Ґердан. Декоративно-ужиткове мистецтво.

Про матеріал
Матеріал навчального модулю "Техніки декоративно-ужиткове мистецтво" плетіння з бісеру.
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Ґердан. Декоративно-ужиткове мистецтво. Технології 10 (11) класрівень стандарту Вчитель: Кащук Тетяна Олександрівна. Дніпровський ліцей №120

Номер слайду 2

ҐЕРДА́Н (тюрк. «герден», «гардан» – шия) – узагальнена назва жіночих та чоловічих прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу. Відомі у багатьох країнах світу. Мистецтво виготовлення прикрас з дрібних намистинок, бісеру й стеклярусу (нанизування, або силяння) – один із давніх видів народного декоративного-ужиткового мистецтва. Основний матеріал для виготовлення прикрас – бісер (араб. бусра – штучна перлина, бусер – у множині) – дрібні круглі та багатогранні, трохи сплющені намистинки з глухого (непрозорого) або прозорого скла, порцеляни, металу або пластмаси з наскрізними отворами для набирання на голку й нанизування на нитку, та стеклярус – відрізки тонкої скляної трубки довжиною 3–10 мм. Батьківщиною бісеру є стародавні Єгипет та Індія. З часом виробництво бісеру поширилося у країнах Зхідної Європи й Сходу. Особливого розвитку досягло скловиробництво у Венеції, у 1-й чверті 13 ст., звідти поширилося у Німеччину та Францію. Німцький бісер шліфували у Богемії, де згодом з’явилися перші майстерні скловиробництва, в яких виготовляли й бісер різних ґатунків, розмірів і кольорів.

Номер слайду 3

В Україні прикраси з бісеру поширені у західних областях – Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, частково у Тернопільскій, Хмельницькій, Житомирській, Київській областях. У західних областях поширені місц. назви прикрас: ґердан, ґірдан, гирдяник, ґерданка, ґарда, зґарда, крайка, ланцок, аркан, драбинка, рядки, пупчики та ін. На Східному Поділлі ці прикраси мали назву згарда, або гарда, а в центральних областях лучка (від – лучити, з’єднувати). Більшість назв українських прикрас виникла від способів виготовлення: силка, силєнка, сильованка, плетінка, плетеник, монисто плетене, Ґердан тканий, тканка; від форми вічок ажурних прикрас: решітка, сітка, ліхтарик, крайка – від назви жіночого вузького поясу, тканого з різнокольорової вовни; драбинка – від вертикальних смужок узору, що нагадували щаблі драбини; рядки, пупчики, очка – походять від назв орнаменту, мотивів, що мають вигляд рядочків, кругів, овалів; ліци, шлейки – від схожості до кінної упряжі тощо.

Номер слайду 4

Залежно від місця в костюмі прикраси поділяють на шийні, нагрудні, поясні та ручні. Це довгі смуги нагрудних прикрас у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки, кінці якої спереду з’єднані медальйоном: яскраві смужки силянок, ажурні сітки комірців, шнури-крученики, намиста, різноманітні ланцюжки, браслети-бодзики, сережки, вісьорки до годинників тощо. В Україні ними оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили на шиї, грудях, зап’ястях, одягали на чоло.

Номер слайду 5

На території України скляне намисто й бісер були відомі з часів Київської Русі. Скляне намисто, каблучки й браслети з непрозорого та прозорого скла різних кольорів (переважно зеленого, жовтого, синього, фіалкового і чорного) та форм виготовляли у місцевих скломайстернях – гутах. Українські прикраси нанизували з дрібного бісеру. Яскраві бісеринки: пацьорки (від лат. «пацер» – риб’яча ікра) або коралики – на Прикарпатті, цятки (крапки) – на Буковині, дьондятка (від угор. «дьондя» – перли) – на Закарпатті нанизували по рахунку на сурову або шовкову міцну нитку чи кінський волосінь, які переплітали між собою за продуманим узором, складаючи яскравий рисунок геометричного орнаменту з чергування ромбів, хрестів, цяток, рівних або ламаних ліній, дуже близький до орнаменту, мотивів вишивок і тканих виробів. Згодом у деяких районах з’явилися рослинні орнаменти зі стилізованих гілочок, квітів та листя.

Номер слайду 6

Перші друковані відомості про українські прикраси з бісеру подали у 2-й половині 19 ст. Я. Головацький, В. Шухевич, І. Франко. Про народні прикраси – Ґердани – згадують польські етнографи К. Мошинський і О. Кольберґ, українські мистецтвознавці І. Гургула, К. Матейко, А. Будзан. Про шийні прикраси з бісеру на Східному Поділлі й Київщині писав В. Вовк. Українські прикраси західних областях уперше були представлені 1887 на етнографічній виставці у Тернополі. У відділі одягу і взуття експонували намиста, каблучки й Ґерани. Народні прикраси з бісеру завдяки їх барвистості, суто народними орнаментам та колориту, композиційним вирішенням, різноманітності форм наприкінці 19 – на початку 20 ст. були відомі далеко за межами України. Їх експонували на міжнародних виставках і ярмарках, продавали в магазинах кустарних промислів Австрії, Німеччини, Великої Британії, США, Франції. На українських зразках навчали у рукодільних школах Європи. Рукодільні майстерні й школи бісерниць перестали існувати у 1917–22 рр. Наприкінці 1930-х рр. почали відроджувати мистецтво нанизування.

Номер слайду 7

Відродження призабутого мистецтва нанизування широко розповсюдилося в Україні у 70-і рр. Цьому сприяли виставки нар. мистецтва, свята нар. творчості й поява перших посібників з нанизування. Кращі зразки прикрас з бісеру кінець 19 – початок 20 ст. й сучасні зберігають у музеях Львова, Коломиї, Івано-Франківська, Косова, Космача, Снятина, Чернівців, Києва, Харкова, Вінниці, Кам’янця-Подільського, Переяслава-Хмельницького. Відродженням мистецтва нанизування займаються майстрині різних обл. України, серед них – Л. Богданова, М. Калиняк, Е. Камінська.

Номер слайду 8

Богданова Лариса Василівна БОГДА́НОВА Лариса Василівна (22. 03. 1934, Дніпропетровськ) – майстриня художньої вишивки і нанизування бісеру. Дружина А. Богданова. Член НСМНМУ (1990). Лауреат 2-го Всесоюзного фестивалю народної творчості (1981). Закінчила Запорізьке педагогічне училище (1954) та геологічний факультет Дніпропетровького університету (1959). В 1970 – викладала курсів рукоділля в закладах культури Запоріжжя. Учасниця всеукраїнських, міжнародних («Бісер у культурі народів світу», 1990) художніх виставок. У своїй творчості використовує давні народні мотиви художньої вишивки. Основні твори ґердани – «Ювілейний», «Полтавка», «Гуцулка» (усі – 1987), «Карпати», «Киянка», «Княгиня Ольга» (усі – 1988), «Гуцулочка» (1989), «Софія», «Карпати» (обидва – 1990), «Полтавка» (1991), «Моя Україна» (1995), «Чумацький шлях» (1998), «Святковий» (2002).

Номер слайду 9

Калиняк Марія Іванівна КАЛИНЯ́К Марія Іванівна – майстриня художньої вишивки. Член НСМНМУ (1993), Союзу українок, Ліги українських жінок. Закінчила гімназію у Львові. Учасниця всесоюзних (від 1966) та міжнародних (від 1968) худож виставок. Персон. – у Львові (1987, 1991). Розробляла в сучасному трактуванні композиції вишивок за мотивами орнаментів Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Гуцульщини, Волині, Полісся. Авторка кнги «Українська вишивка. Сучасне трактування» (2004). Створювала композиції («Старий замок», «Волинська», «Радість»), рушники («Поклін»), серветки («Наталка», «Соломія»), доріжки («Сонячна»), чоловічі сорочки («Марко»), прикраси з бісеру («Крученики»). Окремі роботи зберігаються у МЕХП (Львів), НМУНДМ, Національному музеї народної архітектури та побуту України (обидва – Київ), Шевченківському національному заповіднику (м. Канів Черкаської області).

Номер слайду 10

Камінська Едіф Норбертівна КАМІ́НСЬКА Едіф Норбертівна – майстриня декоративно-ужиткового мистецтва. Заслужений майстер народної творчості України (1999). Член НСМНМУ (1993). Працювала у Харкові декоратором Харпромторгу (1957–78), керерівник гуртків Будинків культури «Юність». Учасниця обласних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставок від 1960. Персональні – у Харкові (1999, 2004). Створює з бісеру ґердани «Стрічечка», «Вишиванка», обидва – 1982; «Кайма», «Ключики», обидва – 1983; «Глід», «Торочка», обидва – 1984; «Молитва», 1998; «Вірую», 2000, комірці, прикраси. Окремі вироби зберігаються у Харківському музеї.

Номер слайду 11

чеський бісер, колір добираємо залежно від виробу. Необхідні матеріали та інструменти для виготовлення станок для бісероплетіння, коробка або дерев’яна дошкаголка для бісерукапронові нитки білого кольору;ножиці

Номер слайду 12

1. Перед початком роботи підготувати робоче місце.2. Сидіти прямо, не нахиляючи низько голову.3. Роботу виконувати при достатньому освітленні.4. Роботу тримати на відстані 25-30 см від очей.5. Інструменти  класти на стіл ручкою до себе, передавати  – ручкою від себе.  Ножиці кладуть, зімкнувши леза, гострими кінцями від працюючого. Передавати ножиці,  тримаючи за зімкнуті леза.6. Плоскогубці, круглозубці та кусачки тримати в обхват, не закладати пальці між ручками інструмента, можна защемити пальці.7. Зберігати інструменти слід у спеціальній коробці.8. Не користуватися несправним інструментом, іржавими та зігнутими голками. Правила безпеки праці, санітарії і гігієни при виготовленні  виробів з бісеру.

Номер слайду 13

Для виготовлення ґердана обираємо схему. Схему для виготовлення ґердана можна самостійно створити за допомогою спеціальної програми Bead. Tool4, the Bead Pattern Designer, DB-BEAD. За основу можна також узяти схеми візерунків для вишивання хрестиком.

Номер слайду 14

Дякую за увагу!

pptx
Додав(-ла)
Кащук Татьяна
Пов’язані теми
Технології, 11 клас, Презентації
Інкл
Додано
17 листопада 2023
Переглядів
334
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку