Диктант Осінній сад і його барви

Диктант

Осінній сад і його барви У  тумані  за  вікном  уже  чувся  глибокий  осінній  подих,  наповнений прив’ялим запахом розмоклого листя, гіркуватого прядива давно відцвілих квітів, вогкуватого духу айстр — блимотливих вогників уздовж доріжок. Доріжки посипано піском,  але вже давно не чищено. Туман  за  вікном  порідшав. На  мене  повіяло  свіжим  запахом  осені: зотлілого  листя,  пожухлого  полину,  дерев, що жовтіли  в  серпанку  тонкими,  ледве  наміченими,  золотіючими  плямами. це  була  осінь,  велика і глибока осінь, красивий руйнівник, хронічний меланхолік і разом з тим безнадійний мрійник. Я  вийшов  у  сад.  Знайома  алейка  починалася  від  кленів.  Війнуло привільною, трохи спліснявілою тишею, земля пухко лежала, прикрита сумнуватим,  але  по-справжньому  прекрасним  вкривалом:  розкислим, обтріпаними    опудалами  темніли  обвислі  кущі  колись  гарних  квітів, морозом припилило  траву, посріблений  бур’ян м’яко  тонув  у примарному  сяйві.  Ноги  ступали  на  пухкий  килим,  тріпотіли  груші  копійчаними  листочками,  на  яких  ніжними  лініями  виступали  прожилки. Промокла цегла,  якою  вистелили  доріжку,  розвалювалася на  глинясті, розсипчасті  купки,  і  вапно,  яким  колись  її  білими, нерівними плямами вкраплювалось у  загальне багнисте  тло… Малинові кущі виставляли довгі світлі лози, увінчані самотніми  тригранними литками,  з яких звисали великі, трохи зеленуваті, а більше жовті краплі. Краплини обривались униз, безшумно розчиняючись у напоєній землі…