Шевченкові …

Шевченку, 

                        праведний Тарасе,  Вірші твої давали силу, 

і  щоразу

Для нас ти був, для нас ти є! 

Душа і серденько твоє,  І тіло прагнули одного ― Здобути вільність краю твого.

Хотів ти бачити завжди 

Струмочки чистої води,

Калини кущ, вербу й тополю,

А для народу ― втіху-волю,

Та чути пісню солов'я,

На Україні, де сім'я 

У ріднім краї біля хати, Бо Україна – 

твоя друга мати!                               Катерина Гоюк ЗАПРОШУЮ ДО РОЗМОВИ

ЧИТАЄМО?

Надія Тарасюк

Хранителька книжок

… Я люблю свою «книжкову поличку» - як ми її називаємо. Заповнена книгами,  вона живе своїм власним життям, дихаючи при цьому тим же повітрям, що і я… 

Я люблю свою «книжкову поличку», бо вона народилася із моїх замальовок, а,  значить, чимось схожа на мене. Може тим, що прийняла до себе більше сотні книг,  скромно примостилася у куточку кімнати і стала повною та живою… А я люблю книги.  Люблю  обдивлятися  їх  з  усіх боків,  гладити  рукою  по  цупкій  чи  тонкій  палітурі, з  якої тягнеться до мене, немов розтоплена карамелька, надзвичайно сильна  енергетика,  вдивлятися у неї, відшукуючи тонкі, мало примітні натяки на те, що заполонить (можливо, на деякий час, а може – на все життя); притулятися до них щокою, вдихати запах свіженької фарби чи індивідуальності кожної книжки... Це вам не мертвий набір буквених знаків на нетовських сайтах; це можливість потримати в руках те, про що давно мріялося. Те, що колись захоплювало дух і наскрізь просочилося дзвінким дитинством – з випасанням корів улітку; шкільними клопотами, коли цікава книжка займала своє звичне місце на підручниках і зошитах та миттю ховалася під ними тоді, як змовники-двері віщували про прихід котрогось із батьків до хати із запитанням: «Уроки робиш?»…

Люблю свою «поличку». З неї поглядають на мене величні класики світової літератури, запрошуючи у свій, припорошений епохами світ, підморгують незмінні супутники у щоденній учительській праці українського філолога… Збираються в товариство відчайдухи-фантасти з усього світу (вже щиро полюблені мною, бо з любов’ю подаровані чоловікові, хоча фантастикою, як такою ніколи не захоплювалася. Може все ще попереду?). Задерикувато хіхікають усілякі Незнайки, Томи Сойєри, Цибуліна, Вінні-

Пухи, Федьки-халамидники, Електроніки, барони  Мюнхгаузени, Мауглі і, і, і, і…  

Вдивляюся в них і перехоплює подих відчуття захвату вже моїх дітей. Упевнена в тому; радісна, що хороше, світле, дитяче наповнить їх, стане величезним бажанням підштовхнути своїх дітей (а моїх внуків) у цей вигаданий, але такий справжній світ малечі, куди тікаєш від малих і великих прикрощів, де знаходиш собі  справжніх! друзів,  хоч у дечому й халамидників, вигадників, зате добрих, щирих і…таких цікавих та смішних!

Поличка  1

Не знайшов собі прихистку на моїй поличці Гаррі Поттер. Не сприймаю, не розумію… Відштовхує уже і сама грубизна томиків (та ще й така кількість книг – аж 7! – про одного й того ж героя, хай і з чарівною паличкою). Он у Нестайка двоє неперевершених «тореадорів» із Васюківки, у Носова – ціла купка дрібненьких, різнихрізних і цікавих-прецікавих малюків та малючок, у Волкова – набір героїв на всі смаки: тут і звичайнонезвичайна дівчинка, і кмітливе опудало, і залізний дроворуб, і маленький песик, і сміливий лев, і цілих чотири феї (дві – добрі, а дві – злі), і підступний Урфін Джюс, і різноманітний народець із далеких країв, куди можна потрапити лише у фургончику під час урагану, а повернутися додому завдяки маленьким черевичкам…  

Кажучи по-правді, мене більше захоплює казковий світ Волкова, аніж Баума, котрий  вигадав «Чарівника 

ЗАПРОШУЮ  ДО РОЗМОВИ

країни Оз» та інші, з ним пов’язані казки-повісті. Може,  тому, що цей   світ повніший, різноманітніший і… ближчий до нас. Цікаво, чому російський автор  переписав американського і доповнив його задум новими героями та казковими подіями? Може шукав те, що схвилювало та полонило?..  

З такими героями дитячих книжок так важко розлучатися на останній сторінці, що хочеться знову відкривати першу. Цікаво, а як з Гаррі Поттером? Чи пам’ятають маленькі читачі усеньке те, що відбувалося з їхнім улюбленцем та тими, хто його оточує, на протязі усієї «чарівної» історії Дж. Роулінг, чи виникає бажання знову і знову відкривати першосторінку?

  Мабуть, багато хто хотів у дитинстві, хоча б на невеликий відрізок часу, стати тендітною феєю або добродушним чарівником із «дорослою» сивою бородою, мати чарівну паличку і з її допомогою творити добрі, але неможливі у реальному світі, справи. Оце й усе, що ми знали про чарівничі діла. До Гаррі Поттера. До Джоан Роулінг. Чого можна навчитися під час читання такої кількості сторінок про нащадка двох  магів, котрий навчається у школі магії?..

Поличка  2

…Люблю читати. Повільно, повертаючись назад, щоб уточнити, перевірити достовірність думки, не пропустити жодного факту, важливого слова, рядка. Перепускаю написане через себе, живу у цьому новому світі, його героях…

  Нещодавно, уже будучи дорослою людиною, прочитала роман Елеонор Портер «Поліанна» про «худорляву дівчинку в сукенці у червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині», сироту із веснянкуватим носиком, котра навчала людей усміхатися, дарувати і приймати    радість.       А далі був «Знаменитий детектив Блюмквіст» Астрід Лінґрен, який захоплював надзвичайною спостережливістю хлопчика, зовсім недитячими справами та війною Червоних і Білих Троянд… 

 Несподіванкою для мене виявився «Володар над злодіями» німецької письменниці Корнелії Функе. Два брати, залишившись після смерті матері під опікою бездітної тітки (котра хоче тільки меншенького, білявого, схожого на ангелика, а старшого – в дитячий притулок), бажаючи        бути нерозлучними, втікають до          омріяної Венеції, міста, про яке так натхненно розповідала мама. Тут вони знаходять собі друзів по нещастю, яким надає притулок і можливість для існування (хоч і бідного, зате не голодного) «невловимий» Володар над злодіями. Насправді ж це засмикане хлопченя із «золотої клітки», котре дуже-дуже хоче стати дорослим, щоб мати хоч якесь право голосу. Та маленька дещиця, яку він брав у своєму домі, непомітна у такій розкоші, рятувала від голоду  і безпутного життя його друзів… Діти живуть у мрії, і вона їх знаходить. Чарівна карусель, стара та ні на що не придатна, на якусь мить оживає і докорінно змінює їхнє ЗАПРОШУЮ  ДО РОЗМОВИ

життя, караючи при цьому негідників. Велике враження справляє молодий «нишпорка» Віктор, найнятий тіткою для того, щоб знайти і повернути племінників, а згодом – добрячий друг дітей (у деяких місцях  роману він навіть здається їхнім ровесником)…. 

Поличка  3

… Якось вранці виходимо з донечкою з хати, проводжаючи нашу бабусю Мілю до автобуса. Сонце, кругле та червонясте, зависло над горбом, наче розрізаний і обчищений від шкірки кавун. Здорове-еенний!..

За якихось півгодини вертаємося назад. Залишки снігу, підмерзлого та брудного, виглядали якось інакше. Сонце піднялося вгору і сяяло на всі боки жовтизною. Правда, всередині нього знаходився сліпучо-білий клубок, а зверху розкинулося велике світле крило із хмарини. Світланка розповідає про ангела, який літає поміж сонячним промінням, показуючи пальчиком до сонця, а мені раптом спадає на думку: «А може, вона справді  його бачить?» ― і я не перечу їй, пригадуючи книжку сучасниці, члена НСЖУ Валентини Семеняк-Штангей «Спитай у свого Янгола». Книжку, що також знайшла свою місцинку на моїй поличці (оповідь про маленьку  дівчинку-індиго, котра спілкується зі своїм Янголом-охоронцем і бачить його, запам’ятає кожен, хто прочитає її)…  

Зі збірки «Розмітка крилець» (Самвидав, 2011)

Використано фрагменти обкладинок книг серії «Золота бібліотека» світової дитячої літератури видавництва «Школа»( Київ, 2003 ― 2004).

 ПОЕЗІЄ, ВКЛОНЯЮСЯ ТОБІ 

*  *  *                                             * *  *

Білий сніг на весняному цвіті

Чом зморшками вкрилось в матусі чоло?

Тихо тоне в краплині дощу.

Чом голос стає все тихішим?

І сльозинки малесеньких квітів

Чом руки, тепліш від яких не було,

Пожалілись старому плющу.

Утома вбирає все більше?

Жарт весняний не стелиться пухом,

Чом тиха сльоза знов біжить по щоці?

Лиш струмочки збігають у даль.

Чом погляд блукає розпучно,

Це ж таким необдуманим рухом

Коли вибираю далекі путі

Ти комусь добираєш печаль.

І вас залишаю беззвучно?

Та тепер ти не вартий уваги,

У темнім волоссі бринить сивина,

Не твоя вже пора настає.

А очі ще сяють так ясно!

Сонце стопить пустії розваги…

Вклонюся Вам низько, матусе моя,

Я ж залишусь такою, як є.

За серденько ваше прекрасне!

        Любов Чачух       директор Кривчиківської ЗОШ І-ІІ ст.

Ми змінили назву газети.   А ви помітили?                                                               Зі збірки поезій 

Редактор                              «Зеленоока мавка на ім’я Любов»

 МАЙСТЕР-КЛАС       

Євген Безкоровайний

Поки живу ― не дам душі зміліти

* * *

Поки живу ― не дам душі зміліти,

Байдужістю глухою зарости…

Любов до світу, як найкращі ліки, У кожне серце мусить увійти.

Щоб осягнули істину найпершу,

Відчули клич Вітчизни, як сурми, ― Не треба їй ні подвигів, ні звершень,  Як злагоди не буде між людьми!

Гімн Творцеві

Сонце окрайцем  голландського сиру  заповнює просинь  небесної плахти  і постає великодньою бабкою,  жовтою і святошною,  розсипаючи крихти-промені  на омиті росою  зелені верхів’я,  що знімають напругу  в нічної сторожі. Самоцвіти на листі  виграють у скарбниці  безмежною гармонією. Починається день  гімном щоденним 

В Шевченковім сквері

Дерева скупані дощем, Як на Великдень сяють щемко. А під зеленим їх плащем Сидить насуплений Шевченко.

В сумних очах його застиг

Правічний подвиг України… Чом не спаде з рабів отих Тягар постійної руїни?

Жнива

Який етюд, яке багатство фарб, Десятки сонць розсипались на спектри! Лиш монотонний скрип високих гарб Простягся на далекі кілометри.

Людські тривоги зріють у хлібах, Солому з поля звозять волокуші. А люди на солом’яних горбах До неба простягають свої душі.

Повеликдень

Відсіяло, віддзвеніло, відсвітилось, Відбуло у вишень заметіль! Свято, що у муках народилось, ― Відійшло, як хвилі на воді.

Творцеві.                                                               Тільки щем легенький, як вітрила,

Фантастичні мислі напина.

Боже, дай душі чарівні крила,  Щоб вернулась в молодість вона.

До гаївок із левком нагірним*

Над притихлим в присмерку селом, Де Тобі я парубком покірним Без вагання здався у полон.

*Великодній танець

                 Довідка: Євген Безкоровайний народився на

Тернопіллі. Член НСЖУ та НСПУ. Автор книг

«Яворина» (1997), «Профіль любові» (2003), «Душа як сонях» (2006), «Осіння сльоза» (2008)«Ретроспектива добра» (2010), «І так живу» (2010).

      На Великдень      

І згадується раз у раз мені,     як дівчинкою ще була малою; вже в Благовіщення війне весною       і благовісточком проходять дні.

Такі проплетені і син   і, сині! Якось так радісно стає тобі. Як котики пухнасті на вербі, сережки бурштинові по ліщині.

І йдуть, і йдуть разочком ясні дні, мов хтось бурштинки ниже до намиста. Вже й Великодня ніч. Душі очиста ― от по горбах уже горять вогні.

Горять і високо, і таємничо. І кинути полінце у жерло, щоб вище й вище полум’я було, й тебе який кревняк-древлянин кличе.

                            Оксана Лятуринська

(1902 ― 1970)

Великдень

(Уривок) «Христос воскрес!  

                    Христос воскрес!» ―

Лунає в селах, і з небес

Любують янгольськії очі 

Худ. В. Любарський. З листівки Фото О. Куца

На те, як ради цеї ночі

Із піднебесної імли

На землю зорі мов зійшли…

Бо де не церква ― там від брами

Її святої, як зірками,

По селах вкрились вулички. То ж не зірки, а свічечки,

Що люди добрі посвітили

Понад пасками й освятили

Той Божий дар, та це веселі

Несуть до рідної оселі,

Де жде мала їх дітвора…

Весела, радісна пора!..  

                          Іван Манжура

                           (1851 ― 1893)      ШКІЛЬНА ХРОНІКА

СПОРТИВНІ УСПІХИ. ЛЕГКА АТЛЕТИКА

Інтерв’ю з учителем фізкультури Т. Ф. Шевчук

― Нещодавно ви розповідали «Сонячному зайчику» про досягнення учнів нашої школи з футболу. Цікаво дізнатися про успіхи школярів у інших видах спорту, наприклад, легкій атлетиці.

― Щорічно, що вже стало традицією, учні Великовікнинської школи здобувають перемогу з бігу на дистанціях  100, 200, 400, 800 і 1500 метрів та з осіннього легкоатлетичного кросу на дистанціях 1 і 2 кілометри.

― Розкажіть, будь ласка, історію виникнення легкої атлетики, як виду спорту. 

― Легка атлетика ― це перший і найстародавніший вид змагальної діяльності, який винайшло людство для свого розвитку. Змагання в бігу, стрибках і метанні проводилися ще в Стародавньому Єгипті й Ассирії. А славна історія древніх Олімпійських ігор розпочалася з бігу на 1 стадій, тобто 192 м. Згідно з легендою, цю дистанцію визначили 600 кроків жерця, відміряних прямо на стадіоні в Олімпії. В перших 13-ти Олімпійських іграх змагання з бігу проводилися тільки на 1 стадій, а з 724 р. до н. е. додали «подвійний біг», тобто туди і назад по прямій, та  з 720 р.  ― біг на більш довгі дистанції. Потім у програму Ігор включили змагання зі стрибків і метань, а значно пізніше ― інші види спорту.  

― Що означає термін «легка атлетика»?

 ― Ця назва є досить умовною, тому що не відображає сутності усіх видів спорту, що входять до її складу. Вона підкреслює зовнішню легкість, невимушеність та красу рухів. Більш точними є терміни англомовних країн ― «вправи на біговій доріжці» і «вправи на полі».

― Чому легку атлетику прийнято називати «королевою спорту»?

― Мабуть тому, що її програма є найбільшою і входить в усі найпрестижніші змагання сучасності. ― Якими рисами характеру повинні володіти учні, котрі хочуть досягти результату  в цих змаганнях?

― Переможцями стають талановиті, працелюбні, наполегливі в тренуваннях учні.

― Розкажіть, будь ласка, про них.

― У нашій школі дійсно є такі учні, неодноразові переможці районних та обласних змагань з легкої атлетики. Це Гой Ірина (вміє розподіляти сили в бігу на усіх дистанціях), Медвідь Дмитро (добре використовує таке правило: біг на великі дистанції треба починати повільно, а фінішувати ― стрімко, залишаючи найбільше сил на фінішний ривок; саме ця техніка бігу сприяє його перемозі), Бас Іван (вражає своєю невтомною працездатністю, яка допомагає йому завжди бути в числі лідерів) ― учні 11 класу та десятикласники Шимко Василь (його почуття гумору допомагає команді налаштуватися на змагання, а швидкісні якості сприяють перемозі) і Казновецька Ольга, котра, завдяки розвитку спритності, подає надію на перемоги в близькому майбутньому.

―  Тетяно Фомівно, що б ви порадили усім бажаючим зайнятися легкою атлетикою?

― Перш за все ― любити біг, аби відчувати себе природно і на рекордній доріжці, і на лісовій стежці. Адже біг і ходьба ― це життєво необхідні рухи. В дитинстві усі бігають, стрибають, доганяють один одного. Хай ви не завзятий   спортсмен     чи        уболівальник,          але щоденна зарядка ― уже атлетика.

                   Розмовляла Настя Поліщук                                   учениця  8-го  класу  ДИТЯЧА СТОРІНКА  

БУБЛИКІВ В'ЯЗОЧКА ― КАЗОЧКА

                     Два півники

 Пригріло весняне сонечко. З курника на подвір’я вийшли кури і стали щось заклопотано збирати. Ось Червоний Півник знайшов великого дощового черв’яка. Це побачив Білий Півник. Він швиденько підбіг до Червоного Півника, вихопив черв’яка і сказав:

      ― Це мій черв’як, бо я його перший помітив.       ― Неправда! ― Вигукнув Червоний Півник. ― Це я його знайшов.

      І почали розбишаки битися. Билися так, що аж пір’я летіло на усі боки. Про черв’яка і забули. Та раптом звідкись вибігла Сивенька Курочка, підбігла нишком до Півників та й вкрала черв’яка. І залишилися забіяки ні з чим. Лише лапи обдерті та хвости обскубані.

 Христинка Гой 

                Худ. Е. Куртенко. З листівки                                                     учениця 4-го класу

     Бобер і карасик

 Жили-були Бобер і Карасик. Бобра  звали Зубастиком, а Карася ― Сріблястиком.   Одного дня Зубастик побудував підводну хатку. Сріблястик утікав від щуки і заховався у домівці Бобра. Побачив його Зубастик: 

― Що ти тут робиш? ― Запитав він Карасика.

― Ой, я просто утікав від щуки, ― відповів йому Сріблястик. ― Я не знав, що ви тут живете.

― А де ти живеш, Карасику? ― Запитав його Бобер.  ― Домівки у мене немає… ―

ФАНТАСТИКА

                            Безцінний скарб

― І скільки часу займе перехід?

Троє переглянулись і поворушили вусами. 

― Від кількох годин до… ну-у…  е-е-е, не більше двадцяти чотирьох годин. 

― Ви не знаєте скільки часу займе перехід всіх землян на єдину всесвітню мову??? ― представник Азії випалив запитання, нахилившись на стіл, що розділяв землян та прибульців.

― Зрозумійте нас, шановані посли. Тут справа не в тривалості переходу, а… в кількості мов на вашій планеті. Ми тут вже один рік, ваш ― земний рік, а й досі не змогли точно порахувати чисельність ваших мов. 

― Ми їх рахуємо уже кілька тисяч років, але й досі не знаємо точного числа! ― науковий представник Землі завжди поважав точність, та в мовному питанні це звучало неймовірно безглуздо. Адже на планеті майже десять мільярдів людей, і говорять вони на тисячах мов, діалектів та говірок.  

― Складність в тому, що необхідно переписати інформацію в мозку людини, зробити так, щоб вона спілкувалася новою мовою так же легко, як і старою. Та, не знаючи точно скільки мов на планеті Земля, ми не можемо провести процедуру переходу швидко й комфортно. У вас, на Землі, до семи тисяч мов, тому в деяких людей, чия мова менш поширена або дуже схожа на іншу, більш поширену, процес переходу буде тривати довше, аніж в інших. Та за добу, вашу ― земну добу, всі люди Землі будуть розмовляти однією новою мовою!

― Ви кажете, що люди нічого не помітять? ― Європейський військовий представник звик діяти тихо й непомітно. Його тривожила думка про те, що завдяки війнам і боротьбі між народами люди розвивалися, вигадували, будували… і в залежності від розвитку народу формувалася його неповторність, самобутність і мова, особлива мова. Йому не подобалася ідея єдиної мови, та це була його власна думка, а тут, перед трьома представниками позаземної цивілізації треба думати про мир на планеті і спокій мешканців.

― Вони обов'язково помітять, та це швидко мине ― вже наступне покоління дітей не відчуватиме того, що говорить єдиною всесвітньою мовою, а не старою. До речі, цією мовою розмовляють більш ніж 250 світів, а в кожному зі світів ― від однієї до двадцяти обжитих планет. А це трильйони людей, що спілкуються однією мовою, в усіх доступних частинах Всесвіту.

― Вражає! ― науковий представник Землі спробував приблизно порахувати кількість населення та вийшло забагато нулів.

― Дійсно вражає.  ― Підтримав наукового представника міністр культури й історії землян. ― А хіба немає хоч одного світу, хоч однієї планети, що відмовилася від цієї авантю… вибачте, як ви його називаєте? 

― Перехід на єдину всесвітню мову. ― З трьох прибульців, чимось схожих на домашніх котів, (чи не вусами) відповідав тільки один. Коли він говорив, то вуса розпрямлялися і здавалося, що він от-от замуркає, та натомість він говорив чітко, підкреслюючи кожне слово і кожен звук земних слів.

― Ага, точно. Великий вселенський мовний перехід. ― Зіронізував міністр культури й історії. ― То що, є народи які відмовилися від мовного переходу?

― Так, є. Але ми не можемо розголошувати цю інформацію до моменту офіційного вступу Землі у Всесвітній Науковий Альянс. Що вас ще цікавить стосовно переходу?

Представники американського континенту й Антарктиди підняли руки, але швидше за всіх зреагував представник об'єднаної Африки:

― У мене є запитання. Після переходу на єдину мову решта мов просто зникне? Раз ― і нема?

ФАНТАСТИКА

― Так, але в той же момент усі люди отримають можливість говорити новою мовою…

― Ви це вже говорили! Як люди будуть читати книги «старою» рідною мовою, Шекспіра в оригіналі -- англійською, Шевченка ― українською, Пісню пісень врешті-решт? Чи ви всі книги перекладете на всесвітню мову??? А у тій вашій мові є слова «кохання», «дружба», «ненависть». Ви знаєте значення таких слів як «рожевий», «синьо-чорний», «багряний»!? Що буде з пам'ятками історії? Безліч з них написані на мовах, яких вже немає, але вони були «предками» багатьох сучасних мов. Як бути з нашою історією, такою різною і такою спільною для всіх землян? Ми нещодавно святкували десятиліття об'єднання африканських народів в єдину державу і я вірю, що     ми ―  народ Землі, і нам не потрібна одна чужа мова взамін наших рідних. 

І останнє ― я проти мовного переходу. І якщо з нас десяти ще хоч один буде такої ж думки, ми проведемо опитування жителів Землі голосуванням ― за і проти! 

Запала довга пауза, кожен з десяти представників планети Земля обдумував мовний перехід. Тишу порушив посол американського континенту:

― Якщо ми погодимося, всі земляни погодяться, яка нам з цього буде користь. Всім землянам яка буде користь? 

― Ви отримаєте дуже багато вже від однієї планетної мови. Скільки воєн ведуться через мовний конфлікт і все, що з ним пов'язано! Та якщо на планеті буде єдина мова, більшість проблем пропадуть самі по собі. Крім того, як представники Всесвітнього Наукового Альянсу, ви отримаєте необмежений доступ до наших технологій, знань про світи і космос, ви зможете подорожувати на будь-яку планету чи то для обміну знаннями, вірніше для отримання знань, чи просто мандрувати, пізнавати безліч рас і світів та інше. 

― А що з того отримуєте ви? Адже ви такі розумні, розвинуті, мирні… просто білі й пухнасті!.. Яка вам користь від Землі??? 

Прибулець, що досі мовчав розправив вуса і зам'явся:

― Ми. Не. Завдамо. Шкоди. Жодному. Землянину. Не. Залежно. Від. Результату. Цих. Переговорів. 

Всі земні представники здивовано подивилися на нього. Він говорив так, наче читав текст, який абсолютно не розуміє. Найдивніше те, що і прибульці дивилися на нього, як на прибульця. Схоже, що вони його не зрозуміли. Він продовжив:

― Саме. Зараз. Ви. Повинні. Сказати. Чи. Згодні. Ви. На. Перехід. Чи. Ні. Інша. Інформація. Щодо. Розвитку. І. Співпраці. З. Всесвітнім. Науковим. Альянсом. Буде. Після. Вашої. Відповіді. Дякую. За. Увагу. Й. Розуміння. 

Він повернувся до колеги, що досі вів усі переговори, щось пояснив, той кивнув та промовив:

― Наш товариш вивчав вашу мову самотужки. Він вважає, що краще вас зрозуміє, якщо самостійно спробує відтворити звуки вашої мови. Він не впевнений, що все сказав так, як думав, але для вас має бути приємною його повага. Я з вами спілкуюся за допомогою машиниперекладача. Отже, ваше останнє слово ― так або ні єдиній мові всесвіту і планети Земля.

Нагадаю, якщо хоч двоє з вас будуть проти, то проведемо планетне голосування.

Земляни переглянулися. Представник об'єднаної Африки піднявся і коротко мовив:

― Я свою думку сказав: я проти. ― Він залишився стояти. За ним піднявся представник американського континенту: 

― Те що ви пропонуєте нам, звісно, важливе, можливо, необхідне для нашого розвитку… Та втративши мову народу, ми не будемо більше представниками Землі. Якщо Всесвіт бажає нас прийняти такими, хай буде так, проте ставати сірою масою серед трильйонів ми не хочемо. Я теж проти. ― Він відсунув крісло назад, вийшов із-за стола і підійшов до вікна. Внизу розкинулось найбільше місто планети ― Нью-Йорк. Представник мовчав, намагаючись  ФАНТАСТИКА

почути звуки вулиці, голоси людей, які ніколи не побувають в жодному з 250 світів з їхніми планетами. 

― Я теж проти. Мені ця ідея не сподобалася з самого початку. Ми завдячуємо своєму розвитку саме нашим неповторним мовам. І сильнішими ми ставали завдяки їм, і розвивалися також завдяки їм. ― Європейський військовий представник теж підійшов до вікна, на мить задумався і добавив:

― Це моя особиста думка, і, вважаю, що мій народ її підтримає.

― Згоден. Ми достатньо розвинуті технічно, аби бути господарями на своїй землі, і єдина мова нічого доброго нам не принесе. ― Американський військовий  представник сказав єдину фразу за весь час переговорів. Він теж підвівся, та з-за столу не вийшов. 

― Мова безцінна, ми не можемо просто взяти і відмовитися від своїх пісень, віршів, колискових, казок. Це наша культурна спадщина. Я теж проти. ― Міністр культури й історії землян піднявся і подивився на інших.

Представники Азії, Австралії та Антарктиди теж висловилися проти переходу. Передостаннім виступив міністр наук Землі:

― Те, що ви нам пропонуєте, не має жодного логічного обґрунтування: вимагаєте чи пропонуєте забрати в нас найцінніше в обмін на те, що можемо отримати самі, нехай за довший час, аніж 24 години ― ми зможемо полетіти до вас, поділитися знаннями, помандрувати незвичними світами. Тому, як компроміс, пропоную одне ― земляни вивчатимуть єдину всесвітню мову, як звичайну іноземну, або будуть користуватися машинами-перекладачами. Ні, категоричне ні цьому вашому мовному переходу!

Останніми прозвучали слова голови Земної делегації:

― Що ж, прибульці, робимо висновки ― всі земляни проти зміни мови, отже це питання назавжди  знято з обговорення. Ми такі, які ми є! Ви обіцяли розкрити карти після того, як отримаєте відповідь.

― О, так-так-так-так!!! ― радісно затріскотів прибулець з перекладачем. ― Ми дуже раді, що ви відмовились. Це була така перевірка. На превеликий жаль, на всіх планетах, де народ не може сам розвиватися, обирають швидкий спосіб вивчення чужої мови. Часто бачимо, як народи, втративши рідну мову, починають занепадати та вимирати. З 250 світів відмовилися від єдиної мови тільки 22. Ми одні з них, а ви ― двадцять треті. Решта вимерли, пропали, скотилися до первісного ладу і дикунства. Раді вітати вас у Всесвітньому Науковому Центрі Відродження Цивілізацій. Ми з радістю поділимося технічними здобутками й знаннями. 

― Ви нас випробовували?? ― Ледь не одночасно запитали обидва військові представники, стискаючи кулаки і переглядаючись.

― Так. Ну… е-е-е… це єдиний достовірний спосіб дізнатися потенціал вашої раси. Чим більше відмов, тим сильніша раса.

― Ну, гаразд. Спокійно, хлопці. ― Підвівся голова делегації. ― А скільки ваших проголосувало на такому випробуванні?

Троє прибульців переглянулися і опустили вуса:

― Двоє. ― Сказав один. І сумно добавив:

― Ми проводили всепланетне голосування. Олексій Куц

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в квартал. Тираж 70. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету. Наша  адреса: 47320, с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська, т.  33-3-14 (0675805613)