Ейдетика-3 на уроках зарубіжної літератури. "Момотаро, або Хлопчик-Персик"

МОМОТАРО або ХЛОПЧИК- ПЕРСИК -
(ЯПОНСЬКА НАРОДНА КАЗКА)

Виразне читання тексту казки з використанням
однієї із технік скорочитання
(в даному випадку – перевернутий текст у словах,
які раніше уже зустрічалися в тексті у звичному вигляді
і були позначені жирним косим шрифтом).
П’ятикласники завжди з нетерпінням чекають цього моменту уроку!

Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня ɓіɓ і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає ɐƍɐƍ.
Зітхнули вони й узялися до роботи: ɓіɓ пішов збирати хмиз у гори, а ɐƍɐƍ — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий- ņиʞиvǝʚ персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала ɐƍɐƍ і, виловивши ʞиɔdǝu із води, понесла його додому.
Прийшов ɓіɓ увечері з хмизом.
— Гарний ʞиɔdǝu, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала ɐƍɐƍ і взялася різати ʞиɔdǝu ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона ɐʞиɔdǝu, як щось закричало: «Ой, болить!» — і з ɐʞиɔdǝu вистрибнув опецькуватий хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув ɓіɓ.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа ɐƍɐƍ.

ɓіɓ і ɐƍɐƍ назвали хлопчика Момотаро, тобто ʞиҺuоvх - ʞиɔdǝu.
оdɐɯоwоw ріс як на дріжджах: з’‎їсть одну чашку рису — стає вищим, з’‎їсть другу — стає ще wиmиʚ. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав оdɐɯоwоw на коліна перед wоɓіɓ і oıоƍɐƍ та й каже:
- Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
ɐƍɐƍ спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а ɓіɓ подарував йому хустину — зав’‎язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села оdɐɯоwоw зупинив собака й запитав:
— оdɐɯоwоw, куди це ти вирядився?
— Підкоряти ʞqɔиʚоɓʎҺ ʚіdɯɔо.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в їіноuʁ коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав оdɐɯоwоw, вийняв із торби просяного ɐжdоʞ і дав іǹɐƍоɔ.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— оdɐɯоwоw, дай і мені просяного ɐжdоʞ, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли оdɐɯоwоw з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— оdɐɯоwоw, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі жdоʞ!
Нарешті добулися вони вчотирьох до ʞqɔиʚоɓʎҺ ɐʚоdɯɔо.
Перед великою чорното брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
нɐεɐф злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом ɐuʚɐw перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії оdɐɯоwоw! ɐʞqɔиʚоɓʎҺ, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав оdɐɯоwоw і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— Що це за оdɐɯоwоw?! Ану забирайся геть! — закричали ɐʞqɔиʚоɓʎҺ, вистромивши вперед залізні списи.
Та нɐεɐф кинувся дзьобати їм очі своїм довгим wоƍоqεɓ, ɐuʚɐw — дряпати обличчя кігтями, а  — кусати за ноги.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені ɐʞqɔиʚоɓʎҺ, їхній вожак упав навколішки перед оdɐɯоwоw й заблагав:
— Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився оdɐɯоwоw.
ɐʞqɔиʚоɓʎҺ навантажили візок скарбами, і троє слуг оdɐɯоwоw притягли його в село.
— А таки наш оdɐɯоwоw найсміливіший у їіноuʁ! — раділи ɓіɓ і ɐƍɐƍ, плескаючи в долоні.