Есе: «Релігійні процеси у сучасному світі: між відродженням та секуляризацією»

Есе: «Релігійні процеси у сучасному світі: між відродженням та секуляризацією»

Вступ

Донедавна домінувала теорія секуляризації, згідно з якою релігія втрачає свій вплив і значення, коли суспільство досягає достатньо високого рівня розвитку. Звісно, були теоретики, які заперечували цей погляд – Алексіс де Токвіль, Вільям Джеймс та Вільфредо Парето. Проте вони були в меншості. І попри те, що в США секуляризація розгорталась не за зразком Західної Європи, соціологи не розглядали це як сигнал, що свідчить про потребу змінювати основні положення теорії секуляризації. Навпаки, релігійність у США сприймалася як “американська винятковість”.

Проте 1979 р. змусив багатьох вчених переглянути свої міркування про зростання секуляризації. Адже цього року відбулися:

• обрання Кароля Войтили папою Іваном Павлом ІІ, що призвело до початку руху “Солідарність” в Польщі,
• ісламська революція в Ірані;
• революція в Нікарагуа.

Всі три події засвідчили: релігія продовжує відігравати важливу роль в житті суспільств – в глобальному масштабі. Ці ж події засвідчили інше важливе явище – деприватизацію релігії, яка до того вважалася витісненою з публічної сфери до сфери приватного життя людини. Глобальні дослідження релігійності після цього виявили, що занепад релігії відбувається лише в Європі, проте не відбувається в інших розвинених країнах. Не лише США демонструє зростання рівня релігійності суспільства. У Південній Кореї відбувся несподіваний для теорії секуляризації процес: населення християнізувалося під впливом індустріалізації, хоча мало б секуляризуватися.

Основний зміст

Всі три події засвідчили: релігія продовжує відігравати важливу роль в житті суспільств – в глобальному масштабі. Ці ж події засвідчили інше важливе явище – деприватизацію релігії, яка до того вважалася витісненою з публічної сфери до сфери приватного життя людини. Глобальні дослідження релігійності після цього виявили, що занепад релігії відбувається лише в Європі, проте не відбувається в інших розвинених країнах. Не лише США демонструє зростання рівня релігійності суспільства. У Південній Кореї відбувся несподіваний для теорії секуляризації процес: населення християнізувалося під впливом індустріалізації, хоча мало б секуляризуватися.

Подальші дослідження релігійності виявили наступне. По-перше, традиційні суспільства, які існували в домодерні часи, є дуже слабо конфесійними. Тобто від людей не вимагалося (і часто навіть не передбачалося) активного залучення в релігійне життя. Зміни відбуваються після Реформації – саме тоді розпочинається процес конфесіоналізації в Західній Європі. В США аналогічні процеси розпочинаються дещо пізніше – після здобуття незалежності та індустріалізації. Аналогічні процеси відбувалися і в Східній Європі – якщо згадати досвід Речі Посполитої в XVI-XVII ст. Отже, глобальні історичні дослідження засвідчили: модернізація, навпаки, означає зростання релігійності в християнських країнах. Подальші студії показали, що аналогічні процеси відбувалися і в ісламі.

Тому слід радше говорити про Європу як виняток, адже лише в цьому регіоні модернізація означає секуляризацію. Подальший пошук причин цих процесів дозволив виявити основні відмінності між Європою та США, які дозволяють знайти зв’язок між секуляризацією та модернізацією в Європі. Секуляризація відбувається у випадку індивідуалізації суспільства. Відтак, в Європі модернізація призвела до деконфесіоналізації, коли під впливом принципу cuius regio, eius religio (чия влада, того і релігія) індивіди знову виявилися слабше залученими до релігійного життя. Відтак, деконфесіоналізація суспільства призводить до секуляризації. Натомість в США процеси відбувалися в інший спосіб: відсутність єдиної державної релігії призвела до творення нових релігійних спільнот (communities), які утворювалися на засадах добровільності, а не насильницького об’єднання (як в Європі). Адже американська держава була секулярною від свого створення, тому в ній жодна з релігій не була державною, але і самі релігії не приватизувалися. Відтак, конкуренція між релігійними спільнотами призводила до посилення конфесіоналізації суспільства. Отже, можемо зробити припущення: конфесійно-гомогенні суспільства секуляризуються, а релігійно-плюралістичні суспільства зазнають слабшого впливу секуляризації. Проте слід пам’ятати, що йдеться про модерні релігії, які формуються після і під впливом Реформації.

Висновки

Нині спостерігаємо продов­ження секуляризації західноєвропейських суспільств, розпочатої кілька десятиліть тому. В США ці процеси відбуваються інакше, тож можна казати про так звану американську винятковість. Були очікування, що решта світу стане модерною за зразком Західної Європи і настільки само секулярною. Одначе вона, стаючи дедалі більш модерною, не секуляризується. Навпаки, в останні 20–40 років всюди помітно релігійне відродження, релігія набуває підкреслено публічної ролі. Я стверджую, що переломним моментом у цьому сенсі був 1979-й. Саме тоді мали місце ісламська революція в Ірані, виступ Кароля Войтили (Папи Івана Павла ІІ), візит якого в Польську Народну Республіку став одним із пускових механізмів розгортання антикомуністичного руху «Солідарність». Того ж таки року відбулася Сандіністська революція в Нікарагуа, пов’язана зі звільненням католицького кліру, який потерпав від режиму Сомоси, а також активізувалися фундаменталістські християнські рухи у США, які заявили про себе публічно під час виборчого процесу, зокрема в кампанії Рональда Рейґана. Отже, головні релігійні трансформації сталися скрізь: у країнах першого світу (як-от Америка), другого (СРСР та соціалістичний табір) і, нарешті, в Ірані, державах Латинської Америки тощо. Відтоді й бачимо взаємозалежність релігії та політичних процесів, а також активізацію різноманітних відповідних рухів. Отже, європейська модель розвитку є унікальною, і якщо не стверджувати, що модернізація обов’язково спричинить секуляризацію, то маємо дві альтернативні версії розвитку.

Література

https://sociology.ucu.edu.ua/jose-casanova-lecture-2016/ (дата звернення: 17. 11. 2021)