Дидактичний матеріал до уроків. Українська мова 8-9 клас. Практикум. Прості ускладнені та складні речення.

Публікація на тему:

«Практикум.

Прості ускладнені та складні речення»

Козаренко Світлана Василівна,   

вчитель української мови та літератури

Коростенської міської гімназії

Житомирської області

Зміст

Вступ..............................................3

1. Вправи з теми «Синтаксис простого ускладненого речення» (сторінка вправ-завдань фольклорного спрямування)              4
2. Вправи-завдання для закріплення умінь та навичок............7
3. Вправи з теми «Односкладні називні речення» (сторінка вправ-завдань за творами Ліни Костенко)              13
4. Вправи з аналізу функціонування синтаксичних одиниць. Завдання за варіантами.              16
5. Вправи-завдання спрямовані на аналіз та письмове створення тексту.              18
6. Вправи-завдання за творами Т.Г. Шевченка з теми «Прості і складні речення»              22

Список використаних джерел..............................26

ВСТУП

Одне з основних завдань сучасної системи освіти в Україні – створити продуктивну систему навчання і виховання, що забезпечила б освітні потреби кожного учня як інди­відуальної мовної особистості відповідно до його здібностей, інтересів, можливостей. Зміст посібника спрямований на створення оптимальних умов підви­щення ефективності навчання української мови задля формування освіченої, креативної, самодостат­ньої, духовно багатої мовної особистості учня, розвит­ку його природних здібностей, реалізації власного пізнавально-творчого потенціалу. Дидактичний матеріал складають вправи, творчі завдання, дослідження тексту для системного впровадження  текстоцентричного підходу у процес вивчення синтаксису й пунктуації. Особлива увага приділяється стилістичній ролі речень, змісту тексту.

Методика дидактичних вправ спрямована на формування пунктуаційної ком­петентності старшокласників, усвідомлення ними смислу і структури синтаксичних одиниць. При складанні навчальних текстів використовувались оригінальні твори українських письменників різних стилів та жанрів, що висвітлюють актуальні для уч­нів теми і проблеми, активізують пізнавальну, розумову і мовленнєву діяльності, підвищують мотивацію. Матеріали посібника доцільно використовувати в основній та старшій школі.

Обручка –  символ, який підтверджує подружній статус. Купуючи обручки на весілля, наречені часто не замислюються над походженням і значенням цієї тра­диції.

Першу обручку, згідно з давньогрецькою міфологі­єю, носив за наказом Зевса Прометей як спогад про ті дні, коли був прикутий до скелі.

Обряд заручення вперше з’явився у римлян: наре­чений дарував батькам нареченої просту металеву об­ручку як символ зобов’язань і здатності утримувати наречену. Традиція ж одягати обручку під час зару­чин на палець нареченої тісно пов’язана зі звичаєм ку­пувати жінку. Обручка була своєрідним комерційним зобов’язанням, підтвердженням, що угода буде вико­нана. Крім того, давала знати іншим чоловікам, що ця жінка вже «не продається».

Обручки із золота вперше з’явилися в єгиптян. Но­сячи їх на безіменному пальці лівої руки, вони вірили, що саме від цього пальця прямо до серця веде «артерія любові». Церемонія заручення споконвічно була важ­ливішою за саме весілля, яке вважалося простим за­вершенням вдалих заручин. Тільки набагато пізніше, за часів християнства, обручка стала У IX столітті було дозволено християнам викорис­товувати обручки. Відтоді обручка стала означати не лише матеріальну угоду, а й служити символом вір­ності, сталості та любові (за А. Котляр).

 Відроджувати традиції, треба насамперед розуміти їх значення. Після закінчення вишивки готовий рушник не прали (зберегти) енергетику виробу. На весільний рушник в давнину молодята ставали навколішки, коли батьки благословляли їх. Сьогодні традиції дещо змінились. Вишитий рушник –  це особливе сакральне дійство, власний внесок в майбутнє своєї сім’ї, оберіг щасливого подружнього життя (за О. Негодою).

1. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. (Згадати) прадавню технологію виготовлення рушника відбілювання на траві й росі, під сонцем, місяцем, зірками, впливом усіх стихій, стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників (Л. Волинець).
2. У весільному обряді на Київщині початку XX століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На рушник клали коровай, перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока (передавати) із покоління в покоління. (Відтворювати) на новому полотні старий орнамент нащадки зберігали його як енергетичний код роду (за Ю. Мельничуком).

Мені пощастило побувати на фольклорному фестивалі. Було весело й цікаво, але і... трішечки сумно. Сумно від того, що доба традиційного українського весілля як довготривалої народної драми назавжди відійшла в минуле.

Уявіть собі, що берете участь у дискусії на тему «Чи треба дотримуватися традиційних обрядів, чи можна трансформувати їх в більш сучасну форму?» Намагайтеся переконати своїх друзів у правильності своїх міркувань. Скористайтеся для цього формою роздуму з переконливими аргументами, доказами. Наведіть приклад із вашого життєвого досвіду.

1. Покохавши літо чи два, парубок до дівчиного батька й матері посилав старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько й мати побла­гословлять, то дівчина, перев’язавши старостам руш­ники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку (Т. Шевченко).
2. Щохвилі творим ми нове, йдучи, співаючи і мислячи (В. Бичко).
3. Він наближався й, кинувши гострий пог­ляд з-під навислих рудих брів, підносив над землею кийок (В. Підмогильний).
4. Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну, що, колишучи, співала про свою не­долю, що, співаючи, ридала, виглядала волю.
5. Співа­ють ідучи дівчата... (З тв. Т. Шевченка). 6. Незважаю­чи на малесенький вітерець, парило й робилося душно (Григорій Тютюнник).

1. Умирають майстри залишаючи спогад як рану.
2. Поки геній стоїть витираючи сльози метушлива без­дарність отари свої пасе.
3. Стогне завія до рання зла­мавши об ліс крило.

3. Усохлий дуб насупившись рога­то червоний обрій настромив на ріг (з тв. Л. Костенко).

1. Я був молодий, здоровий: міг працювати не вто­мившись (О. Довженко).
2. Годі вже панами сидіти згорнувши руки (І. Нечуй-Левицький).
3. Із вирію ле­тять курличучи ключі (М. Зеров).
4. До роботи йде пла­чучи, а до танців скачучи (Нар. творчість).
5. Вона сиділа замислившись (Ю. Яновський). 6. Як тільки з’яв­лялася робота, Василько працював не покладаючи рук.

1. Хто одружується, роздивившись тільки ззаду, той матиме досаду.
2. Не знаючи броду, не лізь у воду.
3. Засукавши рукава.
4. Зважаючи на обставини.
5. Не нагнувшись, гриба не знайдеш.
6. Не взявшись за со­киру, хати не зробиш.
7. Мовивши слово, треба бути йому паном.
8. Тешучи дерево, кравцем не станеш.
9. Не хвалися, йдучи у бій.
10. Життя як стерня: не пройдеш ноги не вколовши.
11. Не піймавши не кажи, що твоє (Нар. тв.).

1. Йдучи до магазина, мене вкусила бджола.
2. Слу­хавши розповіді про давні традиції українського наро­ду, проймаємося гордістю за наше славне минуле.
3. Згадуючи дитинство, у моїй уяві завжди виникає поросла споришем стежка.
4. Піднявшись на пагорб, перед нами відкрилася прекрасна панорама міста.
5. Про рідний край ми дізнаємося, читавши книги.
6. Виконавши домашнє завдання, мені захотілося пограти в футбол.

1. Дорога наближалася до узбережжя, але не ставала гіршою (Брати Капранови).
2. Значно приємніше ображати, а потім просити вибачення, ніж бути ображеним і вибачати (Ф. Ніцше).
3. Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру (Г. Сковорода).
4. Білий місяць-четвертак не діставав ворона за дубовим листом, зате добре висвічував невеличку галявину (В. Шкляр).
5. У майстерні пахло фарбою, лаком і старим деревом, а ще чужими помешканнями, з яких притягувалися сюди для ремонту й реставрації крісла, стільці, шафи та книжкові полиці (С. Жадан).

1. Є багато речей, яких купити не можна, як-от: Батьківщина, розум, честь і совість, любов, здоров’я, почуття гумору і чесні вибори (С. Пиркало).
2. Все навкруги: і океан, і пляж, і скелі –  були такими великими, дикими та незбагненними, що на їх тлі я здавався собі дрібнесенькою піщинкою (Брати Капранови).
3. Найбільшу популярність серед літературної спадщини І. Карпенка-Карого становлять його п’єси, зокрема: «Гроші», «Сто тисяч», «Мартин Боруля» тощо.
4. Світ раптом зник із моїх очей. Звуки, барви, відчуття – все пропало, я вкляк на місці, несила поворухну¬тися (Брати Капранови).

Який вигляд має ваше місто (село) вночі? Опишіть. Які означення ви використали у своєму описі?

Внизу від мене віддалявся Київ. Київ у тремтливих вечірніх вогнях, жовтих, червоних, зелених, синіх. Чорне провалля Дніпра, прикрашене коштовними браслетами із вогнів автомашин на мостах, повільно пропливло піді мною. Нічний Київ — це не місто. Це купа розсипаних чиєюсь щедрою рукою самоцвітів, які проявляються, стають видимі, самозабутньо сяють тільки тоді, коли надходить ніч. Це кубло золотистих змій (С. Пиркало).

Чи подобається вам дивитися на святкові салюти? Що ви знаєте про правила безпеки під час таких заходів? Перепишіть, розставляючи й обґрунтовуючи розділові знаки. Знайдіть і підкресліть відокремлені обставини.

Небо прорізав сухий спалах, оглушивши і примусивши втягнути голови в плечі, і святковий салют залив собою півнеба, тонко висвічуючи в темряві гілля дерев і дахи будинків, відбиваючись в очах і гаснучи в чорному озоні. Десь поруч радісно загорлали. Крик підтримали по кварталу. Із-за дерев та пагорбів усі вітали святкові небесні вогні, що опалювали комах і засліплювали перехожих, роблячи ніч нестерпно красивою, а життя — невимовно прекрасним (С. Жадан).

1. Вона вп’ялася поглядом у спокійне, безвиразне обличчя (О. Забужко).
2. Хлопець смикнувся (Люко Дашвар).
3. На порозі стояла Оленка, як завжди чепурна, у біленькому халатику, у крохмальній шапочці, з чорним хвостиком, свіжа (Брати Капранови).
4. У голові лупили у двері розгублені думки, ховалися по темних кутах (Люко Дашвар).
5. Я змалку не зношу балакунів (отих, що –  фа-фа, ля-ля, привіт інвалідам розумової праці, хо-хо, цирк на дроті, о німфо, за що така неласка), мені здається, вони чадять собою навкруги (О. Забужко).
6. Коли сонце почало хилитися долу, я зайшов до кафе і з’їв там на підвечірок добрячий шмат піци, подумки глузуючи зі свого переслідувача, що мусив був стояти за рогом, певно, голодний (Брати Капранови).

Довідка: як собака; як у зачиненій кімнаті; як погідна водна гладінь; як ковток ранішнього повітря; наче від електрошокера; як ото заводські димарі.

1. Батько допоможе мені приготувати святковий обід.
2. Дідусь розкаже мені про свою молодість.
3. Добрі люди допоможуть.
4. Марійка позичить мені свій конспект.
5. Михайло, мій найкращий друг, допоможе написати програму на урок інформатики.
6. Хлопці врятують.
7. Моя люба сестра Наталочка дасть пограти на своєму планшеті. 8. Галина Степанівна повторить ще раз домашнє завдання.

спитайте дідуся чи бабусю про їх здоров’я;

запропонуйте батькові або матері свою допомогу;

запросіть своїх друзів провести вільний час разом;

з’ясуйте в учителя, які теми ви пропустили під час хвороби.

Багряне сонце. Сонце багряне.

Піщаний берег. Берег піщаний.

Лагідні слова. Слова лагідні.

Пекучий день... лісів солодка млява... смага стежок... сонливиці левад...

Затінок, сутінок, день золотий.

І тільки гриви... курява... і свист... Лунких копит оддаленілий цокіт... І ми... і степ... і жовтий падолист... І цих дворів передвечірній клопіт...

Методична ремарка.

Сполучення типу лісів млява, смага стежок, сонливиці левад - це метафори, а, як відомо, сполучення слів із метафоричним значенням, які містять образну характеристику предмета, утворюють семантично неподільні словосполучення - один із різновидів складених підметів. Тому в таких реченнях доцільніше говорити про складений підмет (головний член називного односкладного речення співвідносний із таким підметом).

 (Називні речення дають авторці змогу образно, яскраво, лаконічно й емоційно змалювати деталі пейзажу, опису, дії.)

Поясніть орфограми. Виділене слово запишіть у фонетичній транскрипції. Доберіть синоніми й антонім до слова «мить».

Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.

На росах і дощах настояний бузок.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином,

а після/завтра – казкою казок.

А через пів/життя, коли ти вже здорожений,

ця не/реальна мить –  як сон серед садів.

Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,

і навіть той їжак, що в листі шарудів.

(Ліна Костенко в поезії простежує взаємозв’язки минулого, сучасного й майбутнього і долучає мить до вічності. Саме мотивом безперервності в часі наскрізно пройняті обидва мистецькі твори: і картина, і поезія.)

Орієнтовне виконання.

Гори. Похилений електричний стовп. Хата. Вогнище. Стіг. Сонце, схоже на яблуко. Купини. Зелений кущ. Кукурудза. Квіти. Виноградні грона. Дорога. Годинник. Віз.  Продерте небо. Вічна земля.

Он срібний шлях чумацької гризоти... Біля білої вежі чорне дерево. Рибальська сіть і кладка в одну дошку. Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем. Ось ключ від міста. Шматочок неба і шматочок двору... Яка рожева й синя хуртовина!

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у ст(е/и)пу. Понасипало кучугури і ліс весь снігом замело. Далекий світ, купецька оді(с/сс)ея, хмільне старе вино старовини! Покремсали жи(т/тт)я моє на частки, на тьм(’)яну січку слів і суєти. Чи хоч пучечок той калини мені на груди покладуть? Почуйте слово з/під мого пера! І все на с(ь)віті треба п(е/и)р(е/и)жити. Ось ніч, і та зорею в очі ц(ь)вікне.

1-й варіант.

1.  Загубилося кошеня. Просим поверну­ти за вказаною адресою.
2.  Сьогодні в нашому дворі рано вранці загубилося двомісячне персидське кошеня. Воно кульгає на ліву передню лапку. Дуже просимо вер­нути за точно зазначеною нами нижче адресою.

Подібною є робота над корегуванням текстів, у яких граматично неточне вживання чи відсутність синтаксичних одиниць деформує тип тексту або позбавляє його конкретної ситуативної приналежності. Наприклад:

2-й варіант.

Прочитайте лист внучки до бабусі. Чи все пра­вильно написано в листі? Подумайте, як зміниться лист, якщо вжити в ньому вставні слова. Виправте помилки. Напишіть правильний варіант і додайте, за потреби, вставні слова.

Доброго дня бабуся. Я дуже скучила за Вами. З ве­ликою радістю хочу повідомити вам, що закінчу­ється навчальний рік, написано всі контрольні робо­ти і скоро зможу приіхати до Вас на канікули. Ви теж уже на мене чекаєте.

У Вас там така краса! Я вже мрію побачитись, допомогти по господарству і відпочити разом у сад­ку під вишнями, як минулого року. Я вже виросла від часу нашого останнього побачення і вища за Вас.

Цілую і обіймаю. До скорого побачення. Ваша внучка Марина.

1. Жахливо смачна -  дуже смачна; здійснили мрію –  здійснили ремонт; страшенний хуліган –  страшенний товариш.
2. Красиве обличчя – складне обличчя; дякую за увагу –  дякую за незручності; порода овець –  порода дерев.
3. Високий і блідий юнак; молодий, але сивий воїн; пірамідальні й зелені тополі; чекали дуже і з нетер­пінням; най краще й унікальне місце.

1. У далечині синіло безкрає ніжне і прозоре у сві­танковій імлі море.
2. Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (Олесь Гончар).
3. Спорожнілі від плодів садки натягували на себе жовтогарячу на­мітку... (М. Сиротюк).
4. Тихий солодкий дощик сі­ється щедро на вулиці (М. Рильський).
5. Хіба можна уявити собі не заквітчану рушниками українську хату?
6. Оповитий красою Божий світ задрімав у ле­генькому сні (за П. Грабовським).

У ніч на 11 грудня 2013 року Михайлівський Золо­товерхий монастир безперервно бив у дзвони. Це був перший за 8 століть набат Михайлівського монас­тиря. За дивним збігом, саме у грудні 1240 року на Київ напали татари й монахи Михайлівського били в на­бат, щоб попередити всіх мешканців. Історія пов­торилася, і знов монахи півночі дзвонили — городяни піднялись і йшли до собору рятувати Майдан!

Тепер кожного 10 грудня він битиме набат, щоб розчарування не зупинило суспільство на шляху змін до тих пір, поки ми повністю не виженемо з нашої землі «ординців». Дзвін Михайлівського собору має залишитися в кожному. Боротьба продовжується! Слава Україні! (з журналу).

Осінь... Ліс стоїть задумливий, печальний. Йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим. Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист, умер він, одірвався з рід­ної йому галузки і падає.

Він не падає сторч на землю –  ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх... Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі. Ой, як не хочеться йому тліти!

Останнім конвульсійним рухом він проривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так го­лубило... Але нема вже сили в кленового листу, нема вже життя в нього. Падає кленовий лист на землю і зати­хає...

Навесні на його місці молодий буде лист, зелений. Він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... Щоб потім умерти... Старе одживає, нове –  народжується. (О. Вишня).

Я приїхав сюди наприкінці травня. Від вокзалу пі­шов пішки. Речей мав мало: шкіряний рюкзак із парою футболок та старим ноутом, термос із чаєм, джинси, кеди, ядучо-зелена сорочка. Я приїхав надовго.

Що­денні пробіжки робили мій крок легким і невагомим. Зачіска робила мене схожим на вокаліста. Сонце щед­ро відбивалося від темних окулярів на півобличчя. Я був зіркою. Принаймні так я собі все це бачив. Місто мені сподобалося. Тихі привокзальні двори, зарослі травою й засаджені абрикосами, гаражі, флігелі та аварійні будинки –  мене все влаштовувало. Запах цукру й шоколаду у кварталах довкола кондитерської фабрики, суворі цехи порожніх підприємств довкола ринку, брами, крамниці та лікувальні заклади – усе було за мене. Я вийшов до набережної. Виявляється, тут були мости.

 «Це добре,  – подумав я. –  Місто, яке лежить на ріці, більш захищене і спокійне.» Потім я дізнався, що ріка тут не одна. Місто лежало між ними, на пагорбах, ніби на острові, світячись усіма своїми бі­лими й червоними будівлями, оточеними зусібіч гаря­чою травневою зеленню. Що ж сказав я, ступаючи на міст, можете мене зустрічати (за С. Жаданом).

У грудні 2016 року виповнюється 100 років від пер­шого виконання всесвітньовідомої української пісні «Щедрик», музику до якої написав композитор Мико­ла Леонтович. «Щедрик» — одна з найпопулярніших обробок Леонтовича, відома у всьому світі під назвою «колядка дзвонів» (англ. Carol of the Bells). В основу твору покладено українську щедрівку — пісню доб­рих побажань, що виконується в період зимових свят. У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господи провістити багатий рік для родини. Уперше «Щедрика» в музичній обробці Леонтови­ча виконав студентський хор Київського університету ім. Святого Володимира (зараз КНУ ім. Т. Шевченка) 25 грудня 1916 року. А 5 жовтня 1921 року (за іншими даними в 1922р.) хор Олександра Кошиця виконав «Щедрик» на концерті в Карнегі Холі у Нью-Йорку. На жаль, сам Леонтович не дожив до цієї події. В Америці пісня мала такий успіх, що в 1936 році американець українського походження Пітер Вільговський створив англійський текст до «Щедрика». Нова версія спиралася на слов’янську легенду про те, що кожен дзвін у світі прославляв Ісуса в ніч, коли він на­родився. І поет зафіксував цей образ у своєму вірші. Пізніше пісня закріпилася в музичній культурі захід­них країн під назвою «колядка дзвонів». І досі хори по всьому світу співають цей твір як колядку на Різдво (з Інтернету).

Принцесо, співав я наступного ранку, прокинув­шись й печально розглядаючи стелю. Навіщо розбива­єш мені серце? Навіщо віддаєш його голубам на пло­щі? Вони бавляться ним, сидячи на антенах. І я плачу, принцесо, доки ти малюєш яскравими фарбами своє обличчя. Навіщо ти тримаєш мене в цих срібних лан­цюгах? Вони душать мене, не даючи сказати всього то­го, що я думаю про любов. Де ти зникаєш, принцесо? У яких норах ховаєшся від мене, ніби лисиця? Чому не прийдеш і не відпустиш мене? Чому ніколи не назива­єш мене на ім’я?

Я співав собі, доки за вікном прокидалася вулиця. Співав, навіть не намагаючись підвестись. «Виявля­ється, — думав я з розпачем, — любов може бути не­щасливою.» Від неї може бути боляче. Від неї може псуватися настрій. Хто б міг подумати. Втім, сонця ставало все більше. Голоси лунали дедалі нахабніше. На страждання зовсім не лишалося часу (за С. Жаданом).

Небо прорізав сухий спалах, оглушивши і примусивши втягнути голови в плечі, і святковий салют залив собою півнеба, тонко висвічуючи в темряві гілля дерев і дахи будинків, відбиваючись в очах і гаснучи в чорному озоні. Десь поруч радісно загорлали. Крик підтримали по кварталу. Із-за дерев та пагорбів усі вітали святкові небесні вогні, що опалювали комах і засліплювали перехожих, роблячи ніч нестерпно красивою, а життя — невимовно прекрасним (С. Жадан).

1 група. Підкресліть головні члени речення.

А Ярема по долині ледве-ледве ходить, не дивиться, не слухає... Ваші господарі - наймити татарам, турецьким султанам. Сама вечерять сядеш в хаті... Світ широкий, людей чимало на землі.

2 група. Підкресліть другорядні члени речення.

А тим часом місяць пливе оглядать і небо, і зорі, і землю, і море... У тумані, на могилі, як тополя, похилилась молодиця молодая. Сумно, сумно серед неба сяє білолиций. Ідуть дівчата в поле жати та, знай, співають ідучи...

3 група. Підкресліть головні та другорядні члени речення.

Тече вода з-під явора яром на долину. Отака-то наша слава, слава України.

За метою висловлювання.

Реве та стогне Дніпр широкий.

За що ж ти караєш її, молоду?

Ходи до нас вечеряти.

За емоційністю висловлювання.

Ще треті півні не співали...

Швидче, коню, швидче, коню, поспішай додому!

За характером граматичної основи.

Реве, свище завірюха.

По лісу завило...

За наявністю другорядних членів.

Зареготались нехрещені... Гай обізвався; галас, зик, орда мов ріже.

Прилітає соловейко щоніч щебетати...

За пропуском одного чи кількох членів речення.

Барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався.

Якби з ким сісти хліба з’їсти, промовить слово... Нема з ким.

За кількістю граматичних основ.

І знов лечу. Земля чорніє.

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину.

А) До поданих двоскладних речень доберіть синонімічні безособові. Підкресліть граматичні основи.

Пішов шелест по діброві. А ми б і досі так жили.

Б) Перебудуйте подані речення: перше –  на кілька односкладних, друге –  на одне безособове. Визначте граматичні основи.

А журавлі летять собі додому ключами. А тим часом стародавню Січ розруйнували.

В) Замініть речення: перше – на неозначено-особове, друге – на двоскладне. Підкресліть граматичні основи.

Так я думала, молилась, ждала, виглядала. Треба вчитись, ще змалечку треба вчитись.

1.     Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива.
2.     Дунув вітер понад ставом –  і сліду не стало. 
3.     А гайдамаки мовчки ждали, поки поганці ляжуть спать.
4.     Куди, каже, хилить доля, туди й треба гнуться.
5.     Молись Богу та йди собі –  мені легше буде.
6.     Страшний суд ляхи в Україну несуть –  і заридають чорні гори.
7.     Не одцуравсь того слова, що мати співала.
8.     Не русалонька ходить –  то дівчина бродить.
9.     Кляли, що нічого вже взять.
10. Висипали запорожці –  лиман човни вкрили.
11. Без милого сонце світить –  як ворог сміється.
12. Минув і рік, минув другий –  козака немає; сохне вона, як квіточка, –  ніхто не питає.

Отож-то дивіться та кайтесь, дівчата, щоб не довелося москаля шукать, щоб не довелося, як Катря шукає.

Дивітеся - жита похилились, де паслися ваші коні, де тирса шуміла, де кров ляха, татарина морем червоніла.

Слухайте, щоб дітям потім розказать, щоб і діти знали, внукам розказали, як козаки шляхту тяжко покарали за те, що не вміли в добрі панувать.

А онде під тином опухла дитина голоднеє мре а мати пшеницю на панщині жне. Добре тому багатому його люди знають а зо мною зустрінуться мов недобачають. Будеш батьку панувати поки живуть люди поки сонце з неба сяє тебе не забудуть! Нема кому розказати чого серце хоче чого серце як голубка день і ніч воркує... Не вимили біле личко слізоньки дівочі орел вийняв карі очі на чужому полі. Защебетав соловейко пішла луна гаєм червоніє за горою плугатар співає.

З-за Дніпра далекого

Слова прилітають

І стеляться на папері

Плачучи сміючись

Мов ті діти і радують

Одиноку душу убогую.

1.Куди ти йдеш не спитавшись? 2.В неволі плачучи умру. 3. І ми жартуючи погнали чужі ягнята до води. 4. І я заплакавши назад поїхав знову на чужину.

5. Якби ви знали паничі де люди плачуть живучи то ви б елегій не творили та марне Бога б не хвалили на наші сльози сміючись. 6. Серце в’яне співаючи. 7.Чайка скиглить літаючи. 8. Умовк кобзар сумуючи. 9. Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

Тарас Шевченко був дотепним та вигадливим. Одного разу якийсь генерал замовив Шевченкові свій портрет за 50 карбованців. Шевченко виконав роботу, але генерал відмовився взяти портрет і заплатити гроші. Довідавшись про те, що цей скупий замовник відвідує завжди одну голярню, ображений Шевченко запропонував господареві купити для вивіски чи реклами портрет генерала з намиленою бородою. Не помітивши, що це його постійний клієнт, господар голярні придбав портрет. Побачивши на вивісці свій портрет, генерал розлютився, перекупив портрет для себе. Щоб помститися художникові, генерал звернувся до пана Енгельгардта з проханням продати йому кріпака-художника. Та друзі Шевченка уже поспішали з викупом.

Список використаних джерел

1. Босак С. Пунктуація в простих реченнях із порівняльними конструкціями / С. Босак // Дивослово. – 2017. - № 10. – С. 14-20.
2. Голуб Н. Робота з текстами на уроках української мови у процесі вивчення синтаксису й пунктуації у 8-9 класах / Н. Голуб // Укр. мова і літ. в шк. – 2017. – № 1. – С.2-7.
3. Дудик П. Складне речення та ознаки його. Складносурядне речення / П. Дудик, Л. Прокопчук // Укр. мова і література в школі. – 2017. - № 6. – С. 4-11.
4. Кулик О. Вивчення складних комбінованих речень (граматико-стилістична робота) / О. Кулик // Укр. мова і літ. – 2010. - № 3. – С. 8- 13.
5. Ладоня К. Формування пунктуаційної компетентності учнів 8 класів на уроках української мови / К. Ладоня // Укр. мова і літ. в шк. – 2016. - № 6. – С. 12-15.
6. Новосьолова В.  Особливості навчання  синтаксису простого ускладненого речення у 8 класі (за новим підручником української мови) / В. Новосьолова // Укр. мова і літ. в шк. – 2017. - № 3. – С. 20-24.
7. Павлів І. Односкладні називні речення. Урок на матеріалі творів Ліни Костенко / І. Павлів // Дивослово. – 2017. - № 11. – С.2-6.
8. Попович І. До проблеми підвищення  орфографічної та пунктуаційної  грамотності учнів / І. Попович // Укр. мова і літ. в шк. – 2010. - № 3. – С.13-22.
9. Тєтєнєва Ж. Основні типи підрядних речень. Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних / Ж. Тєтєнєва // Дивослово. – 2017. - № 12. – С. 7-12.