Департамент освіти і науки виконкому криворізької міської ради

 

Комунальний позашкільний навчальний заклад

 «Центр дитячої та юнацької творчості «Дивосвіт»

Криворізької міської ради

 

 

 

Цикли тематичних занять

 

(«Україна - єдина країна», мистецький лекторій «Митці України», «уроки мужності»)

 

 

 

                                  Совенко  Лариса  Володимирівна –

заступник директора

 

 

 

 

                                            Кривий Ріг -2019

                                                    Зміст

1.Вступ …………………………………………………………….  3 - 4

2.Цикл тематичних занять «Уроки мужності»

(культорганізатор Цимбаліст К.Ю.

• «Герої живуть поруч» (заняття 1)………………….  5 - 7
•  «Я –патріот України»(заняття 2)………………….  8 - 13
• «Афганістан  -  біль моєї душі» (заняття 3)………… 14 - 18
• Конкурс міні-проектів 

«Захисник Вітчизни у моїй родині»………………………. 19 - 27

3.Цикл тематичних  занять «Україна –єдина країна»

(методист,керівник –гуртка-методист  Сидорова І.А.)

• «Шлях до Незалежності» (заняття1)…………….   28 - 29
• «Допитливі малята хочуть все про

Україну знати» (заняття 2)………………………………..   30 - 31

• «Національний одяг» (заняття 3)………………      32 - 35

 

4.Цикл тематичних занять «Мистецький лекторій

 «Митці України»(завідуючий відділом,

керівник –гуртка-методист,

керівник ЗХК «Папірус» Безницький В.М.)

• Мистецький лекторій

              «Вільгельм Котарбінський»…………………………..      36-38

• Мистецький лекторій

             «Олекса Бахматюк – майстер художньої кераміки»…     39-40

• Мистецький лекторій

            «Фантастичний світ Марії Приймаченко»……………     41 -45

5. Висновки………………………………………………………   46

6. Література……………………………………………………..   46

 

 

 

 

       Вступ

 

 

                                                            Совенко Лариса Володимирівна –

заступник директора

з навчально-методичної роботи

КПНЗ «ЦДЮТ «Дивосвіт»КМР

Працюючи над реалізацією Концепції національно-патріотичного виховання, педагоги  Центру дитячої та юнацької  творчості «Дивосвіт» спрямовують виховну роботу на виховання свідомого громадянина, гуманіста та патріота України. Добір і поєднання різноманітних методів і форм громадянсько – патріотичного виховання, насичення їх патріотичними емоціями і переживаннями, використання прикладів мужності й звитяги захисників України минулого і сучасного, формують переконливе почуття патріотизму й громадської свідомості учасників освітнього процесу.  Саме системний підхід передбачає цілісність у практичній діяльності через різні складові організації навчально-виховного процесу.

  З 2016 року штатні педагогічні працівники (методисти, заввідділами,культорганізатор)  підготували цикли виховних тематичних занять: «Україна – єдина країна», «Простір безпеки», «Уроки мужності», мистецький лекторій «Митці України». Тематичні заняття проводяться згідно річного плану роботи.  До участі в цих заходах залучилися всі гуртківці закладу. Метою  заходів є посилення національно – патріотичного  характеру навчання та виховання, виховання національної культурологічної свідомості,розширення і збагачення світогляду дитини,її життєвого досвіду та комунікативних навичок.Циклічний характер  цих занять дає змогу охопити ними весь загал гуртківців закладу та адаптувати тематику циклів до різних вікових категорій.

Так, в циклі «Україна –єдина країна»(методист Сидорова І.А.), крім загальновідомих і поширених знань з історії держави,діти знайомляться цікавими, маловідомими історичними фактами. До того ж і форми подачі цих  відомостей досить різноманіті.

В циклі мистецького лекторію «Митці України» (зав.відділом Безницький В.М.) гуртківці мають змогу познайомитись з творчістю видатних українськиїх митців минулого та сьогодення,творчість яких мало відома,а інколи і несправедливо забута сьогодні.Яскраві іллюстрації та коментарі знавця допомагають гуртківцям відчути себе відвідувачами художньої галереї.

Цікавим   і корисним є   цикл занять «Простір безепки»(зав.відділом Гнатюк А.М.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цикл  занять «Уроки  мужності»

 

        Цимбаліст Катерина Юріївна –

культорганізатор ЦДЮТ «Дивосвіт»

 

      Центр дитячої та юнацької творчості  «Дивосвіт»  не залишився осторонь тих непростих подій, що відбуваються у нашій державі. Гуртківці є учасниками акцій  «Лист пораненому», «Малюнок  воїну АТО».  На благодійному осінньому ярмарку збирали кошти для наших земляків-героїв, гуртківці відвідували бійців у відділенні для учасників АТО 5-ї  міської лікарні.

      Творчі колективи постійно приймають участь у новорічних заходах для дітей учасників АТО та дітей – переселенців у  координаційному центрі допомоги , співпрацюють з громадською організацією  «НАБАТ  КРИВБАС». В канікулярний час гуртківці з задоволенням  відвідують  музей героїв АТО.

Учасники бойових дій  сьогодення, волонтери, учасники афганської війни,ветерани другої світової війни   - почесні гості нашого закладу.

«Герої живуть поруч» (заняття 1)

(для гуртківців середнього шкільного віку)

 

Мета: виховувати глибокі патріотичні почуття, причетність і відповідальність за все, що  відбувається в країні, вдячність тим, хто віддав за неї життя; формувати активну громадянську позицію гуртківців щодо єдиної, цілісної держави та захисту її кордонів, повагу, віру в краще майбутнє України.

Наочне оформлення: національна  символіка: Державний  Прапор, вишиті рушники.
Музичне оформлення: пісня «Україна» музика і слова Т. Петриненка; відеокліпи «Любіть Україну!Вона єдина», «Я волонтер», «Україна»
Технічні засоби: мультимедійна установка.
Форма проведення:урок  мужності.
Хід заходу:
( Звучить пісня   Т. Петриненко « Україна»).
Демонстрація відеокліпу «Україна».
Ведуча: Сьогодні наш захід присвячений воїнам, які захищають незалежність нашої держави на Сході ,волонтерам,які допомагають їм в цьому,небайдужим людям,які творять історію нашої країни.
З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України неспокій,йде неоголошена війна. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти агресора.  Сили ООС намагаються протистояти терористам. Не шкодуючи власного життя, воїни захищають неньку Україну. Це  бійці,лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, які  внесли великий вклад  у наші перемоги.
(Перегляд відеофільму. «Я волонтер» з  участю криворізької волонтерки Надіі Градченко (39 жіноча сотня)

Ведуча: А зараз я хочу надати слово  тендітній жінці,мамі,волонтеці,героїні сьогодення – Олені Корж.

 (Виступ волонтерки Олени КОРЖ)

Ведуча:Багато синів, наших земляків, пішли виконувати свій обов’язок  перед  Батьківщиною.  Вони з гідністю несли і несуть бойову службу в лавах Збройних Сил України.
(Виховнка гуртка «Папірус» Дарина Дмітрієва читає вірш «Повертайтесь живими»).
Повертайтеся живими!
Молитися я не втомлюся
За Україну і за Вас.
Вам до землі я поклонюся,
солдати, Ви - це все для нас.
Спасибі, що ходжу до школи,
а не шукаю укриття.
Спасибі вам за спокій вдома,
просто спасибі за життя.
Для нас немає тут загрози:
тут тиша, мир, а там - війна...
І біль, і страх, і сум, і сльози,
смерть, жах, скалічене життя.
Лиш три години розділяють
Вас від домівки і родин,
що щиро люблять і чекають
своїх синів, батьків, дідів.
Я б і сама пішла служити,
шкода, що не беруть дівчат,
тож залишається молитись
За Ваші, воїни, життя.(Перегляд відеокліпу «Повертайтесь живими»)

 

                                                

 

 

 

 

«Я  - патріот України » (заняття 2)

(для гуртківців середнього та старшого шкільного віку)

Мета :ознайомити учнів з історією України, розширити і поглибити поняття патріотизму;

розвивати в дітей  прагнення бути свідомим громадянином, патріотомУкраїни;

дати поштовх до самовдосконалення людини, здатної гідно існувати і самореалізуватися за складних реалій XXI століття;

виховувати любов до рідної землі, повагу до державних символів, прагнення своїми вчинками та працею примножувати здобутки українського народу.

Обладнання:мультимедійний проектор, презентація, відеоматеріали.

 ( Захід супроводжується показом презентації, переглядом відео )

Хід заходу

Ведучий:

І сотворив Бог небо голубе,

Родючі землі, і зелені трави,

Дніпрові води й жито золоте,

І райських птиць, що звуться солов’ями,

Людей чудових тут він поселив,

і дав їм мову, що в душі співає,

І вільний дух в серцяїм поселив,

і рай назвав цей

Українським краєм!

Ведучий: Немає в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій виросла, неба, під яким змужніла. Не тільки людина – навіть птахи й звірі тужать за рідним краєм.

          Одному східному володареві подарували пташку, яка дуже гарно співала. Їй зробили чудову клітку, призначили  наглядача, який годував, поїв і прибирав.

Кожного ранку грізний володар приходив до пташки, щоб послухати її спів. Але пташка мовчала. Володар скликав на раду всіх мудреців, та все дарма. Тоді  наказав привести мудреця, якого він взяв у полон у сусідній державі. Мудрець порадив повозити пташку по країні, можливо, вона десь заспіває.Три роки мандрував володар із пташкою – і все марно.

Нарешті дісталися вони одного маленького болітця, навколо нього росли хирляві кущики, а кругом простягалися сумовиті піски. Смердючою вологою віяло від болітця, клубами над ними роїлася докучлива мошкара. Слуги повісили клітку на суху гілочку деревця, виставили вартових і полягали спати.

Зарожевіла вранішня роса. Пташка раптом стрепенулася. Вартовий, побачивши це, розбудив володаря. А коли бризнув перший промінь сонця, пташка заспівала пісню журби.

•       Ось звідки моя пташка! Це її рідний край! – замріяно мовив володар. Він згадав свій рідний край, де не був вже три роки.

 – Відчиніть клітку і випустіть пташку! – звелів володар.

І тоді пташка на весь голос заспівала славу рідному краєві, пісню волі, любові до вітчизни.

Ось що таке рідна земля і свобода. Співати можна лише там, де дістав життя.

Ведучий :Кожналюдина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнулоїїдитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родине вогнище –маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори.

Ведучий:… Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ціліси,

     Усе так гарно, чисто, незрадливо,

     Усе як є – дорога, явори,

     Усе моє, все зветьсяУкраїна.

(Відео «Кліп про Україну»)

Ведучий: Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок,     вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

(Виразне читання поезії «Марія» /Презентація»/)

Ведучий: Патріотизм - це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, примушуючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї Батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь, виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціноюсвогожиття й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, віру в перемогу,  в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живее своїм народом, адже життя народу стає його життям. Нажаль, у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується.До вашої уваги представлені 7 сходинок, якіскладають характер       українського патріота.

 

 

1 сходинка«П» овага до традиційукраїнськоїдержав

Ведучий: У всіх народів світу є повір’я, що той, хто забув звичаї своїхбатьків, карається людьми й Богом. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо загублений для свого народу. Які ж традиції має український народ? Де ми бачимоїх? Правильно, в святах : Святого Миколи , Різдва, Масляної, Великодня, Івана Купала.Цей тиждень Масляний.Масляна символізує проводи зими та зустрічі з весною. За церковною традицією тиждень називається сирним або м'ясопусним — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду.                                                                                                                                                                               Це свято не закріплене за певним днем на календарі, воно відзначається протягом останнього тижня  перед  Великим постом. Останній  день масляного тижня називається прощеною неділею. У цей день прийнято просити вибачення один у одного за всі образи, спричинені на протязі  року.У цьому році Прощена неділя припадає на 22 лютого.

 Ведучий: 2 сходинка«А» льтруїзм у своїхвчинках

Наступна якість, якою повинен володіти патріот українськоїдержави – це альтруїзм.  Що це таке?

Альтруїзм – безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших.(Відео «Світ не без добрих людей»)

 Ведучий:3 сходинка«Т» олерантність

Толерантність– терпіння, прийняття іншої людини такою, якою  вона є, зі всіма її достоїнствами і недоліками.

Толерантність – цепоступливість, це активна позиція, викликанавизнаннямправ і свобод людства.

Толерантність людей є найважливішоюумовою миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві.

Толерантний всесвіт побудуй!

Ведучий:4 сходинка«Р» ішучість у вчинках

Подвиги здійснюють не ті, хто високі на зріст, а ті, хто має відвагу, широке                                                                    серце й рішучість.   Рішучість – запорукауспіху.

Ведучий:5 сходинка«І» сторія

      Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу. Назва «Україна» зустрічається ще в київсько-руський час. Першу згадку зафіксовано в Іпатіївському літописі 1187року, інше ж джерело в 1189 році називає «Україну» частиною Галицького князівства.

Віддавна на території України існували держави скіфів, сарматів, готів та інших народів, але відправним пунктом  української державності і культури вважається Київська Русь (ІХ-ХІІІ століття).

Формування новітньої нації припало на часи визвольної війни 1648-1657років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало заснування в Україні козацької держави – Війська Запорозького.

У ХVІІІ столітті козацька автономія була ліквідована. Під час української революції початку ХХ століття постало декілька національних держав:Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно -Українська Народна Республіка.

У 1919 році відбулося  возз’єднання українських земель, проголошено Акт злуки. У 1922 році Українська республіка ввійшла до складу Радянського Cоюзу.  Сучасна держава Україна утворилась у результаті розпаду РадянськогоCоюзу  1 грудня 1991 року.

У статті 20 (розділ 1) КонституціїУкраїни записано: «Державними символами України  є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний ГімнУкраїни».

Символіка – своєріднавізитна картка країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.

 Ведучий:З глибини віків дійшла до нас ось така легенда.

Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляю­чи свою матір.

Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жов­тий одяг. Сміливий і сильний був середній син,  прославив він свою матір добрими звитяжними вчин­ками. Люди запам'ятали його і назвали Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо­го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Гімн.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку - Україну.

(Лунає гімн України)

Ведучий:6 сходинка«О»,  мово рідна!

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. Однак найголовнішою ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – найбільша духовна цінність. Це найдорожчий скарб, переданий нам попередніми поколіннями, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це мова. Ота жива схованкалюдського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, і розум, і досвід». Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирають мову».

Відео «Країна починається з тебе! Українська мова»

Ведучий:7 сходинка«Т» урбота за майбутнєУкраїни

Друзі,хочеться, щоб кожен з вас завжди відчував себе частинкою нашої славної держави, зрозумійте, що ви – її сьогодення і майбуття , саме ви творите долю Батьківщини. У кожного з вас є можливість зробити свій внесок у її розвиток. Якщо будемо жити в злагоді, братерстві,   будемо поважати, розуміти, підтримувати один одного, якщо у кожного в серці буде гордість і любов до своєї землі - наша Україна розквітне .

 

 

 

 

 

 

 

«Афганістан  -  біль моєї душі»(заняття 3)

(до дня пам’яті воїнів – інтернаціоналістів)

Мета: розширити знання учнів про події афганської війни 1979—1989 рр.; виховувати повагу до воїнів-інтернаціоналістів та пам’яті загиблих героїв; формувати свідоме ставлення до прав і обов’язків людини і громадянина.

Обладнання:   мультимедійний проектор.

Форма проведення : Урок мужності.

Хід заходу

Учениця: Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза –

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

(музика підсилюється, на сцену виходять ведучі)

Ведучий : У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті ще одна війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення військ з Афганістану.Що таке війна? Для мільйонів людей  це слово має присмак горя, крові, смерті...Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо  про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.

  Ведуча: На нашій зустрічі присутні гості учасник тих далеких подій,ветерани,орденоносці, воїни –афганці  :

голова Криворізької  міської організації ветеранів прикордонної служби полковник запасу Деревянко Микола Миколайович та полковник  запасу Кундик Олександр Олексійович.Вітаємо гостей!

 

 

Ведуча1( на фоні відеоряду): 

 15 лютого ми відзначаємо день виводу радянських військ з Афганістану.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені  в Афганістан для надання  допомоги місцевому населенню в захисті від ворога. Розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.

Ведуча 2:  Потрапивши на палаючу афганську землю, наші воїни-інтернаціоналісти  прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

Ведуча 1: Багатьом із них  вже не судилося повернутися на рідну землю. За офіційними даними, за весь час афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тисяча робітників та службовців. Загинуло 14 453 особи, з них убито в бою 9511, померли від ран і хвороб 3203, загинули в аваріях, катастрофах 1739, пропали безвісти 292.

Ведуча 2: Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилася вдвічі.

Ведуча1: На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

Ведуча 1: З кожним роком все далі віддаляє історія нас від тих страшних років Афганської війни, але час невладний викреслити з нашої пам’яті синів своєї Батьківщини, які з честю виконали військовий обов’язок,стали гідним прикладом людської мужності та героїзму .  

                                                  (Виступи гостей)

Ведуча 1: Поряд із нами воїни-інтернаціоналісти. Вони – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності.  Вони, як ніхто, знають ціну миру. Сьогодні ми говоримо їм слова вдячності і даруємо квіти.

                                                      (Діти дарують квіти)

 

       

 

 

                                                        

 

 Педагог: Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо  війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче  – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле  і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши  на ній рубців, – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, – неможливо.Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами й медалями. Та найвищою нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.  Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Прийміть найкращі побажання з нагоди 25-ої річниці закінчення бойових дій в Афганістані. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах!

Ми низько схиляємо голови перед  матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули.Нашим гостям і всім присутнім у залі  бажаємо миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в нашому великому домі—Україні!

         Шановні гості! Прийміть подарунок від гуртківців – пісню від вокальної студії "Серпантин" та запрошуємо  завітати Вас до нашого виставкового залу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         КПНЗ «Центр дитячої та юнацької творчості «Дивосвіт»КМР

 

Конкурс міні – проектів

«Захисник Вітчизни у моїй родині»

(лютий -2017)

Мета : виховувати національно-патріотичні почуття у підростаючого покоління,вміння вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, воїнів, які приймали участь у бойових діях на територіях  інших держав та в роки  другої світової війни, розвивати в дітей  прагнення бути свідомим громадянами, патріотами України.

Учасники проекту: гуртківці ЦДЮТ  «Дивосвіт»

Термін реалізації проекту: 1 місяць (05.02.2017- 05.03.2017)

Основні заходи проекту:

1.Підготовчий етап (05.02.17-13.02.17)

Рекламування ідеї проекту.Робота з батьками та гуртківцями.

 

2.Основний етап (14.0217-28.02.17)

Надання оформлених матеріалів,оформлення виставки в фойе центру. Голосування за кращу історію.

 

3.Підсумковий етап (01.03.17- 05.03.17)

Оформлення матеріалів у збірку.Відгуки учасників проекту.

Умови голосування за найцікавіший  міні-проект

«Захисник   Вітчизни у моїй родині»

Вибери історію, яка тебе  найбільше вразила. Напиши на стікері номер історії  та вкинь у скриньку.    Дякуємо за активність!

           

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

 

«МІЙ ТАТО -  МОЯ ГОРДIСТЬ»

(керівник ансамблю   естрадного танцю "Авангард"

Арабей Олена  Євгенівна)

Займатися улюбленою справою - це велике щастя, а коли ти працюєш з дiтьми - це у двiчi бiльше задоволення. Коли ти чуєш дитячий смiх та щирi емоцiї, то дiйсно хочеться творити. Але всьому цьому є велика цiна. В той  час, коли ми займаємося хореографiєю з дiтьми, на Сходi України йде неоголошена, але справжнiсiнька вiйна. I мужнi українськi воїни оберiгають наш спокiй, i роблять все можливе, щоб дiти займалися творчiстю, а не слухали гуркiт гармат.

Я вдячна кожному солдату, що вiдстоює нашу Вiтчизну, та не дає вороговi пройти далi. I серед них є особливий солдат, мiй батько, Карлов Євген Денисович. Вiн є розвiдником у складi Львiвського батальйону 55 бригади ПДВ.  Зараз їх особовий склад займає позицii в Авдiiвцi. Я довiряю своєму батьку, я довiряю нашим хоробрим воїнам, я вiрю вони повернуть мир. І замiсть пострiлiв, скрізь буде лунати дитячий смiх.

 

 

 

 

 

 

 

Карлов Євген Денисович

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

 

«МІЙ ТАТО -  ГЕРОЙ»

МУКОIД МАРИНА, 8 років

вихованка  ансамблю естрадного танцю « Авангард»

 

Для мене мiй тато - справжнiй герой, тому що з перших днiв неоголошеної   вiйни на Сходi України мiй тато був  серед перших захисникiв. Я тодi не зовсiм уявляла всi жахи, якi несе з собою вiйна, тато не розповiдав подробиць  боїв, мабуть, не хотiв лякати мене. Але коли я бачила свiтлини по телебаченню, де розгромленi будiвлi, дороги та будинки, я зрозумiла,  що вiйна - це зло, i їй не повинно бути мiсця на нашiй планетi. Я пишаюся своїм батьком, бо вiн захищав мене i нашу країну.

Вiн служив у  танковiй артилерii, старшим сержантом. Був у таких гарячих місцях, як Слов’янск, Попасна, Дебальцево.

Я бажаю, щоб кожен солдат, кожен батько, який служить в АТО, повернувся живим i здоровим до своєї родини.

 

 

Мукоiд Oлександр Анатолiйович – учасник АТО

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

 

«Гордість нашої родини»

                                           Даценко Валерія,13 років

(Вихованка  вокальної студії «Серпантин»)

 

Я хочу розповісти про свого дядька  Гришко Дмитра Степановича - гордість нашої родини.

Народився  він 14 вересня 1976 р. у місті Кривий Ріг.

Пішов служити добровольцем. Служив у місті Станиця Луганської області снайпером – розвідником.

Приймав участь у бойових діях. Нагороджений грамотою Станично-Луганської районної  ради за особисту мужність та відвагу,вірність присязі,а також пам’ятним нагрудним знаком Міністерства оборони  України  «130 окремого розвідувального батальйону».

 

 

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

 

«Герой свого часу»

Корль Єлизавета (художня студія «Палітра»)

    Я, Король Єлізавета, вихованка гуртків «Спадщина» та художньої студії «Палітра» хочу розповісти про людину, якою пишається наша родина, справжнього героя свого часу ,мого  дідуся - Красавіна Василя Олександровича.

 

 

 

   Він є старшим лейтенантом, офіцером Військово-Морських сил України. Спілкуватися з юнаками, навчати їх нелегкій справі захисника своєї Вітчизни, родини та сім'ї, виховувати справжніх патріотів своєї Батьківщини, хоробрих воїнів та майбутніх чоловіків - джентльменів – це гідна справа для офіцера Збройних сил України та педагога військового ліцею.

У своїй роботі ця людина керуюється  вимогами чинних документів та дотримується простих принципів: "Поважай людей, захищай своюБатьківщину, роби, як я".

Я вважаю, що особистий приклад є найбільш дієвим способом національно-патріотичного, духовного та фізичного виховання молоді!

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

«Мій тато –моя гордість»

(Сорока Ярослав – гурток «Азбука особистості»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я – Срока Ярослав. А це мій тато - Сорока Віталій Володимирович. Ось про нього я й хочу розповісти. Сьогодні – він працює прохідником на шахті «Ювілейна».А колись -  був прикордонником. До цих пір він спілкується зі своїми друзями – прикордонниками. В цьому році ми навіть їздили до одного з них в гості, в Харківську область. А ще я люблю з татом ловити рибу та відпочивати. Я також буду прикордонником.

 

 

 

 

 

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

«Мій тато – герой»

БУТОВА НАТАЛІЯ, 13 років

(Вихованка  ЗХК ансамблю бального танцю «Лілія»)

Неоголошена війна на Сході не пройшла безслідно для всіх жителів України. Ми не бачили війни, ми знаємо про неї лише з новин та фільмів.

А побачити на власні очі жахи воєнних подій – це зовсім інше. 

Вони були чиїмись синами, батьками, друзями,кожен з них про щось мріяв. Але сьогодні вони змушені  стати солдатами. Серед них і мій тато - Бутов Сергій Леонідович. Він не військовий і,навіть, в армії не служив, але влітку 2014 добровольцем вступив до лав ЗСУ. Тато захищав нашу країну у Станиці Луганській більше року. Під час телефонних розмов часто було чути постріли і вибухи снарядів. Один з уламків снаряду мало не вбив тата, інший застряг в бронежилеті.   На щастя він повернувся живий, а 13 його  друзів загинули.

Нехай всі солдати повертаються живими, бо вдома на них чекають.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

«Мій батько – моя гордість»

ПЕТРОВСЬКА ОЛЕКСАНДРА, 13 років

(вихованка гуртка «Світ іграшки»)

Мій батько,Петровський Юрій – моя гордість.Колишній сапер, а нині зварювальник шахти «Батьківщина», брав участь в бойових діях в Афганістані. В далекому 1986 Юрій Петровський потрапив  в Афганістан в саперну роту,безстрашно виконував завдання по розмінуванню, був поранений.  Нагороджений орденами Червоної Зірки та Червоного Прапору.

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект «Захисник Вітчизни у моїй родинІ»

 

Приходько Давид, 6 років

(вихованець розвиваючої школи «Сонечко»)

 

 «Мій супер-тато»

 

Мій тато, Артем Віталійович Приходько, 1989 року народження  був в АТО з травня 2015 по липень 2016.  У мене супер - тато, бо він  любить нас з мамою і нашу країну. Мій тато відрізняється  характером. Він добрий, лагідний, веселий і радісний. Його всі поважають. Він вчить мене любити родину й каже, що родина включає в себе й нашу Батьківщину -Україну. А виглядає тато ось так: гарний, сильний, розумний і дуже працьовитий. Мені здається, що він найкращий з усіх татусів! Ми з ним  дуже схожі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цикл занять «У країна -  єдина країна»

 

 

 

 

 

                                           Сидорова Інна Анатоліївна –

методист ЦДЮТ «Дивосвіт»,

 

керівник гуртка -методист

 

 

 «Шлях до Незалежності» (заняття1)

(для гуртківців середнього шкільного віку)

Мета: поглибити знання учнів про нашу державу – Україну; формувати

національну свідомість школярів; розвивати пізнавальні інтереси учнів;

виховувати любов до рідного краю, повагу до його історичного минулого і

сучасного, шанобливе ставлення до символів держави.

 

Обладнання: Конституція України, плакати  із зображенням Державного прапора України, Державного герба України

Форма – проведення : заняття – гра

 

Хід заняття

Ведуча: Сьогодні я пропоную вам видати нашу власну газету, газету трохи незвичайну — живу. Ви самі станете її видавцями. (На дошку прикріплюється аркуш ватману, на якому протягом уроку будуть з’являтися сторінки газети). Тема нашої газети записана на ватмані «Шлях до незалежності» .Отже, за справу!

Ведучий:  Видавати газету – це важка справа. Головне в газеті що? Правильно, це передова стаття. Отже, відкриваємо першу сторінку нашої газети.

1.Перша сторінка (Додаток №1)

Шлях до Незалежності

 Діти, дивіться, яка у нас гарна передова стаття. Але, що ж це трапилося? Уявляєте, коли стаття була відправлена на друкування, виявилося, що в ній пропущені слова. Треба рятувати ситуацію. Допоможете?

Робота в парах. Вправа «Коректор»(«реставрація» пошкодженого тексту).

Молодці! Дуже добре, нарешті, перша сторінка готова! (відреставрований текст прикріпляється до ватману на дошці)

2. Друга сторінка (Додаток №2)

Ведучий:Вже більше 20 років Україна — незалежна самостійна держава. У нас є свій прапор, герб, гімн і, звичайно, Конституція. А це і буде нашою другою сторінкою.  Ваше завдання прочитати вірша про наші державні символи.

Гра «Розсипанка»

Небеса блакитні сяють з глибини,

А пшеничні й житня мерехтять лани.

Прапор наш, як літо,  в сонці майорить –

По долині – жито, по горі блакить.

3.Третя сторінка (Додаток №3)

Ведучий: Ще наша держава славиться своїми вишиванками. Про них ми і розкажемо на третій сторінці нашої газети. Але візерунок розсипався і нам з вами потрібно його відновити.

Гра «Склади візерунок»

4. Четверта сторінка (Додаток №4)

Ведучий:От і закрито ще одну сторінку нашої газети, залишилася остання сторінка. За традицією це розважальна сторінка. На ній звичайно друкуються кросворди, тести, анкети. А ми з вами розкажемо цікаві факти про нашу державу.

(Діти відшукують в інтернеті цікав факти про нашу країну та пропонують їх)

 

«Допитливі малята хочуть все про

Україну знати» (заняття 2)

(для гуртківців середнього  шкільного віку)

Мета:учити розуміти та поважати споконвічні традиції, звичаї, символи українського народу;

формувати узагальнені уявлення про країни – сусіди України, сторони світу, національні  символи, пам’ятки архітектури України та Києва, найбільші міста України та їх герби;

розвивати інтерес до історії рідного краю та прагнення бути свідомими патріотами свого народу;

виховувати почуття приналежності до свого народу його духовної і матеріальної культури. 

Форма проведення :заняття-гра

Обладнання: мультимедійна установка,карта України, ватман для наклеювання національних символів, зображення національних символів України, назви країн – сусідів України та сторін світу, назви міст та зображення їх гербів.

Хід заняття

Ведуча:  Україна - це Батьківщина. Це найкраще і найдорожче місце на землі. Україна – країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

А тепер ми трішки пограємо.  Погляньте, у нас є перше запитання.

На екрані з’являється слайд з запитанням: «Країни – сусіди України на Півдні, Півночі, Сході та Заході»

Діти обирають назви країн: Росія , Білорусія, Польща, Угорщина,Румунія, Словаччина, Молдова та розміщують їх на карті у відповідному місці. )

Ведуча: Ну що, діти, справилися із завданням? (відповіді дітей. Вихователь спонукає до повних відповідей. )

У нас уже з’явилося і друге запитання.

( На екрані з’являється слайд з запитанням :«Найбільші міста України»)

(Діти беруть назви міст та зображення їхніх гербів)

Ведуча:У вас в руках  назви міст  міст. Ваше завдання – розмістити їх  на карті.

 (У ході виконання  завдання ставляться запитання)

А як називається місто в якому ми живемо? (Відповідь дітей) 

І знову запитання     ( На екрані з’являється слайд з запитанням: «Національні символи України»)

Ведуча: Я сподіваюся ми знаємо відповідь і на це запитання?( діти  дають визначення поняттю «національні символи», після цього обирають лише вірні відповіді, пояснюють їх і розміщують на ватмані)

Ведуча: А чи знає хтось легенду про один з національних символів?

( Попередньо з одним із вихованців вивчається легенда, щоб інші діти не знали. Дитина розповідає легенду  про лелеку.).

Ведуча:А на закінчення давайте складемо пазл і подивимося, що ми отримали.

 

 «Національний одяг» (заняття 3) 

(для гуртківців молодшого та середнього шкільного віку)

 

Мета: зкріпити знання дітей про Україну, її державні символи, ознайомити  із народними символами країни. Розвивати діалогічне та монологічне мовлення, увагу, пізнавальний інтерес до народних символів. Виховувати у дітей глибокі почуття любові до Батьківщини, її культури та традицій, пробуджувати інтерес до історії виникнення народних символів країни.

 

Обладнання: Ляльки одягнені в українські національні костюми, дидактичні картинки з народними символами, трафарети пелюсток соняшника, кольорові олівці, клейстер; українські національні костюми за кількістю хлопчиків і дівчаток; лялька-дівчинка та лялька хлопчик в українському національному вбранні; готові форми для викладання геометричних та рослинних орнаментів; готові форми українського національного одягу для хлопчика і дівчинки (сорочки, шаровари, віночок, чоботи, спідничка, пояс);

 

Хід заняття

 

Ведучий:

•                  Як називається один із найдавніших та найбільш поширених видів народної творчості українців? (Вишивка).
•                  Які символи використовувалися у вишиванні? (Геометричні фігури, рослини, тварини).
•                  На чому вишивали наші предки? (На рушниках, скатертинах, сорочках, серветках).

•                  Зараз ми з вами пограємо в гру яка називається «Так чи ні», Я буду вам задавати питання, а ви будете відповідати на них.

 

Гра «Так-Ні»

- Українська сорочка (Яка?)  вишита, тоненька, лляна, біла

- Українські шаровари (які?) широкі, червоні, просторі, великі, українські

- Українська спідничка (яка?)невеличка, яскрава, зручна, синя, пряма, вишита

- Український пояс (який?)чоловічий, широкий, міцний, довгий, ошатний

- Українські чобітки (які?)червоні, міцні, високі, невисокі, зручні

- Український віночок (який?) різнокольоровий, гарний, квітучий, новий, барвистий

 - Молодці, діти! А зараз ми з вами трішки відпочинемо.

Дидактична гра: «Одягни дівчинку – українку, хлопчика – українця»

Хід гри:

Педагог демонструє дітям ляльок і пропонує одягти їх у національний одяг, такий який ми всі бачили на виставці.Діти по черзі підходять до ляльок, обирають частину одягу, називають її та одягають на ляльку.

Ведучий:
      Ось ми з вами вже в крамничці. Давайте роздивимось вітрину. Хто мені назве який одяг тут є? (сорочка –вишиванка жіноча, спідничка, фартух,шаровари, сорочка- вишиванка чоловіча, пояс, чоботи і тд).

Діти: різні квіти, пелюстки, листячко, калина,стеблинки.

Ведучий: А чи знаєте ви , що означають квіти на вишиванці?

Калина – символ краси і дівочої вроди.

Мак –символ суму та печалі;

Барвінок –  символ життя;

Троянда – символ любові;

Квіти мальви , льону –  означають рідну домівк

Діти, ви звернули увагу, що одяг, який ми підібрали лялькам, якийсь буденний, не святковий? Як ми можемо його прикрасити? (можна вишити, можна домалювати, можна наклеїти візерунки тощо)

Діти, а чи знаєте ви , що означають кольори на вишиванці? Ні? То послухайте мене, будь ласка!
Кожен колір має свою мову:

червоний колір  означає символ любові і щирості;

синій колір – символ неба, сили і здоров’я;

жовтий колір – символ сонця і хліба;

зелений колір – символ життя, рослинного світу.

•                  Зверніть, будь ласка, увагу, що орнаменти на вишиванках різні:геометричні і рослинні. Що на рослинних орнаментах зображено?

Самостійна робота дітей за столами

Діти з готових форм викладають орнаменти на одязі ляльок.

Ведучий: Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

Підсумок заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цикл  занять  «Митці України»

 

 

Безницький Вадим Миколайович-

завідуючий відділом,

керівник гуртка –методист,

керівник Зразкового художнього

колективу  «Папірус»

 

 

 

 

Мистецький лекторій

«Вільгельм Котарбінський»

 

 

     Мета: познайомити дітей з творчістю одного з найвизначніших художників академічної школи кінця XIX – початку XXcтоліття Вільгельма Олександровича Котарбінського . Розвивати у дітей зацікавленість до художньої спадщини України, емоційно – естетичну чуйність.

Виховувати повагу та інтерес до різних видів мистецтва, художній смак, формувати вміння самостійно вести пошук незнайомих раніше технік виконання твору.

 

 

Наочність: ілюстрації картин, презентація творів художника.

 

Тривалий час творчість митця залишалася ніби на “периферії” інтересів мистецтвознавства – остання персональна виставка Котарбінського відбулась у Києві в 1907-у році.

Розквіт творчої діяльності Вільгельма Котарбінського припадає на кінець XIX століття – добу ствердження мистецьких новацій. Оновлення торкнулось і російського академізму, що зародився в Петербурзькій академії мистецтв на початку XIX століття. Близько середини століття, коли настанови класицизму, на який завжди орієнтувалась Академія, переплітаються з елементами романтизму і реалізму, академізм формується в самостійний напрям мистецтва. 

Вільгельм Котарбінський народився у 1849-у році в містечку Неборув (нині Польща) у шляхетній польській родині. Початкову художню освіту здобув у рисувальному класі Варшавського товариства образотворчих мистецтв, де навчався у 1867 – 1871 роках під керівництвом Р.Гадзевича. Не зважаючи на опір батька, за розумінням якого “не шляхетське діло писати вивіски, красити підлогу та паркани”, дев’ятнадцятирічний юнак остаточно вирішує стати художником. В 1871-у році, частково на гроші дядька та невеличку суму, виділену товариством, Котарбінський їде до “вічного міста” – Рима.

Там власним коштом навчається в Академії рисунка Святого Луки та у відомого художника Подести. Митець працює так завзято, що ледь не помирає від виснаження і тифу. Врятували його художники – брати Павло та Олександр Свєдомські. У Римі й розпочалася нерозривна “дружба трьох”, що мала своє продовження вже у Києві під час спільної роботи у Володимирському соборі. В 1887-у році Вільгельма Котарбінського разом з іншими уславленими художниками М.В.Нестеровим, В.М.Васнєцовим, братами П.О. та О.О.Свєдомськими, М.О.Врубелем, запросили до Києва для участі у розписах Володимирського собору.

Відтоді все життя Котарбінського буде пов’язане з містом над Дніпром. Повністю віддавшись мистецькій діяльності, він довгі роки живе у двох невеликих кімнатах у готелі “Прага” по вулиці Володимирській. Роботи у Володимирському соборі, попри різні оцінки сучасників, висунули ім’я Котарбінського у ряд найвідоміших художників Російської імперії. Його нагородили орденом Станіслава 2-го ступеня, у 1893-у він заснував Товариство київських художників, а в 1905-у здобув звання академіка Петербурзької академії мистецтв.Особливо дружні стосунки склалися у Котарбінського не з київською знаттю, а з людьми духовно йому близькими, окреме місце серед яких посіла родина Прахових. Адріан Вікторович Прахов, відомий професор, мистецтвознавець, археолог, керував реставраційними роботами у стародавніх київських храмах та оформленням Володимирського собору, остаточно збудованого в 1889-у році. 

Син Прахових, Микола Адріанович, у своїх книзі “Сторінки минулого” згадував про те, як у домі його батьків, за обіднім столом чи у дружніх бесідах, народжувались творчі задуми Котарбінського. Іноді, захопившись бесідою, він малював на самій скатертині, робив сотні малюнків на аркушах та картоні, не надаючи їм серйозного значення, вважав цю справу “забавою, утіхою для себе”. Але якось професор Прахов звернув увагу на рисунки і був вражений їх оригінальною свіжістю, досконалістю графічних технік, віртуозною точністю лінії та штриха. Він одразу зрозумів усю значимість, естетичну самоцінність аркушів, оцінив їх як абсолютно окремий вид художньої діяльності Котарбінського. Графічні твори були показані на пересувній виставці й викликали фурор, тільки про них і мовили; сучасники навіть вважали, що саме ці картони та аркуші залишать ім’я Котарбінського в історії мистецтва. Акварелі та сепії набули такої популярності, що дуже часто їх відтворювали на художніх листівках. Завдяки останнім, нині ми маємо уяву про деякі твори майстра, багато з яких, на жаль, не збереглися.

Справді, графіка майстра завжди мала великий успіх і на виставці їй відведено особливе місце. Кожен з блискучих витворів графічного мистецтва вражає по-своєму – один оригінальною, витонченою красою, інший – трагічною символікою.

 

 

Мистецький лекторій

 «Олекса Бахматюк – майстер художньої кераміки»

 

 

Мета: познайомити дітей зі зразками української кераміки, видом декративно – прикладної творчості, творчістю та життєвим шляхом майстра художньої кераміки.

Розвивати у вихованців центру зацікавленість до художньої спадщини України, емоційно – естетичну чуйність.

Виховувати повагу та інтерес до різних видів мистецтва, художній смак, формувати вміння самостійно вести пошук незнайомих раніше технік виконання твору.

Наочність: фото робіт, презентація творчості Олекса Бахматюка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОЛЕКСА БАХМАТЮК

1820–1882

 

Народний майстер художньої кераміки. Серед його творів: миски, горнята, дзбанки, кухлі, свічники, куманці, баранці з підвазонниками на спині, макітри тощо, розписані кольоровими ангобами в техніці ріжкування. Виготовляв кахлі для печей, коминів, на яких зображав жанрові сцени з життя гуцулів, героїв народних дум, казок, легенд. Основа розписів Бахматюка – ритування по сирому побілу черепка; кольори – зелений, червоно-коричневий, і жовтий на білому тлі.

Народився Олекса Бахматюк 10 грудня 1820-о року в селі Косові, що на Гуцульщини. Його батька Петра у метричній книзі про народження сина за­писано як Бахматника. Втім, їхнє прізвище весь час зазнавало змін: то вони Бахматники, то, коли Олексі довелося підписувати власні кахлі на продаж, він видозмінює його на “Бахміцького” чи “Бахмінського” то­що. Односельці звали сусіду Бахматюком. Під цим прізвищем Олекса й знаний у літературі.

Гончарної справи навчався у батька, пізніше – у найкращого косівського гончаря І. Баранюка. Лишилися записи про одруження Олекси Бахматюка 1845-о року та про початок самостійного гончарювання — від батькової смерті 1851-о року.

Попри обмежену біографічну інформацію, гончар із Косова був вельми попу­лярною постаттю. Перш за все, вдячності й слави зажив володар вогню й барв серед численних покупців із довколишніх сіл і проїжджих із-за кордону, через яких палахтлива Бахматюкова кераміка потрапляла й на етнографічні виставки: ім’я талановитого майстра знаходимо в катало­гах учасників виставки у Відні 1873-о року, де його твори здобули високу оцінку фахівців. На Етнографічній виставці в Коломиї 1880-о року Бахматюк експонує миски, полумиски, ліхтарі (свічники), глеки, куманці, макітри, баранці з горщечком на спині (для квітів), грубку і навіть цілу селянську кахле­ву піч… На виставці побував австрійський цісар Франц-Йосиф, який, за­хопившись виробами майстра, закупив кахлеву піч.

Ім’я Олекси Бахматюка зажило популярності ще й тим, що 1879-о року дирекція Львівського міського музею художнього промислу замовила в нього чимало різних виробів. Ця найбільша збірка творів Бахматюка й нині зберігається Музей етнографії та художнього промислу у Львові.

Залишилися також невеликий портретний опис гончаря Олекси Бахма­тюка та штрих до його праці. Сучасники розповідають, що він був мало­го росту, непоказний зовні, просто вдягнутий. Серед косівських гончарів користувався повагою й багато років очолював гончарський цех. До ро­боти він брався весело, тримаючи коротку гуцульську люлечку в устах. Розмовляв голосно, на самоті любив розважувати. “Що то таке буде? запитував себе й відповідав: Може, заєць, може, квітка, а може, які узори…”

 

 

 

Мистецький лекторій

«Фантастичний світ Марії Приймаченко»

 

Мета: познайомити дітей з творчістю талановитої і самобутньої україської художниці Марії Приймаченко;

розвивати у вихованців центру зацікавленість до художньої спадщини України, емоційно – естетичну чуйність;

виховувати повагу та інтерес до різних видів мистецтва, художній смак, формувати вміння самостійно вести пошук незнайомих раніше технік виконання твору.

 

Наочність: ілюстрації картин, презентація творів художниці.

 

"Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість ,на

щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..." 

Марія Приймаченко

 

Марія Овксентіївна Приймаченко (вона також і Примаченко) народилася 1909 року в селі Болотня на Київщині. У літературі зустрічаються розбіжності щодо точної дати народження, найбільш ймовірно, що народилася вона 12 січня.  Родичі майбутньої художниці були мистецько обдарованими людьми. Її батько Авксентій Григорович, займався теслярством і різьбленням по дереву, бондарював, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання, сама одягалася і одягала сім’ю у власноруч вишиті сорочки. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Від них і перейняла художниця вміння створювати той чарівний орнамент, що і вміщує в собі український колорит, і у якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти - на птахів".

У дитинстві Марія Приймаченко занедужала важкою хворобою – поліомієліт, вірусне захворювання, що супроводжує ураженням нервової системи та призводить до паралічів. Сталося лихо, коли дівчинці було 6-7 років. Спершу біль був дуже важкий, та поступово минув, Маруся піднялася, проте одна нога залишалася нерухомою – і довелося прегарній дівчинці спиратися на милиці. Усе частіше замість Марійки-красуні звали її позаочі "Марією-кривою"...Недуга, звичайно, дуже вплинула на дівчинку. Ніби через неї стала дівчинка не по-дитячому серйозною й спостережливою, і у неї загострився слух і зір – усі предмети, що її оточували, ставали учасниками живої захоплюючої гри, частіше - яскравої і святкової, інколи – сумної. 

 

Найсприятливіші заняття тоді для дівчинки були вишивання й шиття. Хоча недуга змусила Марійку рано усамітнюватися, майбутня майстриня не упала духом, а навпаки, прагнула приносити людям радість... Мабуть із цього моменту зародилася в Марії Приймаченко, невсипуща жага творення, неминуча для таланту потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.Згодом Марія Приймаченко так висловиться про початок своєї творчої діяльності: 

"Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...". 

Було їй тоді 8 років. Сусідам припало до душі таке оформлення оселі, отож мала вона чимало замовників.

Односельчанам і гостям та тим людям, які заїжджали в Болотню, припадало до душі, як Марійка розписувала хати.

    У 1935 року, талановиту дівчину помітила київська художниця Тетяна Флеру, коли збирала взірці для виставки народного мистецтва. Це був справжній  подарунок долі. Завдяки діяльності і старанню Тетяни Флеру наступного 1936 року Марію Приймаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському державному музеї. Тут вона навчається, знайомиться і працює з  такими художницями, як Тетяна Пата, Параска Власенко, Наталія Вовк. На наступних лекціях ви познайомитесь з творчистю цих художниць.Першими  живописними роботами Марії Приймаченко були, мабуть, перенесені на картон і папір мотиви традиційного настінного розпису й вишивки.Потрапивши на заняття, вона чи не вперше в житті побачила білий папір і справжні фарби. Взяла і відразу рушник намалювала." …Листок забрали і дали другий, а я тільки краски бачу та білу-білу бумагу…" – згадувала майстриня свій перший день у Києві.Малювала Марія Приймаченко обома руками – як правою, так і лівою, але ніякої відмінності, якою рукою була намальовано картину, не помітно.Спілкуючись із вчителями, вона вперше відчула себе художницею. 

У ці роки Марія Приймаченко створює цілу серію малюнків, яку назвала "Звірі у Болотні" (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов’язаних із казковими рослинами.

Ті роки були плідними й щасливими. Її творчість надалі поступово стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. Але далеко не завжди експерименти з керамічними виробами були вдалими: деякі не витримували термообробки. Марії ж хотілося зберегти свої химерні візерунки – й вона стала переносити їх на папір. 

Її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду, розписані рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і зеленими крокодилами, вкритими квіточками, зберігаються у Київському державному музеї народного декоративного мистецтва.

Тоді ж і прийшов перший успіх. Роботи Марії Приймаченко відібрали на Українську республіканську виставку народного мистецтва, яка проходила в Києві. Наївні, яскраві, зворушливі роботи привернули увагу журі і були відзначені дипломом 1-го ступеня. Це була перша перемога!

Сама переможниця у цей час лежала в лікарні після чергової складної операції на нозі. Плакалавід болю і щастя. Одразу після цього її малюнки були представлені на Всесоюзній виставці народного мистецтва у Москві, згодом у Ленінграді. А вже у 1937 році птахи і звірі Примаченко вражали навіть відвідувачів Першої міжнародної виставки у Парижі.  На ній Приймаченко отримала золоту медаль. Захоплюються її творамит відомі світові митці. Пабло Пікассо називав її твори "Прекрасними роботами геніальної жінки". Марк Шагал так захопився творчістю Марії Приймаченко, що аж сам почав малювати дивних істот, що дуже схожі на звірів нашої геніальної художниці.Таким чином її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі... Талант художниці визнаний у світі...

Це було світове визначення творчості простої жінки, але дуже талановитої постаті українського мистецтва. Можна подумати, що на цьому все і закінчилося, але це був лише початок яскравої і цікавої історії фантастичного життя Марії Приймаченко. Наступного разу ви дізнаєтесь що було потім.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Висновки

    Аналізуючи виховний вплив певних форм і методів організації виховної діяльності в закладі, ми прийшли до висновку, що більшу ефективність на вихованців має не поодинокий захід певного спрямування, а система заходів, що об’єднана спільною тематикою та напрямком діяльності.

   Цикли тематичних занять прижилися в закладі,вони цікаві як гуртківцям так і педагогам.Батьки також не є сторонніми на цих заходах і висловлюють свої позитивні враження.А постійний моніторинг освітніх потреб вихованців – підтверджує актуальність даної форми роботи.

 

Література

 

1. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. – К.; ІЗМН, 1998.
2. Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002. - №5/6.
3. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К, 2000. – 368 с.
4. Освітні технології. / За ред. О.М.Пєхоти. – К. – 2002. – 255 с.
5. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136.
6. Совенко Л. Впровадження в систему роботи керівників гуртків позашкільних навчальних закладів методичних інновацій. [WWWдокумент]. URL http://osvita.ua/school/out_edu.
7. Розвиток творчих здібностей дітей та учнівської молоді в креативному позашкільному навчально-виховному мікросоціумі. З досвіду роботи Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю / Бондар Л.М., Перепелиця Н.В., Сидоренко Н.Ю. [за ред. Л.В. Тихенко] – Суми : Нота-бене – 2008 р. – 68 с.