Есе на тему "Стежками Григорія Сковороди"

Стежками Григорія Сковороди

В умовах формування сучасної культурологічної науки, досвід історичного минулого є напрочуд необхідним і важливим. Тільки через пізнання шляху гуманістичної думки вітчизняних передових постатей можна визначити актуальні завдання розвитку духовної культури нації. Величезий доробок у цьому належить великому філософу, поету та педагогу Григорію Сковороді, якого зараховують до типових представників української просвітницької філософії.

Григорій Сковорода – найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він розвивав цілий комплекс ідей, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість – це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової.

Філософська, поетична, музична, педагогічна, історична творчість Г. Сковороди привертає й сьогодні увагу науковців, його суспільно-історичні, етичні, естетичні погляди становлять важливий етап у розвитку вітчизняної наукової і суспільно-політичної думки. Письменник епохи Просвітництва – Григорій Савич Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що й нині існує  на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року майбутній письменник навчався в Києво-Могилянській академії до 1753-го. Письменник вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів, від античних до йому сучасних.

Оскільки мав гарний голос і музикальний слух, на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської школи співу, звідки відправили до Петербурзької придворної царської хорової капели.

Наприкінці 1745 року, закінчивши студії філософії в Києво-Могилянської академії й бажаючи побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», завербувався до «Токайської комісії із заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського, який мав дім у Переяславі і якому був потрібен дячок для похідної православної церкви. За 5 років Сковорода побував у Токаї, Пресбурзі, Офені, Відні, де мав змогу відвідувати місцеві навчальні заклади, зокрема піярів у Токаї й Пешті, зокрема й у Шарошпатаку, де існував знаменитий кальвіністський колегіум, у якому колись викладав і намагався реалізувати свою передову ідею пансофічної школи Ян Амос Коменський.

У середині VII століття Скорворода почав писати поезію. Загалом увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який становить 18 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», – це єдина система поглядів, єдина філософія. Провідне місце у філософській системі                     Г. Сковороди займає розроблена ним теорія пізнання. Він сприймав Біблію як джерело знань, мудрості, вікового досвіду пояснення й пізнання світу. Пізнаючи себе й довкілля, людина самостверджується, розвиває свої природні нахили та здібності, обирає свій шлях і усвідомленою «спорідненою» працею виконує своє земне призначення. У центрі філософії мислителя – питання про щастя людини й шляхи його досягнення.

Г. Сковорода був усебічно обдарованою людиною – філософом, письменником, педагогом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх одночасно іншим – учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, украплював у твори враження від побаченого й почутого. Кращі його поезії, що ввібрали досягнення народної лірики й сатирично-гумористичного віршування XVIII ст., ще за життя поета стали народними піснями, ввійшли до репертуару народних співців – кобзарів і лірників, зазнали народних переробок. Саме поетичні твори Сковороди поряд із широким потоком бурлескно-травестійного, сатирично-гумористичного віршування другої половини XVIII ст. і народної словесності створили передумови для появи «Енеїди» І. Котляревського – першого твору нової української літератури.

Поезія Г. Сковороди є доповненням до його філософських трактатів і діалогів. Автор у поетичній формі розвиває ті ж думки й погляди, що виражені у філософських творах. Феномен постаті Григорія Савича Сковороди – у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня відповідність волі Божій. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати в потрібне русло, на справи Божі: пізнання і творчість.

Філософія Григорія Савича Сковороди зводилась до основної ідеї, що сутність людини – це дух, думка і серце. Шлях до ідеального суспільства пролягає через серце людини, її мораль, самовиховання, творчу працю. На формування світогляду українського філософа справили вплив мислителі античності, епохи Відродження і Нового часу, які визнавали матерію вічною, тобто нестворюваною і незнищуваною. Це насамперед Демокріт, Аристотель, Епікур, Джордано Бруно матеріалісти XVІІ та XVІІІ ст.

Найважливішу роль у становленні Сковороди як науковця мала Києво-Могилянська Академія. Студентські роки, проведені в альма-матер, стали етапом його формування як передового мислителя і продовжувача прогресивної суспільно-історичної і філософської думки найкращих представників Академії. Там працювали учений і церковний діяч Мелетій Смотрицький, лексикограф Памво Беринда, укладачі «Лексикона славено-латинського» Єпіфаній Славинецький і Арсеній Корецький-Сатановський, автори підручника з грецької мови Варлаам Лащевський та посібника з польської граматики Максим Сімигиновський. Вихованцями академії були також лексикограф Яків Блоницький, засновник новоукраїнської граматичної традиції Олексій Павловський та ін.

Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Разом із тим його світоглядні погляди істотно вирізнялися від позицій наставників. За твердженням українського дослідника В. Горського фiлософiя Сковороди зосереджується на людинознавчій, етико-гуманiстичнiй проблематиці. Світогляд Сковороди як просвітителя-демократа формувався також на літературі XVІІ століття з її гуманістичними традиціями й літературі Нового часу, пов’язаної з народною творчістю і просвітницькими ідеями.

Таким чином, творчість Григорія Сковороди представляє підґрунтя його філософії. Це байки, поетичні твори, філософські трактати. За Сковородою, байка має сприяти в пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних хвороб, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар’єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства. Створені в 60-70-ті роки байки у 1744 році були об’єднані в збірник «Байки Харківські». Ідейний зміст байок Сковороди слугує базою, або ж початковим етапом його філософської творчості. Поезія Григорія Сковороди слугувала високій меті звільнення людини від неволі в період кріпацтва. Джерело людського щастя поет бачив у соціальній і національній незалежності. За думкою Івана Франка, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі.

У період мандрів по Україні Сковородою були написані основні його філософські твори: «Діалог, або Розмова про давній світ», «Нарцис. Розмова про те: пізнай себе», «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті (Дружня бесіда про душевний спокій)», «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру», «Ізраїльский Змій», «Діалог. Назва його – Потоп зміїний» та інші. З написаних у різний час віршів він уклав збірку «Сад божественних пісень». Те, що залишив нам у спадок Григорій Сковорода – Байки Харківські, Збірка «Сад божественних пісень», філософські трактати, листи із учнями, афоризми – це джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Отже, не зважаючи на ідеалістичність деяких положень та тверджень, філософська спадщина Григорія Сковороди залишається актуальною. У контексті застосування положень філософського вчення Сковороди для вирішення проблем суспільства, для створення умов гармонійного розвитку особистості та можливостей її самореалізації в суспільстві повинні бути переглянуті теоретичні підходи до розуміння шляхів узаємодії людини, природи, суспільного середовища. Завдяки цьому світ постане в більш оптимізованому та гармонійному існуванні, а людина в ньому буде почувати себе самодостатньою та щасливою.

Література

1. Будугай, А. Григорій Верба - філософ-сковородознавець і педагог : до 295-річчя від дня народження Григорія Сковороди. Вища школа, 2017. № 3. С. 22–40
2. Говорун, А. В. Ідеї морального виховання у творчій спадщині Г. С. Сковороди / А. В. Говорун // Освіта і доля нації. Сковородинівська традиція і сучасна філософія освіти : матеріали XІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 28—29 верес. 2012 р. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди, Ін-т вищої освіти АПН України ; [редкол.: М. Д. Култаєва (голова) та ін.]. Харків : ХНПУ, 2012. С. 68–78.
3. Кабусь Н.Д. Витоки ідей сталого розвитку особистості і творчості Г.С. Сковороди. Збірник наукових праць «Педагогіка та психологія». Харків, 2015. Вип. № 47. С. 234 – 247.
4. Новосад С. Розвиток творчих здібностей, самопізнання та самотворення у філософській концепції Григорія Сковороди: навч.-метод. посібн. Київ: НДІУ МОН України, 2009. 68 с.
5. Сковорода Г.С. Сад божественних пісень: поезії, байки, притчі, філос. трактати, листи / Г.С. Сковорода. Київ: НКП, 2011. 334 с.
6. Сковорода Г. Буквар миру. Книга для сімейного читання / Григорій Сковорода: упорядкування, передмова та примітки Л. Ушкалова. Харків, 2015. 320 с.