Філософські погляди Григорія Сковороди: ідея "сродної" праці

Слайд № 1.

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ:

ІДЕЯ «СРОДНОЇ ПРАЦІ»

Слайд №2.

      Сковорода вважав, що філософія є саме життя. «Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті; але не кожен – головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі свої діла скеровує, щоб дати життя череву; інший – очам; інший – волоссю; інший – ногам; інший – одягам та бездушним речам; філософія або любов до мудрості скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія»,- так казав Сковорода.

     Саме  Григорія Сковороду вважають засновником філософії як науки у наших краях, саме з нього почалася релігійна філософія, формування  справжньої школи мислителів, які не рівнялися на своїх європейських колег, а йшли, мандрували своїм шляхом.

 Слайд №3.

     Філософія  Сковороди не була навіть філософією як такою. Це було щось набагато більше, щось більш всеохоплююче. Здається, що Григорій Савич намагався торкнутися своїм сильним та могутнім словом різних сторін людського життя. Його висловлювання стосуються не тільки абстрактних думок, пізнання істини, а й земного існування, роботи, освіти, любові, дружби. Він не просто сповідував ідеї – він вчив людей моралі та добру, учив своїми вчинками та способом життя. Його думки, його вірші – це озвучені думки простих людей. Він не боявся йти наперекір долі, не боявся говорити те, що думає, не боявся новаторства, він був такою людиною, що пізнала самого себе. Імовірно, він навіть і не підозрював, що його власну місію можна порівняти з пророцькою. Таких людей дуже мало, але їхнє слово та діло варті цілого життя.

      У філософському вченні Сковороди найважливішою є  теза про щастя людини і людства загалом. У  вченні Сковороди щастя людини не зв'язується з все більш повним задоволенням її потреб.  У філософа розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …" - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона Алківіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода ніби захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день".

Слайд №4.

       «Подивись на світ цей,- писав він. - Поглянь на рід людський. Адже він є книга...». Тобто в розумінні Сковороди життя є книгою, яку треба не лише читати, а й писати. Життя твориться, як філософський трактат, хоч воно й не пристосоване до бібліотечних полиць, де стоять запліснявілі од старості фоліанти, проте має загального з ними родича - невидиму основу існування, ідеї добра, краси, істини, за якими пишуться книжки і гортаються сторінки власного життя.

Слайд №5.

        Досягнення щастя залежить тільки від самої людини. Адже щастя міститься в нас самих, пізнаючи себе, ми знаходимо душевний спокій. За Сковородою, щастя можна легко досягти, якщо йти шляхом любові та віри. На думку  мислителя, усі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Він вважає, що ті, хто женеться за багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, тому що в результаті вони мають не щастя, а його привид. Філософ стверджує, що здібності дає людині Бог, при цьому царство Боже міститься всередині самої людини. Отже, людина, прислухаючись до свого внутрішнього голосу, повинна обрати собі заняття, яке приносить їй задоволення, тобто воно повинно відповідати  внутрішній схильності.

Слайд №6.

         Шлях до щастя, на думку мислителя, лежить через самопізнання, що відображені в гаслах – “пізнай себе”, “поглянь у себе”. Філософ вважає, що найважливішим у людині є її душа, або як він називає “серце”, із якого виходять і думки, і бажання, і почуття.   Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть "чесного життя" і "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення, а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення "сродна".

Слайд №7.

        Розділення людей, що займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, відвідувала багатьох філософів і раніше.  У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Уся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

       Сковорода стверджував, що «сродна» праця є потребою людського тіла, але водночас і духовною потребою, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. «Сродна» діяльність характеризується ще й тим, що вона однаково корисна як для суспільства, так і для людини, яка знайшла своє покликання. Саме поєднанням суспільного і особистого інтересів «сродна» праця відрізняється від праці випадкової, або обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Схожі думки висловлювали й інші українські попередники Сковороди, які розглядали працю як одне з джерел моралі. Але Сковорода у розвитку цієї тези пішов далі – він розглядає не необхідність праці взагалі, а вимогу «природної» праці, що приносить людині задоволення і користь суспільству одночасно.

Слайд №8.

       Роздумами про щастя людини і шляхами його досягнення сповнена вся творчість Сковороди, але найяскравіше висвітлюються  вони у трактаті «Розмова,  звана Алфавіт, чи Буквар світу», у байках. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ...не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.  Усе, що людині потрібно, їй закладено природою. А завдання  людини -  пізнати все це в собі, щоб можна було використати з найбільшою користю.

      Сковорода вважав, що побудувати ідеальне суспільство, де кожен реалізує свої природні здібності у “сродній ” праці і отримує насолоду від цього, можна за допомогою освіти та самопізнання. Тому ним  проголошується самопізнання як універсальний засіб моральної перебудови світу. Щастя ж, на думку філософа, доступне всім, адже природа нікого не обділила і дає кожній людині однакові шанси при народженні.

        Тема "сродної праці" - одна з найважливіших тем, що складають філософську систему Сковороди і набула значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але і все людське буття.

Слайд №9.

       Отже, найважливішим для людини є щастя. Щастя повинно бути побудоване на непохитній основі, яку складає невидимість. Воно не залежить ні від землі, ні від небес. Наше щастя — світ душевний, пізнання самого себе. У кожної людини є своя природа. Її можна пізнати і обрати собі заняття у “спорідненості” з цією природою. Тобто споріднена праця — та, що відповідає природі людини.

        Сковорода застерігає нові покоління людей від можливих трагічних наслідків для майбутнього людства, якщо воно знехтує елементарними, виробленими протягом багатьох сторіч і відповідними людській природі моральними нормами співжиття, пробуджує в людей тверду впевненість у неминучості перемоги добра над злом.

     Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль "спорідненої" праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку.

       Однак те, що цінував філософ-просвітитель у XVІІІ ст., не втратило свого значення і нині. До цих пір актуальною залишається проблема  використання людиною вроджених здібностей для її реалізації у суспільстві.

      Філософська спадщина  Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи не мають таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно стверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого вчення.

Слайд № 10.

Використані джерела:

1.           http://litopys.org.ua/cultur/cult11.htm

2.           https://openarchive.nure.ua/server/api/core/bitstreams/c6aff0cd-63ef-4354-84ba-a318617da256/content

3.           https://www.kovaliv.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=60:2009-01-15-12-11-17&catid=40:2009-01-15-12-03-26&Itemid=63

4.           https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87

5.           https://naurok.com.ua/prezentaciya-filosofska-spadschina-grigoriya-skovorodi-32101.html