"Енеїда". І.П.Котляревський

 Тема:  І.П.Котляревський. Життя і творчість. Поема “Енеїда”.

Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю І.Котляревського, допомогти усвідомити значення творчості письменника для розвитку нової української літератури; розвивати навички сприйняття інформації на слух, вміння аналізувати, узагальнювати та робити висновки, грамотно висловлювати власні думки; виховувати почуття пошани до творчості І.Котляревського, патріотизм, національну свідомість.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до його життєвого і творчого шляху, виставка творів І. Котляревського, підручник, текст «Енеїди».

Епіграф:

                                         Він між нами тепер! Він зібрав нас усіх!

                                         Хто ж на поклик його не озветься?!

                                        З-поміж довгих ста літ чи ви чуєте сміх?

                                       То Іван Котляревський сміється!..

                                                                         М.Вороний

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Запис дати, теми уроку. Мотивація теми уроку

1. Виразне читання вчителем поезії І. Франка “Котляревський”:

Орел могучий на вершку сніжному

Сидів і оком вздовж і вшир гонив,

Втім, схопився і по снігу мілкому

Крилом ударив і в лазур поплив.

Та груду снігу він крилом відбив,

І вниз вона по склоні кам’яному

Котитись стала – час малий проплив,

І вниз ревла лавина дужче грому.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

2. Вступне слово вчителя.

   Життя багатьох українських письменників без перебільшення можна назвати подвигом. Серед них – Іван Петрович Котляревський, відомий український письменник із Полтавщини. Великий українець, патріот, військовий командир, канцелярист, письменник, драматург, актор, учитель, основоположник нової української літератури… Саме з його ім’ям П.Куліш, І.Франко, С.Єфремов пов’язували новонародження українського художнього слова, відродження української нації. Сміливий, гордий, справедливий, енергійний… Саме ця життєствердна енергія творчості Івана Котляревського дала підстави Тарасові Шевченку згодом сказати:

                                   Будеш, батьку, панувати,

                                   Поки живуть люди;

                                   Поки сонце з неба сяє,

                                   Тебе не забудуть!

      Про його дивовижне життя та невтомну працю ми сьогодні дізнаємось, пройшовши життяєвими стежками цієї талановитої людини.

   ІІІ. Опрацювання матеріалу теми уроку

     1. Усний журнал «Життєвий і творчий шлях Івана Петровича Котляревського ( 1769 – 1838)».

                       І сторінка – « Дитинство і юність письменника»

   Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 року в Полтаві. Мальовниче українське місто назавжди стало для нього символом домашнього затишку, і він щораз повертався сюди, щоб відновити сили для подальшої боротьби. Ось як він пізніше згадує свої дитячі та юнацькі роки:

   “Родом я зі співучої й мужньої Полтави. Мати моя з давнього козацького роду Жуковських. Тато мав дворянське звання, але жили ми небагато. Уявіть собі сина дворянина, який ходить босий, грається з сільськими дітьми і, як вони, їсть житній хліб. Та весела вдача допомагала переносити скруту.

   Полтава – велике “полкове” містечко в тисячу хат. На узгір’ї височів наш рублений будинок із ганком і призьбою. Недалеко від хати комора, хлів і криниця з журавлем, а все обійстя – у вишневому садку. За ним  - скільки сягне око – біліють хатки, зеленіють мальовничі левади, серед яких поміж розлогих кучерявих верб в’ється мила моєму серцю Ворскла. Цілу весну й літо гасав я по тому роздоллі, коли ж восени відлітали у вирій журавлі, линув у мріях за ними.

   Учився спочатку у дяка. Навчання було важким, бо вчили по-церковнослов’янськи, а кожної суботи дошкульно били. Єдина відрада – читання книжок і слухання кобзарів край битого шляху. Далі – Полтавська духовна семінарія. Хоч навчання було схоластичним, усе ж це був шлях до знань. У семінарії грунтовно вивчали латинську, німецьку, французьку і російську мови ( польську подужав самотужки), а також риторику, піїтику, богослов’я, арифметику, західноєвропейські й античні літератури. Учився залюбки, але семінарії не закінчив: помер батько, і на мене лягла відповідальність за сім’ю. Кілька років працював, як і батько, рядовим протоколістом, а коли обридло дивитись на крутійство і чинопочитаніє – подався в домашні вчителі, три роки навчав дітей золотоніського поміщика.

   Покінчивши з обов’язками, я йшов у свою кімнату, знімав зі стіни скрипку і з першим дотиком смичка до струн забував про все на світі. А ввечері друга розрада: одягну мережану чумацьку сорочку, накину кобеняк – і гайда до гурту парубоцького  та дівочого. На березі Дніпра, під старезним дубом, де збиралася “вулиця”, де танці й співи, забави й жарти, наспіваюсь досхочу і відпочину душею. Тут я знав кожного на ймення, і мене приймали до гурту, тільки скоса дивилися, коли записував незнайому пісню, нову приказку, вдалий жарт або розповідь про Сагайдачного, Сірка чи Гамалію. Записував я фольклор також на весіллях, купальськиих ігрищах, весняних святах і обжинках”.

   У 1796 р.  І. Котляревський покинув учителювання. Причину цього вчинку точно не встановлено. Можливо, його ображало зверхнє ставлення панів до вчителя, який був у становищі слуги.

                                     ІІ сторінка – «У світі “честі й відваги”»

      Наступна сторінка життя  І.Котляревського сповнена героїзму. Він служив у війську, як говорив сам,  “тікав у світ честі та відваги, а потрапив у болото солдафонства, моральної нікчемності, де карти й горілка є головним змістом буття”.

   Вісім років був ад’ютантом  генерала, та коли розпочалася війна з Туреччиною ( 1807 рік), пішов на фронт. Це було для нього другою втечею: від нудьги й презирства – в суворість і небезпеку.

ІІІ сторінка – «І.П.Котляревський – людина високої військової доблесті»

   І.П.Котляревський дістав звання штабс-капітана. Його цінували за незвичайну кмітливість  і хоробрість. Завдяки його дипломатичному хисту сорок тисяч татарських кіннотників перейшло на бік російського війська. Під час облоги Ізмаїла він, не вагаючись, прийняв на себе командування батальйоном і повів солдатів в атаку. А м. Бендери здалося росіянам без жодного пострілу тільки завдяки майстерно розіграному за сценарієм Котляревського спектаклю “прибуття свіжих підкріплень”. Двічі він був удостоєний особистої письмової подяки монарха, нагороджений орденом Анни за блискучу військово-дипломатичну операцію.

   У 1808 р. Іван Петрович вийшов у відставку в чині “капітана з мундиром”. Хороброго офіцера просто вигнали з армії. Це була помста за висловлене Котляревським обурення з приводу жорстокого покарання повсталих киян-ополченців і віроломності щодо задунайських козаків, які за допомогу російським військам, замість обіцяної землі, одержали батоги й шпіцрутени.

ІV сторінка –  «І.П.Котляревський – наглядач Будинку

             виховання дітей бідних дворян»

   Втративши службу, Іван Петрович спочатку подався до Петербурга шукати роботи. Але без протекції невдовзі ні з чим повернувся до Полтави. Полтавці знали Котляревського як людину щиру й сердечну, тож і довірили йому посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. Він дуже любив дітей, тому обов’язки свої виконував сумлінно. Та часто впадав видатний полтавець у тяжкий сум. Це було завжди після того , як він наслухається про те, що один пан програв дівчину в карти чи виміняв на собаку, як інший засік на смерть кріпака, ще інший без суду запроторив у Сибір селянина. Тоді поет виводив зі стайні буланого коня та їхав до Ворскли, до гаю дубового, в поля. Рідна природа втишувала серце, та чорних дум про розтерзаний край не проганяла.

V сторінка -  «Письменник у побуті»

   У побуті Котляревський був скромним, невибагливим, жив просто. В особистому житті не був щасливим: у коханні не зазнав взаємності. Його часто відвідували друзі, приймав він завжди гостинно. І його запрошували охоче, бо мав хист незрівнянного оповідача. Де Котляревський, там влучний анекдот, веселощі, жарти, прислів’я. Він був душею товариства.

   Західноукраїнський письменник Яків Головацький описує так письменника: “Зріст його був середній, собою був худощавий, лице мав продовговате, очі невеликі, чорні і бистрі, волосся також чорне, у виразі лиця був ум і багато простодушія”.    

                           VІ сторінка -   «На ниві освіти й театру»

    Котляревський захоплюється театром: ставить п’єси і грає у них комічні ролі, додаючи свої пісні  і переробляючи окремі сцени. Він – директор Полтавського театру. Бере активну участь у репетиціях професійної трупи з Харкова, допомагає у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна. Для Полтавського театру Іван Петрович написав дві п’єси: “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”, які принесли йому неочікуваний успіх.

   І.Котляревський підтримує тісні зв’язки з письменниками, вченими та журналістами з інших міст, зокрема з Петербурга та Харкова. Це був період розквіту творчих сил письменника, про що засвідчує обрання його почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького “Вільного товариства словесності”.

   За плідну діяльність на ниві освіти й театру у 1827 р. Котляревського було призначено на почесну посаду – наглядача богоугодних закладів. І на цій посаді він був чесним,  правдивим і прямим, завжди приходив на допомогу скривдженим поміщиками або чиновниками. Про це сучасник пише так: “Під скромною простотою щирого українця в ньому приховувалась натхненна душа, відкрита всім благородним почуттям, і чудове, рідкісне за добротою серце, здатне на всі жертви”. За сумлінне виконання обов’язків його нагороджено діамантовим перснем.

VІІ сторінка – «Останні роки життя, смерть та безсмертя»

   На початку 30-х років ХІХ ст. І.П.Котляревський часто хворів, тому в 1835 р. мусив залишити службу. Перед смертю він відпустив на волю своїх кріпаків, роздав знайомим і родичам на згадку найцінніші особисті речі, садибу ж призначив своїй економці.  Відійшов у вічність 10 листопада 1838 року. За труною улюбленого письменника-громадянина йшла вся Полтава. Почуття невимовної скорботи огорнуло всіх. За власним бажанням Івана Петровича поховано під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків.

   Борис Грінченко писав: “Заплакалася вся Полтава, ховаючи Котляревського, заплакали й ті розумні освічені люди, що любили Котляревського та шанували його за гарні писання. Дощ ішов,  хмарно та сумно було, як несли Котляревського в труні до холодної ями. Та не розігнав дощ тих, хто любив його”. Присутні слухали надгробне слово учителя місцевої гімназії: “Спокій душі твоїй, муже добропорядний, людино шановна, письменнику незабутній! Життя твоє, осяяне добротою сердечною і сяйвом справжнього таланту, минуло не безслідно”.

   Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. “Все сумує”, - сказав молодий Тарас Шевченко у вірші “На вічну пам’ять Котляревському”, в якому пророкував авторові “Енеїди” безсмертя.

   1903 року в Полтаві вдячні нащадки  відкрили пам’ятник Івану Котляревському: бронзове погруддя на високому постаменті. На пам’ятник збирала кошти вся Україна, а відкриття його перетворилося на загальнонаціональне свято пошанування великого українця.

   У 1952 році відкрито літературно-меморіальний музей І.Котляревського в будинку письменника в Полтаві.

VІІІ сторінка – «Творча спадщина І.П.Котляревського»

   Творча спадщина Котляревського : поема “Енеїда”, п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”, послання-ода “Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”, переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо “Ода Сапфо”, переклад російською мовою уривків з праці Дюкеля “Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року…”.

2. Технологія «Навчаючи вчуся».                                                                   

Користуючись підручником, підготувати повідомлення за темами:

1.  Історія написання та виходу в світ “Енеїди” І.П.Котляревського. 
2. Джерела написання.
3. Сюжет поеми «Енеїда».                                                                                                                                                                                                                                                                                         

Орієнтовні повідомлення учнів:

1. На думку написати “Енеїду” І.Котляревського наштовхнув саме український народ. Ще працюючи домашнім учителем дітей золотоніського поміщика, у вільний від занять час письменник часто бував на ярмарках  і слухав кобзарів та лірників. Він особисто зустрічався з учасником повстання в Турбаях, слухав розповіді про тих, хто з косами та вилами йшов у бій проти полків Катерини ІІ. Ночами  Іван Петрович не міг заснути: чорні думки облягали душу. Як допомогти народу, який стогне у кріпацькому ярмі, українській культурі, яку знівечено? Не можна допустити, щоб народ з такою багатою поетичною душею загинув. Потрібно боротись. І найперша зброя – українське слово, яке має прозвучати гідно, дужо, на весь світ. Для цього знадобиться і Вергілій.

   Над поемою І.Котляревський почав працювати в 1795 році і працював  близько 30 років ( з перервами). У одному з листів письменник писав: “Я над малороссийской “Энеидою” 26 лет баюшки баю». Три перші частини вийшли з друку в 1798 р., четверта – в 1809 р., п’ята – в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825 – 1926 рр. , а видано в 1842 р. вже після смерті письменника. Перші три частини були надруковані без відома автора Максимом Пурпурою, високоосвіченим конотопським поміщиком, лікарем за фахом, знавцем і цінителем українського слова. Це викликало невдоволення автора твору. Але , мабуть, видавцеві потрібно віддати належне. Адже 1798 р. став знаменною датою, символом народження нової української літератури. Поема І.Котляревського започаткувала нову добу українського письменства. І.Франко сказав, що тільки з приходом у літературу Котляревського письменство «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче  до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб».

   Уже перші розділи «Енеїди» набули такої популярності, що поширювалися в рукописних списках.

  2)  Виникла «Енеїда» на грунті творчості Г.Сковороди, бурлескної та сатиричної української літератури ХVІІІ ст., жартівливих віршів та інтермедій до шкільних драм. У роки написання «Енеїди» Котляревському, безумовно, були відомі бурлескні поеми російських письменників Миколи Осипова, Михайла Чулкова, комедії  Миколи Фонвізіна. Проте головні джерела поеми – це реальна дійсність того часу та усна народна творчість.

   Письменник вирішив писати про життя народу «мужичою», тобто народною мовою. Тому «Енеїда» являється першим друкованим твором, написаним живою українською розмовною мовою.

   3)  З античної міфології відомо, що Еней – онук царя Пріама, син богині Венери і царя Анхіза. Коли греки зруйнували Трою, за велінням богів, що мешкали на горі Олімп, Еней вирушив шукати латинську землю, щоб заснувати на ній нове царство.

   Про це ще в І столітті до н.е. написав славнозвісну поему «Енеїда» римський поет Публій Вергілій Марон. Саме її «перелицював» І.Котляревський, використавши літературну переробку цього твору, здійснену російським письменником Осиповим.

   У творі накладаються дві сюжетні лінії: одна – реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; друга -  канва сюжету поеми Вергілія.

   І.Котляревський, взявши античний сюжет, наповнив його зовсім іншим змістом. Він переодягнув українських поміщиків, чиновників, козаків у троянців; показав український побут ХVІІІ століття, звичаї, традиції українців, починаючи від обрядів до ігор, пісень, танців, їжі, одягу, і навіть до способу мислення, характеру. У Вергілія поема носить героїчний зміст. Котляревський переробив його на пародію, вніс жартівливо-сатиричний лад.

   Твір складається із шести частин ( замість 12 у Вергілія). Ряд епізодів

( наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини ( наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму. Письменник часто в полотно твору вплітає епізоди  з життя українських козаків, старшин, селянства, міщан, священників. Прийоми гостей, полювання, готування до війни у Вергілія відсутні. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле стало сучасним, героїчне – побутовим, а побутове – піднесено-урочистим.

3. Коментоване читання І частини «Енеїди» І.Котляревського.
4. Словникова робота за питаннями учнів.

(Слід звернути увагу на доцільність уживання грубих, лайливих слів).

5. Обмін враженнями щодо прочитаного, коментарі вчителя, демонстрація ілюстрацій.

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок  

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Закінчіть речення:

«На уроці мене зацікавило …»

« І.П.Котляревський відкрився мені як…»

«Я зрозумів (зрозуміла), що…»

V. Підсумок уроку

1. Інтерактивна вправа «Телеграма» .

Учні пишуть на аркуші свої враження від уроку в довільній формі десятьма словами.

2. Оцінювання діяльності учнів на уроці.

   VІ. Домашнє завдання

   Знати біографію І.П.Котляревського, дочитати поему «Енеїда»; підготувати повідомлення за темою «Енеїда» - енциклопедія українського народознавства» (випереджальне завдання для одного учня).

                                        Джерела:

1. Котляревський І.П. Твори. – К.: Молодь, 1965. – С.29 – 46.
2. Паращич В.В. Українська література. 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з українською мовою навчання. – Х.: Ранок, 2009. – С.113.
3. Міщенко О.І. Українська література: підруч. для 9 кл.загальноосвіт.навч.закл. / Олена Міщенко. – К.: Генеза, 2009.- С.140 – 144.
4. Степанишин Борис. Українська література: Підруч. для 9 кл. – К.: Арт-Освіта, 2004.- С.86 – 93.
5. Франко І.Я. Вибрані твори. – Л.: Каменярі, 1981. – С.27.