Презентація "Етапи розвитку української музики"

Етапи розвитку музичного мистецтва в Україніпідготувала студентка 311-м групи. Літвін Катерина

Українська музична культура містить величезний пласт музичного фольклору, якому притаманні національна самобутність і неповторність. Багато зразків прийшли до нас від східних слов’ян, які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові традиції, різноманітний музичний інструментарій. Твори різних фольклорних жанрів не записували, а, варіюючи, усно передавали від покоління до покоління, тому в зміненому вигляді традиції обрядових пісенних жанрів збереглися донині. Музична культура київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, не втрачаючи, однак, власної самобутності.

З прийняттям християнства на українських землях упроваджувалися церковні піснеспіви, запозичені з Візантії. Головним осередком, де культивувався церковний спів, була Києво-Печерська лавра. Особливого розвитку набула на Русі музика дзвонів, що супроводжувала колоритним перегуком християнські свята, а також збирала народ на віче. За часів Київської Русі панував знаменний розспів - одноголосний унісонний спів. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювались під впливом місцевих народнопісенних традицій. їх записували спеціальними знаками - крюками (від старослов’ян. крюк, знамя - «знак»). За відсутності лінійок висоту й тривалість звуків фіксували тільки орієнтовно. Упродовж X-XVI століть українськими землями прокотилися ідеї західноєвропейського Відродження, окремі спалахи якого були відчутні в церковній музиці.

Поступово монодичний (одноголосний) спів розвинувся в багатоголосний: виник партесний спів (від лат. «партії», «голоси»), у якому відбулося чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант. Тексти записували близькою народові слов’яноруською мовою, мелодії - не крюками, а вже новим «київським знаменем», тобто квадратними нотами на лінійках (з 2-ї пол. XVI ст.). У надрах стилю бароко з його схильністю до пишності, помпезності, динамічності й святкової орнаментальності партесний спів досяг свого розквіту. Його музика творилася для виконання великим хором на 8-12 голосів або навіть двома хорами (до 48 голосів) без інструментального супроводу. Епізоди, що виконувалися соло і вокальним ансамблем (солістами), чергувалися з хоровими епізодами.

Епоха бароко в Україні була плідною в різних сферах музичної творчості. Зокрема, у різних освітніх осередках (братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії) виник своєрідний вид музично-поетичної творчості, тісно пов’язаний із письмовою віршовою поезією, - кант. Існували церковні й світські канти. За змістом поетичного тексту й характером музики канти можна розподілити на урочисті, ліричні, гумористичні й сатиричні. Як продовження кантової лірики виникла пісня-романс. Найвидатнішим серед авторів кантів був філософ, педагог і музикант Григорій Сковорода. Багато «сковородинських пісень» були дуже популярні серед простого люду і стали народними. Найвідомішою є збірка його творів «Сад божественних пісень».

Цікавою та унікальною сторінкою української музики є думи - жанр музичного фольклору, властивий тільки українській національній культурі. На думку вчених-дослідників, їхньою появою завдячуємо козаччині. Думи - героїчна, драматизована, пройнята ліризмом поезія. Боротьба козацтва із завойовниками, життя бранців у неволі, тяжка праця на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. До кращих із цих творів належать: «Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самійла Кішку», «Дума про Івана Богуна» та ін.

Ми маємо пишатися і здобутками української симфонічної та камерно-інструментальної музики. Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров та ін. - постаті, відомі не тільки в нашій країні, а далеко за її межами.

На творчості українських музикантів XX століття позначилися авангардні впливи. Експериментаторство в галузі сучасної техніки привело до появи нових синтетичних жанрів (опера-балет, балет-симфонія, фольк-опера, рок-опера тощо). Творчість представників українського авангарду виявила нові можливості музичної мови (В. Годзяцький «Розрив площин» для фортепіано, В. Загорцев «Градації», Л. Грабовський «Константи», В. Сильвестров «Спектри», «Кітч-музика»). І це велика заслуга митців-новаторів, адже злет їхньої творчості (1960-1980-ті роки) - часи, коли в музичній культурі виявлялися дві системи — офіційна музика соцреалізму, яка попри загальну естетику творів на замовлення та «ювілейних штампів» мала значні творчі здобутки, та офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів- «шістдесятників», які сповідували інші естетичні ідеали, утілюючи їх переважно в інструментальній непрограмній музиці.

Українська популярна музика ввібрала кращі традиції народних ліричних пісень і професійних солоспівів, а також зарубіжної естради. У другій половині XX століття сформувалися різні напрями вітчизняної музичної естради: поп-музика, рок-музика, джаз, авторська (бардівська) пісня. Збагатилася жанрова палітра популярної музики, зародився особливий різновид пісенної творчості - шлягер. Українська естрадна пісня набула популярності в 1960-1970-х роках завдяки поширенню вокально-інструментальних ансамблів, серед яких найвідомішими були «Мрія», «Смерічка», «Кобза», «Червона рута», «Краяни», «Соколи» та ін. Відмітна риса кращих українських гуртів - опора на національний фольклор, використання українських народних інструментів поряд з електронними. Широкій популяризації естрадної пісні сприяв фестивально-конкурсний рух. Завдяки фестивалям, конкурсам та іншим формам підтримки («Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка», дитячий фестиваль «Крок до зірок») сучасна популярна музика досягла свого злету й українських виконавців почули в інших країнах світу.

Джаз в Україні зародився у 20-30-х роках XX століття й надалі розвивався в умовах андеґраунду - неофіційної заборони. У містах створювалися джазові ансамблі, клуби, проводилися фестивалі («Обрії джазу», «Міні-Джаз-Фест», «Джаз-Коктебель» та ін.). Сьогодні сформована система професійної джазової освіти від школи до вишу. Стали традиційними цікаві радіопередачі, присвячені цьому виду музичного мистецтва («Тема з варіаціями», «35 хвилин джазу»).

Напрям рок-музики постав у другій половині XX століття. Спочатку українські рок-гурти переважно орієнтувалися на відомі зарубіжні групи, особливо «Бітлз», або навіть копіювали їх. Поступово викристалізувалися національні традиції рок-музики, зокрема в мелодику проникли фольклорні інтонації, упроваджені україномовні тексти. Сьогодні рок-музика, що умовно розділилася на професійний і аматорський види, розвивається в численних напрямах. Виникають рок-клуби, проводяться всеукраїнські та міжнародні фестивалі («Рок-діалог», «Оберіг», «Країна мрій» та ін.). З-поміж відомих українські рок-гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Скрябін», «Океан Ельзи» та ін. Професійні митці використовують елементи рок-музики у своїй творчості.