Дидактичний матеріал "Розділові знаки в складному реченні"

Розділові знаки в складному реченні

1. Конструювання-відновлення

Переробити прислів’я, надавши їм первісного вигляду

Коли здобудеш освіту, то побачиш багато світу.

Якщо хочеш їсти калачі, то не сиди на печі.

Брехня мов куля зі снігу, бо що далі котиться, то більша стає.

2. Дописати речення, додавши кілька підрядних частин

І ніякі вітри не спроможні розвіяти густі пахощі…

Щоранку… вона бреде в буйні пшениці…

Василеву любов… народжував степ…

Свіжий вітер повіяв з моря…

Перед очима розстилався степ…

Навколо стояла така тиша…

Раптом так потемніло…

Лід був такий прозорий…

Настала осінь…

Сідає сонце над золотим лісом…

На рідне поле впав туман…

Високі гори кидали тінь на дорогу…

3. Установити відповідність

4. Пунктуаційний практикум

Поставити розділові знаки

Глибше орати більше хліба мати.

Казав овес сій мене в болото буду золото.

Теплий квітень мокрий май буде у стодолі рай.

Прийде літо все розмаїто прийде зима нічого нема.

Май холодний рік хлібородний.

Чайки сідають у воду чекай доброї погоди.

Слово не горобець вилетить не спіймаєш.

Скільки вовка не годуй а він все одно в ліс дивиться.

Зробив діло гуляй сміло.

Доки сонце зійде роса очі виїсть.

Пожалів вовк кобилу зосталися хвіст і грива.

5. Конструювання-дослідження

З поданих речень утворити речення з різними видами зв’язку. Пояснити розділові знаки

У вечорах, що встали як вітрила, простелено шляхів зелений біг. Природи гнеться соковита сила, і пахне хлібом батьківський поріг.

Послухайте, як солов’ї співають! У співі кожен полум’ям горить… Вони мені на плечі присідають, немовби в лісі на дубову віть.

 Тихе літо знов насниться. Даль і синь. І все як є, соловейко – сіра птиця пісню-золото кує. Заплітає в пісню ниті із струмків, лугів. Дубів, з вечорової блакиті заклинає голубів.

Йому-бо здавалося, що солов’їна повінь ота сягає тільки до Дніпра, а далі проста лається така безмежна синя широчінь вод, що й оком не зглянеш.

Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових наметах; їм було байдуже, що бурхав холодний вітер, ішов сніг.

Навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив сніг, а Василькові згадалась тепла, ясна батькова хата.

Він глянув навкруги: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки.

Олена пильно дивилася межи дерев, їй все здавалося, що вона бачить то сина, то свитку Василькову, то кінські ноги…

Василько вйокнув на коней, і вони побігли підтюпцем, наближаючись до лісу, що чорною стіною стояв перед ними.

Весело рипіли сани, весело бігли коні, хоч дорога була трохи забита.

6. Коментоване письмо

Біжить автобус, і лепечуть липи із давніх, ще потьомкінських часів.

Я пускаю низом пісню, а мені за дорогою грубше обзивається луна.

Чи то праця задавила молодую силу, чи то нужда невсипуща його з ніг звалила.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Дітям здавалося, що вже вечір і що зараз прийде мама.

Неприємно, коли п’явка впивається в жижку чи коли гавкають на тебе чужі пси або гуска сичить коло ніг.

З одного боку – дуби, як стіна, з іншого – лавою буйні хліба.

Минулася буря – і сонце засяяло.

Хто волю хоче вбить – загине.

Прокотився грім з розгоном, грають блискавок шаблі, пахне морем і озоном від притихлої землі.

Промчало літо, осінь промайнула, зима махнула на прощання білим рукавом.

Навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише.

Не бійтесь заглядати у словник: то пишний яр, а не сумне провалля.

Мені здається: твої очі в мою душу світять з вишини.

Поглянь у себе: море там вирує,міниться і грає.

Махнула осінь у ліси – вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами.

Гляне – холодною водою обіллє.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка?

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді!

7. Спостереження над мовою

Мама каже, що коли уві сні літаєш, значить, ростеш.

Соломія міркувала, що, коли брати у ліву руку, плавні мусять швидко скінчитися.

Мороз прилине синьо і прозоро, розвісить інею сивий дим; і на шибках невидані узори він намалює генієм своїм.

Я люблю їхати на поле тоді, коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха; коли ниви поцяцьковані синіми волошками та червоними маківками.

8. Робота в парах

Пояснити розділові знаки. Накреслити схеми, визначити смислові відношення

Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним, та довелось мені бачить в чаду і золі, як за одну зачерствілу на камінь хлібину згодні віддати все золото на землі.

Я син народу, що вгору йде. Хоч був запертий в льох, мій поклик – праця, щастя і свобода. Я є мужик, пролог – не епілог.

Дивно було споглядати одвічне небесне світило, на яке мільйони літ дивилися люди землі, та лише зараз змогли ступити на його дірчастий, вивітрений сонячним вітром ґрунт.

Тільки десь там, на повороті ріки, де нуртують чорториї, коли-не-коли скинеться щука, і після того довго розходяться по воді тремтливі кола.

З дерев щедро сипалось срібне намисто, а та сторона, звідки прийшла сива дощова хмара. Вже заблищала дзеркально, осяяна невидимим сонцем.

9.               Самостійна робота

Поставити розділові знаки. Накреслити схеми, визначити смислові відношення

Сидіть з підручниками учні перед екзаменом важким і добродушна липа їм розумні простягає віти.

Повільно входимо в село в його прості й глибокі чари де має місяця крило з-над не вколисаної хмари.

Промінь стрибнув на полянку просто до звинених квіток пташки заспівали комашня заметушилася ліс загомонів.

Усяк розумний по-своєму один спершу а другий потім.

Сонце ще не пробивалося сюди а  під сірою скелею що нависла над водою разом з кажанами ховалися сутінки.

10.     Поставити розділові знаки. Зробити синтаксичний розбір останнього речення

Уже сонце потроху почало визбирувати росу коли я доїхав до Якимівської загорожі. Вона була обнесена веселим свіжоструганим воринням за ним спадисто ішла під сонце висока трава. Тут червоніли хрещики дикої гвоздики красувався перестріч гайовий  хвалилася білими віночками тендітна ромашка і все з кимсь переморгувалась тендітна віяста метлиця. А над травою височіли безладно розкидані яблуні груші й напатлані кислиці. На другій половині огорожі стояли у вбогих дідівських шапках старі дуплянки й з десяток куликів а до них тулився свіженький курінь.