Наталчин сон

Якось місячного вечора двоє дівчаток, Наталка і Маринка, готувалися до сну. Наталці не хотілося спати. Вона встала і пішла на кухню напитися води. А коли повернулася ― з її ліжечка зникли усі речі. Наталка дуже здивувалася і сама себе запитала:

― Куди зникли усі речі?

Довго думала вона… і вирішила, що це Маринка їх забрала. Але ж Маринка спить і навіть пальцем не ворухне.

Аж дивиться вона, а всі речі лежать спокійненько за ліжком.

― Чому вони там, як туди потрапили? ― Думає дівчинка.

Лягла Наталка в ліжко і миттю заснула. І приснився їй такий сон: потрапила дівчинка у Країну Знань.

― А що це ти вирішуєш? ― Запитала Наталка маленьке ведмежа, що сиділо з якимось аркушем паперу ду-у-же зосереджене.

― Приклади, ― пробурмотів ведмідь. ― Не заважай.

― Ясно. ― Відповіла Наталка, а ведмежа наче крізь землю провалилося.

Вирішила дівчинка на його місце сісти. Сіла ― і теж зникла. Ні не зникла, а полетіла і приземлилася на рожевій хмаринці.

― Де я? Хтось тут є? Еге-ге-гей? ― Гукала Наталка, та їй ніхто не відповідав.

― Чого ти тут кричиш? ― почула вона незнайомий голос.

Дівчинка  уже і сюди, і туди заглядала, на всі боки озиралася. Нікого.

― Краще приклади бери розв’язуй або правила вчи. ― продовжував голос.

― Не хочу, ― відповіла Наталка. ― Не хочу і не буду.

― Гаразд, ― сказав голос. ― А ти домашнє завдання зробила?

― Так!

― Точно? ― перепитав голос.

― Точно! ― вигукнула Наталка і… 

Прокинулася. А ви знаєте чому? Правильно. Тому що вона не виконала домашнього завдання. І тут дівчинка запанікувала:

― Ой-ой-ой! Що ж це буде?

Наступного дня Наталка швиденько поробила уроки, погралася і спокійно заснула. Їй  наснився чудовий сон.

Христина Петрашкевич учениця 5 класу

Кролик і Лис Микита в Країні Див

Жив на світі один лис, що звали його Микита. Якось він потрапив у Країну Див і не знав , як з неї вийти. Він ішов, ішов ― і були новіші й новіші дороги. Усе, що лис бачив, було диво. Уже і виходити звідти йому не хотілося, але все іще йшов. 

Раптом бачить ― стіл, а за ним сидить кролик, якого звати Кролик. Він теж потрапив у Країну Див і не міг з неї вибратися. Під столом Кролик знайшов глечика з чаєм.

― Як він тут опинився? ― запитав Кролик.

― Не знаю, ― відповів Микита.

Чаєм вони посмакували і вирішили прогулятись: лис Микита пішов  в сад, а Кролик ― у поле.  

Ішов, ішов Кролик та й побачив у траві маленького Сонька. На нього можна було наступити, тому Кролик забрав його, та й приніс до столу. Тут він напоїв Сонька чаєм, і той заснув. Аж приходить Микита. Кролик каже:

― Я приніс Сонька.

― Добре, ―  відповідає Микита. ― Але він такий маленький.

― Нічого, підросте.

― Не підросте він сам, треба йому щось дати, щоб підріс хоч трохи, ― каже Микита.

Кролик узяв свого годинника, завів його ― і Сонько підріс.

― Це диво! ― вигукнув лис Микита.

― Диво? ― перепитав Сонько, який щойно проснувся і не міг себе впізнати.

― Тепер на тебе не наступлять, коли знову заснеш у траві, ― каже Кролик. ― Соньку, а розкажи нам якусь казку.

Сонько        згодився   і       почав розказувати про кролика й лиса, які потрапили у Країну Див. Розказував, розказував ―  та й заснув. Кролик

ненароком його зачепив ліктем, і Сонько прокинувся й розказував далі. Кролик з лисом Микитою слухали, слухали та й вибралися з чарівної країни.

Ніка Козак учениця 5 класу Малювала Юліана Климчук

Жека в чарівному саду

Розділ 1. Біджу

 Жили в одній сім’ї два брати ― Саша і Жека. Саша був старший за Жеку на чотири роки. Він завжди сидів на лавці і читав книгу. А Жека любив гратися у садку. 

 Одного разу він побачив синього звіра на подобу лиса. Жека побіг за ним. Звір помітив хлопчика і кинувся втікати. Жека ― за ним. Пробігли вони через хащі й потрапили у сад, якого Жека раніше ніколи не бачив. Лис ускочив у якусь будку, а хлопчик і собі туди. Так Жека потрапив у величезний чарівний садок, який здавався безкінечним.

Жека знову побачив цього синього

Розділ 2. Лорі і Лері

     Біджу і Жека подружилися. Якось прогулювалися вони по чарівному саду і

побачили:             трава не зеленого, а блакитного кольору, 

                листя на деревах не зелене, а рожеве,               вода в річці не блакитна,  а червона.

      ― Що це за місце, Біджу? ― Запитав Жека.

      ― Це особливо чарівний сад, Жеко.  ― Відповів Біджу.

 Вони пройшли ще трохи і побачили папуг. Їх було двоє: синьо-блакитного і темно та світло-рожевого кольорів.

      ― Як вас звати, папуги? ― Запитав у птахів Жека.

 ― Мене ― Лері. ― Сказав синьо-блакитний папуга.

 ― А мене ― Лорі. ― Сказав темно та світлорожевий папуга.

 Жека зрозумів, що Лері ― хлопчик, а Лорі ― дівчинка.  Лері запитав Жеку, як він сюди потрапив.  ― Я побіг слідом за Біджу і опинився у цьому саду. ― Відказав той.

 ― Ага, зрозуміло. ― Сказала Лорі. ―  А як же ти повернешся додому?   ― Не знаю. ― Зітхнув Жека. ― Мабуть, треба повернутися на початок чарівного лісу.

      Біджу відшукав дорогу назад, а хлопчик знайшов будку.

      ― Пора нам прощатися. ― Сказав Жека до лиса.

 Вони попрощалися, і  Жека заліз у будку, а коли виліз, то опинився у своєму садку. Саша сидів на лавці і читав книгу. Жека підбіг до брата й заходився розказувати йому про чарівний сад і дивовижних звірів. Та Саша йому не повірив. Він не бачив Біджу, який усміхався, визираючи з хащів. 

Писала і малювала Юліана Климчук учениця 5 класу 

Подорож у часі

Розділ 1. У якому з’являється таємна кімната Одного зимового дня хлопчик Том лежав на ліжку і думав:

― А чому в деяких країнах світу немає зими? Можливо вони мають машину часу? 

― Але це неможливо? ― вигукнув Том.

Наступного дня Том допомагав мамі прибирати у квартирі. Вони зробили майже все, як раптом пролунав дзвінок у двері. Мама відчинила їх, і до кімнати увійшов мокрий тато. Він пояснив: коли стояв на тротуарі, чекаючи автобуса,  біля калюжі проїхав автомобіль і оббризкав його. Тато пішов у ванну помитися і переодягнутися, а мама готувала торт. Том протирав картини і побачив, що одна висить криво. Хлопчик повернув її і провалився кудись. Це була якась кімната ― чудо-майстерня. Тато Тома був винахідником, отож хлопчик подумав:

― Можливо, це татова таємна майстерня?

Розділ 2.Печерний вік

Том ходив по майстерні і роздивлявся. Справа він побачив якийсь дивний апарат. Хлопчик сів на нього і потягнув за важіль і… опинився у якомусь листі.

Том вибрався з нього і побачив печерних людей.

― Напевно, це машина часу? ― подумав він.

Коли настала ніч, тато повернувся у майстерню.

― Де моя машина часу? ― здивувався тато. 

Тут він побачив мокру губку:

― Напевно, це Том. ― Зітхнув тато.

Але у тата була ще одна машина часу. Недаремно він був чудо-

винахідником. Тато сів у дивний апарат і відправився в тисяча сімсот дев’яносто дев’ятий рік.

А тим часом Том ходив по джунглях. Він запам’ятав, де залишив машину часу. А ще хлопчик знав, до яких динозаврів можна підходити, а до яких ні. Про це розповідали вчителі на уроках природознавства й історії, тому не боявся.  

Раптом Том почув, як щось зашелестіло. З густих кущів вийшла мавпа і сказала людським голосом:

― Що, злякався?

― Ні! ― відказав Том і запитав мавпу: 

― Як тебе звати?

― Чічі. ― Відповіла мавпа. ― А тебе?

― Том.

― Де ти тут взявся? ― питає Чічі.

― Я знайшов машину часу. 

― А що це? ― Питає Чічі.

― Це такий механізм, який допомагає подорожувати у часі, потрапити в минуле або майбутнє. Гаразд, пора мені повертатися.

― Візьми мене з собою. ― Попросив  Чічі.

― Гаразд. ― Погодився Том, і вони пішли до машини часу.

Вони сіли у апарат, Том активував його (недаремно він був сином чудовинахідника). Але Чічі злякався миготіння лампочок  і натиснув на різні кнопки. Так машина попала у тисяча сімсот дев’яносто дев’ятий рік. 

Тато Тома згадав, що машина була наведена на печерний вік і відправився туди. У джунглях він побачив Томові сліди, але сина не знайшов.

Розділ 3. Чудова пригода

Том потрапив у Лондон тисяча сімсот дев’яносто дев’ятого року. Він взяв за руку Чічі і вийшов роздивитися навколо. Машина часу якраз зупинилася на парковці, тому йому видали талончик про паркування. У Лондоні тоді ще не було авто, а на парковці стояли тільки карети. Усі люди кудись поспішали.

А вдома мама Тома дуже хвилювалася, адже пропав і Том, і тато.

Хлопчик знову спробував повернутися додому, але переплутав числа і відправився у дві тисячі дев’ятсот сімдесят восьмий рік. Том здивовано розглядав літаючі автомобілі, дивні роботи і чудо-дороги.

Хлопчик знову сів у машину часу, в третій раз активував її і … нарешті попав додому.

Тато уже також повернувся. Аж раптом якийсь голос каже Томові:

― Прокидайся, прокидайся!

Він відкрив очі, аж це мама кликала його їсти торт. Том сів разом із мамою й татом до столу і, смакуючи тортом, розповідав їм про свій сон. Мама і тато його слухали і усміхалися.

Саша Довгаль і 

Діма Казновецький учні 5 класу

Михасеві пригоди

Пригоди Михасика

Одного разу хлопчикові Михасю щось привиділося. Це була білочка на ім’я Бібі. Вона пролетіла великим темним коридором. Михасеві не хотілося туди йти, але ж було цікаво. І він, хоч і з неохотою, пішов за нею. 

Вийшов Михась на велику простору галявину і побачив жабку Розі, ту саму білочку і лева на ім’я Гуся. Лев був дуже схожий на собачку пуделя та ще й пострижений. Білочка мала капелюшка, а жабка була барвистою, як веселка.

Вони про щось сперечалися.

― Ой, що мені мама скаже! ― Бідкався лев.

― Ой-ой-ой! А тато з мене шубку здере! ― Бідкалася білочка.

― Чого боятися. ― Заспокоювала їх Розі.

Михась ледь оговтався від чудасії і насмілився до них підійти.

― Що сталося? ― Запитав він.

― Так от двійки заробили, батьків згадуємо, що робити будуть, коли дізнаються. 

― Ой-ой-ой! ― Заплакала Бібі. ― Я ж завтра без шу-у-бки буду!

Михась подумав і сказав:

― А ви не бійтеся. Просто скажіть, що помилилися. От і все.

Звірі зраділи, подякували йому і розбіглися по домівках. А Михась пішов галявиною, аж поки не наткнувся на велике мармеладове дерево. За ним ріс цілий ліс таких самих дерев. 

Михась наївся мармеладу, ще поклав кілька гілочок до кишені і пішов далі.

Зустрів він здорового смішного дядька. А чому смішного? Тому, що:     один зуб,  великі очі,        чомусь у шортах.

Михась запитав у нього, як знайти дорогу додому.

― Іди в ліс, а потім з лісу. ― Сказав смішний дядько.

― Але я там був. ― Каже Михась.

― Тоді виходь на фіолетову дорогу, а потім ― на синю. І скажи такі слова:

«Додому я хочу, морозива дай». 

Михась так сказав і опинився вдома, де смакував морозивом з мармеладом.

Михась у зачарованій Річці

Усе починалося, як завжди. Але цей день здавався особливим, адже Михасеві хотілося пригод. Він вийшов на берег річки і запустив кораблика. Йому захотілося стати піратом. І тут почалися «морські» пригоди. 

Поплив Михась у «море», а точніше ―  річку, на справжньому судні, одягнений у капітанську форму. Але розпочався шторм, корабель хитало, і Михась опинився на дні «моря». Тут було багато морських мешканців. З деким він навіть познайомився: з окунем Майком,

оселедцем Стівом,  рибкою Фіші.

Михась зголоднів і запитав, що у них є смачного.

― Ковбаса, сир, масло, салат! ― Хором відповіли риби.

― Ого, ― каже Михась, ― а я думав, що ви лише водорості та морський салат їсте. 

― Ні, ― кажуть риби, ― ковбасу і сир.

― Уже вечоріє. Я тобі покажу дорогу додому. ― Запропонувала Фіші.

Михась попрощався і повернувся додому ситий.

Вікторія Дементьєва учениця 5 класу

Казка без назви

Жив собі самотній вовк Тулі. Якось один хлопчик побачив того самотнього вовка, який побіг у ліс, йому стала цікаво і він пішов за ним. Так хлопчик, якого звали Лоті, проник у землю, а потім потрапив у чарівний сад. Там він знову побачив самотнього вовка, але той зник.

Хлопчик думав:

― Куди він побіг?

Раптом з’явився оранжевий зайчик.

― Як тебе звати? ―

Питає зайчик хлопчика.

― Мене звати Лоті, а тебе?

― Мене звати Полі. ― Відповідає зайчик.

―     Допоможи        мені знайти вовка. ― Просить хлопчик.

― А, Тулі!

Настя Онищук учениця 5 класу

Єва в Країні Солодощів

Розділ 1. Єва потрапила в Країну Солодощів

Одного літнього дня четверо друзів пасли овечки. Першу дівчинку звали Марія, другу ― Єва, хлопчика ― Джек, а четвертий дружок був собака Бом-бік. 

Вони усі сиділи на великій копиці соломи, поглядали на отару овець, котрі спокійно жували цукерки. Та раптом Єва побачила, що її маленька овечка побігла у Ліс З Морозива. Дівчинка сіла на вівцю і поскакала вглиб лісу, щоб  її розшукати.  

Розділ 2.Єва зустріла Дивну Тваринку

Тут, із-за Дерев-Морозива Єва почула якісь дивні звуки. Спочатку вона злякалася, але цікавість переборола страх, і дівчинка пішла туди. Вона тихенько підкрадалася до Дерева-Морозива: ішла на колінах, навіть повзла. І побачила маленьку Тваринку, рот якої був схожий на величезну трубу. Єва побачила, що ця Дивна Тваринка плаче солодкою газировкою.

Дівчинка  заспокоювала її , доки не побачила хвостик своєї овечки, яку розшукувала. Тоді вона посадила Дивну Тваринку на травичку зі зеленої карамелі і швиденько побігла за овечкою, що прошмигнула під гілками тоді, коли Єва боялася доторкнутися до Дерева-Морозива-Каштан.

Розділ 3. Єва на Дуже Гарній Галявині

Єва вибігла на красиву галявину з шоколадною річкою і тортами замість горбочків, що так і називалася ― Дуже Гарна Галявина. Дівчинці дуже хотілося пити, але пити шоколад їй зовсім не хотілося (ну, прямо, як каламбур із «Аліси в Країні Див»). Вона перейшла місток з рулетів і побачила яблуню з гарними великими червоними яблуками. Ух, які рум’яні яблука! Але Єва була вихованою дівчинкою і спершу запитала яблуню:

― Можна мені взяти яблуко?

Яблуня відповіла:

― Так, звичайно. Але спершу допоможи мені.

― А що треба зробити? ― запитала дівчинка.

― Позбирай мої яблучка і поскладай у корзину. Тоді й обереш, яке тобі сподобається. ― Попросила яблуня.

Єва швиденько все зробила, обрала найбільше і найгарніше яблучко, подякувала і побігла далі. Вона ж була вихована дівчинка.

Єва уже доїдала яблучко, коли побачила зайчика. Він хотів їсти, тому дівчинка віддала йому качанчик і дуже цьому раділа.

Розділ 4. Єва зустріла Кота, Який Розмовляв

Єва бігла все далі і далі, у саму середину лісу. Їй здавалося, що цьому лісові не буде кінця. Аж тут почула, як серед гілля хтось кашлянув. Вона зупинилася і прислухалася. Таки кашляв. Дівчинка поглянула вгору і побачила кота. 

― Привіт! ― вигукнула Єва і недаремно.

Адже це був Кіт, Який Розмовляє людською мовою.

― Привіт. ― Відповів кіт і запитав жалібним голосом:

― Ви не знаєте, як вилікувати кашель?

― Мабуть, ви забагато з’їли морозива? ― Суворо зауважила Єва. ― Коли я кашляю, мама дає мені одну ложечку меду. Тоді я перестаю хворіти.

― Дякую тобі, дівчинко, ― сказав Кіт, Який Розмовляє. ― Я більше не буду їсти так багато морозива.

Єва помахала йому на прощання рукою і побігла далі.

Розділ 5. Єва побачила Чарівний Замок

Дівчинка бігла і насолоджувалася ароматом солодощів, доки не побачила височенний замок. Це був Чарівний Замок. Біля нього її овечка гралася з господинею цього замку. Єва зайшла у двір і попрямувала до них. Та раптом почався дощ, і усі побігли ховатися. Кожна тваринка у свою домівку. 

― Тільки мою овечку забрали у замок! ― Бідкалася Єва.

Вона заховалася у сухому місці, заплакала і заснула.

Розділ 6. Єва простудилася

На ранок Єва прокинулася дуже втомленою і не могла зрозуміти, де вона. 

― Ви у Солодкому Замку, ― пояснив їй слуга. ― І ви захворіли.

Розділ 7. Єву пригощали Дуже Смачними Солодощами

Єві принесли красивий одяг, і вона спустилася снідати. Господиня замку ― Королева ― була дуже доброю (інакше і не могло бути, адже це ― Солодкий Замок) і пригостила Єву Дуже Смачними Солодощами, яких дівчинка ніколи раніше і не куштувала.

Розділ 8. Єва прощалася з Королевою і Принцом

Єва поснідала і хотіла уже попрощатися (все-таки вона була вихованою дівчинкою і не хотіла надокучати) але її запитали:

― А чому ти тут?

Дівчинка ойкнула і згадала про свою овечку, за якою прибігла.

― Бувайте! Мені потрібно бігти! ― Вигукнула Єва і вибігла надвір. Вона побачила двері, під якими проходили мурашки.

― Може моя овечка там? ― подумала Єва. ― Але що ж мені робити? Я не така маленька , як вони.

Дівчинка підбігла до Дерева-Морозива-На Якому Висіли Вишні, зірвала дві ягідки і з’їла.

Розділ 9. Єва зрозуміла, що зменшується

Єва побачила, що її руки стають маленькими і їй уже важко тримати хвостик від ягідок, тому вона впустила його і швидко відбігла на п’ять сантиметрів, хоча дівчинці здалося, що вона подолала п’ять кілометрів. Єва швиденько пролізла під дверима і побачила…

Розділ 10. Останній Єва побачила свою овечку. 

Овечка мирно лежала під столом із вафель і теж була малесенькою.

― Нарешті я тебе знайшла. ― Зітхнула дівчинка.

Єва поклала овечку у сумку, перелізла через паркан, який був не таким уже й високим і… опинилася біля своїх друзів. Вона знову була звичайною  дівчинкою, а овечка ― звичайною овечкою. Єва розповідала про свої пригоди і пригощала друзів цукерками.

Улянка Поліщук учениця 5 класу

Дивна історія

Одного разу дівчинка Аліна прогулювалася парком. Вона побачила яму і підійшла подивитися, що там. Серед ями стояв стіл, а на ньому лежали яблука.

Аліна відкусила шматок яблука і зменшилася. Раптом вона побачила двері.

― І де вони взялися? ― Подумала дівчинка. ― Раніше я їх не бачила.

Аліна прочинила двері і увійшла… 

У магазин солодощів, де усе було безкоштовним. Та дівчинка уже  боялася щось їсти, бо думала, що знову зменшиться. Та все ж скуштувала морозива, бо дуже уже хотілося його, ― давно не їла морозива.

Щойно морозиво закінчилося, як Аліна виросла. Вона побачила інші двері, прочинила їх і увійшла…

У магазин одягу. Аліна хотіла купити собі красиве платтячко, але воно коштувало одне морозиво, яке дівчинка з’їла. Тепер їй потрібно придумати, як зменшитися, щоб увійти в маленькі двері, які ведуть до морозива.

Тут Аліна помітила продавщицю і вирішила запитати у неї. Дівчинка не знала, як їй до продавщиці звернутися, тому запитала просто:

― Як вас звати? 

Продавщиця усміхнулася і відповіла:

― Маша.

― А ви знаєте, як можна зменшитися?

― Знаю. ― Відповіла Маша. ― Треба знайти струмок і випити з нього води.

― Так просто? ― Зраділа Аліна.

― Зовсім не просто. ― Продовжила Маша, адже дівчинка перебила її. ― Струмок довго не стоїть на одному місці  і постійно переміщується. 

Аліна подякувала Маші і вирушила шукати струмка. Дівчинка шукала всюди, але знайшла аж у лісі. Вона напилася води і зменшилася. Потім побачила двері, прочинила їх і увійшла у магазин солодощів. Там Аліна взяла пломбір і ескімо, ескімо з’їла, а за пломбір купила платтячко. Щойно вона його одягнула… Як її розбудила мама, бо пора було вставати і збиратися до школи.

Софія Горошко учениця 5 класу

Рожева планета

Одного разу маленька дівчинка Євангеліна переїхала зі своєю сім’єю в інший будинок. Якось вона усе роздивлялася і побачила за горою коробок двері. Вона, звісно ж, не втрималася і зайшла туди. Євангеліна побачила шафу з книжками, і одну книжку, що виглядала з неї. Дівчинка підійшла і прочитала заголовок «Рожева планета».

Щойно Євангеліна доторкнулася до цієї книги, як усі книжки вилетіли з шафи, піднялися вгору і склалися у драбину. Дівчинка заплющила очі і повільно ступила на неї, а як розплющила їх ― опинилася у тій самій книжці.

Євангеліна хотіла йти вперед, та помітила, що йде назад. Довелося обернутися і так ходити. Небо тут було не блакитне, а рожеве. Рибки стрибали по траві, замість того, щоб плавати. А стрибали вони на кенгурячих лапках! Дівчинці  здавалося, що вона ступає не по землі, а по рожевих хмарах.  

Далі Євангеліна побачила ліс музичних лілій. Тільки-но вона туди увійшла, як залунала дуже красива мелодія. Дівчинка думала, що усе це сон. Але це не сон, зрозуміла вона, коли побачила в кущах блискучі музичні лілії. Вони стрибали, літали, бігали і гомоніли ― не могли встояти на одному місці ані хвилини. Одна лілія була на дереві, друга ― у повітрі, третя ― в озері,     четверта ― на кущеві. Євангеліна стояла тихенько, аби не злякати їх, але їй так захотілося взяти собі якусь лілію, що вона не витримала і сказала:

― Привіт! Я Євангеліна. Можна мені взяти одну із вас собі?

Лілії перестали співати і розбіглися, а одна вийшла зі схованки і промовила:

― Так нечемно робити, Євангеліно. Треба спочатку запитати у співрозмовника його ім’я.

Лілія була дуже сердита і навіть трошки ображена.

 ― Ой! ― вигукнула дівчинка. ― Ви вмієте розмовляти?

― Певна річ, ― відповіла друга лілія, що і собі виглянула, ― якщо співаємо, то і розмовляємо.

― То ви дасте мені одну із вас? ― Знову запитала Євангеліна.

― Ні-і-і-і! ― Вигукнули лілії усі разом.

― Ну, одне-еньку! ― Попросила дівчинка.

― Ні-ні! Що ти? Якщо хоч одну лілію винесуть із нашого лісу, то ми всі загинемо. ― Сказала перша лілія і заплакала.

― Вибачте, я не хотіла довести вас до сліз, я просто хотіла собі таку    лілію. ― Засмутилася Євангеліна.

Дівчинка довго ходила по лісі, а як вийшла з нього, то знову побачила рибок. Своїми кенгурячими лапками вони тримали якусь книгу.

Євангеліні, як завжди, стало дуже цікаво, і вона підійшла до них.

― Привіт! Мене звати Євангеліна, а вас?

― А нас ― кенгуриба! ― Сказали кенгуриба.

― А можна вас запитати дещо?

― Ну, запитуй.

― А що це за книга у вас? 

― Це книга для тих, хто хоче повернутися додому!

― Ой! ― сказала Євангеліна. Вона зовсім забула, що їй треба іти додому.

― Але тут є завдання, які потрібно виконати, ― повідомили кенгуриба.

― А можна я її візьму? ― Запитала дівчинка.

― Тільки з однією умовою! ― вигукнули кенгуриба.

― З якою? ― Поцікавилася Євангеліна.

― Ти упіймаєш одного із нас, але потім повернеш назад.

― Добре. ― Погодилася дівчинка.

Вона бігала за ними, плавала і, врешті-решт, упіймала. Євангеліна прочитала в книзі усе-усе.

Першою в списку завдань була співуча лілія. Дівчинка повернулася у ліс  і знову сказала: 

― Привіт. (Вона не знала як розпочати розмову).

― Чого ти хочеш? ― Запитала лілія.

― Я хочу вас про щось попросити.

― Ну, проси.

― Дайте мені одну із вас!

― Знов? ― Обурилися лілії.

― Так, але я не буду забирати вас додому. Ви мені потрібні тільки на цій планеті! ― Швиденько заговорила Євангеліна, щоб їх заспокоїти. ― Ну добре. Але за однієї умови.

― Якої?

― Впіймай!

Усі лілії почали гомоніти, кричати, бігати і стрибати. Євангеліна не могла вхопити жодної, тому що вона ще не звикла  ходити навпаки. Але таки зловила.

Далі у списку писало: « 2. Взяти сірку флагмота».

 Дівчинка    не     знала,       хто   такий        флагмот, але   дорогою         зустріла напівфламінго-напівбегемота. 

― Може це флагмот? ― подумала вона.

(Далі буде).

Яна Мечик, учениця 5 класу

Казка від Іринки

Пригода 1

Жили собі дві дівчинки і один хлопчик. Дівчаток звали Наталя і Віолета, а хлопчика ― Степан. Одного разу Наталя вирішила піти до лісу. Але ліс був якийсь незвичайний: замість дерев ― красиві ромашки, замість трави ― лід…

Наталя швиденько побігла назад, покликала Віолету і Степана, а коли вони повернулися, то ромашок уже не було, а бігали різні тварини. Над лісом, замість пташок, літали маленькі зайчики. Серед них літав один великий зайчик, і Наталя ще більше здивувалася. Віолета і Степан так захопилися тим дивом, що не могли від нього відірватися.

Пригода 2

Якось Віолета захотіла піти до Наталі погратися. Але Наталя образилася на неї і Степана ще тоді, як показала дивовижний ліс. Адже діти так захопилися тим чудом, що зовсім забули про свою подружку. Тому Віолета вирішила помиритися. Наталі не було вдома, бо пішла на річку пускати кораблики, і Віолета вирушила туди й собі. Але тут знову були дива. Наталя не пускала корабликів,  тому що в річці була не вода, а розтоплений шоколад.

― Що це за чудо-річка? ― Здивовано запитала Віолета Наталю, але та нічого не розуміла.

― Давай розпитаємо бабусю Тамару, вона уже старенька, то, мабуть, знає, ― запропонувала Наталя.

Дівчатка взялися за руки і побігли до бабусі. Звісно, що бабуся Тамара знала багато таємниць. Вона розповіла Наталі і Віолеті про чудесні річки, ліси, ще й показала дивовижну книгу, яку написав Віолетин дід. Дівчатка взяли її і вирішили прочитати разом зі Степаном, щоб ніхто не ображався.

(Далі буде).

Ірина Пришляк учениця 5 класу

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року. Тираж 70. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету. Наша адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,       р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська, т.  33-3-14  (0989709015)