки дорогої!

По «калиновому містку» хай покоління ходять,

А діточки батькам завжди у всьому годять!

 

Краєзнавець:

 

Рослинні обереги

В Україні здавна вважають вербу і калину священними: «Без верби й калини нема України».

Звичай святити вербу запозичений християнською релігією з астрального культу наших предків. Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький Шлях. Недарма верби завжди садили обабіч шляхів, за космогонічними уявленнями народу наша Галактика є початком утворення Всесвіту — берегом космічного океану. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з Космосом, можливість відновлення сили і здоров'я. Це був звичай, близький за змістом до обряду занурення у священні води Бугу в Україні і Гангу в Індії. Окрім верби, садили в Україні також липу, що присвячувалася матері-Воді, дуб символізував Перуна й Сонце, береза присвячувалася Ладі, клен — Палелю.

 Калина також символізувала свято Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою так само, як убивство лелеки. Біля хати завжди садили калину, взимку її ягоди клали між шибками. Досі існує повір'я; якщо вирізати з калини сопілку, то в сім'ї з'явиться продовжувач роду — син.

Калиновий чай — найкращі ліки від застуди. Важлива роль належить калині в різних обрядах, особливо на весіллі (оздоблювали весільне гільце). Про неї складено безліч пісень, приказок: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте», «Дівчина, як калина».

Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як богам. Дерево Життя — один з найпоширеніших мотивів народного мистецтва, особливо на вишитих рушниках. До прийняття християнства було багато священних гаїв, куди ходили на поклоніння богам природи; тут росли священні дерева, стояли кумири, відбувалися народні гуляння. У Києві відомо кілька таких гаїв. Кажуть, такий гай був на місці Києво-Печерської лаври. Священним гаєм був також Шулявський гай на березі річки Либеді, який під час громадянської війни був вирубаний. Хоча ще в мионулому столітті Шулявський гай («Кадетская роща» — назва від кадетського корпусу, збудованого в 1857 р.) був улюбленим місцем відпочинку киян.

В Україні подекуди й досі збереглися звичаї «залякування» неродючих дерев, які, вірогідно, є перед християнськими, глибоко народними. На Святий вечір або на Новий рік господар іде в сад із сокирою і погрожує неродючому дереву, що зрубає, якщо наступного року воно не вродить: «Як не родитимеш, то зрубаю і в піч зметаю, а попіл на вітер порозпускаю» (записав Борис Грінченко від свого діда).

Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Так, на Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстарше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов'язані історичні постаті та легенди.

 

Дія ІV

Лінгвістична казка про загадки від синів – членів

 

Учениця 1:

У країну далеку, таку загадкову На уклін до могутнього Дядечка Слова П'ять братів йшло з далекого славного краю, Щоб загадку від них всяк, хто зміг, відгадав би.

Учениця 2:

Кожен рік тут збиралась численна родина. Що шанує Могутнєє Слово уклінно. Брати домовились проміж собою обов'язки ділити На двоє, і на троє. Це вже загадка почалась, Роботи всім вона задасть!

Учениця 3:

Одягнені були брати пристойно, на кожному Сорочечка гаптована орнаментом з підказкою Для вас - робота дружняя для всіх вже почалась: На першій на сорочечці червоним довга лінія На радість, на життя та на любов з надією, про Що ми завжди мріємо, (підмет) Так, підмет це та лінія, від головний член речення - Це треба знать малечі й нам, стоїть у відмінку Завжди називному і лінію рівно знаходить для слова.

 

Учениця 4:

А друга сорочечка кольора два з'єднала чудових, І в них є дива: що першая лінія жовта, як нива, Як місяць і зорі, що сяють вночі нам; а другая Лінія кольору неба, блакитного простору, що всім Нам так треба. То що ж за лінії ті дві? Швиденько Ти нам назови (присудок). Це присудок, так, хай Знають це всі: дорослії діти і діти малі. Що робить підмет - від все знає, а запитання в Дієслово позичає, що робить підмет і що буде він Робити - і вас ми сподіваємось до праці залучити.

 

Учениця 5:

Ще в трьох братів сорочечки гаптовані, повинні Відгадати ви, що означають і для чого вони. Зелена лінія не в'ється, вона на острівці здається, Весну нагадує, природи воскресіння, рослинок та Тваринок розмаїття (додаток). Так, цей пунктир Додатком зветься, він з усіма відмінками братається, Крім називного, що підмет забирає за основу, хай Розквітає, як все зело, наша мова!

 

Учениця 6:

А ось четвертий брат свою обнову показує на Огляд всіх чудову, чи гори то, чи то хвилі, А може баранці, стоять і розмірковують усі. І колір мають незвичайний свій - він же, як колос Обважнілий, бронзовий. Він, як земля, що Так багата на дари плодів. Який же пречудовий Рідний дім, що Україною зоветься, хай все Найкраще з роду в рід передається! Все в цім житті велике має значення, ну, Молодці, що здогадались - це означення. Прикметники, що хвилі з моря слів, окрасою Для мови є усі.

 

Учениця 7:

Тут п'ятий брат ступає наперед, Що ж на сорочечці його: чи може то паркан, Чи може очерет. Там чорне з білим в візерунок Об'єдналось, що шанувати всіх нам нагадало, Дух пращурів померлих, рід святий, і нагадало, Що Обминає хай лихий. Якщо цей візерунок на сторожі, То хай минають сили всі негожі (обставина). Пунктир із крапкою - то геть не дивина, Так, це ж знайома нам усім обставина. З прислівником завжди товаришує, Де? Скільки? Як? Чому? завжди мудрує.

 

Учениця 8:

І тут усміхнулося Дядечко Слово: Ну що ж, молодці, готувались чудово. Ви гідно представили кожен себе, до нових Пригод хай життя вас зове. Уклін посилаю За виступ красу батечку вашому Синтаксису! Синів зростив без заперечення достойних Вивчення - чудових членів речення, Всіх закликаю їх вивчати та розбір Синтаксичний шанувати. Вам буде всім це До снаги, готуйте й ви загадочки та Вчіться без нудьги!

 

Професор Мудрагель:

Мамина сорочка – вічності обнова,

Мамина сорочка – добра настанова.

Вишивала кожному синочку,

Так лягала ниточка!

Стіжечок до стіжечка,

 

Звучить пісня «Мамина сорочка»

 

Краєзнавець:

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОСТЮМ

Український народ зберіг національний костюм, проніс, як символ, через віки. Народні митці створили орнамент вишивок, мережива та спеціальну декоративну тканину — плахту. Багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів, які створюють святковий, врочисто піднесений настрій.

Яким би ласкавим не було сонце, надійною оселя і смачною їжа, душа, за глибоким народним переконанням, може почувати себе ситою лише тоді, коли є кожух і свита. Про одяг дбали всі, вбрання для всіх верств часто було першочерговою проблемою.

«Був у мене халат, сімдесят сім лат, можна було ще латать, та нікуди було голкою хватать» — зітхав бідняк-хуторянин.

«Як пошила, то й наділа, кажуть люди, що до діла» — похвалялася сільська модниця.

На Україні люди вміли обробляти льон, коноплі, овечу вовну і навіть кропиву. З чужинецьких привізних тканин найпоширеніший був шовк, який ще називали поволокою. Привозили тяжку золоту парчу та оксамит. Далеко йшла слава про українське сукно. А ткацтво — одна з найулюбленіших галузей народного промислу. Селянське полотно за якістю ділилося на три види:

1) найгрубіша рядовина (верхній робітній одяг для чоловіків);

2) середня «десятка» (сорочки тощо);

3) найтонша «12» (жіночий одяг, рушники та скатерки).

 

Верхній одяг

Найбільш розповсюдженим верхнім вбранням на Україні вважалися свити. Шилися вони із домотканого сукна. У східних і західних регіонах свити відрізнялися і довжиною, і способом крою, і оздобленням. До типу свит відносилися різноманітні сірдаки і сіряки, які шили із сірого сукна, куртини і куцини (короткі свити). Свити могли шити із полотна, у цьому випадку вони називались «полотнянками». Довгі і широкі «полотнянки» часто носили навіть поверх кожухів.

Різновиди свити:

Козачка — полтавська верхня одежа, пошита з тонкого фабричного сукна, ледве доходила до колін.

Семряга — верхній одяг на Волині, пошитий із сірого сукна, з великою кількістю складок.

Юпка — верхній одяг жінок, що своїм виглядом нагадував свиту, тільки вона шилася не з овечого сукна, а з черкасину або китайки. Шилася без коміра, з вузькими довгими рукавами, а ззаду з «вусами», як у корсетки.

Жупан — шляхтянський одяг, шили з синьої китайки.

Каптан — кунтуш.

 

Дія V

Як сполучники Великдень святкували

 

Учень 1:

На Великдень до Синтаксису

Сполучники ходили,

Крашанки та писанки

Самі поробили.

Сполучники сурядності –

хлопці молодці –

Веселкові крашанки

Принесли усі:

 

Учень 2:

 Єднальні – неба кольору –

Хай завжди буде чистим –

Та й склали всі у кошичок,

Наче те намисто:

і, й, та – хай наше слово розквіта!

 

Учень 3:

 А протиставні, молодці,

У колір зела крашанки

Пофарбували всі,

Щоб зело розквітало та око звеселяло.

А, але, проте, зате, однак – зела килим –

Це природи добрий знак,

Що Весна – паняночка

Вже до нас прийшла,

І на крилах пісеньку

Пташка принесла!

 

Учень 4:

 Розділові ж, парубки,

Теж добре працювали,

Жовту фару сонечка

І собі обрали,

Щоб світило яснеє

Над землею милою,

Щоб добром і ласкою

Нас усіх зігріло,

Простягнуло з радістю диво – промінці,

Щоб брати – сполучники обігріли всіх:

Або, то, чи, хоч, хоча,

Не і ні  - сім’я їх вся!

Хай засяє сонечко

В небі синім чистім,

І зеленим килимом

Застелить Землю урочистим!

 

Учень 5:

Сполучники підрядності

Зібралися й собі,

Не писанки, а крашанки зібрали файні всі.

Засіяли ті писанки

Мереживом барвистим

І всім чудові писанки

Своє вдягли намисті.

Хто хрестики, хто хвильки,

Хто пташечки на гіллі,

Хто квіточки, хто баранці –

На добреє надії!

 

Учень 6:

Всміхнувся дядько Синтаксис –

Чудовая сім’я.

Що, щоб, де, бо, який,

Коли, неначе, як!

До столу всіх запрошує,

Хай свято настає,

Хай землю дощик зрошує,

Й новий врожай зросте,

Щоб пасочка пишалася

Духмяно на столі,

щоб  мова українськая лунала звідусіль!!!

 

Професор Мудрагель:

Народна приказка говорить:

«Писана, мальована з любов’ю подарована»,

А в писанці чудовії весь український світ.

Це – оберег родиноньки,

Це – щастя Україноньки

Так вміло «закодований» весь український світ!

 

Краєзнавець:

 

Що ми знаємо про українську писанку?

«Село на нашій Україні — неначе писанка село...» У цих словах Тараса Шевченка міститься згадка про наш давній І прекрасний звичай — виготовляти писанки. Писанки і фарбовані яйця (крашанки) існують у багатьох країнах світу, з ними пов'язано безліч легенд, повір'їв, переказів, звичаїв, традицій та обрядів, які виникли ще в язичницьку добу, видозмінювались, а з прийняттям християнства набули нової якості — пов'язаної з дійством освячення паски під час найголовнішого християнського свята — Великодня. Звідси і їхня назва — великодні яйця.

В уявленнях багатьох народів яйце уособлювало джерело життя й усього Всесвіту. У стародавніх єгиптян, персів, індіанців, візантійців, греків існували вірування, що Всесвіт виник із яйця. Предки слов'ян називали розписані яйця «красними яєчками». Загалом в історії слов'янської культури значення писанки неоціненне. На писанках повторюються елементи візерунків та орнаментів, які знаходять у доісторичних могилах, а це доказ того, що вони походять з глибокої давнини. Ці розписи також дають археологам підставу розрізняти слов'янські та неслов'янські поховання.

Сьогодні важко знайти людину, яка б не знала або не чула про українську писанку. Український народ у своїй історії опинявся в різних країнах світу, і в якій би країні він не був, з ним приходило писанкарство на рівні з показом народного одягу і народних танців. Кожен народ прагне увійти до світової цивілізації зі своїм національним культурним набутком. Українська нація увійшла в світову скарбницю дивовижним мистецьким твором — писанкою. Це давнє і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню довершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам.

Як і інші галузі українського мистецтва, писанкарство сягає своїми витоками сивої давнини і відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Таємниця яйця — зародка життя, як і таємниця дерева, тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації і була одним з найбільших див для стародавніх людей.

Українська писанка має багатовікову історію. Припускають, що київські майстри-гончарі почали виготовляти писанки близько 1000-го року, ще за часів князювання Володимира Великого (979—1015 рр.). Наші прадіди-язичники, як і інші язичницькі народи, з-поміж усіх сил природи найбільше звеличували Сонце, яке, за їхніми віруваннями, було джерелом життя. Джерелом життя є також і яйце, яке носить в собі зародок життя. Тому яйце вважали атрибутом найбільшого та найласкавішого божества — Сонця.

Одними з найбільших див для людей були таємниця дерева і зародка життя — яйця. Поступово і дерево, і яйце стали в наших пращурів символами перемоги життя над смертю, весняного пробудження, що святкували на території сучасної України в кінці чи на початку травня. Писанку як символ сонця і відродження природи знають усі народи світу.

 

Дія VІ

Як сини та доньки Царівноньки Мови здолали Страшного Буревія

Учень 1:

Одного разу з мешканцями країни її величності царівни Мови трапилось велике лихо... Страшний Буревій із пустелі Невивчених Слів зніс всі будиночки, де дружно та в добрі жили сини та люба донечка Часточка матінки Мови. Він був дуже сердитий, бо в пустелі Невивчених Слів їх ставало все менше - діти на диктантах з кожним уроком робили все менше помилок.

Учень 2:

Та недовго всі сумували - збудували дружно нові будиночки. У багатоповерховий будинок з візерунками заселилися Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник, Дієслово, Прислівник. А прикрашений будинок був хвилястими лініями, пунктиром з крапочкою, просто веселим пунктирчиком, бо ці частини мови обов'язково мають виконувати якусь синтактичну роль у,реченні: підмета, означення, додатка, обставини, присудка.

Учень 3:

А Прийменник зі Сполучником та Часткою вирішили оселитися у маленьких чепурненьких приватних будиночках. Свої будиночки візерунками вони прикрашати не стали, бо членами речення не бувають, на запитання не відповідають, ні за чим не змінюються - вони служать великій справі - зв'язують слова в словосполученні та реченні, а також частинки в складному реченні.

Учень 4:

Отож, прийменники вирішили посадити у садочку чудові вишні, черешні, яблука, а сполучники на городі вирішили посадити чудову городину: і капусту, і моркву, й бурячок. А Часточка виростила незвичайні, а просто-таки фантастичні квіточки у чудових різнокольорових горщиках у подарунок кожному братику, рідній мові-няньці га собі на втіху.

 

Учень 5:

А Страшний Буревій із пустелі Невивчених Слів політав-політав над відбудованим містом веселих та працьовитих Частин Мови та й заховався знову від люті у далекій-далекій пустелі.

А свою казочку я хочу закінчити зверненням-обіцянням до Величної Царівноньки Мови:

Царівнонько Мово, даю тобі слово

Частини мови добре повивчати.

В пустелі більше їх не покидати.

Хай не лютує Буревій

І процвітає рід чудовий твій!!!

 

Професор Мудрагель:

Хата для українця – символ Батьківщини,

Де допомагали навіть і кути.

Це родини прихисток щастя й доброти.

Світло завжди й затишно, ікона – оберіг,

А ще калина і м’ятонька прикрасили поріг.

Пілки барвисті радують,

Рушник квітчастий ліг,

Її я завше згадую, той батьківський поріг!

 

Краєзнавець:

УКРАЇНСЬКА ХАТА

Стародавня людина селилася в печерах, виганяючи звідти звірів, викопувала у глинистих кручах сховища, будувала халабуди із кісток, гілок, листя, кори і шкір. Потім стали з'являтися землянки і напівземлянки, житла з дерева, глини, каменю. Запорозькі козаки багато часу проводили у походах під відкритим небом, але і вони не могли обійтися без житла. Старі запорожці, що відходили від козацьких справ, мешкали у глиняних, обставлених сухим бадиллям і кураєм хатинах-бурдюгах, які ніколи не зачинялися і завжди були готові прийняти гостей. Деякі козаки мали зимівники — невеличкі хутірці з житловими і господарськими спорудами. Куренем у січовиків називалась самостійна частина війська, а також житло-казарма, де мешкали члени одного військового угруповання. Слово виникло від «курити» — димити. Курні хати, які не мали димарів, були розповсюджені у слов'ян.

Традиційно українська хата була дуже мальовничою і чепурною. Бо саме тут проходила значна частина життя, закладалися перші уподобання людини. Кожна українська господиня дбайливо доглядала своє житло. Тому в хаті завжди було чисто, вибілено, стіни розмальовані кольоровою глиною, оздоблені витинанками, прикрашені квітами і пахучими травами.

Українська хата — воістину колиска нашого народу. У ній жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. Вона була світом наших предків, з цієї селянської хати пішли у світ велетні думки: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко.

І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка...

(Т. Шевченко)

 

«Напишу я про свою хату... білу, з теплою солом'яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом... незамкнену, вічно одкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?»... високонравственну людську оселю».

(О. Довженко)

Один німецький мандрівник минулого століття писав: «Живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не задовольняються тим, що кожного тижня миють їх, як це роблять голландці, але й кожні два тижні їх білять. Тому їхні хати віглядають білими, неначе свіжовибілене полотно».

Отже, звичайнісінька хатка мала білі стіни, невеличкі вікна, двері, які прикрашало різьблення. Фігурне вірізування народні умільці застосовували в оформленні зовнішніх кінців крокв, кронштейнів — коників підстрішних лиштв. Накривала хату висока солом'яна стріха.

У Західній Україні, де багато деревини, хату вкривали тесом, обмазували нафтою, яка водночас оберігала деревину від руйнування і прикрашала її.

Царівнонька Мова:

 Відмінки ми повчили,

З веселкою дружили,

Звели новобудови усі частини мови.

Відміни повторили, чудові члени речення.

Сполучники згадали ми, скажу я вам, доречненько!

А ще «квітчання» як звичай,

Про барви, вишивки чудові,

Про квіти, що прикрасять край

Й сорочечки – обнови,

Про писанковий дивосвіт,

І хату – свято калинове.

Мій не забудьте ж заповіт:

Вивчайте рідну мову!!!

ІІ. Використання казкопедагогіки під час проведення предметного тижня на уроках та виховних заходах.

Інтегрований тиждень нестандартного захисту знань з української мови і літератури з елементами народознавства та здоров’язбережувальних  технологій.

План тижня

День тижня	Назва	Заходи
Понеділок	День абеткознавця	1. Відкриття тижня. Радіоспектакль – вітання абеткознавця «На садом райдуга цвіла, в садочку азбука росла». 2. Конкурс на кращий дизайнерський проект «Абеткоград» 3. Квітковий вернісаж (малюнки, фотографії, флористика)
Вівторок	День лінгвістичного театру «Ось вам лінгвістична казочка, а нам бубликів в’язочка».	1. Лінгвістична казка «Лінгвістична казка про загадки від членів речення». 2. Відкритий урок «Головні та другорядні члени речення» (8кл.) 3. Виставка рушників, вишиванок, вишитих картин.
Середа	День краєзнавця	1. Посвята у старшокласники «Наум, дай нам ум».(14 грудня – День Наума) 2. Виховний захід «Як Маленька Веселочка Диволандією мандрувала» (6 кл.) 3. Відкритий урок «Свято простого речення» (5 кл.)
Четвер	День інтелектуала	1. Мовно-літературний квест «Від «Букваря» до «Кобзаря». (7кл.) 2. Бібліотечний урок «Життя знаменитих дітей» (8-9кл.) 3. Конкурс акровіршів.
П’ятниця	День мандрівника у часі та просторі.	1. Сценарій інтегрованого виховного заходу «Дім для Планетника» 2. Відкритий урок – подорож у давно минулі часи «Фразеологічні жнива». (6 кл.) 3. Закриття тижня Інтегрований виховний захід «Чистіша від сльози вона хай буде».

 

 

Відкритий урок «Головні та другорядні члени речення» (8кл.)
(з використання «фетрі-тейл» педагогіки)

 

Мета уроку: закріпити набуті знання уміння та навички з теми; розвивати усне мовлення учнів, спостережливість, логічне мислення; виховувати зацікавленість в отриманні інформації про культурну спадщину українського народу.

Тип уроку: закріплення набутих знань, умінь та навичок

 

Перебіг уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Урок інтегрований, нестандартного захисту знань з елементами народознавства, який дозволить матеріал повторити та мудрістю народною зігрітись.

 

ІІ. Робота з епіграфом:

Хто любить працювати, той буде щастя мати.

 

 ІІІ. Символічний диктант з опорою на авторську лінгвістичну казку про члени речення. Казка про загадки від синів – членів речення.

 

ЛІНГВІСТИЧНА КАЗКА ПРО ЗАГАДКИ

ВІД СИНІВ - ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

 

У країну далеку, таку загадкову

На уклін до могутнього Дядечка Слова

П’ять братів йшло з далекого славного краю,

Щоб загадку від них всяк, хто зміг, відгадав би.

Кожен рік тут збиралась численна родина,

Що шанує Могутнєє Слово уклінно.

Брати домовились проміж собою обов’язки ділити

На двоє, і на троє. Це вже загадка почалась,

Роботи всім вона задасть!

Одягнені були брати пристойно, на кожному

Сорочечка гаптована орнаментом з підказкою

Для вас – робота дружняя для всіх вже почалась:

На першій на сорочечці червоним довга лінія

На радість, на життя та на любов з надією, про

Що ми завжди мріємо. (підмет)

Так, підмет це та лінія, від головний член речення –

Це треба знать малечі й нам, стоїть у відмінку

Завжди називному і лінію рівно знаходить для слова.

А друга сорочечка кольора два з’єднала чудових,

І в них є дива: що першая лінія жовта, як нива,

Як місяць і зорі, що сяють вночі нам; а другая 

Лінія кольору неба, блакитного простору, що всім

Нам так треба. То що ж за лінії ті дві? Швиденько

Ти нам назови (присудок). Це присудок, так, хай

Знають це всі: дорослії діти і діти малі.

Що робить підмет – від все знає, а запитання в

Дієслово позичає, що робить підмет і що буде він

Робити – і вас ми сподіваємось до праці залучити.

Ще в трьох братів сорочечки гаптовані, повинні

Відгадати ви, що означають і для чого вони.

Зелена лінія не в’ється, вона на острівці здається,

Весну нагадує, природи воскресіння, рослинок та

Тваринок розмаїття (додаток). Так, цей пунктир

Додатком зветься, він з усіма відмінками братається,

Крім називного, що підмет забирає за основу, хай

Розквітає, як все зело, наша мова!

 

ІV. Малюнковий вернісаж з елементами краєзнавства

 

 

 

 

 

 

ЖІНКИ

Сорочки були широкі й довгі. Комір вузенький, у місці вшивання робилися дрібні зборки; на рукавах і пазусі дрібна вишивка (копійки).

ЧОЛОВІКИ

Сорочки були білі, з вишитою пазухою. Також вони зазвичай мали вишивку вздовж вузенького комірця. Рукави вузькі, також вишиті.

 

V. Чи є правильним твердження?

Синтаксис – розділ граматики, який вивчає способи поєднання слів у словосполучення та речення, будову і типи цих синтаксичних одиниць.

 

VІ. Визначте складені дієслівні присудки в епіграфі до уроку.

 

VІІ. Визначте складений іменний присудок, обґрунтуйте.

Любов до людей – це твоя моральна серцевина. (В. Сухомлинський)

 

VІІІ. Позначте вірний варіант синтаксичного розбору.

Стрічний вітер сильно й воронові дошкуляє.

 

а) просте, розповідне, неокличне, двоскладне повне, поширене, нескладне, повне, поширене, неускладнене.

б) просте, розповідне, повне, ускладнене.

 

ІХ. Складіть речення за схемою.

 

 

Подарувала татові шість в років Леся Українка сорочку – вишиванку.

 

Розповідь учениці про жіночі сорочки.

Сорочка — найстаріша з одежі наших предків. За княжих часів в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. Біля шиї мала багато дрібних складок. На Лівобережжі сорочки були без коміра, лише з вузенькою лімівкою на краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу на шиї. На Правобережжі розрізняли сорочку -«чумачку», її шили з суцільного полотнища, і сорочку - «українку», її робили з деталей, і між рукавом та боком вона мала «уставки». Рукава у всіх широкі і довгі. Довжина українських сорочок — по кісточки, з плахтою чи запаскою. До спідниці — трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край — поділ, або подолик. Сорочка була і головним одягом людини, про що свідчать приповідки і повір'я. Матеріал для жіночих сорочок — біле лляне чи конопляне полотно. Святкові і буденні сорочки мали вишивку. Нею прикрашали комірець, край рукава або манжети, перед, подол. За вишивкою розрізняють:

наддніпрянські — червоними і синіми, або чорними нитками, а також білими чи сірими нитками по білому, орнамент рослинний;

галицькі — геометричні багатокольорові орнаменти;

поліські — або не вишиті, або дуже простий орнамент червоним.

 

Розповідь учня про чоловічі сорочки.

У сільських малюків була єдина форма — довга, майже до колін, полотняна простора сорочка. «Безштанько, безштанько — курячий дядько!» — дражнили тих, хто бігав без штанів. Дорослі чоловіки носили натільні сорочки, полотно для яких ткали з льону або конопель на домашніх верстатах, а потім білили. Комір на сорочках був низенький, стоячий, а рукави не збиралися у манжети. Розріз робили посередині на грудях. Як правило, сорочка вбиралася в штани.

Сорочки вишивали в основному рослинним орнаментом. Інколи вишивали на спині чи по лінії талії. Усе це обов'язково виконувалось, щоб людина була здоровою, щоб не боліло тіло. Старі люди казали, що вишивка боронила людей від нечистої сили. Дівчина напередодні весілля дарувала своєму коханому сорочку-вишиванку. Народна пам'ять зберегла чимало оповідей про те, як візерунки вишиванок допомагали козакам у далеких походах долати ворога і переносити труднощі.

 

 

 

Х. Підсумок уроку.

Знання про члени речення ми закріпили. Вони ще й звичаям народним нас навчили!

 

Підсумкове слово-звернення вчителя

 

Берегиня - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків, дідусів, чим збагатились й освятились - хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті - все це, щоб ти знав, і є берегиня...».

(В. Скуратівський «Берегиня»)

 

Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні, Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя. її створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою.

Однією з пелюсток тої квітки є вишиванка. В Україні з давніх-давен люди вміли виробляти тканини з дикоростучої кропиви, льону, конопель, а також із вовни. Шили з них сорочки, а щоб сорочки мали кращий вигляд, оздоблювали їх різними вишивками. Так з роками вишивання сорочок стало народним мистецтвом. Кожний регіон України відтворює у своїх вишивках притаманні цьому візерунки-символи. І для того, щоб прочитати ці візерунки, не досить тільки вміти вишивати, для цього потрібні знання з філософії, фольклору та етнографії.

Калина - рослина нашого українського роду. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це дівочі і навіть парубочі сорочки тяжіють тими могутніми гронами. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові - жінка - народження - Україна - відродження.

Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили надзвичайної, краси невмирущої.

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини.

З давніх-давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна тремтлива квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був   загиблий,   з   любов'ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови» клали віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка лілії - то символ дівочих чар, чистоти та цноти. Тому лілія є жіночим символом, і її вишивали тільки на жіночих сорочках.

Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ружа - улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує сонце. Узори, що нагадують листя хмелю, належать до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. Хміль несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові,

«Рости велика до черевика. Від черевика до чоловіка», - говорить народне повір'я. Ось і виросла дівчина, набралася сили і вже вишиває сорочку своєму нареченому.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червоную нитку клала.

Що та чорна ниточка розставання,

А червона ниточка - то кохання.

Щоб та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко стлалась.

Ой піду в неділеньку на гулянку.

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься.

Будеш ти носить її біля серця.

Дуже тісно пов'язані поетичні образи народної пісні та вишивка. Бо те, що любе й щире народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві.

Було повір'я в Україні, що сорочка, вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину всюди. Перед мобілізацією мати Андрія Малишка попросила сина одягти білу вишиванку. «...Може, тому, - сказав у одній із своїх промов поет, - що мама подарувала мені вишиванку, я залишився в живих...».

Вишита сорочка Аж до поясочка!

- А хто ж Ті вишивав?

- Тарасова внучка.

Зірвеш квітку - вона зів'яне. Впіймаєш метелика - він загине. Отже, треба зрозуміти, що доторкнутися до прекрасного можна тільки серцем.

ХІ. Д/з: прочитати про означено – особові речення; порівняти з вивченим; порівняти власний приклад речення.

 

Виховний захід

У Диволандії-країні
(для молодшої та середньої школи)
(з використанням «фейрі-тейл» педагогіки)

Я Веселочка Маленька,

Сумлінна донечка у нені.

Я світом люблю мандрувати,

Красу природи привітати.

Перша зустріч із Весною,

Що пишається красою.

Мила панночка Весна,

Мій уклін прийми красна.

 

Ми чекаємо весну,

Наче хлібчик запашну:

Березень, що в давнину

Новий рік будив від сну,

Квітень, цвітень, красенець

На травицю слав овець.

А ще звався водолій,

Що казав: «У землю сій!»

Звали і лелечником:

Теплої весни закличником!

А за ними травень йшов,

Холоди всі поборов,

Ще пісенником він звався!

Вже до літечка звертався:

«Травень ліс поприбирає –

Літо в гості накликає!»

 

Скільки у житті чудес!

Хай би звичай цей воскрес,

Щоб духовності струмок

У душі давав поток,

Щоб мале  дитя зростало

І звичаї  воскрешало!

Хай духовності криниця

Водою чистою сповниться!

І весна хай поспіша,

Хай в душі буя весна,

Україна хай весниться

Все ведеться, як годиться!

 

Літо красне зустрічаю,

Радо дощиком вітаю

Бач, дівча біжить полями,

Мчить чимдуж воно до мами.

Тож Оксаночка маленька,

Вже її чекає ненька.

Як і я вона мандрує,

Світ її щодня дивує.

 

А хто ж це літо зарум´янив?

Поспиталась доня в мами.

Червень, любе дитинча,

Розповідь почати час:

Ось поглянь на рушничок –

Мальви як червоно мріють.

Це комашина заслуга,

Здобували фарбу з неї,

Червонили стяг до бою,

Що вів військо за собою.

Морем фарбу доставляли

Іноземці-покупці.

Червоним море називали,

Чорним кличуть зараз всі.

 

То все з комашечки ведеться?

А ще як місяць, мамо, зветься?

«Краснем», - живлячим вогонь,

«Ізок» - коників сюрчання,

Із весною час прощання,

У червні перша ягідка в роток.

 

Шевченко, Котляревський, Квітка

«Іюлем» звали принагідно наступний місяць.

В народі –  «білень», «дощовик»,

«Ільовець», «косень», «громовик» -

Цей місяць різно прозивали,

Про всі свята не забували.

 

Я ще забула нагадати –

«Відьмацьким»місяцем нерідко нарікали.

Обряди свято всі нащадкам віддавали.

«Липець» - то медозбору час

За собою веде нас:

Липівки медом наповняли,

На зиму мед заготовляли.

 

Серпень хоче вас вітати

Та про святки розказати.

Різні назви серпень мав,

Згадку й вам всім передав:

«Кивень», бо ґедзі недокучали,

«Густир», і  «хлібосол», і «зоряничник»,

«Городник», і «спасівець», і «барильник» -

Ці назви нас до святок наближають.

Красу їх перед нами розкривають.

 

Дякуємо, матінко, вам ґречно,

Все розповідали нам сердечно!

Так цікаво таку розповідь почуть,

Та історії сторінки розгорнуть,

Що народу душу щедру розкрива,

На майбутнє нам лишає сподівань.

 

Вже сади чарує осінь,

Заплітає вербам коси.

Лину, лину над полями

Я до Райдуги, до мами.

Як матусенька частує,

Осінь врожаї дарує:

Хлібенятко запашне,

Грушку, яблучко смачне.

І сміються радо діти –

Осінь теж чудова, Літо!

 

Цвітіння квітки вересу цей місяць сповіщав,

Його ще звали «маїком» і «сивнем» величать,

Зілля ще квітне в полечку – озимина зове:

Засіяти – і впоратись, під снігом хай живе!

І «бабським літом» вересень всі можуть величать:

Жінки роботи порають, всі треба завершать,

А місяць ще «покрійним» звався, він землю

Листям покривав, про осінь люд весь сповіщав!

 

Птахи у вирій просяться з середини його,

Ключ журавлиний зводився у небо високо.

Землі в хустинку матінки годилося набрать,

І перший ключ журавликів із нею зустрічать!

Закопували бистренько в городі  хустку ту –

Було врожаю ознака, на щедрість й доброту.

Вже не зустрінеш вужика – поснули плазуни,

А ті що зустрічалися, на знак вже до біди,

Наказували дітям всім: «До лісу не ходи!»

Павук на павутиннячку вже починав літать,

Про святки всі осіннії новину сповіщать!

 

Жовтень – місяць сватів, на весілля він багатий.

«Весільником» в народі називали,

Сватів до звіту закликав він.

Ну а втім ще «грязень», «хмурень» звали,

«Листопадником», «зазимником» та й ще –

Не засумуєш з ним ніде!

 

Нам звіт готує місяць листопад,

Він жовтню син, зимі ж він рідний брат,

А ще казали «напівзимник», «падолист»

Хай розповідь про місяць цей

Тече із наших вуст.

 

Збережемо світло посвіту вогню,

Порадієм щиро ми новому дню.

Хай лучини світло кожен збереже,

Від малого вогника світло буде це!

Родиноньки Вкраїноньки те світло збережуть,

А діточки їх мудрії крізь роки пронесуть!!!
Оселя же хай кожная країною нам стане,

А братчині всі квіточки ніколи не зівʹянуть.

 

Далі нас збирає грудень,

Наречений ще і «студень»,

«Лютень», «хмурень», «мочавець», аще звався «андієць».

Та найкраще йменувався –

«Родини сонця» знаменувавши

 

Січень далі нас стрічає,

Всіх морозами вітає.

Як тільки не звали в народі той лютий:

І «сніжень», і «лютень», і «межень», і «крутень».

Гарні виходили в нього фестини,

С подарунками та гостинами.

Будемо знову всіх ми чекати

Й про пам'ять роду добре дбати,

Щоб народне все добро

І снігам не замело.

Хай голуби завжди воркують

Тепло Вкраїноньці віщують.

 

Так Веселочка Маленька,

Щаслива донечка у неньки.

Диволандію – країну облетіла без упину.

Мама каже, що зима,

Що додому вже пора.

Так мені чудово було,

Що про зиму я забула.

Мандрувала я багато,

Все довідалась про свята

Українського народу,

Я душі відкрила вроду.

Диволандію-країну

Я впізнала – Україна!

Буду швидко я зростати,

Хай навчає мене мати,

Стану я містком-дугою

Над Вкраїною-красою,

Щоб Веселки кольори

Заблищали на світи.

Щоб до нас стікались люди,

Звідусюдів, звідусюди,

Бо Диволандія-Вкраїна

Безмежно сяюча країна,

Глибока в ній зорить душа,

І мови нива запашна

Багаті врожаї дарує –

Хутчіш! Зі мною хто мандрує?

 

Виховний захід для старшокласників

Лист до богині Ейрени

(Поема-путівник)

(з використанням «фетрі-тейл» педагогіки)

 

Нам Бог віддав шматочок раю,

Частинку доброї  землі,

Щоб ми відчули шепіт гаю,

І як курличуть журавлі.

Як жебонить струмочок в лісі,

Шумлять столітнії дуби,

Як лине над ланами пісня,

Що всіх лікує від журби.

 

Як квіти нам дарують радість,

Милує око море трав,

І як ріка дарує здатність,

Поки тече, зробити безліч справ.

Богине Ейрено, давай разом з нами

Олімп залишай і полинь над ставками,

Де рибка срібляста вистрибує радо,

Де жаб’яче кумкання серцю відрада.

Ейрено, з Іриною в пару ставай,

Відкрий ти для себе чудовий цей край.

Ти ж миру богиня, а мир – над усе,

Тобі розповім, покажу я усе:

 

Які ж то буйні трави тут росли,

Що неможливо їхать навіть коням.

А козаки якими вправними були,

Сини їх справжніми нащадками гули.

Богине миру, я тебе одягну у калинову вишиванку на руці,

А вишиваночка яка ж то біла,

Неначе купана у свіжим молоці.

Бо ж кетяги калини, то ж крові невмирущості краплини.

На чоловічій ще дубове листя,

Незвичну силу, що то, кажуть, додає,

І квітка маку, що тебе прикрасить,

Що захистить від зла та збереже,

Не дасть у забуття пропасти родоводу

Та захистить красу дівочу й вроду.

 

З Великої Волині тоді ж почнімо лет,

Із стародавнього Веленя-міста,

Пролетимо над шляхом Коліївщини повстання,

Що стало із минулого в сьогоднішнє посланням.

Всі знанні вчені з Греції та Риму

В Острозький академії спудеїв вчили,

Від сну уми найкращії будили,

Їх естафету Польща й Україна підхопила,

У світ багато вчених проводила.

Нас Божа Матір ще у Рівному зустріне,

Готова захистити кожну донечку та сина.

Вона ж, як матінка, так любить Україну.

До «ланцюга засад моральних»

Прикуті будуть всі гріхи,

Що зараз творимо у цьому раї,

Славетних гайдамак святому краї.

Давай зусилля наші об’єднаєм ,

(І ось ми втрьох над Україною злітаєм).

Нас проводжати будуть матері

У вишиванках із червоним

І керамічна писанка, що зветься «Берегиня».

Всі Берегині із Волині, неначе птахи, супроводять нас.

Летімо швидше, бо Карпатам настав вже час зустріти нас.

 

Нас радо зустрічає Покуття-край й Галичина,

Гуцульщина співуча й Буковина, луною гучно.

Летім над центром ми Європи,

Поблизу міста Рахова летім,

Долиною нарцисів пролітаєм,

Їх тисячі голівок нас вітають,

Богині б райдуги Іріді помандрувати би царством квітів,

Що Україною квітує і око радістю чарує,

То ж хай барвистеньким місточком іде до нас –

І полетім рядочком.

«Шевченків гай» нас стріне радо

І церква з дерева  - в душі відрада,

Ми біля ватри обіграємо серця,

І знову в лет, і знову в майбуття.

Гуцульськії майстриноньки  завзяті

У вишиванку семиколірну вдягнутись раді.

Карпати – це барвистий дуже край,

Ірідо, з нам в лет ти відправляйсь.

 

З Поділля з розпростертими руками

Нас кличе крізь віки Ісус,

У місті Скалат нас чекає,

Його нас сила об’єднає.

Пролетимо й над рідним краєм,

Село Мігія нас вітає.

Це джерело мого натхнення

І батьківщина одкровення.

Тернопільщина нас вітає,

Де на межі всіх півень-вартовий чекає,

Його обпалюють вітри, а він все знає –

Вперед зори.

Над Гонтівкою і Кармалюковим лежить наш шлях у простір дому,

Нас Вінниччина проводжає, у філігрань всіх наряджає.

Подільські вишивальниці готові з нами в лет,

Щоб жовтим, сріблом, золотом прикрасити портрет.

Ми Україну вишиваєм, до миру й праці закликаєм.

Ти ще Ніке зови в політ,
Богиню перемоги в млі.

Ви, три богині, і я з вами

Поліссям линем уже славним.

 

Чернігів, нас соборами вітає,

Ми над курганами славетними злітаєм,

Тут, кажуть, спочиває багатир,

А в мріях багатирських завжди мир,

Що він мечем відважно захищає .

Тож летимо вперед, а він хай спочиває.

Житомир, ми до тебе летимо,

Бо «жити в мирі» відчайдушно мріємо.

Вузенькі смужечки червоно-білі

Майстринь всі сокровенні мрії втілять.

Полісся Україну вишиває,

А нас уже у Центрі вже чекають.

 

Київ, Полтава, Суботів, Черкаси

Спогади рідного дома прикрасять.

Тут золотом історію гаптують

І пам'ять про славетних всі шанують.

Хмельницький, Котляревський і Тарас,

Що там ягнят чужих отари пас.

І Котляревському, й Карпенку шана,

Цей край прославили в усьому світі знані.

Тож линем далі – Слобожанщина чекає.

 

Ми Україну далі вишиваєм,

Ейрено, глянь,  нас Харків ось вітає,

Він «таємницю молодості» знає,

Тож жили б довго українці молоді,

У радості ж бо жили, не в біді.

Мальовниче місто Суми

Теж про мир плекає думи.

Родина Алчевських цей край прославляла

І щедро таланти Вкраїні віддала.

Червоним тут підкови вишивали,

Гостинно всіх у краї тут чекали.

Ну а тепер у ріднії краї, богині-гості любії мої.

 

Нас радо Південь сонцем зустрічає,

Херсон, Одеса, Миколаїв привітає.

Ейрено, шлях на світло маяка,

Що кожного так трепетно чека,

Щоб крізь імлу у край свій рідний повертались,

Щоб подорожні всі цим світлом зігрівались.

Асканія-Нова, і острів казковий,

І Хортиця славна, що Байда заклав.

Пишаюсь цим краєм, В нім всіх вітаю,

І сонечка вистачить всім, і тепла.

«Болгарьским хрестиком» тут шиті вишиванки,

Житло просторе було тут, як добре слово,

Незамкнене, відкрите повсякчас,

От стало б це не казкою для нас.

Щоб не мури, а двері – наче крила

Цей диво-птах, Вкраїнонька, відкрила

Не для війни, а для життя, як у раю,

Ейрено, як же втілити цю мрієньку мою?!

Ірідо веселкова, ти не скупись на кольори,

Найкращі фарби ти для мрії відбери.

Ніке, додай снаги до перемоги в раю

Я вас від серця чистого благаю!

 

Ми вишиванки всі одягнемо, хоч різні.

Ми заспіваємо одну красиву пісню

Про Ураїноньку – перлиноньку рідненьку,

Для різних діточок єдину любу неньку.

 

Листа Ейрені я писала на світанні,

Рядочки гаптувала у благанні

Ірина для Ейрени й діточок,

Майбутнього Вкраїни квіточок.

Летіли-вишивали ми Вкраїну

З Ніке, Ірідою й Ейреною у клині,

Як тії журавлі над рідним краєм,

Співаючи курликанням – благанням…

 

Післяслів’я.

З курликанням весняних журавлі

Складу я лист у відповідь з віків,

Обов’язково я послання розшифрую,

Бо, як і ти, у мир у раї ві – ру - ю!!!

 

 

Радіоспектакль – вітання абеткознавця «Над садом райдуга цвіла, в садочку азбука росла».

 

Над садом райдуга цвіте,

В садочку азбука росте.

Абетка незвичайна ця

Квітками майорить уся.

Ось айстра – «зірочка» з латини,

Осінньої окраса днини,

А он барвінок – переможець,

Красу землі він зелом множить.

Волошка – символ простоти

В садочку синню проросте.

Гвоздика – клич до боротьби,

Ще й рятувала від чуми.

Ось аґрус, листячком тріпоче,

Квітками радувати хоче.

Дзвіночок дзенькнув молоточком,

До співу він завжди охочий.

Ось едельвейси – щастя квітки,

Завжди всміхайтесь, любі дітки.

Із гір Карпатських у наш сад

Вже білі зірочки летять.

Вдихнувши запах євшан – зілля,

Згадаєш зразу:тож відкіль я?

Дитинство згадуєш відразу,

Гіркий полин – степів окраса,

Жоржина мружить жовте очко.

А звіробій, як справжній лікар,

Дитину зробить світлу ликом.

На букву «и» хоч слів немає,

Підсніжник – цвіт нас привітає,

Сміливець перший весняний,

З зимою він вступає в бій.

А ось і іриси цвітуть,

Їх греки «райдугою» звуть,

А в Україні -  півник це,

Барвисте й милеє слівце.

Татарське зілля ось – аїр,

Як спогад про запеклий бій,

Коли з любові до сестри

Брат рідний став проти Орди.

Ось мати-й-мачуха росте,

Від кашлю добре зілля те.

Її барометром зовуть,

Бо дуже квітки дощик ждуть.

Ось королиця, що ромашечкою зветься,

Нив’яник і невісточка – в народі так ведеться.

А там на озері в садочку

Латаття плаває віночком,

Чарівні лілії в воді

Жовтаві й білі лебеді.

Як без вишні не садок

Так без маку – не вінок.

Це прислів’я пам’ятаєм,

В садочку нашому вітаєм.

А скромна квітка незабудка

Нагадує, що вірним треба бути.

До нас чарівна завітала орхідея,

Дарує втіху всім,

Природи досконалая ідея.

Ось перелісочка квітує фіалково,

Садочка нашого барвистая обнова.

Жіночого віночечка окраса

Ромашечка квітує, мов прикраса.

Із цвітом яблуні та вишні

Вплітали їх в «вінок кохання» пишний.

А сон-трава майбутнє нам відкриє,

Його дізнатись уві сні тож кожен мріє.

Он ген троянда розтулила пелюстки,

Духмяні пахощі розлила навкруги.

В траві сховалася кульбаба,

Що букву у віддати з цвітом рада.

Хай парашутики летять,

Над садом снігом миготять.

Фіалочка триколірна, такі собі братки,

Цвіте з весни до літечка.

Усім нам до снаги.

Японці звуть цю квітку «сонце»,

Ми ж хризантемою зовем,

Цвіт восени її цвіте,

Школярик в школу з нею радо йде.

Петрів батіг, цикорієм що зветься,

До нас він синім цвітом озоветься.

Чорнобривчики жовтенькі

Нас вітають всіх раденько.

Їх матуся висіває, про садочок добре дбає.

А ось і крокуси ростуть,

Шафраном їх в народі звуть. 

Барвник й приправа у садку,

У запашнім його вінку.

Ось виріс дивний медонос,

Пішов він дуже швидко в зрост.

Вічнозелений плющ зацвів,

Зірковий цвіт у світ пустив.

А он уважненько дивись,

Ось льон блакитно розповивсь.

Він вишиваночкою стане,

І слава наша не зів’яне.

Терночок у садочку зріс,

Колюча слива, бережись.

Але ми вдячні квіточкам

За радість, що дарують нам.

Там де півонія зросла

Казали, що немає зла.

Ця пишна квіточка весни

Духмяні нам дарує сни.

В садочку азбука росла,

Над садом райдуга цвіла.

Садочок, дітки, доглядайте,

Й абеточку хутчіш вивчайте!

33 літери у садочку,

33 квіточки у віночку.

Хоч всі вони і зовсім різні,

Та у садочку їм не тісно.

Живіть і ви у мирі, діти,

Майбутнього країни квіти!

ІІІ. Авторські літературні казки переможців міжнародних та міських конкурсів.

 

Казка

Ліки для Лесі

Не за горами високими, не за ріками широкими, а сталося це у звичайнісінькому сучасному місті, та ще й так неочікувано, що, здається, ніби уві сні.

Заснула я над книжкою, це так, але ж…Тепер мені здається, що й не сном зовсім все це було. А втім, вирішувати вам.

Мене звуть Настуня, звичайнісінька собі учениця п’ятого класу, а от пригоди зі мною трапляються ну зовсім незвичайні. А все через нашу вчительку української мови та літератури Ірину Іванівну. Ну от і цього разу вона так чудово розповідала про дівчинку Лесю, майбутню славетну нашу Лесю Українку та все із книжки «Життя знаменитих дітей» зачитували такі цікаві факти з її дитинства, що я після школи зайшла до бібліотеки та й собі взяла цю книжку почитати. Засиділися за читанням допізна. Мабуть, я заснула читаючи. А може й справді ще трапляються дива на світі?! Ну от послухайте та поміркуйте.

Прокинулася я від того, що почула, як зітхає поруч зі мною Хтось, та так щиро, від глибин душі йшло оте зітхання:

- Який жаль, що на таке чудове свято, Водохреща, захворіла маленька Леся. Ну який жаль!

- Ти хто, той хто зітхає, - запитала я.

Із-за книжки з’явилася незвичайна істота, але так схожа на щось знайоме: червоний ковпачок, потім очі темні, розумні-розумні такі, а далі вишиваночку гарнесеньку стало видно. Коли я придивилася, то аж сплеснула у долоні: 

- Та ти ж ельфик, ну справжнісінький ельфик, тільки у вишиваночці. Справді, ти дуже схожий на ельфиків з казочки Лесі Українки «Лілея». Я ж тебе ще малювала, от дива!

- Я український  гномик Чеберяйчик. А тебе як звати-величати?

- Настуня я, - відповідаю.

- Ну от і познайомились, - повеселішав Чеберяйчик.

- То ти той гномик український, що всім дітлахам допомагає?

- Звісно, - відповів Чеберяйчик, продовжуючи читати.

- Чеберяйчику, любий, допоможи й мені. Вірніше не мені, а Лесі маленькій вилікуватись.

- Дівчинко, то ти, мабуть, фантастичних фільмів надивилася. Це тільки там трах-бабах – і в минулому чи майбутньому опиняються.

- Найчарівніший гноме, ну зарадь хоча б чимось. Леся б змогла тоді й малювати, й на піаніно грати, й все-все, що завгодно.

- Бачу, Настуне, що дівчинка ти добра, та й в щоденнику у тебе оцінки хороші. Ти не думай, що я підглядав. Я просто все про всіх дітей знаю. Є один спосіб, та чи можна тобі довіряти?!

 - Можна, Чеберяйчику, можна, я все зроблю, щоб зарадити Лесиній біді. Випробуй мене, ось побачиш, яка я спритна.

- Ну, тоді слухай. Є така Країна Спогадів. Там живуть спогади про добрих людей та їх вчинки. А дівчинка Леся була ж саме такою: доброю, вихованою, працелюбною. У чотири роки уже навчилася читати. У шість сорочечку татусеві сама вишила і вірші рано почала писати. Не про себе дбала, про інших, про край свій рідний, неньку Україну. Ну що ж, давай спробуємо. Тільки спочатку завітаємо ще до однієї людини із Країни Спогадів – Євпраксії.

- А хто така Євпраксія і як же ми потрапимо у ту Країну Спогадів?- нетерпляче запитала я.

Я стала бігати по кімнаті, збираючи все, що нам могло знадобиться: липу, калину, малину, смородину, мед, пігулки з матусиної аптечки, татусів м’якенький шарф, бабусині шкарпетки в’язані, братикові хутряні рукавички, ковдру мою теплесеньку.

- Настуню, люба, зачекай, - зупинив мене Чеберяйчик. – Ти ж мене не дослухала. Євпраксія - це ж онука київського князя Володимира Мономаха. Вона була дуже ніжною, допитливою дитиною. Євпраксію дуже вразила раптова смерть годувальниці. То ж вона стала вивчати назви і властивості рослин. Навчилася виготовляти порошки, напої, краплі, мазі. Люди є її нарекли іменем Добродія – та, що діє в ім’я добра. Добродія написала книжку про лікування травами, це книжка стала першою в Київській Русі медичною працею.

- От би нам дістати цю книжку, - сказала Настуня. В ній напевне є рецепт ліків для Лесі. Вона б тоді швидко одужала.

- Ну що ж, Настуне, доторкнися до моєї вишиваночки, летімо ж хутенько до Добродії у Країну Спогадів, а потім вже і до Лесі завітаємо, - відповів Чеберяйчик.

Євпраксія дуже зраділа Чеберяйчикові та Настуні, а особливо тому, що вони замислили. Лише на хвилинку вийшла з кімнати – і повернулася з тарілкою соковитих вишень. Настуня з Чеберяйчиком чекали на склянку з відваром лікувальних трав, а натомість отримали вишеньки, та ще й взимку. І тоді Євправксія розповіла їм, що вишеньки – не лише ласощі у варенні, компоті, узварі, киселі. У народній медицині для лікування різних недуг з цієї рослини використовується все-все. Сік сонячної ягоди та чай з вишневих гілочок полікує горло. Вишня чудово налаштовує наш організм проти всіх хвороб, а особливо допоможе зміцніти його після простуди. Якщо ласувати нею вволю, то наші щічки зачервоніюсь, мов та сонячна ягода. Добродія була переконана, що дівчинці із сонечком у душі, обов’язково допоможуть ці сонячні ягоди. Та, передаючи їх мені, вона якось так пильно подивилася мені у вічі – і посміхнулася. На хвильку мені здалося, що вона знає якусь Таємницю, але я вже думками линула до хворої дівчинки Лесі.

Настуня знову доторкнулася до вишиваночки Чеберяйчика – і от вже вони біля ліжка, у якому лежала дуже гарненька, але занадто бліда дівчинка.

- Ну от, Лесю, - сказав Чеберяйчик, - це Настуня з майбутнього. Вона хоче тебе вилікувати.

- Так, Лесю, - з жаром почала я говорити, - ти тільки поглянь, які вишеньки чарівні передала тобі Добродія. Ти зможеш і малювати, і грати на піаніно, і танцювати досхочу. І в тебе ніколи і нічого не буде боліти! Бери!

Леся хвилинку помовчала, потім міцно обійняла мене і сказала:

- Дякую тобі, Настуню, і тобі, Чеберяйчику, передасте і Добродії мої вітання. Гречно дякую вам за все. Але, Настуню, я та Леся с України, яка прикладом свого життя надихала не одне покоління українців. Мені подобається моє життя, повне випробувань і сподівань. А ти, мила моя подружко з майбутнього, сама чудово малюєш, граєш на піаніно, пишеш гарні віршики та казочки та ще й навчаєшся добре, а ще (мені Чеберяйчик про це розповідав) допомагаєш мамі, бо клопоту у неї багато – вас же у матусі аж п’ятеро. То послухай мене, там, у майбутньому, ти кожного дня роби так, щоб потім опинитися разом з нами у Країні Спогадів, а не канути у забуття. Леся ще раз міцно мене обійняла та так щиро посміхнулася:

- А за вишеньки дякую! Дуже смачні!

Я заплакала, а Чеберяйчик притис мене до своєї вишиваночки, щоб заспокоїти, бо й сам дуже розчулився, почувши ці мудрі Лесині слова.

Тож ми одразу опинилися знову у моїй кімнаті, і Чеберяйчик почав швидко прощатися, бо комусь ще з дітлахів, напевне, терміново знадобилася його допомога.

- То от які вони – носії добра – працелюбні, наполегливі, щирі, - подумала я. – Вони творили добро в кожну хвилиночку свого життя. Вони дбали не про себе, а про інших. То й стали вартими Країни Спогадів, у яку дорога пролягає через сьогодення. І я тепер добре знаю, що мені робити у майбутньому, щоб стати славетним минулим моєї чудової України – неньки, бо ж самі чудові ліки, я тепер твердо у цьому переконана, це наполеглива праця в ім’я Добра й обов’язково ще зовсім малесенька краплинка Дива.

Ось така вам от казка - не казочка, а мені добрих спогадів в’язочка.

Стеценко Анастасія, переможець Міжнародного літературного конкурсу «Море талантів»

 

Мир та лад – великий клад ( або «Незвичайне Стрітення»)

Казка

Одного лютневого ранку біля вікна сиділа дівчинка Настуня. Ох і лютувала ж  у цей день Марена-зима!..І снігом сіяла, і вітрами холодними дмухала, і морозом обличчя обпікала. Пташки поховалися, навіть кішечок та песиків, які завжди бігали у дворі, і тих немає. Засмутилася Настуня: з подружками ж так хотілося погуляти. Аж раптом вона очам своїм не повірила. Іде хтось вулицею і на сопілочці грає. Придивилася уважніше – та тож Велес, про якого нещодавно вчителька у школі розповідала. Ось на кого Марена розізлилася, на Велеса – охоронця худоби, що людей звеселяє, зимі натякає про наближення її кінця. Вирішила Настуня бога Велеса у дім запросити, пригостити смачним печивом, чаєм з варенням. Не відмовився Велес, подякував Настуні за запрошення, а потім вирішив подарунок зробити гостинній дівчинці.

Взяв сопілочку свою чарівну і, як тільки заграв на ній, одразу з’явилися воїни бога Велеса, які зійшли з небес й оселилися серед людей та стали його помічниками: з лісу прийшли лісовики, з води – водяники, з болота – анциболотники, а з дому Настуні з’явився домовик. Ох і здивувалася вона його появі. Треба ж: жила поруч з домовиком і навіть не помічала його, не дарма ж їх ще хованцями називали. Наказав Велес Лісовикам весну у гості закликати, а водяникам та анциболотникам – Літо – Літечко краснеє. А домовичок одягнувся тепліше та до Марени – зими на уклін побіг.

Заметушилася Настуня та давай хутенько на стіл накривати: такі гості завітають невдовзі. А Велес їй допомагає, грає на сопілочці, звеселяє. Добре, що Настуня завжди мамі з бабусею допомагала і млинці смажити вже навчилася. І чай із зіллячком запашним заварювати, і яєчню - оковидяку смачненьку засмажити.

Аж ось вщухла хуртовина, заскрипіли двері – і на порозі з’явилися усміхнений домовичок та сама Марена-зима. Глянула очима такими холодними, синіми-синіми, сувора така. А як млинці на столі побачила, одразу посміхнулася і рукавички зняла та давай собі та домовичку млинці вареннячком намащувати та чаєм духмяним запивати. А чашках півники та мальви намальовані, такі гарні, наче веселка теж у гості до Настуні завітала.

А тут і анциболотники завітали, Літечко за ними з подаруночками прийшло: колосочки тугенькі принесли, яблучка смачненькі, медок запашний, і давай всіх пригощати та собі не забувати, а Велес знай собі на сопілочці виграє…

Глянула Настуня у віконечко й очам своїм не повірила: сніг на золоті краплини дощу перетворився, а на подвір’я сама Весна – чарівниця заходить, а за нею лісовички повний кошик пролісків несуть, пташки над нею в’ються – виспівують, кішечки та собачки до ніг туляться. Де тільки і взялися!

Ну от всі за столом сидять, млинцями пригощаються, Велес на сопілочці грає, Зима, Весна і Літо про щось своє гомонять, посміхаються, а домовички, лісовички, водяники та анциболотники Настунині малюнки роздивляються. От куди вони поділися. Це ж домовичок, виявляється, стільки часу їх на шафі ховав, а Настуня думала, що загубила іх у дворі, коли подружкам показувала. Ну справжнісінький хованець!

А на малюнках Настуниних всі ії гості, от Чудасія, вже були зображені, тільки Велеса в його помічниками не було: і Марена –зима, і Весна-красна, і золоте Літечко. Як же добре, що сьогодні всі до неї завітали, всі за однім столом зібралися, от би ще Осінь завітала, обов’язково її намалюю, коли гості підуть, бо домовились вже, що Зима ще трішки погосподарює, а потім Весні місцем поступиться, а потому Літечко не забариться, а до тієї пори Настуня вже й Осінь намалює та вже й її черга настане з подаруночками прийти.

Всі попили, поїли, Настуні гречно подякували, а Настуня – Велесові за дива –дивнії. Не встигла Настуня й огледітись, як знову стало тихо у хаті, а за вікном хтось на сопілочці тільки виграє. Велес, мабуть, гостей проводжає та серед холодного зимового дня серце людям звеселяє.

А Настуня мерщій за фарби взялася та давай Казочку пензликом малювати, що їй домовичок з-під шафи викотив. Бач де ховав кумедний хованець!

Правду у народі кажуть: коли всюди сама згода, здається кращою й погода. А ще Настуня добре зрозуміла, що мир та лад – то великий клад. От би це ще дорослі зрозуміли!..

Стеценко Анастасія, переможець Міжнародного літературного конкурсу «Море талантів»

Планета загубійок

Я прокинувся, як завжди пізно із до болю мені знайомим відчуттям: вже кудись запізнився, вже щось забув чи загубив напередодні. Все було як завжди, але все ж таки щось Не Так.
У моїй кімнаті чомусь разом зі мною прокинулись багато незнайомих мені хлопчиків та дівчаток. У них був такий же вираз обличчя, як і у мене: нудьгуюче - здивований. Певно, вони як і я вже кудись запізнились, уже щось забули чи загубили напередодні. А за вікном нас весело зустрічали Два Сонця. Так, не дивуйтесь, саме два. Одне виглядало із-за іншого із великою зацікавленістю.
У наступну мить двері тепер безмежної кімнати відчинилися і на порозі з’явився справжнісінький Робот. З веселою фразою, яка здавалось доносились із глибокої криниці, яку він носив у собі, він звернувся до нас:
- Вас вітає Планета Загубійок. Добрий ранок, нові мешканці нашої планети! На вас чекає захоплююча екскурсія нашим Знайдилендом, який вважається справжньою гордістю нашої планети.
Я просто занімів від подиву. Ймовірно, подібне відчували і мої нові друзі, бо ніхто просто не міг зрушити зі свого місця. Автобус, схожий на велетенську бабку, уже чекав нас за порогом моєї кімнати. Ну дійсно, прямо бабка з колесами. Я навіть назву йому придумав – Бабколіт. Наш бабко літ піднявся над містом двох сонць та зовсім без крил, але так хутенько поніс нас до Знайдиленду.
По дорозі ми всі перезнайомились і виявилося, що нас зібрала тут одна біда – ми Загубійки. Хтось із нас завжди губив зошити, хтось олівці, хтось звичайна ж річ рукавички, а хлопчик з рум’яними щічками виявляється загубив Совість, а дівчинка з кумедними косичками – Довіру. А високий худорлявий хлопчисько з ластовинням – навіть відчуття Гумору. Отакої! В середині себе я відчув якийсь неприємний холодок…
Та в ту ж мить наш бабколіт уже підлетів до Знайдиленда, і гори зошитів, книг, портфелів, олівців височіли посеред нього, а за ними просто неба  стояли самі справжнісінькі літаючі тарілки самих незвичайних конструкцій. Мабуть занесло їх із найвіддаленіших Галактик нашого неосяжного Всесвіту. А ще я помітив величезні екрани, які оточували увесь цей гармидер, а на них демонстрували різні фільми, тільки чомусь кадри так швидко змінювалися, що я і второпити не встиг, що то за кіно, але коли скрикнув мій сусід справа, та почав бурмотіти щось про свої сни, то я одразу ж зрозумів, що ми дивилися на екранах Загублені Сни. І гарному настрою одразу прийшов кінець.
Мене навіть не розвеселило, як робот, натиснувши щось там у себе на животі, миттєво перетворював книги на птахів, які ширяли навколо нас, тріпочучи крилами – сторінками, а зошити – на зграйки різнокольорових рибок, які високо вистрибували із води і заглядали в ілюмінатори нашого бабколіта. І навіть дротики – олівці не хотілося метати за якісь там призи із інопланетних кораблів.
Втрачені речі швидко знаходили своїх господарів серед моїх нових друзів, а от ті, що загубили щось цінніше, ніж речі, приголомшливо озиралися навкруги і намагалися заховатися серед натовпу, тільки щоб не дивитися у бік безликих манекенів, які стояли посеред Знайдиленду. Так, саме безликі манекени уособлювали все те найкраще, що на нашій чудовій матінці – Землі складає людину з великої «Л»: Здібність, Натхнення, Впевненість, Вихованість, Наполегливість, Старанність, Чесність, Добропорядність, Щирість, Чуйність, Відвертість.
Захотілось зібрати всі скарбнички на планеті і швиденько викупити цих манекенів з полону чи будь-що інше вдіяти прямо тут, прямо зараз, інакше кажучи, Діяти.
- Діяти, згода, діяти, - обізвався наш робот-провідник.
У нас зберігається загублена сторонка з якоїсь дуже мудрої книги знань вашої планети. Якщо знайдете відповіді на ці складні запитання з цієї книги, манекени ваші. Наймудріші провидці з дев’яти Галактик не змогли розгадати цієї таємниці. Тільки одна спроба, інакше ви всі потрапите до країни Втрачених Дітей, а звідти вороття уже немає назавжди.
- Ми готові, - майже водночас закричали всі, як один.
- Тож слухайте: що в сіті є ситніше, прудкіше, миліше над усе?
- Отакої, так це ж з української народної казки «Мудра дівчина». Тільки б ті відповіді пригадати (бо читаю я, зізнаюсь тільки вам, як завжди через сторінку). Як закляття залунали слова моєї нової подружки, які вона почала уже вимовляти про себе:
Книга – морська глибина,
Хто в ній пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить!

- Ох і мав рацію Іван Франко, наш пречудовий Каменяр. Я миттєво згадав усі відповіді. Чудово, що на цій планеті ми мали змогу читати думки один одного. Усі відповіді, як кола по воді, розійшлися по свідомості моїх друзів. Я говорив за Всіх, а Всі говорили за мене:
- «Ситніше над усе – земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.»
- Досить, досить, досить, - залунало у наших вухах. І в ту ж хвилину безликі манекени перетворилися на зграю лелек наших веснянокрилих та й полетіли у бік Землі нашої матінки.
- Ура! Перемога! Ніколи неможна губити Віру, Надію та Любов!
Любов до Істини, а істина дуже проста. Її ще Григорій Сковорода нам заповідав: «Не той дурний, хто не знає, а той, хто знати не хоче».

Тож не губімо ніколи Істин Звичайних, щоб таке і страшних снах не наснилося, і ні в яких книжках не залишилося. А тільки Вічне Франкове:
Книга – морська глибина,

Хто в ній пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить!

 

То ж хутенько прокидайтеся, хто ще спить!

 

Дремлюх Олександр, переможець міського бібліотечного конкурсу «Кожний спроможний випробувати себе».

 

 

IV. Акровіршування.

 

Конкурс «Книга в подарунок учителю»

Усім рідненьким Вчителям

І тій, що завжди окриля

(Учителю творчості Буториній Ірині Іванівні)

Маяк дитинства чарівного

 

Вітання кращого немає,

Чим радість посмішки в очах.

«И» теж маленька Вас вітає,

Так хоче Вам тепло віддать!

Е з нею в пару стать охоча,

Любов свою віддати хоче,

«Ь» знак теж уклін дає!

 

(«И» шляпу надягає, «Й» теж усіх вітає,
«Й» та «Е» - це буква «Є»,
Нехай же сонечко встає!)

 

Мірило Всесвіту добра,

А також розуму колодязь

Я вірю, що усмішка та

Краси буття прикрасить повість!

 

Дитинство піснею бринить ,

«И» знову й знову Вас вітає.

Так любо голос Ваш звучить,

«И» теж Ваш голос добре знає.

Нас він голубить, не шмагає,

Світанком ніжно обнімає

Та за собою все манить,

Ваш милий голос,

Ангел з Раю!

 

Пора слова такі казать,

Орли несуть іх понад раєм,

Рідненька вчителько моя,

Ти завжди будь, тебе благаю,

Учитель творчості добра!

 

Частенько день здавався Пеклом,

А ти усмішкою цвіла.

Раділа дню, раділа всім нам,

І розтавала смутку мла.

В нас відкривала Таємниці,

Нам дарувала всі Дива.

О, Добра Фея, Чарівниця,

Господь хай Див тобі дава,

О, Ангел з Раю, що співа!

Стеценко Давід, лауреат міського бібліотечного конкурсу «Кожний спроможний випробувати себе».

                           V. Створення «Цікавого підручника української мови» з використанням «фейрі-тейл» педагогіки.

 

 

Таємниця тематичних цидулок

(або «Цікавий підручник з української мови»)

Проза з елементами віршування

 

 

« Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь»

 («Повчання Володимира Мономаха дітям»)

Доброго дня, друзі! Це знову я, Сашко Резніченко. Ми подорослішали, наші уроки стали ще цікавішими, а я закохався… Та от біда, одразу  у двох – у вчительку української мови та в оту новеньку, що прийшла до нас у цьому навчальному році. Та ви ж ще нічого не знаєте? Ну так слухайте та порадьте, як бути.

Я побачив їх обох першого вересня, коли ми як горох висипали на шкільне подвір´я в очікуванні свята Першого дзвоника.

•  Це ваш новий класний керівник, - сказала і суворо подивилася на нас завуч Олена Петрівна. А ми ніби не чули, не бачили її, бо всі дивилися на неї, нову вчительку.

 

Висока, білява, струнка, із двома очима – соняхами, що були темними і великими, а вії і справді були схожі на пелюстки сонячної квітки.

 

• А от іще, - додала Олена Петрівна, - і у вас у класі новенька, не ображайте її – сирота! Та так пильно подивилася на нас, наче хотіла достукатися до зачинених воріт душі кожного, ні, здалося, ніби бахкала з усієї сили у кам’яний мур навколо наших душ. Та ще й палець вказівний підняла вгору! Із самісінької Фпанції! Її батько дипломатом у французькому посольстві працював. Тепер їх на нове місце переводять, а дівчинка з бабусею буде проживати.

 

Ого-го-го! Дива! До нас у Яблунівку і красуня, і інопланетянка. Це я її так одразу нарік: І-но-пла-не-тян-ка. Чому? Бо, мабуть, українською не володіє. Це мій козир, одразу зрозумів. Я ж бо побачив дві волошки, що здалися чистішими за саме чисте небо та глибшими за самий глибокий океан.

Отакий букет у мене склався у той день – соняхи з волошками, Віра та Надія а ще й Любов – любов до української мови. Судіть самі.

Новенька сіла у самісінькому кінці класу, а вчителька Віра Петрівна стояла прямісінько переді мною. Ну як тут не згадати вислів – «крутиться як муха в окропі». То це про мене. Букет тільки у двох вазах та двох різних місцях. Став я митикувати, як же їх зібрати докупи! І тут посміхнулося мені ясне сонечко – новенька, доречі, як же звучало її прізвище ну як пісня справді, Надія Первоцвіт, соромилася  розмовляти.  Ви чули про таке?! Як це мовчати цілісінький день?!! Вона не вміла  українською.

У мене аж сльози навернулися на очі коли Віра Петрівна пояснювала урок та мова її лилася як водичка у тому лісовому потічку, що тече у нас за селом. На її запитання Надійка відмовчувалася та червоніла аж до самісіньких кінчиків своїх вух.

Треба було щось міняти, бо пройшов місяць,  грізно насувався день «Х». Ну ви розумієте про що я «Те-ма-тич-на а-те-ста-ція!!!» Ось про що я!!!

Я й справді шибеник, а з української у мене вищий рівень Бо як же ж можна не знати її з такою Вірою Петрівною та це й з моїм секретом. Пам’ятаєте?? Та це вірші-правила. Ну от, знову до роботи. Заради Віри, Надії та Любові до української, мови.

Ну, може й вам допоможе це у навчанні. То рецепт зовсім простий: римуєте правила та вчіть разом з вашими Надіями, ви ж розумієте, про що я!!!

То уявіть собі що моя перша  цидулка, яку я відправив  своїй Надійці була не «Я тебе кохаю», а ось такою (саме вивчили тему «Словосполучення»):

 

 

Багато слів ми сполучаєм,

Словосполучення вивчаєм –

Це два чи більше

 Повнозначних слова

Ця річ тепер усім відома.

Лексичні  й синтаксичними

 Бувають

Про нашу мову добре дбають.

Одне поняття – це лексичні,

А кожне слово із цим значенням,

 То синтаксичні.

До перших приклад – «зарубай

 на носі»,

до других, - сонечко сміється.

Ну то поки й досить!

Прості й складні вони бувають

(я синтаксичні на увазі маю),

Сурядними й підрядними

 іще завжди їх величають

Слова в сурядних рівноправні,

В підрядних же такі от справи:

Від головного до залежного

 Постав питання,

Сумлінно далі виконай таке завдання.

Спитай у головного про частину мови,

Бо називатись так воно готове:

Іменникове, дієслівне чи ще інше,

А ще дивись, з прийменником

 Чи ні вже.

Тоді і запрацює оцей вірш!

               х

Мої волошки – без прийменника, іменникове

   х

Іду по соняхи – все навпаки

 Розповідать готове!

Складне з прийменником,

Ще й дієслівне і таке чудове!

 

Узгодження із керування, а

Ще із приляганням

Як вид підрядного зв’язку

 Ти не забудь, тримай в мізку.

Із прикладами-друзями завжди

Готові, в путь:

Читати швидко – прилягання,

                       А кришталева ваза – керування,

Для згоди нам узгодження потрібне:

Тобі дарую я «красиві квіти».

 

 

Ви б бачили її очі! Вдячні волошки – це справжнє диво. Додому ми йшли разом: вона розповідала історію свого життя російською, а я про себе –

українською. Та обоє ми були такі щасливі, а ще коли прощались, вона сказала: «Дякую тобі, Сашку, ґречно», то ніби крила виросли у мене за спиною. І ніхто, крім Тараса Шевченка, краще мого стану й виразити не зміг би.

 Неначе все на світі стало моє: лани, гаї, сади…

 Та що там казати. Хіба  що слова Пушкіна ще довго крутилися в моїй голові коли я не йшов, а підстрибував на кожному кроці йдучи додому:

Я помню чудное мгновенье,

Передо мной явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты.

Незабаром все змінилося: і соняшникові очі Віри Петрівни, й волошкові очі Надії завжди мене привітно зустрічали. Надійка розговорилася! Ми всі наввипередки  переказували їй книжки  українською, а вона  мружачись від щастя, записувала все менше  слів, які їй були незрозумілими, у свій записничок. Але наше таємниче цидулкове спілкування стало тепер  доброю традицією. Ви й не повірите, мабуть, що на тематичній атестації ми виглядали  найщасливішими учнями на планеті. А вчителька поглядала на нас, пестячими своїми соняховими віями-пелюстками і так тепло зітхала, ніби й справді поруч з нею на уроці сиділи Віра, Надія та Любов… до Життя, до Мови, до Батьківщини, до Добра, до Миру та Злагоди в усьому і всюди.

 От такий от букет у мене склався а ще купа шпаргалок до грізних те-ма-тич-них. Читайте, користуйтеся на здоровʹячко, бо у кожного з нас повинна бути Надія на краще і вона повинна входити щодня у відчинені ворота наших душ, де б ми не жили і як би ми не розмовляли. Прямо оповідання якесь получилося «Цидулка, квіти і Любов». Та щоб там не було, а ми з моєю Надією (між нами, дуже на це сподіваюсь) вирішили всі наші тематичні  цидулки подарувати вам. Хай і у вас буде так звана «захалявна книжечка», як у нашого Кобзаря колись була  з добром, і на добро. Ну а як тут краще скажеш, ніж він

Учитесь, читайте,

Чужому навчайтесь

Й свого не чурайтесь.

 

Цидулка друга

«Словосполучення й речення»

Я дуже люблю нашу мову,

А речення – його основа

Окреме слово або їх сполучення

Осмислене повинно бути

Та ще й влучним теж. Від слів і їх сполучень

Суттєво відрізняються,

Спрямоване на слухача

Ще й особисте ставлення

Мовця

Зв'язок із дійсністю воно теж має,

До думки нас закінченної

Разом всіх спонукає,

Розповідне, питальне, спонукальне

Про розділові знаки тільки дбай ти.

 

 

Та ще й окличними всі можуть  стати,

Якщо нам почуття і радості

Додати.

Про члени речення не забувай

Ти,

Про головні і другорядні

Завжди бай ти:

Підмет з присудком  -  основа

Граматична,

Вони ж бо рівноправні синтаксично.

Означення, додаток та обставина –

Це другорядні,

Родини синтаксису

Члени всі порядні.

От звідси ознаки наступні –

Поширене чи непоширене –

Доступні,

Додавши ознаку неповноти

У реченні: то підмета нема,

То присудка у реченні.

Отож, як тільки граматична основа не одна, - то

Вже історія – складна!!!

 

 

Цидулка  третя

«Речення, Просте речення.

Просте ускладнене речення»

 

Завжди ускладнення бувають:

Хворієм ми чи так  відпочиваєм.

Нам треба ліки чи розрада,

Тож не завадить і порада.

Шляхи ускладання такі –

Бувають й рідні на заваді,

То правила такі повинні знати:

Між однорідними ж бо членами ти речення

Багато ком не наставляй безпечно ти,

Бо є й неоднорідні – ці члени своєрідні,

Одним їх словом не з´єднаєш,

Ото таку мороку маєш.

Я про означення тут річ веду,

Тобі я зараз приклад наведу:

Бадьорий, збуджений – це настрій,

Розкішна тонка гілка – то кому ставить непотрібно.

А після слів, що узагальнюючими звуться,

Двокрапку ставить не забудьте,

Тоді помилки розбіжуться:

Все, всі, ніхто, ніщо, окрізь, всюди, ніде, завжди, ніколи, і такі –

Тобі ці приклади послужать залюбки.

Про внесення ти також не забудь,

 

 

Із ними обережним завжди будь.

Ще треба пам’ятати про звертання та вставні слова,

Із ними наша мова ожива.

А ще про речення вставні не забувай

І вставленим конструкціям увагу приділяй.

Ще речення-слова і вигуки-дива:

З обох боків по комі, тире або дужки –

І вчителька «дванадцять» поставить залюбки!

А додаткове повідомлення

Чи то суттєве ще доповнення

До речення готуєш –

То з відокремленими членами серйозно вже працюєш.

Тож головне ти памʹятай,

Що підмет з присудком ніколи не займай,

Бо відокремленими точно не бувають,

А тільки час на роздум забирають.

Означення, обставина, додаток та прикладка –

Ось є кого справжнє свято!

Предмету іншу назву та прикладка дає,

І приклад з нею речення у мене гарний є,

Максима Рильського слова

Майбутнє наше відкрива,

То ними розповідь кінчаю

Та добре вчитися бажаю:

«Перед тобою світ –

Великий том розкритий»

(читай уважно та живи відкрито!)

 

 Казкотворення Вам, любі мої колеги! Ваші вихованці завжди сподіваються на справжні Дива на уроках і готові до опанування «мистецтва маленьких кроків». І тоді розквітне у Вашому Саду творчості і абетка, і райдуга відмінків зійде над ним. А вдячні Ваші вихованці у вишитих сорочечках візерунками синтаксичними та дівчаточка у віночках орфографічних гордо понесуть у кошиках на Великодні свята знання і про сполучники сурядності та підрядності, і про невмирущу скарбницю духовності народу нашого ураїнського. І ніякому Страшному буревію не знищити плодів Саду Творчості Вашого та окрилених власною творчістю Ваших вихованців. Творчої наснаги Вам, шановні доброчинці:

    

Світ - не казка, та казка у світі шлях торує крізь роки й віки.

Світ – не казка, та душі відкриті радо так їй несуть малюки.

В них ця казка сумлінно насінинки Добра проростить,

Їм ця казка від серця Знань Країну охоче готова відкрить.

Хай водичку живую п′ють достоту з криниці Добра,

Хай в віночок надії повплітають цілющі слова:

Мати, матінка, неня, Україна, майбутнє, Дива,

Хай думки їхні світлі й надії, як сорочечку, вдягнуть слова.

Вишиваночку слів українських,

Оберіг, що летить крізь віки,

А натхненно все це вишивала Казка вам,

Бережіть, дітлахи!