Газета літературно-журналістського гуртка "Сонячний зайчик і Ко" містить дитячий доробок казок, оповідань, віршів, інтерв'ю, малюнків тощо. Редактор - Надія Тарасюк (Вчитель української мови та літератури і зарубіжної літератури, поетеса, член Національної спілки журналістів України Надія Йосипівна Куц). Газета заснована у 2011 році.
На осінню стежинку упав листочок…
…Він полежав там, на стежині, і вітер відніс його на річку. Листочок
плив за течією аж цілий день, доки не опинився в океані. А там він плив і плив.
Цілий місяць. І нарешті досяг берега океану.
І його подорож була дуже великою ― аж до зими.
Артем Шевчук …Він був оранжевого відтінку, що означало таке: прийшла осінь. Надворі холоднішало, день ставав коротшим, відлетіло багато пташок.
Одного дня я прокинувся і поглянув у вікно. Усе листя лежало на
землі, а дерева стояли голі. Я вибіг на двір, але там було холодно, тому повернувся до хати і одягнувся тепліше, щоб не змерзнути. Ми з друзями гралися серед листя до тієї пори, доки сонце почало сідати. Лише тоді
розбіглися по домівках. А я все думав: «Яка прекрасна осінь!»
Сергій Яцків
…Одного разу стежиною ішли люди. Вони прямували до криниці,
щоб набрати у відра води. Люди часто ходили тією стежиною, та листочків на ній не було. А сьогодні, коли вони поверталися назад з повними відрами, подув легкий осінній вітерець і підняв того листочка вверх. Люди зупинилися. Листочок був такий красивий, що вони взяли його додому і зробили з нього аплікацію.
Денис Осіпчук
…Це був листочок з дерева Клена ― жовтий і з коричневими плямками. Він щойно упав на стежку. Листочок був такий жовтенький, як сонце. На дереві Клена ще залишилося дуже багато різнобарвних листочків: зелених, жовтих, червоних. Але усі осінні кленові листки мали руденькі плямки.
Олеся Пришляк
…На осінню стежинку упав перший жовтий листочок. Вітер усе
струшував на землю пожовклі листочки, вони кружляли на березі річки в танку з вітром. Тоді дерева вмить стали голі, а усі стежки ― жовті від листя. Осіннє сонечко світило похмуро, ніби на дощ. Люди ходили по листочках, не помічаючи їх, і листочки ставали похмурими. Були зелені, тоді жовті або червоні, тоді починали в’янути від болю. Зима жаліла їх, прилітала і засівала усе листя білим снігом. Це означало, що осінь закінчилася.
Іванка Безбока
…А за ним почали падати й інші листки. Вони були різнобарвними,
наче їх хтось пофарбував.
Дерева стали голими, почалася зима. Вона усі листочки накрила снігом. І їх не стало…
Юля Казновецька
…Він був здивований, бо не знав, куди потрапив. Стежинкою ішла
дівчинка Таня. Вона дорогою збирала листя і схопила того листочка. А як прийшла додому, то розклала листячко у себе на столі і почала його роздивлятися. Листочок, що упав на осінню стежину, прокинувся. Дівчинка злякалася і відступила назад. Та листочок сказав: «Не бійся мене, давай краще будемо дружити!». Таня зраділа і погодилася, бо нечасто можна подружитися з осіннім листочком.
Дівчинка Таня і листочок, який жив у книжці, завжди були
найкращими друзями і ділилися горем чи пригодою.
Оксана Вознюк …Почалася сильна буря, і листочка здуло вітром на сусідній город. Там було дуже багато болота, так, що лише кінчик листочка виглядав з нього. Потім його знову підхопив вітер, тому листочок довго літав по доріжках, аж доки опинився на березі річки. Там також було багато листочків: червоні, жовті, помаранчеві, коричневі, ― але усі мали чорні крапочки. Такими були всі-всі берегові листки. А той листочок, що побував у болоті і кружляв з вітром, не мав жодної крапочки. Він був жовтий-жовтий ― найкращий!
Надя Пришляк
…Він був жовтогарячого кольору. Незабаром нападало більше
листків, і вони вкрили усю стежину. Деякі були червоного кольору, інші ― навіть золотого! Їх було так багато, що здавалося, ніби це якась кольорова картина.
Почали відлітати пташки. Вони летіли у Вирій на зиму, а навесні знову поверталися. Дерева скидали своє листя… Недарма осінь називають золотою, адже ці листочки ― як золото, що впало з дерева.
Яна Флорчук
…Він був жовтенький. На нього падав дощик, і листочок ставав
мокрим. Але світило сонечко. Листочок швидко висихав, і вітер переносив його на інші стежечки. І вже листочок лежав там, а до першої стежинки не повертався.
Мар’яна Горошко
...А листочок той був не простий, а чарівний. Він стільки чудес
зробив ― аж три! А я ті чудеса пішов виправляти. Йду, йду і бачу, що листочки не жовті і не червоні, а зелені. Я узяв фарби, розфарбував їх і пішов далі. Йду, йду і бачу, що грибочки ростуть догори корінцями. Я їх перевернув і пішов далі. Йду, йду і бачу: їжаки разом з ведмедями ходять. Я їх намагаюся приспати ― а не можу! Тоді я згадав, як мама колискові мені у дитинстві співала. Швиденько її покликав, мама заспівала колискову ― і їжачки, і ведмеді заснули до весни. А листочок більше чудес не робив.
Саша Вальчук учні 5 класу
У НАС В ГОСТЯХ
АНДРІЙ ЛУЦИК
Балада
Де гаї широкії,
Де гори високії, Де козак танцює, Там гетьман панує.
Там міста великі
І люди там щирі, А у Чигирині Богдан править нині.
Там слава лунає, Вкраїну прославляє: Богдана вітають, Гімн йому співають.
Гості туди йдуть, Дарунки несуть.
Литаври грізно бубонять, Бенкети почали справлять.
І гетьман наш радіє, Бо віра у надії. Україну Бог рятує ― Збулись його мрії.
А далеко у Варшаві Зібрались пани на раду: Вони хочуть воювати, В Україні панувати!
Та їх плани Господь знав І Богдану розказав. Гетьман військо враз зібрав І на Польщу вирушав.
Усі ляхи повтікали ― Перемога козаків. Українці скрізь вітали Тих відважних вояків.
Та недовго всі співали, І гетьману славу слали. Захворів борець Богдан ― І народ тужити став.
А невдовзі зірка впала, село Острів
Тернопільського Людям вістку показала:
району Вже Хмельницького нема, Він пішов з цього життя.
Вкрились смутком гопаки, ― Сумували козаки.
Вони слави вже не знали, Бо й над ними панували.
Січ кацапи зруйнували,
А поляки грабували… В небесах Богдан молився, Зі слізьми на нас дивився.
Він же Господа просив,
Щоб Всевишній захистив Україну його милу, ― Незалежність ми здобули!
Бережіть же, українці,
Те, що випросив в хмаринці
Наш відважний пан-гетьман:
Наш Хмельницький, наш Богдан!
У НАС В ГОСТЯХ
ОЛЬГА АТАМАНЧУК
Вихвалялись горобці:
― Ми відважні молодці!
Сильні, мужні…
― Таки так, ―
Підморгнув старий гусак, ― Йде он кланятись вам кіт!.. ― Молодців простиг і слід.
Жучок присів раненько
На квіточки горнятко.
Це ― сонечко маленьке Не вміє
Червоне, в чорну цятку. Кинув сіті павучок
На гіллячці, де сучок:
Тут в небі, мов клубочок, Розтягнув і так, і сяк ― Ще сонечко з’явилось, Нитки ткати він мастак. І також на дзвіночок Та не вміє, всім на сміх, Промінчиком вмостилось. У клубок мотати їх.
― Глянь! ― дуб моргнув осиці День осіннім дощиком І покуйовдив шапку ― Всівся на пеньок. Вмивають у росиці Я іду із кошиком
Хто промені, хто лапки! По гриби в лісок.
Взяв іще окрайчики
Хліба для пташини,
А малому зайчику ― Листя з капустини.
Пригощу. Ліс-батенько
Вдячно зашумить Й накладе крислатеньких Цілий кошик вмить.
м. Тернопіль. Член НСПУ (2017).
Родом із с. Мала Снігурівка Лановецького району.
Роздуми до Дня вчителя
Для мене вчитель ― це…
…людина, яка повністю віддає себе нам, навчає нас того, чого навчили її. Вчителі ― це другі батьки.
Настя Швед
…дуже розумна людина. Вчителі бувають суворі, добрі, красиві, класні, але треба любити усіх вчителів, бо без них ми б не були розумними і не підготувалися б до тестів. І не досягли б того, чого хочемо досягти у житті.
Софійка Мечик
…моя наука, все для навчання. Книжки, зошити не потрібні, якщо немає вчителя. Вчитель ― це джерело знань.
Таня Шарка
…саме поняття «вчитель». Це людина, яка навчає дітей, щоб вони пішли у життя.
Максим Кушнірук
…книга, збірка інформації, але не ідеальна. Перлина, яка всіх захоплює,
але не вічна.
Для мене вчитель ― перлина Або золотий колосок. Неначе весняна пташина, Лине Ваш голосок:
Лагідний, теплий, привітний,
Мов сонечка промінець,
Милий, прекрасний, рідний, Мов свічки ясний вінець.
Світлана Куц
…приклад. Школа ― це другий дім. Ми до неї ходимо більшу частину
тижня. З учителів ми беремо приклад, їм ми можемо довіряти. Вчитель ― це людина, яка поряд з тобою одинадцять років. З нею ти перемагаєш різні проблеми, радієш, співчуваєш. Часто учні не розуміють, що своїми некрасивими вчинками ми ображаємо вчительські душі. Я звертаюся до кожного учня, чи він щойно прийшов до школи, чи уже закінчує її: «Шануйте і любіть учителів, адже вони навчають нас, і кожен може бути вчителем».
Марійка Плескун
…приклад, доброта. Кожен учитель вчить по-своєму, але усі вчителі
віддають свою доброту учням. Хоча вони інколи й кричать, бо хочуть нас чогось навчити, але люблять кожного учня. В кожної дитини свій характер, і вчителі намагаються нас заспокоїти. Інколи вони виходять із класу сумні, але ми їх розуміємо і хочемо їм допомогти, та не можемо нічого вдіяти.
Христина Шушкевич
…дуже розумна людина, яка вчить предмет. Для інших вчитель буває як мама, друг, а для мене ― просто вчитель.
Діана Поліщук
…чарівна весна, яка розквітає та цвіте цілий рік. На кожній пелюстці цієї
квітки написане слово «знання», розділ певної науки. Кожен учитель розуміє дитину по-своєму. Наприклад, вчитель образотворчого мистецтва розуміє учнів через малюнок.
Соломійка Вальчук учні 7 класу
Жила собі білочка Стрілочка. Дуже вона не любила чистити зубки і купатися. Одного разу мама покликала білочку купатися, а вона ніби й не чула, поскакала далі гратися. Підбігла Стрілочка до дерева, під яким вона часто з друзями зустрічалася. Та тільки вона туди ― як усі від неї повтікали. Повернулася білочка додому і розплакалася.
― Чого ти, Стрілочко, плачеш? ― запитала її мама.
― Зі мною уже ніхто дружити не хо-о-оче! ― плакала Білочка.
А мама й каже їй:
― А ти, Стрілочко, зубки почисти і помийся.
Та стрибунка нічого не відповіла, а швиденько лягла спати. Спить вона, спить, і сниться їй сон, що прибігла вона до друзів, а ті злякалися і повтікали. Навіть мама її не впізнала і сказала: «Ти не моя Стрілочка. Моя Стрілочка чистенька, а ти чудовисько, мохом поросле!» Поглянула білочка в дзеркало і сама себе злякалася. Аж прокинулася вона від цього сну. Встала з кубельця і тихенько пострибала до ставка купатися.
Поглянула мама на Стрілочку, а її і не впізнати ― така красуня. І друзі охоче з нею гралися. А білочка Стрілочка зрозуміла, що треба вмиватися і чистити зубки кожного ранку, ― тоді все в тебе буде добре.
Оля Шимко учениця 4 класу
Казка
Усе почалося з того, що маленька Надійка не хотіла робити аплікацію…
Дівчинка готувала подарунок бабусі. Вона використала вже увесь клей, а слово «БАБУСЯ» так і не приклеїла.
― Матусю, у мене закінчився клей! ― вигукнула Надійка, підбігши до мами.
― То ходімо купимо, ― відповіла мама.
― Не хочу!
― Чому?
― Не хочу і все! ― вередувала дівчинка. ― Мені набридло сидіти і мучитися з цією аплікацією. Краще піду погуляю з Оленкою.
Але Оленка також робила аплікацію для своєї мами.
― Гей, Оленко! Ходімо гуляти! ― гукнула подругу Надійка.
― Ні, я зайнята! ― відгукнулася подружка.
― Чому ні?
― Готую подарунок мамі, ― відповіла Оленка.
― Ну, як хочеш! ― Надійка повернула додому.
Їй було страшенно нудно, тому вирішила поспати. Лягла дівчинка у ліжко й одразу заснула. Опинилася вона у невідомій країні. Аж бачить: іде дуже смішний чоловік. Вона й питає у нього:
― Де це я?
― У-у-у-у крааїїніііі Лииипуччціііі! ― відповів чоловік.
― Ясно, ― кивнула дівчинка.
Та й розминулися.
Йде Надійка, а земля до її ніг чіпляється, торкнулася вона пальцем до неба ― і воно вчепилося. Хмаринку зачепила ― та й прилипла до Надійчиного вуха.
Скажу я вам правду: в цій країні усе липке-липке! Але продовжимо далі…
Бачить Надійка: село. Дивиться і дивується: ну як таке можливо? Люди ходять за руки з хатами, ліжками, столами та різними речами. Іде дівчинка і сміється. Аж тут змахнула рукою, а до неї той дивний чоловік вчепився. Прилип.
― Ти чого? Відчепись! ― спочатку розсердилася, а тоді уже й просила Надійка.
― А я не відчеплюсь! ― сказав дивний чоловік.
― Чому?
― Бо я такий!
Довго вони розмовляли, може, годину, а може, й дві.
А тим часом удома святкували. Для бабусі було багато подарунків і привітань. Лише Надійка спала.
Говорила дівчинка, говорила з тим дивним чоловіком і розказала про бабусю. Як тільки вона згадала про неї, зразу ж прокинулася. А тоді швиденько доліпила аплікацію і побігла вітати бабусю.
Намалювала Світлана Куц учениця 7 класу
Молюся я за Батьківщину ― І болю ненечці моїй.
За сильну, вільну Україну, ― То ж захищайте ви її ― Вона єдина в нас, одна, Землі ріднішої не знати, Хай ласкою накриється вона, Бо Україна ― наша матір. Бо Путін ― звір, лихий, жорстокий; Віддайте їй шматок тепла ― Багато завдає мороки Нехай закінчиться війна!
Віка Мечик учениця 8 класу
Казка
Жив колись джин, якого звали Каліф. Він умів виконувати тільки по одному бажанню, а в нього просили багатства, могутності, кохання, але нічого не бажали для нього самого. І джин засумував.
Якось попросили в джина лампу, що захоплює у полон. А вона зненацька відкрилася і полонила тих людей. Джин знав, що є чарівний водоспад, куди лампа переправляє своїх полонених. Це був добрий джин, хоча й сумний, він вирішив звільнити людей. Але дорогу до водоспаду перетинає річка з піраньями і чатує зелений крокодил, а джин уже виконав одне бажання полонених. Що ж робити?
Джин Каліф підійшов до річки і висунув колоду, а тоді перестрибнув на інший берег. Дійшов джин до крокодила, а той спить. Тоді виліз Каліф на ліану і перелетів на інший бік. Добрався він до водоспаду і звільнив людей. Люди зраділи та загадали ще одне бажання. І джин його зміг виконати, адже воно не стосувалося тих, хто загадував. Вони захотіли, щоб джин був вільним. І Каліф став піратом. Він був дуже добрим піратом і щасливо плавав по морях та усім допомагав.
Казка
Жив собі вовк. Він любив складати вірші, але усі його боялися. Одного разу вовк вирушив у мандри. Він йшов і йшов та дійшов до порту. Там було дуже багато людей, і вовк був дуже голодний. Заліз він у діжку, що стояла на кораблі. А в діжці було повно риби, і він добре наївся. Так і приплив у тій діжці до Австралії.
Аж бачить там якусь тварину з довгою шиєю. Таких довгошиїх і плямистих він ще ніколи не бачив. Злякався і втік. Аж чує, що щось тут туп-туп. Ого, які великі і вухаті тварини! Знову злякався і втік. Побачив це зубатий і бородатий лев та й гукає: «Не бійся нас, ми звірі Австралії. Давай познайомимося!»
Вийшов вовк зі своєї схованки і подружився з левом, слоном та жирафою.
Андрій Гушпет
У газеті використано фрагмент листівки учень 5 класу
«Hallmark»
* * *
Україно моя, тебе я люблю:
Літні ранки з рясною росою.
Люблю Україну за листячко жовте, Що землю вкриває на осінь.
Люблю я тебе за твої снігопади,
Сніжинки, що всі засипають стежки, Луги весняні, заквітчані трави, Мов сукня дівчат чарівних.
Наша мова ― українська, Наша мова ― рідний край,
Наша мова ― ненька й пісня.
Нашу мову ти вивчай!
Редактор – Надія Тарасюк
Видавець – Великовікнинська ЗОШ І-ІІІ ст.
Газета виходить з вересня 2011 року. Тираж 70. Висловлені авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету. Наша адреса: 47320, с. Великі Вікнини, р-н Збаразький, обл. Тернопільська, т. 0675805613