Галенові і новогаленові препарати

Галенові і новогаленові препарати

  ГАЛЕНОВІ ПРЕПАРАТИ — специфічні складні комплекси, отримані з рослинної або тваринної лікарської сировини, в яких міститься незначна кількість БАР. Напр. в екстракті красавки тропанових алкалоїдів, що зумовлюють його фармакологічну дію, всього 1,5%; вологи в густому екстракті — не більше 25%; решту (до 73,5%) становлять так звані баластні речовини, що екстрагуються разом з БАР.

 Проте супутні речовини не слід розглядати як повністю баластні, оскільки вони можуть специфічно впливати на фармакодинаміку Г.п., які інколи діють інакше порівняно з хімічно чистою речовиною, виділеною з цієї ж сировини. Отже, лікувальна дія Г.п. зумовлена вмістом речовин, починаючи з речовин неорганічної природи і закінчуючи білками, ферментами, вітамінами, фітонцидами та ін. Тому не можна порівнювати дію, напр. чистої аскорбінової кислоти з відваром плодів шипшини.

  До Г.п. відносять також витяжки зі свіжих рослин, соки консервовані або згущені та ін. Особливу групу Г.п. становлять новогаленові препарати (повністю або частково звільнені від баластних речовин). Г.п. названі за прізвищем визначного римського лікаря і фармацевта Клавдія Галена (131–201), який вперше висунув припущення, що в лікарській сировині рослинного і тваринного походження є речовини з лікувальною дією (корисні) та некорисні, навіть шкідливі, від яких слід позбавлятися. Свої погляди на ліки, технологічні прийоми і вказівки К. Гален виклав в численних працях, які набагато пережили його епоху і використовувалися з великим авторитетом до XVI ст.

  Сам термін «галенові препарати» з’явився у фармації через 13 століть після смерті К. Галена.

Г.п. пройшли довгий і складний шлях свого розвитку, що зумовило зміну їх номенклатури та методів виробництва. До препаратів часів епохи К. Галена відносили витяжки із сировини рослинного і тваринного походження, отримані з допомогою вина, олій та жирів (медичні масла, медичні вина); пізніше з’явилися лікарські меди, лікарські оцети та більш складні препарати — оцетомеди. В епоху розвитку фармації, пов’язану з іменем Авіценни (980–1037), з’явилися ароматні води, отримані перегонкою ефіроолійних рослин, сиропи та юлепи (ароматні води, що містили сиропи).
   До більш пізнього періоду цієї епохи слід віднести есенції (соки, вижаті з соковитих рослин), а також рооби (згущені соки рослин або водних витяжок деяких плодів) та лоохи (суміш декількох упарених водних витяжок із рослинної сировини, змішаних потім з медом).

  Після відкриття спирту відбувається удосконалення не тільки окремих технологічних процесів, як перегонка, фільтрування тощо, але й технології Г.п. в цілому. З’являються ароматні спирти (розчини пахучих речовин в спирті), ароматні есенції (настойки пахучих рослин на спирті).

  Широке впровадження Парацельсом (1493–1541) спиртових настойок і екстрактів виключили необхідність використовувати вино як екстрагент. До ХХ ст. дійшли лише поодинокі прописи медичних вин. Значно скорочується номенклатура медичних олій, поступово виключаються з номенклатури Г.п. оцети і оцетомеди (різкий та неприємний смак і відсутність помітних лікувальних переваг).

  Ще раніше зникли нестійкі юлепи, лоохи, рооби. Настойки та екстракти міцно посіли місце в сучасному переліку Г.п., зазнавши подальшого розвитку технологічних процесів виробництва. У 60-ті роки ХІХ ст. з’являється новий тип Г.п., який отримав назву новогаленових (див. Новогаленові препарати).

      При використанні не одного екстрагенту, а декількох, послідовно один за другим, напр. води, спирту, хлороформу, — отримують екстракти нового складу, які назвали поліекстрактами. У кінці ХІХ ст. почали виготовляти органопрепарати (сухі та рідкі екстракти залоз внутрішньої секреції, що містять гормони).

  У процесі виробництва більшості органопрепаратів використовують ті ж принципи, що при виробництві Г.п. З тих же причин до Г.п. відносять препарати ферментів, фітонцидів, деяких біогенних стимуляторів та вітамінів, а також медичні мила, мильні спирти, деякі водні та спиртові розчини індивідуальних хімічних речовин тощо. В основі виробництва останніх лежать інші процеси, напр., омилення або розчинення речовини в розчиннику (настойка йоду). Отже, у технологічному відношенні Г.п. є дуже неоднорідною групою.

  Тому неодноразово виникало питання про зміну їх назви на складні фармацевтичні, галено-фармацевтичні, фізико-фармацевтичні препарати тощо.

  Однак і ці назви також носять умовний характер. Не розроблена і науково обґрунтована класифікація Г.п.

  Найбільш прийнятною є класифікація, запропонована І.О. Муравйовим (1971), яка відображає природу та взаємозв’язок окремих груп Г.п. (схема).