Уроки № 90, 91

Тема: Цитата як спосіб передачі чужої мови. Розділові знаки при цитаті.

Мета: пояснити правила передачі на письмі цитат, формувати вміння вживати цитати в мовленні, розставляти розділові знаки в реченніях, що містять цитати, правильно інтонувати речення з цитатою; виховувати повагу до людської мудрості, влучності вислову; розвивати увагу, логічне й образне мислення, пам’ять, культуру розумової діяльності.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання:  підручник.

Хід уроку

І. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

* Прочитати. Вказати вжиті в реченнях дослівні  уривки  з  чийогось висловлювання. Чи можна вважати їх різновидом прямої мови? Свою думку обгрунтувати.

Хто хоче бути корисним своєму народові, хто хоче бути достойним назви “людина”, той повинен удосконалювати свій характер,  позбуватися  його слабих, недостойних рис. Бо, як сказано у  англійського філософа Фостера, “... не дати себе побороти темним силам – значить зберегти себе для Батьківщини, для народу...”

Є.Дудар.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Робота з підручником. Опрацювання теоретичного матеріалу (с. 147-148).

ІV. Виконання  вправ на закріплення вивченого..

* Прочитати. Вказати цитати. Пояснити розділові знаки в реченнях з цитатами.

“Шевченка я знаю, - пожвавішав голос чоловіка. – “Як умру, то поховайте”, - писав він. (М.Стельмах.) Єднали нас усіх слова: “Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива”. (В.Родіонов.) Що думав ти в ту найгострішу мить? Біль сторінки життя перегортає. Перегорнув останню – заболить: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”. (І.Гайворон.) Занедбали й те, що мали землячки кохані, “славних прадідів великих правнуки погані!” (М.Хвильовий.) Всі, хто буває на озері Скарбному, діляться для Нечуйвітра на майстрів і браконьєрів. “Той мурує, той руйнує...” (О.Гончар.) “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!” – ще раз співає хор. (І.Нечуй-Левицький.) Обіпершись вітрові на спину, кричить Тарасова гора: “Нема на світі України, немає другого Дніпра!..” (В.Симоненко.)

* Робота з підручником.  Виконання вправи 339.

* Диктант із коментуванням.

І. “Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть”, - так тільки він умів сказати й до глибини душі збагнуть терплячу вдачу України, віками писану красу, її хороми і руїни, її веселощі і сум. Кобзар іде безмежним світом і “як умру, то поховайте...” гримить  священним заповітом. Слова холодні, як грудневі дні. Короткий вік у моди, як в толоки. Мені така поезія зрідні, як ця: “Реве та стогне Дніпр широкий”.

З творів  Д.Луценка.

ІІ. Сиджу я сам під пальмою. Далеко друзі десь... “Кому повім печаль  мою?” – питаю, як Олесь. (А.Кацнельсон.) “З щастя та горя скувалася доля”, - каже людська поговірка. (Панас Мирний.) Мелодія струмує сивим кужелем, а пісня усміхається і плаче: “Ой не шуми, луже, зелений байраче...” (П.Перебийніс.)  “Тоді жди мене в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості”, - одказав Микола словами пісні. (І.Нечуй-Левицький.) Ну, словом, як не затужити, що от уже пройшла весна, що “вже не вернеться вона”! (М.Рильський.) “Ну що ж, “повечеряю сама, коли милого нема”, - розмірковуючи, говорить отець Хрисантій словами пісні. (М.Стельмах.)

ІІІ.  “Поезія -  то сплав ума й краси, - казав Тичина, - сила в ній чудова. Ви так пишіть, щоб сонцем грала мова, добро і зло кладіть на терези”. Я вигранити як учитель мрію: “За всіх скажу, за всіх переболію”. (Д.Луценко.) “Якщо на твої прорахунки вказує твій ворог, то в тебе немає справжніх друзів”, - сказав передчасно померлий наш геній Василь Симоненко. (О.Сизоненко.) Молимось на рваного червінця, українець сварить українця, “свій свого тусає та ще й б’є”. (А.Камінчук.)

Словник. Кужіль – прядиво або вовна, намотані на кужівку – частину прядки у вигляді  кілка.

* Навчальний диктант.

В концерті

Баритон заспівав соло жалібну пісню: “Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?” Ніби через сон чую слова: “Круг містечка Берестечка на чотири милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили...” Бачу перед собою ясний, гарячий день. Військо козацьке наступає. Над ним мають червоні корогви, поруч стоять татари. По другий бік польське військо в дорогій зброї. Між ворогами зеленіє широка болотяна низина.

Загриміли гармати. Рушили поляки. Вдарили по них козаки. Зрада в козацькому війську! “Почорніло ти од крові, козацької крові...” Долинає до мого вуха жалібна мелодія. І рушилась козацька сила. Хан держить Богдана в своєму наметі й не пускає в битву. Виговський поїхав в Чигирин, що привезти викуп за гетьмана...

 “Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато  ти, батьку, у море носив  козацької крові, ще понесеш, друже!” – знов починає баритон Лисенкову мелодію. А я все ніби бачу кобзаря, давнього пророка... (За І.Нечуєм-Левицьким; 140 сл.)

VІ. Підбиття підсумків уроку.

VІІ. Домашнє завдання. П. 21, вправа  340.