Емоційна нестійкість дитини. Психологічний супровід.

Емоційна нестійкість дитини. Психологічний супровід. Підготувала вчитель початкових класів, дефектолог. КЗ “Знам’янська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради”Бєлова Вікторія Вікторівна

Формування емоцій та почуттів. Розвиток емоцій та почуттів проходить шлях від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів.

Процес формування особистості складається з трьох компонентів:

Найбільш ранні емоційні вияви в дітей пов’язані з органічними потребами дитини:вияви задоволення при задоволенні потреби в їжі, сні, уваги тощо;вияви незадоволення при незадоволенні потреб дитини. Поряд з цим починають виявлятися і такі елементарні почуття, як гнів та страх, які спочатку носять неусвідомлюваний характер.

Приблизно у 2 роки з’являються вияви емпатії співчуття і співпереживання. Позитивні емоції в дитини розвиваються поступово у процесі гри та дослідницької поведінки. Спочатку у малюка викликає задоволення момент досягнення бажаного результату, що свідчить про заохочувальну роль емоцій.

Пізніше емоції починають відігравати функціональну роль. Характерною особливістю вияву почуттів у ранньому віці є їх афективний характер. Емоційні стани виникають раптово, бурхливо протікають і так само раптово зникають. Лише в старшому дошкільному віці разом з появою складних форм емоційного життя в дітей виникає потреба контролювати власну емоційну поведінку.

Розвиток негативних емоцій зумовлений нестійкістю сфери дітей і тісно пов’язаний з фрустрацією. Стани фрустрації та способи їх подолання, які часто повторюються в ранньому дитинстві, закріплюються в одних у вигляді байдужості, безініціативності, в інших – агресивності, заздрості. Тому для подібних ефектів небажано при вихованні дитини надто часто добиватися виконання вимог прямим натиском.

Дорослим слід пам’ятати, що велике значення під час формування такого емоційного стану, як агресивність, відіграє покарання дитини. Але повна відсутність покарань несприятливо впливає на розвиток характеру особистості. Діти, яких за агресивну поведінку під час гри карали, були менш агресивними і поза грою, ніж ті, яких зовсім не карали.

Формування моральних почуттів розпочинається під впливом похвали, заохочення, а також засудження. Спочатку дитина керується власними інтересами, суспільна ж користь того чи іншого вчинку починає визначати поведінку дитини у кінці дошкільного періоду.

На початку шкільного навчання у дитини з’язвляється почуття сорому за здійснені негідні вчинки. У дітей досить рано виявляються зародки естетичних почуттів. Велику роль при цьому відводиться заняття з малювання, музики, відвіданню картинних галерей, театрів тощо. Дитина в цьому віці ще не може адекватно оцінити твори мистецтва, а справжнє розуміння краси приходить лише в старших класах.

З початком молодшого шкільного періоду розширюється коло знань та досвіду дитини, що впливає на емоції та почуття дітей. У них з’явлюється вміння керувати своєю поведінкою, стримувати себе, а їхні почуття не мають того афективного характеру, який характеризував дітей раннього віку.

Важливою умовою формування позитивних емоцій та почуттів є турбота з боку дорослих. Дитина, яка обділена любов’ю та ласкою, сама виросте холодною. Емоційна чутливість формується в процесі турботи про слабших. Почуття дитини не повинні обмежуватися тільки власними переживаннями, а виявлятися в конкретних вчинках, діях та діяльності. У протилежному випадку дитина виросте сентиментальною, не здатною втілювати свої почуття в життя.

Психологічний супровід. Психологічний супровід дітей із порушенням у розвитку розглядається як діяльність психолога, яка спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психологічно-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють успішній адаптації дітей, їх реабілітації й особистісному ставленні в соціумі.

За визначенням І. Л. Мамайчук (2001), супровід – це цілісна діяльність психолога, яка полягає у:

Основні етапи процесу психологічного супроводу: Підготовчий етап;Орієнтовний етап;Етап планування;Заключний етап;

Підготовчий етап включає вирішення таких завдань: Встановлення контакту з усіма учасниками супроводу дитини;Визначення обсягу роботи і послідовності процесу супроводу;Підготовка необхідної документації;Складання графіка роботи.

Орієнтовний етап включає вирішення таких завдань: Встановлення контакту з батьками і родичами дитини;Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання;Встановлення контакту з групою, яку відвідує дитина, а якщо супровід дитини здійснюється в межах школи або дитячого садка, - то з класним керівником або вихователем; ознайомлення фахівців з результатами психологічного обстеження;Спільне обговорення з педагогами та іншими фахівцями особливостей психічного розвитку дитини.

Етап планування передбачає: Створення індивідуальної програми супроводу дитини;Затвердження цієї програми усіма фахівцями, які працюють з дитиною.

Заключний етап передбачає:- Відбувається обговорення з фахівцями ефективності здійснення роботи з рекомендаціями щодо подальшої діяльності дитини.

Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання. Адаптація першокласників протікає на всіх її рівнях: Біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);Психологічному (входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності);Соціальному (входження до учнівського колективу). Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту пов’язаними з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення, зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Отже, соціально-психологічний супровід – це: Один із видів соціального “патронажу” як цілісний та комплексної системи соціальної підтримки і психологічної допомоги, що здійснюється у межах діяльності соціальних служб; інтегрована технологія, сутність якої полягає у створенні умов для відновлення потенціалу розвитку і саморозвитку сім’ї й особистості у результаті ефективного виконання окремою людиною або всією родиною основних функцій;Процес особливого виду побутових відносин між тим, хто супроводжує, й тим, хто потребує допомоги.

Психологічна підтримка. Психологічна підтримка розрізняється залежно від об’єкта, на який вона спрямована, і представлена двома головними напрямками: психологічна підтримка батьків, психологічна підтримка інших родичів з порушеннями у розвитку;Психологічна підтримка власне дітей і підлітків.

Психологічна підтримка батьків – система заходів, спрямованих: На зменшення емоційного дискомфорту в батьків у зв’язку із захворюванням дитини;Підтримку впевненості батьків у можливостях дитини;Формування у батьків адекватного ставлення до проблем дитини;Підтримку адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання.

Основним психотехнічним прийомом психологічної підтримки є батьківський семінар. Головне завдання батьківського семінару : розширення знань батьків про психологічні особливості їх дітей, психологію виховання та психологію сімейних стосунків. На семінарах збільшується не тільки поінформованість батьків про дитину, а й відбувається зміна ставлення батьків до проблем дитини і завдань її виховання.

Психологічна підтримка батьків здійснюється у: Формі групового взаємозв’язку;Процесі індивідуальних бесід із психологом про проблеми дитини і родини. Психологічна підтримка дитини. Важливою ланкою в психологічній підтримці дитини з проблемами у розвитку є психологічна корекція. Основна мета якої - гармонізація особистісного потенціалу дитини, виправлення порушень у психічному розвитку, профілактика можливих відхилень у розвитку, що зумовлено як внутрішньою специфікою психічного дизонто–генезу, так і зовнішніми впливами.