Добрі справи — від добрих людей. (за казкою В.Шевчука «Панна квітів»)

Тема: Добрі справи — від добрих людей.

(за  казкою  В.Шевчука «Панна квітів»)

Мета: ознайомити учнів з історією створення збірки «Панна квітів», змістом казки; формувати вміння характеризувати  головних героїв – Зеленоочку та Кріноса, давати власну оцінку їх учинкам,; розвивати усне мовлення учнів у процесі їхніх роздумів про душу людини, її стосунки з іншими, про добро і зло; виховувати чуйність та милосердя, безкорисливість, шліфувати справжнє багатство людської душі.

Цілі.

Учні знатимуть: цікаві факти з життя В.Шевчука; історію створення збірки ; зміст казки «Панна квітів»; основну думку твору.

Учні вмітимуть: виразно читати і переказувати уривки з казки; характеризувати персонажів твору; створювати словесні портрети казкових героїв; давати власну оцінку їхнім рисам, діям, учинкам

Методи, прийоми і форми роботи:

Тип уроку: урок позакласного читання
 

Обладнання: портрет письменника, текст казки (Шевчук В. Панна квітів: казки моїх дочок. –К.: Веселка, 1990); ілюстрації до казки, презентація до уроку

Випереджальні завдання:

1.Прочитати казку В.Шевчука «Панна квітів»

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

1.  Подивіться: чиста сторінка,

Ні теми нема, ні мети…

Лише знак питання великий!

Спробуй відгадку знайти!

Якщо є знак питання, то будуть запитання.

1. Передивіться малюнки і скажіть, що їх обʼєднує?  (Всі малюнки до твору «Панна квітів»)
2. Прочитайте, вислови, скажіть, який із них виражає головну думку цього твору?

1. Доброта краще краси.

Г. Гейне

2. У цьому світі є тільки одна річ, перед якою належить схилятися, це — геній, і одна річ, перед якою слід упасти на коліна, — це доброта. 
     В. Гюґо 
3. «Істинно добра людина не бачить власного милосердя. »

Алі Апшерон

     4. Найкраще в добрих справах – це бажання їх приховати. 

                                                                                             (Блез Паскаль) 

1.        Повідомлення теми і завдань уроку.

Тема нашого уроку – Добро і Зло  в казці  Валерія Шевчука «Панна квітів»

(учні роблять відповідні записи в зошиті)

Слідами Піфагора

Прочитайте, вислів, що зашифрований в таблиці Піфагора. Він буде епіграфом сьогоднішнього уроку

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку

Прочитайте

                                                    Доброму всюди добре. 

Вчитель:Тож зробіть  добру справу – посміхніться один одному і побажайте удачі на урок

ІІ. Цілевизначення і планування роботи.

Ви познайомились із казкою Валерія Шевчука «Панна квітів». В кінці уроку

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Знайомство з автором

Заздалегідь підготовлений учень розповідає про В.Шевчука.    

Валерій Шевчук – сучасний український письменник, учений, літературознавець, перекладач, примножувач скарбів культурної спадщини нашого народу.

Народився 20 серпня 1939 року в місті Житомирі. Батько письменника, Олександр Шевчук, в юнацтві змушений був покинути навчання і зайнятися ремеслом. Став шевцем. Батьки прищепили малому Валері любов до книг.

Дитинство було багатим на пригоди: мав здатність постійно губитися,часто опинявся у небезпеці. Одного разу хотів подивитися, як вилітає куля з рушниці, і чудом врятувався.

Після закінчення школи у 1956 році вступає до Київського університету. Робить перші спроби у поезії, пізніше вдається до жанру новели.

Має довжелезний список державних (і не тільки) премій. Його кандидатура пропонувалася для висунення на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури.

Ми можемо пишатися багатогранним талантом нашого земляка.

Дякуємо за розповідь.

Вирушаймо далі

2. У майстерні письменника…

  Діти, а чи цікаво було б дізнатися, як з’явилася збірка казок. «Панна квітів»?

Валерій ШЕВЧУК

ПАННА КВІТІВ

КАЗКИ МОЇХ ДОЧОК

ПЕРЕДМОВА

Ця книжка, що лежить перед тобою, читачу, писалася давненько, коли мої дочки були ще малі. Історія складання її цікава, і я хочу її розповісти, щоб і тобі був зрозумілий підзаголовок: «Казки моїх дочок».

Якось підійшла до мене тоді шестирічна дочка Юліана і каже:

— Тату, ось ти письменник, а ми не знаємо який!

— Звісно, не знаєте, — відповів я, — Бо я дорослий письменник, тобто пишу для дорослих. Виростеш і прочитаєш, мої книги.

— А чому б тобі не написати книги для нас, — сказала й старша моя дочка Мирослава, — А то всі знають, який ти письменник, а ми, твої діти, й не знаємо.

Я задумався: а може, й справді узяти й написати книгу казок, адже ми, дорослі й діти, потайки тягнемося до казки: мріємо — і це казка, сподіваємося — і це також казка. Але щось мене й стримувало.

— Боюся, — сказав своїм дочкам, — Дорослим писати легше, як дітям. Дітям треба писати по-особливому.

— Хочеш, ми тобі допоможемо? — сказала Юліана, — Он у мене в зошиті вже написано кілька казок, але так — по-дитячому. Візьми й перепиши, як це письменники роблять, по-дорослому.

— І я тобі хочу допомагати, — сказала Мирослава.

Юліанин зошит зберігається в мене й досі. Його не можу перегортати без зворушення. Вона писала великими друкованими літерами, бо інакше не вміла, а ще малювала малюнки. Я уважно перечитав оті плоди дитячої фантазії, передивився малюнки, й мені подумалося: щось тут є. Отак разом вигадувати з дітьми, — може, й справді напишеться книжка?

І ми почали. Разом вигадували героїв (імена придумували дівчатка, і всі мої спроби щось і собі тут докинути відміталися категорично), разом обмірковували, як героям поводитись у тій чи іншій історії.

Поступово в моїй уяві почали вимальовуватися Бігунець та Котило, Панна квітів (до речі, цей персонаж близький до міфологічної Жінки з цвіту) із жовтим тюльпановим полем, Чотири сестри, дивне Місто, де не ростуть квіти, Дівчинка, яка шукала маму. Я захопився, і за літо, бо пишу передусім улітку в маленькій батьківській хаті в Житомирі, на околиці, де річка Кам'янка впадає в річку Тетерів, написав оцю книгу, яку дівчатка вирішили назвати «Панна квітів» (бо це так урочисто звучить!) і до якої я додав підзаголовок: «Казки моїх дочок». Потім ми читали ті казки: дещо дівчаткам подобалося, а дещо ні, адже я таки справді не дитячий, а дорослий письменник, дечим вони захоплювалися, а дещо критикували. І я подумав: все-таки страшенно важко бути дитячим письменником, значно важче, аніж дорослим… Згодом і дочки мої повиростали, в них інтереси стали інші, та й книжки інакші почали читати, і я про свої казки забув; зрештою, зайнявся іншими справами і, звісна річ, справами дорослими.

І ось тепер, переглядаючи свої рукописи, я перечитав цю книгу. Мені здалося, що все-таки вона могла б бути цікава дітям, саме тим, котрі люблять фантазувати, вигадувати, котрі бачать перед собою зелений світ не просто так, а населений найдивовижнішими істотами і найнезвичайнішими людьми. Ще тоді, коли писав оці казки, не хотів складати їх надто просто, щоб усе було розжоване і розкладене по однакових, гладко витесаних поличках. Завжди вважав і тепер уважаю: діти мудрі і часом сприймають твори глибше і тонше за дорослих. Вони мудрі, бо перед їхніми очима просторіше лягає широкий світ, вони йдуть у нього з широко розплющеними очима і з відкритими серцями. Отож, може, мені вдасться увійти в ті розкриті серця і зі своїм словом, може, вони послухають дорослого чоловіка, який захотів оповісти ще нерозказані казки, витворені далекого літа, здається, не тільки для своїх дочок, але й для Тебе, мій читачу.

АВТОР

3. Зустріч із героями казки (актуалізація опорних знань)

3.1.Телеграми від героїв

Я запрошувала героїв казки до нас на урок, але, на жаль, вони прийти не змогли, а прислали нам телеграми. Послухайте їх і скажіть, від кого вони?

1. Прийти не можу, мандрую країною,  перевіряю, чи скрізь однаково й гарно світить сонце, чи однаково гарні пісні співають пташки й цвіркуни і чи скрізь я можу вільно й радісно сміятися. (Зеленоочка)
2. Не чекайте на мене, стою каменем на одній із доріг, сподіваюсь, що хтось і мене звільнить (Крінос)
3. Дуже зайняті: робимо великі подвиги, а потім поспішаємо в мурашник, щоб знову розказати про них своїм побратимам (Мурахи Вунько й Мунько)
4. Нарешті зрозумів, що сказала Зеленоочка, шукаю новий вогник та господаря, аби пристати до нього на службу (Димко)

• Повторення теорії літератури Казка
• Робота з текстом (Прочитати з тексту епізоди, які зображені на малюнках)

1. Ця дівчинка, що про неї поведемо мову, жила, може, не в нашому часі і, може, не на нашій землі, як і всі, хто живе в казковому світі. Носила вона зелене платтячко, таке старе, що мусила щоранку зашивати його травою. На голові в неї була хустина, схожа на пелюстку, і світилася та хустина між травами, як голуба квітка.

Мала та дівчинка ледь-ледь кирпатий носик, від чого обличчя її здавалося трохи здивоване, і назвали б її люди простою, коли б не її очі. Були вони величезні й зелені, і коли хто придивлявся до них, то здавалося, що то не очі, а зірки якісь особливі світяться.

2. Зеленоочка здивовано озирнулася. Побачила, що по стежці за нею йде щось чудне: тінь не тінь, дим не дим. Те чудне мало і голову, і руки, і ноги, і тулуб, але було ж все прозоре.

— Ти хто такий? — здивовано спитала Зеленоочка.

— Як хто я такий? — задихано сказав димовий чоловічок.— Хіба не впізнала мене? Це ж я був на люльці старого Кріноса.

— Старого Кріноса? — перепитала Зеленоочка.

— Еге ж, отого діда, що ти з ним тільки-но розмовляла. А я — його дим...

3. Вона перевернулася на спину й позіхнула. І від того позіхання прийшла на землю ніч, і всі заснули, окрім хіба що тих, для кого ніч — це день, і дівчинка теж заснула, сподіваючись, що присняться їй неабиякі сни.
4. . І диво дивне відчула Зеленоочка: здалося їй, що вона сама перетворюється в дерево, квітку чи траву. Що ноги її корою вбираються, зведені руки — гіллям, а тіло — стеблом. Що в неї потік раптом сік, як тече в зіллі, і суконька її ще зеленіша зробилася від трави, що нею була залатана. Зрештою, і ця трава теж наповнилася соком і проросла. Голуба її хустина синім пелюстям стала.
5. По дорозі вона зустріла величезний камінь, якого раніше тут не було, із зведеною високо вгору кам’яною сокирою.

• Яку помилку допущено у малюнках? (На малюнках червоні тюльпани, а не жовті)
• Які слова Зеленоочки ми повинні запам’ятати і чому?

Коли добрий, то й хвалити його не треба, діло його хвалить, а коли прославляють язиком, то тільки тоді, коли хочуть сховати зло.

• Символ твору

Квіти з таким відтінком часто пов'язують з посмішкою і весняним настроєм. Вони уособлюють радість і бадьорість

Стародавня легенда свідчить, що в бутонах цих яскравих і сонячних квітів можна відшукати справжнє щастя.

• Хвилинка релаксації
• Пояснення слів «добро», «зло»
• Відео «В.Шевчук пояснює слово «добро»
• Який герой твору уособлює добро? А який зло?

Як вперше зустрілися Зеленоочка і Крінос?

• Які вони , наші головні герої? Зараз ми про це дізнаємось. Парад героїв (Сильніші учні)
• Риси характеру Зеленоочки та Кріноса (дві команди слабших учнів)
• Шість капелюшків мислення

Білий колір – зачитайте уривок з тексту, в якому сказано про вчинок Кірноса

Чорний колір – Скажіть, чому цей вчинок вважається негативним?

Жовтий колір - Чому Крінос вважає свою справу доброю?

Червоний колір – Уявіть, що ви – люди, зачаровані Кріносом. Як ви себе почуваєте під землею?

Зелений колір – Дайте кілька порад Кріносу: як зробити людину щасливою?

Синій колір – Чи можна виправдати вчинок Кріноса? (Він робив це проти волі людей. Зло не можна виправдати)

V.Рефлексивно-оцінювальний етап.

     Нам потрібно закінчувати подорож. Мандрівники, повертаючись із доріг, привозять щось на згадку. А що візьмете з казки Ви?

● «Незакінчене речення»

Казка Валерія Шевчука допомогла мені зрозуміти, що …

VI. Домашнє завдання.

Напишіть Листа Кріносу або Зеленоочці

• Прослуховування пісні Н.Май «Даруй добро» (в цей час дарую тюльпани присутнім)