"Читаємо вголос залюбки" (до Всесвітнього дня читання вголос)

Щорічно у першу середу лютого світ відзначає цікаве й доволі молоде свято – Всесвітній день читання вголос. Цю подію започаткував міжнародний освітній проєкт «Lit. World» у 2010 році.-

Ця подія має за мету заохочення людства, а найбільше – молодого покоління, до читання книг. Крім того, свято надихає до спілкування та обговорення прочитаного з родиною та друзями.

Прислів’я. Книга – міст у світ знань. Хороша книга – яскравіша сонця. Хороша книга – яскравіше зірки сяє. Золото добувають із землі, а знання – з книги. Прочитав добру книгу – зустрівся з другом. У книжці шукай не букви, а думки. В домі без книги, як без вікон, темно. Знання – сонце, книга – вікно.

Відгадай! Відкрити свої таємниці Будь-кому готова. При цьому не скаже, Друзі, вам ні слова! ………………………….. Паперовий кораблик щодня Перевозить у трюмах знання, Після плавання цей корабель Повертається в рідний портфель. Не сорочка, а зшита,Не кущ, а з листочками,Не людина, а говорить.……………………………….. Дуже я потрібна всім:І великим, і малим. Всіх я розуму учу,А сама завжди мовчу.

Для чого півневі гребінець У нашого півня червоний гребінець. Уночі, як тільки кури посідають на сідало, він бере свій гребінець і розчісує свого барвистого хвоста. Через те і хвіст у нього такий пишний. Розчесавши хвоста, півень кладе гребінець на голову. А вдень ходить, розпустивши хвоста. В. Сухомлинський

Їжачок і світлячок Ішов лісом їжачок. Ніс яблуко на своїх голках. Раптом бачить – щось світится. А то такий пеньок. Дай, думає їжачок, візьму шматочок пенька, буду ввечері світити. Бо дітки маленькі в темряві бояться. Узяв він світлячка, приніс додому. Світліше стало в гнізді у їжака. Дітки-їжаченята зраділи:- Ой, як світло тепер у нас. Будемо малюнки розглядати. В. Сухомлинський

Зайчик і горобина. Засипало снігом землю. Нема чого їсти Зайчикові. Побачив Зайчикчервоні ягоди горобини. Бігає навколо дерева, а ягоди – високо. Просить Зайчик: «Дай мені, Горобинко, одне гроно ягідок». А Горобина й каже: «Попроси Вітра, він і відірве». Попросив Зайчик Вітра. Прилетів Вітер, гойдає, трусить Горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. Їсть Зайчик ягоди, дякує Вітрові та горобині. В. Сухомлинський

Два метелики. Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить:— Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку. А червоний метелик і собі хвалиться:— Ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце. Зайшло сонце, настала ніч. Обидва метелики посіріли. В. Сухомлинський

Покинуте кошеня Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі. Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить. Поверталась із школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.. В. Сухомлинський

Зайчик і Місяць. Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітерець з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:— Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати. Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:— Іди полем, полем, я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу соломи. Попрямував Зайчик до стогу соломи, зарився в стіг, виглядає, усміхається до Місяця:— Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі. В. Сухомлинський

Дуб під вікном. Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату і посадив дуба під вікном. Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня лісникова внучка.— Зрубай дуба, дідусю, —просить онучка, — темно в кімнаті.— Завтра вранці почнемо…— відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:— Будемо хату переносити в інше місце.І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев’ять онуків і красуня-внучка. В. Сухомлинський