Хіміотерапевтичні засоби

Хіміотерапевтичні засоби

  ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРЕПАРАТИ (лат. chymiotherapeutica) — ЛП рослинного та синтетичного походження, які використовують для лікування пацієнтів з інфекційними та онкологічними захворюваннями.

  До Х.п. належать антибіотики (див. Антибіотики), сульфаніламідні (див. Сульфаніламіди), протитуберкульозні (див. Протитуберкульозні препарати), антигельмінтні (див. Антигельмінтні препарати), протигрибкові (див. Протигрибкові препарати), противірусні (див. Противірусні препарати), антибластомні препарати.

  Основним критерієм, відповідно до якого ті чи інші речовини відносять до Х.п., є їхня здатність чинити пряму дію на збудників інфекцій та інвазій, що перебувають у внутрішніх середовищах організму людини. Х.п. мають відносно вузький спектр дії (переважно впливають на ті чи інші бактерії, грибкову флору, віруси тощо). У медичній практиці Х.п. широко використовують для етіотропної терапії пацієнтів з інфекційними хворобами, а також для профілактики інфекцій і проведення санації у осіб, що є носіями деяких збудників. Розроблено різноманітні Х.п., які використовуються для профілактики і лікування пацієнтів з інфекційними та онкологічними захворюваннями.

  Антибластомні препарати — специфічні препарати синтетичного та природного походження, які застосовують при онкологічних захворюваннях.

  Хіміотерапія — це порівняно новий напрямок в онкології, що з’явився близько 40 років тому. На жаль, не існує визначених даних, на основі яких можна було б відрізнити нормальні клітини від злоякісних на різних етапах утворення пухлин. У зв’язку із цим усі протипухлинні препарати, що існують на сьогодні, за деяким винятком, є паліативними, а основним методом лікування залишається хірургічний у поєднанні з хіміотерапією та без неї.

  Антибластомні препарати класифікують на алкілувальні — хлоретиламіни (іфосфамід, хлоретиламіноурацил, лофенал, новембінхін, мелфалан); етиленіміни (тіофосфамід, бензотеф, іміфос); етери дисульфонових кислот (бусульфан, мітобронітол); похідні нітрозосечовини (ломустин, кармустин, німустин); металоорганічні сполуки (карбоплатин, цисплатин); антиметаболіти — аналоги фолієвої кислоти (метотрексат); аналоги пуринів (меркаптопурин); аналоги піримідинів (цитарабін, флуороурацил, тегафур, урацил + тегафур); алкалоїди: барвінку (вінбластин, вінкристин); подофілу щитовидного (етопозид, теніпозид, подофілін); пізньоцвіту чудового (колхамін); тису (паклітаксел); протипухлинні атибіотики (дактиноміцин, мітоміцин, блеоміцин, доксорубіцин, мітоксантрон, рубоміцин); інгібітори топоізомерази (топотекан, іринотекан).

  Механізм фармакологічної дії Х.п. різний. Алкілувальні препарати інгібують синтез білка, утворюють поперечні зшивки між ДНК і РНК, пригнічують здатність пухлинних клітин до поділу; антиметаболіти є антагоністами природних нуклеотидів, порушують синтез ДНК і РНК; алкалоїди пригнічують поділ пухлинних клітин, є мітотичними отрутами; протипухлинні антибіотики утворюють стійкі комплекси з ДНК клітин, пригнічують ДНК-залежний синтез РНК; інгібітори топоізомерази пригнічують топоізомеразу (див. також Хіміопрофілактика).