Ознайомити дітей із життєвим і творчим шляхом народної художниці ;
розвивати живий пізнавальний інтерес до творчості людей , які стали символами держави далеко за кордоном ;
виховувати повагу і гордість за Україну .
Година спілкування у 4 – А класі
Учитель : Пащенко Валентина Іванівна
Тема . Фантастичний світ Марії Примаченко .
Мета . Ознайомити дітей із життєвим і творчим шляхом народної художниці ;
розвивати живий пізнавальний інтерес до творчості людей , які стали символами держави далеко за кордоном ;
виховувати повагу і гордість за Україну .
Обладнання : репродукції картин художниці .
Перебіг заходу
I . Організаційний момент .
II . Основна частина .
Українські прізвища на – енко мають козацьке походження .
До козацьких реєстрів записувались молоді козаки , тоді як їхні батьки у найменуваннях не мали суфікса :
Батько Коваль – син Коваленко ;
Дубогриз – Дубогризенко ; Кобзар – Кобзаренко ;
Бондар - … ; Кравець - … ; Швець - … ; Козак - … ; Пушкар - … .
Проте не тільки сфера діяльності лежала в основі утворення козацьких прізвищ , в ще і жартівливливі прізвиська .
Не по-дитячому серйозна й спостережлива дівчинка-інвалід через хворобу, не маючи можливості працювати в полі, весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання.
Марія Овксентіївна Приймаченко через усе життя пронесла жагу творити, неминучу потребу ділитися своїми відкриттями з людьми, вона з тих митців, які створювали неповторний світ власних образів, світ краси, мистецьки висловлювала ті почуття, що живуть в народі, в його фольклорі, в його думах.
Доля народної художниці дуже тісно пов’язана з рідною землею. Болотня на Київщині — рідне село Марії Приймаченко. Тут 12 січня 1909 року в селянській родині творчо обдарованих людей народилася художниця і прожила все своє життя. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Овксентій Григорович, бондарював, був теслею-віртуозом, майстром-різьбярем. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент. Тож і сама Марія Овксентіївна вбиралася в сорочки, вишиті власноручно. Окрім малярства та вишивання займалася керамікою. і навіть ілюструвала книжки, що на початку сімдесятих років виходили у видавництві «Веселка».
Життя обійшлося з Марією жорстоко. Вона була інвалідом. Ходила через силу, спираючись на милиці. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу, не маючи можливості працювати в полі, вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. Марія Овксентіївна малювала лівою рукою — ближчою до серця, образи схоплювала на льоту. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» — так говорила про себе самобутня майстриня.
«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...».
Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчини. Сусіди дивувалися, хвалили її, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.
Світ образів цих робіт Марії Приймаченко, дійсно, казковий, фантастичний і чарівний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки й оповідання. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди звірі й птахи в Марії добрі, симпатичні, сонячні.
*Казкова птиця - павич (1936)
Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1977 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він — найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках — трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір — яскрава кольорова пляма — зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент. Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота.
*Гороховий звір (1977)
*Зелений слон (1936)
*Чорна мавпа (1936)
*Лев (1947)
* З ТАКИМ ЧУТТЯМ КОЛЬОРУ І БАЧЕННЯМ СВІТУ ТРЕБА НАРОДИТИСЯ !!!!!
Спробуємо розмалювати картини Марії Примаченко., а потім порівняємо з оригіналом .
Звірі з фантазії
Марії Приймаченко пощастило пізнати щастя і в особистому житті. На жаль, воно було недовгим. Під час навчання у Києві вона знайомиться зі своїм односельчанином, лейтенантом піхоти Василем Маринчуком. Закохані не встигли й побратися, як чоловіка призвали на фронт. Василь ще встиг отримати звістку про народження сина Федора і написати відповідь. Після цього зв'язок з ним обірвався. Марія Приймаченко ніколи не дізналася, де він похований. Художниці напередодні смерті коханого снився дивний сон: про сад, в якому все навпаки - коріння стирчить догори, а квіти ростуть в землю. Після загибелі Василя вона вишила скатертину чорними трояндами і накрила нею стіл. Ще довго по його смерті вона не братиме пензля до рук.
Мистецтво – гроші
Під час аварії на ЧАЕС художниця з сином майже потрапляли під 30-кілометрову зону евакуації. Їй радили покинути село, але вона з сином лишилася. І намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.
Зараз переглянемо , а ваше завдання – знайти і запам ‘ятати якомога більше фантастичних тварин .
III. Підсумок заняття .